• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЛЕКЦІЯ 11 7 страница

Розглянемо деякі найвідоміші інфекційні хвороби, викликані вірусами.

Найбільш поширена вірусна інфекція – грип, яка виникає, як епідемія, щорічно. Перша епідемія грипу, відмічена в історії, відбулася в 1889 році, інша – охопила практично всю Європу в 1918–1920 роках, при цьому загинуло 20 млн. чоловік. Гинули люди насамперед від ускладнень, зокрема пневмонії. У 1957 році лютувала азіатська пандемія – 40 тисяч чоловік померло тільки в Америці. Грип 1967 року отримав назву “гонконгський” (захворіло більше 50 мільйонів чоловік). Восени 1977 року він повернувся, і по всьому світу захворіла молодь до двадцяти років – у старших людей спрацював імунітет на знайомий вид грипу.

Вірус грипу дуже мінливий, має типи А, В, С, D, а також багато інших підтипів. Найбільш розповсюджені віруси групи А (гонконгський грип, китайський грип). Грип передається при контакті з хворими людьми через дрібні крапельки, які потрапляють у повітря при кашлі та чханні хворого. Інкубаційний період складає 1–2 дні. Симптоми грипу: хворого морозить, піднімається висока температура, відчувається сильний головний біль, біль у м’язах. Існує небезпека ускладнення вторинною інфекцією (наприклад, пневмонією, запаленням середнього вуха, плевритом тощо), яка може призвести навіть до смерті. В окремих випадках грип викликає ускладнення у вигляді ураження серця, суглобів, нирок, мозку та мозкових оболонок. Навіть у такій благополучній країні, як США, щорічно від грипу та ускладнень, які викликає ця хвороба, помирає 10–40 тисяч чоловік. Щорічно в світі хворіє на грип від 5 до 15 % населення, смертельних випадків від грипу нараховується біля 2 млн.

Усім добре відомо, що захворювання легше попередити, ніж вилікувати. Найбільш ефективною та доступною формою профілактики грипу є завчасна активізація захисних сил організму. Комплексні гомеопатичні препарати, такі як афлубін та імунал, можуть надати в цьому велику допомогу. Лікарі також радять приймати для зміцнення імунітету екстракт елеутерокока та комплекс вітамінів, які містять вітамін С.

Інший спосіб захисту від інфекційних захворювань – вакцинація. Усі сучасні вакцини створюються за наступним принципом: навесні в Азії виділяють три найбільш агресивних і розповсюджених різновиди хвороби, і на них виробляється вакцина до початку осені (вірус грипу приходить до нас з Азії). При застосуванні вакцини захист від захворювання досягається рівня 90–98 %.

Хвороба Боткіна, або вірусний гепатит, – досить поширена вірусна інфекція. Відомо мінімум сім збудників захворювання – А, В, С, D, E, G і TTV, різних за симптоматикою та серйозністю наслідків. Найрозповсюдженіший і найменш небезпечний – гепатит А. Його з повним правом можна віднести до так званих хвороб “брудних рук”, пов’язаних із нехтуванням правил гігієни. Збуд-ник гепатиту А потрапляє в організм людини також із забрудненою водою та їжею. Перші ознаки хвороби: лихоманка, головний біль, загальна слабкість, ломота, болі в м’язах та суглобах. Ще через декілька днів спостерігається втрата апетиту, нудота, блю-вота, деколи біль у печінці. Такі симптоми характерні і для дея-ких інших захворювань, тому на цій стадії гепатит А часто не розпізнається, і його приймають за гостре респіраторне захворювання або за харчове отруєння. Однак скоро з’являються інші симптоми, характерні для вірусного гепатиту: темніє сеча і втрачає колір кал, жовтіють білки очей, а потім і шкіра. Розлади у вигляді застою жовчі та запалення можуть призвести до холециститу і жовчнокам’яної хвороби (як крайні прояви). Але, як правило, гепатит А не дає важких і хронічних форм. Хворі виліковуються вже через два тижні.

