Сутність, класифікація та процес вироблення управлінських рішень

Управлінське рішення — вольовий акт втручання суб`єкта управління в діяльність об'єкта управління для виходу із певної виробничо-господарської чи іншої ситуації. Є сукупним результатом творчого пошуку суб'єктом управління шляхів, напрямів, засобів виходу з виробничо-господарської ситуації, а також відповідних дій колективу об'єкта управління. Управлінські рішення є багатоаспектними і містять економічну, соціальну, організаційну, правову, психологічну і педагогічну складові. Успішне рішення має бути:науково обґрунтованим, цілеспрямованим, кількісно та якісно визначеним, правомірним, оптимальним, своєчасним, комплексним, гнучким, повністю оформленим. Наукова обґрунтованість Передбачає розроблення рішень з урахуванням об'єктивних закономірностей розвитку об'єкта управління, які відображаються у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності. Цілеспрямованість Кожне управлінське рішення повинно мати мету, чітко пов'язану із стратегічними цілями та планами розвитку об'єкта управління. ількісна та якісна визначеність. Управлінське рішення обов'язково передбачає досягнення організацією очікуваних результатів, виражених у кількісних та якісних показниках. Вимогу кількісної визначеності управлінського рішення задовольняють встановленням конкретних кількісних показників, яких необхідно досягти внаслідок його реалізації. Результати, які не підлягають кількісному вимірюванню, визначають якісно. Правомірність. Діяльність усіх служб системи менеджменту передбачає дотримання чинних правових норм Тому управлінське рішення не повинно порушувати їх та відповідати компетенції структурного підрозділу апарату управління чи посадової особи. Оптимальність. Ця вимога зумовлює у кожному випадку вибір варіанта рішення, який відповідав би економічному критерію ефективності господарської діяльності, максимум прибутків за мінімуму витрат. Своєчасність рішень їх необхідно приймати або в запрограмованому порядку або у момент виникнення проблем, порушень, відхилень у перебігу господарських процесів. Рішення не може бути прийнятим заздалегідь чи із запізненням. Своєчасність рішення означає дотримання строків підготовки, доведення його до виконавців та дієвий контроль виконання. КомплексністьДіяльність організації передбачає взаємопов'язану сукупність елементів, що охоплює техніку, технологію, організацію господарських процесів і пращ, матеріальні, грошові та інші ресурси, а також результати господарювання. Кількісні та якісні зміни одного з них зумовлюють відповідну зміну інших Комплексність управлінського рішення передбачає врахування всіх найважливіших взаємозв'язків та взаємозалежностей у діяльності організації. Гнучкість.Господарська організація є динамічною системою, яка постійно розвивається. Кожне рішеннязуправління нею (особливо розраховане на відносно довгостроковий період) може потребувати коректив, а інколи й нових рішень. Разом із тим, формулювання кожного рішення має передбачати простір для творчої активності виконавців, раціональної ініціативи, пошуку ефективніших шляхів та засобів досягнення визначених цілей. Повнота оформлення. Формулювання рішення виключає непорозуміння або двоїстість у розумінні працівниками завдань, даває змогу контролювати його виконання, вносити корективи. Разом із конкретними завданнями вказують способи та засоби їх виконання; необхідні ресурси; строки виконання; конкретних виконавців, форми контролю та обліку проміжних і кінцевих результатів; порядок взаємодії виконавців; правомірність документів, які можуть бути одержані про хід виконання рішення тощо.

Зміст управлінського рішення розкривається у скеровуючій, координуючій та мобілізуючій (стимулюючій) функціях. Скеровуюча функція. У рішенні формулюють конкретне завдання, яке потрібно виконати у певний строк. При цьому найвищих результатів досягають, коли поставлене завдання забезпечує реалізацію принципу, за яким те, що вигідно організації, має бути вигідним і кожному окремому працівнику. Координуюча функція. Управлінське рішення визначає місце кожної ланки, підрозділу, працівника організації у вирішенні поставлених завдань, погоджує та взаємопов'язує їх дії та необхідні ресурси у часі і в просторі. Функція координації (узгодження) у поєднанні з іншими заходами повинна забезпечити злагодженість дій трудового колективу, ритмічність виконання виробничої програми. Мобілізуюча (стимулююча) функція. Завдання її полягає у забезпеченні найповнішої активізації окремих виконавців, трудових колективів для досягнення сформульованих у рішенні цілей.

