МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛСистема органів дихання складається із повітроносних шляхів (порожнина носа, глотка, гортань, трахея, бронхи) та дихальної частини, яка представлена дихальною паренхімою легенів, де відбувається газообмін між повітрям, яке знаходиться в альвеолах легенів, і кров'ю. Особливість будови дихальних шляхів: 1) наявність хрящового або кісткового остова в їхніх стінках, унаслідок чого стінки дихальної трубки не спадаються; 2) наявність війчастого епітелію. Вдихуване повітря через порожнину носа (або рота) проходить до гортані в глотку (будову порожнини рота та глотки буде викладено при вивченні системи органів травлення). У ділянці носа виділяють зовнішній ніс і носову порожнину (внутрішній ніс). Верхньою межею зовнішнього носа є лінія, яка з'єднує медіальні кінці брів, нижньою — горизонтальна лінія, яка проходить через основу носової перегородки. Зовнішній ніс Зовнішній ніс (nasus externus) має форму тригранної піраміди, основа якої з'єднана з лицевим черепом. Верхня вузька частина носа називається коренем носа, від якого вниз тягнеться спинка носа, що переходить у його кінчик. Бічні поверхні носа випуклі, особливо внизу, нижні рухомі частини яких називають крилами носа. Нижній вільний край крил носа утворює ніздрі. Форма носа залежить від розмірів і форми носових кісток та носових відростків верхньої щелепи, що прилягають до них зовні. Окрім кісток, у формуванні носа беруть участь і хрящі. Виступаючий зовнішній ніс є специфічною ознакою людини, ніс відсутній навіть у людиноподібних мавп, що ймовірніше пов'язано з вертикальним положенням тіла людини, ослабленням жувальної функції і розвитком мови. Порожнина носа Порожнина носа (cavitas nasi) перегородкою ділиться на Дві половини: праву та ліву, має вхідний отвір — грушоподібний отвір і парний вихідний — хоани, за допомогою яких порожнина носа сполучається з носоглоткою. У порожнині носа виділяють: • верхню стінку — утворену решітчастою пластинкою решітчастої кістки, передньою поверхнею тіла клиноподібної кістки, носовою частиною лобової кістки, носовими кістками; • присередню стінку (перегородку) — утворену перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки та лемішем. Перегородка носа не завжди ділить порожнину носа на дві рівні половини, часто буває викривленою; залежно від ступеня деформації порушується дихання; • нижню стінку (відмежовує порожнину носа від порожнини рота) — утворену твердим, або кістковим, піднебінням (піднебінними відростками верхніх щелеп та горизонтальними пластинками піднебінних кісток). Враховуючи те, що ембріональний розвиток порожнини носа і рота відбувається паралельно, можливий розвиток вад: при неповному зрощенні кісток піднебіння порожнина рота з'єднується з порожниною носа, що призводить до порушення функції дихання, травлення, голосоутворення. Ця патологія може виникати при травмах, деяких захворюваннях (сифіліс, туберкульоз); • бічну стінку — утворену носовою кісткою, лобовим відростком та носовою поверхнею верхньої щелепи, сльозовою кісткою, лабіринтом решітчастої кістки, перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки, присередньою пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки, нижньою носовою раковиною. На цій стінці є багато виступів, вдавлювань, отворів. Виступи утворені носовими раковинами (conchae nasales), з яких дві верхні утворені відростками решітчастої кістки, а нижня — самостійною кісткою. Розміри носових раковин неоднакові: верхня є найкоротшою, а нижня — найдовшою. Між носовими раковинами знаходяться носові ходи: верхній носовий хід, який розташовується між верхньою та середньою раковинами, у який відкриваються задні та середні комірки лабіринту решітчастої кістки та отвір клиноподібної пазухи; середній — між середньою та нижньою носовими раковинами, у нього відкриваються отвори лобової, верхньощелепної пазух, передні комірки лабіринту решітчастої кістки; нижній — між нижньою носовою раковиною та нижньою стінкою порожнини носа, з усіх ходів він найбільший. У його передній частині відкривається нососльозовий канал, чим можна пояснити посилення носових виділень під час плачу. Слизова оболонка порожнини носа вкриває не лише раковини та носові ходи, а також вистилає приносові пазухи. Особливістю слизової оболонки порожнини носа є те, що вона утворена війчастим епітелієм. У ній добре виражена підслизова основа, містяться залози, які виробляють слиз. Вона багата на судини. У слизовій оболонці містяться поодинокі лімфатичні вузлики, які утворені лімфоїдною тканиною. У межах верхньої стінки носової порожнини, верхньої носової раковини, верхньої частини середньої носової раковини та відповідної їй частини перегородки носа розміщені нюхові рецепторні клітини, тому цю ділянку називають нюховою. Частина носової порожнини, розташована на рівні середніх та нижніх носових раковин та носових ходів,— дихальна. Перераховані вище особливості будови слизової оболонки дають змогу повітрю, що вдихається, очищуватися, зволожуватися, зігріватися, а також сприймати різноманітні запахи. У порожнину носа відкриваються приносові пазухи: верхньощелепна (гайморова), лобова, клиноподібна, решітчаста (складається з передніх, середніх і задніх решітчастих клітин), які з'єднуються з різними носовими ходами, про що було сказано вище. Приносові пазухи заповнені повітрям, вистелені слизовою оболонкою, для якої характерні ті самі особливості, що й для слизової оболонки порожнини носа. Вони виконують дихальну функцію (зігрівання, зволоження, очищування, накопичення повітря) та функцію резонаторів звуку. З носової порожнини повітря потрапляє у глотку, зокрема, проходить через її носову, ротову та гортанну частини і потрапляє в гортань. Гортань Гортань (larynx) — непарний порожнистий орган завдовжки 4 см. Гортань розташована в ділянці шиї на рівні IV—VI шийних хребців, спереду і латерально розміщені щитоподібна залоза, м'язи шиї, судини та нерви; позаду — гортанна частина глотки, внизу гортань переходить у трахею. Стінка гортані складається з: 1) внутрішньої оболонки, яка має назву слизової оболонки і вистелена війчастим епітелієм, у ній відсутні складки (окрім присінкової та голосової складок), відсутня підслизова основа, містяться залози, які виробляють слиз, лімфоїдна тканина утворює поодинокі лімфатичні вузлики; 2) середньої оболонки, яка складається із хрящів, зв'язок та м'язів. її остов представлений трьома непарними (щитоподібним, перснеподібним та надгортанником) і трьома парними (черпакуватими, ріжкуватими і клиноподібними) хрящами. Найбільший із них щитоподібний, який складається з двох пластинок, цей хрящ можна промацати. У чоловіків пластинки зростаються під гострим кутом, який відкритий назад, утворюючи виражений гортанний виступ — "адамове яблуко" — вторинна чоловіча ознака. Меншими за розміром є перснеподібний, черпакуваті хрящі та надгортанник. Останній міститься позаду від язика і під час ковтання закриває вхід у гортань, завдяки чому їжа не потрапляє в дихальні шляхи. Черпакуватий хрящ має два відростки: голосовий — місце прикріплення голосової зв'язки, а також м'язовий — місце прикріплення м'язів гортані, який розміщений латеральніше від голосового. Хрящі з'єднуються між собою за допомогою зв'язок та суглобів. М'язи гортані у функціональному відношенні поділяють на: а) констриктори (м'язи, які звужують порожнину гортані або голосову щілину); б) дилататори (м'язи, які розширюють порожнину гортані й голосову щілину); в) м'язи, які змінюють натягування голосових зв'язок. Деякі м'язи відносять до