Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Цевлаштування. 1 страница

Література.

Рівень.

Рівень.

1. Що такий світогляд? Чи всі люди мають світогляд?

2. Які основні риси міфологічного світогляду? Релігійного?

3. Що такий філософський світогляд? Чим він відрізняється від релігійного й міфологічного світогляду?

4. Чи можливо існування «чисто наукового» світогляду?

5. Чи може філософія змінити світ? Яким чином?

6. Що таке матеріалізм? Ідеалізм? Дуалізм?

7. Які особливості агностицизму?

8. Що таке скептицизм?

1. У якій формі людина усвідомлювала навколишній світ і своє власне життя до виникнення філософії?

2. Чи мають місце прояви дофілософського способу мислення зараз, у цивілізованому світі, у Вашому власному мисленні?

3. Чому міфи й легенди про богів й героїв не мають особистого автора, а філософські теорії обов’язково мають?

4. Чому єгипетська й вавилонська математика, що виникли на основі рішення практичних завдань, так і не стали наукою, а грецька математика (геометрія) перетворилася в строго доказову науку?

1. Введение в философию. В 2 ч. Ч. 1. М., 1989. Гл. 1.

2. Ильянсов Э.В. Философия и культура. М., 1991.

3. Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. М., 1990.

4. Мир философии Ч. 1. С. 10-12, 86-88.

5. Ортега-и-Гассет. Что такое философия? М., 1991.

6. Семинарские занятия по философии. М., 1991. Т.1.

7. Философия: учебник для высших учебных заведений. – Ростов н/Д.: «Феникс», 1997. Гл. 1.

8. Філософія: Навчальний посібник. – Київ: Вікар, 1997. Ч.1.

Тема 11. Буття і матерія.

11.1. Категорія буття, її значення і специфіка.

11.2. Категорія матерії.

11.3. Рух як спосіб існування матерії.

11.4. Простір і час як форми існування матерії.

 

11.1. Категорія буття.

 

Однією з актуальних проблем філософії була і залишається проблема філософського розуміння миру і ролі людини в ньому. Єство філософського розуміння миру розкривається через зміст таких фундаментальних категорій як «буття», «матерія», «свідомість».

Особливості трактування цих понять визначають специфіку тих або інших філософських концепцій миру. Центральне місце у філософських навчаннях минулого і сучасності займає категорія буття.

Античні мислителі про буття.

Перші філософські концепції буття були запропоновані Парменідом, Гераклітом, Демокритом, Платоном, Аристотелем.

 

а) Парменід (VI в. ст.. до н.е.) розділяє світ на дві частини: а) першу – мінливу, тимчасову, текучу. Вона сприймається органами чуття людини; б) другу - вічну, незмінну, пізнавану тільки розумом.

Буття – це те, що сприймається розумом, буття – це тільки невидимий, невідчутний світ; він може бути мислимо без суперечностей. Парменід ототожнює буття й розум. Буття, по Парменіду, це не тільки те, що існує, але і те, що гарантує існування. Воно є вся можлива повнота досконалості, серед якої на першому місці Істина, добро, Благо, Світло.

 

б) Геракліт (VI – V ст. до н е.) затверджував, що буття є що безперервно стає, змінюється. Це плотський сприйманий світ: «Цей світовий порядок, тотожний для всіх, не створив ніхто ні з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічний живим вогнем, заходами спалахуючим і заходами угасаючим». Геракліт зупинився на вогні як на першої речі, оскільки саме вогонь, на його думку, найрухоміше, мінливе зі всіх спостережуваних в природі явищ.

 

в) Демокрит (V ст. до н.е.) ототожнює буття з простим. Під простим він розуміє атом, як якнайменшу, неподільну фізичну частинку. Демокрит визнає множинність буття, виходячи з існування незліченної безлічі атомів. Вічно атоми, що рухаються, з'єднуючись, створюють всі речі, їх роз'єднання приводить до загибелі і руйнування. Атоми, на думку Демокрита, розділені пусткою. Пустка тотожна небуттю. Небуття непізнаване. Пізнати можна лише буття.