Класифікація управлінських рішеньдає змогу визначити зміст, роль, місце кожного рішення в управлінні організацією та обрати тип рішення відповідно до ситуації, якої воно стосується. За рівнями управління:- такі, що приймаються на вищому, середньому та низовому рівнях. На вищому рівні управління приймають рішення, стосовно організації загалом або її значної частини. На середньому приймають рішення, спрямовані на виконання рішень вищого рівня управління, а також самостійні рішення, що стосуються управління діяльністю окремого структурного підрозділу організації. На низовому рівні приймають оперативні рішення, пов'язані із контролем за виконанням рішень вищого і середнього рівнів управління, розстановкою робочої сили, використанням матеріальних ресурсів виробництва тощо. За формою: письмові та усні. За термінами: оперативні (поточні), середньострокові, довгострокові (стратегічні). За ступенем структурованості: слабко структуровані (незапрограмовані) і високоструктуровані (запрограмовані). За змістом: економічні, соціальні, організаційні, технічні, наукові. За кількістю цілей: одноцільові, багатоцільові. За організацією розроблення: індивідуальні, колегіальні, колективні. За ступенем охоплення господарюючого об'єкта: загальні рішення (стосуються всіх сторін виробничо-господарської діяльності організації) і часткові (обмежені більш або менш короткотерміновою дією на окремі елементи системи). За напрямами дії: зовнішні та внутрішні. Залежно від повноти інформаційного забезпечення: прийняті в умовах визначеності, ризику і невизначеності. За функціональним змістом: контрольні, активізуючі, координаційні, організаційні, планові. За причинами виникнення: ситуативні, директивні, програмні, ініціативні, сезонні. За методами розроблення: графічні, математичні, текстові. За ступенем творчості: рутинні, евристичні. За особливостями вирішуваних організацією завдань:організаційні запрограмовані рішення — характеризуються незначною кількістю альтернатив або одноваріантністю; приймаються періодично у стандартних ситуаціях; організаційні незапрограмовані рішення — спричинені новими факторами та ситуаціями; такими можуть бути рішення щодо реалізації цілей організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації тощо; компромісні рішення — покликані врівноважувати протиріччя, що виникають.За способом обґрунтування: інтуїтивні рішення — ґрунтуються на відчуттях менеджера у правильності вибору; їх обґрунтованість, оптимальність залежить від особистих якостей менеджера; рішення, які ґрунтуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках); їх передумовою є знання, досвід, стаж, кваліфікація; формуються швидко, але часто не беруть до уваги нових альтернатив; раціональні рішення — мають у своїй основі науково обґрунтовані аналітичні процеси; здебільшого бувають найоб'єктивнішими.

Етапи процесу вироблення раціональних управлінських рішень: 1. Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення. 2. Збір та оброблення інформації щодо розроблених методів менеджменту. 3. Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту. 4. Підготовка та оптимізація управлінського рішення, яке приймається. 5. Прийняття управлінського рішення. 6. Реалізація управлінського рішення та оцінювання результатів. Фактори впливу на процес прийняття управлінських рішень: 1. Особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо); 2. Поведінка менеджера (звички, психологія тощо); 3.Середовище прийняття рішення: визначеність (керівник усвідомлює очікувані наслідки реалізації всіх можливих альтернативних рішень); ризик (менеджеру відомі ймовірні результати реалізації кожної альтернативи); невизначеність (неможливо з'ясувати ймовірні наслідки реалізації будь-яких альтернативних рішень). 4. Інформаційні обмеження (обумовлені зростанням витрат на отримання додаткової інформації). 5. Взаємозалежність рішень. 6. Очікування можливих негативних наслідків. 7. Можливість застосування сучасних технічних засобів. 8. Наявність ефективних комунікацій. 9. Відповідність структури управління цілям та місії організації тощо. Прийняття управлінського рішення. Після процесу вироблення управлінського рішення наступає етап його прийняття. Рішення може бути прийняте у формі усного розпорядження, підпису на діловому документі (листі, довідці, інструкції тощо), в оперативній формі (резолюція, службова записка, наказ, постанова). Воно повинно бути зрозумілим для виконавців, конкретним за термінами виконання, підконтрольним та прийнятим відповідним органом згідно із його повноваженнями. Прийняття рішення є тільки одним із чотирьох етапів циклу рішення (рис. ). Етап реалізації управлінського рішення починають із доведення до виконавців. Важливою вимогою на цьому етапі є оперативність передавання інформації відповідно до адресності. Прості управлінські рішення доводять до виконавців без додаткових дій. Складне багатоаспектне рішення потребує плану його реалізації. У ньому узгоджують розподіл завдань відповідно до потенціалу виконавців, дотримання балансу між обов'язками, які покладаються на них Рішенням, і повноваженнями, визначають ресурси, необхідні для виконання рішення. У плані реалізації рішення необхідно скоординувати його виконання з виконанням попередніх рішень.

Рис 7.1. Повний цикл рішення

Організація виконання прийнятого рішення полягає в активному використанні механізму стимулювання і відповідальності шляхом переконання, спонукання і примушування виконавців. Вибір засобів впливу на виконавців залежить від важливості і терміновості рішення, особистих якостей виконавців. З моменту доведення рішення до виконавців розпочинають етап контролювання виконання рішення. Контролювання поширюється на наслідки і на хід реалізації управлінських рішень. Принциповою вимогою до системи контролювання є об'єктивність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи прямого економічного впливу.	\|	Тестові завдання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.