• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Навчальні плани і програми.

Зміст освіти, його основні компоненти

План.

Тема. Зміст початкової освіти в сучасній школі.

Лекція №4

Література.

1. Зайченко І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. – Чернігів, 2003. – 528с.

2. Ягунов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002. – 560с.

3. Дидактика современной школы / Под ред. В.А.Онищука. – К., 1987.

4. Педагогика / Под ред. П.И.Пидкасистого. – М., 1998. – 640с.

5. Чайка Володимир Основи дидактики: Тексти лекцій і завдання для самоконтролю. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. – Тернопіль: Астон, 2002. – 244с.

Мета:ознайомити зі змістом освіти, його основними компонентами; розкрити роль і значення різних теорій у формуванні змісту освіти; розказати про удосконалення змісту освіти в сучасній загальноосвітній школі, навчальні плани і програми, підручники і посібники, вид освіти та особливості повноцінних знань; розширити знання про зміст освіти в зарубіжній школі.

1.Зміст освіти, його основні компоненти.

2.Роль і значення різних теорій у формуванні змісту освіти.

3.Удосконалення змісту освіти в сучасній загальноосвітній школі.

4.Навчальні плани і програми.

5.Підручники і посібники.

6.Види освіти, особливості повноцінних знань.

Література:

1. Дидактика. Навчальний посібник / Малафіїк І. В. — К.: Кондор, 2009.- 406 c.

2. Загвязінскій В. І. Теорія навчання: Сучасна інтерпретація: Навчальний посібник для студентів пед. вузів. - 2-е вид., Испр. - М.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 192 с.

3. Коджаспірова Г. М., Коджаспіров А. Ю. Педагогічний словник: Для студентів пед. вузів. - М.: Видавничий центр «Академія», 2000. - 176 с.

2. Лозова В. І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання. - X., 2002.

3. Підласий І. П. Педагогіка. Новий курс: підручник для студентів пед. вузів: у 2 кн. - М.: Гуманітарний вид. центр ВЛАДОС, 2005. - Кн. 1. Загальні основи. Процес навчання. – 574 с.

4. Савченко О.Я. Дидактика початкової освіти: підручн. - К.:Грамота, 2012. - 504с.

5. Щербань П. М. Прикладна педагогіка, - К., 2002.

Зміст освіти - один із основних компонентів процесу навчання. Це система наукових знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує все­бічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі, поведінки, підготовку до праці і життя. Саме у змісті освіти знаходимо відповідь на основне питання дидактики: «чого навча­ти?». Він визначає спрямованість навчального процесу, його характерні пріоритети.

Методологічною основою теорії змісту освіти є діалектика, теорія пі­знання (гносеологія), теорія всебічного розвитку особистості, принцип єд­ності теорії і практики. На сучасному етапі основою для формування зміс­ту освіти є програма «Освіта» (Україна XXI ст.). У ній сформульовано ос­новні цілі, завдання і принципи розвитку змісту освіти.

Основні цілі та завдання програми «Освіта» (Україна XXI ст.):

• Відродження і розбудова національної системи освіти.

• Формування творчої особистості.

• Демонополізація системи освіти.

• Лібералізація традиційних освітніх структур.

• Широке використання досягнень вітчизняної та світової педагогіки.

• Створення в суспільстві атмосфери сприяння розвиткові освіти.

• Подолання національного нігілізму, заідеологізованості

• Підготовка нової генерації педагогічних кадрів.

• Формування нових економічних основ системи освіти.

Основні принципи програми «Освіта» (Україна XXI ст.):

• Пріоритетність освіти.

• Демократизація.

• Гуманізація.

• Гуманітаризація.

• Національна спрямованість.

• Відкритість системи освіти.

• Неперервність.

• Єдність навчання і виховання.

• Багатоукладність і варіативність освіти. До основних компонентів змісту освіти належать (за І. Лернером):

1) досвід пізнавальної діяльності, що відображений у знаннях про природу, суспільство, техніку, мислення і способи діяльності;

2) досвід здійснення відомих способів діяльності, які втілюються ра­зом із знаннями в уміння і навички;

3) досвід творчої, пошукової діяльності у вирішенні нових проблем

(втілення раніше засвоєних знань у практику);

» 4) досвід ціннісного ставлення до об'єктів і засобів діяльності люди­ни, її прояву стосовно навколишнього світу, до інших людей.

Досвід пізнавальної діяльності особистості охоплює систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби дія­льності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.

