• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Суть та характеристика середовища МЕВ 1 страница

Середовище МЕВ може бути визначене, як система умов і факторів існування міжнародних економічних зв’язків. Таке середовище схематично можна розділити на внутрішнє і зовнішнє середовище.

Внутрішнє середовище МЕВ – це внутрішня будова системи міжнародних економічних відносин разом з її внутрішніми законами існування, функціонування й розвитку.

Зовнішнє середовище МЕВ – це зовнішні по відношенню до суб’єктів міжнародних економічних відносин умови реалізації форм і видів різних рівнів МЕВ. Це ж визначення може мати ще й такий вигляд: зовнішнє середовище МЕВ – це система зовнішніх умов, у яких розвиваються міжнародні економічні відносини, та система факторів, які впливають на поведінку суб’єктів МЕВ. І зовнішнє, і внутрішнє середовища мають власний поділ на окремі частини, кожна з яких має своєрідний конкретніший вплив на існування та розвиток міжнародних відносин. Внутрішнє середовище системи міжнародних економічних відносин, тобто внутрішня її будова може бути представлена, як набір таких елементів:

- зовнішньоекономічна діяльність країн та їхніх суб’єктів;

- управління міжнародними економічними процесами, регулювання міжнародних економічних відносин;

- форми і види МЕВ;

- внутрішні закони функціонування системи міжнародних економічних відносин, тобто це ті явища і процеси, що відбуваються у світовій економіці і мають чітко виражений причинно-наслідковий характер, постійно чи періодично повторюються за певних умов.

Зовнішнє середовище МЕВ поділять за двома критеріями: за сферами впливу і за безпосередністю дії.

а) за сферами впливу середовище МЕВ ділиться на:

- природно-географічне середовище;

- політико-правове середовище;

- економічне середовище;

- соціально-культурне середовище.

б) за безпосередністю дії:

- умови й фактори прямої (безпосередньої) дії;

- умови й фактори непрямої (посередньої) дії.

Природно-географічне середовище МЕВ. Найголовніші умови та фактори, що впливають на розвиток міжнародних економічних відносин, пов’язані з нерівномірністю розташування природних ресурсів, з наявністю чи відсутністю тих чи інших ресурсів у різних країнах. Країни, багаті на одні ресурси, вступають у відносини з країнами, що не мають даних ресурсів, зате багаті на інші. Наявність ресурсів тісно перекликається з різноманітністю кліматичних умов, що сприяє розвитку міжнародного поділу праці, а відповідно, грає значну роль у розвитку МЕВ.

Досить значну роль грають такі фактори, як величина території країни й кількість населення. Чим менша країна, тим більшою є потреба у її спеціалізації. Великі ж країни, як правило, багаті на природні ресурси, й, до того ж, мають широкий спектр кліматичних умов, що згладжує проблеми ресурсів.

Не менш важливу роль грає розташування країни по відношенню до світових торгівельних шляхів. Країни, що знаходяться на перетині таких шляхів, як правило, спеціалізуються на наданні посередницьких послуг фінансового, комерційного і транспортного типу. Звідси й термін “геополітичне розташування”. Геополітичне розташування країни (регіону) – це розташування по відношенню до інших країн, регіонів, по відношенню до транснаціональних шляхів (водних, сухопутних, повітряних); це розташування на шляху чи на перетині різноманітних інтересів суб’єктів світового господарства.

Природно-географічні умови існування та розвитку міжнародних економічних відносин є первісним по відношенню до інших умов, що входять у середовище МЕВ.

Політико-правове середовище впливає на міжнародні економічні відносини не так у плані умов і факторів їхнього існування, як у плані їхнього розвитку. Особливо слід зауважити діалектичний зв’язок міжнародної політики та світової економіки, оскільки міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення або узгодження інтересів суб’єктів міжнародних відносин.

Міжнародна політика – це сукупність методів і засобів, спрямованих на досягнення цілей і завдань, що випливають з інтересів суб’єктів міжнародних відносин.

Зовнішня політика – це діяльність держави у сфері зовнішніх відносин, яка витікає з інтересів країни та її суб’єктів.

