Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Види і методи вивчення попиту.

Існують два методи оцінки поточного попиту:

1. Метод оцінки загальної ємності ринку (метод ланцюгових відносин).

2. Метод оцінки ємкості територіального ринку.

Розрізнюють чотири методи оцінки ємності територіального ринку:

1) метод підсумовування ринків - використовується головним чином підприємствами, що виробляють засоби виробництва;

2) метод розрахунку індексу купівельної спроможності - використовується в основному підприємствами-виробниками товарів масового попиту;

3) метод складання функціональних карт;

4) урахування переваг перед конкурентами.

Метод підсумовування ринків вимагає виявлення всіх можливих покупців даного товару на кожному ринку і підсумовування оцінок потенційних обсягів продажу.

Спочатку необхідно виявити всіх потенційних покупців на ринку (індивідуальні покупці підприємства оптової і роздрібної торгівлі і т.д.).

Потім, після виявлення і підсумовування їх потреб, визначити загальну ємність ринку.

Більш ефективний метод оцінки ємності територіальних ринків полягає у використанні стандартної системи класифікації галузей економіки.

Отримати повну інформацію про всі галузі економіки, в яких використовуються вироби підприємства, можна трьома шляхами. По-перше, виробник може проаналізувати обсяг збуту своєї продукції за минулі роки і визначити за стандартною системою класифікації кодові номери своїх покупців минулих років. По-друге, він може скористатися стандартною класифікацією галузей економіки. По-третє, він може розіслати анкети підприємствам, щоб з'ясовувати їх наміри.

Далі виробник повинен визначити приблизну кількість виробів, яка буде використовуватися в кожній галузі. Після того як виробник встановить співвідношення кількості і обсягу реалізації продукції галузей-покупців, він може розрахувати ємність ринку. Однак до остаточного прийняття рішення про кількість коштів, що виділяються на кожний ринок, виробнику необхідно отримати такі додаткові відомості про кожний ринок, як: міра насиченості ринку, кількість конкурентів і їх позиції, тип ринку.

Метод розрахунку індексу купівельної спроможності. Підприємства, що виробляють товари масового споживання, також стикаються з проблемою оцінки ємності різних територіальних ринків. Внаслідок численності кінцевих споживачів їх товарів, підприємства не можуть оцінити потребу в своїх товарах всіх потенційних покупців.

У цих умовах найчастіше використовується метод індексів.

Необхідно визначити чинники, що визначають ємність ринку і розробити 1 багатофакторний показник, в якому б кожному чиннику була призначена певна вага.

Один з найбільш відомих багатофакторних індексів, що відображає відносну спроможність в даному регіоні, може бути представлений у вигляді наступної формули:

де: виражена у відсотках частка І-го регіону в сумарній купівельній спроможності населення країни;

- виражена у відсотках частка і-го регіону у вільному (після вирахування податків) особистому прибутку населення загалом по країні;

- виражена у відсотках частка і-го регіону в загальному обсязі роздрібної реалізації загалом по країні;

- виражена у відсотках частка і-го регіону в чисельності населення країни.

Розрахунок ємності ринку з урахуванням переваг перед конкурентами здійснюється за формулою:

ЕРП =

де: ЕРП - ємність ринку;

а - загальна кількість проданих на географічному сегменті ринку виробів в тому або іншому регіоні, країні;

в - частка ринку виробів, відповідних продукції підприємства по ціні або інш. чиннику, по якому у підприємства переваги перед конкурентами;

з - частка виробів, реалізованих через універмаги або інш. переважними каналами

збуту;

- частка, яку підприємство буде прагнути відвоювати на даному скорегованому сегменті.

Метод складання функціональних карт - проведення свого роду подвійної сегментації (по виробу і по споживачах). Такі карти можуть бути:

а) однофакторними (коли сегментація - по одному чиннику і для однорідної групи виробів);

б) багатофакторними (при аналізі того, для яких груп споживачів призначена конкретна модель виробу і які її параметри найбільш важливі для просування продукції на ринку). Серед чинників: ціна, канали збуту, технічні характеристики і т.д.

Початкові параметри і результати аналізу представляються у вигляді матриці, де: по рядках

- значення чинника, а по стовпцях - сегменти ринку.

Суть моделі в тому, що на основі виділення сегментів ринку по групах споживачів і співставлення їх з різними значеннями чинника (функціональних і технічних параметрів виробів), вибраного для аналізу, визначаються:

- які з параметрів більше підходять для виділених груп споживачів;

- потенційна ємність ринку збуту для цього виробу.

Розрахунок ємності ринку методом складання функціональних карт здійснюється на основі наступної формули:

де: і = 1, 2 ... - індекс сегмента ринку по продукту, моделі виробу, виділений за якою-небудь ознакою; й - загальна кількість виробів, проданих на му географічному ринку;

- - 1, 2 ... п - індекс географічного сегмента ринку;

- - частка і-го сегмента ринку по продукту

на -м сегменті;

ЕРФі - ємність і-го сегмента ринку по продукту.

Потрібно враховувати, що оцінка ємності регіонального ринку в більшій мірі відображає можливості збуту продукції галузі, чим даного підприємства. При розробці плану маркетингу підприємство повинно розглядати рівень конкуренції, свої власні можливості на кожному ринку. Тому кожному підприємству доцільно використати свої специфічні методи вивчення попиту.