Знання, як основний елемент змісту освіти, відображають узагальне­ний досвід пізнання дійсності, накопичений людством у процесі соціально-історичної практики. Зміст загальної середньої освіти охоплює різні види знань: основні поняття і терміни, факти повсякденної дійсності й науки, які дають змогу зрозуміти закони науки, формувати переконання; теорії, які містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, зв'язки між законами, прогноз у даній предметній галузі; знання про способи діяльнос­ті, методи пізнання й історію науки; оцінювальні знання про норми став­лень до різних явищ життя.

Усі види знань взаємопов'язані й потребують комплексного засвоєння.

Досвід здійснення відомих способів діяльності (практичний досвід). Зміст цього досвіду становить система загальних інтелектуальних і прак­тичних умінь та навичок, яка є основою конкретних видів діяльності: пі­знавальної, трудової, художньої, громадської, ціннісно-орієнтаційної, ко­мунікативної. Участь у названих видах діяльності забезпечує здатність уч­нів оволодіти культурою народу.

Вказані види діяльності взаємозв'язані і відображаються в змісті осві­ти. При відборі змісту враховуються також й інші види і галузі діяльності (соціально-політична, художньо-естетична, сімейно-побутова тощо).

Досвід творчої діяльності покликаний забезпечити готовність до по­шуку шляхів вирішення актуальних проблем. Він вимагає самостійного за­стосування раніше засвоєних знань і вмінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих.

Важливими характеристиками творчої діяльності є:

- самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;

- бачення нової проблеми в знайомій ситуації;

- бачення структури об'єкта і його нової функції;

- самостійне комбінування відомих способів діяльності в новий;

- знаходження різних способів вирішення проблеми і альтернативних доказів;

- побудова принципово нового способу вирішення проблеми, який є комбінацією відомих.

Досвід ставлень особистості до світу, діяльності є специфічним. Сфера почуттів людини не збігається зі змістом знань про навколишню дійсність, навичками й уміннями.

Система мотиваційно-ціннісних і емоційно-вольових ставлень разом із знаннями і вміннями є умовою формування системи цінностей, ідеалів, світогляду особистості.

Усі названі вище компоненти змісту загальної освіти взаємопов'язані і взаємозумовлені. Уміння без знань неможливі; творча діяльність здійс­нюється на основі сформованих знань і умінь; знання про діяльність, заба­рвлену емоціями, передбачають поведінкові навички й уміння.

До недавнього часу в шкільному навчанні переважав традиційний, суто просвітницький підхід, в основі якого - оволодіння учнями якомога більшим об'ємом знань, формування способів діяльності на основі засво­єння еталонних зразків. Тому більшу частину змісту освіти становили пе­рші два з названих вище його компонентів. На сучасному етапі, коли змі­нюються акценти в цілях навчання, зростає питома вага тих компонентів змісту, що забезпечують формування творчих рис особистості, досвіду емоційно ціннісного ставлення до дійсності. Реалізація цієї вимоги пови­нна стати об'єктом проблемного навчання, постійних пошуків нових мето­дів і форм навчання, цілеспрямованої самостійної діяльності учнів. Ця ро­бота повинна знаходити відображення у створенні державних загальноос­вітніх стандартів з кожної освітньої галузі, в яких повинні бути передбаче­ні конкретний зміст і обсяг творчої діяльності учнів. Окрім цього, такий зміст має знайти відображення в навчальних програмах, підручниках, реа­лізуватися у «живому» процесі навчання.

2. Роль і значення різних теорій у формуванні змісту освіти.

На формування змісту освіти мають вплив такі теорії:

1. Теорія матеріальної освіти - теорія формування змісту освіти, ос­новна мета якої полягає в тому, щоб передати учням якомога більший обсягу знань з різних галузей науки, забезпечити енциклопедичність знань учнів. Автори теорії матеріальної освіти - Я. Коменський, Г. Спенсер та інші.

2. Теорія формальної освіти - теорія формування змісту освіти, яка трактує навчання як засіб розвитку здібностей і пізнавальних інтересів уч­нів, їх уваги, пам'яті. Автори теорії формальної освіти - Д. Локк, Й. Песталоцці, Й. Гербарт.

Недоліком дидактичного формалізму є недооцінка значення гумані­тарних наук для формування всебічно розвинутої особистості.

