• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Менеджмент – нова управлінська парадигма

Школи менеджменту

Історія розвитку управлінської думки

Менеджмент – нова управлінська парадигма

2. Зміст і сутність поняття «менеджмент»

Під парадигмою розуміється основоположний спосіб мислення, сприйняття й розуміння світу. Парадигма (грецьк. – приклад, зразок) – початкова концептуальна схема, модель поставлення проблем і методів їх вирішень, пануючих протягом певного історичного періоду. Зміна парадигми є науковою революцією. Це поняття було введене американським істориком Т. Куном, що виділив різні етапи в розвитку наукової дисципліни.

Кажучи про менеджмент як про нову управлінську парадигму, ми маємо на увазі зміну радянського (тоталітарного) способу мислення на ринковий. Ринкове мислення – це мислення за допомогою менеджменту, який належить до західної культури і його легко можна впровадити тільки в ринковому суспільстві. Система управління, що існувала в Радянському Союзі, відноситься до східної культури і характеризує неринкове суспільство.

Управління перехідною економікою було пов'язане з радикальними перетвореннями й реформуванням усіх сторін життєдіяльності суспільства. Найважливішими положеннями в процесі впровадження менеджменту в нові умови господарювання є:

- гнучке поєднання методів ринкового регулювання з державним регулюванням соціально-економічних процесів;

- формування і функціонування ринкових господарюючих суб'єктів як відкритих і соціально орієнтованих систем;

- самоврядування на всіх рівнях і переході до поліцентричної системи господарювання;

- поєднання ринкових і адміністративних методів управління підприємствами державного сектора економіки.

На межі 90-х років ХХ століття в розвитку менеджменту є наочними чотири найцікавіші тенденції:

- певне повернення до минулого – усвідомлення значення матеріальної, технічної бази сучасного виробництва і послуг та посилення впливу технічного прогресу на досягнення цілей організації;

- посилення ролі продуктивності та якості продукції для перемоги в конкурентній боротьбі;

- посилення уваги до організаційної культури, а також до різних форм демократизації, участі рядових працівників у прибутках і здійсненні управлінських функцій;

- посилення міжнародного характеру (інтернаціоналізації) менеджменту, яке ставить перед управлінською теорією і практикою багато нових питань, найважливіші з яких – загальні ознаки й відмінності в місцевому, міжнародному і національному стилях управління.

Основні зміни, які відбуваються в західному світі, поступово приходять до нас. До цих змін треба готуватися, тому що вони включають: зміну поглядів (парадигм), про яку йшлося вище, теорію хаосу, глобалізацію й різноманіття робочої сили.

Теорія хаосу – предмет нового наукового напряму – аналіз випадковостей у крупних упорядкованих системах. З неї випливає, що в більшості організацій звичайні, повсякденні події мають випадковий характер і, отже, є непередбачуваними.

Глобалізація – найважливіший чинник розвитку бізнесу в найближчому майбутньому. Усуваються торгові бар'єри між країнами, відкриваються нові ринки, конкуренція вимагає нових знань, нових методів управління, самонавчання.

Різноманіття робочої сили. Зростаюче різноманіття співробітників є результуючою декількох тенденцій, тому це різноманіття – питання не стільки зв'язків із громадськістю, скільки стратегічна проблема, бо залучення здібних, кваліфікованих працівників – одна з основних конкурентних переваг будь-якої організації.

У сучасній системі поглядів на менеджмент існують чотири принципові положення.

1. Відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, згідно з яким успіх підприємства визначається, перш за все, раціональною організацією виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації.

2. Використання в управлінні теорії систем, що полегшує задачу розгляду організації в єдності її складових частин, які нерозривно пов'язані зі змінами в зовнішньому середовищі.

3. Застосування в управлінні ситуаційного підходу, згідно з яким уся організація всередині підприємства є не чимось іншим, як відповіддю на різні за своєю природою зовнішні дії.

4. Визнання соціальної відповідальності менеджменту як перед суспільством у цілому, так і перед окремими працівниками. Підприємство – це перш за все соціальна система, ефективність якої залежить від головного її ресурсу – людини.

Виходячи з цих визначень, можна зробити наступні висновки, посилаючись на книгу П. Друкера «Практика менеджменту».

Отже, перший висновок: менеджмент – особливий економічний орган комерційного підприємства, точніше – виключно економічний орган індустріального ринкового суспільства.

Другий висновок полягає в тому, що менеджмент у принципі не може бути точною наукою. Це – практика, а не наука або професія, хоча в ньому присутні елементи і того й іншого.

Третій висновок: завданням менеджменту є управління. А управління не може бути пасивним і адаптивним. Навпаки, воно передбачає активні дії, спрямовані на досягнення необхідних результатів. Менеджмент не є простим породженням економіки, оскільки він сам суб'єкт і творець, який контролює економічні обставини та впливає на них усвідомлено і цілеспрямовано. Звідси ще один висновок: управляти підприємством – означає управляти на основі поставлених цілей.

