Перехід до ектопаразитизму

Походження паразитизму та шляхи переходу від вільного до паразитичного способу життя

СТАНОВЛЕННЯ ПАРАЗИТИЧНОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ПАРАЗИТІВ

Походження паразитів від вільноіснуючих „предків” сумнівів не викликає. Про це однозначно свідчать спільний план будови, спільні морфологічні риси, притаманні групам, де об’єднані види, що ведуть вільний спосіб життя, і паразитичні види. Це характерно, зокрема, для плоских червів, серед яких є вільноіснуючі війчасті черви (турбелярії) та дуже подібні до них трематоди та моногенеї. Ще менше відрізняються паразитичні і вільноіснуючі круглі черви (нематоди). Багато спільного мають вільноіснуючі і паразитичні комахи, зокрема бліх виводять від двокрилих. У багатьох групах існують перехідні форми, а в деяких випадках можна побудувати ряди поступового переходу від вільного способу життя до паразитизму. Такі ряди поетапних морфологічних перетворень відомі для паразитичних ракоподібних. До того ж у багатьох випадках паразитичний спосіб життя притаманний лише певним поколінням або деяким стадіям життєвого циклу (личинками чи, навпаки, дорослим) або навіть особинам однієї статі (зазвичай самкам).

Паразитичні форми виникли на самому початку розвитку життя на Землі, майже одночасно з вільноіснуючими організмами. Незалежно від того, яку групу – хемотрофів, автотрофів чи гетеротрофів вважати первинною, виникнення паразитів було неминуще, оскільки воно зумовлене прагненням природи до максимальної економності кругообігу речовин і енергії у біосфері. Вибух видоутворення і поширення різноманітних паразитичних організмів співпадає з появою різних груп червів (силур-девон.)

Зазвичай потенційна здатність переходу до паразитичного способу життя тієї чи іншої групи тварин зумовлена наявністю певних морфологічних, фізіологічних, екологічних та інших преадаптацій, мова про які піде пізніше. Власне, перехід від вільного до паразитичного способу життя міг відбуватися кількома шляхами. Це простежується як для ектопаразитів, так і для ендопаразитів.

В цілому перехід від вільного життя до ектопаразитизму дещо простіший, легший з огляду на те, що у таких випадках середовище існування змінюється меншою мірою. Розрізняють п¢ять головних шляхів такого переходу.

1.Найпростіший „прямий” шлях – через інші форми симбіозу – синойкію (епіойкію) та інші форми коменсалізму. У багатьох групах тварин можна побудувати ряди видів, які починаються з вихідних сидячих видів, що мешкають на мертвому субстраті – камінні, уламках коралових скелетів, порожніх черепашках молюсків, інженерних спорудах, кораблях тощо, через випадкове оселення на черепашках живих молюсків, панцирах ракоподібних, шкірі китів до справжнього паразитування винятково на покривах живих тварин – хазяїв. Відомим прикладом є вусоногі раки, серед яких є й такі. що живуть лише на шкірі китів чи навіть здатні досить глибоко занурюватися в її товщу, а кореноголові та сакуліни з крабів є мезопаразитами.

2.Другий шлях – через живлення органічними залишками. Деякі групи тирогліфоїдних та акароїдних кліщів – мешканців нір та гнізд, перейшли до живлення на хазяях цих помешкань, споживаючи лусочки епідермісу та виділення шкірних залоз, а далі до постійного оселення на хазяях, як-от перові кліщі, і до живлення його живими тканинами (коростяні кліщі). Подібним шляхом перейшли до паразитизму і комахи-пухоїди.

3.Черезнекрофагію, живлення мертвими тваринами перейшли до паразитичного способу життя деякі кліщі й комахи, зокрема мухи-саркофагіди та вольфартова муха, личинки якої оселяються в ранах теплокровних тварин, в тому числі і людини.

4.Ще один можливий шлях до паразитичного способу життя – через хижацтво. Зокрема, це стосується п’явок, серед яких проміжною формою можна вважати кінську п’явку, яка споживає дрібних гідробіонтів як хижак, але нерідко нападає на великих тварин (і людину), висмоктуючи кров. Наступним щаблем пристосування до паразитизму є такі суто паразитичні п’явки, як проктоклексиси птахів чи суходільні тропічні п’явки, які нападають і на людей. Подібним чином хижі турбелярії – рабдоцели вважаються вихідними для моногеней. Серед турбелярій є також епіойки (темноцефали), які живуть на ракоподібних і живляться як хижаки іншими дрібними організмами, що є на тілі раків, тоді як ектопаразитичні моногенеї живляться слизом, кров’ю і тканинами покривів хазяїна. Серед інфузорій-сукторій також є хижаки та паразити інших інфузорій.

5.Один із поширених шляхів переходу до паразитизму - через гематофагію (кровоссання) притаманний багатьом групам членистоногих, зокрема комах. Прослідковується певний ряд етапів від короткочасних нападів для ссання крові (комарі, мошки, москіти, ґедзі, деякі тропічні клопи) через оселення у помешканні хазяїна (нори, гнізда, печери, оселя людини) – деякі клопи (блощиці), блохи та ін., до мух-кровососок, які оселяються на хазяїні у дорослій стадії, до постійного перебування всіх стадій розвитку на тілі хазяїна (безкрилі мухи-кровососки з овець, воші).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Склад паразитофауни головних таксонів тварин	\|	Перехід до ендопаразитизму

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.