Кожний атом кінцевий, обмежений певною поверхнею і має незмінну геометричну форму. Пустка, навпаки, як «безмежне», нічим не обмежена і позбавлена найважливішої ознаки істинного буття - форми. Атоми чуттєво не сприймаються. Вони схожі на порошинки, що носяться в повітрі, і непомітні унаслідок дуже малої величини, поки на них не впаде промінь сонця, що проник через вікно в приміщення. Але атоми набагато менше цих порошинок; тільки промінь думки розуму може знайти їх існування. Атоми не мають кольору, запаху, смаку і т.п. Згідно Демокриту, атоми мають різні розміри і форми, фігури, одні були більше, інші менше. Він допускав, що є атоми гачкоподібні, якоревидні, шорсткі незграбні, зігнуті - інакше вони б не зчіплювалися один з одним.

Демокрит вважав, що атоми неподільні фізично, але в думках в них можна виділити частини-крапки, які, звичайно, не можна відторгнути, вони не мають своєї ваги, але вони теж є протяжними. Це не нульова, а мінімальна величина, далі неподільна уявна частина атома - «амера» (бесчасна). Згідно деяким свідоцтвам, в найдрібнішому атомі було сім амер: верх, низ, ліве, праве, переднє, заднє, середина.

Згідно Демокриту, існування незліченних атомних форм обумовлює нескінченну різноманітність напрямів і швидкості первинних рухів атомів, а це, у свою чергу, приводить їх до зустрічей і зіткнень. Таким чином весь світ детермінований й є природним слідством вічного руху матерії. Ідеї Де­мокрита мали величезний евристичний заряд, що підтвердили відкриття кінця XIX – початку ХХ ст.

 

г) Платон (V – IV ст. до н.е.) вважав, що буття є вічне і незмінне, воно може бути пізнано тільки розумом (як бачимо, Платон розвивав ідеї Парменіда). Як і Демокрит, Платон визнає множинність буття.

По Платону, істинне буття – це вічні, безтілесні ідеї, причина і зразок всіх речей, безумовне джерело їх реальності. Плотські речі мінливі і скороминущі, в них немає нічого міцного, стійкого. Місце перебування «ідей», по Платону, - «наднібесні місця»). Ці місця «займає безбарвне, безформне і невідчутне єство, в сутності своєї існуюча зрима тільки для одного керманича душі – розуму».

 

д) Аристотель (IV ст. до н.е.) знімає платонівське зіставлення плотського буття світу істинного буття. Він відкидає вчення про ідеї як надприродних умопостигаємих предметах, відокремлених від причетних їм речей. Арістотель назвав «буттям» індивідуумів (індивідуум – неподільне), наприклад, ось цієї людини, ось цього коня, а види і пологи на його думку, суть лише вторинні єства, похідні від первинних.

Погляди стародавніх мислителів на проблему буття, як бачимо, специфічні. Але, не дивлячись на явні відмінності, в них є і загальні моменти. Так всі філософи в своїх навчаннях розмежовують буття і небуття, свої вчення про світ вони намагаються побудувати спираючись саме на ці категорії.

 

Уявлення про буття в середні століття.

В середні століття під абсолютним буттям розуміється Бог. По своїх якостях він вічний і незмінний. Проте, парадоксальність середньовічного способу мислення полягає в тому, що самодостатній і абсолютний корінь буття може проявити себе тільки через відносне, змінюється, тлінне. Саме тому буття тут розпадається на самодостатнє (абсолютне; Бог) і створене (вторинне, відносне; реально існуючий світ).

Для позначення початкового буття використовується термін субсистенція для характеристики буття створеного - термін субстанція.

 

Уявлення про буття в XVII - XVIII ст.

Нові концепції буття формуються в XVII – XVIII ст. в період бурхливого розвитку науки, техніки і матеріальної виробництва.

Буття розглядається матеріалізмом як фізична реальність, що протистоїть людині. Буття ототожнюється з природою. Сама природа потрактує як складний механізм, діючий відповідно до законів механіки. Характерним для метафізичних навчань цього періоду є визнання існування субстанції, як незмінного і не знищуваного субстрата буття, його першооснови. Такий підхід до рішення проблеми приводить до висновку про те що буття протистоїть і передує знанню. Більш того, духовний світ людини, його свідомість і діяльність виключаються матеріалізмом цього періоду взагалі з буття.

