• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сучасні теоретичні концепції вікової психології.

Практичні завдання

Теоретико-пізнавальні завдання

Методологічні завдання

Методологія – це система принципів і способів організації та побудови теоретичної й практичної діяльності. Відповідно під загальними методологічними завданнями розуміють формулювання загального філософського підходу, способу пізнання, який застосовується дослідником.

Спеціальні методологічні завдання – формулювання методологічних принципів і визначення конкретних методичних прийомів дослідження. Наприклад, до основних проблем спеціальної методології наукового пізнання в межах вікової психології відносять:

1) проблему рушійних сил психічного розвитку людини;

2) проблему співвідношення навчання і розвитку;

3) проблему вікової періодизації.

Основна мета теоретичних досліджень – збільшення знань про загальні закономірності та механізми розвитку психіки дитини; розробка понятійного апарату.

До основних теоретичних проблем вікової психології на сучасному етапі відносимо:

1) визначення еталонів зрілості особистості;

2) виявлення актуальних і потенціальних можливостей людини в різні періоди її життя;

3) побудова концептуальної моделі материнства;

4) співвідношення інтелектуальних і особистісних змін у загальному психічному розвитку дитини;

5) наукове прогнозування в розвитку психічних ресурсів дитини.

Вирішення теоретичних завдань розширяє можливості практичного застосування надбань вікової та педагогічної психології. Практична психологія спрямована на вирішення конкретних проблем певної людини. Актуальними практичними завданнями вікової психології є:

1) організація оптимальних форм дитячої діяльності та спілкування;

2) проблема психологічної допомоги в періоди різних вікових криз;

3) проблема гуманізації навчально-виховного процесу;

4) проблема важких дітей.

Значний вклад у вирішення цих завдань внесли такі психологи, як Л. С. Виготський, О.В. Запорожець, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Л.І. Божович, Г. С.Костюк, П.Р. Чамата, В.К. Котирло, їх учні та послідовники. Серед європейських та американських психологів слід згадати таких відомих представників як К. Бюлер, Ж. Піаже, Е. Клапаред, 3. Фройд, А. Валлон, Р. Заззо, Е. Еріксон, Дж. Брунер та ін., дослідження яких мають велике значення для змістовної ха­рактеристики психічного розвитку людини протягом життя.

Зупинимось на характеристиці основних напрямів сучасної вікової психології.

1. Психоаналіз (3. Фройд)

Предмет дослідження: глибинні почуття і переживання людини. Основу концепції становлять два відкриття: відкриття безсвідомого і відкриття сексуальної основи людини.

Досвід перших дитячих переживань людини на рівні безсвідомого здійснює вплив на її доросле життя. 3. Фройд вірив, що "дитина – батько дорослого". Сексуальний розвиток дитини проходить певні етапи. На кожній стадії інтереси дитини і оточуючих її людей зосереджені навколо якої-небудь частини тіла, що є для дитини джерелом отримання задоволення. Цей інтерес дорослих і отримання задоволення дитиною – критерії виділення стадій психосексуального розвитку. Характер перебігу кожної зі стадій здійснює певний вплив на формування особистісних якостей дитини.

На першій стадії (оральній), яка триває рік, найважливішою сферою динамічної активності є рот. За оральною стадією йде анальна. Тут основна увага зосереджується на функціях виділення. Ця стадія триває впродовж другого року життя. Наступна – фалічна стадія, коли провідними ерогенними зонами стають статеві органи. Потім дитина потрапляє в тривалий латентний період (з 6 до 12 років). У цей час імпульси в основному витіснені та утримуються в цьому стані. І остання фаза – генітальна – фаза розвинутої сексуальності (від 12 до 18 років) Часто потяги тут підпорядковуються лібідо, задовольняються шляхом нормальної статевої діяльності.

Особистість розвивається на основі 4 джерел напруги: 1) процесів фізіологічного росту; 2) фрустрацій; 3) конфліктів і 4) погроз. Прямим наслідком зростання напруги, яка виникає із цих 4 джерел, є те, що особистість повинна оволодівати новими способами редукції напруги. Ідентифікація (метод, за допомогою якого людина приймає риси іншого і робить їх частиною своєї особистості) та заміщення (коли об'єкт-вибір виявляється недоступним через зовнішні й внутрішні бар'єри, формується новий об'єкт, що дозволяє зняти напругу) – це два методи, завдяки яким індивід учиться вирішувати фрустрації, конфлікти і тривоги.

