Становлення краєзнавства як науки

Становлення краєзнавства як науки, розробка його теоретичних та методологічних принципів відбувалося впродовж XIX століття.

Український краєзнавчий рух веде свій славетний родовід від легендарних

літописців часів могутньої Київської Русі та героїчної доби козаччини, від наукових товариств, археологічних з'їздів, комісій, видатних діячів літератури і мистецтва, багатьох меценатів, шанувальників культури, аматорських гуртків, які започаткували ретельне вивчення та дбайливе збереження для прийдешніх поколінь історичних, мистецьких, фольклорно-етнографічних надбань та побутово-господарських традицій рідного народу.

У 40 рр. XIX ст. виникла ідея створення інституції, яка б займалася дослідженнями регіональної історії. У 1843 р. у Києві було створено Тимчасову комісію для розгляду давніх актів, яку частіше називають Археографічною комісією. Вона займалася виявленням документів в архівах державних установ, магістратів, монастирів та їх виданням. Серед членів комісії були М. Костомаров, О. Лазаревський, О. Левицький, М. Максимович, В. Іконников та ін. Брав участь у її роботі Т. Шевченко, який здійснив три науково-пошукові подорожі по Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поділлю та Волині. Протягом 40-50-х рр. Комісією було опубліковано 4 томи «Памятников», літописи Григорія Грабянки, Самійла Величка. З 1859 р. почав виходити

«Архив Юго-Западной России». До 1914 р. було видано 35 його томів.

Величезне значення для становлення українського краєзнавства мала велика та плідна діяльність історичного товариства Нестора-Літописця,

заснованого у 1874 р. при Київському університеті ім. Св. Володимира. Воно фактично стало науковим центром дослідження історії України ХVІ-ХVШ ст. Активними діячами товариства були В. Антонович, І. Срезневський, В. Іконников, О. Лазаревський, Д. Багалій, М. Костомаров, М. Сумцов та ін. З 1879 р. по 1914 р. товариство видало 24 випуски збірника наукових праць –

«Чтения в обществе Нестора-Летописца». Головними напрямками досліджень Товариства були студії з історії України, археології, історичної географії.

Одеське наукове товариство історії і старожитностей (ОТІС), створене у квітні 1839 р., займалося дослідженням пам'яток археології та історії Південної України, етнографічними та статистичними дослідженнями краю. Його діяльність тривала 83 роки. В роботі товариства брали участь Д. Княжевич, М. Кір'яков, А. Скальковський, Д. Яворницький та ін. Згідно статусу ОТІС мало на меті поширення історичних та археологічних відомостей про південь Росії. Його головними завданнями були: збирання, опис та збереження залишків старовини, відкритих на півдні Росії; пошук, упорядкування і роз'яснення документів і актів, що стосуються історії краю; критичне дослідження свідчень древніх письменників про місцевості краю; підготовка записів для майбутньої історії краю, збір відомостей про його теперішній стан; публікація результатів досліджень у «Записках», які виходили протягом 1844 – 1919 рр.

У 1887 р. при Харківському університеті було утворено Харківське наукове історико-філологічне товариство. Воно займалося вивченням етнографії та історії Слобідської та Лівобережної України, української філології. Товариство видавало «Сборники» (1886-1914), «Труды» (1893-1902),

«Вестник» (1911-1914). В його роботі брали участь Д. Багалій, М. Дринов, М. Сумцов, О. Потребня та ін. З 1880 р. при товаристві почали функціонувати архів, етнографічний музей, дві бібліотеки.

У 1880 р.було засновано Наукове товариство ім. Т.Шевченка Львові (НТШ), яке стало головною ареною для

розгортання українознавчих досліджень на західноукраїнських землях. Членами НТШ у різний час були видатні діячі науки та літератури – І. Нечуй-Левицький, І. Франко, Ф. Вовк, В. Антонович, М. Грушевський, А. Шептицький. Найважливішим завданням НТШ було вивчення історії, археології, культури України. Регіональними дослідженнями займалась етнографічна комісія, створена

В. Вернадський, перший

президент майбутньої Академії Наук, вважав, що НТШ

«...намагалося своєю діяльністю наблизитися до тих завдань, які

виконує Національна академія наук, і на деяких ділянках

наукової праці – в дослідженні українського народу – вона з

честю мала рівнятися до

академії інших націй».

1898 р., комісії мови, літератури, археографічна. З 1884 р. почали створюватися губернські вчені архіви і комісії (ВАК). В Україні діяло 7 комісій, які працювали до 1919 р. – Таврійська (1887), Чернігівська (1896), Херсонська (1898), Катеринославська та Полтавська (1903), Київська (1914), Харківська (1915). Комісії, до складу яких

входили гредстваники місцевої

громадськості, займалися збиранням архівних матеріалів, свідоцтв про пам'ятки старовини, створення архівів, музейних колекцій тощо.

Протягом 1882-1906 рр. головною трибуною краєзнавчого руху в Україні став друкований орган Київської Старої Громади – історико- філологічний часопис «Киевская старовина», заснований Володимиром Антоновичем. На його сторінках

У 1917 р. у Києві під головуванням

М. С. Грушевського розпочав роботу Центральний комітет охорони пам'яток старовини і мистецтва. У листопаді 1918 р. гетьман П.П.Скоропадський підписав закон про створення Всеукраїнської академії наук (ВУАН), яка відіграла провідну роль у розвитку та організації краєзнавчої роботи.

неодноразово публікувалися праці видатних дослідників історії та етнографії Слобожанщини – Д. І. Багалія та М. Ф. Сумцова. Проте в умовах црської реакції часопис було заборонено.

XIX століття заклало основи наукових знань про заселення України, її міста і села, культуру та побут її мешканців. У вкрай несприятливих умовах бездержавності і розчленованості українських земель історики київської, харківської, львівської, одеської наукових шкіл формували уявлення про Україну, специфіку розвитку її регіонів, про подвиги й звершення наших далеких предків.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Яка краєзнавча спілка діяла у Харкові у ХІХ ст., визначити напрямки її діяльності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.229 сек.