• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сучасна система міжнародних валютно-кредитних організацій

Інституціональну структуру міжнародного валютно-кредитного ринку складає сукупність міжнародних банків, валютних бірж, валютних фондів, державних установ і міжнародних організацій, через які здійснюється рух капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародні фінансові інститути є елементами системи валютно-кредитних відносин.

Міжнародні валютні відносинияк економічне явище стали утворюватись ще в античну й феодальну давнину, спочатку в формі обміну іноземних монет, дисконту внесків, а потім у формі розрахунківміж банками різних країн. Проте цілісна система валютно-кредитних відносин складається лише зсередини XIX ст., коли розвиток міжнародного поділу праці стимулював процес формування світового господарства, міжнародної економіки, міжнародного валютно-кредитного ринку. До цього часу належить утворенняміжнародних банків і формування міжнародних фінансових центрів.

З розвитком міжнародної економіки, диверсифікації міжнародних економічних відносин ускладнювались і валютно-кредитнівідносини. Міжнародна роль найбільших банків зростала. Збільшувалась кількість їх клієнтів (приватні фірми, інші іноземні байки, уряди іноземних держав тощо), а також обсяги валютних угод. Але цей процесгальмувався неупорядкованістю міжнародних валютно-кредитних відносин, практично некерованістю валютних ринків, неоднозначністю й суперечливістю валютної політики різних країн. Виникла нагальна потреба в заходах міжнародного характеру, що перетворили б досить-таки стихійні валютно-кредитні відносини в упорядковану систему. Необхідні були наднаціональні органи, які встановлювали б "правила гри" на міжнародному валютному ринку. Такими тимчасовими органами стали міжнародні конференції, які юридично оформили статус світової валютної системи на основних етапах її розвитку.

Міжнародні економічні (валютно-фінансові) конференції− це специфічне явище в інституціональній системі міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. За своєю суттю вони близькі (але не тотожні) міжнародним організаціям. Спільне у конференцій і організацій полягає в їх призначенні − це регулятори світового валютно-кредитного ринку. Проте функції конференції ширші, ніж функції організації; часто організація утворюється як наслідок рішень конференції (наприклад, Міжнародний валютний фонд був заснований за постановою Бреттон-Вудської конференції). Інша відмінність у термінах функціонування. Конференція − короткостроковий орган; міжнародні ж організації можуть функціонувати десятки років. Конференція, таким чином, не є інститутом у повному розумінні цього слова. Але вона відіграє важливу організаційну роль у формуванні інституціональної системи. Як уже зазначалося в 1-му розділі, найважливішими конференціями світового значення були: Паризька конференція (1867); Генуезька міжнародна конференція (1922); Бреттон-Вудська валютно-фінансова конференція (1944); Ямайська Угода країн-членів МВФ (1976).

Поява міжнародних організацій(у повному розумінні цього слова) у валютно-кредитній сфері відноситься вже до першої половини XX ст. В 1930 р. було утворено Банк міжнародних розрахунків (БМР), а в 1945 р. − Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР).

Міжнародний валютний фонд було засновано як валютно-фінансову організацію міжнародного співробітництва. У своїй діяльності він сполучає функції регулювання, фінансування й консультації. З 1946 р. МВФ має статус спеціалізованого органу ООН, але всвоїй діяльності він користується фактичною самостійністю. Основна функція МВФ полягаєу фінансуванні й кредитуванні країн-членів. При цьому, якщо на початку своєї діяльності МВФ надавав кредити переважно розвинутим країнам, то з 70-х років наголос усе більше робиться на країни, що розвиваються. В 90-х роках для МВФ склалася нова ситуація, коли до нього увійшла група колишніх соціалістичних країн. Надання допомоги цим країнам МВФ обумовлює низкою умов, підчас досить жорстких.

Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР)був утворенийводночас із МВФ, його засновниками були 44 країни. Діяльність МБРР спочатку була спрямована на фінансування реконструкції економіки європейських країн, що постраждали під час війни. Згодом сфера його діяльності значно розширилася й охопила Латинську Америку, Африку, Близький Схід та інші регіони Азії. В основі діяльності МБРР − допомога країнам-членам в їх економічному розвитку, насамперед таким, що розвиваються. Членами МБРР можуть стати тільки учасники МВФ; таким чином, ці дві організації тісно пов'язані, мають спільну політику.

