• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Система самоврядування за магдебурзьким правом

Заможні міщани обиралиМагістрат— орган міського самоврядування, що виконував адміністративно-судові функції і складався з двох колегій, члени яких обиралися довічно. Магістрат обирали заможні міщани

Лава— суд у криміналь­них справах, членами якого були засідателі — «лавники

Війт'очолював Лаву. Він обирався тільки зі шляхтичів, іноді передавав посаду у спадок.

Рада — адміністративний орган і суд у цивільних справах, членами якого були «радники»
Бурмістр обирався по­чергово з «радників» на квартал і мав керувати діяльністю Ради

Соціальний устрій України другої половини XIV — першої половини XVI ст.

Українське суспільство XIV — першої половини XVI ст. було становим. Це означало, що перехід з одно­го стану до іншого внаслідок, наприклад, збагачення був майже неможливий. Обсяг привілеїв визначався від народження.

До привілейованих станів належали шляхта і духовенство.

Шляхта (землевласники) захищені від позасудового покарання та позбавлення землі «без вини»:

Князі: Найбагатша частина шляхти, нащадки удільних князів, не підпорядковувалися місцевій адміністрації.

Пани: Заможна шляхта з давнього боярського роду, земля —у спадковій власності.

Зем'яни: Середня шляхта, що отримала землю за військову службу з власним загоном.

Бояри: Дрібна шляхта, що служила особисто.

У 1528 р. відбувся перепис шляхти, і терміни «боярин» і «зем'янин» замінили на «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не визнали, втратили привілеї й перетворилися на селян.

Духовенство не підлягало світському суду: Вище – (митрополит, єпископи, архієпископи); Рядове( Звичайні священнослужителі)

До духовного стану належало майже 10 % населен­ня України. Його позиції змінювалися з часом: якщо в XIV ст. православна церква в Литві була панівною, то з XV ст. вона хоч і залишається найчисельнішою, проте поступається правами католицькій.

Непривілейованими станами були міщани і селяни.

Міщани:

- Патриціат Найбагатші та впливові ремісники-майстри і купці.

- Бюргери «Середній клас» Більшість купців, цехові ремісники.

- Плебс-дрібні ремісники і торговці.

Найнижчою і найчисленнішою верствою населен­ня (до 80 %) були селяни.Вони поділялися на «похо­жих» (особисто вільних) та «непохожих» (кріпаків). Із другої половини XV ст. кількість непохожих не­ухильно збільшується.

Першим документом, що започаткував закріпа­чення селянства, вважається рішення шляхти Гали­чини про обмеження переходу селян до іншого зем­левласника різдвяними святами за умови сплати ви­купу. У Литві закріпачення пов'язують із привілеєм Казимира IV 1447 р., а пізніше — з Литовськими статутами (1529,1566,1588 рр.).

Селяни:

- Слуги- особисто вільні селяни, які перебували на службі і за це користувалися землею.

- Данники – особисто вільні та економічно незалежні селяни, які сплачували державний податок(данину)

- Тяглові – Могли бути і вільними і кріпаками. Працювали на державній або шляхтянській землі,за що відпрацьовували панщину з власною худобою (тяглом)

Антифеодальний рух поширюється в Україні у відповідь на закріпачення селян у XV - половині XVI ст.

Поширені форми протесту:— втечі від поміщиків;

— підпал поміщицьких маєтків;

— убивство поміщицьких слуг або родини поміщика. Джерела зафіксували і селянські повстання,дотого ж вони мали не тільки антифеодальну спрямо­ваність, а й визвольний характер.

1490р. — повстання під проводом Мухи, в якому взяли участь близько 10 тис. осіб. Повстанці зайняли Святий, Коломию, Галич, підійшли до Львова. У битві проти польсько-литовського війська селяни зазнали поразки й відступили до Молдови.

1491р. — повстання під проводом Андрія Барули, що теж закінчилося невдачею.

Значення повстань:не зважаючи на поразку на­родні виступи продемонстрували зростання боротьби українців проти соціального та релігійного гноблення.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

У 1569 р. Польське королівство й Велике князівство Литовське підписали унію про об'єднан­ня. Ця подія мала доленосне значення не тільки для поляків і литовців, а й для білорусів та українців.

Причини й передумови об'єднанняВеликого князівства Литовського і Польщі

1) Ослаблення Литви внаслідок московсько-литовсь­ких воєн кінця XV — початку XVI ст.;

2) прагнення Польщі отримати українські землі й за­лежних селян;

3) прагнення українських, білоруських, литовських шляхтичів мати рівні права з польськими земле­власниками;

4) необхідність організації спільного ефективного захисту від турецько-татарських набігів.

28 червня 1569р. на спільному засіданні депутатів польського та литовського сеймів у м. Любліні було підписано угоду про створення Речі Посполитої.

Річ Посполита дослівно означає «спільна справа».

Люблінська унія (1569 р.)

1) Польща та Литва об'єдналися в єдину державу — Річ Посполиту;

2) державу очолив один правитель — король польсь­кий і великий князь литовський;

3) король обирався польсько-литовським сеймом;

4) створено єдині органи державного управління;

6) запроваджувалася єдина монета; польська шляхта отримала право на землево­лодіння в Литві, а литовці — у Польщі;

7) Польща та Литва проводили спільну зовнішню політику;

8) українські землі переходили під владу Польщі й ділилися на 6 воєводств.

