Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Етіологія. 14 страница

Всі ці маршрути діяли майже цілий рік, крім маршруту Заліщики - Окопи, який в зимовий період тимчасово не використовувався. Для окремих екскурсій, особливо по місту Тернополю або на невеликі відстані, застосувались і підводи, в які впрягали коней. Для обслуговування туристів існували туристичні бази та притулки. Постійні бази туристично-краєзнавчого товариства були в Чорткові, Кресилові, Кривчі, Заліщиках (будинок відпочинку на 80 місць), тимчасові - в Теребовлі та Кудринцях. Шкільні притулки з ночівлею розміщувались у Більчі Золотому, Бережанах, Бучачі, Окопах, Скалаті, Теребовлі, Тернополі, Устечку, Заліщиках і Збаражі. Вони також знаходились у віданні туристсько-краєзнавчого товариства. Незалежні тимчасові бази діяли у Скоморохах, Коропці та інших населених пунктах.

До послуг туристів були готелі та ресторани, що знаходились в основному у великих містах - Тернополі (готелі “Подільський”, “Адлера”, “Гранд” та інші), Чорткові, Заліщиках.

Місце в турбазах, готелях замовлялося заздалегідь. Для екскурсійних груп, які складались з 5 - 10 осіб, необхідно було зголоситися за 24 години до приїзду в дану місцевість, групі з 10 - 20 осіб - за 48 год. до приїзду, понад 20 - 40 осіб - за 3 - 4 дні наперед, при більшій чисельності екскурсантів - за 7 днів до приїзду.

Головний туристський маршрут тоді починався у Львові, проходив через Золочів, Тернопіль, Теребовлю, Чортків, Борщів, Кривче, Мельницю, Заліщики, Устечко, Язлівець, Бучач, Підгайці, Бережани, Перемишляни. Цей маршрут утворював немовби певне замкнуте коло, що сполучало головні туристичні пункти воєводства і був недалеко від туристських маршрутів сусідніх воєводств.

Бічні туристські маршрути, що відходили від головного, охоплювали важливі групи туристичних об'єктів, що з певних причин не потрапили до головного. Такими маршрутами були Золочів - Олесько - Підгірці, Мельниця - Окопи, Заліщики - Червоногород і ряд інших маршрутів до туристичних об'єктів, що знаходилися з боку від головного маршруту. Туристи приїджали до Тернопільського воєводства шляхом зі Львова на Красне, або на Перемишляни, зі Станіслава на Заліщики або Бучач, з Волині на Броди або Збараж. При чому, вони завжди потрапляли на головний туристський маршрут, по якому здійснювалися екскурсії.

Якщо туристи приїжджали зі Львова на Красне, вони могли оглянути північну частину воєводства, околиці Золочева, найголовніші туристичні об'єкти в Підгірцях і Олеському, також Підкамінь, потім Тернопіль з його околицями і далі йшов виїзд на головний туристський маршрут воєводства на південь. Якщо туристи прибували зі Львова через Перемишляни, то знайомилися з південно-західною частиною воєводства з осередком у Бережанах, звідки можна було доїхати до Бучача та Заліщиків. Якщо група прибувала з Волині, то оглядала Збараж, Броди та всю північну частину воєводства, маючи за головний туристський пункт Тернопіль або Золочів. Коли туристи приїжджали зі Станіслава, то розміщувалися в Заліщиках або Бучачі, звідки могли проводити екскурсії для огляду долини Дністра та ряду інших прекрасних місцевостей, що знаходились в його долині.

Головним туристським пунктом під час екскурсій до воєводства крім Тернополя як столиці та вузлової станції були Заліщики - прекрасний курорт і місцевість для відпочинку влітку. Вони відвідувалися як організованими туристами, так і окремими рекреантами, також Чортків - вузловий пункт для туристів у межах “теплого Поділля”.

Найкрасивішою частиною на початку туристського маршруту є південно-східна частина Поділля, що користувалася великою популярністю у туристів і була добре вивченою туристами-краєзнавцями та вченими. Тут можна побачити прекрасні ландшафти, особливі види флори та фауни, печери, пам'ятки архітектури, історичні меморіали.

