• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Етіологія. 9 страница

Дуже дієвими у виховному процесі були спогади про героїзм, самовідданість, самопожертву самих пластунів під час героїчних змагань за волю України. Так, у період діяльності ЗУНР багато пластунів виконували функції вістунів (розвідників – Я.Л.), стійкових, зв’язкових, провідників для відділів УСС, а також брали безпосередню участь у бойових діях. У цьому зв’язку приведемо цікавий факт: в липні 1914 р. всі учасники мандрівничого табору, який проходив на Чорногорі, на чолі з Петром Франком після завершення таборування вступають до лав Українських Січових Стрільців. Молодші пластуни, які не могли стати на службу в українську міліцію та в ряди УГА, надавали посильну допомогу органам влади, охороняли різні об'єкти, доглядали за пораненими. Багато пластунів потрапили до підстаршинських та старшинських шкіл. Вони боролись зі зброєю в руках за незалежність України і “чимало остало могил, на яких і досі у нашій уяві видніє пластовий прапорець “вовків”, “турів” та напис “віддав життя за Україну пластун...”.

У серпні 1921 р. пластуни Стрийського та Львівського кошів здійснили першу мандрівку на гору Маковиця для впорядкування могил. Це стало почином для інших кошів. Вони кожного року доглядали за могилами Січових Стрільців у селах та містах Галичини, задля цієї мети здійснювали мандрівки і цим привертали увагу української громадськості Галичини на догляд могил вояків УСС.

З 1922 р. утворюється Товариство Охорони Воєнних Могил (ТОВМ). Кожного року перед Зеленими святами його члени з активною допомогою пластунів впорядковували могили на всіх цвинтарях, прикрашали їх квітами, вінками, дбали про церковні відправи при багатотисячній участі місцевих мешканців. У дні Зелених свят всі пластуни урочистим походом з вінками і квітами прилучалися до процесій місцевого населення, прямували до могил УСС і УГА і самі брали участь у відправах та панахидах.

Після вшанування пам’яті полеглих героїв пластуни в своїх одностроях марширували селами та містами з “явними познаками та інтенцією протесту проти окупації міста та краю польським займанцем. Це була неначе відповідь на державні паради в дні 3-го травня, що своєю значимістю їм дорівнювала. Маршируючі, загорілі на сонці Маківки юнаки-пластуни, до болю нагадували вояків УСС і УГА, і учасники походу почувалися не скаутами, а таки вояками своєї держави”.

Слід відзначити, що не тільки пластуни Галичини вшановували пам’ять борців за волю України, але й пластуни Закарпаття. Так, на Зелені свята 1923 р. ужгородські пластуни під керівництвом О.Вахнянина здійснили мандрівку за маршрутом: м. Ужгород - г. Борлуг - г. Маковиця - г. Нежабед (73 км.). Скрізь вони відновлювали могили та влаштовували богослужіння.

Головним завданням у щоденній діяльності “Пласту”, в тому числі і туристично-краєзнавчої роботи, було всебічне виховання підростаючого покоління. На прогулянках і мандрівках пластуни мали змогу побачити всю красу рідного краю, ознайомитися з історичними пам’ятками свого народу. Туристично-краєзнавча робота у досягненні завдання всебічного виховання виконувала важливі функції. Адже спільне подолання труднощів у мандрівках та взаємна підтримка згуртовували та єднали всіх пластунів, виховували у них почуття дружби, колективізму, високі моральні та вольові якості, дисциплінованість. Як відзначала старша пластунка О.Лемеха-Луцька: “Пластова молодь обох статей була дисциплінована та бездоганно вела себе в зеленосвятних походах на стрілецькі могили, на пластових стрічах, прогулянках”.

Систематичні прогулянки та мандрівки; постійне перебування на свіжому повітрі зміцнювали здоров’я, сприяли фізичному вдосконаленню, спритності, витривалості пластунів.

