Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Суть та характеристика середовища МЕВ 2 страница

Тарифна квота - це різновид змінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару і при перевищенні певної кількості встановлюється підвищена ставка тарифу.

Більшість сучасних заходів регулювання зовнішньої торгівлі відносяться до нетарифних обмежень. У нетарифних методах фінансові інструменти застосовуються для державного регулювання експорту, приховані - для імпорту; а з кількісних: квотування - для імпорту, “добровільні” обмеження - для експорту, а ліцензування - для експорту та імпорту.

Кількісні обмеження - це адміністративна форма регулювання торгового обороту шляхом встановлення кількості і номенклатури товарів дозволених для експорту чи імпорту.

Квотування (контингентування) - це обмеження у вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період часу. Квоти бувають:

- за напрямом дії - експортні, імпортні;

- за охопленням - глобальні, індивідуальні.

Ліцензування - передбачає видачу імпортеру або експортеру уповноваженим державним органом спеціального дозволу (ліцензії) на вивезення або ввезення певного товару протягом встановленого терміну.

Ліцензії бувають:

- генеральна - дозвіл на ввезення або вивезення певного товару протягом року без обмеження кількості угод;

- глобальна - дозвіл завезти або вивезти певний товар без обмеження у будь-яку країну протягом визначеного проміжку часу;

- автоматична - дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера або імпортера заявки на товар, яка не може бути відхилена органом державної влади.

“Добровільні” обмеження експорту - це кількісне обмеження експорту, базоване на зобов’язанні одного із партнерів добровільно обмежити або не збільшувати обсяг експорту товару на певний період часу в обумовлених угодами розмірах.

Серед нетарифних методів регулювання важливе місце посідають приховані методи, які можна назвати методами прихованого протекціонізму. Їх є дуже багато, за деякими даними до декількох сотень. Але основними з них є:

- внутрішні податки і збори;

- технічні бар’єри;

- вимоги про вміст місцевих компонентів.

Політика в рамках державних закупівель - це прихований метод торгової політики, згідно з яким від державних органів і підприємств вимагається купувати певні товари лише від національних фірм, навіть якщо вони дорожчі за імпортні.

Внутрішні податки і збори - це методи, скеровані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару, а значить і зниження його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони можуть бути прямими (податок на додану вартість, акцизний податок тощо) та непрямими (збір для реєстрації, на митне оформлення тощо).

Технічні бар’єри - це введення таких національних, адміністративних, технічних та інших норм і правил, які не перешкоджають ввезенню товарів з-за кордону. Наприклад, вимоги про дотримання національних стандартів, спеціальне упакування і маркування тощо.

Вимоги про вміст місцевих компонентів - законодавчо встановлена частка кінцевого продукту, яка повинна бути вироблена національними виробниками для продажу на внутрішньому ринку.

Розглянуті вище методи призначені здебільшого для обмеження імпорту. Для стимулювання експорту використовуються фінансові методи торгової політики, серед яких найсуттєвіші наступні:

- субсидії;

- кредитування;

- демпінг.

Субсидії - це грошові виплати, скеровані для підтримки національних товаровиробників. За характером виплат вони поділяються:

- прямі - безпосередні виплати експортеру різниці між його витратами і отриманим доходом зразу ж після здійснення експортної операції;

- непрямі - це приховане дотування експортерів шляхом надання пільг в оподаткуванні, пільгових умов страхування, позик за ставками нижчими за ринкові тощо;

- внутрішні субсидії - це метод, який передбачає бюджетне фінансування виробництва товарів, які реально конкурують з імпортними;

- експортні субсидії - це метод стимулювання експорту шляхом бюджетних виплат національним експортерам, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям за цінами нижчими, ніж на внутрішньому ринку.

Експортне кредитування - це метод, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. Воно може здійснюватись у формах:

- кредитів національним експортерам від державних банків під ставку відсотку, нижчу за ринкову;

- державних кредитів іноземним імпортерам, при дотриманні ними зобов’язань купувати товари лише у фірм країни;

- страхування комерційних та політичних експортних ризиків національних експортерів.