Вірус С, який спеціалісти називають “ласкавим убивцею”, – найпідступніший. Досить тривалий час захворювання проходить безсимптомно, але в більшості випадків закінчується важкими ураженнями печінки. Частіше цією формою гепатиту заражаються при медичних маніпуляціях, наприклад при переливанні крові.

Дуже небезпечний і, на жаль, досить розповсюджений гепатит В. Вірус гепатиту В характеризується тривалим інкубаційним періодом, персистенцією в організмі й важкими наслідками. Він здатний тривалий час не виявляти своєї присутності, очікуючи моменту ослаблення захисних реакцій організму. Причинами, що викликають активізацію вірусу, можуть стати простудні захворювання, грип, невиправданий прийом антибіотиків тощо. Внаслідок розвитку захворювання відбувається переродження клітинного складу печінки у з’єднувальну тканину. Прогресування хвороби призводить до цирозу і навіть раку печінки. Гепатити В і D передаються статевим шляхом і через кров.

Гепатити займають п’яте місце серед найпоширеніших інфекцій, поступаючись лише ОРВІ, грипу, вітряній віспі й краснусі. Цифри, які реєструються в Україні, – близько 150 тисяч хворих за рік, навряд чи повністю відображають реальну картину розповсюдження захворювання. У значної частини інфікованих захворювання проходить безсимптомно, і такі хворі до лікарів не звертаються. Лікувати цю інфекцію досить складно, легше попередити.

Що робити, щоб запобігти цієї небезпечної хвороби? Заповіді: мийте руки перед їжею, кип’ятіть воду, обливайте кип’ятком овочі і фрукти. При сексуальних контактах користуйтесь презервативами. Можна ще додати рекомендацію щодо застосування індивідуальних засобів захисту від захворювань, які передаються через кров. Найнадійніший захист від гепатиту В – вакцинація.

Необхідно більш детальніше зупинитися на такому захворюванні, як туберкульоз, через те що епідемія туберкульозу в Україні стала реальністю. Наведемо деякі сумні факти про туберкульоз (або, як казали раніше, сухоти).

· За всю історію людства від туберкульозу померло понад 300 млн. чоловік.

· Паличкою Коха (збудник туберкульозу) інфіковано 2 млрд. чоловік, тобто майже третина населення Землі, 10 % інфікованих може захворіти.

· Хворий відкритою формою туберкульозу інфікує 10–15 чоловік за рік.

· Від туберкульозу помирає більше дорослих, ніж від усіх інших інфекційних разом узятих.

· 26 % усіх померлих у слабо розвинених країнах загинуло від туберкульозу.

· Третина хворих СНІДом помирає від туберкульозу.

· Туберкульозом хворіють частіше люди віком від 15 до 44 років, тобто найбільш працездатна частина населення. Це збільшує негативний економічний ефект хвороби.

· Неправильне застосування антитуберкульозних препаратів призвело до того, що понад 50 млн. чоловік хворіють на стійку до ліків форму туберкульозу.

У світі щорічно хворіє на туберкульоз не менше 8 млн. чоловік і помирає біля 2 млн. За прогнозами ВООЗ, кількість хворих у найближчі часи може вирости до 90 мільйонів, 30 млн. з них можуть померти ще в цьому десятиріччі. Тому з 1993 року ВООЗ оголосив цю хворобу “глобальною небезпекою для людства”.

В Україні на кожні 100 тисяч населення різними формами туберкульозу хворіють 55 чоловік. Статистика показує, що найнеблагополучніші регіони з туберкульозу – Київська, Рівненська, Херсонська, Житомирська, Черкаська та Чернігівська області. З 1990 року кількість хворих, тобто тих, хто перебуває на обліку в диспансерах, збільшилась в Україні у два рази. Це більше 600 тисяч чоловік, а насправді хворих туберкульозом у нас удвічі більше. І кожного року реєструється до 20 тисяч знов захворілих. Найчастіше це люди віком від 20 до 49 років. Чоловіки хворіють і помирають приблизно в сім разів частіше, ніж жінки.

