• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 1. Суть і характерні риси міжнародного менеджменту

1. Міжнародний менеджмент як складова частина міжнародного бізнесу

2. Міжнародні корпорації – основний суб’єкт міжнародного менеджменту

3. Організаційна структура міжнародної корпорації

4. Концепції та моделі міжнародного менеджменту

5. Класифікація цілей міжнародного менеджменту

1. Міжнародний менеджмент як складова частина міжнародного бізнесу

Розглядаючи питання, які пов’язані з аналізом міжнародного менеджменту, необхідно насамперед дати його визначення як науки і як складової частини міжнародного бізнесу.

Як наука міжнародний менеджмент – це комплекс концепцій управління міжнародними корпораціями з урахуванням внутрішнього і зовнішнього середовища їхньої діяльності.

Міжнародний менеджмент як складова частина міжнародного бізнесу являє собою систему методів управління, спрямованих на формування, утримання, розвиток і використання конкурентних переваг у різних країнах з метою підвищення ефективності (рентабельності, якості виробництва, зниження витрат і максимізації прибутку), стабільності, зміцнення і розширення позицій міжнародних компаній на світових ринках.

Управлінням міжнародною діяльністю займаються всі компанії, Сутність міжнародного менеджменту наочно виявляється в основних концепціях управління міжнародними компаніями. Ці концепції зумовлені співвідношенням (конфронтацією) двох протилежних вимог у загальній системі менеджменту корпорацій:

· з одного боку, необхідність пристосування до національних умов;

· з іншого боку, необхідність як можна більш широкої інтеграції усіх видів діяльності в глобальному масштабі.

Перша вимога зумовлена розмаїттям національних потреб, ринкових і виробничих структур, інструкцій урядів країн, у яких міжнародна компанія здійснює виробничу або збутову діяльність, а також особливостями країн у зв'язку з відмінностями у вартості факторів виробництва і кваліфікації працівників.

Друга вимога – конвергентність потреб у багатьох країнах; існуючий у світовому масштабі попит і конкуренція; можливість використання синергетичних ефектів.

Таким чином, головна задача підприємницької політики міжнародної компанії – збалансованість переваг, що є результатом пристосування до місцевих умов і використанням переваг світової інтеграції усіх видів діяльності у світовому масштабі.

2. Міжнародні корпорації – основний суб'єкт міжнародного менеджменту

Основним суб'єктом управління міжнародною діяльністю виступають міжнародні корпорації.

Міжнародна корпорація – це компанія, що займається зовнішньоекономічною діяльністю і, яка володіє такою фінансовою, виробничою, науково-технічною і т.і. міццю, що дозволяє їй впливати на національну економіку і світову економіку в цілому.

Виникнення і розвиток міжнародних компаній зумовлюються різними причинами. Ці причини необхідно розділити на дві групи:

1. Причини, що викликають необхідність формування міжнародних компаній, виходу їхнього бізнесу за національні межі:

– виникнення і постійне поглиблення міжнародного поділу праці (що виявляється в міжнародній спеціалізації і, в тому, що викликає необхідність у міжнародній кооперації), що породжує економічну взаємозалежність, взаємозалежність підприємницької діяльності головних економічних суб'єктів – приватних компаній;

– нерівномірність економічного і соціального розвитку країн, що породжує залежність одних країн від інших у різних сферах (виробництво, технології і т.і.);

– гостра конкуренція на внутрішніх і зовнішніх ринках.

2. Причини, що зумовлюють можливість формування міжнародних компаній:

- виникнення великих національних компаній під впливом посилення концентрації виробництва і капіталу;

- нерівномірність економічного розвитку країн, що дозволяє компаніямшляхом використовання своїх виробничих, фінансових, технологічних переваг одержувати великі доходи від діяльності в інших країнах

Компанії, що діють у міжнародному масштабі, – не нове явище. Вони мають тривалу історію. У своєму розвитку міжнародні компанії пройшли ряд етапів, приймаючи різні форми.

Перший етап (XVII-XIX ст.) – виникнення міжнародних компаній пов'язане з формуванням колоніальних імперій. Це були так звані колоніальні міжнародні компанії, які були переважно однонаціональними і, що займалися видобутком сировини, плантаційним господарством, зовнішньої торгівлею.

Другий етап (перша половина ХХ століття – до 70-х років ХХ ст.) у розвитку міжнародних монополій пов'язаний з формуванням світового господарства. Це промислові (на відміну від торгово-сировинних) міжнародні компанії. На цьому етапі в зовнішньоекономічній діяльності компаній переважає експортна торгівля товарами, але поступово ведуча роль починає переходити до міжнародної інвестиційної діяльності, до експорту капіталу.