Е. Еріксон створив на основі епігенетичного принципу свою концепцію вікового розвитку людини.

Розвиток особистості – закономірна зміна етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу і поведінки людини.

Становлення особистості залежить від впливу соціальних, історичних і культурних чинників, від того, наскільки вона ідентична до соціуму, що її оточує. На кожній стадії людина переживає специфічну кризу, в основі якої лежить конфлікт. Людина може розвиватися або по лінії благополучного вирішення конфлікту, або по аномальній лінії.

Е. Еріксон виділяє такі стадії психосоціального розвитку:

1. Орально-сенсорна стадія (перший рік життя) – конфлікт між довірою і недовірою до навколишнього світу. Якщо він вирішується позитивно, формується надія.

2. М'язово-анальна стадія (від 1 до 3 років) – конфлікт між почуттям незалежності та відчуттям сорому і сумніву (формується воля).

3. Локально-генітальна стадія (від 4 до 5 років) – конфлікт між ініціативністю і почуттям провини (формується цілеспрямованість).

4. Латентна стадія (від 6 до 11 років) – конфлікт між працелюбством і почуттям неповноцінності (формується уміння).

5. Підлітковий вік і рання юність (від 11 до 20 років) – конфлікт між розумінням приналежності до певної статі та нерозуміння форм поведінки, яка їй відповідає (формується вірність).

6. Рання дорослість (від 20 до 40-45 років) – конфлікт між прагненням до інтимних відносин і відчуття ізольованості від оточуючих (формується любов).

7. Дорослість (від 40 45 до 60 років) – конфлікт між життєвою активністю і зосередженістю на собі, своїх дорослих проблемах (формується турбота).

8. Зрілість (понад 60 років) – конфлікт між відчуттям повноти життя і відчаєм (формується мудрість).

2. Біхевіорізм (Дж.Уотсон, Дж. Годфруа, К.Флейк-Хобсон, Б.Скіннер).

Предмет дослідження – поведінка людини від народження до смерті. Біхевіорісти не знаходять даних, які підтвердили б існування спадкових форм поведінки. Вони вважають, що якщо є відносно незначні вроджені реакції, які приблизно однакові в усіх дітей, та за умови оволодіння зовнішнім і внутрішнім середовищем, спрямовується формування будь-якої дитини по визначеному шляху. Маніпулюючи зовнішніми подразниками, можна "виготовити" людину з будь-якими рисами.

Отже, розвиток психіки залежить від стимулів, які забезпечує середовище. Біхевіорісти заперечують наявність етапів розвитку дитини. Основне завдання – вивчати умови, що сприяють або заважають научінню. Існує три способи формування поведінки: позитивне і негативне підкріплення, покарання, відсутність підкріплення.

3. Гуманістична психологія (К. Роджерс, А. Маслоу, В.Франкл, С. Сатір, Ш. Бюлер)

Особистість – унікальна цілісна система, яка є відкритою можливістю самоактуалізації. Існує одна мотивуюча сила – прагнення до самоактуалізації. Людина не може актуалізуватися, якщо не здатна розрізняти прогресивні та регресивні шляхи поведінки.

На думку К. Роджерса, основною перешкодою для розвитку точного сприймання, реалістичного усвідомлення себе є "умова цінності". Як тільки дитина починає усвідомлювати себе, в ній розвивається потреба в любові та позитивній увазі. Дитина починає діяти так, щоб отримати любов і схвалення, діючи інколи проти своїх власних інтересів. Дитина намагається бути такою, якою її хочуть бачити, а не такою, якою вона є. К. Роджерс зазначає, що люди часто формують і підсилюють образ самого себе, що абсолютно не відповідає реальності. Головне – віра у внутрішні сили складного організму, яким є людина.

А. Маслоу пов'язує виникнення неврозів із затуханням у людині "внутрішніх сигналів" або ж їх повним зникненням. Людина, позбавлена внутрішніх підказок, шукає такі на стороні. У міру того, як індивід все більше сприймає, розуміє і приймає в "Я-структуру" свої ж органічні переживання, він віднаходить, що заміщення системи цінностей – це постійний процес. Для здорового пристосування людина повинна постійно оцінювати свої переживання, щоб побачити, наскільки вони вимагають зміни ціннісної структури.