Одним з методів субсидування експорту є демпінг - вивезення товарів за цінами нижчими, ніж на внутрішньому та на світовому ринку. Демпінг може здійснюватись за рахунок державних субсидій експортерам або за рахунок зацікавлених фірм. Демпінг може мати одну з таких форм:

- епізодичний демпінг - це епізодичний продаж надлишкових товарів на зовнішній ринок за зниженими цінами;

- спеціальний демпінг - експорт товарів за цінами нижчими, ніж ціни внутрішнього ринку або навіть нижчими, ніж витрати виробництва;

- постійний демпінг - постійний експорт товарів за заниженими цінами;

- зворотній демпінг - завищення цін на експорт у порівнянні з цінами продажу цих товарів на внутрішньому ринку;

- взаємний демпінг - зустрічна торгівля двох країн одним і тим же товаром за заниженими цінами.

Серед нетарифних засобів регулювання міжнародної торгівлі є правові інструменти, які детально вивчаються міжнародним правом, але тісно пов’язані з міжнародною економікою. Серед них виділяють торгові угоди та правові режими.

Торгові угоди укладаються між урядами країн і ратифікуються парламентами. Вони укладаються здебільшого на 5-10 років і за рішенням сторін можуть переглядатися і продовжуватися.

З правових режимів найчастіше використовуються режим найбільшого сприяння та національний режим. Особливості першого з них розглянуто раніше. Національний режим - це режим економічних відносин між державами при якому кожна з сторін надає іноземним фізичним та юридичним особам режим, аналогічний як і для своїх юридичних і фізичних осіб.

 

3.3. Роль ГАТТ/СОТ в регулюванні міжнародної тогівлі

 

Важливе значення в регулюванні торгово-економічних відносин країн світової співдружності відіграє Генеральна угода з тарифів та торгівлі / Світова організація торгівлі (ГАТТ/СОТ). 22 країни в 1946 р. підписали ГАТТ - першу в історії багатосторонню міжнародну угоду, що регулювала умови світової торгівлі. З 1 січня 1994 р. її реорганізовано в СОТ.

Це міжнародна організація, яка діє на базі міжнародної багатосторонньої угоди, що регулює режим взаємної торгівлі і торгову політику країн-членів. Штаб-квартира організації знаходиться в Женеві. Рішення ГАТ-СОТ приймаються представниками від країн-учасниць під час переговорів, які називаються раунди.

Перші п’ять раундів переговорів у 1947, 1949, 1951, 1956, 1960-1962 роках були присвячені проблемам зниження мит; шостий - Кеннеді - раунд (1964-1967 р.) - проблемам торгових відносин США з країнами ЄС; у сьомому - Токіо - раунді - (1973-1979 р.) основними були питання усунення нетарифних бар’єрів та лібералізація міжнародної торгівлі.

Програма восьмого - Уругвайського раунду - стосувалася тарифних і нетарифних бар’єрів, торгівлі окремими видами товарів та природних ресурсів, регулювання міжнародного обміну послугами. Найважливішим є результат Уругвайського раунду переговорів (1986 - 1992), кінцеві документи якого було підписано 117 країнами стосовно:

- зменшення митних тарифів індустріальними країнами у середньому на 36%;

- скорочення індустріальними країнами експортних субсидій на 36%, рівня підтримки сільгоспвиробників на 20%;

- поширення ГАТТ / СОТ на сферу послуг.

В основу діяльності ГАТТ були покладені такі принципи:

- недискримінація у торгівлі, зрівняння у правах товарів імпортного та вітчизняного виробництва стосовно внутрішніх показників та зборів, а також правил, що регулюють внутрішню торгівлю;

- режим найбільшого сприяння, згідно з яким кожна з країн-партнерів зобов’язується надати партнеру такі ж права та пільги, які вона надає або збирається надати будь-якому іншому партнерові;

- використання переважно тарифних методів захисту національного ринку, ліквідація імпортних квот та інших нетарифних обмежень;

- прогресивне зниження митних тарифів шляхом проведення багатосторонніх переговорів;

- надання преференційного режиму у торгівлі з країнами, що розвиваються;

- розв’язання торгових конфліктів шляхом переговорів, консультацій і арбітражу.