Таким чином, Литовське князівство зберегло пев­ну автономію в судочинстві та виконавчій владі.

Наслідки Люблінської унії для України:

— майже всі українські землі об'єдналися в одній державі;

— об'єднання сприяло інтенсивному розвитку еко­номіки та, з іншого боку — посиленню експлуа­тації селянства;

— українські міста перетворюються на магнатсько-шляхетські резиденції, центри розвитку ремесел і торгівлі;

— українські землі активно залучаються до міжна­родної торгівлі, передусім через Балтійське море;

— поширюється католицизм, почався наступ на пра­вослав'я.

Оцінки значення Люблінської унії

Люблінська унія мала велике політичне значення:

1) альтернативою входження до Речі Посполитої було приєднання до Московської держави;

2) Річ Посполита мала обмежену королівську вла­ду, гарантовані політичні права та

3) свободи, тому українці могли долучатися до управління державою;

4) ставлення до релігійного питання було досить терпимим;

5) українці змогли долучитися до західноєвро­пейської ренесансної культури.

М. Котляр, С. Кульчицький підкреслюють такі наслідки Люблінської унії:

1) український народ зазнав закріпачення й тяж­кого феодального гноблення;

2) насаджувався католицизм;

3) розгорнулася національно-визвольна народна боротьба;

4) виграла лише місцева шляхта, що отримала рівні права з польською шляхтою;

5) український народ втрачав свою політичну верхівку, яка полонізувалася та переходила до католицької віри.

Державний устрій Речі Посполитої

Особливості устрою:

1) сейм розв'язував усі державні питання;

2) обов'язковим був Принцип одностайності при прийнятті рішень сеймом — liberum veto;

3) у період між сеймами державою керував король;

4) діяльність короля контролювалася призначеними сеймом сенаторами-резидентами;

5) король був зобов'язаний виконувати рішення сей­му;

6) шляхта мала право не тільки не підкорятися владі короля, а й чинити збройний опір.

Таким чином, Річ Посполита була виборною мо­нархією зі шляхетською демократією.

Особливості розвитку українських земель у складі Речі Посполитої

— Українські землі остаточно втратили адміністратив­ний поділ, що брав початок із часів Київської Русі; натомість утворені Галицьке, Белзьке, Брацлавське, Волинське, Київське і Подільське воєводства.

— Південні землі залишалися майже незаселеними через постійні набіги татар.

— 1557 р.— Статут на волоки виділяв кращі землі під фільварки.

— Почалося формування фільварків. Головною причиною цього процесу стало зростання попи­ту в Європі на зерно та загальне пожвавлення гос­подарської діяльності. У ХVI - XVII ст. Річ Поспо­лита стає одним із найбільших експортерів зерна. Перехід до фільваркового господарства супро­воджувався посиленням феодального гноблення селянства: замість грошового або натурального оброку селяни мусили відробляти майже щоденну панщину, селянські наділи занепадали

Фільварок—багатогалузевий господарський комплекс, що ґрун­тувався на постійній щотижневій панщині кріпаків і був орієнто­ваний на товарно-грошові відносини та ринок; він зберігає риси ^натурального господарства.

— Відбувається зміцнення політичного та економічно­го впливу польської шляхти в державі. Польські магнатські роди й католицька церква захопили ве­личезні площі української землі. В Україні діяли польське феодальне право і Литовські статути. Ста­тут 1588 р. закріпачив селян і встановив 20-річний термін розшуку селян-утікачів. Право власності на землю отримала тільки шляхта.

6. Виникнення українського козацтва. Запорізька Січ – Козацька Республіка.

Українське козацтво як суспільний стан в Україні почало формуватися з кінця XV — початку XVI ст. Пер­ша згадка про українських козаків датована 1492 р.

Слово «козак» уперше зустрічається в «Таємній історії монголів» у 1240 р. За цим джерелом, козак — це одинокий, не зв'язаний І ані домом, ані сім'єю чоловік.

В українській мові слово «козацтво» визначає суспільний стан вільних від кріпосного права людей, які займалися господарською діяльністю й обороняли Україну від іноземних загарбників. Козаків називали запорозькими, оскільки основні їхні центри розташо­вувалися нижче дніпровських порогів.

Причини виникнення козацтва:

— економічні:захоплення українських земель польськими та литовськими феодалами, неста­ча власної землі у селян і як наслідок — пересе­лення селян на Дике поле, у Запоріжжя та нижнє Подніпров'я;

— соціальні:посилення феодального гніту, оформ­лення кріпосної залежності;

— політичні:намагання Польщі встановити кон­троль над утікачами в Подніпров'ї;

— національно-релігійні: політика колонізації, гоніння на православну церкву;

— військові: необхідність захисту кордонів від зазіхань Кримського ханства.

Козаками ставали передусім селяни, а також міща­ни і дрібна шляхта. За національним складом козаць­ка спільнота була дуже неоднорідною: до неї входили молдавани, литовці, білоруси, росіяни і навіть татари, але найбільше було українців.

Основні заняття козаків:землеробство, скотар­ство, полювання, рибальство, торгівля. Нерідко гра­бували татарських купців. Заможні козаки мали най­митів, у тому числі з козацького середовища, які до­помагали вести господарство.