Одним із головних завдань “Пласту” було формування культу фізичного здоров’я. Програма з загальнофізичної підготовки вміло поєднувала загальнофізичний розвиток з тренуванням практичних навичок. Ця програма включала не тільки легку атлетику (біг на 100 і 400 та на 110 і 400 метрів з бар’єрами, стрибки у довжину та висоту, штовхання ядра, метання списа та диска), а й плавання, веслування, спортивні ігри (футбол, баскетбол, волейбол, настільний теніс), рухливі ігри, лижі. Український композитор Микола Колесса, син відомого етнографа, який багато мандрував разом з І.Франком, згадував: “Я багато часу віддав Пласту і щодня відвідував спортзал товариства “Сокола-Батька”. Тільки силою рук, без ніг, я піднімався по канату... Ще багато часу стратив у поїздках на ровері. Одного разу за день проїхав на ньому сто кілометрів - з Черча (то біля Рогатина) через Перемишляни до Львова...”.

Спорт у “Пласті” посідав чільне місце і йому надавали великого значення. Про це свідчить той факт, що старший пластун Р.Шухевич у Запорізьких Іграх, які відбулися 1923 р., встановлює рекорд з бігу на 400 м з перешкодами та займає перше місце в плаванні на 100 м, а “у 1933 році під час чергових Запорізьких Ігор на площі Сокола-Батька веде дефіляду (парад – Я.Л.) змагунів та здобуває перше місце у бігу сеніорів”. У зв’язку з цим слід також згадати і ряд інших пластунів-спортовців, які також встановлювали спортивні рекорди: М.Савчака, Л.Штинду, Т.Вішка, братів Петрін і Савчинських. Серед пластунів була поширена думка, що тільки “спорт може створити новий тип громадянина, може дати підвалини нового життя” і саме тому кличем всіх пластунів стало “Лиш спорт творить сильну націю!”.

Для пластунів були розроблені проби з фізичного виховання відповідно до віку. При виконанні їх пластунам присвоювалась відзнака фізичної вправності.

Серед інших заходів спортивного та фізично-масового змісту в діяльності Пласту практикувалися і легкоатлетичні естафети-пробіги. Так, у 1929 р. На Зелені свята старшопластунський курінь “Чорноморці” організував пробіг від цвинтаря вояків УСС, що знаходився на горі Маківка, до собору св. Юра в Львові, де правилась панахида за полеглими українськими січовими стрільцями. В цьому пробізі взяли участь 18 старших пластунів, серед яких були: Р.Шухевич, І.Сенів, Є.Полотнюк, М.Ганушевський, М.Скочиляс та інші. На завершальному етапі естафети Я.Гладкий вручив срібну чашу із землею з Маківки отцю-митрату Базюкові, що відправляв панахиду. Пізніше такі естафети проводились і в інших містах та селах краю.

У “Пласті” постійно читались доповіді на теми фізичного виховання, проводилися відповідні курси. Поряд з фізичним вихованням у “Пласті” належна увага приділялась також тісно пов’язаному з ним вихованню – санітарно-гігієнічному. Знання та вміння подати першу долікарську допомогу необхідні не лише у мандрівках, але і в повсякденному житті. Тому виховники “Пласту” надавали великого значення формуванню у пластунів цих знань, умінь та навичок. Для їх перевірки, зокрема, використовувались спеціальні тести у вигляді питань з надання першої долікарської допомоги. Вимоги всіх пластових іспитів також включали питання теоретичного і практичного характеру з до лікарської допомоги та гігієни тіла. Ще в “Основах пластового знання” О.Тисовський писав: “Мусиш тямити, що твоїм обов’язком як пластуна є при несподіванім нещасливім випадку не стратити голови, а вміло взятися до рятування. Щоб вміти, треба знати теорію рятування і свої відомости практично примінити”. Для закріплення таких знань в одному з пластових календариків був надрукований розділ першої долікарської допомоги та рятування потопаючого.