На жаль, майже у 70 % тих, хто звертається до лікарів, хвороба дуже запущена, у них каверни (порожнини розпаду) в легенях, туберкульозні палички в мокроті, а це вже відкрита форма туберкульозу, яка дуже небезпечна для оточуючих. Тільки в Києві понад 1 500 таких хворих.

Оскільки туберкульоз вважається соціальною хворобою, причини загострення епідемічної ситуації з ним у нашій країні цілком зрозумілі (йдеться про зарплати, житлові умови, якість харчування, стреси, шкідливі звички, і, нарешті, складну екологічну ситуацію).

Туберкульоз (сухоти) – це різноманітне за своїми проявами інфекційне захворювання. Туберкульозна паличка (паличка Коху) може викликати ураження не тільки органів дихання (легень, бронхів, гортані), але й кишечника, сечостатевих органів, наднирників, шкіри, кісток, суглобів, головного мозку тощо, але у більшості випадків (80–90 %) спостерігається ураження легень. Основне джерело розповсюдження інфекції – хворий на туберкульоз, який виділяє мокроту з бактеріями. Зараження відбувається, коли здорова людина вдихає дрібні крапельки рідкої або частки висохлої мокроти хворого туберкульозом. Палички Коху можуть потрапити і через ушкоджену шкіру або слизову оболонку носа чи рота, а також при вживанні в їжу молока, м’яса від хворої туберкульозом худоби.

Коли бактерії потрапляють в організм людини, це означає його зараження, але не захворювання. Зазвичай туберкульозом захворюють люди, організм яких послаблений попередніми захворюваннями, які знижують опір організму (грип, діабет та інші), поганим харчуванням, санітарно-гігієнічними умовами життя.

Прояви хвороби залежать від стану організму, характеру та ступеня ушкодження окремих органів і систем. Загальними ознаками для всіх форм хвороби є: підвищення температури, потовиділення ночами, погіршення сну і апетиту, втрата ваги, дратівливість, зниження працездатності. При туберкульозі легень також спостерігається кашель, сухий або з виділенням мокроти, може виникнути легенева кровотеча.

Як же можна запобігти захворюванню на туберкульоз? Насамперед – це щеплення. Існуюча вакцина (так звана БЦЖ) була пропонована французькими дослідниками А. Кальметом і К. Гереном у 1921 році. Це жива послаблена культура бактерії туберкульозу. Вакцинована людина отримує послаблений штам туберкульозної палички, виробляє на неї імунітет. Але, на жаль, навіть невелике послаблення імунітету, наприклад, після грипу, веде до того, що вакцинована людина стає беззахисною перед туберкульозом.

Захворювання, які передаються статевим шляхом

В останні роки в Україні різко погіршилось становище щодо захворюваності на хвороби, які передаються статевим шляхом (ЗПСШ). В Україні за останні 8 років захворюваність на сифіліс виросла в 39 разів. У минулому році (1998) в нашій країні зареєстровано 74,5 тисяч хворих. Сифіліс “молодшає”, його виявляють навіть у дітей до 12 років, половина всіх хворих – молодь віком 20–29 років. При цьому зустрічаються пізні форми сифілісу – більш важкі і заразні. Щорічно відмічається 70–90 випадків побутового сифілісу, коли запущене захворювання передається, наприклад, від матері до дитини через поцілунок або чашку. Це катастрофа для країни, яка вважає себе цивілізованою. Якщо врахувати, що завжди і нині на одного хворого на сифіліс припадає в середньому 10 з гонореєю і 20 з хламідіозом, можна уявити собі ситуацію в країні.