Своєрідною столицею козаків була Запорозька Січ.Назва «Січ» походить від слова «сікти» і означає укріплення з дерева, хмизу, глини. Розташовувалися січі на дніпровських островах. їх укріпляли ровами та висо­кими валами з дерев'яним частоколом. Фортеця мала ве­ликі башти з бійницями для гармат. Іноді до річки прори­вали підземний хід. Першою з відомих січей називають Хортицю (1553-1557 рр.), створену Дмитром Вишневецьким. Крім Хортицької, також відомі січі Базавлуцька, Томаківська, Чортомлицька, Кам'янецька тощо.

Дмитро Вишневецький, засновник Запорозької Січі, походив із великокнязівського роду Гедиміновичів, мав значні маєтки, обіймав посади канівського й черкаського старости. Він очолив низку козацьких походів на Крим і навіть на Туреччину. У1563 р. Вишневецький був виданий туркам Молдавією і страчений у Константинополі. В історію він увійшов під іменем Байда.

На січі були склади, арсенали. У центрі розташо­вувався майдан із церквою, від нього відходили довгі будинки — курені, у яких жили січовики. Курінь вод­ночас був і військовою одиницею; всього їхналічува­лося 38. Чисельність самих козаків залежала від пори року, епідемій, перебігу воєнних подій. Умови вступу до Січі були нескладними (прийняття православної віри, бути неодруженим). Основними обов'язками козаків була військова служба. Перебування жінок на території січі заборонялося.

Січ мала ознаки державності:територію, систему владних органів, військо і правові звичаї.

Вищим органом влади виступала Січова Рада.

Повноваження Ради:

— оголошення війни і підписання миру;

— організація військових походів;

— покарання злочинців;

— розподіл угідь тощо.

Рішення Ради вважалися рішеннями всього війсь­ка і були обов'язковими для виконання; проводилася вона 2-3 рази на рік: 1 січня, 1 жовтня та після Вели­кодня. На радах обирали і козацьку старшину:

— гетьмана, або кошового отамана,якому належала вища адміністративна, військова і судова влада на Січі. Гетьман вступав у дипломатичні відносини, затверджував судові вироки, очолював військо;

— військового суддю,який за відсутності гетьмана виконував його обов'язки;

— писаря, який очолював канцелярію;

— осавула, який відповідав за оборону Січі й ор­ганізовував військову службу;

— обозного,який відав артилерією, займався комплек­тацією війська;

— військові служителі: довбиш, гармаш, товмач, кантаражний, шафар.

— Вибори старшини відбувалися 1 січня. Символа­ми влади були клейноди — хоругви, булава, печатка, бунчук, литаври і пірнач.

— Старшину обирала і кожна паланка (полк), до яких входили 6-7 куренів. Кількість паланок змінювала­ся від 5 до 8.

— Отже, Запорозька Січ (Кіш) мала низку ключових ознак державності, які згодом були, використані при розбудові держави, та стала захисником від татар­ських нападів.

— Військове мистецтво козаків, на думку бага­тьох дослідників, не поступалося найкращим євро­пейським арміям.

— Запорозька піхота вважалася найбоєздатнішою в Європі. Вона шикувалася у три шеренги: перша стріляла, друга подавала рушниці, третя заряджала їх. Козацька кіннота наступала лавою, тобто півколом, й атакувала ворога не лише з фронту, а й із флангів.

— Ефективно працювали сторожова й розвідувальні служби. «Маяки», запалені сторожею, створювали своєрідний світловий телеграф, яким повідомляли про наближення ворога.

— Для оборони козаки використовували табір — чо­тирикутне рухоме укріплення з кількох рядів зсуну­тих і скріплених між собою ланцюгами возів, усере­дині якого розташовувалося козацьке військо. Табір використовували і в боях, і у переходах. У разі трива­лої облоги або кругової оборони вози могли засипати землею, створюючи вал, а довкола викопували шанці («вовчі ями») із загостреними кілками на дні.

— Козаки вміли успішно штурмувати ворожі фор­теці, здійснювали морські походи на своїх суднах-чайках.

— Реєстрове козацтво— це козаки, зараховані на військову службу Речі Посполитої й записані у спеціальні списки-реєстри.

Ідея створення козацького реєстру належала поль­ському королю Сигізмунду І, який у 1524 р. запро­понував сформувати для захисту південних кордонів держави наймане військо із запорозьких козаків.

Втілив цю ідею його наступник — Сигізмунд II Август. У 1572 р. 300 найманих козаків були записані в реєстр і отримали назву реєстрових. Пізніше реєстр збільшувався і становив, залежно від певнцх обставин, від 1 до 6 тисяч козаків (на середину XVII ст.).

Права та привілеї реєстрового козацтва:

1) право землеволодіння, заняття промислами і торгівлею;

2) отримували плату за військову службу;

3) звільнялися від сплати податків та виконання повинностей;

4) обирали гетьмана і старшину на козацькій Раді;

5) мали власну судову й адміністративну юрис­дикцію;

6) в містечку Трахтемирів на Київщині мали власний монастир — як шпиталь і арсенал. Реєстровці зобов'язувалися підпорядковуватися

офіцерам, яких призначив король, і не нападати са­мовільно на Кримське ханство.

