Система освіти в Україні

До кінця 50-х рр. XX ст. наша країна володіла однією з кращих у світі системою середньої, професійної і вищої освіти. Вона займала друге місце у світі за чисельністю студентів на 10000 чоловік населення.

Завдяки створеному інтелектуальному потенціалу в Україні досягнутий високий рівень фундаментальної науки.

Можна навести такі цифри: до початку Другої світової війни рівень освіти населення України дорівнював чотирьом рокам навчання; на початку 60-х рр. XX ст. - семи рокам навчання; нині — дванадцяти рокам.

У США, Канаді, Японії в середньому на дорослого припадає вже 13-14 років навчання; більше половини випускників дванадцятирічної середньої школи продовжують навчатися в університетах.

Криза в нашій системі освіти почалася з кінця 60-х рр. XX ст. Радянські керівники спочивали на лаврах після запуску першого штучного супутника Землі, у той час коли увесь світ звернув увагу на радянський досвід розвитку освіти. До речі, саме тоді конгрес СШ А прийняв Закон «Про освіту з метою національної оборони». З ініціативи президента Дж. Кеннеді в країні вдвічі збільшилося число університетів. Наприкінці 80-х рр. XX ст. США витрачали на розвиток освіти 6,7 відсотка свого валового національного продукту, Японія — 5,7 відсотка.

Частка витрат на освіту у відсотках до витрат державного бюджету СРСР установилася до кінця 20-х рр. XX ст. нарівні 12,5 відсотка, у період 1965-1980 рр. збільшилася до 15-17 відсотків. Після 1980 р. ці витрати складали 12 відсотків, потім відбувся різкий спад: у 1991 р. —до 5,8 відсотка, у 1993р.— 4,4 відсотки.

Були допущені серйозні прорахунки в стратегії освіти. У 60-80 рр. XX ст. у нашій країні різко збільшилася підготовка робітників у профтехучилищах — у 2,5 рази, а ріст фахівців з вищою освітою тільки — у 1,3 рази. Однак весь світовий досвід свідчить: найбільший внесок у приріст продуктивності праці, темпів економічного розвитку вносять фахівці, що отримали вищу освіту.

При всій очевидності реформування освіти до нього треба підходити дуже обережно. Результати освітньої політики, впровадження інновацій часто позначаються тільки через 10-15 років. Цим і користуються деякі реформатори і «новатори» від освіти, відмінно розуміючи, що їм навряд чи доведеться відповідати за непродумані експерименти.

Система освіти повинна обережно включати у свої програми новації, нові форми організації. Відомо, що будь-яка велика наукова ідея у своїй еволюції проходить три етапи. Спочатку: «цього не може бути», потім: «у цьому щось є» і, нарешті, третій етап: «як цього можна було не розуміти і не приймати?». Масова освіта повинна орієнтуватися в основному на нього.

Це ж стосується й організаційних форм, нових типів навчальних закладів. Наприкінці 50-х рр. XX ст. було прийняте рішення про те, що першокурсники вузів повинні були вдень працювати, а вечорами — учитися. На щастя, це починання проіснувало всього один навчальний рік. До такого роду невдалих і непродуманих експериментів можна віднести і рішення уряду про військову службу студентів, які навчаються наденній формі.

Система освіти відрізняється позитивним консерватизмом набагато в більшому ступені, ніж економіка чи політика. В Україні докорінно змінилися економічний уклад і політична система, а навчальні заклади, вичистивши ідеологічну зашореність, тільки починають реформуватися.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ознаки, структура і внутрішня організація політичної партії	\|	Завдання соціології освіти

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.