Важливе значення в санітарно-гігієнічному вихованні мало формування навичок по догляду за своїм тілом. У всіх інструкторських таборах був іспит з теоретичного і практичного розділів гігієни. Санітарно-гігієнічне виховання включало формування негативного ставлення до вживання спиртних напоїв і паління. Так, у 12 пункті “Пластового закону” про пластуна сказано: “Він не вживає ніяких алкогольних напитків і не курить тютюну. Загалом не робить нічого, що могло б підірвати його молоді сили або спиняти їх розвиток”.

У журналі “Молоде життя” регулярно друкувалися поради для пластунів, в яких рекомендувалось довше перебувати на свіжому повітрі і сонці, постійно провітрювати приміщення та дотримуватись особистої гігієни, не вживати їжу надмірно. На сон виділяти не більше 8 годин, зранку обов'язково робити ранкову гімнастику, займатися спортом протягом дня. У кожному таборі був лікар, який при плануванні мандрівок рекомендував звертати увагу на вік та сили пластунів і ділив їх на групи за фізичним розвитком.

Велику увагу в “Пласті” приділяли екологічному вихованню. У цьому відношенні виховники намагалися в ході навчальних занять гармонійно поєднати навчальний процес з вихованням любові до природи свого краю, бережливого ставлення до неї. Наголошувалося, що “кожний пластун має свідомо пізнати природу, що потрібно кожному культурному чоловікови, а ріжнородні збірки природничого матеріялу, замітки про явища в природі, збірки колекцій, опис звірят, які зустрічаються в даній місцевости, рівнож фотографування краєвидів, цікавих памятників природи і т. ін. – все це дає багатий і необхідний матеріал для дослідника і ученого, чим збагачується рідну культуру. Словом, пластун повинен памятати, що хто любить свій край, той мусить любити і його природу”.

Одне з головних завдань пластунів було “пізнати Рідну Землицю, яка є живителькою й основою життя народу”, а також, “виховати ясний, життєрадісний погляд на світ і життя, вкорінити любов до нього та подив і любов до краси природи”.

Видатний педагог Г.Ващенко підкреслював, що, керуючись гаслом “Ближче до природи”, пластуни організовують “мандрівки в природу, живуть там тижнями, місяцями в наметах, спостерігаючи явищами природи. Все це має всебічний виховний вплив на молодь, тут може бути багато можливостей для патріотичного виховання. Коли Пласт діє на рідних теренах, то такі мандрівки і перебування серед природи поглиблюють знання, а разом з тим і любов до неї”. Цим формується національна самосвідомість, патріотизм, потужно розвиваються естетичні та екологічні почуття.

Важливе місце у виховній роботі “Пласту” відводилося залученню пластунів до суспільно-корисної та благодійницької праці. О.Тисовський з цього приводу писав: “Три добрі справи на день дають 1095 добрих справ, сповнених одним членом Пласту в однім році. Отже, улад зі 100 членів в однім році дасть свому народові 109 500 добрих справ. Значить заслуговує вповні на надання йому почесної назви добродія народу”.

У цьому відношенні показовим є такий приклад. Верховна Пластова Рада (ВПР) відгукнулась на звернення Українського Педагогічного Товариства про пожертвування на “Рідну школу”. Так, для допомоги в будівництві нових і утримання вже існуючих українських шкіл 1 січня 1923 р. було прийнято рішення про те, що всі пластові гуртки зобов'язані перераховувати щомісячно на товариство “Рідну школу” 1% від зароблених грошей. ВПР керувалась тим, що не може бути “культурного життя без церкви і школи. Після Першої світової війни Верховна Пластова Рада зобов’язала всіх пластунів, щоб у кожному пластовому курені (полку) були власні майстерні та фахово-ремісничі гуртки, в яких пластуни повинні були здобувати фахові навички і приносити громадську користь. Наприклад, пластуни Львівського куреня організували власну їдальню і протягом 1922 р. готували безкоштовні обіди для політичних в'язнів львівських тюрем, інвалідів війни та дітей-сиріт. Крім того, вони влаштовували для них благодійні Різдвяні вечори та вечори на святого Миколая, ходили з колядками та щедрівками, дарували їм зроблені власними руками подарунки. Інші курені влаштовували для своїх матерів та матерів-вдів “Свято Української Матері”, до якого готували концерти та подарунки. У багатьох пластових домівках утворювалися фахові гуртки: столярні, шевські, ремісничі, малярні, реставрації книг, театральні, санітарні та інші. У цих гуртках прищеплювалася любов до праці, і молоді люди безкоштовно здобували спеціальність. Крім того, читались реферати, проводились курси для неписьменних, курси з українознавства, бібліотечні та фахові курси, давались концерти.