Обмеженість даної точки зору була розкрита в німецькій класичній філософії. Так, Кант і Гегель, критикуючи своїх попередників метафізик, акцентували увагу на новому рівні буття - об'єктивно-ідеальному бутті. Єство його розкривається через різні форми діяльності суб'єкта. Наприклад, достатньо пригадати визначення особи по Гегелю: «...особа є буття - в діяльності».

 

Діалектичний матеріалізм.

Діалектичний матеріалізм дає наступне визначення категорії буття: «Буття - це філософська категорія, об'єднуюча предмети, явища, процеси об'єктивної реальності за принципом існування». Тобто під буттям в діалектичному матеріалізмі розуміється все те, що існує.

Представники даного філософського напряму виділяють 4 основні форми буття:

1. Буття речей (тіл), процесів, яке у свою чергу ділиться на:

а) буття речей, процесів, станів = т.з. 1-а природа (природа, існуюча незалежно від людини);

б) буття речей і процесів = т.з. 2-а природа (природа, створена людиною шляхом перетворення першої природи);

2. Буття людини, яке підрозділяється на:

а) буття людини в світі речей (людина тут розглядається як частина живої природи);

б) специфічно людське буття (тут акцент робиться на те, що додає людині принципову відмінність від інших представників тваринного світу).

3. Буття духовного (ідеального), яке ділиться на:

а) духовне, що індивідуалізувалося (буття свідомості окремого індивіда);

б) духовне, що об'єктивувалося (суспільна свідомість).

4. Буття соціального, яке ділиться на:

а) буття індивідуальне (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії);

б) буття суспільства.

 

Розуміння буття в ХХ ст.

В різних напрямах сучасного ідеалізму єство буття розкривається, виходячи з аналізу станів і змісту свідомості. Це чітко є видимим в неокантианстві, неопозитивізмі, екзистенціалізмі і т.д. Наприклад, Же. П. Сартр визнає існування матеріального буття і людського буття, але оцінює їх неоднозначно. Матеріальне буття він визначає як щось відстале, інертне, що чинить опір людській волі і дії. Людське ж буття він характеризує вільним вибором можливостей, укладених в свідомості суб'єкта. В центр філософії екзистенціалізм ставить людину, його буття. Матеріальний мир для людини існує постільки, оскільки сама людина взаємодіючи з світом, надає йому значення і значення.

 

11.2. Категорія матерії.

 

Поняття матерії одне з фундаментальних понять у філософії і природознавстві. В кожну історичну епоху зміст поняття матерії визначалося рівнем розвитку наукового знання про світ.

 

Античні мислителі про матерію.

Первинні уявлення про матерію виникли вже в глибокій старовині. Спираючись на повсякденний досвід та спостерігання, стародавні матеріалісти виказували припущення про те, що всі явища навколишнього світу мають якусь пер­шооснову незмінну і не знищувану речовинну субстанцію. У стародавніх греків, наприклад, як така виступали або вода (Фалес), або повітря (Анаксимен), або вогонь (Геракліт), або апейрон - невизначена речовина (Анаксимандр). Демокрит і Епікур висунули ідею про те, що всі тіла складаються з атомів.

В старогрецькій філософії складається і релігійно-ідеалістичне розуміння матерії. Так, Платон затверджував, що істинною субстанцією, першопричиною світу виступає «світ ідей», тобто Світовий Розум, Бог. Матерія ж - це відстала, пас­ивна маса яка породжується і приводиться в рух вищим духовним початком.

 

Уявлення про матерію в XVII – XVIII ст.

В XVII – XVIII ст. складається нове розуміння матерії. В цей період від філософії відгалужуються і одержують розвиток як самостійні галузі математичні, природні і суспільні сфери знання. Найбільш розвинутою наукою в цей час була механіка. В поглядах на матерію переважають атомістичні уявлення. Матерія визначається, як сукупність об'єктивно існуючих, плотський сприйманих тіл. Вона ототожнюється з речовиною, яка складається з неподільних і незмінних атомів. Матерії приписувалися такі властивості як протяжність, непроникність, інерція й т.і. Найважливішою її ознакою вважалася вага, незмінна механічна маса. У філософії простежується наполеглива спроба пояснити світ, виходячи з нього самого.

 

«Фізичний ідеалізм» про матерію.