Поступово функції МБРР ускладнювалися. Зросли його фінансові ресурси, збільшилася кількість філій. Членами МБРР стала більшість країн світу (в тому числі й Україна). Він перетворився на світову глобальну організацію, що регулює валютно-кредитний ринок. Згодом МБРР очолив об'єднання, яке одержало назву Всесвітнього банку. Всесвітній банк− це група, що складається з п'яти організацій: МБРР, Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ) й Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).

Міжнародна асоціація розвитку (МАР)утворена в 1960 р. як юридично самостійний партнер МБРР для фінансування найменш розвинутих країн. Проте фактично самостійність цієї організації обмежена, оскільки в неї з МБРР − спільні керівні органи, спільний персонал та організаційно-технічні засоби.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК)і Багатостороння агенція з гарантування інвестицій (БАГІ) являють собоюорганізації-філії Всесвітнього банку. МФК утворена в 1956 р. її призначення − сприяти розвитку приватного бізнесу в країнах, що розвиваються, причому кредити надаються приватним компаніям на ринкових умовах. БАҐІ було засновано в 1988 p. країнами-членами Всесвітнього банку. Його головна мета − стимулювати прямі зарубіжні інвестиції в країни, що розвиваються, шляхом страхування ризиків некомерційного характеру. Головна функція − надавати страхові гарантії іноземним інвесторам від некомерційних ризиків.

Міжнародний валютний фонд і Всесвітній банк сформували кістяк сучасної інституціональної валютно-кредитної системи. Всі інші інститути, зокрема регіональні, так або інакше залежать від них, знаходяться під впливом їх економічної політики. Це пояснюється не в останню чергу тим, що країни, які входять до регіональних інститутів (наприклад, до Європейського інвестиційного банку), є водночас членами МВФ і Всесвітнього Банку.

Після Другої світової війни утворилася система соціалістичних країн; вирішеннямїї економічної інтеграції стала Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ), заснована в 1949 р. Згодом у РЕВ виникла необхідність в інститутах, які регулювали б валютно-кредитні відносини соціалістичних держав. Такими інститутами стали Міжнародний банк економічного співробітництва (МБЕС) та Міжнародний інвестиційний банк (МІБ).МБЕС був заснований у 1963 р. для здійснення багатосторонніх розрахунків у перевідних рублях. Він проводив операції в перевідних рублях і конвертованій валюті, здійснював кредитну емісію перевідного рубля. Міжнародні розрахунки здійснювались у перевідних рублях.

Міжнародний інвестиційний банк був утворений у 1970 р. Його основною метою було надання довгострокових кредитів для розвитку економіки країн-членів. Переважна частина кредитів надавалася в конвертованій валюті і тільки 10% − у перевідних рублях. У 90-х роках МБЕС і МІБ стали відчувати величезні труднощі, пов'язані з нестачею ресурсів, з платежами. З розпадом системи соціалістичних країн і РЕВ їх функції, по суті, вичерпались.

Найефективніше діють валютно-кредитні інститути, що з'явились внаслідок західноєвропейської економічної інтеграції. Вони стали інструментом валютної політики спочатку Європейських співтовариств, а потім − і Європейського Союзу.

Основними елементами валютної інтеграції в Західній Європі є: узгоджений режим валют; утворення колективної валюти; спільні фонди взаємного кредитування тощо. Регулювальну роль в інтеграційному процесі відіграють державні валютно-кредитні й фінансові інститути. Найважливіші з них: Європейський інвестиційний банк(ЄІБ, утворений у 1958 p.); Європейський фонд розвитку(ЄФР, 1958); Європейський фонд валютного співробітництва(ЄФВС, 1973), який потім був трансформований в Європейський валютний інститут (ЄВІ, 1994), Європейський валютний фонд(1979).

