Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Проблема «доказів буття Бога».

Таблиця 1.

Зміст лекції

Додаткова

Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности. – М.: Наука, 1989.

Василенко В.Х. На межі античної і нової медицини// Тер. архів .- 1983 .- Т.55, № 1 .- С.136-139.

Гален К. Про призначення частин людського тіла .- М., 1971 .- 555 с.

Зеліксон Ю.І.. Кондратьева Т.С. Лікарські засоби Стародавнього Риму//Фармація .- 1992 .- № 6 .- С.87-89.

Зеньковский В. В. Основы христианской философии. – М.: Канон, 1996.

Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии. – М.: Мысль, 1979.

Мирський М.Є. А. Цельс і його праця «Промедицині »//Клин, медічіна .- 1978.-Т.56. № 9.-С. 144-147.

Петров Б.Д. Природно-історичні погляди Галена/К. Галею. Про призначеннячастин людського тіла .- М., 1971 .- С. 30-51.

Петров Б.Д. Від Гіппократа до Семашко .- М., 1990 .- С.35-57.

Піцхелаурч Т.З. АВЛ Корнелій Цельс і його медична енциклопедія// Рад.охорона здоров'я .- 1979 .- № 4 .- C.70-72.

Піцхелаурі Т.З. Клавдій Гален - класик античної медицини// Рад.охорона здоров'я - 1980 .- № 4 .- С.70-71.

Сорокіна Т.С. Медицина в Древньому Римі// Фельдшер і акушерка.-1983 .- № 12 .- С.38-43.

Савельева М. Ю. Вера как способ познания действительности: постановка проблемы // Філософська і соціологічна думка. – 1994. – № 3, 4.

Стангене Д. Проблема соотношения разума и веры в средневековой философии // Вопросы философии. – 1999. – № 7.

Суини М. Лекции по средневековой философии / А. К. Лявданский (авториз.пер. с англ.). — М.: Греко-латинский кабинет Ю.А.Шичалина, 2001.

Тернівський В.Н. Клавдій Гален і його праці/К. Гален. Про призначення частинлюдського тіла .- М., 1971 .- С.3-29.

Чикин С.Я. Лікарі-філософи .- М., 1990 .- С.41-46. Цельс К. Про медицину .- М., 1959 .- 381 с.

Штекль А. История средневековой философии. – Репр. изд. – СПб.: Алетейя, 1996.

Опрацювання першоджерел:

1. Легойда Вл. За что сожгли Джордано Бруно // Православие и мир. – 04 июля, 2009. Режим доступа: http://www.pravmir.ru/za-chto-sozhgli-dzhordano-bruno-1/

2. Горфункель А. Джордано Бруно перед лицом инквицизии. Режим доступа: http://krotov.info/acts/16/3/bruno_1.htm

 

 


1. СЄХФ – це сукупність релігійно-філософських, соціально-політичних, етичних вчень, які були сформовані отцями церкви та розвинені схоластами в I-XV ст. н.е. в країнах Європи.

Передумови розвитку СЄХФ:

= соціально-культурна криза Римської імперії;

= зміни в світоглядній орієнтації тогочасних людей, які були зумовлені перенасиченістю земними благами;

= прагнення людей до вічного життя, водночас усвідомлення обмеженості суто людських можливостей і ресерсів для здійснення своїх цілей і прагнень;

= розвиток монотеїстичної релігійності призвів до перемоги християнства, яке й стало пануючою ідеологією;

= зближення філософії з релігією, особливо в I-V ст. н.е.;

= зміна самої концепції філософії: з пізнання буття як такого філософія перетворюється в знаряддя пізнання Бога, в мистецтво зближення людини з Божественим;

= прогресивний розвиток арабської філософії і філософії Середньої Азії, який був пов’язаний із засвоєнням вчення Аристотеля у відповідності з новими історичними завданнями і досягненнями науки, особливо математики, астрономії і медицини;

= прагнення християнства знайти філософське обгрунтування своїх основних ідей;

= панування варварів на Заході (руйнування Риму та римської імперії);

= хрестові походи, праця Боеція (480-524) по перекладу деяких робіт Аристотеля і неоплатоника Порфірія на латинську мову, написання коментарів до перекладу.

