• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Список використаної літератури

План

Дидактична мета та завдання

Ключові поняття

Лекція 7. Формування органів місцевого самоврядування в Україні

Література

1.Справочник экономиста сельского хозяйства. Под ред. Н.П. Кононенко, Н. Я. Кушвид. - К. «Урожай», 1987. - с.136 - 137.

2.Л.К.Гринчук. Організація виробництва в радгоспах і колгоспах: К: «Вища школа», 1971. - с.340 - 352.

3.Ж. «Ориентир»,№14(96),1999, - с.28.

4.ПІудраВ,Ф., Белічко А. М. Як підготувати успішний бізнес - план - К:1994. -с. 55-60.

Місцеве самоврядування, система місцевого самоврядування, територіальна громада, вибори, виборча система, ценз, депутат, сільський, селищний, міський голова, Київська міська рада, Севастопольська міська рада,.

1. охарактеризувати поняття «територіальна громада»;

2. обговорити основні повноваження асоціацій та інші форм добровільного об’єднання органів місцевого самоврядування.

Виховна мета:

Виховувати зацікавленість дисципліною, прагнення отримувати нові знання самостійно

1. Принципи організації виборів
2. Вибори посадових осіб місцевого самоврядування
3. Порядок формування місцевих рад
4. Порядок формування районної і обласної рад

1. Федів І. Місцеве самоврядування, територіальне і регіональне управління в історії України // Місцеве і регіональне самоврядування в Україні. – К. – 1995. – Вип. 1-2. – С. 46-51.

2. Делімарський Р. Магдебурзьке право у Києві. – К., 1996.; Його ж. Боротьба Київського магістрату з гетьманським урядом за свою автономію у 30-60 р. XVІІІ ст. // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку.

3. Місцеве та регіональне самоврядування в Україні. – Вип. 1-2. – К., 1995. – С. 46-51.

4. Сас П. М. Політична культура українського суспільства кінця XVІ – середини XVІІ ст. – К., 1998; Національно-визвольна війна українського народу середини XVІІ ст.: політика, ідеологія, військове мистецтво. – К., 1998.

5. Матяк В. Вплив Визвольної війни на суспільну свідомість українського етносу (у пошуках нових підходів до висвітлення історичних реалій) // Там само. – С. 207-227; Сисін Ф. Хмельниччина та її роль в утвердженні модерної u1091 української нації // Український історичний журнал. – 1995. – № 4. – С. 67-77.

6. Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея ХVІІ-ХVШ ст. Проблеми формування, еволюції, реалізації. – К., 1997

1. Принципи організації виборів.

Виборча система є важливою складовою політичного режиму. З одного боку, вона встановлює правила формування органів влади, а з іншого - здійснює безпосередній вплив на електоральний процес. Нарешті, виборча система є одним з факторів, що визначають конфігурацію партійної системи у країні. Вивчення виборів дозволило сформуватися особливому науковому напрямку - псефології. Поняття "виборча система" використовують у двох значеннях. В широкому розумінні поняття "виборча система" включає в себе всі суспільні процеси і правила, пов'язані з виборами, тоді як у вузькому розумінні виборча система - це спосіб урахування голосів виборців і розподіл місць в органах державної влади між кандидатами (групами кандидатів).

Головним компонентом виборчих систем є вибори. Вибори - це спосіб формування органів державної влади і наділення повноваженнями посадової особи через волевиявлення громадян. Крім виборів у суспільстві існують і інші способи формування органів влади: насильницьке захоплення влади (революція, переворот), успадкування влади (при монархічній формі правління), призначення на посаду вищою посадовою особою. В умовах демократії вибори є головною функцією політичної участі громадян, в якій реалізується їхній вплив на формування політичних інститутів і процес вироблення політичних рішень.

До головних функцій виборів можна віднести такі:

- артикуляція інтересів різних соціальних груп;

- мирне вирішення конфлікту між політичними акторами, що претендують на владу;

- легітимація структур влади;

- політична соціалізація і мобілізація громадян.

Дотримання загальних принципів, що визнаються світовим співтовариством, дозволяє надати виборам дійсно демократичного характеру.

1. Обов'язковість виборів означає, що вибори є єдино легітимним способом формування державної влади.

2. Періодичність виборів, дозволяє гарантувати змінність виборних осіб за підсумками голосування.

