• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Система освіти України та її структура

Тема 2. Система освіти і виховання в Україні

1. Система освіти України та її структура.

2. Основні принципи освіти України, їх характеристика.

3. Загальна середня освіта – основна ланка всебічного розвитку особистості учня.

Освіта в Україні має складну структуру і включає дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту. Крім того, встановлені такі освітні рівні: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта, а освітньо-кваліфікаційні рівні мають градацію: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Прийняття такої розгалуженої схеми має принципове значення, оскільки це гарантує людині вільність вибору і дає можливість отримати освіту у відповідності до розумових і професійних здатностей. Згідно із Законом України «Про освіту» громадяни України мають право на отримання освіти за різними формами: очною, вечірньою, заочною або екстернату. З розвитком інформаційних технологій успішно розвивається й удосконалюється дистанційна освіта

Сьогодні в Україні функціонує 17,2 тис. дитячих дошкільних закладів, якими охоплено 1055 тис. дітей , або майже 39 відсотків від загальної кількості дітей дошкільного віку. Для дітей з вадами у психофізичному розвитку, які мають хронічні захворювання внутрішніх органів, працюють заклади компенсуючого типу: 1,3 тис. спеціальних; 507 санаторних.

Активно організовуються профільні дитсадки з пріоритетним розвитком певного напряму діяльності, такі, що запроваджують авторські програми, досвід роботи видатних педагогів минулого й сучасності, надають додаткові освітні послуги. Таких закладів налічується вже понад 1,7 тисячі.

Національна система середньої освіти в Україні має у своєму складі 21,6 тис. загальноосвітніх навчальних закладів. Для обдарованих дітей створені і функціонують 273 гімназії, 232 ліцеїв, 25 колегіумів , при цьому мережа таких закладів освіти збільшується щороку.

Для дітей, що потребують особливої державної допомоги у здобутті освіти (дітей з психофізичними вадами, дітей –інвалідів) працюють школи-інтернати, в яких створені умови для їх успішного розвитку. В Україні функціонує 401 спеціальні школи-інтернати для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку та загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, 221 школа приватної форми власності.

Відповідно до Міжнародних програм у галузі освіти з прав людини, Конвенції ООН про права дитини, Конституції України в Україні прийнято Закон України "Про позашкільну освіту", який визначає державну політику у сфері позашкільної освіти. Основними завданнями позашкільної освіти є:

· вільний розвиток особистості та формування її соціально-громадського досвіду;

· створення умов для творчого, інтелектуального, духовного й фізичного розвитку дитини;

· пошук, розвиток та підтримка здібних, обдарованих і талановитих дітей та молоді.

У динаміці суспільного розвитку та ринкових перетворень виключно важливого значення набуває професійно-технічна освіта. У системі професійно-технічної освіти України налічується 967 державних професійно-технічних навчальних закладів, у яких учні поряд із професією здобувають повну загальну середню освіту.

Структура вищої освіти України розбудована у відповідності до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності. До мережі входить 979 вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети), з них 664 вищих навчальних закладів І-II рівнів акредитації, із загальною чисельністю 528 тисячі студентів. Відносна чисельність студентів становить 107 студента на 10000 населення. Мережа вищих навчальних закладів Ш-IV рівнів акредитації налічує 315 закладів.

Уперше, у 2000 році у відповідності до Указів Президента та Постанов Кабінету Міністрів України уведена система кредитування навчання обдарованої молоді. У наступні роки на ці заходи Державним бюджетом передбачено по 5 млн. гривень щорічно.

Останнім часом в Україні збільшилась кількість дітей віком до 18 років, що навчаються у технікумах, училищах і коледжах і мають обмежені можливості розвитку та потребують особливої уваги суспільства щодо їх виховання й соціального захисту, державної підтримки в одержанні спеціальної освіти. Насамперед, це діти-інваліди, діти з фізичним вадами розвитку, хворі діти, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Такі діти в Україні навчаються у технікумах-інтернатах для інвалідів, для них створено відкритий Міжнародний університет розвитку людини, в якому застосовуються нові технології навчання, зокрема дистанційна, що дає можливість отримати повноцінну вищу освіту І-ІV рівнів акредитації за 27 спеціальностями усім бажаючим з урахуванням стану здоров'я й місця проживання. Представництва університету розташовані у всіх реґіонах України, створені багатопрофільні навчально-науково-реабілітаційні комплекси від дитячого садочка до магістратури. Крім того в технікумах і коледжах України створюються окремі групи з дітей з вадами для одержання ними кваліфікації молодшого спеціаліста.

Важливе завдання перед освітою України поставлено тезою навчання впродовж усього життя людини. Ринок праці швидко змінюється, що диктує необхідність створення короткотермінових навчальних програм перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів. Цю важливу функцію має виконувати система післядипломної освіти. Функціонує понад 500 державних та недержавних навчальних закладів та підрозділів, із яких близько 200 вищих навчальних закладів післядипломної освіти, підпорядковані безпосередньо Міністерству освіти й науки України. Поряд із цим 23 міністерств та відомств мають власну мережу закладів, серед яких найбільш вагомі - аграрна, промислова та транспортна галузі. Через систему післядипломної освіти щорічно проходить 300 тис. фахівців, у тому числі близько 30 тис. отримують вищу освіту різного освітньо-кваліфікаційного рівня з 58 спеціальностей.