Функції СЄХФ:

1. Розумно і упорядковано обмірковувати все існуюче.

2. Освоювати досягнення духовної культури.

3. При осмисленні того, що існує, виходити з положень досвіду християнської віри.

4. Підтримувати раціональними положеннями християнські цінності і збудоване на їхній основі світобачення.

5. Розтлумачувати, роз'яснювати істини віри, сприяючи поширенню і зміцненню знань про них.

Особливості СЄХФ:

- сакралізація філософії, тобто надмірне зближення філософії з релігією;

- призначення філософії бачилося у її служінні релігії, що виражене у відомому вислові схоласта XI ст Петра Даміані: «Філософія повинна служити Священному писанню, як служниця своїй пані»;

- приблизно до XI-XIII ст. філософія і теологія не розмежовувалися, їхньою основою були догматичні підстави християнства;

- синкретичність філософії, тобто філософія працювала над інтеграцією національного й расового, часткового в ціле, окремих систем думки в одну наднаціональну, надрасову концепцію;

- будучи приємницею античної філософії, деколи навіть повторюючи її, виробила свої власні принципи;

- переважна більшість філософів – священослужителі;

- церква була центром духовної культури і освіти;

- філософія і релігія мали одну спільну ціль: служити порятунку людини і людства;

- завдання філософії полягало в підготовці слухачів до сприйняття більш грунтовного теологічного знання;

- філософія багато займалася формально-логічними пошуками, індивідуальне новаторство в філософії почало заохочуватися тільки з XII-XIII ст., але продовжувало цінуватися точність відтворення авторитетних ідей, уміння дедукувати з них знання, умоглядність, книжкова ерудиція, дидактизм (здатність нагромаджувати у великій кількості, систематизувати і передавати знання, переконувати і роз'яснювати).

Принципи СЄХФ[1]:

1. Теоцентрізм. В центрі всесвіту - Бог. Бог- духовний особовий трансцендентний Абсолют, який поза часом і поза простором, він є зосередження, джерело всіх цінностей, буття, могутності, творчої сили, святості, добра, істини, краси, любові. Бог триєдиний. У Божественній Трійці, природа якої нероздільна сутність - три рівноцінні особи-іпостасі: Бог-батько - абсолютна першооснова, Бог-син-логос - смисловий початок, Бог-святий Дух - Животворящий Початок. Бог-син-Христос об'єднав в собі всю повноту божественної природи і всю повноту людської природи.

2. Креаціонізм. Бог-творець створив світ ні з чого. На початку творіння були Божественна Воля і Божественне Слово-Логос. Воно втілене в Христі і відкрито в Біблії. Світ - це зосередження задуму Божого, явище його вседосконалості. Суть Бога може бути представлена лише через те, чим він не є (негативна апофатична теологія). Оскільки сили Бога вкладені в Творіння, то Божественні атрибути характеризуються позитивно (катафатична теологія). Світ, який втілює Логос, впорядкований, тому в певних кордонах його можна пізнати. Боже творіння спочатку (першопочатково) гармонійне, оскільки корінь світу - це корінь Краси, який божественно духовний. Світ безумовно реальний. Субстанционально самостійного джерела зла не може бути. Звідси - основа християнського світогляду - етичний оптимізм.

3. Провіденціалізм. Бог управляє світом. Історія є виконанням Божественного призначення. Події земного життя мають вищий, Божественний сенс. Бог ніколи не залишає людей без допомоги. Людям дається Одкровення. Місія Христа - вивести людей із стану відчуження. Добро - це Бог, як надмета, що зобов'язує людину до самоудосконалення, і все, що відповідає цілям наближення до нього. Зло - це те, що віддаляє людину від Бога. Христос - в його людській природі - ідеал для особи.

4. Персоналізм. Кожна людина - цілісність духу, душі і тіла. Кожна людина - особа. Стосунки між Богом і людиною - особові. Вищий рівень цих стосунків - любов. Бог творить людину по своєму образу і подібності, наділяє людину розумом, мовою, вільною волею, владою над природою. Бог дає кожній людині душу і є її Верховним Суддею. Люди створені тілесними. Тіло - храм душі, в ньому, через нього душа творить, з тілом зв'язана індивідуальність особи. Гріхопадіння – це зловживання Божественним даром свободи, це вибір гордині, відпадіння (відчуження) від Бога. Людина - це з'єднання ціннісно протилежного, у зв'язку з цим природа людини по суті суперечлива, в ній протистоять образ Божественний і гріховність. Дух - вище в людині. Він відкритий Божественному Духу, Благодаті. Душа - арена боротьби добра і зла. Головне джерело зла в гріху.