Більшість вчених другої половини XIX ст. стояли на позиціях метафізичного матеріалізму. Обмеженість цих поглядів стала очевидною для вчених-природодослідників на рубежі XIX – XX століть, коли почалася революція в природознавстві. Відкриття електрона, рентгенівського проміння, радіоактивності, розробка А. Ейнштейном теорії відносності та інші відкриття зруйнували метафізичні уявлення про природу матерії. В цій ситуації різко активізували свою дія­льність суб'єктивні ідеалісти. Їх погляди отримали назву «фізичного ідеалізму» (Мах) або махізму. Махісти висунули тезу про «зникнення матерії» про зведення її до енергії і запропонували відмовитися від поняття матерії, оскільки воно, на їх думку, застаріло і не спроможне з погляду новітніх наукових відкриттів.

 

Діалектичний матеріалізм про матерію.

Неспроможність затверджень махізму і своє розуміння матерії дав В. І. Ленін. Він дав наступне визначення матерії:

«Матерія – є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині в його відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них».

Це визначення є самим загальновизнаним в сучасному матеріалізмі. Ленін показав, що зникає не матерія, а та межа, до якої вона була пізнана. Окремі властивості матерії, що вважалися абсолютними, первинними (непроникненість, інерція, маса і т.д.), виявилися відносними, властивими тільки деяким її станам, а «незмінні і «найпростіші» атоми» - складними системами, здібними до змін і перетворень. Виходячи з ленінського розуміння матерії можна вивести наступні властивості матерії:

а) бути об'єктивною реальністю, тобто існувати зовні нашого пізнання;

б) її невичерпність;

в) принципова пізнаваність матерії;

г) матерія є обґрунтування існування матеріального і духовного світу;

д) нескінченний зміст матерії впорядкований.

Серед численних властивостей матерії є такі, без яких вона не може існувати. Такі властивості називають­ся атрибутами. Атрибутами матерії є рух, простір і час.

Виділяють наступні види матерії: нежива, жива і соціальна. Будь-який з цих видів володіє певною ієрархічною структурою.

Елементи, що становлять цю структуру, прийнято називати рівнями організації матерії.

Для неживої природи такими рівнями її організації будуть:

1. Рівень елементарних частинок (нейтрони, протони, атоми і т.д.);

2. Молекулярний рівень (молекули);

3. Макротіла;

4. Планети;

5. Системи планет;

6. Галактики;

7. Системи галактик;

8. Всесвіт.

Для живої природи (починаючи з рівнем молекул) – 1. Доклітинний рівень (ДНК, РНК, білки); 2. Клітки; 3. Багатоклітинні організми (тварини, рослини і людина); 4. Популяції; 5. Біоценози; 6. Біосфера.

На рівні біосфери зароджується соціальна матерія – людське суспільство.

 

11.3. Рух як спосіб існування матерії.

 

Поняття руху.

Способом існування матерії є рух.

Рух є внутрішньо властивий матерії атрибут (атрибут, як вже мовилося, ця необхідна, істотна, невід'ємна властивість об'єкту).

Рух, як і матерія, вічно і не створив. Рух є всяка зміна взагалі (Аристотель).

Ідеалізм заперечує об'єктивність і матеріальність руху. Він розглядає рух або як властивість «абсолютної ідеї» (об'єктивний ідеалізм), або як зміну відчуттів, представлень людини (суб'єктивний ідеалізм).

Існування будь-якого матеріального об'єкту можливо тільки завдяки взаємодії утворюючих його елементів. Окрім внутрішньої взаємодії між елементами і частинами предметів, відбувається і взаємодія об'єктів із зовнішнім оточенням. Взаємодія приводить до зміни властивостей об'єкту, його відносин, станів. Зміни, розглянуті в найширшому плані, є невід'ємною характеристикою буття матеріального миру. Під рухом матерії розуміється не тільки механічне переміщення тіл в просторі, але і будь-яка взаємодія, а також зміна станів об'єктів, які викликаються цією взаємодією.

 

Рух і спокій.

Рух внутрішньо суперечливо. Воно абсолютне і відносно. Рух абсолютно, як абсолютна сама матерія. В буденному мисленні рух, як правило, ототожнюється з переміщенням в просторі. А оскільки одні тіла можуть переміщатися щодо поверхні Землі, а інші покоїтися, та буденна свідомість протиставляє ці два стани – спокій і рух, вважаючи їх як би рівноправними. Філософська думка розуміючи рух як абсолютне, не виключає моментів спокою, рівноваги, стійкості. Але спокій не може бути абсолютним, матерія без руху не існує. Спокій завжди відносний, він є тільки окремий випадок, момент руху тимчасовий стан явищ. Спокій, таким чином, є виразом внутрішньої суперечності єства руху, його мінливості і певної стійкості.

