Найважливіші елементи християнської обрядовості називають таїнствами.

Типологічні ознаки та основне призначення ритуальних релігійних видань.

Ритуальні релігійні видання – це видання, які використовуються у практиці богослужінь, призначені для практичного використання у релігійних ритуалах (Молитовники, Псалтир та ін..)

1. Поняття ритуалу.

2. Розрізнення понять «ритуал» та «обряд».

Ритуа́л (від лат. ritualis (обрядовий), від — лат. ritus — «релігійний обряд») — дія, що здійснюється внаслідок своєї символічної важливості та спроможності викликати емоції у присутніх, також нерідко вважається, що ритуал може впливати на природні та надприродні сили.

Ритуалом слід вважати обряди надзвичайно урочистого, демонстративного характеру, де форма виконання жорстко регламентована. До ритуалу відносяться норми складних символічних дій, що історично виникли або були навмисно встановлені й система яких набула жорсткої канонізації. Ритуал являє собою демонстрацію форми, що втілює не стільки змістовність цінностей, скільки ставлення до них — визначення, повагу.

Обря́д — традиційні символічні дії, що в образній формі виражають соціально визначні події в житті людини та соціуму.

Згідно із Кодексом Канонів Східних Церков, церковним обрядом слід вважати літургічний, богословський, духовний і дисциплінарний спадок - різний щодо культури народів - який виявляється у способі практикування віри, властивому для кожної Церкви свого права. Кн. 28

В Україні забезпечується свобода релігійного обряду. Незаконне перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд передбачає кримінальну відповідальність.

3. Особливості християнських ритуалів та літератури для них.

4. Особливості різноманітних християнських обрядів та літератури для них.

Таїнства– обрядові дії в християнстві, через які, за вченням церкви, віруючим передається Божа благодать.

Вони є своєрідними видимими ознаками, які передають віруючим невидиму благодать Божу. Вважається, що встановлені вони Ісусом Христом для забезпечення зв’язку між Богом і людьми. Тому передбачають особливу настроєність віруючого, дотримання відповідного ритуалу.

Таїнства можуть бути одноразовими – прийматися людиною тільки раз у житті (таїнства хрещення, миропомазання, священства) і багаторазовими – прийматися людиною більше одного разу в житті (таїнства євхаристії, сповіді, шлюбу, єлеопомазання); обов’язковими для кожного християнина (хрещення, миропомазання, євхаристія, сповідь, єлеопомазання) і необов’язковими (шлюб, священство).

У християнський культ таїнства запроваджувалися не відразу, першими були сприйняті хрещення і причастя. Більшість протестантських течій з усіх таїнств здійснює лише хрещення і причастя.

Хрещення. Це таїнство означає прилучення людини до християнства зануренням у воду або скропленням. Здійснюється священнослужителем. Слово “хрещений” рівнозначне слову “християнин”. Обряд хрещення символізує звільнення хрещеного від лихого впливу Диявола. В його основі – ідеї про злу силу непокірного Богові Диявола і про “первородний гріх”, від якого слід очищатися скропленням водою. Обряд окроплення водою як магічна дія виник дуже давно. Багато народів вважали, що вода має здатність відганяти відлюдний “нечисту силу”, тому ще до виникнення християнства існував звичай окроплювати немовля водою і при зануренні в неї давати йому ім’я. Раннє християнство не знало обряду хрещення. Він впроваджувався поступово, і тільки рішеннями перших вселенських соборів (IV ст.) хрещеннябуло оголошене обов’язковим.

Форма обряду в різних християнських церквах різноманітна: католики обливають свяченою водою, протестанти – окроплюють або занурюють у воду. У православній церкві обряд хрещення здійснюють над немовлям, якого в перші дні після народження приносять до церкви, де священик тричі занурює його у “святу” воду. Цією дією він наче змиває “первородний гріх”, успадкований дитиною від “прабатьків людства”, і відкриває перед нею шлях до спасіння.