До 1979 р. в основному була сформована Європейська валютна система (ЄВС), яка призначена надати імпульс економічній інтеграції. ЄВС являє собою сукупність економічних відносин, пов'язаних з функціонуваннямвалюти в країнах "Спільного ринку" (згодом ЄС). У 1994 р. утворено Європейський валютний інститут, який розпочав підготовку організації Європейської системи центральних банків і утворення Європейського центральногобанку. З 1999 р. здійснюється трансформація Європейського валютного інституту в Європейський центральний банк (ЄЦБ),який розташований у Франкфурті-на-Майні. Як підсумок валютної інтеграції в рамках ЄС відтоді діє Європейський валютний союз (ЄВС).

Соціально-економічні й політичні зрушення в світі утворили нову ситуацію у відносинах між Західною і Східною Європою, коли вже ясно визначилася тенденція до зближення всіх європейських країн, у тому числі до економічного. Необхідними стали інститути, що були б інструментами всіх європейських країн. Одним з них став Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР),утворений у 1990 р. практично всіма європейськими країнами, а також США, Канадою, Японією й деякими іншиминеєвропейськими державами.

Інтеграційні процеси на рівні регіонів сприяли утворенню регіональних міждержавних економічних угруповань і в інших частинах світу. Становлення валютної інтеграції в цих регіонах потребувало створення відповідних валютно-кредитних інститутів у вигляді регіональних банків і валютних фондів. Найбільші з них: Міжамериканський банк розвитку(МаБР, 1959), Африканський банк розвитку(АфБР, 1964), Азіатський банк розвитку(АзБР, 1965), Ісламський банк розвитку (ІБР,1976), Арабський валютний фонд(АВФ, 1977). Банки розвитку призначені для створення сприятливих умов економічного зростання країн, що розвиваються. Крім того, вони повинні сприяти здійсненню політики регіоналізму,зміцненню регіональної політичної солідарності, а також етнічної й конфесійної солідарності (в цьому відношенні взірцями є Ісламський банк розвитку й Арабський валютний фонд).

Згодом стало зрозуміло, що тільки своїми власними силами країни, що розвиваються, через обмеження коштів не в змозі забезпечити міждержавне кредитування й розв'язати регіональні валютно-кредитні й фінансові проблеми. Тому до членів більшості регіональних банків входять і розвинуті держави. Так, у Міжамериканському банку розвитку, крім 26 латиноамериканських держав, членами є США, Велика Британія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Японія, Канада, Франція та ще низка неамериканських країн. Аналогічна ситуація в Міжамериканському банку розвитку. При цьому розвинуті країни посідають ключові позиції в регіональних банках і мають переважаючий вплив на їх політику.

Своєрідними інститутами в структурі міжнародних валютно-кредитних відносин є клуби кредиторіві консультативні групи країн.Найвідоміші й найвпливовіші в міжнародних відносинах − Паризький і Лондонський клуби кредиторів.

Паризький клубутворено в 1956 р. як неформальну організацію урядів країн-кредиторів для розв'язання проблеми заборгованості. Клуб здійснює нагляд за процесом сплати боргів і веде переговори з країнами-боржниками з питань реструктуризації боргів. Членами клубу є переважно розвинуті країни ОЕСР. Головою клубу традиційно є представник міністерства фінансів Франції.Члени Паризького клубу беруть на себе зобов'язання кредитувати один одного в національних валютах, а також − треті країни врамках спільної угоди про позики. Крім того, вони надають валюту Міжнародному валютному фонду. Клуб розробляє умови позик, приймає рішення про пролонгацію заборгованості, а також припинення платежів по боргам.

Лондонський клуб − неурядова організація, яка об'єднує майже 600 найбільших приватних банків-кредиторів. Банки-члени клубу укладають з урядом країни-боржника угоду про умови погашення боргу, його реструктуризації. Угода про реструктуризацію можлива тільки в тому випадку, якщо країна-боржник приймає програму МВФ зі структурного керування своєї економіки, причому її виконання жорстко контролюється.

Таким чином. Паризький і Лондонський клуби, формально незалежні організації, тісно координують свою роботу з МВФ. У сфері їх діяльності з 90-х років опинилися країни з перехідною економікою; від рішення клубів багато де в чому залежить доля величезної заборгованості й майбутнього кредитування цих країн, в тому числі й України.

У міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносинах зростаючу роль відіграють консультативні групи провідних країн світу. Це також своєрідні клуби на міждержавному рівні, які здійснюють загальне регулювання міжнародних економічних процесів, в тому числі й у валютно-кредитній сфері.

Група п'яти(Г-5) складається зі США, Японії, Німеччини, Франції, Великої Британії. Утворена в 1985 р. з метою стабілізації курсів національних валют й розробки для цього відповідних заходів.

Група семи(Г-7) "Велика сімка" складається з Г-5 плюс Канада й Італія. Вона обговорює широке коло економічних проблем. Про неї йшлося в лекції 4.

Група десяти(Г-10) об'єднує Бельгію, Канаду, Францію, Італію, Німеччину, Японію, Нідерланди, Швецію, Швейцарію, Велику Британію, США (Швейцарія стала одинадцятою вже після сформування групи). Основна мета групи − вирішувати проблеми міжнародної валютної системи.

Група двадцяти(Г-20) об'єднує Г-10 і ще 10 розвинутих країн. Мета − співробітництво у вирішенні проблем міжнародної валютної системи.

Особливий вид у груповій консультативній системі являє Група тридцяти(Г-30). Це некомерційна організація провідних банкірів, економістів, бізнесменів, створена для обговорення ключових проблем, неофіційного обміну думками, консультацій з економічних питань, у тому числі й валютно-кредитних.

Регулювання міжнародних відносин у валютно-кредитній і фінансовій сфері здійснюють неспецифічні органи ООН, тобто організації, діяльність яких виходить за межі цієї сфери. Це насамперед ЕКОСОР, потім ЮНКТАД та деякі іншіоргани й організації.

Таким чином, наприкінці XX ст. утворилася розгалужена й досить складна інституціональна структура міжнародного валютно-кредитного ринку. Основними її структурними блоками є такі групи інститутів:

1. Державні органи й заклади, що контролюють міжнародну валютно-кредитну діяльність країни, − міністерства (фінансів, економіки), національні банки й інші
установи.

2. Багатонаціональні банки (БНБ).

3. Валютні біржі.

4. Міжнародні валютно-кредитні організації, які в свою чергу, поділяються на групи й види:

4.1. Міжнародний валютний фонд (МВФ);

4.2. Група Всесвітнього банку (МБРР, МАР, МФК, БАГІ, МЦУІС);

4.3. Банк міжнародних розрахунків (БМР);

4.4. Група Європейських міжнародних банків, організаційно пов'язаних з ЄС (ЄІБ, ЄЦБ);

4.5. Регіональні банки розвитку;

4.6. Неспецифічні органи ООН (ЕКОСОР, ЮНКТАД);

4.7. Клуби кредиторів (Паризький, Лондонський);

4.8. Консультативні групи (Г-5, Г-7, Г-10, Г-20, Г-24, Г-30, Г-77 та ін.).

Отже, можна тепер визначити призначення й основні цілі інституціональної системи валютно-кредитного ринку.

Головне призначенняміжнародних фінансових інститутів − регулювати міжнародні валютно-кредитні і фінансові відносини з метою ефективного розвитку світогосподарських зв'язків.

Основні ціліміжнародних інститутів:

♦ стійкий і поступальний розвиток економіки;

♦ прискорення міжнародної валютної інтеграції як на регіональних рівнях, так і в глобальному вимірі;

♦ нормалізація й стабілізація міжнародних валютно-кредитних відносин;

♦ лібералізація й координація валютно-кредитної політики у відносинах між країнами;

♦ надання економічної допомоги країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою шляхом надання кредитів і консультативної допомоги;

♦ збирання й оброблення інформації, наукові дослідження з проблем міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин.

Міжнародний валютний фонд − МВФ (International Monetary Fund − IMF)

МВФ засновано в 1945 p. згідно з рішенням Бреттон-Вудської конференції. Членами Фонду є 182 держави, в тому числі й Україна. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

Основні цілі МВФ:

· зміцнювати міжнародне співробітництво в галузі валютної політики;

· забезпечуватижиттєздатність міжнародної системи платежів і стабілізація ринку іноземної валюти;

· надавати кредити країнам-членам.