Пластуни разом з членами товариств “Сокіл”, “Луг” постійно брали участь в усіх українських народних урочистостях.

У 1926 р. пластуни зі Станіславова розпочали акцію “Пласт – селу” для налагодження пластового життя на селі, а також проведення історико-просвітницьких, культурних та спортивних заходів, прогулянок та мандрівок в гори. У багатьох пластових домівках утворювалися фахові гуртки: столярні, шевські, ремісничі та інші. Тут здійснювалось трудове навчання, прищеплювалась любов до праці.

За активну участь у суспільно-корисній роботі найкращі пластуни отримували відповідне моральне стимулювання. їх нагороджували срібними та золотими відзнаками “Заслуги” і “Вдячності”, а їхні прізвища заносилися до “Золотої пластової книги”.

Історія “Пласту” під польською окупацією – це безперервний процес переслідувань владою та боротьба за існування. Його активна національно-освідомлююча праця та позиція в суспільно-громадському житті спричинювали численні гоніння як на всю організацію, так і на окремі осередки, його провідників та найбільш активних членів. З різних приводів та звинувачень в антипольській діяльності один за одним ліквідовувались, а згодом відновлювались окремі осередки.

Влітку 1930 р. в бойовій акції Організації Українських Націоналістів (ОУН) під Бібркою (Львівщина) загинув член ОУН, старший пластун 11-го пластового куреня Гриць Пісецький. У зв'язку з цим польська влада 26 вересня 1930 року прийняла ухвалу про заборону “Пласту”, пояснюючи це тим, що акції відділів “Пласту” мають виразний антипольський характер. На основі цієї ухвали поліція провела обшуки в усіх пластових домівках, зокрема, була проведена ревізія ВПР у Львові, де було описано всі матеріали пластового діловодства та іншої літератури, у будинках пластових провідників, і після цього було заборонено всіляку діяльність “Пласту”.

Деякі пластові курені перейшли на нелегальне становище. Наприклад, Станиславівський старшопластунський курінь “Довбушівці”, духовним батьком якого був скаут-майстер професор Осип Левицький, колишній сотник УГА, “перебрав існуюче віддавна туристичне товариство “Чорногора” і під цією зовнішньою вивіскою проводив далі свою пластову діяльність”. Багато колишніх пластунів влилося в спортивно-гімнастичне товариство „Сокіл", руханково-пожежне “Луг”, у секції молоді при “Рідній школі”, у “Гурток молоді Сільського господаря”, у відділи молоді при “Просвіті”, при “Гігієнічному товаристві”, при “Молодшому Церковному Братстві”, а дівчата-пластунки гуртувалися при філіях “Союзу Українок”.

Дуже пригодилася школа пластування багатьом учасникам підпільної боротьби проти польської і німецької окупації та проти радянського режиму на західноукраїнських землях. В 20- 30-х роках у “Пласті” плекали свою силу та знання нові покоління борців за українську державність, серед них – С.Бандера, Р.Шухевич, 3.Коссак, В.Сидор, О.Гасин, Климів-Леґенда, О.Грабець, І.Сенів, П.Мірчук, Д.Попадинець, І.Габрусевич, М.Колодзінський та сотні інших, які стали провідниками визвольних змагань української нації під стягами ОУН і УПА в 1939-1954 рр. проти поневолювачів України.