Козацькі полки створювала і Московська держава: на Слобожанщині в середині XVII ст. існува­ло 5 козацьких полків (у тому числі Харківський), що підпорядковувалися російському командуванню.

Значення козацтва в історії України:

— засвоїли степові запустілі землі;

— були захисниками південних районів України від турецько-татарських нападів;

— брали участь у народних повстаннях;-

— сформували основи козацької державності

Походи запорожців проти турків

1602 р.— розгром турецького флоту під Кілією. 1606 р. — взяття турецької фортеці Варни. 1608 р. — взяття і зруйнування Перекопу.

1614р. — козацький флот під командуванням П. Сагайдачного напав на Трапезунд, Синоп та спа­лив турецький флот.

1615р. — флот П. Сагайдачного атакував Стам­бул.

1616р. — розбито турецький флот під Очаковом, зруйновано Кафу.

1620-1621рр.—Хотинська війна Османської імперії проти Речі Посполитої з метою завоювання українських і польських земель. За Хотинським мирним договором, турки зобов'язувалися не нападати на українські землі, а поляки — зупинити козацькі походи на Туреччину.

Результат:розвіяно міф про непереможність ту­рецької армії; турки не змогли загарбати українські землі.

1624 р. — похід на Стамбул.

7. Визвольний Рух в Україні в кінці XVI – першій половині XVIIст.

Козацькі повстання 90-х років XVI ст.

Кінець XVI ст. ознаменувався в Україні підне­сенням козацького повстанського руху, що мав національно-визвольний характер.

Причини повстань:

— закріпачення селянства і нереєстрових козаків, збільшення панщини через ринкову спрямованість шляхетських господарств;

— захоплення польськими феодалами південно­українських земель, де феодали зіткнулися з інте­ресами козаків;

— ігнорування польським урядом вимог щодо збільшення реєстру. Основні вимоги:

— збільшення плати за військову службу;

— розширення козацького реєстру;

— вільні походи проти Кримського ханства та Ос­манської імперії;

— привілеї для православної церкви.

Повстання Криштофа Косинського (1591-1593 рр.)

Криштоф Косинськийбув гетьманом реєстрового козац­тва, дрібним шляхтичем із Підляшшя. Був позбавлений отри­маного за службу маєтку, через що і розпочав повстання. За­гинув в одному з боїв із польськими військами. Існує леген­да, що його живцем замурували в католицькому монастирі.

Територія:Поділля, Київщина, Волинь.

Учасники:козаки, селяни-втікачі, міщани.

Перебіг подій.Повстанці захопили Білу Церк­ву, Трипілля, Переяслав. Край було переведено на воєнний стан. 23 січня 1593 р.повстанці зустрілися з польськими військами під містечком П'яткоюна Волині. Після тижня кривавих боїв було підписано угоду:

1) К. Косинський позбавляється гетьманства;

2) з реєстру виписують тих, хто приєднався до пов­стання;

3) козаки втратили право самостійно підтримува­ти дипломатичні зв'язки з іншими державами та здійснювати військові походи.

Косинський звернувся за допомогою до московсь­кого царя, але той воював зі Швецією і надав лише гроші.

Загинув Косинський у травні 1593 р. під Черкасами. Повстання було придушено.

Козацька війна 1594 р. під проводом Северина Наливайка

За однією версією, Северин Наливайко народився у родині ремісника-кушніра на Поділлі, за іншою — був дрібним шлях­тичем. Юнаком ходив проти татар і турків до Криму та Молдо­ви. Служив у війську магната Острозького, коли в нього відібра­ли землю. Наливайко залишив службу і створив повстанський загін, до якого приєдналися запорозькі козаки з гетьманом Григорієм Лободою. Навіть поляки визнавали, що він був «людиною надзвичайною»

Територія:Брацлавщина, Київщина, Волинь, Білорусь.

Учасники:козаки, селяни, міщани.

Перебіг подій.Наливайко скористався війною Польщі з Туреччиною. Повстання охопило більшу частину українських і білоруських земель, що стало загрожувати існуванню держави. Проти повстанців вирушила каральна експедиція С. Жолкевського. Відступаючи, Наливайко планував перейти на те­риторію Московського царства, але під Лубнами в урочищі Солонйця був розбитий. Поляки виріза­ли майже 10 тис. чоловік у козацькому таборі, в ос­новному жінок і дітей.

Наливайка та ще шістьох керівників повстання стратили у 1597 р.

Значення козацьких повстань кінця XVI ст.

— Козацтво проявило себе суспільною силою, гото­вою до оборони своїх прав і привілеїв.

— Стали спробою поширити права і привілеї реєстро­вих козаків на все козацтво.

— Козаки набули досвіду організації повстань на ве­ликих територіях.

— Повстання були підтримані селянами та міщана­ми, які масово вступали до козацьких лав.

— С. Наливайко вперше запропонував ідею створен­ня території, де проживали б тільки козаки.

Діяльність гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного

П. Конашевич-Сагайдачний— гетьман українсько­го козацького реєстрового війська, один із найталановитіших його організаторів.

Походив із дрібного шляхетського роду в Галичині (з-під Самбора), народився приблизно в 1577 р. Нав­чався в Острозькій академії. Перед 1600 р. подався на Запорозьку Січ. Брав участь у багатьох походах запо­рожців. Коли саме його обрали гетьманом, невідомо, але в 1616 р. він уже декілька років гетьманував.

