МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Форми руху.Найбільш відоме у філософії вчення про форми руху створюється в марксизмі або в діалектичному матеріалізмі. Ця філософія формами руху вважає форми руху матерії. Рух в чистому вигляді сам по собі (незалежно від явищ матеріального світу) не існує. Енгельс виділяв 5 форм руху матерії: механічну, фізичну, хімічну, біологічну та соціальну. В сучасній філософській картині виділяють 3 найбільш загальні форми руху. Рух в неорганічній природі: переміщення в просторі, процеси перетворення елементарних частинок, гравітаційні, електромагнітні взаємодії, перетворення атомів та молекул, геологічні процеси і т.п. Рух в живій природі: від до клітинного рівня (нуклеїнові кислоти, білки і т.д.), через одноклітинні та багатоклітинні організми, до взаємодії на рівні біоценозів, екосистем, усієї біосфери Землі. Соціальна форма руху: охоплює всю сукупність життєдіяльності людей. Світ як реальність не вичерпується матеріальним світом. Існує і духовний світ, він також знаходиться в непереривному русі та розвитку. До глобальних соціально-історичних форм руху духовного можна віднести форми суспільної свідомості. Для індивідуальної свідомості формами руху можна вважати, наприклад, відчуття, сприйняття, уявлення, судження і висновки.
6. Рух і розвиток. Поняття прогресу і регресу. Рух - це всяка взаємодія, яка в свою чергу визначається як процес взаємної обумовленості існування об’єктів, систем, процес їхнього впливу один на одного, внаслідок чого відбувається як збереження, так і різноманітні зміни станів, властивостей, структури, функцій. Рух має об’єктивний і всезагальний характер. Як об’єктивний процес, рух охоплює собою і процеси розвитку, тому зміст поняття «рух» є більш загальним, ніж зміст поняття «розвиток». Розвиток – це такий рух (взаємодія), при якому відбувається не просто зміна вже існуючих якостей, станів якої-небудь системи, а виникають нові властивості, нова якість, що раніше не існувала. Традиційно виділяють два типи розвитку: 1. Розвиток в рамках однієї форми руху матерії (напр., поява нових ознак у тварин, рослин). 2. Розвиток, за якого відбувається перехід від однієї форми руху матерії до іншої, більш високої(напр., виникнення органічної природи з неорганічної). Процес розвитку, його характер та направленість розглядаються через категорії «прогрес» і «регрес». В найбільш простій формі прогрес – це такий розвиток, внаслідок якого виникає перехід від простого до складного, від нижчого до вищого. Прогрес – це така зміна властивостей якої-небудь системи, за якої відбувається збільшення функціональних властивостей, підвищення ефективності функціонування, збільшується незалежність існування від впливу зовнішніх факторів. Регресивні зміни – це зворотній процес. Регресивними явищами визнаються ті, при яких відбувається деградація, зниження рівня організованості та ефективності функціонування, втрачається здатність до здійснення того, що було можливим (напр., в результаті старіння організму людина втрачає можливість робити те, що вона могла робити в молодому віці). Для регресу характерним є наростання залежності від впливу зовнішніх факторів довколишнього середовища. Регресивну направленість в розвитку відзначає втрата потенціалу, можливостей для подальших змін.
7. Простір і час як загальні форми існування світу. Єдність простору і часу.У філософії сформувалося декілька концепцій простору і часу. Традиційно серед них виділяють дві – абсолютну й відносну, тобто концепції абсолютності простору і часу та відносності. Концепція абсолютності домінувала в уявленнях про світ до кінця ХІХ ст. Суть її можна виразити так: 1. Простір і час є загальними, але самостійними, зовнішніми щодо світу реальностями. Вони об’єктивні, але незалежні від матеріальних систем. 2. Простір і час абсолютні ще й тому, що їхні властивості незалежні одна від одної. 3. Простір і час абсолютні, бо їхні властивості незмінні. Простір – це безкінечна протяжність, він тривимірний, лінійний, неперервний. Час – одномірний, спрямований (від минулого до майбутнього), незворотний. Реляційна концепція спочатку сформувалася у філософії, а через кілька століть отримала природничо-наукове обґрунтування. Суть реляційної концепції можна сформулювати у таких тезах: 1. Простір і час є загальними формами існування світу, буття матерії, але не зовнішніми щодо них властивостями. Простір і час нерозривно пов’язані, залежні від форм руху матерії. 2. Простір і час відносні, бо їхні властивості взаємопов’язані, взаємозалежні. 3. Простір і час відносні, бо їхні властивості не є незмінними. Простір – це невіддільна від матерії загальна форма буття, що виражає його структурність, диференційованість та взаємодію елементів (їхню віддаленість одне від одного, розташування і т.д.). Час – це загальна форма буття, що виражає тривалість процесів взаємодії та послідовність зміни його станів. Існують ще й концепції, які стверджують, що простір і час мають лише суб’єктивний характер. Вони визначаються лише як властивості людської свідомості. 8. Проблема єдності світу. Вчення, що визнають єдність світу, отримали назву моністичних, тому, що в побудові картини світу вони виходять з принципу монізму (від грець. – один, єдиний). Другим, протилежним підходом, що визнає наявність багатьох першооснов буття є плюралістичний (від лат. – множинний). Останній є найбільш характерним для міфології. В матеріалістичних вченнях проблема єдності світу вирішується через визнання світу матеріальним. В ідеалістичних вченнях, до яких відносять і релігію, єдність світу пов’язується з духовним першопочатком. Матеріалістичні вчення про світ є більш моністичними, оскільки в них стверджується, що дух, свідомість не можуть існувати самостійно без матеріальної основи, напр., мислення є неможливим без мозку людини. Середньовічна релігійна і філософська думка в розумінні світу до ідеї про його структурну єдність додає ідею про єдине історичне начало, оскільки Бог – це не лише вічна духовна основа єдності світу, а й надприродна сила, що творить його, це також початок існування земного світу в часі. Для філософії проблема єдності світу має ще цілий ряд вимірів.Одним з них традиційно є розгляд світу через сутність і ступінь спільності законів буття. В цьому аспекті також визнається, що світ є єдиним, оскільки йому притаманні єдині закони. Єдність світу виражена також і в тому, що у нього є загальний сосіб існування та форми буття. Читайте також:
|
||||||||
|