Причастя (євхаристія). Воно символізує співучасть віруючого в Таємній Вечері Господній. Формальним його виявом є частування віруючих, здебільшого після сповіді, хлібом та вином, які символізують тіло і кров Христа. Причащаючись, віруючий приймає “подячну жертву” і “прилучається до божественного єства”. Православні причащаються квасним хлібом, бо прісний вживали тільки на Пасху. Католики з огляду на те, що Христос роздавав своїм апостолам під час Таємної вечері прісний хліб, причащаються саме ним. Тих, хто причастився, вважають “співтілесниками Ісуса Христа”. У деяких протестантських церквах і сектах (адвентисти, меноніти, п’ятдесятники, євангельські християни-баптисти) специфічною формою причастя є хлібопереломлення – розламування і роздавання хліба (символу зраненого, замученого тіла Христового) і причащання вином. Але, на відміну від православ’я та католицизму, причастя у них вважається не таїнством, а обрядом, що символізує духовну єдність віруючих у їхній вірі в друге пришестя Христа.

Першоджерелами таїнства причастя також є давні вірування та обряди. З появою землеробства хліб і вино почали вважати кров’ю рослинницьких духів і божеств, до яких люди “причащалися”. Християни запозичили таїнство причастя з давніх релігій, пов’язавши його з ученням про жертовну смерть Ісуса. Як приготувати себе до святого причастя читайте тут.

Миропомазання. Означає воно передавання віруючому “благодаті Святого Духа” змащуванням його ароматичною речовиною – миром, що символізує освячення і зміцнення духовних сил на шляху до спасіння.

Обряд змащування тіла маслянистими речовинами виник значно раніше від християнства. Зумовлений він вірою людей у магічні властивості речовин. Пізніше помазання здійснювали, наприклад, в Індії, при хрещенні, на весіллях і похоронах. У Єгипті застосовували помазання при освяченні жерців.

Запозичивши з давніх релігій обряд миропомазання, християнство оголосило його таїнством. У ранніх християнських церквах миропомазання здійснювали тільки на Пасху.

Таїнство миропомазання у православних і старообрядців-попівців здійснюють, як правило, над немовлям після хрещення, у католиків – над 7-12-літніми дітьми (конфірмація).

Сповідь. Символізуючи примирення віруючого з Богом, вона відбувається у формі його покаяння у власних гріхах перед священиком, який відпускає гріхи. Джерела таїнства сповіді (покаяння, спокути, примирення) – в первісних віруваннях у зло, гріх, “бісівські сили”, що переслідують людину i яких можна позбутися, розповівши про свої гріхи інші їм людям або промовляючи слова закляття.

У християнстві сповідь спочатку була прилюдною і лише наприкінці IX ст. замінена таємною, тобто сповіддю віруючого тільки священику, хоч у православ’ї поряд з таємною існує й загальна сповідь.

Якщо православ’я та католицизм вважають сповідь таїнством, то протестантизм використовує прилюдне покаяння і таїнством його не вважає.

Шлюб. Символізує освячення подружнього союзу іменем Божим, надання нареченим благодаті, єдинодушності в народженні та вихованні дітей.

Обряд одруження сформувався в первісні часи, коли люди зверталися до “добрих духів” з проханням допомогти їм народити дітей, відігнавши “нечисту силу”. Лякали її вогнем, димом, водою, шумом. Елементи цього ритуалу збереглися і в сучасному церковному шлюбному обряді.

У християнській релігійній обрядовості таїнство шлюбу утвердилося чи не найпізніше – в XVI ст.

Священство (хіротонія, рукопокладення). Це таїнство символізує передавання Божої благодаті для здійснення таїнств і богослужінь. Процедурно воно є посвятою у сан диякона, священика або єпископа. У православній і католицькій церквах священство є таїнством, у протестантизмі обрядом. Рукопокладений служитель культу після цього визнається посередником між Богом і людьми.

Обряд священства існував і в дохристиянських релігіях, християни запозичили його в період утвердження перших релігійних громад. Роль цього таїнства зросла після проголошення християнства державною релігією Римської імперії, коли почалося становлення церковної ієрархії – священновладдя церковних чинів зверху донизу. Усі християнські релігії визнають божественне походження церковної ієрархії.

У християнстві священство здійснюється лише чоловіками і має три ступені: диякон, пресвітер (священик), єпископ. Диякон – священнослужитель першого ступеня. Він бере участь у богослужінні, прислужує при таїнствах, але не має права робити це самостійно. Пресвітер може самостійно проводити богослужіння, обряди і шість таїнств із семи, визнаних у католицизмі й православ’ї, крім рукоположення. Єпископ – священнослужитель найвищої категорії, здійснює всі сім таїнств і має право висвячувати у сан диякона і пресвітера.

