• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Робота з текстовими редакторами

План

План

План

План

План

План

План

1. Основні етапи розвитку інформаційних систем.

2. Класифікація інформаційних систем.

3. Структура економічної інформаційної системи.

Загальна характеристика КІС.

Характеристика забезпечувальної частини ЕІС.

Характеристика функціональної частини ЕІС.

Література: Шквір В.Д., Загородній А.Г., Височан О.С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч. посіб.- 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. ст.14-27.

1. Основні етапи розвитку інформаційних систем

Інформаційні системи (ІС) існували з моменту появи су­спільства, оскільки на будь-якій стадії розвитку воно вимагає для свого управління систематизованої, попередньо підготовле­ної інформації. Особливо це стосується виробничих процесів як життєво найважливіших для розвитку суспільства.

Виробничі процеси вдосконалюються найбільш динамічно, що ускладнює керування ними і тим самим стимулює доопра­цювання і розвиток інформаційних систем.

Введемо поняття "економічної інформаційної системи" (ЕІС). Під ним розуміють систему, призначену для зберігання, пошуку і видачі економічної інформації за запитами користу­вачів.

За допомогою ЕІС можна обробляти далеко не всю інформа­цію, яку використовують для керування об'єктом, оскільки на будь-якому підприємстві циркулюють великі інформаційні пото­ки, котрі відіграють важливе значення у прийнятті рішень, але їхня обробка за допомогою комп'ютерів не можлива. Частка інформації, котру обробляють в ЕІС, для різних рівнів управлін­ня коливається стосовно загального обсягу від 10 до 20 % .

ІС у своєму розвитку пройшли кілька поколінь. У ІС першо­го покоління, які в зарубіжній літературі відомі під назвою DATA Processing System-DPS ("Системи обробки даних", синоніми "Електронна обробка даних", "Системи електронної обробки даних"), а у вітчизняній — "Автоматизовані системи управління (АСУ) — позадачний підхід" — для кожної задачі окремо готували дані та створювали математичну модель. Ви­никнення ІС першого покоління належить до початку 60-х років XX століття. Такі системи обмежувалися розв'язуванням де­яких функціональних задач, наприклад, задач бухгалтерсько­го обліку. Протягом наступних років поступово переходять від локальних систем обробки даних до систем, що охоплюють ши­роке коло задач управління. Подальший розвиток ІС пов'яза­ний з концепцією баз даних. На цій основі з'явились ІС другого покоління.

ІС другого покоління відомі під назвою Management Infor­mation System—MIS ("управлінські (адміністративні) інфор­маційні системи", або "інформаційні системи в менеджменті"), у нашій літературі використовується термін "АСУ — концепція баз даних". Основною функцією таких систем є забезпечення керівництва інформацією. Типову управлінську інформаційну систему характеризує структурований потік інформації, ін­теграція задач обробки даних, генерування запитів і звітів. Ця система створювалася на ідеології автоматизованих банків да­них і баз даних. Етап створення ІС другого покоління розпочав­ся у 1972 р.

Системи підтримки прийняття рішень — СППР (Decision Support System-DSS) — це інформаційні системи третього по­коління. СППР — інтерактивна комп'ютерна система, яка при­значена для підтримки різних видів діяльності в разі прий­няття рішень зі слабоструктурованих або неструктурованих проблем. Інтерес до СППР як перспективної галузі викори­стання обчислювальної техніки постійно зростає. У багатьох країнах розробка і реалізація СППР перетворилася на сферу бізнесу, що швидко розвивається. СППР мають не тільки за­гальне інформаційне забезпечення, а й загальне математичне забезпечення — бази моделей, тобто реалізована ідея розпо­ділу обчислень. Варто зазначити, що інформаційні системи но­вого покоління не витісняли попередні ІС, а просто розширю­вався діапазон застосування інформаційних систем. Більше того, у деяких сучасних гібридних ІС присутні елементи всіх трьох поколінь ІС.

2. Класифікація інформаційних систем

Загальноприйнятої класифікації ІС на теперішній час не існує і тому їх часто класифікують за різними ознаками, з-поміж яких можна виділити такі (рис. 1.1):

1. За рівнем (сферою) діяльності:державні, територіальні (регіональні), галузеві, підприємств або організацій, техноло­гічних процесів.

2. За призначенням (особливістю) об'єктів управління:ад­міністративні, виробничо-технічні, соціальні, транспортні тощо.

3. За рівнем автоматизації процесів управління:інформа­ційно-пошукові, інформаційно-керівні, інформаційно-довід­кові, СППР, інтелектуальні ІС тощо.

4. За рівнем централізації обробки інформації:централізо­вані ІС, децентралізовані ІС, ІС колективного використання.

5. За рівнем керованого виробничого процесу:для виробниц­тва з дискретним процесом (машинобудування, приладобуду­вання); з неперервним процесом (хімічна, нафтопереробна і газова промисловості); з неперервно-дискретним процесом (металургійна, цементна, харчова промисловості).

6. За рівнем інтеграції функцій: багаторівневі ІС з інтеграцією за рівнями планування; багаторівневі ІС з інтеграцією за рівнями управління (підприємство — об'єднання — галузь); комплексні ІС, які здійснюють інтеграцію ІС з відмінними за­дачами (ІС керування підприємством з ІС керування техноло­гічними процесами тощо).

Академік В. М. Глушков запропонував підрозділяти всі ІС першого покоління на два основні типи:

1. Автоматизовані системи управління технологічними про­цесами (АСУТП).

2. Автоматизовані системи організаційного або адміністра­тивного управління (АСОУ).

АСУТП керує роботою технологічних процесів (керування, верстатами, домною тощо), АСОУ — об'єктами економічного і соціального значення.

Головна відмінність цих двох типів систем полягає:

Ø в особливості об'єкта керування: для АСУТП -— це різні машини, прилади, пристрої, а для АСОУ — насамперед люди, колективи.

Ø друга відмінність міститься у формі передачі інформації: в АСУТП основною формою передачі інформації є різні сигнали (електричні, оптичні, механічні тощо), в АСОУ — документи.

Зазначимо, що в економіці з урахуванням сфери застосуван­ня виділяють:

ІС підприємств, організацій і установ (особливе місце за значущістю і розповсюдженістю серед них займають бухгал­терські ІС);

банківські інформаційні системи;

ІС фондового ринку;

страхові ІС;

податкові ІС;

статистичні ІС тощо.

3. Структура економічної інформаційної системи

3.1. Загальна характеристика КІС

Комп'ютерні ІС належать до класу складних систем, які містять багато різноманітних елементів, що взаємодіють. Тому при створенні комп'ютерних ІС (КІС) потрібно визначити їх структуру.