декількох груп через їхні змішані функції. Всі вони утворені поперечнопосмугованою м'язовою тканиною; 3) зовнішню оболонку — адвентиціальну, вона оточує хрящі гортані і містить багато еластичних волокон. Порожнина гортанімає форму піскового годинника, у ній виділяють: • присінок гортані — проміжок між надгортанником та парними складками слизової оболонки, які розташовуються на бічній стінці порожнини й мають назву несправжніх складок, або присінкових складок, у товщі яких знаходяться зв'язки присінка. Щілина між двома присінковими складками називається присінковою щілиною; • шлуночок гортані — заглибина на бічній поверхні гортані між несправжніми та справжніми (голосовими) складками, у товщі останніх міститься голосова зв'язка та голосовий м'яз. Простір між голосовими складками — голосова щілина. Це найвужча частина порожнини гортані; • підголосова порожнина — та частина гортані, яка розташовується під голосовими складками. Гортань виконує дихальну (проведення повітря) та голосоутворювальну функції. Голосоутворення настає під час видиху внаслідок коливання голосових зв'язок, яке відбувається не пасивно під дією струменя повітря, а завдяки взаємодії з голосовими м'язами, скорочення яких відбувається під дією ритмічних імпульсів, що надходять по нервах із центрів головного мозку. Звук, який утворюється голосовими зв'язками, окрім основного тону має цілий ряд обертонів. Свого тембру голос набуває завдяки системі резонаторів, роль яких виконують глотка, порожнина рота, приносові пазухи. Трахея Трахея (trachea) є продовженням гортані, має форму трубки завдовжки 9—15 см, завширшки 1,5—2,7 см. Трахея розташовується в ділянці шиї та в грудній порожнині. На рівні верхнього краю V грудного хребця трахея поділяється на два бронхи (місце поділу отримало назву біфуркації трахеї), позаду від трахеї розміщений стравохід, спереду початковий відділ трахеї прикритий перешийком щитоподібної залози, збоку_у верхньому відділі розташовані бічні частки щитоподібної залози, а в нижньому — до неї прилягають спільні сонні артерії. Трахея має передню та задню (перетинчасту) стінки. Внутрішня оболонка — слизова — має наступні особливості: • ледве виражені складки; • майже не виражена підслизова основа; • вкрита війчастим епітелієм; • містяться залози, які виробляють слиз; • лімфоїдна тканина утворює поодинокі лімфатичні вузлики. Середня оболонка — фіброзно-м'язово-хрящова — утворена 16—20 неповними хрящовими кільцями, які з'єднуються між собою фіброзними зв'язками; кожне кільце на 2/3 утворене хрящем, а на 1/3 (задня поверхня трахеї) — пучками непосмугованих м'язових волокон, які йдуть у поздовжньому й поперечному напрямках, забезпечуючи рухи трахеї під час дихання, кашлю тощо. Зовнішня оболонка — адвентиціальна. Трахея виконує дихальну функцію. Бронхи Бронх (bronchus) має форму трубки, парний орган. Бронхи, які відходять від трахеї, мають назву головних. Головні бронхи входять у ворота легенів і розгалужуються на бронхи меншого діаметра (часткові, сегментарні, часточкові бронхи та кінцеві бронхіоли). Розгалуження бронха від головного до кінцевої бронхіоли називається бронхіальним деревом. Стінка бронхів має будову, ідентичну до будови стінки трахеї (правий бронх утворений 6—8, а лівий — 9—12 хрящовими напівкільцями). Бронхи виконують дихальну функцію (проведення повітря). Легені Легеня (pulmo, s. pneumon — грец.),— парний орган, який міститься в грудній порожнині, з боків від серця і великих судин та вкритий плеврою. Легені мають неправильну конусоподібну форму. Права легеня більша, ширша й коротша, ніж ліва. У легені розрізняють верхівку, яка міститься на 2—3 см вище від ключиці, основу й три поверхні: реброву, діафрагмову і присередню, яку поділяють на передню, середостінну, і задню, хребтову, частини. На