5. Ревеляціонізм. Це принцип Одкровення. Бог відкриває людині свою волю, глибокі сенси, істини буття, які збережені в Священному Писанні (Біблії). Основа Біблії - це авторитет Божественного. Біблія - Книга книг, в якій знаходяться ключі до сенсів природного і людського, до таємниць окремого життя і порятунку.

6. Герменевтизм (від герменевтики). В цілях розуміння Одкровення розвивалося мистецтво тлумачення Священних текстів, тобто екзегетика. Вже перші християнські мислителі зверталися до символічного пояснення Святого Письма, до герменевтики (мистецтво тлумачення) і до семіотики (вчення про знаки взагалі, знаки мови зокрема). Виділялося декілька основних рівнів сенсів: сенс зовнішній і внутрішній, сенс буквальний (тілесний), сенс моральний (душевний), сенс божественний (духовний).

2. Періоди розвитку СЄХФ: проблеми, представники, хронологічні межи

Періоди розвитку СЄХФ: проблеми, представники, хронологічні межі

№ з/п Назва направлення християнської філософії Назва періоду СЄХФ Хронологічні межі періоду СЄХФ, який представляють філософські направлення Представники направлення християнської філософії перших столітть н.е. Основні проблеми, питання
1. Гностицизм (I-III ст. н.е.) Патристика II-VIII ст. н.е. Климент з Олександрії (150-215 рр. н.е.); Оріген (185-254) Містичне пізнання Бога, методика досягнення пізнання (гносис) Богаін.
2. Маніхейство (III ст. н.е.) Патристика II-VIII ст. н.е. Манн (216-270 рр. н.е.) Радикальний дуалізм Добра і Зла; презентує раціаналістичний підхід; різку форму матеріалізму.
3. Апологетика (I-III ст. н.е.) Патристика II-VIII ст. н.е. Юстиніан-мученик (100-165 рр. н.е.), Тертулліан (160-240 рр. н.е.) Співвідношення віри і розуму; одкровення християн і мудрості язичників (греків і римлян); проблема сутності Бога та його троїчності (тринітарна проблема); проблема створення світу; про природу людини та її цілі; проповідування життя в Логосі і з ним, аскетичний спосіб життя та ін.
4. Догматика (IV-V ст. н.е.) Патристика II-VIII ст. н.е. Августин Аврелій (354-430 рр.н.е.) Спроба поєднати християнську віру у втілення Бога, який прийшов спасти людей, з вченням єврейської релігії, з вченням античних та східних релігій, свобода волі людини і можливість спасіння душі, проблема походження зла в світі та причин, за яких його терпить Бог; проблема сутності Бога; розуміння історії як рурху до певної кінцевої мети та визначення цієї мети – «Град Божий»; проблема свідомості людини та пошуку засобів гармонізації внутрішнього та зовнішнього світів людини та ін.
5. Патристика (II-VIII ст. н.е.) Патристика II-VIII ст. н.е. Августин Аврелій (354-430 рр.н.е.), Василій Великий (339-379), Григорій Нисський (335-394), Іоан Дамаскін (675-753), Максим Сповідник (580-663) Проблеми сутності Бога; проблеми природи, сутності і свободи волі людини; проблеми співвідношення розуму і віри; проблема лінійності історії; проблема пошуку людиною Бога; проблема походження добра і зла; проблема шляхів самопізнання і самовдосконалення людини та ін.
6. Реалізм Схоластика IX-XV ст. н.е. Ансельм Кентерберійський (1033-1109),Альберт Великий (1193-1280), Фома Аквінський (1224(5)-1274) Справжньою реальністю володіють лише загальні поняття (універсалії), а не окремі речі, які існують в емпіричному світі. Універсалії є думками, ідеями в Божественному розумі. Тому людський розум лише за допомогою Бога в змозі зрозуміти суть речей, бо суть є загальне поняття, яке існує реально. Якщо є думки про Бога, то і в реальності є Бог. Універсалії існують реально, самостійно, вони існують до матеріальних, емпіричних речей.
7. Номіналізм Схоластика IX-XV ст. н.е. Росцелін із Комп’єні (1050-1125), Дунс Скот (1265-1308), Уільям Оккам (1285-1349) Загальні поняття (універсалії) - це лише імена, назви для окремих предметів. Універсалії не володіють жодним самостійним існуванням зовні і окрім окремих речей. Реально існують лише речі. Загальні поняття утворюються лише Розумом людини за допомогою абстрагування окремих речей і явищ. Універсалії існують в (після) речах(ей), а речі пізнаються чуттєвим (плотським) досвідом.    
8. Концептуалізм Схоластика IX-XV ст. н.е. П’єр Абеляр (1079-1142) Компромісна позиція, яка визнавала існування універсалій і до речей і в самих речах, але у формі певних концептів, які виконувати допоміжну роль в пізнання людиною всього існуючого.  

