Наука та інженерні вчення

Вчення та їх різновиди. У довідкових виданнях вчення визначають як множину тверджень, які призначені для встановлення чи зміни світогляду людини на оточуючий світ.

Вчення можна застосовувати в діяльності людини для задоволення її потреб. Найчастіше твердження у вченнях розташовують у хронологічному порядку, в порядку якоїсь систематизації, в порядку, що диктується формами логічного доведення, або в змішаній формі.

Серед вчень розрізняють такі:

1) вчення, які описують весь чи якийсь аспект світів, перелічених вище, і спрямовані на їх дослідження й отримання на цій основі нових знань;

2) вчення, які описують застосування відомих знань[2], техніки[3], матеріалів і вмінь для проектування, конструювання й експлуатації будівель, машин, обладнання, структур, промислових процесів, що задовольняють потреби людини.

Серед першої групи вчень виділяють, зокрема, науку, псевдонауку і паранауку(на їх детальнішому аналізі зупинимось нижче).

Другу групу вчень називають інженерними вченнями, а їх застосування — інженерією (інженерною справою). Інженерія, хоча в наш час і належить до інтелектуальної діяльності людини, походить від ремесел (практичної діяльності). В інженерії виділяють виробничу, соціальну (гуманітарну), педагогічну, програмну, генну, мистецьку інженерію тощо. Інженерні, а також ремісничі вчення викладають, як правило, у формі інструктивних текстів.

Різниця між інженерними вченнями і наукою полягає в тому, що наука передбачає продуктивну діяльність людини, тобто отримання таких знань, якими людство ніколи раніше не володіло, а інженерні вчення — репродуктивну діяльність, тобто використання тих знань, які людству вже відомі (наприклад, проектування будинків, морських суден, приладів тощо за типовими проектами чи відомими технологіями).

Від інженерних вчень потрібно чітко відрізняти технічні науки, які спрямовані на створення принципово нових видів техніки й нових матеріалів. До числа основних технічних наук належать: машинознавство, машинобудування, матеріалозновство, авіаційна та ракетна техніка, кораблебудування, приладобудування, електротехніка, радіотехніка, обчислювальна техніка, енергетика, металургія, хімічні й біотехнології, транспорт, будівництво тощо. У переліку спеціальностей ВАК України технічні науки становлять найчисленнішу групу — близько ста тридцяти наук.

Наука та її різновиди. Наука належить до окремого виду пізнавальної діяльності людини, спрямованої на вироблення об’єктивних, системно організованих і обґрунтованих знань про навколишній (реальний) світ. Основою цієї діяльності є збір фактів, їх критичний аналіз, узагальнення, систематизація і на цій основі синтез нових знань, які не тільки описують спостережувані природні або суспільні явища, але й дають змогу побудувати між ними причиново-наслідкові зв'язки, і як наслідок — прогнозувати. А науковці — це люди, які здатні все це зробити.

За одним із визначень наука— це сукупність узагальнених, систематизованих тверджень (знань), які описують реальний світ, причому є або істинними, або імовірно істинними, а також мають цінність для суспільного життя.

Існують науки, що описують весь світ, і науки, що описують лише його окремі частини. Так, наприклад, фізика описує весь світ, а біологія — лише його окрему частину.

Крім того, до науки не зараховують:

— емпіричні дані, оскільки вони не узагальнені, як того вимагає наука;

— інженерні вчення (не плутати з технічними науками!), тому що вони містять, як правило, лише відому людству інформацію.

Якщо звернутися до поданого вже вище прикладу, то можна сказати, що проектування будинків, морських суден, приладів тощо за типовими проектами чи відомими технологіями — це інженерія (тут немає потреби в проведенні наукових досліджень), а створення самих типових проектів чи розроблення нових технологій — це вже, як правило, наука (тут виникає необхідність провести певні наукові дослідження).