присередній поверхні розташовані ворота легенів — бухтоподібна заглибина, де знаходиться корінь легені; складовими елементами якого є: головний бронх, легенева артерія, бронхіальна артерія, легеневі вени, бронхіальні вени, нерви, лімфатичні судини та бронхолегеневі лімфатичні вузли. Усі ці утворення оточені клітковиною. Місце переходу поверхонь одна в одну називається краями. Легеня має два краї: нижній та передній. У нижньому відділі переднього краю лівої легені знаходиться серцева вирізка — місце прилягання серця. У легенях розрізняють частки, між якими утворюються щілини. У лівій легені розрізняють одну косу щілину, яка поділяє ліву легеню на дві частки: верхню і нижню. У правій легені є дві щілини: коса й горизонтальна, які відповідно поділяють праву легеню на три частки: верхню, середню й нижню. У легенях визначена і сегментарна будова. Кожна легеня складається з 10 сегментів, які складаються з часточок, що являють собою пірамідальної форми ділянки легеневої паренхіми до 1 см в діаметрі. У верхівку кожної часточки входить бронх (1 мм у діаметрі), який всередині часточки поділяється на 16—18 (0,3—0,5 мм у діаметрі) кінцевих (термінальних) бронхіол, які не містять хрящової тканини та залоз. Всі бронхи, починаючи від головних і закінчуючи кінцевими бронхіолами, утворюють єдине бронхіальне дерево, яке служить для проведення повітря під час вдиху та видиху; газообмін між повітрям і кров'ю в них не відбувається. Кінцеві бронхіоли в результаті дихотомічного поділу утворюють дихальні бронхіоли (І, II і III порядків), від яких радіально відходять альвеолярні ходи, що закінчуються сліпими альвеолярними мішечками. Стінка всіх цих утворень обплетена густою сіткою кровоносних капілярів. Основною відмінною рисою дихальних бронхіол, альвеолярних ходів, мішечків є наявність маленьких комірок — альвеол (це відкритий пухирець), які заповнені повітрям, через тонку стінку яких відбувається газообмін. Загальна кількість альвеол у дорослого — 300—400 млн в одній легені. Максимальна поверхня всіх альвеол у дорослого під час вдихання повітря сягає 100 м2. Зсередини альвеола вкрита тонкою плівкою сурфактанту — це складна суміш фосфоліпідів, білків та глікопротеїдів. Його значення полягає в тому, що, зменшуючи поверхневий натяг, він запобігає злипанню альвеол під час вдиху, має бактерицидну дію, а також запобігає транссудації рідини з капілярів в альвеоли. Дихальні бронхіоли, альвеолярні ходи й альвеолярні мішечки з альвеолами утворюють альвеолярне дерево, або дихальну паренхіму легені,— функціонально-анатомічну одиницю легені, що має назву ацинус (acinus — гроно). Основна функція легенів — дихальна (газообмін). Кровообіг у легенях має свої особливості. Він здійснюється по двох системах судин. Легені отримують артеріальну кров із великого кола кровообігу по бронхіальних артеріях та венозну кров із легеневих артерій, утворюючи мале коло кровообігу. Гілки легеневих артерій, супроводжуючи бронхіальне дерево, доходять до альвеол, де розгалужуються до капілярів, які переходять у посткапілярні венули, потім венули і, зливаючись, утворюють легеневі вени, по яких тече артеріальна кров до лівого передсердя. Бронхіальні артерії відходять безпосередньо від аорти, постачають бронхи і легеневу паренхіму артеріальною кров'ю. Плевра Плевра (pleura) — це серозна оболонка, яка вистилає стінки грудної порожнини, вкриває легені і складається із двох листків: парієтального, або пристінкового, та вісцерального, або нутрощевого. Між ними утворюється щілиноподібна плевральна порожнина, де в стані спокою знаходиться 1—2 мл рідини. Залежно від того, яку ділянку вистилає парієтальний листок плеври, розрізняють три його частини: реброву, діафрагмову і середостінну. При переході однієї частини парієтальної плеври в іншу