 

3. Основні проблеми середньовічної християнської філософії:

1. Проблема «віри і розуму»

2. Проблема «доказів існування (буття) Бога»

3. Проблема «універсалій»

Проблема «віри і розуму» -це проблема співвідношення віри і розуму, істин Одкровення і знання, які розум людини віднайшов у світіт.

Задача цієї проблеми: з'єднання досвіду містичного, інтимного, молитовного спілкування з Богом із зовні вираженими, сталими, раціонально осмисленими формами культури; представлення системи загальнозначущого світобачення на основі віри.

При зіткненні віри з розумом, раціональною критикою виникає три основних позиції, які по-різному визначають перспективи зв'язку теології і філософії:

1. «Вірую, щоб зрозуміти» - теза Аврелія Августина (354-430). Догмати віри приймаються без критики, без обгрунтування і стають фундаментом для раціональних висновків.

2. «Розумію, щоб вірити» - принцип П. Абеляра (1079-1142), згідно з яким істини віри повинні отримувати раціональне обгрунтування і філософське тлумачення.

3. «Вірую, тому що абсурдно» - вислів в дусі Квінта Септімія Тертулліана (біля 160-після 220). підкреслює розбіжність істин розуму і віри, що доходять до несумісності теології і філософії.

«Доказами буття Бога» називаються раціональні аргументи, які приводилися на підтримку віри в існування Бога. Відмітимо, що буття Бога як істини віри не викликали сумнівів. Сперечалися про можливість і способи його підтвердження розумом.

В історії філософії особливо відомими є позиції:

а) У. Оккам (1300-1349 рр.), вважав ірраціональним само поняття Бога; стверджував, що в його існування можна лише вірити, воно не підлягає раціональному обгрунтуванню;

б) Августин Аврелій (354-430), А. Кентерберійський (1033-1109). З ідеї Бога як вищої істоти, абсолютно досконалої реальності витікає його буття, оскільки воно (буття) - складова вищої досконалості;

в) Ф. Аквінський (1224/5-1274). Відносність і обумовленість існування всього в світі передбачає буття абсолютного його початку, безумовно необхідної суті - Творця (космологічний доказ). Теологічний доказ зводиться до думки про те, що доцільність і порядок в світі свідчать про наявність його досконалого мудрого улаштовувача.

 


Читайте також:

  1. IV. Проблема антропогенних змін клімату або «парниковий ефект».
  2. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
  3. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
  4. Близькосхідна проблема на рубежі 60-70-х років.
  5. Буття людини як реальний процес її існування
  6. Буття не зводиться до наявного, спостережуваного, чуттєвих форм буття.
  7. Буття. Матерія. Формування філософського поняття матерії
  8. Бухгалтерський облік вибуття основних засобів і нематеріальних активів
  9. Вибір місця розташування підприємства як проблема прийняття рішень.
  10. Виживання людини і людства–нагальна проблема сучасності
  11. Визначення балансової вартості валюти в момент її вибуття.
  12. Виміри людського буття




Переглядів: 1265

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Правочин, вчинений з порушенням вимог закону про форму | Лекція 3. ОБЛІК ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЗА ВИПУЩЕНИМИ ОБЛІГАЦІЯМИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.019 сек.