Третій етап розвитку міжнародних компаній починається з 70-х років XX століття і продовжується дотепер. Цей етап характеризується тим, що міжнародні компанії перетворюються в глобальні (всесвітні) виробничо-фінансові структури, які виступають у якості головних суб’єктів світогосподарських зв’язків.

Основною формою міжнародних корпорацій є транснаціональні компанії (ТНК).

ТНК – це компанії, що мають і контролюють підрозділи за рубежем, які займаються виробничою, науково-технічною, комерційною, фінансовою діяльністю.

Транснаціональні компанії можуть бути однонаціональними (контролюються капіталом однієї держави) і міжнаціональними (контролюються капіталами декількох держав). Інші міжнародні корпорації займаються зовнішньоекономічною діяльністю, але не мають власних закордонних підрозділів.

3. Організаційна структура міжнародної корпорації

Організаційна структура міжнародної корпорації являє собою систему взаємозалежних між собою підрозділів, що перебувають у певному підпорядкуванні і супідрядності один до одного.

З урахуванням такого підпорядкування і супідрядності, у міжнародній корпорації виділяються дві складові частини.

Перша – це головна або материнська компанія.

Друга – це підлеглі, підрозділи, що контролюються.

Головна компанія виконує наступні функції:

· стратегічне управління всіма підрозділами, включаючи єдину маркетингову, виробничу, фінансову, інвестиційну, кадрову політику;

· розробка довгострокових планів;

· фінансовий і адміністративний контроль за діяльністю підрозділів; внутрішній аудит;

· координація оперативної (поточної) господарської діяльності підрозділів;

· координація НДДКР і виконання великих загальнокорпоративних проектів.

До складу міжнародної корпорації входять різні види підрозділів, організаційні форми яких відрізняються одна від одної за двома головними критеріями.

Перший – це юридичний статус господарських підрозділів іноземного сектора в приймаючій країні.

Другий – ступінь контролю і характер управління ними головними компаніями.

З урахуванням першого критерію зараз всі організаційні форми необхідно розділити на три категорії:

1) дочірні компанії – це окремі організаційні одиниці; є юридичними особами; контролюються головною фірмою на підставі володіння контрольним пакетом акцій; прибуток розподіляється між ними і головною компанією в залежності від частки участі останньої в перших;

2) філії, відділення, представництва – не є окремими організаційними одиницями міжнародної корпорації; не є юридичними особами; прибуток є частиною оподатковуваного доходу материнської компанії;

3) спільні підприємства – контролюються на паритетних засадах; можлива лише участь головної компанії в акціонерному капіталі (менше контрольного пакета).

Варто також помітити, що подібна класифікація структурних підрозділів характерна як для розміщення в рамках національної держави, так і для закордонних господарських одиниць.

З урахуванням другого критерію, виділяються три наступні організаційні форми господарських підрозділів іноземного сектора:

1) підрозділи, у яких участь іноземного інвестора переважна, тобто більш 50%. Це так звані мажоритарні володіння (majority-owned);

2) контрольний пакет акцій підрозділів знаходиться в руках іноземного інвестора, але він складає менше половини статутного капіталу (10-49%) фірми, яка контролюється. Це – міноритарні володіння (minority-owned);

3) підприємства спільного володіння (joint-owned), тобто контроль над підрозділом здійснюють дві фірми на паритетних засадах, або двом належать дві однакові частини «більшості», третій – інша, менша частина статутного капіталу.

4. Концепції та моделі міжнародного менеджменту

Розрізняють чотири концепції міжнародного менеджменту:

· етноцентрична концепція;

· поліцентрична концепція;

· геоцентрична концепція;

· регіоцентрична концепція.

Сутність етноцентричної концепції управління полягає в орієнтації міжнародної корпорації на використання методів і принципів управління в країні базування. А тому в рамках корпорації використовується єдиний стиль (єдина політика) управління в усіх державах, де є підрозділи даної міжнародної компанії.

Поліцентрична концепція міжнародного менеджменту виходить з того, що умови бізнесу в державах базування структурних підрозділів корпорації відмінні від умов у країні місцезнаходження штаб-квартири міжнародної компанії і використання стилю управління, характерного для головної (материнської) компанії, можливо лише з великими втратами. Тому в закордонних підрозділах міжнародної компанії стиль управління пристосовують до місцевих умов.

Регіоцентрична концепція міжнародного менеджменту базується на положенні про те, що не тільки окремі економічні регіони (такі, наприклад, як ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР і т.і.), але й увесь світ є однорідним ринком, і регіональна інтеграція супроводжується збереженням базових стилів менеджменту.