Згідно з міжнародною класифікацією ВООЗ, на сьогодні нараховується близько 30 захворювань, які передаються статевим шляхом. У цю категорію входять декілька груп, наприклад:

· хвороби, які викликають віруси – генітальний герпес, СНІД, вірусні генітальні бородавки та інші;

· паразитарні – короста та інші. Оптимальні умови для передачі створюються при статевих контактах;

· бактеріальні – сифіліс, гонорея, а також різноманітні уретрити, бактеріальний вагіноз;

· грибкові – кандідоз на статевих органах та інші. Можуть виникати і без зараження, а як наслідок антибіотикотерапії, але передаються і статевим шляхом.

У таблиці 15 зібрані відомості про захворювання, які передаються статевим шляхом.

Таблиця 15

Захворювання, які передаються статевим шляхом

Назва захво рювання

Збудник

Інкуба ційний період

Патогенез

Сифіліс

Бліда трепонема

3–4 тижні

Після статевого зараження виникає локальне запалення в області зовнішніх статевих органів – твердий шанкр (первинний сифіліс). Вторинний сифіліс проявляється через декілька тижнів ураженням очей, кісток, суглобів та центральної нервової системи. Для третинного сифілісу притаманні ура­ження серця, центральної нервової системи, очей, кісток, шкіри

Гонорея

Гонокок

3–5 днів

Потрапляючи в слизову оболонку, ви­кликає гостре захворювання статевих органів, яке часто переходить у хро­нічне; можливе ускладнення – сепсис. Спричиняє тяжке захворювання очей у немовлят

Хламідіоз

Хламідія

5–30 днів

Хламідії викликають запальні процеси сечостатевої системи. В інфікованих чоловіків вражається сечовий канал, передміхурова залоза тощо. В інфікованих жінок найчастіше вражається канал шийки матки, інфекція також може захопити матку і навіть черевну порожнину. Хламідії можуть проникати в сечовий міхур, викликаючи цито­уретрит

Геніталь-

ний герпес

Вірус герпесу

Від 1–2 до

3–4 днів

Захворювання характеризується хворобливими виразками на слизових оболон­­ках статевих органів. Деколи з’являється головний біль, хворобливе сечовипускання, підвищується температура, збільшуються лімфатичні вузли . Вірус викликає хронічні запалення органів сечостатевої системи.

Трихомо-

Ноз

Трихо­монада

10 днів

Паразити мешкають у сечостатевих шляхах і вражають ці органи, викликаючи запалення статевих органів у чоловіків (простатит) та жінок (ендо­цервицит)

Урогеніта-

льний кандідоз

Гриби роду

Candida

10–90 днів

Зустрічається частіше у жінок, ніж у чоловіків, викликаючи запалення ста­тевих органів

Лобковий педикульоз

Воші

30 днів

Лобкові воші викликають свербіж різної інтенсивності статевих органів, стегон, тулуба тощо

Короста

Кліщ

10–30 днів

Захворювання характеризується появою на певних місцях тіла висипів, які викликають свербіж.

Враховуючи складну ситуацію в Україні щодо розповсюдження цих захворювань, слід зазначити, що важливе значення має про-філактика цих захворювань, а саме: уникати випадкових зв’язків, користуватись презервативами, дотримуватись санітарно-гігієнічних правил.

Розглянемо детальніше найбільш поширені захворювання, які передаються статевим шляхом.

Сифіліс – це хвороба всього організму, перші прояви якої найчастіше бувають на статевих органах. Людина заражається сифілісом від хворого. Зараження, як правило, відбувається статевим шляхом, дуже рідко можливе через поцілунки, а також через предмети домашнього вжитку (ложки, стакани, цигарки тощо).

Збудник сифілісу – бліда трепонема, яка не стійка в зовнішньому середовищі. Висока температура, різні дезінфікуючі засоби згубно діють на трепонему. Вона дуже швидко гине при висиханні. Проте в організмі людини трепонема досить стійка.