Із самого свого заснування МВФ мав сприяти подоланню проблем неконвертованості валют, торговельних і платіжних обмежень, нестабільності валютного ринку, які панували в 30-ті й 40-ві роки. Найскладнішою є проблема стабілізації валютного ринку. Суттєва зміна позицій ключових валют (долар США, євро, фунт стерлінгів) може дестабілізувати світові фінансові рийки. Для зниження валютного ризику центральні банки країни можуть скоротити операції з іноземною валютою, і це також зменшує ефективність функціонування міжнародного валютного ринку. Щоб запобігти такій ситуації, МВФ вдається до цілого комплексу заходів, які будуть розглянуто далі.

Організаційна структура МВФ:

1.Рада керуючих.

2. Виконавча рада (директорат).

3. Директор-розпорядник.

4. Комітет з розвитку.

Рада керуючих− вищийорган МВФ. Вона складається зкеруючих від кожної країни-члена (звичайно це голови центральних банків або міністри фінансів) та їх заступників. Рада збирається на засіданні один раз на рік.

Компетенція Ради: прийняття нових членів, визначення їх квот, розподіл СДР, а також актуальні політичні питання, що постають перед МВФ. Рада може тимчасово припинити право участі якоїсь країни в процедурі голосування за порушення вимог Статуту.

Процедура голосування є суттєвим інструментом діяльності МВФ. Залежно від важливості питання, що обговорюється, рішення приймається простою або кваліфікованою більшістю. Звичайно рішення приймається простою більшістю, але з найважливіших питань необхідна "спеціальна більшість" − 70 або 85% голосів. Країни-члени мають неоднакову кількість голосів; вона залежить від частки кожної країни (квоти) в капіталі Фонду. Кожна держава має 250 базових (вихідних) голосів плюс ще по одному голосу за кожні 100 тисяч одиниць СДР, які вона має в Фонді. Тому розподіл голосів дуже нерівномірний (табл. 7).

Таблиця 7

Частка голосів деяких країн у Раді керуючих МВФ (за станом на середину 2005 p.), %¹

¹www.imf.org

Країни ОЕСР мають 63% голосів, решта країн Частка голосів, % 37%.

При Раді керуючих утворено Тимчасовий комітетна рівні міністрів країн-членів (24 особи), який консультує Раду з питань, пов'язаних з поточним контролем за світовою валютною системою.

Виконавча рада або Рада директорів (директорат)складається з 24 директорів, 5 з яких призначаються країнами з найбільшими квотами (США, Німеччина, Японія, Велика Британія, Франція).

Виконавча рада засідає тричі на тиждень і керує поточною діяльністю МВФ, включно розподіл кредитів країнам-членам. Виконавча рада призначає директора-розпорядника.

Директор-розпорядникмає трьох заступників, один з яких − перший. За традицією директором-розпорядником є громадянин Європи, а його першим заступником − громадянин США. Директор-розпорядник − головний офіційний представник Фонду на міжнародних форумах, ділових зустрічах. Він голосує у Виконавчій раді.

Комітетз розвитку− спільний орган МВФ і МБРР, відає питаннями надання реальних ресурсів країнам, що розвиваються. Складається з 24 членів; звичайно це міністри фінансів країн-учасниць. Комітет надсилає аналітичні доповіді й рекомендації Раді керуючих МВФ і МБРР.

Функції Міжнародного валютного фонду.МВФ виконує такі групи функцій: нагляд за валютною політикою країн-членів; кредитно-фінансовадіяльність, технічна допомога; емісія СДР .

Наглядявляє собою спостереження за політикою країн-членів у галузі встановлення валютних курсів. Кожна країна зобов'язананадати МВФ за його запитом інформацію,необхідну для здійснення нагляду. Це − інформація про реальний грошовий, бюджетний і зовнішній сектори економіки, про структурну політику уряду (приватизація, ринок праці, навколишнє середовище). В процесі нагляду виявляються потенційні дисбаланси, які можуть дестабілізувати валютні курси. За підсумками нагляду МВФ надає урядам відповідні рекомендації.

Нагляд здійснюється в трьох основних формах: консультації, багатосторонній нагляд, поглиблений нагляд.