Загалом, під структурою КІС розуміють характеристику внутрішнього стану системи, опис постійних зв'язків між її елементами.

При описі ІС використовують кілька видів структур, які відрізняються типами елементів та зв'язків між ними, зокре­ма:

функціональні,

технічні,

організаційні,

документальні,

ал­горитмічні,

програмні,

інформаційні.

Функціональна структура— це структура, елементами якої є підсистеми, а зв'язки між елементами — потоки інфор­мації.

Технічна структура— структура, елементами якої є облад­нання комплексу технічних засобів (КТЗ) ІС, а зв'язки між елементами відображають інформаційний обмін.

Організаційна структура— структура, елементами якої є колективи людей і окремі виконавці, а зв'язки між елемента­ми — інформаційні, субпідрядності та взаємодії.

Документальна структура— структура, елементами якої є неподільні складові та документи ІС, а зв'язки між елемента­ми — взаємодії, вхідності й субпідрядності.

Елементами алгоритмічної структуриє алгоритми, а зв'яз­ки між ними реалізуються за допомогою інформаційних масивів.

У програмній структурізв'язки між елементами також реалізуються у вигляді інформаційних масивів, а елементами структури є програмні модулі.

Інформаційна структура— структура, елементами якої є форми існування і представлення інформації у системі, а зв'яз­ки між ними — операції перетворення інформації у системі.

Поняття системи, накладаючись на реальну дійсність, ок­реслює якусь її частину, що дозволяє вивчати властивості цієї частини і подавати її у вигляді інформаційних та інших моде­лей. Використовуючи системний підхід, можна сказати, що ЕІС, як і будь-яка інша система, складається з елементів (або підси­стем), що перебувають у певних відносинах один з іншим. Множина цих відношень разом із елементами утворює струк­туру системи. Отже, ЕІС — це частина реальної дійсності, зоб­ражена у вигляді множини елементів і відношень між ними.

Ознаки структуризації системи, тобто її декомпозиції на складові частини, задаються людьми відповідно до здорового глузду і залежно від поставлених задач. Загальним поділом на підсистеми ЕІС є виділення забезпечувальної та функціональної частин.

3.2. Характеристика забезпечувальної частини ЕІС.

Забезпечувальна частина ЕІСскладається з:

Ø інформаційно­го,

Ø технічного,

Ø програмного,

Ø організаційного,

Ø правового,

Ø ерго­номічного видів забезпечення тощо.

Інформаційне забезпечення.Інформація так само необхідна управлінському апаратові, як об'єктові управління — сирови­на і ресурси. Вона формується у результаті обробки специфіч­ної сировини, відомої під назвою даних.

Останні відображають конкретні фінансово-господарські факти, стан або процеси і мають власний матеріальний носій (бухгалтерські документи, магнітні носії тощо).

Будь-яка система управління має справу з двома видами інформації:

· зовнішньою

· внутрішньою.

Для зовнішньої інформації характерна наближеність, не­точність, суперечливість. В основному вона стосується стану ринку і конкурентів, прогнозів процентних ставок і цін тощо. За своєю суттю така інформація має ймовірнісний характер, і тому обробляти її стандартними програмними засобами важ­ко. Це зумовило створення особливих інформаційних систем,які одержали назву експертних.

Внутрішня інформація формується у самій системі управлін­ня і відображає у різні часові інтервали розвитку об'єкта управління, його фінансово-господарський стан і директивні цілі на випадок відхилень від установлених параметрів. Як пра­вило, ці дані вимірюються і в управлінських документах, в яких фіксується точна інформація.

Технічне забезпечення. Технічні засоби служать основою побудови ЕІС. Потужність цих засобів значною мірою зумов­лює склад задач управління, які розв'язуємо. До технічних засобів ІС належать засоби передачі, нагромадження та оброб­ки інформації. Зауважимо у зв'язку з цим, що всі використову­вані в країні технічні засоби ІС складають поняття "національні інформаційні ресурси", які поряд із матеріальними й енерге­тичними на теперішній час необхідно відносити до оцінки еко­номічної потужності країни. Оцінки національних інформа­ційних ресурсів ще вимагають свого уточнення, але вхідними можна використати, наприклад, оцінки інформаційної продук­тивності й ефективності всіх засобів передачі та переробки інформації в країні, віднесені до кількості населення.

Інформаційні ресурси необхідно виробляти. У зв'язку з цим виникло поняття "промисловість обробки даних" (ПОД). Дамо визначення ПОД.

Уся сфера проектування, виробництва і промислової експлу­атації інформаційних ресурсів одержала назву промисловості обробки даних (ПОД).

На теперішній час серед великої різноманітності ЕОМ виді­ляють три основних класи:

великі,

міні-ЕОМ,

мікро-ЕОМ.

Назва "ЕОМ" уже не зовсім точно відображає суть процесів, що відбуваються в них. В ЕОМ останніх поколінь переважна кількість виконуваних дій пов'язана з пошуком, сортуванням і розміщенням даних у пам'яті, редагуванням і перетворенням текстів програм і документів, забезпеченням передач повідом­лень і даних у діалоговому режимі роботи користувача з ЕОМ. Власне обчислювальні операції виконуються на ЕОМ дуже швидко і займають у загальному балансі машинного часу 15-20%. Отже, під час еволюції обчислювальні машини фактично стали інформаційними системами, які за традицією, що вста­новилася, продовжують називати ЕОМ.

Велика ЕОМ — це комплекс значної кількості стойок різних пристроїв, який містить зовнішню пам'ять на дисках і стрічках загальним об'ємом у кількох сот Мбайт, внутрішня розрядність подання даних — 32-64 біти, вартість — від декількох сот тисяч до кількох мільйонів гривень. Як підклас великих ЕОМ можна виділити середні, порівняно невеликої вартості, але програмно й апаратно сумісних з великими ЕОМ. Серед класу великих ЕОМ виділяють ще підклас супер-ЕОМ, яких на сьо­годні є лише близько 1000 машин у світі. Такі ЕОМ застосову­ють, в основному, для керування польотами космічних ко­раблів, дослідження навколоземного простору тощо.

Міні-ЕОМ разом із зовнішньою пам'яттю на стрічках і мало­габаритних дисках об'ємом до десятків Мбайт розміщуються в одній або кількох стойках і оперують даними розрядністю 16-32 біти. Загальна вартість міні-ЕОМ від кількох десятків до сотень тисяч гривень.