Під час статевих контактів з хворою людиною бліда трепонема потрапляє на мікротравми слизової оболонки статевих органів і проникає в кров’яне русло. При класичному перебігу сифілісу розрізняють чотири періоди: інкубаційний та три клінічних (первинний, вторинний та третинний). Інкубаційний період хвороби триває 3–4 тижні. Потім, як правило, на статевих органах утворюється безболісна кругла ранка, або виразка, червоного чи брудно-жовтого кольору, тверда на дотик, яка зовсім не турбує хворого. Це так званий твердий шанкер. Через 7–8 днів після появи шанкеру збільшуються найближчі до нього лімфатичні вузли, найчастіше – пахвинні. Через деякий час починають збільшуватись інші лімфатичні вузли. Це і є первинний сифіліс.

Значне розмноження блідих трепонем та їх розповсюдження по організму відбувається наприкінці первинного періоду сифілісу. Наступає своєрідний трепонемний сепсис, який досить часто супроводжується слабкістю, нездужанням, безсонням, головним болем, втратою апетиту, іноді біллю в кістках та суглобах, підвищенням температури тіла до 37–38 градусів.

Якщо в цей період не розпочати лікування, то через 3 місяці з часу зараження хвороба переходить у вторинний сифіліс. Його тривалість складає зазвичай 2–4 роки, але може розтягнутися і до 20 років. На шкірі, слизових оболонках, на статевих органах з’являються дрібні рожеві плями або тверді мідно–червоні вузлики, які не турбують хворого. Якщо хворого не лікувати, то через 2–3 місяці ці ознаки зникають Але це не означає, що хворий одужав. Ознаки хвороби зникають із зовнішніх ділянок тіла, але уражаються серце, печінка, кровоносні судини, кістки, нервова система, суглоби.

Через декілька років (3–5–10) з’являються ознаки третинного періоду хвороби – горбинки й вузлики (так звані гуми), які, розпадаючись, зумовлюють глибокі виразки. У хворих, крім шкіри і видимих слизових оболонок, вражаються печінка, серце, нирки, кістки, суглоби, а також нервова та ендокринна системи, органи чуття. При цьому нерідко хворий вмирає. До тяжких форм сифілісу належить і прогресивний параліч, при якому у хворих виникають тяжкі психічні розлади.

Слід пам’ятати, що сифіліс виліковується. Лікування тим ефективніше, чим раніше воно розпочате. Від зараження сифілісом можна вберегтися. Для цього треба уникати випадкових статевих контактів.

Гонорея. Збудником гонореї є бактерія – гонокок. Заражаються гонореєю найчастіше при статевому контакті з хворою людиною. Перші прояви хвороби з’являються через 3–5 днів після зараження. Перебіг хвороби у чоловіків і жінок має деякі відмінності.

У чоловіків, коли починається хвороба, свербить і пече у сечівнику, виникає різкий біль під час сечовипускання. Потім з’являються гнійні виділення. При цьому спостерігаються почервоніння і набряк слизової оболонки біля зовнішнього отвору сечівника.

Якщо хворого не лікувати, то хвороба прогресує і уражається весь сечівник. Наприкінці акту сечовипускання з’являється різкий біль, виділяється краплина крові. Хвороба прогресує, виникають запалення передміхурової залози, придатків яєчок, що інколи призводить до безпліддя. У ряді випадків захворювання передміхурової залози спричиняє імпотенцію. Іноді гонорея призводить до звуження сечівника, а це утруднює сечовипускання. При цьому може порушитися процес виділення сечі, унаслідок чого виникає хронічне отруєння організму шкідливими речовинами, які містяться в сечі. У деяких хворих гонококи переносяться кров’ю в суглоби і спричиняють тяжкі їх ураження, суглоби втрачають рухомість.