1. Зародження туристсько-екскурсійної справи на західноукраїнських землях у кінці ХVІІІ – першій половині ХІХ:

· вивчення Карпатського регіону Балтазаром Гакетом на рубежі ХVІІІ – ХІХ ст. Подорожі А.Чарноцького (Зоріна Доленга-Ходаковського);

· діяльність членів “Руської Трійці”, їх мандрівництво. Туристично-етнографічні подорожі Я.Головацького та І.Вагилевича;

1. Формування та становлення українського туристично-краєзнавчого руху у другій половині ХІХ ст.:

· туристсько-екскурсійна робота І.Гавришкевича, О.Партицького. Історико-краєзнавча діяльність А.Петрушевича та І.Шараневича;

· внесок І.Франка у розвиток туристично-краєзнавчої роботи. І.Франко і діяльність українських туристично-краєзнавчих гуртків Галичини в останній третині ХІХ ст. (“Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу”, “Кружок для устоювання мандрівок по нашім краю” при “Академічному братстві”);

· внесок З.Кузелі, В.Шухевича, В.Гнатюка у розвиток туристики краю.

1. Туристсько-екскурсійний рух у Галичині на початку ХХ ст.

· товариства “Сокіл”, “Січ”, “Пласт” і організація туристсько-екскурсійної справи у Галичині на початку ХХ ст.;

· діяльність “Галицького Туристичного Товариства” і українського туристичного товариства “Чорногора”.

1. Туристично-краєзнавча діяльність товариств на західноукраїнських землях у міжвоєнний період:

· діяльність товариств “Чорногора” і “Плай”;

· туристично-краєзнавча діяльність спортивно-молодіжних товариств Галичини: “Сокіл”, “Луг”, “Орли”-КАУМ.

1.1.Однак найпомітнішим серед мандрівників по Галичині кінця XVIII ст. був відомий вчений і мандрівник, професор Львівського університету в 1787-1805 рр. Бальтазар Гакет - автор чотиритомної праці, виданої в Нюрнберзі 1790-1796 рр.

Як засвідчує заголовок праці, ця книга відображає нові подорожі вченого, який до цього багато подорожував по Італії, Іспанії, Югославії, видавши 1778 р. в Ляйпцігу чотиритомну працю, присв'ячену описові югославських Альп з мінералогічної, геологічної і етнографічної точок зору. Ця та інші праці про південних слов'ян вважаються піонерськими в дослідженні цієї частини Альп, започаткуванні наукового народознавства хорватського і словінського народів. У ці роки Б.Гакет народився у Франції (1739 - або 1740 р.), - жив у Словенії, очолюючи з 1773 р. кафедру анатомії та хірургії в ліцеї у Любляні. А до цього, закінчивши філософський факультет в Понт-а-Муссон і лікарські курси в Монпельє та Парижі, він брав участь у Семилітній війні як воєнний хірург, з 1760 р. працював у празькій лікарні воєнних інвалідів. У 1787 р. прибув до Львова, де на медичному факультеті заснованого 1784 р. Львівського університету став професором історії природознавства. Добре знаючи чеську, хорватську і словінську мови та вивчивши в Галичині польську і українську.

Вчений широкого профілю, з досвідом вивчення гірських регіонів, Б.Гакет після приїзду до Львова зацікавився не тільки його історією та історією Галичини, а й виявив особливий інтерес до Карпат. Інтенсивному та різнобічному їх дослідженню - фізіографічному, біологічному, мінералогічному, історичному, етнографічному тощо, він присвятив кілька років свого життя, здійснивши, крім багатьох менших, чотири великі подорожі. Свої мандрівки він почав з Покуття і Гуцульщини, присвятивши окрему подорож і окремий том праці вивченню Молдавії і молдавських Карпат; ще одну мандрівку провів по Гуцульщині та Буковині, дослідивши будову і флору цієї частини Карпат, захоплювався Чорногорою. Він залишив цікаві спостереження про побут покутян і гуцулів, їх мову, одяг, народну архітектуту, зокрема церкви, описав весільний обряд та гуцульські танці.

