ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

НАВЧАЛЬНА МЕТА

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Анатомія та фізіологія сечової системи

Загальні питання анатомії та фізіологи процесу виділення й видільної системи людини

Процес виділення

Сталість внутрішнього середовища — умова нормальної діяльності всіх органів та тканин організму. Це значною мірою залежить від функціонування системи виділення, яка здійснює виведення продуктів обміну, а також інших речовин, непотрібних або шкідливих для організму. У виведенні продуктів метаболізму, окрім нирок, беруть участь багато інших органів: шкіра, легені, органи травлення. Головна роль належить ниркам тому, що 80% усіх шлаків виводиться саме із сечею.

Відомо, що розлади процесів виділення швидше призводять до загибелі організму, ніж порушення нормального надходження поживних речовин. Тому дане заняття повинно створити правильне уявлення про будову, топографію та функції нирок і сечовивідних органів, що необхідно для розуміння змін, які виникають унаслідок порушення діяльності системи виділення й особливо нирок.

Знати: будову, функції та роль системи виділення, основні механізми регуляторної діяльності нирок, регуляцію сечовиділення та механізм акту сечовипускання.

Уміти: визначати проекцію нирок на передню черевну стінку, на муляжах та вологих препаратах визначати основні структурні утворення нирок, сечового міхура; описувати процеси, які відбуваються в різних частинах нефрона.

Органи виділення складаються з двох залоз (нирок), екскретом яких є сеча, та органів, які служать для накопичення і виведення сечі (сечоводи, сечовий міхур, сечівник).

Нирка (ren, s. nephros — грец.) — парний, бобоподібної форми орган, масою 120—200 г. Знаходиться нирка в поперековій ділянці, з боків від хребтового стовпа, поза очеревиною на рівні XI—XII грудних і І—II поперекових хребців, причому права нирка лежить на 1—1,5 см нижче від лівої (вказані ме-жі положення нирок індивідуально варіюють).

У нирці розрізняють дві поверхні: випуклу, передню, і плоску, задню; два кінці (полюси): заокруглений, верхній, і гострий, нижній; два краї: вигнутий бічний і вгнутий присередній. На останньому розташовуються ворота нирки, в яких розміщена ниркова ніжка, до складу якої входять: сечовід, ниркова артерія, ниркова вена, нерви й лімфатичні судини.

Нирка оточена фіброзною капсулою, яка має вигляд тонкої гладенької пластинки і нещільно прилягає до речовини нирки (легко відділяється), назовні від неї знаходиться жирова капсула й ниркова фасція.

На зрізі нирки розрізняють:

• ниркову пазуху, або синус, в якій розташовані ниркова миска, великі та малі чашечки, нерви, кровоносні та лімфатичні судини, жирова клітковина. Ниркова миска має форму лійки, яка основою обернена до великих чашечок, а своєю верхівкою переходить у сечовід;

• кіркова речовина, яка розташовується на периферії, завтовшки близько 4—8 мм, віддає в мозкову речовину відростки — ниркові стовпи;

• мозкова речовина — складається з пірамід, основа яких прилягає до кіркової речовини, а верхівки спрямовані в пазуху. Верхівки 2—3 пірамід, з'єднуючись між собою, утворюють нирковий сосочок, який виступає в маленьку ниркову чашечку. Отже, в нирці нараховують приблизно 16—20 пірамід (сосочків 8—12), вони своїми верхівками обернені в маленькі ниркові чашечки (8—12 чашечок), які, з'єднуючись між собою, утворюють 2—3 великі ниркові чашечки. Мозкова речовина нирки, в свою чергу, вростає в кіркову речовину у вигляді тонких пучків, які називаються мозковими променями.

Нирка — паренхіматозний орган. Строму утворює пухка волокниста сполучна тканина, багата на ретикулярні клітини й ретикулярні волокна. Паренхіма утворена нирковими тільцями й епітеліальними нирковими канальцями, серед яких розрізняють звивисті й прямі.