Геоцентрична концепція міжнародного менеджменту полягає в тому, що оптимальна підприємницька діяльність корпорацій у різних країнах можлива лише завдяки одночасному використанню переваг стандартизації і пристосування. Головна компанія і її закордонні підрозділи в цьому випадку не можуть більше розглядатися як незалежні підприємницькі структури, і повинні бути пов'язані між собою як складові частини глобально орієнтованої мережі поділу праці, спеціалізації. Тому незалежно від відповідних умов країни, у якій функціонують структурні підрозділи компанії, використовується така стратегія управління, що максимізує глобальну ефективність міжнародної корпорації.

Історія розвитку міжнародного бізнесу, специфіка галузей, у яких здійснюють свою діяльність міжнародні корпорації, принципи організаційного проектування, стратегія діяльності впливають на формування особливостей управління міжнародною корпорацією. Зараз виділяють наступні моделі міжнародного менеджменту:

· інтернаціональна (міжнародна) модель;

· мультинаціональна модель;

· глобальна модель;

· транснаціональна модель.

Інтернаціональна (міжнародна) модель характеризується такими особливостями:

· закордонні підрозділи використовують принципи менеджменту головної компанії;

· головна організаційна задача полягає в переміщенні знань і ноу-хау в усі структурні підрозділи незалежно від місця їхнього базування, що дозволить зблизити рівень розвитку вітчизняного і закордонного бізнесу (особливо в сфері технологій і маркетингу) на зовнішні ринки (ринки інших країн місцезнаходження підрозділів міжнародної компанії), що менш розвинуті в порівнянні з вітчизняним у відношенні технології і маркетингу;

· здійснюється інтенсивний контроль і координація закордонних підрозділів материнської компанії.

Для мультинаціональної моделі міжнародного менеджменту характерно:

1) закордонні підрозділи мають відносну самостійність у прийнятті управлінських рішень;

2) головна організаційна задача полягає:

а) в зміцненні місця продукції на важливих ринках;

б) у підвищенні ефективності автономно діючих закордонних підрозділів;

3) координація і контроль здійснюються в основному через особливі відносини топ-менеджменту материнської компанії і менеджерів закордонних підрозділів.

Глобальна модель міжнародного менеджменту характеризується наступними особливостями:

1) досягнення ефективності бізнесу базується на централізації капіталів, ресурсів і компетенцій;

2) здійснюється однобічний потік товарів, кадрів і ноу-хау - від материнської компанії до закордонних підрозділів;

3) фіксується незначний рівень автономії закордонних підрозділів;

4) відзначається високий ступінь стандартизації виробництва, завдяки чому скорочуються витрати виробництва, розширюються ринки збуту продукції корпорації.

Транснаціональна модель міжнародного менеджменту характеризується:

1) усуненням ієрархічних відносин між головною (материнською) компанією і її закордонними підрозділами;

2) імплементацією внутріорганізаційної мережі;

3) використанням національних відмінностей закордонними підрозділами у процесі реалізації стратегії корпорації.

Для інтернаціональної (міжнародної) моделі міжнародного менеджменту найбільш характерною є перевага, що пов'язана з можливістю переносу набутого досвіду на закордонні ринки. У той же час, дана перевага поширюється тільки на певну сферу досвіду (розробка і маркетинг марочних споживчих товарів; виробництво, управління матеріалами і розробка нових товарів і т.і.). Тобто одночасно виникають такі недоліки, як відсутність реагування на особливості місцевого попиту; нездатність реалізувати економію на місцезнаходженні; нездатність використовувати ефект кривої досвіду. Іншими словами, міжнародна компанія, що «експортує» свій досвід, не враховує особливості ринку приймаючої країни, не має можливості досягти переваг за рахунок розміщення своїх підрозділів, тому що вони керуються засадами менеджменту головної компанії і не мають можливості скористатися ефектом так називаної кривої досвіду.

Крива досвіду – це функція постійного скорочення виробничих витрат, що мали місце протягом усього життєвого циклу продукту. За результатами деяких досліджень було замічено, що виробничі витрати скорочуються щораз, коли подвоюється валовий обсяг продукції.

За мультинаціональної моделі міжнародного менеджменту відбувається пристосування до місцевих особливостей, тому що міжнародна компанія функціонує вже не в одній (національній) країні, а в багатьох державах.

Проте, такі недоліки, як нездатність реалізувати економію на місцезнаходженні і використовувати ефект кривої досвіду залишаються в зв'язку з пристосуванням до місцевих особливостей тільки товарної пропозиції і маркетингу, але не виробництва. Досить часто відзначається неможливість переносу досвіду на закордонні ринки.