 

Рух і розвиток.

Процеси, пов'язані з перетворенням якості предметів, з появою нових якісних станів, характеризуються як розвиток. Процес розвитку - це завжди перехід однієї якості в інше, направлене формування нових систем нових типів організації, які народжуються з попередніх систем.

Виділяють два різновиди процесів розвитку:

Перша – це процеси якісних перетворень, що не виходить за рамки відповідного виду

матерії, певного рівня її організації.

Друга – процеси переходу від одного рівня до іншого.

В неживій природі яскравим прикладом першого різновиду розвитку може служити еволюція зірок. В рамках біологічної форми руху – це формування нових видів тварин і рослин. Другий різновид розвитку можна ілюструвати переходом від одного рівня матерії до іншого: перехід від не­органічної природи до органічної, становлення людини і т.п.

 

Форми руху матерії.

Кожному структурному рівню матерії відповідає своя форма руху матерії: механічна, фізична, хімічна, біологічна, соціальна.

Форми руху матерії взаємозв'язані. Так механічний рух обумовлений глибинними процесами взаємоперетворення елементарних частинок, взаємовпливом електромагнітних і гравітаційних полів. Взаємодія форм руху лежить в основі розвитку Всесвіту. Сучасна космологія затверджує що людина і суспільство є структурна організація матерії і руху, яка обумовлена взаємодіями в масштабі всі Метагалактики.

Тому соціальна форма руху є космічне явище. Відносність руху виражається і в тому що воно існує як зміна конкретних матеріальних явищ, що знайшло віддзеркалення в понятті «форми руху матерії».

Форми руху матерії (механічна, фізична, хімічна, біологічна, соціальна; Ф. Енгельс) якісно багатоманітні взаємозв'язані і переходять один в одного.

Взаємозв'язок форм руху матерії не можна розуміти однозначно. Так, механіцизм вважає, що все різноманіття форм руху можна звести до механічної форми (метафізичний або механічний матеріалізм XVII – XVIII ст.). Рух розумівся ними лише як переміщення тіл в просторі. Споріднений йому редукціонізм також намагається звести складні явища

до більш простих форм руху матерії, але в даному випадку не обов'язково до механічної форми.

 

11.4. Простір і час як форми існування матерії.

 

Для буденно-житейських уявлень простір і час – щось звичне, відоме і навіть в якійсь мірі очевидне. Але це далеко не так. Задамося питанням, яке значення категорій «простір» і «час».

В своїй діяльності ми знаходимо особливості структурної організації миру: частини і елементи, з яких збудовані матеріальні об'єкти, певним чином розташовані один щодо одного, утворюють деякі стійкі конфігурації, що задає межі об'єкту по відношенню до навколишнього середовища. Можна сказати, що кожний об'єкт має своєрідну «упаковку», що складається з що входять в нього елементів. Це робить будь-які об'єкти протяжними. Всі ці дуже загальні властивості, які виражають структурну організацію матеріального світу, властивості об'єктів бути протяжними, займати місце серед інших, граничити з іншими об'єктами, виступають як перші, самі загальні характеристики простору.

Поняття простору має сенс лише постільки, оскільки сама матерія диференційована, структурована. Якби мир не мав складної структури, якби він не розчленовувався на предмети, а ці предмети, у свою чергу, не членувалися на елементи зв'язані між собою, те поняття простору не мало б сенсу. Спробуємо виявити таким же чином вміст поняття часу. Матеріальний світ складається не тільки із структурно розчленованих об'єктів. Ці об'єкти знаходять­ся в русі і розвитку вони є процесами, які розгортаються по певних етапах. В них можна виявити деякі якісні стани, деякі стадії, що зміняли одна іншу. Зміна цих стадій може характери­зуватися певною повторюваністю. Одна стадія в порівнянні з іншою може наступати швидше або пізніше. Такі особливості процесів характеризуються поняттям тривалості. Порівняння різних длительностей може стати основою для кількісних заходів, які виражають швидкість розгортання процесів, їх ритм, темп. Якщо процеси тривалості роздивлятися, як деякі самостійні ознаки процесів, то ми отримаємо уявлення про час. Уявлення про час і поняття часу має сенс лише постільки, оскільки мир знаходиться в стані руху і розвитку; якби матерія була зовні руху, поняття часу не мало б сенсу.