Структурною та функціональною одиницею нирки є нефрон. Довжина одного нефрона — від 18 до 50 мм, а всіх нефронів — близько 100 км. Кількість нефронів в обох нирках дорівнює 2—2,5 млн.

Відділи нефрона:

• ниркове (мальпігієве) тільце, що складається з капсули Шумлянського—Боумена, має форму двостінної чаші та судинного клубочка, в якому нараховують 50—160 капілярних петель, які є розгалуженнями приносної артеріоли. Капіляри, зливаючись між собою, утворюють виносну артеріолу;

• проксимальний, або звивистий каналець І порядку;

• петля Генле, яка складається з низхідного і висхідного відділів ниркового канальця;

• дистальний, або звивистий каналець II порядку. Дистальні канальці переходять у збірні ниркові трубочки, які утворюють короткі вивідні протоки, які своїми отворами відкриваються на верхівці сосочка ниркової піраміди.

Нефрони залежно від локалізації і особливостей будови поділяють на кіркові (80%) і юкстамедулярні (20%). Серед кіркових нефронів 1% становлять короткі кіркові нефрони, усі відділи яких розташовуються в кірковій речовині, і проміжні, петлі яких спускаються в мозкову речовину. У юкстамедулярних нефронів тільця, проксимальні та дистальні канальці містяться в кірковій речовині на межі з мозковою, а петлі глибоко проникають у мозкову речовину.

Кровопостачання нирки характеризується тим, що кров, яка тече через неї, використовується не тільки для забезпечення трофіки органа, але й для сечоутворення. Артеріальна кров у нирку надходить по нирковій артерії, яка в нирковому синусі й речовині її послідовно розгалужується на гілки меншого діаметру. Найменші гілки мають назву приносної артеріоли, яка в капсулі Шумлянського—Боумена розпадається на капіляри судинного клубочка. Капіляри, зливаючись між собою, утворюють виносну артеріолу, яка має менший діаметр, ніж приносна, чим забезпечується високий тиск (65—70 мм рт. ст.) У капілярах клубочка. Це є необхідною умовою для здійснення першої фази сечоутворення. Ця капілярна сітка має назву чудесної артеріальної сітки, тому що капіляри тут розташовані між двома артеріями, а також первинної капілярної сітки. Її призначенням є фільтрація плазми крові й утворення первинної сечі. Виносна артеріола після виходу з ниркового тільця знову розпадається на сітку капілярів, яка обплітає канальці нефрона й отримала назву вторинної (тиск 10—12 мм рт. ст.), або перитубулярної капілярної сітки. Її функція — трофіка нефрона й участь у другій фазі сечоутворення. Від вторинної капілярної сітки починається венозна система нирки. Таким чином, нирки мають дві сітки капілярів.

У юкстамедулярних нефронах приносні і виносні артеріоли судинних клубочків мають однаковий діаметр або виносна артеріола дещо ширша. Тому кров'яний тиск у капілярах цих клубочків не такий високий, як у кіркових нефронах. Виносна артеріола, виходячи з ниркового тільця, не поділяється на нову сітку капілярів, і кров відтікає прямо в дрібні вени. Внаслідок цих особливостей юкстамедулярні нефрони беруть не таку активну участь в утворенні сечі. Судини цих нефронів виконують роль шунта, тобто кров може легко й швидко пройти через нирки в умовах інтенсивного кровообігу, наприклад, під час виконання важкої фізичної праці.

Функції нирок:

• екскреція кінцевих метаболітів азотного обміну, чужорідних речовин, надлишку органічних та неорганічних речовин, які потрапляють з їжею або утворюються в процесі метаболізму;

• підтримка осмотичного тиску крові;

• підтримка іонного балансу організму;

• підтримка кислотно-основного стану організму;

• участь у регуляції кровообігу;

• утворення біологічно активних речовин (наприклад, реніну, брадикініну, еритропоетинів тощо);

• участь у регуляції об'єму циркулюючої крові.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Обмін енергії	\|	Канальцева реабсорбція

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.