Військово-політична діяльність:

1) перетворив козацьке військо на регулярне з відповідними дисципліною, навчанням та оз­броєнням (рушницями);

2) збільшив козацький флот до 300 кораблів;

3) співпрацював із нереєстровим козацтвом;

4) організував успішні походи козаків проти Ос­манської імперії та Кримського ханства, що при­вернуло увагу Європи;

5) разом із військом брав участь у поході королевича Владислава на Москву в 1618 р.;

6) у Хотинській війні 1620-1621 рр. козацьке війсь­ко під його проводом відіграло вирішальну роль у розгромі турок;

7) 1620р. надіслав у Москву прохання прийняти ко­заків на військову службу;

8) дав згоду приєднатися до антитурецького сою­зу європейських держав — «Ліги християнської міліції»;

9) стримував антипольські настрої в козацько­му середовищі, віддаючи перевагу переговорам і компромісам. Завдяки цьому козакам дозволи­ли оселятися в містах, повернули окремий козаць­кий суд і Трахтемирів, плата реєстровцям стала постійною.

Культурно-просвітницька діяльність:

1) разом з Військом Запорозьким вступив у Київське братство, забезпечивши останньому підтримку;

2) відстоював права православної церкви: єруса­лимський патріарх Феофан висвятив Київського митрополита й п'ять єпископів;

3) сприяв відновленню православної ієрархії в Речі Посполитій;

4) заповів великі кошти Львівському, Луцькому і Київському братствам.

Помер П. Конашевич-Сагайдачний унаслідок по­ранення під Хотином у 1622 р. Похований на тери­торії Братського монастиря в Києві, поруч з яким за десять років відкрили Києво-Могилянську ака­демію.

Його діяльність сприяла піднесенню культурно-релігійного життя в Україні, передусім у Києві, за­хисту українських земель від турецько-татарських

набігів, а козацтво виступило в ролі рятівника всієї Європи.

Козацькі повстання першої половини XVII ст.

Причини повстань:

— захоплення польськими феодалами південно­українських земель, де феодали зіткнулися з інте­ресами козаків;

— ігнорування польським урядом вимог щодо збільшення реєстру;

— обмеження прав і привілеїв запорозьких козаків, перетворення їх на кріпаків;

— поширення фільваркової системи;

— поширення уніатської та переслідування право­славної церкви (заборона будувати православні церкви й монастирі та закриття тих, що вже існу­вали, передання їх у власність уніатській церкві, ліквідація парафіяльних шкіл).

Характер повстань: антифеодальні, національ­но-визвольні.

1625 р. — повстання під проводом Марка Жмайла.

Учасники:козаки, селяни та міщани.

Територія:Подніпров'я.

Перебіг подій.Помірковані запорожці виступи­ли за мирне завершення конфлікту шляхом перего­ворів. Результатом компромісу став Куруківський трактат:

— реєстр збільшено до 6 тисяч;

— збільшено плату реєстровцям;

— учасники повстання амністовані;

— нереєстрові козаки повертаються до шляхти.

1630р. — повстання під проводом Тараса Трясила(Федоровича), гетьмана нереєстрових козаків.

Учасники:козаки, селяни та міщани.

Територія:Лівобережжя, Подніпров'я, Брацлав-щина, Волинь, Галичина.

Перебіг подій.На придушення повстання виру­шило польське військо С. Лаща, який розправлявся з мирними жителями. У відповідь повстанці вирізали «Золоту роту» з добірних польських вояків. Ця битва дістала назву «Тарасова ніч». Але серед повстанців почалися чвари, частина козаків домоглася обрання нового гетьмана — А. Конашевича-Бута, який почав переговори з поляками.

СамійлоЛащ 236 разів засуджувався польським урядом до ви­гнання і 37 разів до безчестя, але завдяки магнатській підтримці вироки залишилися на папері. Лащ навіть пошив собі плащ з тих вироків і хизувався ним перед своїми покровителями. Король Речі Посполитої пообіцяв збільши­ти реєстр до 8 тисяч чоловік, але уряд реєстру не затвердив. Федорович повернувся на Січ.

Щоб перешкодити подальшим повстанням, до 1635 р.поляки побудували на дніпровських порогахфортецю Кодак.Гарнізон фортеці не пускав по Дніпру човнів на Січ, кінні роз'їзди ловили втікачів і направ­ляли їх на земляні роботи або в тюрми.

1635р. — загін Івана Сулими зруйнував Кодацьку фортецю. Самого Сулиму старшина виказала польсь­кому урядові, і його стратили у Варшаві. Кодак було відбудовано.

Іван Сулима походив зі старовинного шляхетського роду, який вів початок від XIII ст. Папа Римський Павло V Боргезе нагородив Сулиму золотою медаллю за визволення невільників-християн з турецького полону.

1637 р. — повстання під проводом запорозького гетьмана Павла Бута (Павлюка)охопило Подніпров'я, Брацлавщину. Поляки запропонували переговори, Павла Бута та кількох ватажків схопили реєстровці й передали польському командуванню. Згодом їх стратили у Варшаві.

