Елементи податку.

Справляння податків засновується на виділенні таких елементів системи оподаткування: суб'єкт і носій податку, об'єкт і одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова ставка і квота.

Суб'єкт, або платник податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установлення платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов'язання перед державою.

Об'єкт оподаткуваннявказує на те, щосаме оподатковується тим чи іншим податком. Нормальна податкова робота можлива тільки при чітко визначеному об'єкті оподаткування. Об'єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його (а не сторонніх юридичних чи фізичних осіб) вплив на даний об'єкт.

Одиниця оподаткування— це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об'єкт оподаткування. Наприклад, оцінка земельної ділянки при оподаткуванні проводиться в гектарах, сотих гектара, квадратних метрах і т. ін. Чим більші розміри об'єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосереднім — при оцінці доходів і опосередкованим — при оцінці тієї ж земельної ділянки (за ринковою чи нормативною ціною), майна.

Джерело сплати податку— це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не мати відношення до об'єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу їх власникам).

Податкова ставка— це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Існують два підходи до встановлення податкових ставок:

• універсальний ;

• диференційований.

При універсальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, а при диференційованому — кілька. Диференціація ставок може відбуватись у двох напрямах. Перший — у розрізі платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників. Другий — у розрізі різних характеристик і оцінок об'єкта оподаткування.

Установлення податкових ставок є найважливішою і найскладнішою проблемою оподаткування. Саме недосконалість ставок може порушити як фіскальну значущість, так і регулюючу дію того чи іншого податку.

Встановлення ставок податків може базуватись на емпіричному методі й економіко-математичному моделюванні.

Суть емпіричного методу, який орієнтується здебільшого на фіскальну функцію податків, полягає у визначенні ставок на базі існуючого досвіду оподаткування з урахуванням забезпеченості видатків держави і впливу кожного податку на фінансові ресурси платників. У міру накопичення емпіричних даних та змін у фінансовому стані держави та платників податків ставки оподаткування можуть і повинні коригуватися.

Суть методу економіко-математичного моделювання полягає в розробці математичної моделі, яка враховує всі інтереси держави та платника і визначальні фактори, що діють у сфері стягнення того чи іншого податку. Цей метод орієнтується головним чином на регулюючу функцію податків, бо критерієм оптимізації податкової ставки виступає саме найвищий рівень впливу.

За побудовою податкові ставки поділяються на тверді та процентні.

1)Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Вони можуть бути двох видів: фіксовані — встановлені в конкретних сумах, відносні — визначені відносно до певної величини (наприклад, у процентах до мінімальної заробітної плати).

2)Процентні ставки встановлюються тільки щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:

Пропорційні — це єдині ставки, що не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу, найбільш відповідають принципу рівності платників.

Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування. Прогресія шкали оподаткування може бути простою і ступінчастою. При простій підвищені ставки застосовуються до всього об'єкта оподаткування, результатом чого є невигідні для платника інтервали оподаткування його розмірів. При ступінчастій шкалі прогресії підвищені ставки застосовуються не до всього об'єкта оподаткування, а тільки до тієї його величини, що перевищує інтервальні обмеження.

Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування.

Податкова квота—це частка податку в доході платника.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціально-економічна сутність податків. Функції податків. Засади і принципи оподаткування.	\|	Класифікація податків та їх ознаки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.