У дослідника науковий результат з’являється тоді, коли в опрацьованих і узагальнених ним емпіричних даних зникає невизначеність. Тому у вступі дисертації (пункт «Актуальність») стосовно об’єкта дослідження доцільно чітко виділяти проблему, інакше кажучи, те, стосовно чого ще немає однозначних знань, тобто існує невизначеність. Відсутність сформульованої наукової проблеми може привести дослідника до виконання не наукової кваліфікаційної роботи, а пояснювальної записки до інженерного проекту в гуманітарній сфері (наприклад, проекту відкриття періодичного видання).

Як вказувалось у визначенні науки, її твердження повинні бути цінними для суспільної практики. Проте серед потоку дисертацій, що надходять у ВАК, зустрічаються й нецінні (на зразок: Парадигма образу зайця в світовій літературі в контексті глобалізації; Фізико-хімічні й механічні властивості космічних тіл (на прикладі силікатних сполук земної поверхні))[4]. Тому здобувачам доречно обирати лише ті проблеми, розв’язання яких матиме цінність для суспільної практики чи подальшого розвитку наукової теорії. Якщо розв’язання проблеми такої цінності не має, від обраної теми слід відмовитись.

Науку, яка відповідає поданому вище визначенню, називають традиційною. У традиційну науку як її складова частина входить ортодоксальна. Ортодоксальна наука ставить до досліджень дві обов’язкові вимоги.

1. Результати дослідження повинні ґрунтуватися і підтверджуватися емпіричними даними (фактами).

Як випливає з цієї вимоги, до ортодоксальної науки не належать, по-перше, прогнози, оскільки у момент проведення дослідження потрібні емпіричні дані неможливо отримати, а, по-друге, чисто теоретичні дослідження.

Звичайно, існує ціла низка ситуацій, коли провести емпіричні дослідження неможливо (наприклад, неможливо поставити повномасштабні експерименти про виникнення Всесвіту, про появу життя на Землі, про деякі процеси в суспільстві, про медичне лікування хворих людей тощо). Для подолання цього обмеження (коли неможливо поставити експерименти), висовують гіпотези, але ці гіпотези так само вимагають експериментальної перевірки науковими методами на моделях об’єктів чи процесів, які для цього спеціально створюють[5]. При цьому про гіпотетичність результату в дисертації повинно бути зазначено явно. Проте такі результати належать уже не до ортодоксальної, а до традиційної науки.

2. Отримані емпіричні дані повинні бути такими, щоб була можливість їх повторного отримання.

Для виконання цієї вимоги здобувачі в дисертаціях повинні детально описувати обрані методи дослідження, їх адекватність обраному об’єкту й умови проведення. На жаль, у поданих у ВАК дисертаціях ця вимога часто не виконується (наприклад, не описуються умови проведення експерименту; неадекватно застосовуються методи — у дисертації з питань мистецтва декларується застосування системного аналізу).

На відміну від ортодоксальної традиційна наука, якщо можна так сказати, більш «лояльно» ставиться до отриманих науковцями результатів. Так, вона «дозволяє» наявність гіпотез, теоретичних досліджень і навіть прогнозів, виконаних за певними правилами.

Що стосується теоретичних досліджень (наприклад, математики), то критерієм їх науковості вважають: 1) несуперечливість вихідних постулатів; 2) дотримання правил оперування з символьними даними, інакше кажучи, правил виведення, які є відомими й усталеними; 3) несуперечливість отриманих результатів існуючим науковим теоріям в межах їх застосування. А в ще одній теоретичній науці — теоретичній фізиці — до цих критеріїв додають можливість зовнішньої перевірки отриманих результатів у такому розділі фізики як експериментальна фізика, в якій дослідники-експериментатори перевіряють правильність того, що отримали теоретики.

У гуманітарних науках, оскільки там немає встановлених систем законів, а також усталених як у фізико-математичних науках правил виведення, проведення чисто теоретичних досліджень є вкрай небажаним.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Об’єкт, предмет, мета і функції науки	\|	Складові науки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.