Консультаціїявляють собою підсумкову діяльність місій МВФ, які щороку навідують країну-члена й ведуть переговори зкерівниками основних економічних інститутів, з міністрами фінансів, економіки, директорами центральних банків. За результатами переговорів місія складає; свою думку про стан економіки країни й розробляє відповідні рекомендації. Ці документи доповідаються на засіданні Виконавчої ради, яка приймає остаточне рішення.

Багатосторонній наглядздійснюється у формі аналізу Виконавчою радою міжнародної економіки в цілому. Аналіз міститься в спеціальній доповіді "Світовий економічний огляд" ("World Economic Outlook"), на основі якої складається прогноз розвитку світової економіки на найближчі 2-3 роки. Прогноз включає визначення темпів зростання реального ВВП, інфляції, стану платіжних балансів, розмірів зовнішнього боргу, умов торгівлі, обсягів міжнародних резервів. У процесі аналізу виявляється місце кожної країни-члена в міжнародній економіці й специфіка її проблем.

Поглиблений наглядздійснюється па прохання уряду країни з метою виправлення мікроекономічних дисбалансів.Звичайно він проводитьсятоді, коли країна опиняється у важкому фінансовому становищі, має велику зовнішню заборгованість і просить перенести строки платежів по зовнішньому боргу. В такому разі МВФ здійснює поквартальний аналіз кономіки країни. За наслідками аналізу розробляються рекомендації з коригування економічної політики; цим рекомендаціям уряд повинен неухильно слідувати.

Кредитно-фінансова діяльність. Кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших функцій МВФ. Вона полягає у використанні фінансових ресурсів МВФ країнами-членами й кредитуванні за допомогою залучених ресурсів.

Формування ресурсів МВФ.Структура ресурсів фонду складається з двох блоків:

♦ внесок кожної країни в уставний капітал МВФ відповідно зїї квотою;

♦ позичені кошти; кредитні лінії від урядів і центральних банків його членів.

Квоти. Внесок кожної країни в капітал Фонду здійснюється на 25% в іноземній твердій валюті (раніше − золотом), а решта − в національній валюті. Розміри квот установлюються на підставі частки ваги країни в світовій економіці. При цьому враховується: розмір ВВП країни; пересічномісячні резерви; пересічнорічні поточні платежі й надходження. У зв'язку з цим квоти серед членів розподіляються нерівномірно. На США припадає 17,4% загальної суми квот, Японію − 6,2, Німеччину −6,1,на Велику Британію й Францію − по5,1%. Частка 25 розвинутих країн становить 62,8%. Частка України − 0,6%.

Квоти періодично переглядаються, звичайно через кожні п'ять років, у зв'язку з тим, що змінюється місце країни в світовій економіці.

Фонд також використовує позичені кошти. За узгодженням з "Групою десяти" (Г-10) МВФ користується кредитом країн "Десяти" в межах ліміту до 17 млрд. СДР. Крім того, Фонд одержує позики в центральних банків і казначейств Саудівської Аравії і деяких інших держав. Загальна величина запозичених коштів не повинна перевищувати 60% загального обсягу квот.

Кредитно-фінансова діяльність МВФ здійснюється в двох модифікаціях:

♦ угода, або трансакція (transaction), яка полягає в наданні країнам коштів із власних ресурсів Фонду;

♦ операція (operation), яка полягає в наданні посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок запозичених коштів.

Кредитні операції здійснюються тільки з центральними банками і стабілізаційними фондами.

Угода, або трансакція,не є кредитуванням у повному розумінні цього слова. Це фінансова допомога. Вона являє собою обмін національної валюти на відповідну суму іноземної валюти. Коли країна бере кредит МВФ, вона здійснює купівлю іноземної валюти за власну; коли сплачує борг − здійснює зворотну операцію: викуповує власну валюту за іноземну.

Країни-члени можуть використати ресурси МВФ відповідно з їх квотами. Квота поділяється на 4 частини, які називаються траншами.Перший кредитний транш − до 25% квоти. Ця частина квоти називається першою часткою квоти;вона може бути використана автоматично за першою вимогою. Перша частка квоти називається також резервною часткою.Сума позик, що надається Фондом понад резервну частку країни, називається її кредитною позицією.Резервна частка і кредитна позиція разом утворюють резервну позиціюкраїни.