Мікро-ЕОМ, як правило, виконана у вигляді компактного настільного приладу. Процесор і оперативна пам'ять розміщені в корпусі дисплею, зовнішня — на міні-диску або касетному магнітофоні, об'єм пам'яті — від декількох сот Кбайт до кількох Мбайт, розрядність представлення даних — 8-16 біт. Вартість мікро-ЕОМ — від кількох тисяч до десятків тисяч гривень.

Наприкінці 70-х — початку 80-х років XX ст. розпочався пе­ріод масового використання простих настільних мікро-ЕОМ, які реалізують режим персональних обчислень, і названих персо­нальними комп'ютерами (ПК).

Персональним комп'ютером, або персональною ЕОМ, нази­вається діалогова система індивідуального використання, яка реалізується на базі мікропроцесорних засобів, малогабаритних зовнішніх запам'ятовувальних пристроїв і пристроїв реєстрації даних, що забезпечує доступ до всіх ресурсів ЕОМ через розви­нуту систему програмування мови високого рівня.

Серед ПК виділяють три основні групи:

1. Побутові персональні комп'ютери (ПБПК).

2. Професійні персональні комп'ютери (ППК).

3. Персональні обчислювальні системи (ПОС); призначені для автоматизації експериментальних досліджень у наукових і га­лузевих лабораторіях, коли групи приладів і макетів безпосе­редньо підключаються до індивідуальної ПОС дослідника і за­безпечують автоматичний збір і обробку даних у реальному часі за індивідуальними алгоритмами. Класифікацію ЕОМ зображено на рис. 1.2.

За функціональним призначенням ППК поділяють на шість груп:

1. ППК системи освіти, до яких входять автоматизовані ро­бочі місця (АРМ) учнів і робочі місця викладачів, об'єднані в локальні мережі.

2. ППК для обробки текстів, що спрощують редагування і нагромадження утворювальних документів на безпаперових носіях.

3. ППК сфери ділової графіки, які використовують для підго­товки, формування і тиражування різних документів, а саме графіків, діаграм, таблиць тощо.

4. ППК для автоматизації управлінської діяльності, праці планових і бухгалтерських працівників.

5. ППК інженерної графіки для автоматизації основних етапів проектування і розробки технічної документації.

6. ППК для автоматизації наукових досліджень, що мають усі риси обчислювальних систем, які дозволяють прискорити проведення експериментів і досліджень на макетах і стендах.

Програмне забезпечення (ПЗ) — це сукупність програм си­стеми обробки даних і програмних документів, необхідних для експлуатації цих програм. Розрізняють загальне і прикладне ПЗ. До загального належать операційні системи, системи про­грамування, сервісні програми. Операційна система — це орга­нізована сукупність прийомів і процедур, які дозволяють авто­матизувати процес програмування і підготувати його (процес) до виконання виробничих функцій. Крім операційних систем, для функціонування будь-якої ЕІС необхідні також:

1) тестові та діагностичні програми;

2) програмні засоби телекомунікації;

3) програмні засоби захисту інформації від несанкціонованого доступу та дій. Організаційне забезпечення. ЕІС включає в себе власний апарат управління, який забезпечує функціонування всіх її, підсистем як єдиного цілого. Такий структурний підрозділ, як і будь-який інший, повинен виконувати:

1. збір первинної інформації про об'єкт управління і навко­лишнє середовище на основі використання документів, засто­сування допоміжних засобів або засобів автоматичної реєстрації даних;

2. передачу інформації кур'єром або її розсилку за допомо­гою локальних, регіональних чи інших мереж;

3. зберігання і підтримку в працездатному стані інформації в центральній базі даних або розподіленої по вузлам мережі;

4. обробку інформації на основі централізованої або розпо­діленої технології.

Головні функції персоналу ЕІС полягають у розробці:

Ø юридичних і правових норм для роботи управлінського апарату в умовах комп'ютеризації;

Ø документації, що регулює порядок обміну інформацією з іншими комп'ютерними системами, правила виходу із нестан­дартних ситуацій;

Ø методичної документації для підготовки управлінських працівників в умовах комп'ютеризації тощо.

Як правило, персонал ЕІС складається з працівників відділу розробок, впровадження і супроводження нових програм, відділу розробок і відділу експлуатації.

Правове забезпечення ЕІСє сукупністю норм, виражених у нормативних актах, які встановлюють і закріплюють органі­зацію цих систем, їх цілі, задачі, структуру, функції та право­вий статус ЕІС. Правове забезпечення ЕІС здійснює правове регулювання розробки ЕІС і взаємовідносини розробника й за­мовника. Інакше кажучи, головна мета правового забезпечен­ня — підвищення рівня керування народним господарством і закріплення законності в державному управлінні на етапі його автоматизації за допомогою створення ефективної системи пра­вового регулювання процесів розробки ЕІС і взаємодії цих си­стем між собою.

Ергономічне забезпечення.В енциклопедичному словнику вказано, що ергономіка (гр. ergon — робота і nomos — закон) є науковою дисципліною, що вивчає людину (або групу людей) і її (їхню) діяльність в умовах сучасного виробництва з метою оптимізації знарядь, умов і процесу виробництва. Ос­новний об'єкт дослідження ергономіки — система "людина— машина". Виходячи із вищесказаного, можна зробити висно­вок, що ергономічне забезпечення ЕІС — це сукупність методів і засобів, що використовуються на різних етапах розробки і функціонування ЕІС, призначених для створення оптималь­них умов з метою високоефективної та безпомилкової діяль­ності людини в ЕІС, а також для швидшого освоєння інформа­ційної системи.

До складу ергономічного забезпечення ЕІС входять:

комплекс різної документації, яка забезпечує формулю­вання ергономічних вимог до робочих місць, інформаційних моделей і умов діяльності персоналу, а також вибір найбільш доцільних способів реалізації цих вимог і здійснення ергоно­мічної експертизи рівня їх реалізації;

комплекс методів, навчально-методичних документів і технічних засобів підготовки, які забезпечують обґрунтоване

формулювання вимог до рівня підготовки персоналу, а також формування системи відбору і підготовки персоналу ЕІС;

комплекс методів і методик, які забезпечують високу ефек­тивність діяльності людини в ЕІС.

Характеристика функціональної частини ЕІС.

Функціональна частина ЕІСє моделлю системи управління об'єктом. Під час декомпозиції функціональна частина розби­вається на підсистеми, конкретний склад яких зумовлюється ознакою декомпозиції.

Стосовно систем управління ознакою структуризації можуть служити функції управління об'єктом, відповідно до яких ЕІС складається з функціональних підсистем.