3. Загальність виборчого права. Цей принцип означає, що всі громадяни, які досягли віку соціально-політичної дієздатності, незалежно від їхньої статі, раси, національності, соціального становища, релігійних і політичних переконань, мають право вибирати (активне виборче право) і бути обраними (пасивне виборче право) в органи влади. Вік соціально-політичної дієздатності визначається законом. У більшості держав громадяни отримують виборчі права з вісімнадцяти років. Це свого роду обмеження принципу всезагальності виборчого права - ценз.

Ценз осідлості - виборцем чи кандидатом може стати лише той, хто прожив в даній місцевості (країні) не менше встановленого законом терміну.

Ценз громадянства поширює пасивне виборче право тільки на громадян за народженням.

Віковий ценз для реалізації пасивного виборчого права, як правило, вище двадцяти років. В Україні кандидатом на посаду президента може стати громадянин не молодший тридцяти п'яти років, а депутатом Державної Думи - не молодший двадцяти одного року.

Майновий ценз - володіння майном або фіксованою величиною доходу. У сучасному світі у відкритій формі подібний ценз зустрічається рідко. Часто кандидат, щоб бути зареєстрованим, зобов'язаний внести майнову заставу.

Ценз статі, обмежуючий участь жінок у виборах, зберігається у деяких мусульманських країнах, наприклад, у Саудівській Аравії, Кувейті, Йорданії.

В деяких країнах існує ценз грамотності, коли для отримання права голосу вимагається свідоцтво про освіту. В інших же країнах для неписьменних вводиться спеціальна спрощена система голосування.

Моральний ценз встановлює певні моральні вимоги, що пред'являються перед виборцем, наприклад, заборона на участь у виборах людей, позбавлених батьківських прав, які відбувають покарання за вироком суду. В різних країнах установлюються додаткові цензи. У Великобританії особливий ценз установлений для членів партії лордів (вони не мають права брати участь у голосуванні), а служителі церкви не можуть бути обрані у Палату Общин.

Принцип загального виборчого права стверджувався в міру того, як процеси демократизації пом'якшували цензові обмеження. Спочатку виборчі права отримали дорослі багаті та освічені чоловіки. Так, у 1830 р. в Англії виборчим правом володіло тільки 4% дорослих чоловіків. У Франції в 1848 р. вперше в історії загальне виборче право отримали чоловіки. У 1893 р. в Новій Зеландії, у 1902 р. в Австралії і в 1906 р. у Фінляндії виборчі права вперше отримали жінки. У 1917 р. їх приклад наслідувала Росія. В 1920 р. жінки отримали виборчі права у США. У Швейцарії жінки були позбавлені виборчого права до 1971 p., а в Ліхтенштейні - до 1986 р.

4. Альтернативність вибору передбачає наявність двох і більше претендентів на владу і змагальність між ними. Немає сенсу проводити вибори з одного кандидата, однак, і при видимій альтернативності виборів ця умова може бути не виконана. Наприклад, реально на владу претендує один кандидат, а інші запрошуються ним для створення демократичного антуражу. Дійсно вільні і чесні вибори вимагають надання реальних можливостей для презентації своїх програм усіх кандидатів.

Це означає:

рівна кількість голосів для усіх виборців. Найчастіше ця вимога виражена у формулі "Одна людина - один голос". В деяких країнах кожен виборець може наділятися декількома голосами. Наприклад, на виборах депутатів Державної Думи Росії виборець володіє двома голосами, що пояснюється використанням змішаної системи голосування;

від однакової кількості виборців вибирається однакова кількість депутатів, що вимагає утворення приблизно рівних за чисельністю виборних округів. У цьому випадку голоси виборців мають однакову "вагу".

Принцип рівності виборців спостерігається не завжди. Наприклад, перша Державна Дума Російської імперії (вибори відбулися у 1906 р.) формувалася за становим принципом. Виборці були поділені на чотири курії: землевласники (великі поміщики); міщани, що володіли нерухомістю; селяни-домогосподарі і робітники. Норма представництва від курій була різною. Найбільша кількість депутатів була обрана від першої курії, хоч найбільша кількість виборців була представлена робітничою курією. У теперішній час у деяких державах допускається відхилення від принципу рівності виборців з метою гарантувати представництво таких груп суспільства, які інакше взагалі не зможуть отримати місця у представницьких органах (етнічні меншини, жінки).