Окрасою подільського краю на території Тернопільщини були горбогірні райони: Гологори, Вороняки, що тягнуться на краю Подільської височини і поступово переходять у Кременецькі гори, що простягаються на півночі у формі високого валу. 3/4 всієї території займає Поділля та Велике або Високе Опілля, що розміщене в західній частині області. Медобори - найкрасивіша горбиста місцевість Поділля, що простягається на 250 км. Геологічно вона являє собою вапняковий риф. Медобори цікаві не тільки з геологічної, а й з ботанічної точки зору - тут зустрічаються рештки степової східно - європейської флори, що в цих краях має східну межу свого поширення. Найгарнішими скелями є ‘‘Чорна скеля‘‘, ‘‘Гостра‘‘ та ін. Не менш цікавими й унікальними є печери - великі порожнини з гротами, підземними озерами. Одними з найдавніших є печери в Більчі Золотому та Кривчі, вони взяті під охорону держави.

Привертають увагу туристів і архітектурні споруди краю. Подільські замки є найпершими пам'ятками будівництва, що будували для оборони від східних завойовників (XIV—XV ст.). У XVII ст. було збудовано найбільшу кількість замків. Добре збереглися замки в Червоногороді, Олеську, Підгірцях, Ягільниці, менше збережені замки в Бережанах, Чорткові, Збаражі, Теребовлі. Цікавими для туристів є костьоли та кляштори, старі церкви, палаци, каплиці.

На території воєводства були розвинені різні види туризму, що поєднували в собі функції пізнання й оздоровлення. Туризм розвивався за маршрутами, розробленими й організованими Подільським туристсько-краєзнавчим товариством та його філіалами з наданням певного комплексу послуг (екскурсійне обслуговування, забезпечення місцем проживання, транспортними послугами, харчуванням та ін.). У залежності від способу пересування туризм поділявся на пішохідний, лижний, кінний, залізничний, автомобільний (все це сухопутні види) та водний туризм.

Яскравим прикладом такого туризму були мандрівки. Наприклад, самостійну мандрівку по рідному краю здійснив Володимир Загайкевич і описав її у своїх спогадах [131].

Отже, на території Тернопільського воєводства були добре розвиненими майже всі види туризму, особливо літнього, тому, що для розвитку зимових видів умови не були цілком сприятливими.

Подільським туристсько-краєзнавчим товариством було розроблено цілу систему екскурсій. Найважливішими та найцікавішими з них були такі маршрути:

1 - денні: до Теребовлі, Збаража, Золочева, Підгірців, Олеська;

2 - денні: до Кривча, Заліщик, оглядове знайомство з Медоборами;

3-4 - денні: до Кривча, Окопів і Заліщик, огляд території Румунії, до Червоногороду;

4-5 - денні: такі ж як попередні;

5-6 - денні: огляд Золочева, Підгірців, Олеська, Поникви, наступна з Тернополя до Збаража, Теребовлі, екскурсія по Медоборах, звідки через Кривче, Окопи до Заліщик і поверненя до Тернополя.

7 - денні: входили попередні 5 – 6 - денні, а також екскурсії по Бережанах і Бучачу;

8 - денні: включали попередні, а також огляд Залізців і Підкаменя;

9-10 - денні: під час яких детальніше пізнається територія, особливості минулого, ландшафти.

План екскурсії був такий: виїзд зі Львова до Золочева, Підгірців, Олеська, Поникви та Бродів, потім до Бережан, до Заложців і Підкаменя; наступний виїзд до Теребовлі, огляд Медоборів, звідти до Кривча, Окопів і Заліщик, огляд території Румунії, Червоногороду, потім виїзд через Чортків до Бучача, звідки повернення до Тернополя, або виїзд до Станіслава чи до Підгаєць і залізницею через Бережани до Львова.