Розроблені та інші ознаки структуризації, які використову­ються, як правило, в комбінації з функціональною ознакою. До них належать:

· рівень управління (вищий, середній, оперативний);

· вид керованого ресурсу (основні фонди, матеріальні, тру­дові, фінансові, інформаційні ресурси);

· сфера застосування (банківські інформаційні системи, статистичні, податкові, бухгалтерські, фондового ринку, стра­хові тощо);

· функції управління і період управління.

Вибір ознак декомпозиції ЕІС залежить від специфіки об'єк­та управління і цілей її створення.

Трансформація цілей управління у функції, а функцій — у підсистеми ЕІС дозволяє проводити подальшу декомпозицію. Якщо підсистеми реалізують деякі окремі одна від іншої функції управління, то кожну з них можна ділити на детальніші підфункції або, як їх ще називають, задачі (або комплекси задач).

Під задачею управліннярозуміють алгоритм чи сукупність алгоритмів формування вихідних документів (повідомлень), що мають певне функціональне призначення для управління підприємством і його підрозділами.

Як сказано вище, в еко­номіці виділяють різні інформаційні системи, однією з яких є інформаційна система промислових підприємств і організацій,якій прийнято виділяти такі підсистеми:

· управління технічною підготовкою виробництва;

· техніко-економічне планування;

· оперативне управління основним виробництвом;

· управління матеріально-технічним постачанням;

· бухгалтерський облік;

· управління реалізацією і збутом продукції;

· управління якістю продукції;

· управління кадрами;

· управління фінансами;

· управління допоміжним виробництвом.

Питання для перевірки знань студентів

1. Стисло охарактеризуйте покоління розвитку інформа­ційних систем.

2. За якими ознаками класифікують інформаційні системи?

3. Яка головна відмінність між АСУ технологічними проце­сами й автоматизованими системами організаційного або адміністративного управління?

4. Які види структур використовують при описі інформаційних систем?

5. Що таке "забезпечувальна частина економічної інформа­ційної системи" та які її складові?

6. Розкрийте поняття "національні інформаційні ресурси" та "промисловість обробки даних".

7. Охарактеризуйте основні класи електронних обчислю­вальних машин.

8. Що таке "функціональна частина економічної інформа­ційної системи" та які її складові?

9. Коротко охарактеризуйте об'єктно орієнтовану техно­логію створення інформаційних систем.

Лекція № 2

Поняття економічної інформації,

її види та властивості

1. Поняття економічної інформації.

2. Властивості економічної інформації.

Література: Шквір В.Д., Загородній А.Г., Височан О.С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч. посіб.- 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. ст.41-47.

1. Поняття економічної інформації.

Будь-який процес управління — це насамперед інформаційний процес, який передбачає виконання функцій із збору, пе­редачі, обробки, аналізу інформації та прийняття відповідних рішень.

Загалом, у такому випадку під інформацією розуміють пев­ну сукупність відомостей про навколишній світ, подій, чию-небудь діяльність; це форма зв'язку між керованими і керую­чими об'єктами, що становлять будь-яку систему управління. Форма подання інформації — повідомлення. Однак не всі повідомлення можна вважати інформацією. Інформацією є лише повідомлення, яке зменшує невизначеність у тій галузі, до якої воно належить.

Виділяють:

Ø наукову,

Ø технічну,

Ø економічну,

Ø соціальну ін­формацію.

Економічна інформація (ЕІ)містить кількісну та якісну характеристики виробничих процесів. Це повідомлення, які обертаються в економічній системі й якими вона обмінюється із зовнішнім середовищем.

Об'єктом відображення ЕІ є виробничо-господарська діяль­ність, а її призначення — використання для потреб управління з метою вдосконалення цієї діяльності, покращення техніко-економічних показників системи.

Отже, економічна інформація— це сукупність різних по­відомлень економічного характеру, що виникають при підго­товці виробництва, під час виробничо-господарської діяльності та в управлінні цією діяльністю.

Економічна інформація є об'єктом:

· збору,

· реєстрації,

· пере­дачі,

· зберігання,

· обробки,

· використовується для виконання функцій управління народним господарством і його окремими ланками різного рівня.

Інформацію, подану в певному формалізованому вигляді, що дозволяє її передавати, зберігати на різних (у тому числі і ма­шинних) носіях і обробляти за допомогою деякого процесу, прийнято називати даними.

Виникнення і передача інформації характеризуються:

Ø об'єк­том інформації

Ø джерелом інформації.

Об'єктом інформаціїє різні виробничі підрозділи, вироби, деталі тощо, тобто всі еле­менти повідомлення, які передаються у систему.

Джерелом інформації єтакий елемент, який може формувати або вироб­ляти вхідне повідомлення у систему. Джерелом інформації може бути, наприклад, відділ.

Вимірюють ЕІ у таких одиницях:

Ø натуральних — кількість повідомлень, документів, рядків показників, слів, символів;

Ø телеграфних — біт (кількість двійкових розрядів), байти (8 біт), кілобайти (1024 байт), мегабайти, гігабайти і терабайти.

Натуральні одиниці використовуються у разі обробки інфор­мації людиною, а телеграфні — під час організації машинної, зокрема автоматизованої та автоматичної обробки інформації.

2. Властивості економічної інформації

ЕІ має властивості та специфічні особливості, які необхідно приховувати при проектуванні інформаційного забезпечення інформаційних систем і при аналізі існуючої інформаційної системи об'єкта.

Це такі властивості:

ЕІ має лінійну форму, тобто записується порядково;

вхідна і результатна інформація в основній масі дискретна і подана в алфавітно-цифровому вигляді, характеризується і тривалістю зберігання;

вхідна інформація в основному фіксується у первинних монументах, які не придатні для автоматичного вводу в ЕОМ, що зумовлює необхідність перезапису даних на машинні носії;

ЕІ порівняно однотипна й однорідна в поєднанні з масовістю і загальністю джерел виникнення;

одні і ті ж вхідні дані використовуються багаторазово для отримання інформації у різних економічних розрізах для всіх і служб і видів господарської діяльності;

основну частину економічної інформації періодично, регулярно обробляють;

економічна інформація характеризується великим обся­гом і простими операціями обробки;

під час обробки інформації здебільшого існують логічні нітрації, арифметичні операції зводяться, як правило, до чоти­рьох арифметичних дій;

одержану результатну інформацію часто використовують як вхідну при подальших розрахунках.

Особливості ЕІ впливають на вибір технічних засобів для її обробки.

До економічної інформації висунуто низку вимог.

Розгляне­мо основні з них.