3. Теорія дидактичного утилітаризму - теорія змісту освіти, основ­на мета якої, полягає в забезпеченні концентрації уваги на заняттях конс­труктивного характеру. Дидактичний утилітаризм виходить з пріоритету індивідуальної і суспільної діяльності учня. У США дидактичний утиліта­ризм має великий вплив на зміст і методи роботи в школі.

Автор утилітарної концепції змісту освіти - Дж. Дьюї.

Основними принципами побудови навчальних програм відповідно до утилітарної концепції є:

• Принцип формування практичних умінь.

•Принцип проблемного підходу до формування змісту освіти, який передбачає його подання у вигляді міждисциплінарних систем знань.

• Принцип активізації самостійної діяльності учнів.

• Принцип залучення учнів до життя їх соціального оточення.

4. Теорія структуралізму - теорія змісту освіти, основна мета якої полягає в ретельному аналізі знань, що становлять зміст навчального предмета, а також зв'язків, що існують між ними. Передбачає відмову від принципів систематичності та послідовності в старших класах (запропону­вав польський професор К. Сосніцький).

5. Проблемно-комплексна теорія передбачає вивчення шкільних

предметів комплексно (запропонував польський вчений Б. Суходольський).

Крім цього, існують й інші теорії: теорія єдності матеріальної В. Блонський); теорія культурологічної спрямованості (В. Краєвський, І. Лернер); теорія екземпляризму, основна мета якої полягає в тому, щоб озна­йомити учнів із репрезентативними частинами навчального матері­алу, привчити їх пізнавати ціле шляхом аналізу будь-якого типово­го для цієї цілісності факту чи явища; теорія змістового узагальнення Давидова-Ельконіна, в основі якої лежить положення про провідну роль теоретичних знань, дедукти­вний шлях побудови та організації навчальної діяльності учня; теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розу­мовий розвиток, засвоєння знань, умінь і навичок здійснюється за­вдяки інтеріоризації, тобто поетапному переходу зовнішньої діяль­ності у внутрішній розумовий план (П. Гальперін, Н. Тализіна).

3. Удосконалення змісту освіти в сучасній загальноосвітній школі.

Важливою умовою вдосконалення змісту шкільної освіти є подолання суперечності між суспільними вимогами щодо загальноосвітньої підготовки учнів і потребами та інтересами особистості. У процесі формування змісту освіти необхідно враховувати і забезпечувати збалансованість особистісних і загальнодержавних інтересів. Це обумовлює наявність двох основних на­прямів формування змісту освіти: державного (постановка обов'язкових для всіх вимог до загальноосвітньої підготовки) та особистісного (забезпечення індивідуальної зорієнтованості змісту освіти). Останній робить реальною для кожного учня можливість вибирати предмети і курси, які поглиблюють і до­повнюють визначений державою навчальний зміст.

Однією з необхідних умов удосконалення змісту шкільної освіти є за­безпечення його посильності для учнів. Як відомо, сучасний зміст загальної середньої освіти характеризується недостатнім ступенем обґрунтованості, великим обсягом і складністю. Це є вагомою причиною зниження інтересу учнів до навчання, їх психофізіологічного перевантаження. У зв'язку з цим необхідно створити -державні загальноосвітні стандарти, які будуть врахо­вувати реальні навчальні можливості учнів різних вікових періодів, запобі­гати впровадженню дріб'язкового фактологічного матеріалу, а також інфо­рмації, яка не несе суттєвого загальноосвітнього навантаження. Важливо також окреслити загальні контури змісту середньої освіти на рівні обґрунтування, переліку і загальних характеристик освітніх галузей, що мають вивчатися в школі, без поділу їх на конкретні навчальні предмети. Такий узагальнений підхід дає змогу представити навчальний зміст як єдине ціле, розробити засади його формування, оцінити за критеріями необхідності і достатності. Важливою складовою гуманізації змісту освіти є забезпечення особистісної значущості для кожного школяра засвоєних знань.

Таким чином, формування змісту загальної середньої освіти повинно бути відповідним таким вимогам (принципам):

1. Відповідність соціальному замовленню суспільства (всебічний розвиток особистості, її нахилів, здібностей і талантів).

2. Забезпечення високого наукового і практичного значення навчального матеріалу, що становить основу змісту освіти.

3. Гуманістична спрямованість змісту загальної середньої освіти (задоволення потреб та можливостей особистості, її вільний розвиток).

4. Урахування реальних можливостей процесу навчання (закономірностей, принципів, методів, організаційних форм, рівня загального розвитку учнів, матеріально-технічної бази).

