Форми руху.

Найбільш відоме у філософії вчення про форми руху створюється в марксизмі або в діалектичному матеріалізмі. Ця філософія формами руху вважає форми руху матерії. Рух в чистому вигляді сам по собі (незалежно від явищ матеріального світу) не існує.

Енгельс виділяв 5 форм руху матерії: механічну, фізичну, хімічну, біологічну та соціальну.

В сучасній філософській картині виділяють 3 найбільш загальні форми руху.

Рух в неорганічній природі: переміщення в просторі, процеси перетворення елементарних частинок, гравітаційні, електромагнітні взаємодії, перетворення атомів та молекул, геологічні процеси і т.п.

Рух в живій природі: від до клітинного рівня (нуклеїнові кислоти, білки і т.д.), через одноклітинні та багатоклітинні організми, до взаємодії на рівні біоценозів, екосистем, усієї біосфери Землі.

Соціальна форма руху: охоплює всю сукупність життєдіяльності людей.

Світ як реальність не вичерпується матеріальним світом. Існує і духовний світ, він також знаходиться в непереривному русі та розвитку.

До глобальних соціально-історичних форм руху духовного можна віднести форми суспільної свідомості. Для індивідуальної свідомості формами руху можна вважати, наприклад, відчуття, сприйняття, уявлення, судження і висновки.

6. Рух і розвиток. Поняття прогресу і регресу.

Рух - це всяка взаємодія, яка в свою чергу визначається як процес взаємної обумовленості існування об’єктів, систем, процес їхнього впливу один на одного, внаслідок чого відбувається як збереження, так і різноманітні зміни станів, властивостей, структури, функцій. Рух має об’єктивний і всезагальний характер.

Як об’єктивний процес, рух охоплює собою і процеси розвитку, тому зміст поняття «рух» є більш загальним, ніж зміст поняття «розвиток».

Розвиток – це такий рух (взаємодія), при якому відбувається не просто зміна вже існуючих якостей, станів якої-небудь системи, а виникають нові властивості, нова якість, що раніше не існувала.

Традиційно виділяють два типи розвитку:

1. Розвиток в рамках однієї форми руху матерії (напр., поява нових ознак у тварин, рослин).

2. Розвиток, за якого відбувається перехід від однієї форми руху матерії до іншої, більш високої(напр., виникнення органічної природи з неорганічної).

Процес розвитку, його характер та направленість розглядаються через категорії «прогрес» і «регрес».

В найбільш простій формі прогрес – це такий розвиток, внаслідок якого виникає перехід від простого до складного, від нижчого до вищого.

Прогрес – це така зміна властивостей якої-небудь системи, за якої відбувається збільшення функціональних властивостей, підвищення ефективності функціонування, збільшується незалежність існування від впливу зовнішніх факторів.

Регресивні зміни – це зворотній процес. Регресивними явищами визнаються ті, при яких відбувається деградація, зниження рівня організованості та ефективності функціонування, втрачається здатність до здійснення того, що було можливим (напр., в результаті старіння організму людина втрачає можливість робити те, що вона могла робити в молодому віці).

Для регресу характерним є наростання залежності від впливу зовнішніх факторів довколишнього середовища. Регресивну направленість в розвитку відзначає втрата потенціалу, можливостей для подальших змін.

7. Простір і час як загальні форми існування світу. Єдність простору і часу.У філософії сформувалося декілька концепцій простору і часу. Традиційно серед них виділяють дві – абсолютну й відносну, тобто концепції абсолютності простору і часу та відносності.

Концепція абсолютності домінувала в уявленнях про світ до кінця ХІХ ст. Суть її можна виразити так:

1. Простір і час є загальними, але самостійними, зовнішніми щодо світу реальностями. Вони об’єктивні, але незалежні від матеріальних систем.

2. Простір і час абсолютні ще й тому, що їхні властивості незалежні одна від одної.

3. Простір і час абсолютні, бо їхні властивості незмінні.

Простір – це безкінечна протяжність, він тривимірний, лінійний, неперервний.

Час – одномірний, спрямований (від минулого до майбутнього), незворотний.

Реляційна концепція спочатку сформувалася у філософії, а через кілька століть отримала природничо-наукове обґрунтування. Суть реляційної концепції можна сформулювати у таких тезах:

1. Простір і час є загальними формами існування світу, буття матерії, але не зовнішніми щодо них властивостями. Простір і час нерозривно пов’язані, залежні від форм руху матерії.

2. Простір і час відносні, бо їхні властивості взаємопов’язані, взаємозалежні.

3. Простір і час відносні, бо їхні властивості не є незмінними.

Простір – це невіддільна від матерії загальна форма буття, що виражає його структурність, диференційованість та взаємодію елементів (їхню віддаленість одне від одного, розташування і т.д.).

Час – це загальна форма буття, що виражає тривалість процесів взаємодії та послідовність зміни його станів.

Існують ще й концепції, які стверджують, що простір і час мають лише суб’єктивний характер. Вони визначаються лише як властивості людської свідомості.

8. Проблема єдності світу.

Вчення, що визнають єдність світу, отримали назву моністичних, тому, що в побудові картини світу вони виходять з принципу монізму (від грець. – один, єдиний). Другим, протилежним підходом, що визнає наявність багатьох першооснов буття є плюралістичний (від лат. – множинний). Останній є найбільш характерним для міфології.

В матеріалістичних вченнях проблема єдності світу вирішується через визнання світу матеріальним. В ідеалістичних вченнях, до яких відносять і релігію, єдність світу пов’язується з духовним першопочатком.

Матеріалістичні вчення про світ є більш моністичними, оскільки в них стверджується, що дух, свідомість не можуть існувати самостійно без матеріальної основи, напр., мислення є неможливим без мозку людини.

Середньовічна релігійна і філософська думка в розумінні світу до ідеї про його структурну єдність додає ідею про єдине історичне начало, оскільки Бог – це не лише вічна духовна основа єдності світу, а й надприродна сила, що творить його, це також початок існування земного світу в часі.

Для філософії проблема єдності світу має ще цілий ряд вимірів.Одним з них традиційно є розгляд світу через сутність і ступінь спільності законів буття. В цьому аспекті також визнається, що світ є єдиним, оскільки йому притаманні єдині закони.

Єдність світу виражена також і в тому, що у нього є загальний сосіб існування та форми буття.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
П л а н	\|	П Л А Н

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.