У більшості жінок, на відміну від чоловіків, гонорея проходить без суб’єктивних симптомів, але з ураженням майже всіх відділів сечостатевої системи, а також прямої кишки. Інфекція спочатку проникає в сечівник і шийку матки. При цьому з’являються гнійні виділення із сечівника і статевих органів. Подразнюється слизова оболонка піхви. Якщо хвора не лікується, то процес запалення переходить на слизову оболонку матки, труб і яєчників. Внаслідок запалення звужується просвіт труб. Якщо уражені обидві труби, то жінка не може завагітніти. Коли інфекція потрапляє в черевну порожнину, може розвинутися перитоніт (запалення очеревини). У жінок іноді уражаються суглоби, м’язи, кістки, внутрішні органи і нервова система.

Дуже небезпечний безсимптомний перебіг захворювання, коли хворий не має ніяких суб’єктивних відчуттів. Це створює великий резервуар інфекції. У зв’язку з малосимптомним та безсимптомним перебігом процесу хворі продовжують статеві зв’язки, своєчасно не звертаються за медичною допомогою, що сприяє розповсюдженню інфекції.

Гонорею виліковують. І чим швидше розпочате лікування, тим кращі наслідки.

Уберегти себе від зараження можна. Для цього потрібно пам’ятати про небезпеку випадкових статевих зв’язків. Також уберегтись від гонореї можна, застосовуючи презервативи.

Трихомонадні ураження. Збудником трихомонозу є трихомонада. Зараження зазвичай відбувається статевим шляхом. Можливе інфікування і через предмети особистої гігієни, котрими користувався хворий. Трихомоноз за своїми ознаками нагадує гонорею. У чоловіків захворювання супроводжується менш помітними запальними явищами. Через 3–14 днів після статевих контактів у хворого починає трохи свербіти і пекти в сечівнику, з’являється слиз, а іноді й слизувато-гнійні виділення, здебільшого вранці до се-човипускання. При трихомонадних ураженнях не буває виражених ознак, але вони можуть спричинити тяжкі ускладнення: запалення передміхурової залози і придатка яєчка, що може призвести до статевого безсилля та безплідності. У деяких жінок запальні процеси сечостатевих органів проходять непоміченими. Але іноді буває велика кількість пінистих виділень з піхви, які супроводяться нестерпним свербінням. Інколи уражаються придатки матки, яєчники. Захворювання може призвести до безпліддя. До трихомонозу, як і до гонореї, імунітету не існує.

Трихомоноз має схильність до хронічного перебігу. Лікувати його у багатьох випадках важче, ніж гонорею. Профілактика така сама, як і при гонореї.

Хламідіоз. За сучасними уявленнями, хламідіоз є досить розповсюдженим захворюванням і несе реальну загрозу здоров’ю чоловіків та жінок. За статистичними даними, хламідіозом уражено від 30 до 60 % жінок і до 51 % чоловіків. Ця інфекція передається статевим шляхом. Позастатевий шлях передачі (забруднені руки, білизна, предмети туалету) існує, але суттєвого епідеміологічного значення не має. Збудниками захворювання є хламідії.

Хламідійна інфекція у чоловіків та жінок найбільш часто проявляється після інкубаційного періоду тривалістю від 5 до 30 днів і може викликати широкий спектр патологій. В інфікованих чоловіків уражається сечівник, а потім і інші органи (передміхурова залоза, придатки яєчок). В інфікованих жінок найчастіше вражається канал шийки матки, після чого інфекція може перейти на матку, маточні труби, яєчники, а також у черевину.

Нині з хламідіями пов’язують також захворювання очей, суглобів, респіраторні ураження. Наукові досліди та клінічні спостереження показують, що хламідіоз може викликати безпліддя, патологію вагітності, хвороби новонароджених та дітей раннього віку.

Генітальний герпес. Це захворювання характеризується хворобливими виразками на слизових оболонках статевих органів, спостерігається поколювання або свербіж в області статевих органів, потім з’являються дрібні білі пухирці на фоні почервоніння шкіри, котрі через 2–3 дні перетворюються у виразки, які зникають через 5–10 днів. Деколи з’являється головний біль, лихоманка, часте і болісне сечовипускання, підвищується температура, збільшуються лімфатичні вузли.