Одним із важливих центрів туризму в воєводстві були Заліщики, де знаходився відділ Подільського туристсько-краєзавчого товариства. Тут було розроблено для туристів, екскурсантів такі маршрути місцевих екскурсій:

Пішохідні короткотермінові:

1. Печерна (5,5 км.) - цікавим було відслоєння силуру, девону, міоцену з багатьма окам'янілостями;

2. Обіжева (5,5 км.) - збереглася західно-подільська флора;

3. Криве (9 км.) – ‘‘стінки‘‘, що належать до найцікавіших ділянок, вкритих рідкісною рослинністю;

4. Монастир святого Яна.

Далекі подорожі (екскурсії)

Із Заліщиків: 1) Бедриківці (8,5 км.), 2) Жижава (9 км.), 3) Дуплиска (13 км.), 4) Городок (16 км.), 5) Голігради (18 км.), 6) Винятинці (20 км.), 7) Новосілка (22,5 км.), 8) Червоногород (28 км.), 9) Більче Золоте (28 км.), 10) Ягільниця й Улашківці (35 км.), 11) Кривче (39 км.), 12) Окопи (68 км.). Заліщики знаходяться в котловині Подільського плато, виробленій ерозійною діяльністю Дністра і відомі в усій Польщі як кліматичний центр. Абсолютна висота становить 300 м. над рівнем моря. Завдяки сонячному та сухому клімату (500 мм. річна кількість опадів) вони відомі як місцевість, що використовується для кліматотерапії (сонячно-повітряні ванни). Тут також можна було лікувати хвороби дихальних шляхів, нервові захворювання, порушення кровообігу та ін. В південній та південно-східній частині воєводства був добре розвиненим купально-пляжний відпочинок як один з видів рекреаційної діяльності. В 1927 р. в Заліщах відпочивало 300 осіб.

Високі літні температури, а також весняні й осінні створювали умови для відпочинку та лікування протягом більшої частини року. Заліщики з своїми річковими та сонячними пляжами наближалися до чорноморських і адріатичних пляжів і притягували до себе відпочиваючих з усіх куточків Польщі.

Заслуговував на увагу туристів також найбільший водоспад на р. Джурин (12 м. висотою), в Червоногороді річка мала дуже гарну долину (Червоноградський каньон (2 км.) і впадала під Устечком у Дністер.

На території воєводства був також добре розвиненим і водний туризм, особливо на р. Дністер, на її лівих притоках. Найкраща подорож, що створює незабутні враження - це подорож на човнах течією Дністра від Нижньова через Устечко, Заліщики до Окопів.

Дністер несе свої води утворюючи мальовничі звивини та круті берегові стінки, що вкриті рідкісними степовими рослинами та заростями дикого мигдалю, в окремих місцях геологічні відклади виходять на поверхню (так звані дністровські стінки). Крім Дністра для екскурсій на човнах придатні ріки Золота Липа - від Бережан, Стрипа - від Бучача, Серет - від Тернополя, Нічлава в нижній течії. В цих місцях були пристані та пункти відпочинку для екскурсантів на човнах - у Більчі Золотому, Чорткові, Скоморохах, Теребовлі, біля Берем'я на Дністрі. Із Заліщик можна було здійснити подорожі на моторних човнах до Устечка та Раковця.

Також водний спорт розвивався на ставках, найбільші з яких були під Берем'янами, Урманню, Залізцями, Тернополем. У Тернополі та Плотичі розвивався тоді веслувальний спорт.

На відміну від попередніх видів туризму менш організованими, але добре розвиненими на території Тернопільського воєводства були велосипедний і мотоциклетний туризм, чому сприяли добрі дороги, а саме: Гримайлів - Красне - Красилів, Тернопіль - Чортків - Заліщики, Борщів - Більче Золоте, Борщів - Кривче - Окопи, Мельниця - Кудринці - Окопи - Заліщики, Заліщики - Червоноград, Ворвулинці - Устечко - Скоморохи - Язлівець, Бучач - Коропець.

