• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 7. Проблема буття у філософії

План.

1. Класичні і некласичні підходи до визначення проблеми буття.
2. Категорії буття та сфери буття.
3. Простір і час, рух та розвиток як філософські категорії.
4. Проблема свідомості у філософії.

Проблема буття — одна з перших проблем, які намагалась розв'язати філософія. Поняття «буття» дуже часто фігурує в нашій мові. Бо кожне речення можна, як це і робить логіка, звести до форми S є (не є) Р. Деякі речення, наприклад, «Щось є», «Бог є», «Душа є», «Він досі є в наших серцях», «Теорія є вірною» безпосередньо відповідають цій формі, інші, скажімо, «Дерево росте біля будинку» можна звести до неї («Дерево є таким, що росте біля будинку»). Зв'язка «є» означає «має буття», або, простіше кажучи вона вказує на аспект існування чогось. На цій підставі можна зробити висновок: все, про що ми ведемо мову, ми підводимо під буття, або небуття, надаємо йому статус буття чи небуття, але чи у всіх цих випадках слово «є» вживається в одинакових значення? Ми можемо вживати це поняття і більш свідомо «Будь людиною!», «Не будь свинею» але що це означає: «бути» і в якому сенсі можна одночасно бути людиною і свинею? Але буденна свідомість переважно не задумується над змістом цього поняття (що означає бути взагалі і що означає бути людиною) – це сприймається як само собою зрозуміле. Філософія, на відміну від буденної свідомості, порушує проблему буття свідомо, намагається з'ясувати смисл, який людська культура вкладає в це поняття.

Вчення про буття називається онтологією (грец. on, ontos — суще і logos — поняття, розум). Сам термін зявився у філософії з XVII ст., хоч проблема буття розглядалась з часів античності, зокрема, Парменіда, який говорив, що «Буття є, а небуття взагалі немає». “Чому взагалі є Щось, а не навпаки — Ніщо?” — це запитання М. Хайдеггер, один із найавторитетніших філософів XX ст., вважав основним питанням метафізики як науки про фундаментальні основи всього сущого. У сучасній філософії метафізику та онтологію найчастіше розводять у такий спосіб: онтологія вивчає прояви буття, те, яким воно постає перед людиною та осмислюється нею, а метафізика шукає коренів буття – причини та начала; умовно кажучи, онтологія ставить питання “Яким та як є буття?”, а метафізика – “Чому та що є буття?”. Загалом проблема буття перебуває у філософії на перехресті різних сфер: онтології, гносеології, антропології, метафізики.

Онтологія – розділ філосфії, у якому з’ясовуються фундаментальні форми існування та розвитку усього сущого. По відношенню до проблеми буття у філософії ми можемо виділити класичний і некласичнийпідхід.

В класичному підході буття, як правило ототожнювалося із сущим – тим, що існує саме по собі, і для свого існування не потребує нічого іншого. Що існує саме по собі? Сама по собі існує усія(грецькою) – перша категорія аристотелевої метафізики. На латинську усія була перекладена як субстанція. Субстанція має значення «стояти під», «лежати в основі». В Аристотеля в ролі субстанції виступали окремі існуючі речі, а сама субстанція складалася з матерії і форми. В середньовіччі абсолютною субстанцією, яка незалежна в своєму буття ні від чого іншого виступав Бог (Абсолют). В епоху Відродження з’явилася така концепція, як пантеїм – ототожнення Бога і природи (на основі пантеїзму було виникло таке явище як гілозоїзм – віра в одухотворення всього сущого), оскільки окремо не відділялося духовне і матеріальне начало. Такий розподіл з’явився у філософії Декарта, який розвів тілесну субстанція і мислячу, надавши їм різних атрибутів – це концепція дуалізму. (Дуалізм в тій чи іншій мірі притаманний і іншим мислителям, взагалі під дуалізмом у філософії мають на увазі перетин двох начал або принципів (можна говорити про дуалізм Платона — світ ідей та речей, у Аристотеля дуалізм матерії і форми, дуалізм душі і тіла, в китайській філософії – дуалізм двох начал: Інь та Ян, в квантовій механці дуалізм характеризує буття частки як курпускули і хвилі).