Маслосвяття(соборування, оливопомазання, маслособорування, єлеосвячення). Це таїнство символізує зцілення тіла і душі людини. Формально воно відбувається як помазання хворого освяченою оливою – єлеєм. Згідно з ученням православної церкви маслосвяття зцілює духовні й тілесні хвороби, які є наслідком гріхів. Здійснюють його над особами, старшими 7 років, які хворіють на тілесні або душевні хвороби (відчай, скорбота тощо). Католицизм заперечує лікувальну роль маслосвяття, вважаючи його одним з останніх обрядів переходу людини у вічне життя.

Таїнство маслосвяття в православній церкві спочатку здійснювали сім священиків. Вони запалювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім разів змащували єлеєм хворого. Тепер цей обряд здійснює один священик, але, як і раніше, збереглися сім прохань за хворого, сім молитов.

Богослужіння. Це своєрідна форма звернення до Бога через обрядові дії, церемонії з метою одержання від нього підтримки. Воно є важливим елементом релігійного культу, під час якого священнослужителі, віруючі, вважається, “вступають у прямий контакт з Богом”. Богослужіння відправляють у культових приміщеннях.

Християнство виробило семирічне, річне, добове кола богослужінь. На кожен день призначені відповідні молитви і співи.

Характерними ознаками богослужінь є їхня урочистість і яскравість, емоційна виразність. Не тільки віруючі, а й далекі від релігії люди, відвідуючи культові споруди, переживають почуття втаємниченості, схвильованості, емоційного піднесення. Цій меті служать архітектура та оздоблення храмів, живопис, музика, співи.

Християнство відводить важливу роль і поховальному обряду, в основу якого покладено віру в існування душі та потойбічного життя. Його процедура є складною, охоплює панахиди, читання псалмів над небіжчиком тощо.

5. Поняття літургії та окреслення літератури для неї.

Літургі́я, теж Божественна літургія або Свята літургія (грец. λειτουργία — «служіння», «спільна справа») — традиційна назва служби Божої у православній та греко-католицькій церквах, а точніше — богослужіння з приношенням Святих Дарів. Свята Літургія займає в згаданих церквах центральне місце: її основою є святе таїнство євхаристії, оскільки в християнській традиції прийнято вважати, що встановив євхаристію та виконував її сам Ісус Христос — і відтоді церква її постійно практикує. Вважаєтья теж, що через євхаристію Христос є присутній у церкві тілом і кров'ю, котрі подаються вірним за посередництвом хліба і вина. У традиційному християнстві дослівно вірять, що у святій літургії хліб і вино посвячуються і переміняються на Тіло і Кров Христа Спасителя (див. трансубстанціація і Таємна вечеря).

Цінні християнські пам'ятки представляють собою святі Літургії: св. ап. Якова, Літургія Коптська, Римська та інші.

Зараз у богослужбовому вживанні Православної та Греко-католицької церков є 3 Літургії:

· Літургія Івана Златоустого,

· Літургія Василя Великого,

· Літургія Ранішеосвячених Дарів або св. Григорія Двоєслова.

6. Псалтир.

Sepher Tehillim (євр. - "Книга хвалінь") - найвідоміша з поетичних книг Біблії. Український читач знає цю книгу як "Псалтир" (грецька назва струнного інструменту, яка вперше зустрічається у іудейського філософа Філона Олександрійського). Те ж назву книга має в Олександрійському кодексі Біблії (V століття по Р.Х.). У Ватиканському кодексі (IV століття по Р.Х.) ця книга визначається як "Псалми" (з підзаголовком - "Книга Псалмів").

Чи слід говорити про те, що в релігійному житті як іудеїв, так і християн псалми грають абсолютно виняткову роль? "Мойсей дав Ізраїлю п'ять книг Тори; Давид дав Ізраїлю п'ять книг хвалені" ("Midrash").

У Псалтирі в його сучасному вигляді знаходиться сто п'ятьдесят псалмів. У багатьох стародавніх єврейських манускриптах це число менше, зазвичай - 147 (наприклад, в Палестинському Талмуді). При цьому об'єднуються 1-й і 2-й, 9-й і 10-й, 113-й і 114-й псалми. Псалтир - сама об'ємна з книг Старого Завіту. І все ж це не "повне зібрання" давньоєврейських гімнів і молитов: іще кілька релігійних поетичних текстів є в інших книгах Біблії, як, наприклад, молитва пророка 'Іони, пісня Дебори, пісня жалобна Давида з приводу загибелі Саула.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Особливості фактичного та ілюстративного матеріалу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.