Якість інформації. Інформація у комп'ютерних системах обробки даних є і предметом праці, і її продуктом, а тому від якості такої інформації суттєво залежить ефективність функ­ціонування системи.

Якість інформації можна визначити як сукупність власти­востей, що зумовлюють можливості її використання для задо­волення визначених згідно з її призначенням потреб.

Можливість і ефективність використання інформації для управління зумовлена такими її споживчими показниками якості:

репрезентативність,

змістовність,

повнота,

доступ­ність,

актуальність,

стійкість,

точність,

достовірність,

цінність.

Репрезентативністьінформації пов'язана з правильністю її добору й формування з метою адекватного відображення за­даних властивостей об'єкта.

Змістовністьінформації — це її питома семантична місткість, яка дорівнює відношенню кількості семантичної інфор­мації у повідомленні до розміру даних, що його відтворюють, тобто:

S=Ic/Vq,

Де S — змістовність інформації; Іс — кількість семантичної інфор­мації, яку сприймає користувач; Vq — розмір повідомлення.

Зі збільшенням змістовності інформації зростає семантична пропускна здатність інформаційної системи, оскільки, щоб отримати одні і ті ж самі відомості, необхідно переробити менший обсяг даних.

Наведемо більш детальні пояснення змістовності інфор­мації.

Переважна частина економічних даних зберігається, пере­дається й обробляється у формі знаків — алфавітних і цифро­вих символів, які фіксуються у різних документах та інших повідомленнях. Тому проблематика досліджень системи еконо­мічної інформації може бути окреслена достатньо повно в тер­мінах теорії знакових систем — семіотики.

У рамках семіотики визначались три основних напрями до­слідження інформаційних процесів.

Перший з них досліджує відношення між знаками тієї чи іншої знакової системи незалежно від змісту і цінності інфор­мації, носіями якої вони є. Цей напрям, який називається синтактикою,вивчає формальні властивості потоків повідомлень.

Другийнапрям, семантика,вивчає зміст і способи виражен­ня інформації. Оскільки змістом інформації є відображення у знаках і поняттях об'єктів і процесів реального світу, семан­тика вивчає зміст інформації, відволікаючись у той же час від її цінності для різних споживачів.

В енциклопедії семантика (гр. semantikos —той, що озна­чає):

1) значення одиниць мови;

2) те ж, що і сематологія, розділ мовознавства, який вивчає значення одиниць

мови, перш за все, слів;

3) один із розділів семіотики.

Третій напрям вивчає відношення між даними та їх одер­жувачами. Його цікавить вплив повідомлень на поведінку одер­жувача. У цьому плані визначається і цінність даних — основ­ний предмет напряму, який називається прагматикою.

Предметом семантикив широкому розумінні є зміст інфор­мації і форми його (змісту) вираження.

Тим самим до інтересів семантики належать три групи відношень:

1) слова, словосполучення, речення мови, якою виражають­ся дані;

2) об'єкти, ситуації реального світу;

3) поняття, судження в пам'яті суб'єкта, який сприймає інформацію.

Якщо мати на увазі, що за цим об'єктом стоїть велика різно­манітність об'єктів визначеної сфери (наприклад, народного господарства), а за тим чи іншим поняттям — уся система понять за допомогою знаків, які відображаються в економічних чи інших даних, то за таким підходом до предмета семантики входить вивчення змістовної сторони всієї інформації.

На сьогодні поняття "змістовність даних"ще не отримало точного визначення, хоча його застосовують достатньо часто. Інколи під змістовністю розуміють інформативність повідом­лень. Інакше кажучи, повідомлення, яке містить велику кіль­кість інформації, вважається і більш змістовним. Змістовність у цьому випадку розглядається як синонім інформативності (але їх необхідно розрізняти).

Змістом даних є поняття і судження як відображення дійсних і можливих станів реальних об'єктів. Оцінювати змістовність — означає оцінювати кількість цього відображення.

Корисністьінформації трактується як "частка її участі" в розв'язанні деякої "загальної" задачі.

Вживаність інформації застосовується як характеристика частоти застосування її як вхідної для паралельного розв'язан­ня багатьох задач. Вона залежить від кількості задач, для яких ця інформація застосовується, а також від частоти їх розв'язу­вання.

Інформативністьдокумента, масиву, тексту, потоку інфор­мації визначається як сума значень цінності інформаційних одиниць (висловлювань), які містяться у цих документах, ма­сивах, тексті, потоці інформації.

Під важливістюзадачі розуміють її місце серед інших задач управління, вплив її рішень на проходження економічних про­цесів.

Під значимістю даних— рівень їх впливу на якість отри­муваного рішення. Мається на увазі, що зміна значення вхідного показника може по-різному впливати на значення вихідного і показника, що є розв'язком задачі. В одних випадках навіть І значні зміни вхідного показника мало відображаються на результаті.

Повнота інформаціїозначає, що вона має мінімальний, але достатній для прийняття ефективного управлінського рішення набір показників.

Доступність інформаціїдля сприйняття при прийнятті управлінського рішення у комп'ютерних системах забезпечуєть­ся виконанням відповідних процедур її одержання і переробки.

Актуальність визначається рівнем забезпечення цінності Інформації для управління на момент її використання і зале­жить від статистичних характеристик відображуваного об'єкта І від інтервалу часу, який минув з моменту виникнення цієї інформації.

Своєчасність інформації. Своєчасною є така інформація, яку можна враховувати при виробленні управлінського рішення без порушення встановленої процедури і регламенту, тобто інфор­мація, яка надходить на той чи інший рівень управління не пізніше заздалегідь визначеного моменту часу, узгодженого з часом розв'язування задач управління.

Стійкість— це властивість управлінської інформації реа­гувати на зміни вхідних даних, зберігати необхідну точність.

Точність інформації. Тісно пов'язане з проблемою достовір­ності, але відмінне від неї питання про міру точності. Суть цього питання полягає у тому, щоб встановити оптимальне число розрядів (цифрових) у кількісному значенні показників, яке б забезпечувало задоволення вимог до достовірності (в сенсі на­копичення помилок заокруглення при розрахунках) і в той же час відповідало б реальній достовірності одержуваних даних.

Розрізняють:

формальну,

реальну,

фіктивну,

досяжну,

необхідну точність.

Формальна точність вимірюється значенням одиниці остан­нього розряду в кількісному значенні показника: в показнику чисельності населення під час перепису мірою формальної точ­ності є одна тисяча людей.

Реальна точність вимірюється значенням одиниці останньо­го розряду, достовірність якого гарантується. Наприклад, під час перепису населення 1959 р. розходження чисельності наяв­ного і постійного населення перебільшило 0,5 млн людей.