формуються пазухи, або синуси: реброво-діафрагмовий (найбільший), реброво-середостінний, діафрагмово-середостінний. У синуси легені заходять лише під час дуже глибокого вдиху, за винятком реброво-діафрагмового синуса, куди легені ніколи не заходять. При захворюваннях плеври чи легенів синуси можуть заповнюватися випотом, гноєм, кров'ю. Парієтальний листок плеври переходить у вісцеральний по кореню легені, вкриваючи легеню, щільно зростається з нею, його неможливо зняти без порушення цілості тканини. Межі вісцерального листка плеври співпадають з межами легенів. Середостіння Середостіння (mediastinum) — простір, у якому розташовується комплекс органів, розміщених між правою та лівою плевральними порожнинами. Спереду середостіння обмежене грудниною, ззаду — грудним відділом хребта, знизу — діафрагмою, збоку — середостінною плеврою, зверху — верхньою апертурою грудної клітки. Середостіння умовно поділяють на верхнє та нижнє. У верхньому містяться тимус, трахея, стравохід, права і ліва плечо-головні вени, верхня порожниста вена, дуга аорти тощо. Всі ці органи розміщені вище від умовної площини, проведеної на рівні верхнього краю коренів легенів. Нижнє середостіння поділяють на: • переднє — розташоване нижче від умовної площини між тілом груднини і передньою стінкою перикарда, його утворюють внутрішні грудні артерії та вени, лімфатичні вузли; • середнє — утворене серцем з перикардом, діафрагмовими нервами, легеневими артеріями, венами, лімфатичними вузлами; • заднє — спереду обмежене біфуркацією трахеї та задньою стінкою перикарда, ззаду — хребтом. У ньому містяться грудна частина аорти, непарна і півнепарна вени, грудна протока тощо. Фізіологія дихання Дихання — сукупність процесів, які забезпечують потребу організму в кисні і виділення вуглекислого газу. Біологічні процеси на рівні окремої клітини або цілого організму здійснюються з використанням енергії. Для її утворення потрібне постійне надходження кисню до мітохондрій клітин. Шляхи надходження кисню, його використання в окисних процесах і механізм зворотного транспорту вуглекислого газу становлять систему дихання, яка включає в себе наступні процеси: • зовнішнє дихання; • обмін газів у легенях (між альвеолярним повітрям і кров'ю); • транспорт газів кров'ю; • обмін газів у тканинах між кров'ю капілярів великого кола кровообігу і клітинами тканин; • внутрішнє дихання (біологічне окислення в мітохондріях клітин). Припинення дихання призводить до загибелі перш за все нервових, а потім й інших клітин. І етап дихання. Зовнішнє дихання — обмін газів між зовнішнім середовищем і альвеолами. Цей етап дихання відбувається шляхом чергування вдихів (інспірацій) і видихів (експірацій). Вдих відбувається внаслідок збільшення об'єму грудної клітки в трьох напрямках: вертикальному, сагітальному 380 (передньозадньому) і фронтальному (ребровому). Зміни розмірів грудної порожнини відбуваються внаслідок скорочення дихальних м'язів. Збільшення розмірів грудної клітки супроводжується зниженням внутрішньоплеврального тиску (тобто під час вдиху тиск між листками плеври стає нижчим і становить 7,5 см вод. ст., а під час глибокого вдиху може знизитися де більше). Одночасно зі збільшенням розмірів грудної клітки зростає об'єм легенів, тиск у легенях зменшується, і повітря надходить у легені, тому тиск у них знову вирівнюється з атмосферним. Залежно від переважання участі в акті вдиху м'язів грудей чи діафрагми виділяють грудний, або ребровий, і черевний, або діафрагмовий, тип дихання. У чоловіків переважає другий, у жінок — перший. У деяких випадках, наприклад під час виконання фізичної роботи, в акті вдиху беруть участь допоміжні інспіраторні м'язи, до яких належать м'язи, що прикріплюються одним кінцем до ребер, груднини, а іншим — до черепа, до кісток