Якщо ж країна бажає одержати кошти, що перевищують її резервну позицію, то МВФ виставляє більш жорсткі вимоги для її отримання. Особливо вони зростають при наданні третього і четвертого траншів. Умови, які при цьому висуває МВФ, стосуються проведення урядом країни певної економічної політики. Вона повинна бути спрямована на зниження Дефіциту національного бюджету до визначеного відсотка від ВВП, поліпшення торговельного балансу, обмеження номінальної заробітної плати до певного рівня. Стабілізаційні програми Фонду включають також скорочення державних витрат на освіту здоров'я, пенсійне забезпечення. Вони містять часто вимоги збільшення податків, особливо непрямих, скасування субсидій на продовольчі товари. Іноді однією з вимог є девальвація національної валюти. У зв'язку з цим виконання жорстких програм МВФ в країнах здефіцитом платіжного балансу часто призводить (принаймні, на деякий час) до обмеження життєвого рівня населення.

Механізм фінансування.Фінансові ресурси МВФ надаються у формі трьох модифікацій, які називаються фінансовими можливостями: регулярні, концесійні і спеціальні.

1. Регулярнефінансування, в свого чергу, поділяється на короткострокове й подовжене.

Короткострокове або "стенд-бай"(stand-by) здійснюється в межах резервних угод строком на 12-18 місяців. Це фінансування для виправлення короткострокових макроекономічних дисбалансів. Надається траншами в 25% від квоти. Купівля валюти здійснюється на умовах 2-7% щорічних. Крім тою, надаючи кредит, МВФ стягує одноразовий комісійний збір у розмірі 0,5% від суми угоди. Викуп валюти має відбутися через 5 років.

Подовжені угодиукладаються строком на три роки. Вони спрямовані на підтримку економічних реформ у країнах-членах. Викуп валюти має відбутися не пізніше, ніж через 10 років.

2. Концесійне фінансуванняпризначене для найменш розвинутих країн, чий доход на душу населення не перевищує 825 доларів. Цей вид фінансування надається на пільгових умовах під 0,5% щорічних з виплатою боргу через 10 років.

3. Спеціальне фінансуваннянадається у зв'язку з надзвичайними обставинами. До них належить стихійне лихо, соціальні заворушення, різке падіння цін на експортні товари або підвищення їх − на імпортні. Спеціальне фінансування здійснюється також з урахуванням труднощів перехідного періоду, що відноситься, зокрема, до країн Центральної та Східної Європи.

Для такого виду фінансуваннястворено спеціальні фонди:

♦ Фонд компенсаційного й непередбаченою фінансуван­нядає можливість допомагати державам-членам у разі збитків від стихійного лиха та інших зовнішніх причин;

♦ Фонд фінансування буферних запасівпризначено для відновлення запасів сировини або накопичення його резервів;

♦ Фонд системної трансформаціїнадає фінансову допомогу країнам, що відчувають труднощі в торговельній та платіжній системах у зв'язку зпереходом до ринкової економіки;

♦ Фонд структурної адаптаціїпризначено для надання допомоги в проведенні структурних економічних ре­форм в країнах, що розвиваються й мають низький до­ход, а також для реалізації середньострокових макроекономічних програм. Цей фонд обслуговує також країни з перехідною економікою.

Кошти, одержані зі спеціальних фондів, є доповненням до кредитних часток країн-членів; вони дозволяють збільшити в МВФ запас їх національної валюти понад встановлені межі.

Розміри фінансування.В рамках регулярного фінансування країна може одержати коштів до 300% своєї квоти; за концесійною угодою − до 50%; спеціальне фінансування здійснюється в розмірі до 30% квоти.

Кредитні операції МВФ.Попри фінансових операцій Фонд здійснює й чисто кредитні. До середини 70-х років кредити надавалися переважно розвинутим країнам; потім ситуація різко змінилася, і практично всі кредити йдуть у країни, що розвиваються, і в країни з перехідною економікою.Про це . свідчать дані (табл. 8).

Таблиця 8

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
4. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
5. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
6. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
8. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
9. VI. Узагальнення та систематизація знань
10. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
11. VІ. План та організаційна структура заняття
12. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.

Переглядів: 2274