Більшість людей біологічно тягнуться до здоров'я. Існує багато потреб, кожна з яких підпорядкована базовій тенденції організму до становлення і самопідсилення.

Основні ідеї гуманістичної психології:

1) людина – цілісна унікальна система і повинна вивчатися в її цілісності;

2) людина відкрита світу, переживання людиною світу і себе є основною психологічною реальністю;

3) людське життя потрібно розглядати як єдиний процес становлення і буття людини;

4) людина володіє потенціями до безперервного розвитку і самореалізації, що є частиною її природи;

5) людина володіє певним ступенем свободи від зовнішньої детермінації завдяки смислам і цінностям, якими вона керується у своєму виборі;

6) людина є активною, творчою істотою.

4. Культурно-історична концепція Л.С.Виготського

Середовище є джерелом розвитку вищих психічних функцій. Ставлення до середовища змінюється з віком, а відповідно змінюється і роль середовища в розвитку. У людини немає вроджених форм поведінки в середовищі. Її розвиток здійснюється шляхом засвоєння історично вироблених форм і способів діяльності. Морфофізіологічні особливості мозку і спілкування – умови розвитку дитини. Навчання – рушійна сила розвитку.

Основна закономірність онтогенезу психіки полягає в інтеріорізації дитиною структури її зовнішньої, соціально-символічної (спільної з дорослим і опосередкованої знаками) діяльності. Л.С. Виготський прийшов до висновку: будь-яка вища форма поведінки з'являється у своєму розвитку двічі – спочатку в соціальному плані як колективна форма поведінки, у співробітництві дитини з дорослим, потім – як функція інтрапсихічна (всередині дитини), як певний спосіб її поведінки. У процесі інтеріорізації складається і розвивається свідомість людини.

Процес розвитку вищих психічних функцій – це процес оволодіння зовнішніми засобами культурного розвитку і мислення (мовою, письмом тощо), а також розвитку спеціальних вищих психічних функцій. Суть і зміст культурного розвитку поведінки – глибинні зміни вищих психічних функцій, які відбулися в філогенезі людини. Культура створює особливі форми поведінки, видозмінює діяльність психічних функцій. У процесі історичного розвитку людина змінює способи і прийоми своєї поведінки, виробляє нові форми – специфічні, культурні. Виховання є штучним оволодінням природними процесами розвитку. Воно впливає не тільки на різні процеси розвитку, а й перебудовує усі функції поведінки.

5. Психологія відношень (В.М.Мясищев)

Основою особистості є індивідуально-цілісна система її суб'єктивно-оцінних ставлень до дійсності.

В. М. Мясищев зазначає, що психологічне ставлення – це цілісна система індивідуальних, вибіркових і свідомих зв'язків особистості з різними сторонами дійсності. Діяльність і поведінка однієї й тієї ж особистості кожного конкретного моменту визначаються її ставленням до різних сторін дійсності, видами ставлення, які випливають з історії розвитку особистості, з усієї об'єктивної суспільно-історичної дійсності. Питання про розвиток людини нерозривно пов'язане з формуванням її видів ставлення. Виховання є процесом взаємодії вихователя і вихованця. Взаємовідносини, що існують між ними, відіграють істотну роль у процесі взаємодії та разом з тим є результатом цієї взаємодії.

Діяльність (гра, навчання, праця) для формування основ­них психічних властивостей, які є моральною основою особистості, може бути і нейтральним процесом, якщо між її учасниками не організовані ставлення (відносини, що вимагають взаємодопо­моги, співробітництва).

Читайте також:

1. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
4. Аксіологія як наука про цінності. Філософські концепції цінностей.
5. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
6. Антропогенний вплив на природне середовище та сучасні екологічні проблеми
7. Багатозначність слів у сучасній українській мові
8. Визначення ООП і його основні концепції
9. Визначення поняття «Економіка підприємства» у сучасній економічній літературі
10. Використання концепції В. Тарасенка „64 стратегеми” в управлінні стратегічними змінами
11. Віковий підхід і взаємодія різних рівнів соціального досвіду в діяльності різновікових дитячих об’єднань. Функції різновікової групи.
12. Внутрішньовиробничі логістичні концепції штовхаючого та тягнучого типу

Переглядів: 2267