плечового пояса або до розташованого вище хребця. Акт видиху починається з розслаблення зовнішніх дихальних м'язів і діафрагми — ребра і плечовий пояс опускаються, а діафрагма піднімається. Внаслідок цього внутрішньоплевральний тиск збільшується від — 7 до 5 см вод. ст. і легені починають спадатися. Тиск у легенях стає вищим від атмосферного, і повітря виходить через повітроносні шляхи. Під час форсованого видиху скорочуються допоміжні експіраторні м'язи — м'язи живота. Показники, що характеризують зовнішнє дихання, поділяють на статичні та динамічні. Статичні: • дихальний об'єм — кількість повітря, що надходить у легені за один спокійний вдих (у середньому дорівнює 500 мл); • резервний об'єм вдиху — максимальна кількість повітря, яку людина може вдихнути після нормального вдиху (2500 мл); • резервний об'єм видиху — максимальна кількість повітря, яку людина може видихнути після спокійного видиху (1000 мл); • життєва ємність легенів (ЖЄЛ) — найбільша кількість повітря, яку людина може видихнути після максимально глибокого вдиху. ЖЄЛ = дихальний об'єм + резервний об'єм вдиху + резервний об'єм видиху. ЖЄЛ залежить від віку, статі, зросту, маси тіла і фізичного розвитку; • залишковий об'єм — після максимально глибокого видиху в легенях залишається повітря, об'єм якого становить у середньому 1000 мл; • об'єм дихальних шляхів ("мертвий простір") дорівнює в середньому 150 мл. Динамічні: • частота дихальних рухів (16—20 за 1 хв); • хвилинний об'єм дихання — кількість повітря, що надходить у легені за 1 хв (дихальний об'єм, помножений на частоту дихальних рухів). II етап дихання. Газообмін між альвеолами і кров'ю здійснюється шляхом дифузії газів унаслідок різниці парціального тиску цих газів в альвеолярному повітрі і їхнього напруження в крові. У суміші газів, які містяться в повітрі, тиск кожного газу визначається вмістом (у відсотках) даного газу і називається парціальним тиском (від лат. pars — частина). Наприклад, атмосферне повітря чинить тиск, рівний атмосферному — 760 мм рт.ст. Вміст кисню в повітрі в середньому дорівнює 20,94%, його парціальний тиск буде становити 159 мм рт.ст. Парціальний тиск газів у крові має назву напруження і воно також пропорціональне вмісту (у відсотках) даного газу в крові. III етап дихання. Транспорт газів кров'ю. Основний об'єм кисню транспортується у зв'язаному з гемоглобіном стані (сполука має назву оксигемоглобіну) та розчинному стані в плазмі крові. Транспорт вуглекислого газу також здійснюється шляхом хімічного зв'язку з гемоглобіном (карбгемоглобін), з водою (вугільна кислота), з солями калію та натрію (бікарбонати) та в розчиненому вигляді (вуглекислий газ розчиняється в рідинах активніше, ніж кисень. Кров, що проходить через легені, віддає далеко не весь СО2. Значна частина його залишається в артеріальній крові, оскільки сполуки, які утворюються на основі СО2, беруть участь у підтримці кислотно-основного стану крові — одного з параметрів гомеостазу). IV етап дихання. Обмін газів у тканинах здійснюється так само, як під час II етапу дихання, тобто шляхом дифузії газів унаслідок різниці парціального тиску газів. V етап дихання. Внутрішнє дихання, яке здійснюється шляхом біологічного окислення в мітохондріях клітин. Регуляція дихання У системі регуляції можна виділити внутрішні та зовнішні ланки саморегуляції. Внутрішні ланки пов'язані зі станом крові (вміст гемоглобіну, буферні властивості) та серцево-судиної системи, зовнішні — з механізмами зовнішнього дихання. Процес дихання регулюється нервовим і гуморальним шляхами. Ці два механізми забезпечують ритмічний характер дихання і зміну його інтенсивності, пристосування організму до різних умов навколишнього та внутрішнього середовища. Дихальний центр розташований у довгастому мозку, у ділянці дна IV