Наслідком поразки цього повстання стала Орди­нація Війська Запорізького реєстрового 1638 р.:

— реєстр становив 6 тисяч козаків;

— нереєстрові козаки мали стати кріпаками;

— Запорозька Січ підлягала ліквідації.

1638 р. — повстання під проводом запорозького гетьмана Якова Острянина(Остряниці).Козацькі війська діяли за підтримки донських козаків; зазнали поразки й перейшли на територію Московської держави. Того ж року козаки попросили в польського уряду перемир'я. Настало десятиліття «золотого спокою» — до 1648 р.

Значення козацьких повстань першої половини XVII ст.

— Боротьба набула національно-визвольного спря­мування.

— Козацькі вимоги — захист православ'я, скасуван­ня кріпацтва, звільнення від польського пануван­ня — об'єднали різні верстви українського насе­лення (селян, міщан, православне духовенство, шляхту).

— Козаки стали лідерами національно-визвольного руху.

— Визнано, хоча й формально, існування право­славної церкви в Україні, православним нада­но право будувати церкви, відкривати братства, школи, друкарні, навіть обіймати державні по­сади («Статті для заспокоєння руського народу» 1633 р.).

— Сприяли поширенню ідеї національного визволен­ня, підготували ґрунт для Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, що розпо­чалася в 1648 р.

Причини поразок селянсько-козацьких пов­стань:

— як правило, вони починалися стихійно, без ретельного планування;

— головна мета — помста кривдникам, а не реалізація певної програми;

— селяни-повстанці не йшли далі своєї місце­вості;

— старшина та реєстровці схилялися до переговорів, а не до рішучих воєнних дій;

— козацька армія поступалася польській у стратегії, озброєнні, було краще вимуштрованне.

Наслідки повстань:

— реєстрове козацтво позбавлено самоврядуван­ня: полковниками могли бути тільки поляки, очолював військо не гетьман, а спеціальний ко­ролівський комісар;

— козаки передавали полякам артилерію та війсь­кові відзнаки;

— обмежено територію розселення козаків;

— на Дніпрі відбудовано Кодацьку фортецю;

— на території України постійно перебувало польсь­ке військо;

— нереєстрові козаки перетворені на кріпаків, по­силився феодальний гніт (збільшились панщина, податки з міст);

— масові втечі населення від польської розправи на територію Росії — на Дон і Слобожанщину.

8. Розвиток культури України в литовсько-польську добу.

Загальна характеристика становища православної церкви

— Формально церква визнавалася рівноправною, мала урядові «вольності та привілеї».

— Вищих церковних посадовців призначав король за гроші, заслуги перед державою чи борги дер­жави перед особою. У другій половині XVI ст. жоден митрополит не був обраний церковним собором.

— Державні та світські особи постійно втручалися. в церковні справи: судили священиків, не призна­чали настоятелів, щоб самим отримувати доходи з церковних маєтків, обкладали церкву високими податками тощо.

Реформаційний і контрреформаційний рухи в Україні в XVI — першій половині XVII ст.

Реформація — антикатолицький рух за переоблаштування і церкви. У XVI ст. країни Європи були охоплені Рефор­мацією, її учасники виступали:

— проти надмірного втручання церкви в усі сфери життя;

— за зменшення впливу церкви і духовенства;

— за здешевлення церкви і спрощення церковних служб.

Унаслідок Реформації виник протестантизм— третій напрямок у християнській релігії (після като­лицизму і православ'я).

Із 30-40-х років XVI ст. реформаційні ідеї про­никають в Україну. Вони поширюються передусім серед шляхти й міщан Волині, Поділля, Галичини, а згодом і в Києві.

В Україні найбільше поширюються такі протес­тантські напрямки:

— кальвінізм,що його засновником був Жан Кальвін, не набув прихильників у народі, про­те було створено близько 100 протестантських общин. До них входили передусім представники шляхти, в тому числі таких родин, як Потоцькі, Радзивілли, Вишневецькі.

— соціанство,теоретиком якого був Фавст Соціан. Він сповідував ідеї про свободу й духовну чистоту людини, людську природу Ісуса Христа, неприй­няття ікон у богослужінні, необхідність ліквіду­вати смертну кару. Соціани відкривали школи, друкарні, поширювали літературу; їхніми покро­вителями виступали князі, посадовці. ' Реформація знайшла відгук у діяльності братств,що були засновані у Львові (1586 р.), Рогатині, Га­личі, Вінниці, Лубнах, Києві (1615 р.), Луцьку та в інших містах.

Братства—громадські релігійні об'єднання православних українців (міщан, духовенства, козаків, шляхти).

Мета діяльності братств:захист національно-релігійних прав українців, протистояння покатоли­ченню та полонізації українського народу.

Заходи братств:

— виступали за право міських общин брати участь в управлінні церковними справами, контролювати діяльність вищого духовенства;

— захищали інтереси православних ремісників при вступі до цеху;

— займалися просвітницькою діяльністю: створен­ням шкіл і друкарень.

Кожне братство мало свій статут, який виводив організацію з-під влади єпископів.

Засади Реформації вплинули на опір наступу ка­толицизму та розвиток власне Української право­славної церкви. Ідея перекладу Біблії народною мо­вою реалізована в україномовному Пересопницькому Євангелії (1556-1561 рр.), створеному на Волині: як відомо, однією з ідей Реформації є переклад Святого Письма рідною мовою.