У класичній філософії є три різні трактування проблеми субстанції: монізм, дуалізм, плюралізм. Монізм – це такий підхід, який дійсне існувння приписує тільки одній субстанції. Є два різновиди монізму: ідеалістичний та матеріалістичний. В матеріалізмі єдиною об’єктивною реальністю, а також дійсним началом вважається матерія, а нематеріальне суще (дух, воля, ідеї, духовні цінності тощо) є похідними від матерії, Тобто світ розглядають як сукупність матеріальних речей. Матерія (філософське визначення) –це світ речей, властивостей, відносин, станів і процесів, що відображаються людськими відчуттями та існують незалежно від них. Матерія виступає також загальнонауковим терміном, який позначає існуючі відносно об’єктивно структурні одиниці, предмети, форми, елементи, носії буття, взяті разом зі своїми властивостями, зв’язками, відношеннями. Наприклад: Матерія у фізиці – дещо, що існує в просторі і часі (за уявленням Ньютона), або дещо, що задає властивості простору і часу (Ляйбніц-Айнштайн). Головні види матерії у фізиці – речовина (форма матерії, яка володіє масою спокою) і поле (гравітаційне, електромагнітне та квантові поля) + матеріальні об’єкти неясної фізичної природи: темна матерія і темна енергія. Універсальною формою матерії у фізиці вважається квантові поля, до яких можна звести і класичні поля і речовини. У хімії під матерією розуміється атоми, атомні ядра, електрони, які володіють властивостями утворювати між собою хімічні зв’язки при об’єднанні в молекули. До біологічних одиниць матерії відносяться всі носії життя і живі істоти, включачи їхні утворення – популяції. Людське суспільство також розглядають як різновид соціальної матерії, що є предметом окремих соціальних наук.

Матеріалістичними можна вважати концепції ранніх атомістів (Демокріта, Лукреція Кара, Епикура), механіцзим, який складні явища намагався звести і пояснити через механічний рух (Дідро, Гольбах, Ламетрі), також є проявом матеріалзму. Єдність світу на основі матеріальності, стверджував у філософії Ф. Енгельс. Сучасна наука тяжіє до матералізму.

Ідеалізм є протилежною до матеріалізму концепцією, початком всього сущого виступає Дух, або Ідея. Релігія тяжіє до ідеалізму! Термін ідеалізм ввів у філософію Ляйбніц, характеризуючи філософію Платона. Розрізняють об’єктивний ідеалізм (Платон, Шеллінг), суб’єктивний (Берклі, Кант, Фіхте), абсолютний (Гегель). З позиції об'єктивного ідеалізму буття ідеї — абсолютне і необхідне, а буття речі — відносне і випадкове, оскільки річ сьогодні є, а завтра її може не бути. З позиції суб’єктивного ідеалізму абсолютним буття володіє суб’єкт, а буття речей ставлять в залежність від суб'єкта

Плюралізм як вчення про наявність у світі великої кількості різних монад, які не зводяться одна до одної, у філософії ототожнюється з іменем Ляйбніца, який ввів вчення про монади. Також до плюралістів можна зарахувати Емпедокла, який в античності розвивав вчення про чотири стихії.

В сучасному трактуванні, яке протиставляє себе класичному і, відповідно, здобуває назву некласичного підходу, проблема буття розглядається в дещо іншому світлі. Тут помітна спроба віднайти свій філософський, відмінний від наукового, підхід до буття (через інтуїцію, тощо), на якому можна було б будувати онтологію.

Концепція інтуїтивного бачення буття, протилежна розсудковому підходу до нього, наявна у філософії Ф. Ніцше, А. ШопенгауераА. Бергсона. Вагомий внесок у формування некласичної онтології зробив німецький феноменолог Е. Гусерль У феноменології за абсолютне буття приймається свідомість, яка мислиться як «жива діяльність», позбавлена предметної форми. Ця діяльність свідомості, на думку Гуссерля, конституює суще і надає йому відповідний спосіб (модус) буття. Суще і спосіб його буття задаються відповідними актами свідомості.Так, у сприйманні дається реальна річ, у вірі — цінності, у мисленні – логічні та математичні закони, у фантазії — казкові герої. Буття розпадається на різні сфери, відповідно до актів, у яких воно конституюється. Буття, його модус задається сущому при включенні його в світ людини (смисловий горизонт). Завдяки такому підходу феноменологія відійшла від субстанційно-предметного трактування буття, за якого воно ототожнювалося з матеріальними речами чи ідеями, тобто із сущим.

В некласичній онтології, яка ототожнює буття і значення, ми можеом розрізнити кілька видів буття: реальне буття, уявне буття, віртуальне буття, може бути також гіпотетичне буття (залежно від способу даності). Якщо, наприклад, вчений висунув здогад про буття якоїсь мікрочастки, то спочатку вона має модус «гіпотетичного буття» (н-д, бозон Хіггса). Для того щоб набути модусу «реального буття», вона повинна постати за правилами, за якими даються реальні речі. А це означає, що вона має прямо, чи опосередковано чуттєво зафіксуватись. Отже, людина приписує речі модус «реального буття» тільки за певних умов її даності.

Читайте також:

1. IV. Проблема антропогенних змін клімату або «парниковий ефект».
2. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
3. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
4. Антропологічна спрямованість філософії Г.С.Сковороди.
5. АПОЛОГІЯ «НАДЛЮДИНИ» У ФІЛОСОФІЇ Ф. НІЦШЕ
6. Близькосхідна проблема на рубежі 60-70-х років.
7. Буття людини як реальний процес її існування
8. Буття не зводиться до наявного, спостережуваного, чуттєвих форм буття.
9. Буття. Матерія. Формування філософського поняття матерії
10. Бухгалтерський облік вибуття основних засобів і нематеріальних активів
11. Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.
12. Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.

Переглядів: 5237