Головна мета ГАТТ / СОТ - ліквідація митних та інших обмежень у торгівлі, а також забезпечення рівних умов у світовій торгівлі для всіх країн учасниць.

 

Контрольні запитання

 

1. Структура міжнародної торгівлі

2. Регулювання міжнародної торгівлі

3. Значення ГАТТ / СОТ в регулюванні міжнародної торгівлі

ТЕМА 4. ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

 

4.1. Меркантилізм

4.2. Теорія абсолютних переваг

4.3. Теорія порівняльних переваг

4.4. Теорія розміру країни

4.5. Теорія співвідношення факторів виробництва

4.6. Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва

4.7. “Парадокс Леонтьєва” та його пояснення

4.8. Теорія життєвого циклу товару

4.9. Теорія подібності країн або теорія перехресного попиту

4.10. Теорія конкурентних переваг М.Портера

 

4.1. Меркантилізм

 

Перша теорія міжнародної торгівлі (ТМТ) - теорія меркантилізму - була розроблена європейськими вченими Томасом Маном, Чарльзом Дейвіантом, Жаном Батістом Колбертом, сером Вільямом Петті. Меркантилізм - це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму.

Згідно з теорією меркантилізму багатство країни вимірюється кількістю золота та срібла, якими вона володіє. Основні висновки даної теорії:

1. Меркантилісти вперше запропонували струнку теорію міжнародної торгівлі. Вони вважали, що багатство країни полягає у володінні нею золотом та сріблом, і для досягнення цієї мети держави повинні: експортувати товарів та послуг більше, ніж імпортувати; регулювати зовнішню торгівлю для збільшення експорту і зменшення імпорту; заборонити або обмежити експорт сировини і дозволити безмитний імпорт сировини; заборонити будь-яку торгівлю своїх колоній з іншими країнами.

2. Провісники класичної школи економіки показали прямий зв’язок зовнішньої торгівлі із внутрішньоекономічним розвитком країни.

3. Неомеркантилісти пояснюють прагнення деяких країн мати активний торговий баланс їх соціальною або політичною метою.

4. Частина термінології часів меркантилізму збереглася до наших днів і часто вживається, за суттю, неправильно: пасивний торговий баланс (несприятливий) не обов’язково є збитковим; активний торговий баланс (сприятливий) може бути невигідним.

 

4.2. Теорія абсолютних переваг

 

Засновником класичної школи економічної думки був Адам Сміт, який піддав критиці твердження меркантилістів про те, що багатство країни залежить від володіння скарбами у вигляді золота або дорогоцінних каменів, які надходять до країни внаслідок перевищення експорту над імпортом. Він проголосив замість того, що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві товарів, де вони мають абсолютні переваги.

Суть теорії зовнішньої торгівлі А.Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, які продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їх торговим партнерам).

Відповідно до поглядів А.Сміта:

- урядам не слід втручатись у зовнішню торгівлю: вони повинні підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;

- нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватись на виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги, та торгувати ними в обмін на товари, перевагами у виробництві яких володіють інші нації;

- зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці шляхом розширення ринку за межі національних кордонів;

- експорт є позитивним фактором для економіки, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;

- субсидії на експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін і тому повинні бути скасовані.

Позитивною стороною теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих, чи інших товарів, тобто, коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.

 

4.3. Теорія порівняльних переваг

 

Теорію абсолютних переваг А.Сміта розвинув Давід Рікардо, довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно більш низькими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій.