Глобальна модель міжнародного менеджменту сприяє використанню ефекту кривой досвіду й економії за рахунок масштабів. Однак глобальність процесів управління призводить до зниження реагування на особливості місцевого попиту через масштабність діяльності компанії.

Транснаціональна модель міжнародного менеджменту має найбільшу кількість переваг. Серед них: одержання вигоди від глобального навчання, тобто придбання досвіду усередині мережі міжнародної корпорації й обміну знаннями і технологіями між підрозділами і головною компанією.

Основний недолік транснаціональної моделі управління міжнародними корпораціями полягає в складності впровадження, що зумовлена організаційними проблемами (досить складної і широко розгалуженою організаційно-інституціональною структурою міжнародної корпорації).

5. Класифікація цілей міжнародного менеджменту

Ринкова економіка – це конкурентне середовище, що визначає особливу систему управління.

В умовах глобалізації світової економіки конкурентне середовище розширюється, набуває міжнародного характеру. І, щоб вижити (а тим більше ефективно функціонувати) у цих умовах, міжнародні корпорації розробляють стратегію функціонування. Стратегія значною мірою залежить від цілей, які ставить перед собою корпорація.

Цілі можуть бути різні. Важливо певним чином згрупувати (класифікувати) їх за визначеними критеріями. Виділяються наступні три основні групи.

Перша група включає цілі, що розрізняються за значенням:

· стратегічні – це цілі, які орієнтовані на досягнення стабільності, проникнення на той або інший світовий ринок, на досягнення першості у визначеній діяльності;

· тактичні – цілі, що спрямовані на досягнення визначених результатів на тім або іншому етапі міжнародної діяльності міжнародної компанії;

· оперативні – цілі, які пов’язані з рішенням поточних задач міжнародного бізнесу.

Друга група цілей відрізняється за термінами їхнього досягнення:

· короткострокові (до 1 року);

· середньострокові (від 1 року до 5 років);

· довгострокові (понад 5 років).

Третя група цілей залежить від об'єкта міжнародного бізнесу і міжнародного менеджменту:

· економічні (підвищення фінансової стабільності, продуктивності виробництва, ринкової капіталізації компанії і т.і.);

· технологічне і науково-технічні (розширення обсягу і сфери НДДКР, освоєння виробництва нових видів продукції і т.і.);

· виробничі (ріст обсягу виробництва, підвищення якості, зниження собівартості);

· адміністративні (зміцнення дисципліни, погодженість дій усіх підрозділів міжнародної компанії);

· соціальні (створення сприятливих умов виробництва, праці, підвищення кваліфікації працівників в усіх підрозділах).

Четверта група цілей обумовлена певною ієрархією, або взаємозалежністю внутрішньокорпоративних цілей:

· загальні цілі міжнародної корпорації;

· функціональні цілі;

· цілі власників, акціонерів;

· цілі менеджерів;

· цілі підрозділів міжнародної корпорації;

· цілі співробітників корпорації.

При цій побудові ієрархічної системи цілей міжнародного менеджменту необхідно враховувати певні вимоги, серед яких на особливу увагу заслуговують наступні:

¨ ціль більш низького рівня ієрархії має бути підпорядкована цілі більш високого рівня;

¨ ціль більш високого рівня має орієнтуватися на довший період часу;

¨ ціль конкретного підрозділу міжнародної корпорації має бути співвіднесена з ресурсами цього підрозділу і повноваженнями його керівника;

¨ з часом мотивація робітників змінюється, тому ієрархія цілей не постійна і в міру необхідності певним чином коректується.

Важливо підкреслити, що цілі повинні бути конкретними, прозорими (зрозумілими для всіх співробітників), реальними, рухливими (що змінюються зі зміною умов міжнародного бізнесу).

Читайте також:

1. Активи як об’єкт фінансового менеджменту
2. Аналіз зарубіжних концепцій менеджменту
3. Базові засади менеджменту
4. Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві усім видам правовідносин, але в них є і свої специфічні ознаки.
5. Біосфера Землі, її характерні властивості
6. БУДІВНИЦТВО В ПЕРСПЕКТИВІ ПРОЕКТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
7. Види ефективності менеджменту
8. Види ефектів виробництва, пов’язаних з удосконаленням менеджменту організації
9. Види менеджменту
10. Види міжнародного бізнесу
11. Види та принципи менеджменту.
12. Визнання та виконання міжнародного комерційного арбітражного рішення

Переглядів: 1235