Дані про історію Карпат, як і всієї Галичини, він черпав з відомих на той час з праць австрійських істориків.

Про обсяг досліджень Гакета інших регіонів Карпат засвідчує додана до цієї частини тому і виконана за його вимірами карта, яка охоплює Сколівщину та прилеглі до неї території від Новоселиці й Бубнища на сході, до Підбужа і Сприні на заході, залучаючи Гребенів, Сколе, Підгородці, Урич, Східницю, Крушельницю і т. д. Мандри сягали і далі на захід - до Дрогобича, Добромиля, Перемишля, Дуклі. А насупним етапом його подорожей стали польські й чеські Татри.

В своїй праці він аналізує роботу великих залізодобувних підприємств, які тоді діяли на Сколівщині, вивчає хімічний склад та лікувальні властивості мінеральних джерел цього регіону. Чи не вперше згадуєпро нафту та її застосування в народній медицині. Окремий розділ вчений присвятив Львову, його історії та тодішним суспільно-політичним і національним взаєминам. Значний інтерес має доданий до того ілюстрований матеріал у вигляді невеликих та оригінальних гравюр. Крім згаданого зображення ‘‘Гайдука‘‘, це - гравюра Галича з руїнами замку, а також маловідома - Львова - з оборонними мурами кінця ХУІ ст., зображення гори ‘‘Руської‘‘ з озером ‘‘Чурєп‘‘ і Ямненського перевалу, а також кольорові етнографічні начерки покутян, галицьких українців і галицьких євреїв.

Після закриття у 1805 р. Львівського університету і перенесення його до Кракова, туди переїхав і Б.Гакет, продовжуючи роботу на медичному факультеті. Однак у нього розладналися взаємними з польськими вченими, і в 1810 р. він переїхав у Відень, де ще кілька років провадив науково-дослідну роботу і де помер 1815 р.

Карпатські подорожі й зустрічі з Україною в житті та діяльності Б.Гакета залишили помітний слід. Важливою була діяльність вченого і для розвитку науки в Україні. Зокрема, він значно випередив своїх сучасників – австрійських, польських та й українських професорів Львівського університету застосуванням прогресивного комплексного підходу до вивчення Українських Карпат, зокрема записами етнографічних матеріалів цього регіону, толерантним ставленням до історії і життя українського народу - в Галичині, його мови, що за умов тяжкого соціального і національного гноблення українців було гідним для наслідування.

Як не дивно, але така цінна праця наукового і краєзнавчого характеру майже ціле століття залишалася невідомою українській науковій громадськості Галичини, принаймні у ‘‘Галицько-руській бібліографії‘‘ І.Левицького, де скрупульозно розписаний зміст усієї галицької періодики та Калиновича І.П. за 1801-1886 рр., відомостей про цього вченого і його книжку не відображено.

Одним із фундаторів ідеї галицького мандрівництва у ХІХ ст. був відомий дослідник слов’янських старожитностей Адам Чарноцький (1784-1825рр.) (більш знаний під псевдонімом Зоріан Доленга-Ходаковський). Протягом 1813-1821рр. він здійснив низку мандрівок по українських, білоруських, польських, російських землях. Під час цих подорожей З.Ходаковський збирав пам’ятки слов’янської культури, етнографічний та фольклорний матеріал. Його мандрівки по Галичині, тісні контакти з представниками української інтелігенції - І.Могильницьким, І.Любича-Червінським, І.Лаврівським, М.Гриневецьким які сприяли активізації народознавчих розвідок на західноукраїнських землях у 20-х рр. ХІХ ст. Проте негативне ставлення австрійської влади до подорожей суттєво стримувало розгортання туристично-краєзнавчого руху.