Теорія порівняльних переваг:

- вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді визначається співвідношенням сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках;

- вона довела існування виграшу від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат;

- вона дозволяє здійснювати зовнішньоекономічну політику на науковому фундаменті.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому, при застосуванні теорії порівняльних переваг для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:

- не враховує транспортних витрат;

- ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу;

- виходить з існування тільки одного фактора виробництва (праці);

- ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у наділеності країн факторами виробництва;

- виходить із передумови повної зайнятості, тобто, робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій більш продуктивній. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати, і таким чином, ігнорується закон зростаючих витрат;

- не дозволяє пояснити торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

 

4.4. Теорія розміру країни

 

Суть теорії розміру країни: через те, що країни з більшою територією зазвичай мають більш різноманітні кліматичні умови та природні ресурси, вони у загальному ближче до економічної самодостатності, ніж малі за розміром країни. Основні складові теорії:

- великі країни порівняно з малими експортують меншу частку виробленої продукції та імпортують меншу частку товарів;

- великі країни, на відміну від малих, мають більш різноманітні ресурси;

- великі країни порівняно з малими мають більш високі транспортні витрати у міжнародній торгівлі;

- великі країни, на відміну від малих, зазвичай можуть здійснювати великосерійне виробництво.

 

4.5. Теорія співвідношення факторів виробництва

 

У середині 20-х років шведські економісти-неокласики Елі Хекшер та Бертіл Олін розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка пізніше отримала назву теорії Хекшера-Оліна.

Зміст теорії Хекшера-Оліна полягає, за словами Оліна, у наступному: “Товари, які потребують для свого виробництва значних затрат (надлишкових факторів виробництва) та невеликих затрат (дефіцитних факторів), експортуються в обмін на товари, які продукуються з використанням факторів у оберненій пропорції. Так, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортують дефіцитні фактори виробництва”. Або, інакше: країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів.

Країна вважається у надлишку наділеною робочою силою, якщо співвідношення між її кількістю та рештою факторів у неї вище, ніж у решти світу.

Продукт вважається трудомістким, якщо частка затрат на робочу силу у його вартості вище, ніж у вартості інших продуктів.

 

4.6. Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва

 

У 1948 році американський економіст Пол Самуельсон довів теорему вирівнювання цін на фактори виробництва, яка отримала назву теореми Хекшера-Оліна-Самуельсона - міжнародна торгівля призводить до вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва у торгуючих країнах.

Гомогенний капітал - це капітал, який має однакову продуктивність та ризикованість; гомогенна праця - це праця з однаковим рівнем підготовки, освіти та продуктивності; гомогенна земля - це земля з однаковою родючістю, станом грунтів тощо. Основні висновки теорії:

- згідно теорії Хекшера-Оліна у країнах спостерігається тенденція експортувати товари, для продукування яких використовуються надлишкові фактори виробництва та, навпаки, імпортувати товари, для виробництва яких необхідні відносно рідкісні фактори;

- згідно теорії Хекшера-Оліна-Самуельсона у міжнародній торгівлі, за відповідних умов, простежується тенденція до вирівнювання “факторних цін”;

- теорія факторів виробництва пояснює виробництво товарів як результат використання первісних елементів - факторів виробництва. Класична економічна теорія виділяє три основних фактори: працю, землю та капітал;

- експорт товарів може бути замінений переміщенням факторів виробництва;

- під ціною фактора розуміється винагорода, яку отримує власник фактора за його використання. Для праці - це заробітна плата, для капіталу - процентна ставка, для землі - рента.

 

4.7. “Парадокс Леонтьєва”

 

Парадокс Леонтьєва - теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується на практиці: трудонасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені - трудомістку.

Парадокс Леонтьєва не дає відповіді на численні запитання, а багато інших тестів, враховуючи кваліфікаційний склад робочої сили та інші фактори, охоплюючи великі групи країн, підтвердили справедливість теорії Хекшера-Оліна. Даний парадокс застерігає від прямолінійного використання теорії Хекшера-Оліна у практиці міжнародної торгівлі. Разом з тим, теорія Хекшера-Оліна разом з доданими пізніше уточненнями залишається одним із головних інструментів аналізу міжнародної торгівлі та її впливу на розподіл та перерозподіл доходів.