На жаль, заразитися генітальним герпесом можна не тільки статевим шляхом. Зараження також відбувається через брудні руки, при користуванні загальними предметами особистої гігієни.

Вірус викликає хронічні запальні процеси сечостатевої системи, а також може призвести до патології вагітності, безпліддя, внутрішньоутробного інфікування та загибелі плоду, а також до тяжкої патології новонародженого.

У чоловіків захворювання також може призвести до серйозних наслідків, зокрема, негативно впливає на нервову систему.

СНІД – синдром набутого імунодефіциту

СНІД – трагедія людства, з нею ми увійшли до ХХІ століття. СНІД – це глобальна смертельна інфекція, яку людство досі не може подолати.

За оцінками ООН та Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі нараховується 50 мільйонів чоловік, інфікованих вірусом імунодефіциту людини. Більше 16 мільйонів чоловік померли від СНІДу. Більшість випадків інфікування припадає на африканські країни. Половина нових випадків інфекції припадає на молодих людей у віці 15–24 років.

За офіційними даними фонду ЮНЕЙДС (об’єднана програма ООН з питань СНІДу), у минулому році Україна визнана епіцентром розповсюдження ВІЛ-інфекції в Східній Європі. На 1 січня 2000 року зареєстровано 28 965 випадків ВІЛ-інфікування серед громадян України, 283 випадки – серед іноземців. При цьому спостерігається стрімкий розвиток темпів епідемії в останні роки. Але треба мати на увазі, що реальна кількість ВІЛ-інфікованих значно більша, оскільки реальне виявлення всіх ВІЛ-інфікованих майже неможливе.

Особливе значення має той факт, що 80 % усіх ВІЛ-інфікованих є ін’єкційні наркомани, які знаходяться у віці статевої активності (від 15 до 30 років). Найбільша кількість випадків ВІЛ-інфекції сьогодні реєструється в Одеській, Миколаївській, Донецькій, Дніпропетровській областях, Автономній республіці Крим та місті Києві.

Тому вивченню цієї хвороби приділяється особлива увага. Про СНІД треба знати все: яка його причина, кого він вражає, які ознаки хвороби, як з нею боротися.

Перші випадки СНІДу було зареєстровано у червні 1981 року в Центрі з контролю захворювань в Атланті (США). Спочатку в п’яти, а через місяць уже в 25 молодих чоловіків було діагностовано рідкісну форму пневмонії, що була викликана простішим організмом пневмоцистою. Раніше вона зустрічалась в ослаблених людей або у хворих, яким для пригнічення реакції відторгнення тканин (при пересадці органів) вводили спеціальні препарати (імунодепресанти). Окрім того, у деяких хворих було виявлено також рідкісну форму пухлин, яку вперше описав австрійський дерматолог М. Капоші (тому й названо її саркомою Капоші). Раніше було відмічено 2–6 випадків на 10 млн. чоловік, як правило, у віці за 60 років. Пухлина вражає внутрішній шар судин та виявляється у вигляді вузликів синьо-фіолетового кольору, зазвичай, на шкірі ніг. У хворих на СНІД уражалося все тіло. У хворих молодих людей пневмонія і саркома мали важкий перебіг і, у більшості випадків, закінчувались смертельно. Лікарі одразу ж звернули увагу на два фактори: всі хворі були гомосексуалістами, та у всіх було встановлено імунодефіцит.

У 1982 році Центр контролю за захворюваннями у США офіційно повідомив про реєстрацію нового захворювання, названого синдромом набутого імунодефіциту.

Перші повідомлення про СНІД свідчили, що це хвороба виключно гомосексуалістів. Однак невдовзі було виявлено, що СНІД часто вражає також наркоманів, які вводили внутрівенно героїн брудним шприцом або голкою.