1.2.30-ті рр. ХІХ ст. стали переломними у формуванні туристики як форми й способу пізнання рідного краю в Галичині. Одним із чинників національно-культурного відродження в західноукраїнських землях стала організація краєзнавчих подорожей спрямованих на дослідження народного побуту та фольклору. Наявні у нашому розпорядженні документи та матеріали дають змогу констатувати, що провідниками організації спеціальних народознавчих мандрівок були члени “Руської трійці” М.Шашкевич, І.Вагилевич та Я.Головацький.

На сьогодні видруковано чималу кількість літературних публікацій, історичних розвідок, документальних матеріалів присвячених “Руській трійці”. Однак, на нашу думку, ще не можна стверджувати про вичерпність дослідження туристично-краєзнавчої діяльності членів цього гуртка.

В “Руській трійці”, окрім виявлення й вивчення локальних, регіональних рис традиційно-побутової культури різних місцевостей ставилося завдання розкрити, показати явища і риси загальнослов’янської спільності культур. Тому пошуково-збирацькою роботою діячі гуртка намагалися охопити якомого більше територій, які вважалися зонами особливої збереженості як пам’яток етнічної культури, так і загально-слов’янських культурно-побутових явищ. З цією метою М.Шашкевич, І.Вагилевич та Я.Головацький самі багато мандрували по землях Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття. Тут вони шукали старі рукописи, книги, грамоти, записували фольклорні матеріали.

Вважаємо, що це дає підстави стверджувати про важливість розробки проблеми географії народознавчих мандрівок. Її основними виконавцями були І.Вагилевич та Я.Головацький, які не тільки займались клопіткою збирацькою роботою. Вони поставили собі за головну мету - організацію народознавчих мандрівок для особистністного спілкування з народом. На жаль, немає відомостей про те, скільки здійснив мандрівок М.Шашкевич. Можливо, що хворобливість та матеріальні обставини не дозволяли йому робити далекі подорожі.

Більше відомо про мандрівки І.Вагилевича і Я.Головацького, хоча, на наш погляд, навряд чи можна повністю реконструювати маршрути їх мандрівок через брак інформації. Проте спробуємо на основі аналізу і взаємодоповнення відповідних друкованих та рукописних даних скласти реальну картину подорожей І.Вагилевича та Я.Головацького, визначити їх хронологію та географію.

Першу свою мандрівку по Галичині Я.Головацький здійснив влітку 1832 р., “несучи у народ зерна просвіти”, збираючи фольклор, він “не жалкував ніяких зусиль, щоб пізнати краще свій народ”. Як зазначено в автобіографічних записках Я.Головацького, він 1833 р. виявив готовність вирушити в далеку дорогу. Оголосивши себе в семінарії хворим, він зібрав все необхідне для мандрівки і в супроводі - М.Шашкевича та І.Вагилевича, які провели його за місто, подався стрийською дорогою на південь.

Відрізок шляху між м. Львовом і м. Миколаєвом, що над Дністром, Я.Головацький пройшов за два дні. З Миколаєва походив батько Я.Головацького. Тут Яків гостював у родичів, познайомився з К.Устияновичем батьком М.Устияновича, одного з однодумців “Руської трійці”, талановитого українського поета і прозаїка ХІХ ст.

Переходячи через гору з м. Миколаєва до с. Розвадова, Я.Головацький побачив наддністрянську долину, а в далині - Карпати. Саме тоді він перейнявся бажанням побувати в Карпатах. У збережених подорожніх замітках Я.Головацького значаться назви сіл і міст, через які пролягла його мандрівка.

З Миколаєва Я.Головацький подався на південний схід за течією р. Дністра через села Розвадів, Крупське, Роздол, Берездівці, Піддністряни (тепер - Миколаївський р-н, Львівської обл.), Княгиничі, Григорів, Букачівці, Бурштин, Бовшів (тепер - Галицький р-н, Івано-Франківської обл.) до Галича. Враження від перебування в м. Галичі під час цієї мандрівки використані Я.Головацьким у нарисі “Великая Хорватия или Галицко-Карпатская Русь”. Далі через село Крилос поблизу м. Галича Я.Головацький попрямував до м. Станіславова (тепер - Івано-Франківськ), й звідти через Тисменицю до м. Коломиї. У Коломиї пробув Я.Головацький кілька днів. Тут відбулося його знайомство з Г.Ількевичем і М.Верещинським, які працювали в українській гімназії.