 

4.8. Теорія життєвого циклу товару

 

Основні постулати даної теорії полягають в наступному:

- теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що багато нових виробів спочатку будуть вироблятися у країнах, де ці товари були вивчені та розроблені. Це майже завжди промисловорозвинуті країни, причому на США останнім часом припадала значна частка, хоча Японія та Німеччина змогли перегнати США, спеціалізуючись на певних видах продукції;

- протягом життєвого циклу товару, який складається із чотирьох етапів (впровадження, зростання, зрілість та занепад), виробництво прямує до більшої капіталомісткості та переміщується до інших країн;

- теорія не поширюється на деякі групи товарів та майже на всі вироби транснаціональних корпорацій;

- теорія міжнародного життєвого циклу продукту лише стверджує, що коли та якщо наукові дослідження та розробки перестають бути вирішальним фактором порівняльної переваги, виробництво переміститься у країни, які мають порівняльну перевагу по інших елементах затрат, наприклад, некваліфікованої праці.

 

4.9. Теорія подібності країн або

теорія перехресного попиту

 

Основні постулати теорії:

- згідно теорії подібності країн, значна частка обсягу міжнародної торгівлі у наш час припадає на торгівлю виробами між промисловорозвинутими країнами, тому що у них є подібні сегменти ринку;

- теорія подібності країн пояснює міжнародну торгівлю не з боку пропозиції товарів, а з боку попиту на них;

- торгівля між двома країнами буде здійснюватись тими товарами, якість яких приблизно однакова;

- чим більше людей у торгуючих країнах мають однакові доходи, тим вищий рівень торгівлі.

 

4.10. Теорія конкурентних переваг М.Портера

 

Згідно цієї теорії відповідь на запитання: “Чому країна добивається міжнародного успіху у тій чи іншій галузі?” полягає у чотирьох властивостях країни, які носять загальний характер та формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може сприяти утворенню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому.

Основні постулати даної теорії:

- чотирма головними параметрами (детермінантами) конкурентної переваги країни є такі фактори і умови: умови попиту, споріднені та обслуговуючі галузі, стратегія фірми та конкуренція;

- теорія конкурентних переваг показує взаємодію чотирьох детермінантів, об’єднаних у національний “ромб”, від яких залежить конкурентоспроможність країни на світових ринках;

- детермінанти - кожна окремо і усі разом - сприяють досягненню національного успіху або гальмують його;

- детермінанти національної конкурентоспроможності представляють собою комплексну систему, яка перебуває у стані розвитку. Детермінанти постійно впливають одна на одну;

- підтримка конкурентоспроможності у галузі на високому рівні є результатом “самопідсилюючої” взаємодії переваг відразу у декількох сферах, що визначає середовище, яке іноземним конкурентам важко відтворити.

 

Контрольні запитання

 

1. Поясніть, в чому полягає суть теорії меркантилізму

2. В чому різниця теорії абсолютних переваг й теорії порівняльних переваг?

3. Чим відрізняються теорія розміру країни, теорія співвідношення факторів виробництва та теорія вирівнювання цін на фактори виробництва?

4. Вкажіть, до розвитку яких теорій призвів “Парадокс Леонтьєва”

 


ТЕМА 5. МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛУ

 

5.1. Міжнародна міграція капіталу

5.2. Міжнародні інвестиції

5.3. Міжнародний кредит

5.1. Міжнародна міграція капіталу

 

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталу. Міжнародна міграція капіталу (експорт та імпорт) зумовлена зовнішніми та внутрішніми причинами. Одні з них викликають необхідність чи потребу його вивезення за кордон, а інші - ввезення з-за кордону. Дослідження показують, що причини експорту та імпорту капіталу переважно перетинаються, хоча їхня кінцева роль буває різною. Мета залучення іноземного капіталу визначається тими пріоритетами, які визначені програмами економічного розвитку країни.