Відомі й інші способи порушення цього принципу:

- нерівномірне за чисельністю нарізування виборчих округів. При використанні мажоритарної виборчої системи подібна ситуація означає, що "вага" виборців неоднакова. Норма представництва виборців у малочисельних округах буде вищою, ніж у більш населених округах. Для уникнення подібного законодавства більшість країн встановлює граничні норми відхилення у чисельності виборців в округах. В США нерівність у нарізці округів було ліквідовано в 1960-ті роки XX ст. Вважається прийнятним, якщо на виборах у Конгрес різниця в кількості жителів округів складає 2%, а самі округи залежно від демографічної динаміки та підсумків перепису кожні десять років перенарізаються;

- маніпуляції з визначенням географічних кордонів округів. Подібна практика дозволяє будь-яким політичним силам за допомогою підконтрольних виборчих комісій збирати голоси їхніх супротивників в одних округах і забезпечувати перевагу "своїм" кандидатам в інших;

- наділення окремих груп громадян додатковими голосами (подібна практика може спостерігатися на ранніх етапах процесу демократизації однопартійних тоталітарних або авторитарних режимів, коли правляча еліта намагається зберегти за собою контроль над законодавчим органом). Наприклад, перші альтернативні вибори, проведені в СРСР у 1989 p., поряд з голосуванням у виборчих округах, передбачали вибори депутатів від громадських організацій членами цих організацій.

5. Рівні права кандидатів дозволяють реалізувати пасивне виборче право громадянина. Всі кандидати повинні мати однакову можливість для висування, агітації, доступу до засобів масової інформації. Виходячи з цього, законодавством багатьох країн передбачено обмеження виборчих витрат і суми приватних пожертвувань у фонд кандидатів, часткове державне фінансування виборчої кампанії зареєстрованих учасників. Використання подібної практики переслідує й іншу мету - обмеження лобізму стосовно політичних партій (кандидатів), які перемогли, з боку субсидуючих груп. Держава бере на себе фінансування або усіх зареєстрованих кандидатів, або тих, хто володіє певним рівнем громадської підтримки.

6. Дотримання закону при проведенні виборів на усіх стадіях.

7. Вільне волевиявлення виборців і гарантії таємниці голосування. Таємниця голосування необхідна для того, щоб уникнути можливого переслідування виборців збоку державних органів і громадських об'єднань за політичними мотивами. Більше того, громадянин має право не ходити на вибори (принцип добровільного голосування). Тим самим він виражає своє ставлення до політичних процесів, що визначається словом абсентеїзм. Абсентеїзм став досить частим явищем. Однак це негативно впливає на політичне життя, тому що вибори, на які з'явилася меншість виборців, не відображають реальної політичної картини. Може перемогти не та партія, чию програму підтримує більшість суспільства, а та, яка зуміла за рахунок партійної дисципліни забезпечити явку своїх небагаточисленних прибічників на вибори. В абсентеїзму є ще один негативний аспект - при низькій активності виборців вибори можуть бути визнані як такими, що не відбулися. В цьому випадку призначаються нові вибори, що значно збільшує витрати на організацію виборів. Для боротьби з абсентеїзмом в деяких країнах (Австралії, Бельгії, Італії, Греції) введений інститут обов'язкової участі у виборах, використовуються штрафи, позбавлення на певний термін водійських прав. В Туреччині передбачається ув'язнення на певний термін. Таємниця голосування забезпечується особливими засобами: відсутністю нумерації (виняток - Індія), однаковістю усіх бюлетенів та їхнім заповненням в ізольованих кабінах.

8. Прозорість виборів дозволяє забезпечити відкритий характер виборів і довір'я до них. Даний принцип реалізується в наданні громадськості права спостерігати за виборчим процесом через інститут спостерігачів (в тому числі міжнародних) та ЗМІ, а також права знати, від кого і звідки кандидати і партії отримують гроші та скільки їх витрачають на виборчу кампанію.

2. Вибори посадових осіб місцевого самоврядування.

3. Порядок формування місцевих рад.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України. Порядок розгляду питань, пов’язаних з призначенням на посади та звільненням з посад голів місцевих державних адміністрацій затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 732 (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України №2095 від 30.12.1998 р. і №2081 від 13.11.1999 р.). Питання про призначення на відповідні посади та звільнення з посад розглядається за оформленим в установленому порядку поданням, документами особової справи та результатами співбесід.

Кандидатури на посади голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за дорученням Прем’єр-міністра України пропонують Департамент кадрового забезпечення та персоналу і Управління експертизи та аналізу розвитку територій Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій пропонують голови відповідних обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а голів районних державних адміністрацій Автономної Республіки Крим – Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим. На кожну посаду вноситься тільки одна кандидатура.