В історії філософії склалися дві концепції простору і часу: субстанціональна та реляційна.

 

Субстанціональна концепція простору і часу.

Почало ідеї субстанціонального простору і часу поклав ще Демокрит. Ньютон (1643 - 1727 рр.) розвинув цю ідею, що стала основою метафізичного матеріалізму. Згідно цієї концепції, простір – це нескінченне вмести­лище, чиста протяжність, а час – безперервна, чиста тривалість. Простір і час є об'єктивні форми, існуючі разом з матерією. Матеріальні об'єкти не пов'язані з простором і часом. Простір може бути заповнений матерією, але може існувати і без неї. Час «тече» як би самостійно, саме по собі, зовні зв'язку з матеріальними явищами.

Підкреслюючи незалежність простору і часу від властивостей матеріальних тіл і особливостей їх руху, Ньютон визнає абсолютний простір і абсолютний час. Для опису механічних переміщень в просторі він використовував геометрію Евкліда (IV ст. до н.е.).

 

Реляційна теорія простору і часу.

Основи цієї концепції заклали Аристотель і Лейбніц. На відміну від Ньютона, Лейбніц (1646 - 1716 рр.) розглядає простір і час не як особливі субстанціональні сутності, а як форми існування матерії.

Простір, на думку Лейбніца, характеризує порядок розташування тіл, а час – послідовність зміни їх стану. Згідно даної концепції, простір, час і матерія взаємозв'язаний один з одним.

Отже, простір і час не існують зовні і незалежно від матерії, вони є її невід'ємні ат­рибути. Існування простору і часу обумовлено існуванням матерії, що рухається. Саме вона визначає властивості простору і часу.

Найважливішою властивістю простору і часу є їх об'єктивність. Дана точка зору протиставляється поглядам суб'єктивних ідеалістів.

 

Суб'єктивний ідеалізм.

Представники цього напряму підкреслюють залежність простору і часу від свідомості людини, розглядають їх як властиві людині способи сприйняття миру. Так, наприклад, Кант розглядає простір і час як апріорні, природжені властивості людської свідомості, як чисті форми, за допомогою яких людина сприймає явища дійсності. На думку

Маху, простір і час є впорядкованими системами рядів відчуттів людини.

 

Абсолютність і відносність простору і часу.

До найважливіших властивостей простору і часу слід віднести їх абсолютність і відносність. Абсолютність простору і часу полягає в тому, що вони є загальними і необхідними формами існування матерії, що немає і бути не може матеріальних явищ

зовні простору і часу. Відносність же простору і часу виражається в тому, що просторові структури і ритм часу визначаються станом матерії, що рухається, взаємодією матеріальних об'єктів, гравітаційних мас, полів і т.д. Інакше кажучи, конкретні

властивості простору і часу залежать від особливостей матеріальних об'єктів, їх руху і взаємодії. Це положення матеріалізму підтверджується спеціальною і загальною теорією відносності А. Ейнштейна. Спеціальна теорія відносності встановила, що просторово-часові властивості тіл міняються із зміною швидкості їх руху. Так, при наближенні швидкості руху тіла до швидкості світла його лінійні розміри скорочуються у напрямі руху, а хід часу сповільнюється. Ці висновки спеціальної теорії відносності експериментально підтверджені. Нові аспекти залежності просторово-часових характеристик від матеріальних процесів розкрила загальна теорія відносності. Згідно цієї теорії, простір в різних частинах всесвіту має різну кривизну і описується неєвклидовою геометрією. Кривизна простору обумовлена дією гравітаційних полів, створюваних масами тел. Ці поля викликають і уповільнення ходу протікання матеріальних процесів.

 

Властивості простору і часу.

Простір і час характеризуються також поряд властивостей, загальних для всіх відомих структурних рівнів матерії. Властивостями простору є його тривимірність і оборотність. Положення будь-якого об'єкту може бути визначено за допомогою трьох координат.