Реальна точність не може бути більша за формальну. Але якщо формальна точність більша за реальну, то вона є фіктивною точністю і повинна бути зведена до реальної.

Під досяжною точністю розуміють максимальну точність, яку можна одержати при заданих об'єктивних умовах спосте­реження і обробки даних.

Необхідна точність зумовлюється призначенням показника, тобто вимогами тих задач, для розв'язування яких він застосо­вується. З можливих співвідношень реальної (Р), необхідної (Н) і досяжної (Д) точності оптимальним варіантом є:

Н=Р≤Д.

У випадку

Н<Р≤Д

ми маємо справу з надлишковою точністю.

У випадках

Р<Н≤Д і Р≤Д<Н

необхідно домагатися підвищення реальної точності до необхід­ної або досяжної, якщо ця менша за необхідну.

Достовірність (вірогідність) інформації— це властивість інформації відображати реально діючі об'єкти з необхідною точністю. Вимірюється достовірність інформації ймовірністю того, що відображувані інформацією значення параметра відріз­няються від істинного значення цього параметра в межах необ­хідної точності.

Поряд із поняттям "достовірність інформації" існує поняття "достовірність даних", під якою розуміють їхню безпомил­ковість. Вимірюється достовірність даних імовірністю появи помилок у даних. Розглянемо більш детально поняття "досто­вірність даних".

Достовірність економічних показників залежить від таких основних факторів:

a. від точності вимірювань і розрахунків;

b. від методів одержання і галузі застосування даних несуцільного спостереження, які використовуються для характери­стики генеральної сукупності;

c. від ступеня адекватності методології і методики вимірю­вання показника відображуваному явищу і задачі, яка розв'я­зується;

d. від навмисних викривлень даних, які повідомляють, під впливом суб'єктивних моментів, головним чином у зв'язку :і тим, що економічні показники в більшості випадків викону­ють функцію оцінки і є мотивуючим фактором для суб'єктів — джерел інформації.

Фактори (а) і (b) є джерелом випадкових помилок, для вияв­лення яких є достатньо ефективні методи. Зокрема, застосу­вання вибіркових методів спостереження забезпечує обґрунто­ваність репрезентативності та визначення достовірності одер­жуваної інформації.

Фактори (с) і (d)призводять в основному до систематичних помилок, методи усунення яких дуже недосконалі. Що стосуєть­ся адекватності методології, то вона може перевірятися для розрахункових показників застосуванням різних методів роз­рахунку, балансовим контролем, зіставленням взаємопов'яза­них показників, одержаних різними методами. Навмисні ж ви­кривлення можуть бути зведені до допустимого мінімуму лише при правильно поставлених спеціальних статистичних спосте­реженнях, що передбачає додержання визначених правил при формулюванні питань програми спостереження.

У зв'язку з цим необхідно звернути увагу на перевірку достовірності даних звітності.

Достовірність перебуває у тісному зв'язку із значимістю показників. Чим вища значимість, тобто міра впливу вхідних показників на результати розв'язування задачі, тим вищі вимоги до достовірності.

Цінність інформації— комплексний показник її якості.

Питання для перевірки знань студентів

1. Що розуміють під інформацією взагалі і під економічною інформацією зокрема?

2. В яких одиницях вимірюють економічну інформацію?

3. Перерахуйте властивості економічної інформації.

4. Охарактеризуйте основні вимоги, які ставляться до економічної інформації.

Лекція № 3

структуризація та формалізоване подання економічної Інформації

1. Структуризація економічної інформації.

2. Формалізоване подання економічної інформація.

Література: Шквір В.Д., Загородній А.Г., Височан О.С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч. посіб.- 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. ст.53-59.

1. Структуризація економічної інформації

Структуру ЕКІ утворюють конкретні інформаційні сукупності, які мають певний зміст і охоплюють не економічну інформацію взагалі, а її певні структурні одиниці.

ЕКІ можуть бути різними за структурою, але пріоритет надається ієрархічному принципу виокремлення інформаційних сукупностей.

Одиницею (структурним елементом) найвищого рангу можна вважати всю інформаційну множину деякого об'єкта (галузь, регіон, підприємство, цех, фірма, установа тощо), його інформаційну базу (ІБ). Така множина поділяється на структурні одиниці нижчого рангу, і так триває доти, доки не буде досягнено неподільних (атомарних) одиниць. Такими в ЕКІ є реквізити. Отже, саме вони являють собою мінімальні (елементарні) структурні утворення ЕКІ, які мають зміст. Спинимося на цьому докладніше.

Усякий об'єкт (явище, процес і т.ін.) має певні особливості й характеристики, що притаманні лише йому і вирізняють його серед інших. Скажімо, такими властивостями виробу є його ціна, габаритні розміри, маса, потужність тощо. Характеристиками банківської установи можуть бути її статутний фонд, кількість клієнтів, надавані послуги і т. ін.

Усі ці властивості відображаються за допомогою змінних величин, про які щойно йшлося, — так званих реквізитів, або елементарних структурних одиниць ЕКІ.

За формою реквізит являє собою сукупність символів — знаків чи цифр, яка відбиває цілком певні властивості об'єкта. Реквізит є логічно неподільним елементом будь-якої іншої складнішої інформаційної сукупності — подальший його поділ на менші складові порушує зв'язок реквізиту з певною властивістю об'єкта —-тією, яку він відбиває.

Під час автоматизованої обробки даних часто вживають синоніми поняття «реквізит»: «елемент даних», «поле», «терм», «ознака», «атрибут», «змінна» і т. ін. Далі здебільшого користуватимемося такими з них, як «атрибут» та «змінна».

Кожний реквізит характеризується найменуванням (іменем), значенням і структурою.

Ім'я реквізиту застосовується для його однозначного визначення. Під час автоматизованої обробки використовується й скорочене ім'я реквізиту — ідентифікатор. Він також однозначно визначає реквізит і, як правило, являє собою набір знаків і символів, котрий має обмеження (за алфавітом, довжиною і т. ін.), що їх накладають застосовувані технічні та програмні засоби.

Окрім того, щоб формули й алгоритми обробки інформації можна було задавати чи публікувати, для реквізитів запроваджують буквено-цифрові позначення заздалегідь визначеними для цього мовами.

Значення реквізитузастосовують, щоб задати відповідну конкретну властивість об'єкта. Структура реквізиту — це спосіб задания його значень, котрий визначається довжиною, типом і форматом подання значень.

Довжина реквізитуявляє собою число знаків, якими подається його значення. Вона може бути сталою або змінною.