У горбогірних районах на території воєводства - Гологорах, Вороняках, Медоборах (околицях Городка та Красного), а також в околицях Чорткова, Теребовлі, в Крем'янецьких горах (у той час вони належали до Волинського воєводства) розвивався лижний туризм. Він був неорганізованим, індивідуальним. У Тернополі діяла секція лижного стрілецького спорту (очевидно сучасного біатлону).

Цей же вид туризму розвивався у кількох найбільших містах воєводства і хоч мав неорганізований характер, але розвивався інтенсивно.

Крім розробки маршрутів екскурсій Подільське туристсько-краєзнавче товариство займалося виданням путівників, брошур та іншої друкованої продукції про природу, історію воєводства.

Путівники містили характеристику найбільших туристичних центрів воєводства, а також об'єктів, що мали значення для туризму, зокрема в них наводилися відомості про пам'ятки природи, архітектури, культури, транспортний зв'язок між туристичними центрами, зазначалися відстань у кілометрах, ціни на квитки, наявність готелів, їх адреси тощо.

При тому слід зазначати, що друкована продукція розраховувалась на польських туристів, видавалася польською мовою. Туризм, який досяг значного розвитку на Тернопільщині, був частиною туристичної мережі всієї Польщі і це накладало на нього певний відбиток. Разом з тим, розроблені тут форми та методи туристичної діяльності, інфраструктура заклали основи для дальшого розвитку туризму в краю у нових умовах.

У 20-ті рр. починається піднесення спелеотуризму на Поділлі. Печери Тернопільщини, зокрема, Вертеба та Кришталева приваблювали чимало мандрівників. Печери в гіпсах Поділля ще з XVIII ст. приваблювали до себе місцевих жителів, краєзнавців, істориків. У XIX ст. почалося наукове вивчення печер археологами, інженерами, студентами. Перша згадка про печери Поділля міститься в книзі Габріеля Ржачинського “Натуральна історія королівства Польського”, яку видано в Сандомирі в 1721 р. В ній згадується печера біля с. Кривче (тепер Борщівський район Тернопільської обл.). У 1745 р. Г.Ржачинський описав печеру в Кривчу (імовірно сучасна печера “На Холмах”) та печеру біля с. Королівка (тепер с. Вітрова Борщівського району).

У 1822 р. власник Більче-Золотого Ян Хмельницький відкрив печеру Вертеба. Проникнувши через вузький отвір у підземелля, він знайшов залишки вогнища, людські кістки, глиняний посуд. Також цю печеру детально обстежував у 1876 р. археолог А.Кіркор. Він разом з С.Козібродським оглянув лабіринт, зробив опис правої частини печери. Вибравши місце, де висота сягала 2 м, А.Кіркор провів розкопки. На глибині 45 см він вийняв два скелети, покладені з витягнутими вздовж тіла руками. Окремі кістки були покриті гіпсовим наростом. Довкола лежало багато уламків товстих ліпних посудин, деякі були розмальовані.

У 1878 р. відомості про Вертебу подає краєзнавець Г. Грушевський у книзі “Про печери від Карпат до Балтики”. У 1890 р. член антропологічної комісії Академії наук у Кракові Г. Оссовський з ініціативи і за рахунок князя Льва Сапєги продовжив археологічне дослідження Вертеби. Тоді ж було обладнано вхід у підземелля.

Неподалік від входу на глибині 2 м Г.Оссовський відкрив залишки великого вогнища, навколо якого було кістки оленя, дикого кабана, ведмедя, уламки глиняного мальованого посуду, крем'яні знаряддя. Під час розкопок у печері знайдено також мідні і кістяні вироби. З того часу збереглися ходи прокопані для більш зручного пересування.

Г.Оссовський провів першу топографічну зйомку печери. Завдяки коштам і сприянню князя Л.Сапєги у 1892 р. план печери було видано антропологічною комісією Краківської Академії наук. Зараз він зберігається в Борщівському краєзнавчому музеї.