5. Полікультурність змісту освіти (оптимальне поєднання гуманітар­ної, природничої та естетичної освіти, зв'язок з національною культурою і традиціями).

6. Інтегративність змісту (орієнтація на інтегровані курси, структурування знань як засобу цілісного розуміння та пізнання навколишнього світу).

7. Єдність змістової і процесуальної сторін навчання (поєднання пізнавальної і практичної творчої діяльності в процесі вивчення навчальних дисциплін).

8. Послідовність змісту (планування і логіка його розгортання).

9. Доступність змісту (оптимальна кількість наукових понять і термі­нів, які необхідно засвоїти). У дидактичній теорії розроблена система критеріїв відбору основ наук.

11. Критерій цілісного відображення у змісті освіти завдань формування основних сторін особистості. Цей критерій вимагає, щоб в навчальній програмі були представлені всі основні теорії, закони і поняття, основні види діяльності.

12. Критерій високої наукової і практичної значущості змісту, який включений в основи наук. У програмі необхідно залишати най­більш універсальні та інформативні елементи змісту, які важливі для розкриття сутності теорій, законів і основних понять.

13. Критерій відповідності складності змісту реальним навчальним можливостям учнів даного віку. Для встановлення такої відповідності використовуються діагностичні контрольні роботи, аналіз результатів вступних екзаменів, лабораторний експеримент.

14. Критерій відповідності обсягу змісту навчального матеріалу часу, який необхідно затратити для його вивчення. Внаслідок застосування цього критерію із навчальної програми вилучаються деякі менш важливі питання і факти.

15. Критерій урахування міжнародного досвіду побудови змісту сере­дньої освіти.

16. Критерій відповідності змісту навчально-методичній і матеріальній базі сучасної школи.

17. Критерій гуманізації змісту освіти передбачає забезпечення особистісної значущості для кожного учня засвоєних знань, реалізацію принципу природовідповідності у навчанні.

Як відомо, зміст загальної середньої освіти поділяють на два компо­ненти: державний і шкільний.

Державний компонент визначає обов'язкові для вивчення навчальні предмети в усіх загальноосвітніх навчальних закладах. Це має забезпечити досягнення кожним випускником середньої школи мінімального обов'язкового освітнього рівня незалежно від типу навчального закладу чи його регіональної належності. Він складається з таких предметів і курсів (освітніх галузей):

- «суспільствознавство» (історія України, всесвітня історія, українознавство, основи суспільствознавства, права, економіки, «Людина і Світ»);

- «мова і література» (українська мова, українська література, мова і література національних меншин, іноземна мова, зарубіжна література);

- «культурознавство» (музика, образотворче мистецтво, основи ети­ки й естетики);

- «природознавство» (природознавство, фізика і астрономія, хімія, біологія і екологія, географія);

- «математика» (математика, алгебра, геометрія);

- «фізична культура і здоров'я» (фізична підготовка, допризовна підготовка юнаків, безпека життя і діяльності людини, валеологія);

- «технологія» (трудове навчання, виробничі технології, основи виробництва, інформатика).

Ці обов'язкові для вивчення предмети становлять основу загальної середньої освіти, є її державним стандартом. На їх вивчення припадає 80% навчального часу, з якого 35% відведено на вивчення суспільно-гуманітарних навчальних дисциплін, 25% - на природничо-математичні, 16% - на оздоровчо-трудові, 5% - на естетичні.

Шкільний компонент розширює і поглиблює зміст загальноосвітньої підготовки школярів, забезпечує їхній індивідуальний розвиток, формування пізнавальних інтересів і нахилів. Він передбачає години для вивчення пред­метів і курсів, які учні можуть обрати за бажанням. Цей компонент реалізу­ється в основному через проведення факультативних занять, організацію гу­рткової роботи тощо. Шкільний компонент відображає також етносоціальну своєрідність регіону, його історію та культуру, національні традиції.

До змісту освіти належать і компоненти змісту кожного навчального предмета:

1. Емпіричний - відображає зовнішні зв'язки та відношення предме­тів і явищ.

2. Практичний - передбачає підтвердження теоретичних знань прак­тикою.

3. Теоретичний - передбачає відображення об'єктів у системі понять

і категорій.

Серед основних компонентів змісту навчального матеріалу з кожно­го предмета виділяють:

1. Фактичний матеріал, що відображає ознаки і властивості предметів

і явищ.