2. Зміст і сутність поняття «менеджмент»

Менеджмент має дуже тривалу і цікаву історію. Його розвиток – це еволюційний, безперервний процес, що отримав як практичне, так і теоретичне втілення. Наприкінці ХІХ – початку ХХ століть з'явилися перші серйозні роботи, де зроблено спроби наукового узагальнення накопиченого досвіду і формування саме засад науки менеджменту.

Спочатку треба розібратися в понятті «менеджмент», його етимології. Наприклад, в античній Греції близьким за звучанням було слово «master» – той, хто веде пошуки, вміє розшукувати, але не вміє керувати. Мистецтво керувати людьми греки називали демагогією (термін, що завжди і всіма сприймається негативно), а демагогами – тих, хто брав на себе нелегкі і відповідальні функції управління. «Demagogia» перекладається як «керівництво народом», «управління країною» («demos» – народ, «ago» – веду).

Поняття «management» сходить до дієслова «to manage» (управляти) і походить від латин. «manus» (рука). Спочатку воно означало «мистецтво об'їжджати коней і правити ними», «вміння володіти зброєю й управляти колісницями». Буквально – керівництво людьми.

Існують два підходи до змісту самого поняття «менеджмент». Перший трактує його як систему стимулів, мотивів і прямих вказівок, що використовуються менеджером в процесі управління діяльністю підлеглих, спрямовану в певне русло. Другий підхід розглядає менеджмент як управління діяльністю організації на основі взаємної, загальної відповідальності всіх працівників за отримані результати, високого ступеня довіри до них і надання їм широкої самостійності у прийнятті рішень.

По суті справи, обидва підходи описують принципово різні типи менеджменту, що мають різний зміст і функції. Відповідно, в кожному з указаних типів різною є і роль управлінського персоналу. У першому випадку менеджер більшою мірою одноосібно приймає рішення і несе відповідальність за їх наслідки. У другому – стосунки менеджера зі своїми підлеглими мають складніший характер, оскільки вимагають від нього правильної оцінки індивідуальних особливостей підлеглих. Для даного типу характерне більш швидке підвищення рівня знань і кваліфікації працівників, оскільки вони безпосередньо беруть участь у виробленні рішень і несуть відповідальність за подальшу їх реалізацію.

Аналіз численної зарубіжної і вітчизняної літератури показав, що сьогодні поняття «менеджмент» має різнобічну характеристику:

- самостійна, впорядкована галузь знань, що має свої специфічні проблеми, методи і способи їх вирішення, основу якої складає вся сума накопичених за багато тисячоліть управлінської практики знань, представлених у вигляді концепцій, теорій і принципів управлінської діяльності;

- мистецтво, яке базується на тому, що організації є складними системами, на функціонування яких упливають численні і різноманітні чинники як зовнішнього, так і внутрішнього середовища; управління колективами людей, що працюють в організаціях і з організаціями, вимагає особливих якостей, пов'язаних з феноменом людської особистості;

- інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені фахівці формують організації і управляють ними через поставлення цілей і розробку способів їх досягнення; виконують ряд функцій (у тому числі планування, організацію, мотивацію, контроль і т.п.). Здійснюючи таку діяльність, керівники забезпечують і умови для ефективної праці зайнятих в організації працівників, і отримання результатів, що відповідають цілям;

- наука, що має свою історію і теорію, змістом якої є закони і закономірності, принципи, функції, форми й методи цілеспрямованої, сумісної трудової діяльності людей;

- соціальний інститут, що відповідає сподіванням і надіям частини населення, дуже престижна сфера діяльності, що приваблює талановиту й ініціативну молодь.

Під науковими основами менеджменту розуміється система наукових знань, що складає теоретичну базу практики управління. Найважливішими концепціями, на основі яких було зроблено подальший істотний внесок у розвиток теорії і практики менеджменту, є:

- наукове управління;

- адміністративне управління;

- управління з позицій людських відносин;

- управління з погляду кількісних методів;

- наукові підходи до управління: процесний, системний та ситуаційний.

Слід також підкреслити, що теорія і практика сучасного менеджменту формувалися в тісному зв'язку з успіхами в інших галузях: математиці, інженерних науках; психології; соціології; кібернетиці і т.д. Використовуючи дані перерахованих галузей науки в управлінні, і теоретики і практики виявляли чинники, що роблять позитивний вплив на діяльність підприємств і організацій.

В Європі менеджмент трактується «як загальна людська діяльність і як особлива професійна діяльність». Як людська діяльність менеджмент припускає прийняття індивідом відповідальності за свою діяльність і свідомі зусилля, спрямовані на досягнення певного результату. Як особлива професія менеджмент розвивається по мірі відокремлення різних елементів праці, коли виконання окремих його функцій покладається не на найманих працівників, а на власників підприємства або їх агентів.