Але вже наприкінці XVI ст. у Польщі починається наступ католицької церкви на своїх противників — Контрреформація.

Напрямки контрреформаційної діяльності

— У1569 р. на українських і білоруських землях по­чинає діяти Єзуїтський орден, представники яко­го схиляють на свій бік різні верстви населення, навіть тих, які вже стали протестантами.

— Із 70-х років XVI ст. починає формуватися мере­жа єзуїтських колегій — навчальних закладів на основі католицького віровчення. Вони давали ви­сокий рівень освіти й успішно конкурували з про­тестантськими школами.

— Поширюються ідеї об'єднання (унії) Православної й католицької церков, які підтримують як пред­ставники католицького, так і православного духо­венства.

Берестейській собор 1596 р.

Ініціаторами укладення унії з української сторони стали православні єпископи Гедеон Балабан та Іпатій Потій, а також впливові українські магнати.

У жовтні 1596 р. в Бересті було проведено церков­ний собор для обговорення питання унії, й на цьому соборі відбувся розкол православної церкви. Г. Бала­бан відмовився від ідеї унії й підтримав князя К. Ост­розького в його виступах проти створення об'єднаної церкви. Проте перешкодити оформленню унії вони не змогли.

Причини укладення унії:

— прагнення католицької церкви розширити свій вплив і підпорядкувати православних Папі Рим­ському;

— Річ Посполита вважала єдину віру чинником, що зміцьнює державу, і розцінювала унію як пе­рехідний етап до чистого католицизму;

— православні духовенство і знать намагалися позба­витися нерівноправності з католиками, посилити свої позиції, досягти зближення із західноєвропей­ською культурою.

Зміст Берестейської унії (1596 р.):

1) православна і католицька церкви об'єдналися в греко-католицьку (уніатську);

2) уніатська церква зберігала православні обряди, церковнослов'янську мову, право на митрополи­чу та єпископські кафедри, право на одруження нижчого духовенства;

3) уніатська церква визнавала зверхність Папи Римського, учення католицької церкви;

4) уніатське духовенство зрівнювалося в правах із ка­толицьким, звільнювалося від сплати податків;

5) шляхта та міщани, які прийняли унію, також зрівнялися в правах із католиками, набули права обіймати посади в державних і міських урядах. Унію прийняли шість із восьми єпархій Київської

митрополії, а дві — Перемишльська та Львівська — за сто років по тому. Першим греко-католицьким ми­трополитом став Михайло Рогоза, а по його смерті — Іпатій Потій.

Наслідки укладення Берестейської унії:

— утворилася Українська греко-католицька церк­ва, яка обстоювала національну ідентичність ук­раїнців і чинила опір покатоличенню;

— почалася боротьба православних із греко-католи­ками, в українському суспільстві загострилися релігійні суперечності;

— не відбулося обіцяне зрівняння в правах уніатів із католиками.

Православна церква в першій половині XVII ст.

Із підписанням Берестейської унії в 1596 р. ста­новище Української православної церкви (далі УПЦ) погіршилося.

1) Відбувся розкол церкви на уніатську, визнану польським урядом, і напівлегальну православну.

2) Відповідно до універсалу короля Сигізмунда III, православне духовенство, яке не приєдналося до унії, було фактично поставлене поза законом.

3) Частина православних церков та монастирів переда­валася новоствореній греко-католицькій церкві.

4) Зачинялися парафіяльні школи.

5) Православна шляхта обмежувалася в правах, православні міщани не допускалися до роботи магістратів.

За таких умов у Львові сформувалася група свя­щеників, очолювана Іовом Борецьким, яка обстоюва­ла право законного існування УПЦ. їх підтримали Запорозька Січ із гетьманом П. Сагайдачним і князь К. Острозький.

Основні етапи боротьби за визнання православної церкви після підписання Берестейської унії:

1) Православні братства вели судові процеси за пра­во володіння церковним майном, опротестовува­ли протиправну діяльність уніатів на сеймах Речі Посполитої.

2) За ініціативою Віденського братства православна і протестантська шляхта уклали договір про тим­часове об'єднання та спільні дії в питаннях захис­ту своїх прав на богослужіння, недоторканності церков та їхнього майна (1599 р.).

3) Переїзд І. Борецького до Києва сприяв утворенню Київського братства, до якого вступили запорозькі козаки на чолі з П. Сагайдачним. Таким чином козацтво продемонструвало свою позицію захис­ників православ'я в Україні, і

4) Спільна з протестантами боротьба на засіданнях сеймів призвела до формального визнання пра­вославної церкви та православного, духовенст­ва у Речі Посполитій, свободи сповідання право­слав'я, повернення братствам прав і привілеїв.

5) У 1620 р. під час перебування в Києві єруса­лимського патріарха Феофана І. Борецький був висвячений на Київського митрополита. Новий митрополит відновив діяльність православних єпископств. Хоча польський уряд оцінив цей крок як протизаконний, в умовах загострення польсько-турецьких відносин не став розправля­тися з новоявленою православною верхівкою.

6) Велася боротьба козацтва за легалізацію право­славної ієрархії. Польський уряд був змушений погодитися на ці вимоги (1622-1632 рр.).