З 1898 до 1904 р. і в 1907 р. археологічні розкопки у Вертебі проводив професор Краківського університету В.Деметрикевич.

Печера Вертеба за кількістю та науковою цінністю знахідок не мала собі рівних на Поділлі, за що й була названа “наддніпрянською Помпеєю”. Особливий інтерес становлять стилізовані жіночі керамічні скульптурки неолітичної доби, так звані палеовенери. Археологічні знахідки спочатку зберігалися в палаці Л.Сапєги, який у 1893 р. помер, а потім були вивезені до музеїв Кракова, Варшави, Відня, Львова.

К.Гутковський описав Кришталеву печеру в статті, надрукованій в газеті “Діло” З листопада 1908 р.: “Печера величини просторої кімнати, висоти двох поверхів, стіни дивоглядні з алябастру, міки і пупку, котрий йде жилами формуючи найріжніші орнаменти: всьо се покрите висвітом мінеральних кришталів, почавши від дуже дрібоньких і білих як сніг, до грубості середньої палиці, темно-жовті, уложені групами або посмугами, творячи різні десені, а з гори висять сталактити. Освітлена вже нашими свічками дає мільйони різнобарвних світел і робить вражіннє кришталевого зачарованого замку”. Також він вперше зробив фотографії в Кришталевій печері, склав топографічний плани її привхідного району.

Слід зазначити, що першовідкривач Кришталевої печери К.Гутковський був яскравою особистістю - відомий громадський діяч, автор стрілецьких пісень, січовий стрілець, сотник. Він народився 18 серпня 1881 р. у Тернополі. Після закінчення гімназії служив у війську, згодом навчався в Політехнічному інституті у Львові, брав участь у роботі багатьох українських товариств. Загинув К.Гутковський у 1915 р.

20-х рр. XX ст. печери Поділля почали приваблювати туристів і екскурсантів, зокрема печери Вертеба та Кришталева були включені до екскурсійних маршрутів.

Проте, внаслідок масового відвідування обидві печери дуже скоро зазнали непоправних втрат. Ось як описує подорож до Вертеби у 1925 р. Д.Горняткевич: “З колишніх сталактитів не залишився до сьогодні найменший слід; усі туристи товкли їх немилосердно, збираючи зі собою - на пам'ятку! Не менше нищать стіни також місцеві селяни. Відбиваючи великі куски гіпсу й розтираючи їх, уживають до біленняхат...”.

До того ж, вхід до Кришталевої печери був замулений глиною, у 1925 р. Д.Горняткевич, два студенти брати Назаревичі, студент Волошин та місцевий дяк Рудах почали роботи по розчищенню входу. Розкопки 1925-1927 рр., проведені ними, не мали успіху. Одночасно розгорнулася кампанія за право власності на печеру. О.Назаревич, який став парохом в Кривчу, робив усе можливе, щоб печера була у власності українських установ. Проте в умовах панування Польщі вона стала власністю Польського Борщівського краєзнавчого товариства.

У середині жовтня 1928 р. коштами староства в Борщеві зроблено новий вхід до печери.Це дало можливість відновити проведення екскурсій. Відвідування печери туристами дозволялось тільки з провідником. Заборонялось курити та відбивати сталактити. Першим провідником працював місцевий житель М.Миронюк. У двох баштах тутешньої старовинної фортеці (XVII ст.) було обладнано туристичний притулок на 20 осіб. Печера Кришталева стала однією з найвідоміших у довоєнній Європі, її відвідували туристи не лише з віддалених куточків Польщі, а й з Угорщини, Чехії, Німеччини та інших країн.

Екскурсійний маршрут у Кришталеві печери і туристичний притулок у Кривчу діяли з 1928 до 1943 р. Після Другої світової війни вхід було зруйновано органами НКВС, щоб запобігти її використанню воїнами УПА, які продовжували ще діяти в краї.