Методи вивчення попиту - це сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких проводиться збір, обробка і аналіз інформації про попит населення, визначаються його кількісні розміри і якісні характеристики.

Розрізнюють:

1. Методи обліку попиту, тобто методи збору даних або статистичне спостереження за попитом.

2. Методи обробки, систематизації даних і розрахунку похідних показників.

3. Методи виявлення тенденцій, закономірностей розвитку попиту, вивчення зв'язків між попитом і чинниками, що впливають на нього.

Методи обліку попиту обираються у залежності від видів попиту, типів підприємств, інформаційного забезпечення.

Найбільше поширення одержало вивчення реалізованого попиту населення, тобто того, який вже фактично реалізований в куплених населенням конкретних товарах. Для цих цілей використовуються різні методи: балансовий, обліку товарних чеків, відривних ярликів-вкладишів, реєстрації купівель, сканування штрихових кодів та інш.

При вивченні реалізованого попиту необхідно раціонально поєднувати методи систематичного і періодичного обліку попиту.

Періодично вивчати реалізований попит можна з допомогою: - балансового методу, суть якого полягає в тому, що реалізація товарів визначається з формули

товарного балансу:

де: Р - реалізація товарів населенню за звітний період,

Зп, Зк - товарні запаси на початок і кінець періоду,

Н - надходження товарів,

В - інші види продажу і вибуття товарів.

- аналізу товарних запасів, розрахунку обіговості товарів в днях обігу за звітний період і порівняння їх з базисним періодом,

- виставок-продажу товарів, виставок-дегустацій.

Методами систематичного обліку реалізованого попиту є:

- реєстрація купівель в спеціальних журналах;

- облік касових чеків;

- реєстрація товарних чеків;

- облік реалізації товарів по подвійних ярликах, ярликах-вкладишах, відривних талонах;

- касовий реєстратор попиту;

- автоматизований облік реалізованого попиту з машиночитальних ярликів І упаковок з штриховими кодами за допомогою спеціальних технічних засобів;

- використання товарних етикеток з штриховими кодами і спеціальних касових апаратів зі скануючими (що прочитують) пристроями.

Останній метод - один з перспективних методів обліку реалізованого попиту.

Суть його полягає в наступному: підприємством-виробником на товарний ярлик, упаковку, товар наноситься інформація про товар, яка закодована за допомогою штрихових кодів, при надходженні товару в магазин ця інформація записується магнітний носій і поступає в пам'ять ЕОМ. При купівлі товару касир проводить через скануючий пристрій етикетку з кодом і на табло електронного касового термінала висвічується і одночасно пробивається чек, в ЕОМ поступають дані про проданий товар і ведеться підрахунок реалізованих товарів, залишків, товарів підвищеного попиту, залежаних товарів.

Поряд зі знанням реалізованого попиту необхідно оцінювати розміри і структуру незадоволеного попиту, виявлення якого дозволяє точніше визначити величину дійсного попиту на окремі товари. Важливість його оцінки визначається тим, що заявки і замовлення торгівлі на споживчі товари повинні будуватися на інформації саме про дійсний попит населення.

Вивчення незадоволеного попиту складається з декількох етапів: виявлення товарів, попит на які незадоволено; вивчення причин цього, визначення розмірів незадоволеного попиту; розробка заходів по його усуненню.

У магазинах облік незадоволеного попиту по товарах достатнього асортименту можна здійснювати такими методами:

- по журналу обліку незадоволеного попиту;

- реєстрацією листків незадоволеного попиту;

- реєстрацією в магазинах фактів відсутності в продажу товарів, що запитуються покупцем;

- обліком кількості днів, протягом яких товар, що запитується був відсутній в продажу;

- обліком замовлень покупців на товари достатніх груп, що були відсутніми в даний момент в продажу, по журналах обліку попиту покупців;

- опитуваннями покупців в письмовій і усній формі.

Враховуючи динамічність попиту на товари, необхідно володіти даними про попит, що формується.

При вивченні попиту, що формується, ставиться задача виявити вимоги покупців до властивостей, якості, зовнішнього вигляду товарів (купівельні оцінки), які визначають більш швидкий розвиток попиту на одні товари в порівнянні з іншими.

Попит, що формується доцільно вивчати на стадії передринкового дослідження за експериментальними зразками і після виходу товару на ринок на стадії його серійного виробництва. Важливість передринкового вивчення попиту, що формується, в магазинах є особливою, оскільки воно дозволяє визначити переважні зразки для включення у виробничу програму, виявити у фахівців і покупців характеристики товару, які потрібно поліпшити, у визначено необхідній формі і представити його магазину. Такий підхід у вивченні попиту дає можливість використати платні зразки багато разів для випробування в реальних умовах споживання, виявити думки різних груп потенційних споживачів про упаковку, про зміст інструкції до товару, сервіс, про комплектуючі деталі, реакцію на модель загалом, про її рекламу, отримати інформацію про склад потенційних споживачів.

Кожний з методів обліку попиту має переваги і недоліки, тому їх треба використовувати в комплексі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Чинники, які зумовлюють попит.	\|	Уявлення про конкуренцію. Види та методи конкуренції.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.