В основі його міжнародної міграції лежить бажання отримати більший прибуток, ніж у країні походження капіталу, або забезпечити високоефективну роботу національних підприємств. Тому, основними причинами міжнародного руху капіталу можна вважати:

- відносний надлишок капіталу на національних ринках, що перешкоджає високоприбутковому його використанню;

- неспівпадання попиту на капітал з його пропозицією в різних ланках світового господарства, що зумовлено нерівномірністю економічного розвитку держав;

- різницю у витратах виробництва в різних країнах за рахунок різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати та ін.;

- інтернаціоналізацію виробництва;

- зацікавленість у природних ресурсах інших країн для забезпечення постачання сировиною своїх підприємств;

- різницю в екологічних нормативах і стандартах різних країн, що сприяє вивезенню або створенню екологічно шкідливих виробництв у інших країнах для забезпечення потреб своїх країн;

- бажання обійти тарифні і нетарифні бар’єри, які є при звичайному комерційному експорті;

- захист грошей від інфляції;

- технологічне лідерство, що сприяє поширенню найновіших технологій;

- необхідність технічного переозброєння та модернізації національних підприємств.

Основними цілями вивозу капіталу є:

- одержання прибутку;

- одержання відсотків за наданий капітал в грошовій формі;

- забезпечення довготермінових політичних та економічних інтересів власників капіталу;

- встановлення контролю за діяльністю імпортерів капіталу.

За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяються на державні (офіційні) і недержавні (приватні).

Державний капітал - це засоби з державного бюджету, які направляються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарів чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

Недержавний (приватний) капітал - це засоби приватних фірм чи організацій, які направляються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це - інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.

У першому випадку джерелом капіталу є засоби державного бюджету, а у другому - власні або залучені кошти приватних фірм. У першому випадку рішення про переміщення капіталу за кордон приймає уряд спільно з парламентом, а у другому випадку - уряд має право його регулювати і контролювати.

За характером використання капітал поділяється на:

а) підприємницький капітал;

б) позичковий капітал.

Згідно з цим основними формами вивезення капіталу є :

а) вивезення підприємницького капіталу;

б) вивезення позичкового капіталу.

Підприємницький капітал - це засоби, які вкладаються у виробництво з метою отримання доходу. Вивезення підприємницького капіталу означає створення власниками капіталу підприємств на території іншої країни.

 

5.2. Міжнародні інвестиції

 

Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств, розрізняють прямі і портфельні інвестиції.

За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (засобів), вкладених в господарську діяльність з метою отримання доходу. За економічним визначенням, інвестиції - це витрати на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу та пов’язані з цим зміни оборотного капіталу. Іноземні інвестиції - це капітали, експортовані з однієї країни і вкладені в справу або підприємство на території іншої країни.

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, який забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений.

До прямих іноземних інвестицій відносяться як першорядне придбання інвестором власності за кордоном, так і усі наступні операції між інвестором і підприємством, у яке вкладений капітал. Прямі інвестиції включають (поділ прийнято МВФ, ОЕСР та в системі національних рахунків ООН):

- вкладення компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і доля акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

- реінвестування прибутку;

- внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення тривалих ділових стосунків між підприємствами та інвесторами за яких інвестор отримує значний вплив на рішення, які приймає підприємство.

Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу у цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути:

- акціонерні цінні папери;

- боргові цінні папери: облігації, прості векселі, боргові розписки інструменти грошового ринку - казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, фінансові деривативи - опціони, варранти, ф’ючерси, свопи тощо.


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  3. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
  4. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
  5. А. В. Дудник 1 страница
  6. А. В. Дудник 10 страница
  7. А. В. Дудник 11 страница
  8. А. В. Дудник 12 страница
  9. А. В. Дудник 2 страница
  10. А. В. Дудник 3 страница
  11. А. В. Дудник 4 страница
  12. А. В. Дудник 5 страница




Переглядів: 348

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Суть та характеристика середовища МЕВ 1 страница | Суть та характеристика середовища МЕВ 3 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.053 сек.