Варто зазначитити те, що туристичні товариства Галичини приділяли велику увагу національно-патріотичному вихованню і брали активну участь у культурно-просвітницькій роботі краю. Тому за їхньою діяльністю пильно стежила польська поліція. Так, кожного року обраний на Загальних Зборах список складу товариств надсилався у місцеве староство, яке скеровувало його в поліцію. Вона перевіряла всіх членів Виділу і давала на кожного характеристику. Ілюстрацією вищесказаного може слугувати наказ від 6.07.1928 р. L21400/28 “У справі репутації членів новообраного відділу туристичного товариства “Чорногора” в Станіславі”. В ньому повідомлялося наступне:

1. Копаницький Йосип, вчитель промислової руської школи, проживає в Станіславі, підозрюється в належності до Української Воєнної Організації (УВО);

2. Величко Федір, урядовець магістрату, проживає в Станіславі по вул. Матейки 5, є прихильником Українського національно-демократичого об’єднання (УНДО), а також належить до багатьох руських товариств у Станіславі;

3. Пелих Володимир, вчитель руської гімназії, проживає в Станіславі по вул. Вовчинецька 17, є палким прихильником УНДО, а також належить до багатьох руських товариств в Станіславі. Вищевказаний до 1926 р. брав участь в політичному житті у справі УНДО, а від часу отримання посади вчителя, дещо притупив активну участь, але не повністю;

4. Гавдяк Мар’ян, вчитель гімназії, проживає в Станіславі по вул. Липовій 76, є справжнім симпатиком УНДО, однак до цього часу не відомий в антидержавній діяльності”;

5. Волянський Іван, адвокат, проживає в Станіславі по вул. Святого Юзефа 1, є палким прихильником УНДО і бере активну участь у політичному житті. Крім того, належить до багатьох руських товариств в Станіславі;

6. Бойчук Йосип, академік, проживає в Станіславі по вул. Голуховського 20, є членом УВО, а також атаман Українського Пласту, належить до УНДО, в період виборів до законодавчих органів проводив акцію на користь УНДО;

7. Ясінецький Ярослав, академік, проживає по вул. 3 Травня 33, є організатор УВО в Тлумацькому повіті, а також в період виборів до законодавчих органів агітував на користь УНДО.

Крім того повідомлялося, що склад новоутвореного Виділу був зареєстрований і внесений до товариств національних меншин. Цю характеристику на членів дали повітовий комендант поліції та керівник слідчого відділу Галичини.

Таким чином, як видно з характеристики, більшість членів Виділу становили вчителі. Вони підпорядковували туристично-краєзначу роботу навчально-виховній, культурно-просвітницькій та політичній діяльності.

Туристичні товариства “Чорногора”, “Плай” та Подільське туристичне товариство тісно координували свою роботу з фізкультурними, культурно-просвітницькими організаціями, молодіжними товариствами та навчальними закладами. Вони в своїй діяльності використовували туристично-краєзнавчу роботу як один з ефективних засобів національно-патріотичного виховання підростаючого покоління. Проаналізувавши зібраний матеріал пропонуємо схему діяльності туристичних товариств Галичини.

Державні установи	Громадські товариства та організації

Навчальні	Фізкультурні	Молодіжні	Українські	Культурно-
Заклади	Організації	Гімнастичні Товариства	туристичні товариства	Просвітницькі Організації


Університети, семінарії, гімназії, школи	УССК, КЛК, “Україна”, “Дніпро”, “Стріла”, “Буй-Тур”	“Сокіл”, “Січ”, “Пласт”, “Луг”, “Орли-КАУМ”, “Каменярі”	“Чорногора”, “Плай”, Подільське туристичне товариство	НТШ, “Просвіта”, “Рідна школа”, “Учительська громада” та ін.

Слід зазначити, що серед різних видів туризму на той час у Галичині найбільшого розвитку набув пішохідний. Але як свідчать публікації в журналі “Наша Батьківщина”, розроблялися нові туристичні маршрути не тільки пішохідні, але лижні, водні та велосипедні, до яких додавались туристичні мапи. Чимало маршрутів маркувались. Вони стали еталонними для всіх мандрівників. Наприклад, Р.Юркевич писав: “Верхами проходить туриститичний шлях, знаний, мабуть, кожному українцеві, якщо не безпосередньо, то бодай з оповідань. Він був знакований від Осмолоди верхами Горганів до Добошанки, опісля через верхи “Синяка” і “Хом’яка” сходив в “оселю Татарів”. Еталонні маршрути проходили також Бескидами та Чорногорою.