Тип реквізитувизначається тим, які властивості об'єкта він може відбивати. Розглядають числові, текстові та логічні типи.

Реквізити числового типу характеризують кількісні властивості об'єкта, що їх дістають у результаті обчислень або вимірювань, тобто значення таких реквізитів можна задати в числовій формі.

Реквізити числового типу називають ще реквізитами-основами, або кількісними атрибутами.

Реквізити текстового типу виражають, як правило, якісні властивості й характеризують обставини, за яких відбувався той чи інший процес або було здобуто ті чи інші значення кількісних атрибутів. Їх називають ще реквізитами-ознаками, або якісними атрибутами.

Реквізити логічного типу, або бульові, набувають лише двох значень: «істина» чи «хибність». Вони відбивають такі властивості об'єкта, які по суті можна поділити на дві протилежні групи.

Між структурними одиницями найвищого і найнижчого рангів існують й інші структурні елементи. Розглянемо деякі з них.

Складну структурну одиницю ЕКІ, утворювану з кількох реквізитів, котрі дають кількісну і якісну або саму лише якісну характеристику об'єкта чи процесу, називають повідомленням. Воно може набирати різних форм, зокрема подаватися у вигляді показника і документа.

Складна структурна одиниця ЕКІ, утворена з одного реквізита-основи та одного чи кількох якісних атрибутів, пов'язаних із ним логічно, являтиме собою показник. Показник завжди є пові­домленням, але не кожне повідомлення є показником.

Показник, який охоплює реквізит-основу і реквізити-ознаки, дає змогу характеризувати економічне явище як з кількісного, так і з якісного боку. В економіці роль показників надзвичайно велика, і їх можна вважати головними структурними одиницями ЕКІ.

Однорідні інформаційні сукупності реквізитів, об'єднані спільним змістом, утворюють інформаційний масив.

Основні елементи інформаційного масиву — це записи, під якими розуміють значення однієї позиції масиву. Записи є тими елементами масиву, з якими, здебільшого, оперує користувач під час роботи з ним. Множина однорідних показників являє собою відповідний інформаційний масив.

Запис масиву характеризується переліком і послідовністю розміщення реквізитів (атрибутів), що входять до нього. Довжина запису дорівнює сумі довжин зазначених атрибутів.

Інформаційний масив як сукупність записів характеризується також ідентифікатором. Останній присвоюється масиву під час його створення і використовується для його відшукання та роботи з ним.

Записи в масиві можуть упорядковуватися за зростанням або спаданням значень відповідних атрибутів чи їх комбінацій. Такі атрибути називаються ключовими, або «ключами впорядкування» масиву. Кожний запис у масиві визначається своїм місцем у ньому або значеннями відповідних атрибутів.

Отже, задаючи ідентифікатор масиву, структуру його запису та ключові атрибути, повністю визначаємо його як інформаційну одиницю.

Зауважимо, що фіксування ЕКІ в документах, на магнітних дисках, стрічках чи інших носіях також супроводжується її структуризацією. Залежно від використовуваних засобів чи принципів автоматизованої обробки інформації, навіть від мов програмування, можуть бути створені та виокремленні певні структурні елементи інформації, а саме: бази даних, інформаційний фонд, каталоги та словники даних, файли даних (інформаційні, програмні, текстові), матриці, таблиці тощо.

У конкретній управлінській діяльності (планування, бухгалтерський облік тощо) застосовують різні специфічні інформаційні структури, подані у відповідній формі (планові завдання, облікова, звітна документація тощо).

З упровадженням діалогового режиму спілкування людини та комп'ютера пов'язане виникнення таких структур інформації, як меню-стовпчики, меню-рядки, екранні таблиці, вікна тощо, котрі притаманні йручній обробці інформації.

Отже, залежно від мети та методів організації даних до структуризації ЕКІ можливі різні підходи. Проте в будь-якому разі аналіз і синтез економічної інформації взаємозв'язані і базуються на утворених структурних одиницях, оскільки аналізувати можна лише те, що було виокремлено.

2. Формалізоване подання економічної інформації

У разі автоматизованої обробки ЕКІ з допомогою ЕОМ важливого значення набуває формалізація подання ЕКІ,її структурних утворень та перетворень останніх. Іншими словами, для використання ЕОМ неодмінно слід формалізувати подання інформаційних структур (атрибутів, повідомлень, показників та інформаційних масивів) і їх перетворень, тобто задати алгоритми, згідно з якими дістають показники або інші структурні одиниці вихідних повідомлень.

Оскільки реквізит є основним і неподільним елементом ЕКІ, то перш ніж розпочинати автоматизовану обробку даних, необхідно формалізовано подати реквізити. Цю дію виконують, здебільшого, користуючись таблицею з такими графами: «Назва реквізиту», «Позначення», «Тип», «Довжина», «Кількість знаків після коми», «Ідентифікатор».

Щоб формалізовано подати будь-який показник, насамперед потрібно виокремити його складові (реквізити), позначити кожний з них і визначити його тип. Цього достатньо, аби мати змогу формалізовано записувати показники, тобто подавати їх у вигляді формул чи математичних виразів, а також будувати алгоритми їх визначення.

Якщо для згаданих реквізитів задати значення, яких вони можуть набувати, та присвоїти їм відповідні ідентифікатори, то стане можливим машинне подання інформації, її введення в ЕОМ, а отже, і її машинна обробка.

Розглянемо приклад формалізованого подання показника, котрий задається документом «Платіжне доручення» і визначає суму, яка перераховується з рахунку клієнта (платника) відповідного банку на рахунок іншого клієнта (отримувача) того самого чи іншого банку (як оплата за куплені товари або надані послуги).

Опишемо реквізити цього показника за допомогою табл. 1.

Якщо використати для реквізитів відповідні позначення і визначити їх тип (графи 3, 4), то первинний показник можна записати у вигляді сукупності символів Wapbohd, що визначає суму W, яка була перерахована з рахунку а в банку р на рахунок b в банку о згідно з документом «Платіжне доручення» за номером h від дати d.

Виконавши у формалізованому запису первинного показника Wapbohd підсумовування за реквізитом h(номер документа), дістанемо новий — він буде похідним — показник такого вигляду:

Wapbod = Σ Wapbohd.

^h

Він визначатиме суму, що її перераховано з рахунку а на рахунок b за всіма документами (дорученнями) даного дня d.

Ще один похідний показник — суму коштів, що їх було перераховано з рахунку а на рахунок b за період від d1 до d2— дістаємо в результаті підсумовування за атрибутом d, тобто визначення загальної суми всіх платіжних доручень з датою, яка потрапляє в зазначений проміжок. Цей показник матиме такий вигляд:

Wapbod = Σ Wapbohd.