шлуночка. Центр утворений двома групами нейронів (тобто він парний): від груп нервових клітин у правій половині довгастого мозку імпульси йдуть до дихальних м'язів правої половини тіла, від груп клітин у лівій половині — до м'язів лівої половини тіла. Дихальний центр складається з центру вдиху, або інспіраторного центру, і центру видиху, або експіраторного центру. У верхній частині варолієвого мосту міститься пневмотаксичний центр, який лімітує тривалість вдиху, впливаючи на частоту дихання. Дихальному центру притаманний автоматизм. Головною особливістю функціонування дихального центру є періодичність, при якій збудження нейронів змінюється їхнім гальмуванням. На активність дихального центру впливають різні відділи ЦНС: ретикулярна формація, гіпоталамус, кора великих півкуль, варолієв міст (пневмотаксичний центр). Наприклад, характер дихання змінюється залежно від емоційного стану, під час виконання фізичних вправ. Глибину і частоту дихання людина може змінювати свідомо, що свідчить про вплив на дихальний центр кори великих півкуль. Завдяки цим зв'язкам дихання узгоджується з виконанням робочих рухів, мовною функцією, під час співу. Рефлекторна регуляція дихання. Вдих і видих забезпечуються наступними нервовими процесами. Завдяки автоматизму і подразнювальній дії вугільної кислоти в інспіраторному центрі виникає нервовий імпульс, який поширюється по еферентних шляхах і призводить до скорочення дихальних м'язів, унаслідок чого відбувається вдих. Збільшення в об'ємі легенів спричинює подразнення механорецепторів, які знаходяться в легенях. Імпульси цих рецепторів поширюються по аферентних (чутливих) нервових волокнах блукаючого нерва до нейронів експіраторного центру і збуджують його. Одночасно імпульси від інспіраторних нейронів поступають у центри пневмотаксису, а від нього — до нейронів експіраторного Центру і також збуджують його. Збудження, яке виникло в Центрі видиху, гальмує центр вдиху, й імпульси до дихальних м'язів не надходять, унаслідок чого легені спадаються, відбувається видих. Завдяки цьому збудження механорецепторів легенів і центру видиху припиняється. Гальмівна дія нейронів експіраторного центру на інспіраторний центр також припиняється. Тоді знову виникає збудження інспіраторних нейронів і відбувається новий вдих. Існує цілий ряд доказів існування такого механізму рефлекторної регуляції дихання. Наприклад, після перерізування блукаючих нервів дихання стає різко сповільненим і глибоким. Таким чином, кожен вдих стимулює видих, а видих стимулює вдих. У цьому і полягає рефлекторна саморегуляція акту дихання. У рефлекторній регуляції беруть участь й інші рецепторні зони. Так, під час видиху збуджуються механорецептори дихальних м'язів, що рефлекторно стимулює вдих. У разі підвищення артеріального тиску подразнюються барорецептори каротидного синуса, що спричинює сповільнення дихання, а зниження — посилення дихання. Подразнення больових і температурних рецепторів може рефлекторно впливати на характер дихання. Частіше спостерігається початкова затримка дихання з наступною задишкою. Гіпервентиляція може виникнути і в разі подразнення температурних рецепторів шкіри, внаслідок чого зростає частота дихання при зменшенні його глибини. Це сприяє збільшенню вентиляції легеневого простору та виділенню надлишку тепла. Окрім рефлекторної регуляції на дихання впливають і гуморальні чинники. Специфічним гуморальним регулятором є вміст СО2 в крові, який, накопичуючись у ній, діє на дихальні нейрони безпосередньо та опосередковано. Механізм першого вдиху. Після перев'язки пуповини в крові новонародженого відбувається накопичення вуглекислого газу, який збуджує дихальний центр і зумовлює перший вдих.
Л Е К Ц І Я № 26 Т е м а: “Система органів травлення.” Читайте також:
|
||||||||
|