7) У 1633 р. польський уряд видав « Статті для заспо­коєння руського народу», які офіційно визнавали існування УПЦ і надавали широкі права право­славним, у тому числі право обіймати державні посади в Речі Посполитій.

Петро МогилаП. Могила (1596-1647 рр.) походив з молдав­ського князівського роду. Освіту здобув у Львівській братській школі та в західноєвропейських універси­тетах. Брав участь у битві під Цецорою та Хотинській війні, проте відмовився від військової кар'єри і подав­ся у православне духовенство. Своє життя він присвя­тив зміцненню і захисту православної церкви.

Могили вели свій родовід від Муція Сцеволи, нащадки якого на-|чебто перейшли з Риму до Греції, а звідти — у молдавські землі.

Основні етапи діяльності П. Могили:

1.У віці 31 року став архімандритом Києво-Печер­ського монастиря. Перебуваючи на цій посаді, він навів лад у володіннях, оновив церкви та печери, повелів навчати неписьменних священиків, влас­ним коштом утримував богодільню для жебраків.

2. У 1631 р.,по смерті І. Борецького, стає опікуном Київського братства і відкриває Лаврську школу за типом польських колегій. Викладання відбувалося латинською та польською мовами; всього в школі навчалося понад 100 студентів. У 1632 р. Київська братська і Лаврська школи об'єдналися в Києво-Печерську колегію під патронатом П. Могили. З часом колегія дістане назву Києво-Могилянської, а згодом стане академією.

3.За сприяння П. Могили відкрито колегії у Вінниці та Кременці, а також у Молдавії.

4.Розширив діяльність друкарні Києво-Печерського монастиря, де видавалися україномовні церковні полемічні твори.

5. У 1632 р. П. Могила став Київським митропо­литом. Надавав важливого значення мораль­ним якостям духовенства, контролював дотри­мання церковних канонів під час богослужіння (навіть запровадив екзамени для священиків на знання їхніх обов'язків), боровся з пору­шеннями при призначенні на церковні посади.

6.Щорічно збирав церковні собори для вирішення нагальних церковних проблем; на собори запро­шувалися і представники світських кіл.

7.Відібрав в уніатської церкви та реставрував Софій­ський собор, розкопав Десятинну церкву, зруйно­вану монголо-татарами в 1240 р.

8.Під керівництвом П. Могили складено православ­ний катехізис.

Катехізис— релігійна книга, що містить стислий виклад догматів ^християнської віри в запитаннях і відповідях.

9.За його сприяння в 1633 р. польський уряд видав « Статті для заспокоєння руського народу».
Діяльність П. Могили сприяла зміцненню позицій православної церкви в суспільстві як об'єднавчого центру інтересів українців.

Греко-католицька церква в першій половині XVII ст.

Становлення уніатської церкви відбувалося за підтримки уряду Речі Посполитої та Папи Римсько­го, а методи набуття церковного майна і поширення впливу відверто порушували права православних. Проте обіцяної рівноправності греко-католики так і не отримали, представники уніатського духовенст­ва до Сенату не ввійшли.

Фактично греко-католицька церква в першій по­ловині XVII ст. виявилася слабшою за православну. За висловом історика Н. Полонської-Василенко, «за нею не стояв ніхто, і польське громадянство не раху­валося з нею».

Унаслідок цього постало питання про примирення греко-католицької церкви з православною.

Реалізацією цієї мети займалися греко-католицькі митрополити Іпатій Потій та, після його смерті, Йосип Рутський.

Діяльність Іпатія Потія:

1) схилив на бік уніатства значну частину волин­ської шляхти;

2) заснував перші уніатські братства, школи, дру­карні;

3) у своїх полемічних творах доводив переваги гре-ко-католицької церкви в умовах наступу католи­цизму, оскільки вона зберігала православний об­ряд та захищала віруючих від свавілля польської шляхти.

Діяльність Йосипа Рутського:

1) прагнув об'єднати в одну церкву православних За­карпаття, Балкан і Росії;

2) реформував уніатське чернецтво, поєднавши традиції православних монастирів із активною діяльністю чернечих орденів католицької церк­ви;

3) розширив мережу уніатських шкіл, відкритих для учнів будь-якого віросповідання;

4) отримав дозвіл на навчання греко-катрликів у ка­толицьких семінаріях Західної Європи;

5) створив навчальні заклади для нижчого уніатсько­го духовенства;

6) виступив ініціатором відновлення єдності Ук­раїнської церкви шляхом утворення Київського патріархату під верховенством Папи Римського. Цю ідею підтримала православна церковна верхівка в особі І. Борецького та М. Смотрицького, проте вона не була реалізована.

Здійснити церковне примирення уніатської та пра­вославної церков у першій половині XVII ст. не вда­лося з низки причин:

— обидві сторони неохоче йшли на компроміси;

— опір православного духовенства та козацтва, які побоювалися покатоличення;

— відсутність послідовної урядової позиції Речі По­сполитої;

— тривала нерівноправність православних і като­ликів, православних та уніатів, уніатів і като­ликів ставила під сумнів виконання обіцянок із боку уряду.

Культура України в XVI — першій половині XVII ст.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
3. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
4. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
5. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
6. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
8. VI. Узагальнення та систематизація знань
9. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
10. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
11. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
12. Автоматична система сигналізації

Переглядів: 1657