У поданні на ім’я Прем’єр-міністра України щодо призначення претендента на відповідну посаду зазначається прізвище, ім’я та по батькові, дата народження претендента, громадянство, займана ним на цей час посада, а також посада, на яку він рекомендується, та її функціональний напрям, рівень фахової та професійної підготовки, відомості про перебування в кадровому резерві, спроможність забезпечити доручену ділянку роботи, ділові та інші якості претендента, відомості про перебування його під слідством або наявність судимості. Якщо претендент не перебував у кадровому резерві на відповідну посаду, в поданні зазначається причина, з якої нікого з осіб, зарахованих до кадрового резерву на цю посаду, не було на неї рекомендовано.

До подання щодо призначення додаються оформлені згідно з вимогами Порядку ведення особових справ державних службовців такі документи: особова картка (форма П-2 ДС) з відповідними додатками; три фотокартки розміром 4 х 6 сантиметрів; біографічна довідка, скріплена підписом керівника кадрової служби та печаткою; копії документів про освіту, науковий ступінь, вчене звання, підвищення кваліфікації; декларація (копія декларації) про доходи за минулий рік та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі й за кордоном, претендента і членів його сім’ї, а для осіб, які претендують на зайняття посади державного службовця першої та другої категорій, також відомості про належне їм та членам їх сімей нерухоме і цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери; попередження про встановлені законодавством обмеження для державних службовців, підписане особою, яка рекомендується на посаду, та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави; довідка про наявність допуску до державної таємниці установленої форми; медична довідка про стан здоров’я; висновок Управління експертизи та аналізу розвитку територій Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України щодо діяльності відповідної державної адміністрації, довідка Мінекономіки про соціально-економічну ситуацію в регіоні (для кандидатів на посади голів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій); проект рішення про призначення кандидата на посаду, завізований керівником відповідного органу.

Документи особової справи кандидата на посаду опрацьовуються Департаментом кадрового забезпечення та персоналу Секретаріату Кабінету Міністрів України. Співбесіди претендентів на посади голів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій з Прем’єр-міністром України організовує Департамент кадрового забезпечення, а з іншими посадовими особами Кабінету Міністрів України – Управління експертизи та аналізу розвитку територій Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України. Свої висновки про наслідки співбесід посадові особи записують до картки погодження.

4. Порядок формування районної і обласної рад.

Кандидатури на посади голів обласних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносить Прем’єр-міністр України. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносять голови відповідних обласних державних адміністрацій. Пропозиції щодо призначення на посаду або звільнення з посади голови районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим вносить на розгляд Кабінету Міністрів України голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим. На кожну посаду вноситься одна кандидатура.

У разі відхилення Президентом України поданої кандидатури відповідно Прем’єр-міністр України чи голова обласної державної адміністрації вносять на розгляд Кабінету Міністрів України нову кандидатуру.

На підставі акта Президента України про призначення на посаду, звільнення з посади за місцем роботи видається наказ (розпорядження) із зазначенням дати фактичного вступу на посаду чи звільнення з посади.

Порядок призначення на посади та звільнення з посад перших заступників, заступників голів та керівників апарату обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій визначений у ст.10 Закону «Про місцеві державні адміністрації» і деталізований у постанові Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1369 (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1283 від 21.08.2000 р.).

Згідно з названими актами, перший заступник голови обласної, Севастопольської міської державної адміністрації призначається на посаду відповідно головою обласної, Севастопольської міської державної адміністрації за згодою Прем’єр-міністра України. Заступники голови обласної, Севастопольської міської державної адміністрації призначаються на посади та звільняються з посад відповідно головою обласної, Севастопольської міської державної адміністрації за погодженням з відповідним віце-прем’єр-міністром України.

Заступники голови Київської міської держадміністрації, повноваження яких стосуються сфери виконавчої влади, призначаються на посади та звільняються з посад Київським міським головою за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Заступники голови обласної, Севастопольської міської держадміністрації призначаються на посади та звільняються з посад відповідно головою обласної, Севастопольської міської держадміністрації за погодженням з відповідним віце-прем’єр-міністром України.

Перші заступники та заступники голів районних державних адміністрацій призначаються на посади головами районних державних адміністрацій за погодженням з відповідними заступниками голів обласних державних адміністрацій. Призначення першого заступника та заступників голови, а також керівників структурних підрозділів районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим здійснюється головою відповідної районної державної адміністрації за погодженням з відповідними посадовими особами Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Перший заступник голови Київської міської держадміністрації, повноваження якого стосуються сфери виконавчої влади, призначається на посаду та звільняється з посади Київським міським головою за погодженням з Президентом України. Подання попередньо розглядається Прем’єр-міністром України.