Цьому відіграла велику роль робота управління залізниці, які мали у своєму підпорядкуванні лісові залізнички (вузколійки), зокрема: Брошнів Перегінськ - Осмолода, Людвіківка - Свіча, Надвірна - Рафайлів (Бистриця), Ворохта - Форещенка. За двохстороньою угодою між туристичним товариством та управлінням залізниці діяли пільгові тарифи на перевезення групи туристів та діти до 10 років, які легально були членами туристичних, краєзнавчих та спортивних товариств (50% від вартості проїзду, а діти до 4-х р. - безкоштовно).

З часом географія пішохідних мандрівок розширюється. З метою кращого пізнання інших країн, їхньої культури та побуту у червні 1927 р. туристичне товариство “Чорногора” звернулося до воєводи та туристичної комісії з проханням про дозвіл на перехід кордону в Карпатах для своїх членів. Дозвіл, з ряду причин, був даний тільки в 1928 р., і тоді члени товариства “Чорногора”, мали змогу подорожувати по території “Карпатської України” (тогочасна територія Чехословаччини), де зустрічалися з українськими діячами і налагоджували з ними контакти, а з 1937 р. мандрували територією Румунії, де також шукали зв^’язків з українським населенням й інтелігенцією. (На той час існувала конвенція з Румунією, щодо платних послуг у туристичному русі. При перетині польсько-румунського кордону видавалися паспорти, але при цьому потрібно оплатити від 100-200 злотих за тиждень перебування в Румунії. Але було ряд пільг, зокрема діти до 4 років безкоштовно, діти від 4 до 14 років та студентська молодь.- 50%, туристичні групи -70%.).

Крім пішохідних мандрівок в Галичині був поширений і водний туризм. Цьому сприяла мережа річок, серед яких особливе місце посідав Дністер. Засновником водного туризму в Галичині був Я.Гладкий, який організував у 1927 р. подорож з м. Стрий по річці в Дністер і вниз Дністром до м. Заліщик. За 10 днів мандрівники подолали понад 250 км. Згідно з сучасними нормативами, цей маршрут оцінюється за протяжністю 4 к. с. (категорія складності), а за складністю маршруту - 3 к. с.

Велику роль у розвитку лижного туризму відіграло заснування Карпатського Лещетарського Клубу (КЛК) (1924 р.). О.Кузьмович занотував, що однією з перших мандрівок членів КЛК до Зелем^’янки та Славська була подорож на лижах в січні 1925 р. [168].

З 1925 р. починаються регулярні проведення лижних мандрівок різної складності. Весною цього року члени КЛК здійснили перший лижний похід в Чорногору під керівництвом І.Мрица. За визначеннями активного учасника багатьох лижних мандрівок В.Паньківа, “однією з найгарніших ділянок лещетарського спорту є зимова туристика. Дає вона нам найбільше емоцій, вимагає одначе великого гарту, напруження а, що найважливіше, досвіду”. У березні 1930 р. В.Паньків став першим, хто підкорив на лижах Говерлу, а в грудні цього ж року А.Рожановська стала першою жінкою, що здійснила мандрівку на лижах на цю гору.

У лютому 1934 р. була урочисто відкрита перша українська станція зимового та літнього туризму в Славську. У березні цього ж року за почином та завдяки старанням Я.Падохи при філіалі краєзнавчо-мандрівничого товариства “Плай” у Стрию (голова - Б.Петріна) відкриваються спортивні секції, зокрема, лижні. Члени цих секції проводили зимові тижневі збори у Славську, на яких вчили “трохи руханки, трохи лещатарських вправ, а відтак мандрували кілька годин на котрийсь із довкільних верхів (Тростян - 1235 м., Ільза - 1066 м., Високий Верх - 1245 м., Кічерка - 845 м., та ін.)”. Крім занять, вони приймали участь у змаганнях, які організовував Львівський Карпатський Лещетарський Клуб і часто займали призові місця з лижних перегонів та слалому.