Резюмуючи вищевикладене, можна сформулювати інтегральне поняття менеджменту. Це – міждисциплінарна галузь, що поєднує в собі: науку, владу і мистецтво управління; способи (манери) поводження з людьми; особливого роду вміння й адміністративні навички; органи управління, які не тільки своєчасно та якісно керують людьми, але і прогнозують поведінку конкурентів і відповідно до цього розробляють стратегію і тактику організацій. Всі ці елементи менеджменту спрямовані на вирішення головної проблеми – отримання бажаних результатів на основі погоджених дій багатьох людей, що виробляють продукцію чи послуги, і використання їх різноманітних ресурсів.

Іншими словами, менеджмент – це ефективне і продуктивне досягнення цілей підприємства за допомогою планування, організації, лідерства (керівництва), мотивації і контролю за ресурсами підприємства в ринковому суспільстві. У це визначення покладено дві важливі ідеї: основні функції управління й ефективне, продуктивне досягнення цілей організації.

Мета менеджменту – при мінімальній витраті сил досягти необхідних результатів у процесі організації діяльності підприємства.

Завдання менеджменту – забезпечення найефективнішого розвитку виробництва товарів і послуг. Містить три основні моменти: управління зовнішніми рамками бізнесу, внутрішня обстановка в організації, процес створення споживача.

Сутність менеджменту полягає в тому, щоб постійно відстежувати ділове середовище, оскільки воно безперервно змінюється. Отже, зміни, що відбуваються, роблять великий вплив на практику менеджменту, на його основні тенденції.

1. Стабільність – мінливість. Ділове середовище стало мінливим в результаті глобального спаду, зростаючої конкуренції, технологічних нововведень та інтеграції європейських і світових ринків.

2. Національні і світові ринки. Відбувається зсув пріоритетів з національного на світовий рівень. Це породжує вельми різнобічні перспективи і відносини в менеджменті, у створенні нових організаційних структур, сучасних підходів до маркетингу, кадровій політиці.

3. Розподіл – маркетинг. Зростаюча конкуренція означає, що підприємства повинні займатися маркетингом своїх послуг, а не просто надавати їх. Тому необхідно створювати нові положення про ринки збуту і пропонувати нові види послуг.

4. Капітал і праця – освічений робітник. Інформаційні технології скорочують розвиток рутинної канцелярської роботи і збільшують штат спеціально підготовленого персоналу, який звичайно отримує хорошу освіту і проходить серйозну практику.

5. Невтручання – соціальна відповідальність. У сучасному бізнесі на відміну від минулого, де основна мета полягала в гонитві за прибутком, існує багато обмежень для забезпечення соціальної відповідальності.

6. Продуктивність – ефективність. До ідей продуктивності праці – роби як треба – додалася ефективність – роби те, що треба. Це означає, що менеджери повинні постійно коректувати свої довгострокові і короткострокові плани, з тим щоб рухатися в потрібному напрямі для досягнення намічених цілей.

Таким чином, зовнішнє середовище, яке постійно змінюється, вносить серйозні корективи в сутність менеджменту. Деякі з указаних тенденцій розвиватимуться, інші зникнуть, виникнуть нові. Тому цілі слід переглядати, щоб вони відповідали середовищу, яке змінюється. Усе сказане підтверджує, що сутність менеджменту як динамічного процесу, постійно видозмінюється, як і сам бізнес, залежно від умов зовнішнього і внутрішнього середовища.

Менеджмент володіє широким арсеналом ефективних інструментів успіху, тобто основних напрямів діяльності сучасного менеджера:

- стратегічне планування;

- маркетинг – галузь, що динамічно розвивається;

- управління якістю;

- логістика – система управління матеріальними і товарними потоками в середині і зовні підприємства;

- управління проектом, пов'язане зі зміною структури організації;

- управління витратами – володіння функціонально-вартісним аналізом;

- управління сервісом, інформаційними ресурсами;

- імітаційне моделювання і теорія прийняття управлінських рішень;

- управління персоналом і вимоги до особи менеджера – серцевина менеджменту.

Сучасний менеджмент продовжує поповнюватися новими знаннями, серед яких важливе місце займають проблеми організаційної культури й інновацій, розробки з питань керівництва (лідерства), у сфері поведінкових наук, що вивчають шляхи активізації людей в організаціях.

Можна зробити висновок: дійсно, єдиною дисципліною, яка спочатку розвивається в руслі міждисциплінарного підходу, є менеджмент – система економічного управління підприємством в умовах ринку, що містить вчення про принципи (закони) організації підприємства (юридична частина), про стратегію його розвитку (ідеологічна частина), про підбір персоналу (соціологічна частина) і способи оптимізації його роботи (психологічна частина).

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. Адміністративний менеджмент
3. Активи як об’єкт фінансового менеджменту
4. Аналіз зарубіжних концепцій менеджменту
5. Базові засади менеджменту
6. БУДІВНИЦТВО В ПЕРСПЕКТИВІ ПРОЕКТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
7. Бюджетування як управлінська технологія
8. Види ефективності менеджменту
9. Види ефектів виробництва, пов’язаних з удосконаленням менеджменту організації
10. Види менеджменту
11. Види та принципи менеджменту.
12. Використання можливостей текстового редактора WORD у торговельному менеджменті. Формування документів та звітів для торговельного менеджменту

Переглядів: 1723