Велике занепокоєння викликало повідомлення на початку 1982 року про випадок СНІДу у хворого на гемофілію (успадкована властивість крові не зсідатися, що зустрічається тільки у чоловіків). Для лікування цієї хвороби у вену вводять фактор VІІІ зсідання крові, який добувають з плазми багатьох донорів, бо кількість його в крові дуже невелика і неоднакова у різних осіб. Виникла загроза ураження банку крові. Усі банки крові було перевірено, а донорів узято під контроль.

Небезпека захворіти на СНІД виникла і серед тих, хто не був гомосексуалістом і наркоманом. Стало очевидним, що хвороба передається статевим шляхом і через кров. Захворіти можна і при звичайному (гетеросексуальному) контакті за умови, коли один з партнерів – носій СНІДу.

Відкритим лишається питання: як і коли виникнув збудник СНІДу? А чи дійсно зазначені вище хворі були першими? Ретроспективний аналіз історій хвороб, а потім вивчення заморожених зразків крові та окремих органів дали підставу для висновку, що в Африці, США випадки СНІДу були вже у 1968 році і навіть раніше.

При вивченні питання, звідки почала розповсюджуватися хвороба, багато дослідників дійшли висновку: з Центральної Африки. По-перше, при обстеженні заморожених банків крові, придбаних у Заїрі в 1959 році, знайдено антитіла проти збудника цієї хвороби. По-друге, зареєстровані випадки хворих на СНІД чорношкірих з африканських країн, які приїхали в Європу (головним чином, у Францію та Бельгію) на лікування або навчання, дали підставу стверджувати про виникнення захворювання вже у 1980 році. По-третє, спеціалісти із Західної Європи, які працювали в Африці і мали статеві контакти з мешканцями цього континенту, захворіли на СНІД.

Честь відкриття вірусу, який викликає СНІД, належить французькому вченому, професору Пастерівського інституту в Парижі Люку Монтаньє (1983 рік). Менше аніж за рік надійшло ще одне повідомлення про відкриття вірусу, що викликає СНІД, з Америки від професора Національного інституту раку Роберта Галло.

Таким чином, СНІД – смертельне захворювання людини, що викликається ВІЛ (вірусом імунодефіциту людини).

Які ж клітини в організмі чутливі до дії ВІЛ? Наявність імунодефіциту у хворих на СНІД одразу вказує на те, що це, перш за все, клітини імунної системи. Нагадаємо, що основними клітинами імунної системи є лімфоцити. Залежно від місця народження вони поділяються на Т- і В-лімфоцити.

Основним об’єктом нападу ВІЛ є різновид Т-лімфоцитів. Катастрофічне зменшення цих клітин відразу ж відбивається на роботі імунної системи. Стрімко наростає потік пошкоджень. Дефіцит імунітету росте, і організм уже не в змозі протистояти натискові вірусів, бактерій та інших мікроорганізмів. Чому вірус зв’язується з цими Т-лімфоцитами? Тому що на їх поверхні знаходяться особливі білкові молекули-рецептори СД 4, що, як ключ до замка, підходять до білків вірусної оболонки.

Тепер стало відомо, що рецептор СД 4 мають і багато інших клітин. Серед них: макрофіги, В-лімфоцити і клітини лімфатичних вузлів, шкіри, слизових оболонок, легень, селезінки, печінки. Отже, складається уявлення, що ВІЛ може розвиватися в різних клітинах організму.

Взагалі, було встановлено, що, крім імунної системи, ВІЛ вражає шлунково-кишковий тракт, центральну нервову систему, сітчатку ока, серце тощо.

Джерелом зараження на СНІД служить людина, вражена ВІЛ. Це може бути хворий з різними проявами хвороби або людина, котра є носієм вірусу, але не має ознак хвороби (вірусоносій). Вражаючи клітини імунної системи, ВІЛ лишає організм беззахисним. Будь-яка інфекція, навіть найневразливіша, стає фатальною. Тому така багатолика і тяжка ця хвороба.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 428