Для пропаганди лижного спорту члени товариства “Плай” їхали в навколишні села. Тут вони навчали сільську молодь цьому виду спорту. У вихідні та святкові дні учасники “Плаю” проводили дво- і триденні мандрівки в Скільські гори. Їхні маршрути пролягали через с. Нижнє Синевідське до скель в с. Бубнище. Існував й інший маршрут через с. Верхнє Синевідське на гору Парашку і Ключ до могил Українських Січових Стрільців (УСС). Найбільшими активістами лижних мандрівок у Львові були І.Чмола, В.Паньків, Р.Кобринський, А.Рожановська, В.Рожановський, Я.Рожановський, В.Гвоздецький, В.Чапельський та інші.

Засновником лижного спорту на Стрийщині був учитель фізичного виховання Української гімназії М.Кузьмак, який розумів значення цього виду спорту, намагався його поширити спершу серед учнів, організуючи курси та прогулянки до Сколего, Славська, навіть і до с. 3акопаного. Найбільшими активістами лижного туризму були: Я.Падох, Я.Петріна, О.Гасин, С.Костів, С.Новицький, О.Нагорняк, 3.Патоля, Р.Яремович, О.Диба, С.Гнатиків, С.Мішкевич, І.Степанків, Б.Коваль, Ю.Мусій,Є.Пеленський, М.Гошовський, А.Куровицький, М.Охримович, 3.Савчинський, О.Савчинський, С.Гуталовська, І.Площанська та інші.

У 20-х роках розширювалась географія туристичних мандрівок. Так, у жовтні 1928 р. Виділ Українського туристичного товариства “Чорногора” звернувся до туристичної комісії, яка знаходилася в старостаті, з проханням дати їм пропуски на проведення лижних мандрівок по території Чехословаччини. Проте їм було відмовлено у зв^’язку з розровим відносин між двома урядами (стаття 4 Туристичної польсько-чехословацької конвенції про проведення лижних мандрівок). Проте взимку 1928 р. такі мандрівки членами “Чорногори” були проведені. Про це свідчать видані перепуски на перехід кордону.

Разом з лижним туризмом пропагувався велотуризм. Помітний внесок у його розвиток вніс член туристичного товариства “Чорногора” О.Заславський та член товариства “Плай” В.Левицький. Спочатку проводились одноденні та дводенні мандрівки до печер біля с. Розгірча, до монастиря в с. Гошеві через Тур’ю, а і потім через Витвицю - Довголуки - через гірський хребет до с. Монастирця і м. Стрия.

Професор Е.Жарський зазначав, що “не менш славні стали прогульки на роверах молодих юнаків по цілому краю. Та й наші старші громадяни не пропускають нагоди, щоб не проїхатись на вакації вздовж Підкарпаття, чи на північ”.

Поступово маршрути ускладнюються, їх відстань збільшується. Так, у 1929 р. О.Савчинський, І.Мазяк та В. Кіщій здійснили тижневу подорож за маршрутом міст: Стрий - Дрогобич - Самбір - Перемишль - Яворів - Львів -Стрий, подолавши за 6 днів 400 км. Улітку 1930 р. група мандрівників-велосипедистів під керівництвом О.Заславського здійснила тижневу подорож за маршрутом: Стрий - Моршин - Болехів - Долина - Калуш - Станіслав - Татарів - Ворохта - Жаб’є - міста Косів - Коломия - Снятин - Заліщики - Чортків - Скала над Збручем - Тернопіль - Галич - Ходорів - Жидачів - Журавно - Стрий. За десять днів мандрівники подолали понад 800 км.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Етіологія. 13 страница	\|	Етіологія. 15 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.