Управління освітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування.

До державних органів управління освітою належать:

- Міністерство освіти і науки України - центральний орган державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти, а саме: керує освітою, визначає політику в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, впровадження реформ освіти, розробка програм розвитку освіти, навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням державних стан­дартів, проведення акредитації вищих та професійно-технічних зак­ладів освіти; випуск підручників, посібників, методичної літератури, розробка проектів, положень про заклади освіти; організація атестації педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоє­ння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань;

- Міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти, мають виконувати розпорядження МОНУ;

- Вища атестаційна комісія України (ВАК) організовує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою щодо присудження наукових ступенів, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.;

- Міністерство Автономної Республіки Крим;

- місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування встановлюють обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, установ; забезпечують розвиток їх мережі, зміцнення матеріальної бази, господарське обслуговування;

- органи управління освітою: міські, районні відділи освіти складаються із завідувачів, інспекторів по школах, дошкільних і позашкільних закладах, методистів, психологів.

Органами громадського самоврядування в освіті є:

· Всеукраїнський з'їзд працівників освіти;

· Загальні збори колективу навчального закладу;

· Районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників;

· З'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим.

Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти.

2. Основні принципи освіти України, їх характеристика

Основні принципи освіти (за Законом України "Про освіту", 1996 р.):

- доступність освіти для кожного громадянина;

- рівність умов кожної людини для реалізації її здібностей, талантів;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- зв'язок освіти із світовою та національною історією, культурою;

- незалежність освіти від політичних партій, релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою і виробництвом;

- взаємозв'язок з освітою інших країн;

- гнучкість системи освіти;

- безперервність і різноманітність освіти;

- поєднання державного управління і громадянського самоврядування в освіті.

В основі всієї системи виховання в Україні лежить національна ідея. У Державній національній програмі "Освіта" (Україна - XXI століття) зазначається: "Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування в молоді і дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, 'звичаїв, інших соціальне значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури". Даний документ виділяє пріоритетні напрями реформування виховання: формування національної свідомості, любов до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, об­рядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості; виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток грома­дянської і соціальної відповідальності; залучення дітей до світу знань, виховання поваги до науки, школи і вчителя, розвиток прагнення до освіти й творчого самовдосконалення; включення в спільну побу­тову та господарську діяльність, розвиток рис творчої працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок господарювання; формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти прекрасне і потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної творчої діяльності дітей; статеве виховання дітей, розви­ток моральної чистоти, поваги до жінки, почуття дружби, кохання, підготовка до подружнього життя, прищеплення навичок виховання дітей у сім'ї; розвиток внутрішньої свободи, здатності до здійснення безпосередньої педагогічної діяльності, для надання їй конкретності виникає необхідність у формуванні більш часткових робочих цілей, пов'язаних із вирішенням конкретних виховних завдань на кожному етапі формування особистості.

У цілісному педагогічному процесі завжди присутні особисті цілі учня, якими визначаються мотиви учіння та поведінки, мотиви самоосвіти або самовиховання. Для вчителя важливим завданням є формування правильних мотивів учіння та поведінки, самоосвіти і самовиховання.

Мета виховання завжди об'єктивно відображає вимоги суспільства до людини. Ці вимоги у свою чергу визначаються рівнем розвит­ку суспільства, характером виробничих відносин, тому мета вихо­вання може змінюватися на різних етапах історичного розвитку сус­пільства, в різні історичні часи виховання мало різний характер, різними були його зміст і спрямованість. Із розвитком суспільства виникають уявлення про ідеальну людину і поступово формується в суспільній свідомості педагогічний ідеал гармонійно розвиненої осо­бистості. В античні часи педагогічний ідеал включав гармонійний розвиток як фізичний, так і духовний, але без трудової діяльності. У середні віки як мета виховання пропагувався аскетизм. Для епохи Відродження характерним є гуманізм, пошук нових шляхів формування гармонійно розвиненої особистості, визнання значущості, активності людини. У цей період провідне значення надається розумовому, моральному та релігійному вихованню. У другій половині XIX - на початку XX ст. формується концепція "вільного виховання". Паралельно виникає ідея всебічно гармонійно розвиненої особистості. Вона розглядалася з трьох пріоритетів:

- виробництво;

- політика;

- культура.

Згідно з поглядами О.В.Киричука, метою виховання є формування "всебічного розвитку дітей і молоді", охорони та зміцнення їх здоров'я; виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості; формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою; розвиток індивідуальних здібностей і талантів мо­лоді, забезпечення умов їх самореалізації; формування в дітей і молоді вміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

3. Загальна середня освіта – основна ланка

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
3. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
4. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
5. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
6. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
8. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
9. VI. Узагальнення та систематизація знань
10. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
11. VІ. План та організаційна структура заняття
12. А/. Верховна Рада України.

Переглядів: 10547