Згідно зі спогадів Я.Головацького та наукових розвідок М.Васильчука та Р.Кирчева, В.Полєка можемо зробити висновок про активну освітньо-культурну діяльність М.Верещинського. Також він збирав багато краєзнавчого матеріалу і різними методами заохочував до цього вчителів. Його сподвижницька праця знаходила підтримку серед інтелігенції краю, зокрема К.Бронського, Г.Боднаря, Г.Ількевича та Й.Левицького, які були особисто знайомі з діячами “Руської трійці” і тісно співпрацювали з ними. Таким чином, в Коломиї бувсформований в 30-х рр. ХІХ ст. етнографічний осередок.

Заохочений розповідями М.Верещинського про Буковинський край Я.Головацький вирішив здійснити туди мандрівку. З Коломиї його маршрут проліг через села Гвіздець, Вербівці, Чернятин, Городенку, Серафинці до першого буковинського села Бабин. Про своє перше знайомство з Буковиною Головацький зауважив, що побачив тут той же самий “руський народ”, що на Галичині.

На жаль, Я.Головацькому не вдалось побувати в Чернівцях, бо урядовий комісар, прийнявши його за емісара, наказав йому відправитися на галицький бік. Мандрівник змушений був зробити зупинку в с. Богданівка (тепер Заліщицький р-н, Тернопільської обл.), розташованому над р. Дністер на межі Поділля і Буковини. Звідси Я.Головацький поїхав на бричці до містечка Чортків, з якого возом через містечка й села Бучач, Монастириськ, Колодрібку, Підгайці, Озеряни, Бережани, Перемишляни, Куривичі - до Львова.

Дана подорож тривала три тижні. Нею була охоплена велика територія прикарпатського Подністров’я, Покуття, частково західної Буковини, Поділля і Опілля у сучасних Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Тернопільській областях. Мандрівка мала переважно ознайомлювальний характер. Проте Я.Головацький зробив багато етнографічних і фольклористичних записів, виніс багато вражень. З матеріалів бачимо, що певна плановість і основні методичні принципи були властиві вже цій першій подорожі. Дослідник повернувся до Львова з таким багажем зібраного і побаченого, що викликав у колі друзів подив та захоплення.

У 1833 р. Я. Головацький за порадою М.Шашкевича відвідав Крехівський монастир, де дослідник знайшов оригінал грамоти Петра Дорошенка. Перебуваючи в 1672 р. під Львовом разом з турецькими та татарськими військами, гетьман звернувся до ігумена Крехівського монастиря, категорично вимагаючи негайно сплатити чотири тисячі талярів контрибуції за напад на козацько-татарський патруль, вчинений польськими жовнірами зі стін монастиря. В разі відмови гетьман погрожував знищити монастир. Невідомо, чи сплатив ігумен контрибуцію, але монастир залишився цілим і неушкодженим. Знявши копію, Я.Головацький опублікував грамоту П.Дорошенка в ‘‘Трудах первого археологического сьезда в Москве 1869 года‘‘. Тоді ж, у 1833 р. М.Шашкевич і Я.Головацький виявили дарчі записи Петра І, адресовані Крехівському монастиреві та кілька перських ярликів.

У Крехові до рук вченого потрапила ‘‘Мапа царства Галицкого и Володимирского или Галиции‘‘. На його думку, це найстаровинніша карта, складена українськоюмовою, хоч і видана в перші роки австрійського панування в Галичині. Карта,зазначає дослідник, не знята з тогочасних польських чи німецьких видань, а є копією, хоч і підновленою, з якогось давнього оригіналу. У тому легко переконатися, коли порівняти всі існуючі карти. На польських і австрійських назви місцевостей перекручені, на цій ‘‘Мапі царств‘‘ вони переважно українські, народні.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 664