Будь-які процеси і події скоюються в тривимірному просторі. Проте слід мати на увазі, що в науці існує поняття багатовимірного (n - мірного) простору, який є прикладом математично­го узагальнення, що відображає не тільки просторові, але і інші властивості матеріальних об'єктів. У фізиці, наприклад, до трьох просторових координат додаються час і ряд інших параметрів, пов'язаних з конкретним чином опису об'єкту (температура, вогкість, тиск і ін.).

Простір оборотний. В будь-яку точку простору можна повернутися знов, але тільки в інший час. На відміну від простору час одномірно і необоротно. Воно «тече» від минулого через теперішній час до майбутнього. Сучасна наука постійно розширює і заглиблює наші уявлення про простір і час.

Основні поняття: буття, матерія, рух, механіцизм, редукціонизм, спокій, простір, час, нескінченність, безмежність.

 

Контрольні питання:

 

1 рівень.

1. Як розумів буття Парменід?

2. Як розумів буття Платон?

3. Як розуміли буття в XVII – XVIII ст.?

4. Що таке онтологія?

5. Що таке субстанція?

6. Як розуміють категорію «матерія» у філософії матеріалізму і ідеалізму?

7. Що таке рух?

8. Визначте, що таке спокій?

9. Що таке механіцизм?

10. Що таке віталізм?

11. Дайте визначення категорій «простір» і «час».

12. Що означають субстанціональна і реляційна концепції простору і часу?

 

2 рівень.

1. Визначте, до яких філософських напрямів можна віднести наступні думки:

а) Простір і час - «форми людської свідомості».

б) Простір і час - не «прості форми явищ, а корені умови буття».

в) Простір і час - «суть способи, якими ми сприймаємо речі».

г) Простір і час - «форми соціального узгодження досвіду різних людей».

2. Чи можна сказати: «Вся матерія складається з речей?»

3. Чи можна рахувати поняття «фізичне» і «матеріальне» рівноцінними?

4. Чи можна електромагнітні явища виразити на мові механіки?

5. Чи є в русі щось залишається незмінним?

6. Чи можна простір і час розглядати як особливі, самостійні природні реальності?

7. Чи має сенс говорити про зоровий простір? Чи відрізняється воно від фізичного простору?

 

Література.

 

1.Асмус В.Ф. Античная философия. – Учеб. пособие. Изд. 2-е, доп. – М., «Высшая школа», 1976.

2.Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч.Ч. 2: Гл. V, VI.

3.Радугин А. А. Философия. М., 2001.

4.Философия: учебник для высших учебных заведений. – Ростов н/Д.: «Феникс», 1997.

5.Філософія: Навчальний посібник. – Київ: “Каравела”; Львів: “Новий світ-2000”, 2001.

 

Тема 12 Свідомість.

12.1. Поняття відображення, його форми.

12.2. Філософські ідеї про сутність свідомості.

12.3. Проблема походження свідомості. Суспільно-історична сутність свідомості.

12.4. Свідомість і мозок.

12.5. Структура і функції свідомості.

 

12.1. Поняття відображення, його форми.

 

Категорія свідомості дозволяє розкрити дивну здатність людини – відтворювати в своїх ідеальних образах об'єкти і властивості навколишнього світу, їх взаємозв'язку і взаємодії. Свідомість є надзвичайно складним і своєрідним предметом вивчення. Таємні властивості людської психіки деколи породжують вельми сумнівні гіпотези. Якими б дивними властивостями ні володіла наша свідомість, воно не надприродний дар, а природне слідство розвитку і ускладнення матеріального миру, зокрема, такої властивості матерії, як віддзеркалення. Відображення є властивість матеріальних систем в процесі взаємодії відтворювати особливості інших систем. Можна сказати, що віддзеркалення є результат взаємодії об'єктів.


Читайте також:

  1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  2. А. В. Дудник 1 страница
  3. А. В. Дудник 10 страница
  4. А. В. Дудник 11 страница
  5. А. В. Дудник 12 страница
  6. А. В. Дудник 2 страница
  7. А. В. Дудник 3 страница
  8. А. В. Дудник 4 страница
  9. А. В. Дудник 5 страница
  10. А. В. Дудник 6 страница
  11. А. В. Дудник 7 страница
  12. А. В. Дудник 8 страница




Переглядів: 212

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 10. Філософія, її роль у житті людини й суспільства. 6 страница | Цевлаштування. 2 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.025 сек.