2. Узагальнені результати суспільно-історичного пізнання світу - поняття, закони, принципи, провідні наукові теорії, етичні й естетичні ідеали і правові норми.

3. Методи дослідження і наукового мислення.

4. Навчальні плани і програми

Зміст освіти відображається в навчальних планах, програмах, підруч­никах, дидактичних матеріалах для самостійної роботи, наочних посібниках.

Навчальний план - документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, який визначає склад навчальних предметів (для кожного типу шкіл), розподіляє їх за роками навчання із визначенням кількості го­дин (уроків), які відводяться на вивчення кожного предмета в тиждень, а також встановлює структуру навчального року.

Включення тої чи іншої дисципліни в навчальний план визначається її функціями у змісті освіти і замовленням суспільства. З урахуванням цьо­го в навчальний план введено нові предмети: основи інформатики з 5-го класу, етика, екологія.

У практиці загальної середньої освіти використовується декілька ти­пів навчальних планів: базовий, типовий і навчальний план школи.

Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів - це основний державний нормативний документ, який є складовою частиною державного стандарту загальної середньої освіти. Він визначає структуру змісту загальної середньої освіти (інваріантна і варіативна складові), осві­тні галузі, забезпечує розподіл годин між ними за роками навчання; обумо­влює фактично допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу. Інваріантна складова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів України і визначає її загальнодержавний компонент, який забезпечує необ­хідний для кожного учня обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Варіативну складову формує навчальний заклад, ураховуючи інтереси, бажання учнів і батьків, можливості школи (шкільний компонент).

Базовий навчальний план є основою для розробки Міністерством освіти і науки України типових навчальних планів для різних типів загаль­ноосвітніх навчальних закладів.

Навчальний план загальноосвітньої середньої школи - це норматив­ний документ, який не тільки визначає структуру навчального року, кіль­кість годин, відведених на кожний навчальний предмет, але й ураховує до­даткові години на проведення індивідуальних і групових занять, факульта­тивів, гуртків тощо.

Вимоги до навчального плану:

1. Спрямованість на всебічний розвиток особистості школяра.

2. Забезпечення потреб суспільства.

3. Урахування рівня розвитку науки.

4. Урахування рівня розвитку учнів, їх потреб та інтересів.

5. Урахування здобутків національної культури і традицій. На основі навчального плану створюють навчальні програми, які розкривають зміст навчального матеріалу з кожного предмета і встанов­люють послідовність його вивчення.

Навчальні програми затверджуються вищим державним органом (Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України). Вони містять загальну характерис­тику змісту навчального матеріалу з кожної дисципліни, розподіляють його за роками навчання і темами. Будь-яка навчальна програма передбачає такі розділи: 1) пояснювальну записку, в якій відображено цілі навчання; 2) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначеною кількістю годин на кожну; 3) обсяг знань, умінь і навичок з даного предме­та для учнів кожного класу; 4) методичні рекомендації педагогу з організа­ції і проведення занять, перелік дидактичних матеріалів; 5) критерії оціню­вання знань, умінь і навичок з кожного виду роботи. Детальне знайомство з пояснювальною запискою до навчальної програми - обов'язок вчителя.

Навчальні програми часто зазнають змін: їх удосконалюють, розван­тажують від другорядного і надто складного матеріалу, підвищують їх на­уковий рівень, забезпечують реалізацію міжпредметних зв'язків.

Читайте також:

1. Визначення змінних програми.
2. Відображення у навчальній програмі предмета «Я у світі» загальнокультурної компетентності
3. Відображення у навчальній програмі предмета «Я у світі» складових загальнокультурної компетентності
4. Генеральні плани промислових підприємств. Планування та забудова виробничого майданчику.
5. ГЕНПЛАНИ ОЧИСНИХ СПОРУДЖЕНЬ І СХЕМИ ВИСОТНОГО РОЗТАШУВАННЯ ОЧИСНИХ СПОРУДЖЕНЬ .
6. Економічні наслідки Першої світової війни для окремих країн. Версальська система. Плани Дауеса та Юнга. Світова економічна криза 1929—1933 рр. Варіанти виходу з неї
7. І. Навчальні питання та розрахунок часу.
8. Комп’ютерні віруси та інші руйнівні програми. Засоби виявлення та знешкодження вірусів.
9. Навчальні видання
10. Навчальні методи
11. Навчальні питання
12. Навчальні питання

Переглядів: 2907