Керівник апарату обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації призначається на посаду та звільняється з посади відповідно головою обласної, Київської і Севастопольської міської держадміністрації за погодженням з Державним Секретарем Кабінету Міністрів України. Подання на погодження для призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату обласної, Київської і Севастопольської міської держадміністрації попередньо розглядається Головдержслужбою. Подання на погодження для звільнення з посади першого заступника, заступника голови, керівника апарату обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації повинне містити обгрунтування причини та підстав для звільнення.

Подання на погодження для призначення на посаду та звільнення з посади першого заступника голови, заступника голови та керівника апарату обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації (у відповідному випадку – з висновком Головдержслужби), що надійшло до Кабінету Міністрів України, надсилається до Департаменту кадрового забезпечення та персоналу Секретаріату Кабінету Міністрів України, яке після реєстрації та перевірки наявності та правильності оформлення документів надсилає його у дводенний термін Управлінню експертизи та аналізу розвитку територій Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України для організації співбесід у Кабінеті Міністрів України.

Подання розглядається в Кабінеті Міністрів України у п’ятиденний термін з дня його надходження, а у разі необхідності додаткового вивчення ділових та етичних якостей особи, яка пропонується для призначення на посаду (звільнення з посади), безпосередньо на місці – у десятиденний термін.

Управління експертизи та аналізу розвитку територій Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів України організовує проведення співбесід з особами, запропонованими для призначення на посади, з відповідними посадовими особами Кабінету Міністрів України. Висновки за результатами співбесіди викладаються посадовою особою Кабінету Міністрів України у картці погодження для призначення на посаду та засвідчуються її підписом.

Подання на погодження для призначення на посаду та звільнення з посади першого заступника і заступника голови, обласної, Севастопольської міської держадміністрації, а також першого заступника, заступника голови Київської міської держадміністрації, повноваження яких стосуються сфери виконавчої влади, з висновком Кабінету Міністрів України за підписом Прем’єр-міністра України, надсилається до Адміністрації Президента України.

Висновок Кабінету Міністрів України про погодження для призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату обласної, Київської і Севастопольської міської держадміністрації надсилається голові відповідної держадміністрації, Київському міському голові за підписом Державного секретаря Кабінету Міністрів України, або особи, яка його заміщає.

У разі відхилення подання на погодження для призначення на відповідну посаду голова обласної, Севастопольської міської держадміністрації, Київський міський голова повинен подати у двотижневий термін подання щодо призначення на цю посаду іншої особи, а у випадку отримання в установленому порядку позитивного висновку – видає розпорядження про призначення на посаду або звільнення з посади першого заступника, заступника голови, керівника апарату відповідної держадміністрації.

Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1374.

Питання про призначення на посаду або звільнення з посади керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації порушується головою відповідної місцевої державної адміністрації за наявності вакансії або обґрунтованих підстав для звільнення з посади.

У разі наявності вакансії голова місцевої державної адміністрації у двотижневий термін звертається до відповідного міністерства, іншого центрального або місцевого органу виконавчої влади з пропозицією щодо кандидатури на посаду керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації.

У випадках визнання міністерством, іншим центральним або місцевим органом виконавчої влади роботи відповідного управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації або їх керівників незадовільною, міністр чи керівник іншого центрального або місцевого органу виконавчої влади звертається з умотивованим поданням до голови відповідної місцевої державної адміністрації. Голова місцевої державної адміністрації зобов’язаний розглянути це подання і не пізніше ніж у місячний термін прийняти рішення та дати оґрунтовану відповідь.

Висновки щодо призначення на посаду або звільнення з посади керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації не пізніше десяти днів з дня порушення даного питання надсилаються голові відповідної місцевої державної адміністрації і додаються до особової справи державного службовця за місцем роботи.

Читайте також:

1. VІ. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
2. В 30-х роках було зроблено спробу систематизувати курс методики викладання літератури. Виходять такі праці.
3. В.М.Шоботов. Цивільна оборона: Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 438
4. Вимоги до бібліографічного опису наукової літератури
5. Виникнення куртуазної літератури.
6. Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури, мистецтва та об’єкти суміжних прав
7. Відмінності в розвитку літератури у демократичних і тоталітарних державах
8. Деякі проблеми сучасної української літератури для дітей.
9. Джерела дитячої літератури.
10. Для підсилення ефекту доцільно заздалегідь підготуватися і надіслати тези доповіді і список виступаючих у дебатах.
11. Додати блоки в список
12. Жанрово-тематична специфіка літератури латинською мовою

Переглядів: 634