^{d(d1 d2)}

Підсумовуванням останнього показника (Wapbod) за b визначаємо суми коштів (Wapo), які були перераховані з рахунку а в банку р на всі рахунки банку о.

Зрозуміло, що підсумовування показника Wapo за а визначить суму коштів, що їх було перераховано з банку рдо банку о за розглядуваний період ( Wpo = ΣWapo).

^а

І, нарешті, кінцевий (результативний) показник Wp = ΣWpo визначить суму,

^а

яка була перерахована з банку р в усі інші банки за всіма рахунками протягом розглядуваного періоду.

Очевидно, що виконавши відповідні підстановки, можна дістати наведену далі залежність результуючого показника Wp від первинного Wapbohd:

Wp = Σ Wpo = Σ ΣWpbo = Σ Σ Σ Wapbo = Σ Σ Σ Σ Wapbod = Σ Σ Σ Σ Σ Wapbohd

^{o o b o b a o b a d o b a d h}

‼ Примітки.

1. Під час автоматизованої обробки інформації зберігаються, здебільшого, лише значення первинних показників, а значення решти показників обчислюються, при потребі, з їх допомогою.

2. Коли йдеться про формалізовані перетворення та подання, можуть бути отримані показники, які не мають реального змісту. Наприклад, підсумовування первинного показника Wapbohd за реквізитом рприводить до проміжного показника Wabohd, який не має реального змісту. Більш того, формальне виконання операцій може призвести до повного «зникнення» показника як такого. Підсумувавши результуючий показник Wp за р, дістанемо просто атрибут W, який не є показником.

Якщо для реквізитів визначити їх довжину і проставити в таблиці значення довжини та ідентифікатори (графи 5—7), що відповідають цим реквізитам, то можна говорити про введення даних у ЕОМ, формування масивів, зберігання даних на машинних носіях і їх подальшу обробку.

Оскільки записи масиву є сукупністю реквізитів, то набір реквізитів (W,a,p,b,o,h,d) також можна розглядати як запис інформаційного масиву «оплачених доручень» з іменем, наприклад MAPLD. Кожний запис такого масиву визначатиме одне конкретне значення показника «сума коштів W, перерахованих за даним дорученням d». Довжина запису такого масиву дорівнюватиме сумі довжин реквізитів, які входять до нього, і становитиме 67 знаків (символів). Умовно структуру такого масиву можна подати у вигляді

Множину значень будь-якого проміжного показника, наприклад Wapbo, можна подати також як масив, утворений сумами, перерахованими з рахунку а в банку р на рахунок b в банку о за період від dl до d2 з іменем, наприклад MAPL. Його структуру можна записати у вигляді

Масив MAPL має 5 полів (реквізити), а довжина його запису — 56 знаків.

Такими діями задачу отримання множини значень проміжного показника Wapbo з множини значень первинного показника Wapbohd можна звести до задачі побудови масиву MAPL із первинного масиву MAPLD.

Загальна схема перетворення має такий вигляд:

Зауважимо, що ці масиви можуть бути створені на машинних носіях і в ЕОМ, оскільки визначено реквізити, які входять до їх записів, тобто задано ідентифікатори, тип і довжину (кількість символів) реквізитів. Питання безпосереднього перетворення вхідних масивів на вихідні — це, по суті, питання організації автоматизованої обробки використанням тих чи інших програмних і технічних засобів.

Питання для перевірки знань студентів:

1.Що потрібно зробити, щоб стало можливим машинне подання інформації?

2.Наведіть приклад формалізованого подання показника ?

3.Поясніть, що визначає формула Wapbod = Σ Wapbohd.

^h

4. Поясніть, що визначає формула Wapbod = Σ Wapbohd.

^{d(d1 d2)}

5.Поясніть схему побудови масиву MAPL, який був отриманий шляхом перетворень первинного масиву MAPLD.

6. Наведіть структуру масиву множини значень будь-якого показника.

Лекція № 4-5

методи кодування економічної інформації

1. Класифікація економічних даних.

2. Методи класифікації економічної інформації.

3. Методи кодування економічної інформації.

Література:

1. Шквір В.Д., Загородній А.Г., Височан О.С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч. посіб.- 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. ст.61-76.

2. Зацеркляний М.М., Мельников О.Ф. Інформаційні системи і технології у фінансово-кредитних установах: Навчальний посібник.–К.:Професіонал,2006.ст.16-20.

1. Класифікація економічних даних

Класифікація і кодування — це дві невіддільні частини од­ного процесу — перекладу різноманітної економічної інформації з природної мови на формалізовану мову ЕОМ. Наведемо ос­новні терміни й поняття, використовувані в цій галузі.

Класифікація— це поділ множини об'єктів на частини за їх подібністю або відмінністю згідно з прийнятими методами.

Під час класифікації використовуються такі поняття.

Система класифікації— сукупність методів і правил класи­фікації та їхній результат.

Об'єкт класифікації— елемент класифікованої множини.

Ознака класифікації— властивість або характеристика об'єк­та, за якою виконується класифікація.

Значення ознаки— якісне або кількісне вираження ознаки класифікації.

Класифікаційне угруповання— частина об'єктів, яка виді­лена під час класифікації. Найпоширенішими є такі назви кла­сифікаційних угруповань: клас, підклас, група, підгрупа, вид, підвид, тип.

Рівень класифікації— етап класифікації при ієрархічному методі, внаслідок якого формується сукупність класифікацій­них угруповань (або результат чергового поділу об'єктів одного класифікаційного угруповання).

Глибина класифікації— кількість ступенів класифікації.

Засобом вираження результатів класифікації є кодування.

Кодування— це створення і присвоєння коду класифікаційному угрупованню та об'єктові класифікації.

Код — знак або сукупність знаків, узятих для позначення класифікаційного угруповання та об'єкта класифікації.

Алфавіт коду— система знаків, узятих для створення коду.

Основа коду— кількість знаків у алфавіті коду.

Розряд коду— позиція знака в коді.

Дов

Читайте також:

1. II. Будова доменної печі (ДП) і її робота
2. IV. Практична робота.
3. VI. Домашня робота.
4. VI. Практична робота .
5. VI. Практична робота .
6. VI. Практична робота.
7. VI. Практична робота.
8. VI. Практична робота.
9. VI. Практична робота.
10. VI. Практична робота.
11. VI. Практична робота.
12. VI. Практична робота.

Переглядів: 1979