Оскільки міжнародна політика є механізмом узгодження інтересів, то слід розглянути політичні інтереси країн, груп країн, регіонів. Одним із основних політичних інтересів кожної країни є нормальний прогресивний хід розвитку власної економіки. Щоб економіка країни розвивалась у тому руслі, яке співпадає з напрямками задоволення національних інтересів, необхідно, щоб держава розвивала свою внутрішню політику самостійно, без втручання інших держав. Це, звісно, можливо тільки за умови, що держава буде незалежною, суверенною, і це також є основним з політичних інтересів.

До важливих політичних інтересів відносяться:

- міцна та надійна оборона;

- володіння найновішою інформацією;

- розвиток науки, володіння найсучаснішими технологіями, що означає високу конкурентоспроможність;

- розвиток соціальної та культурної сфер;

- підняття загального престижу тощо.

На основі подібних і спільних інтересів країни об’єднуються у регіональні чи інші групові об’єднання. Спільність інтересів різних країн витікає з:

- вигідного (взаємовигідного) економічного та іншого співробітництва;

- подібність природно-географічних умов: клімату (наприклад, країни Африки, Південно-Східної Азії, чи інші), природних ресурсів (ОПЕК), географічного розташування (країни Причорномор’я), геополітичного розташування (країни Балтії) ;

- історично-національного розвитку (країни Британської співдружності, країни СНД);

- спільність конкурентів (Західно-Європейський Союз);

- подібності соціально-економічного розвитку (ті ж країни ЕС, посткомуністичні країни);

- спільність військового будівництва (НАТО, країни інших військових блоків);

- надзвичайної спеціалізації (країни Бенілюксу).

Помітну роль у розвитку міжнародного співробітництва відіграє політична стабільність країн, груп країн, регіонів.

Як і всяка система, міжнародні економічні відносини потребують існування інституціонального забезпечення, яке б здійснювало регулювання їхнього функціонування й розвитку.

Інституціональне забезпечення МЕВ – це сукупність правових інституцій (конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, організацій) і правових норм, вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.

Слід розрізняти міжнаціональні й наднаціональні органи регулювання міжнародних економічних відносин.

Міжнаціональні органи регулювання МЕВ – це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані для виконання.

Наднаціональні органи регулювання МЕВ – це інституції (як правило, блокових об’єднань), які здійснюють наказово-координаторські функції і їхні постанови мають виконуватись беззаперечно.

Міжнародні конференції, конгреси, наради в основному представляють собою інститути, які виробляють норми в певних напрямках розвитку міжнародних відносин, створюють виконавчі органи, скликаються порівняно рідко, а ще рідше періодично. Наприклад, конференції ГАТТ чи валютні конференції. Бувають випадки, що конференції переростають в організації, які до своїх назв додають слово “конференція”.

Міжнародні комітети та комісії мають визначений статус, хоч і бувають в основному представницькими чи виконавчими органами. Це постійно діючі інститути, завданням яких є втілення в життя рішень і намірів, ухвалених на міжнародних нарадах, конференціях, конгресах, а також комітетами й комісіями, що працюють, як правило, постійно, але бувають тимчасові комісії, завданням яких є виконання одного якогось завдання. При одному з головних органів ООН, Економічній і Соціальній Раді (ЕКОСОР) працює п’ять комітетів і п’ять регіональних комісій.

Міжнародні організації – це стійкі, міцно зорганізовані інститути, зі своїми органами управління, що діють на основі чітко вироблених статутних засад. Класифікувати міжнародні організації можна за декількома критеріями і вони бувають в залежності від:

- рівнів створення й функціонування – міждержавними, регіональними, груповими;

- роду діяльності – політичними, науковими, промисловими, аграрними, торговельними, валютними, з питань реконструкції та розвитку тощо;

- рівня представництва – урядовими, міжурядовими, міжпарламентськими, неурядовими.

Кожна з розглянутих інституцій по-своєму впливає на розвиток економічних відносин, але всі разом вони складають управлінську систему, котра регулює їх.

Економічне середовище МЕВ. Одним з показників економічного потенціалу країни є наявність природних ресурсів, котрі можна розглядати з позицій природно-географічного і економічного середовища МЕВ одночасно. В економічному плані більш цікавим є не факт наявності того чи іншого ресурсу, а ефективності його використання, можливостей його використання.

Основними чинниками економічного середовища МЕВ виступають:

- ефективність використання ресурсів, а не їх наявність;

- розвиток продуктивних сил;

- ефективність функціонування фінансово-кредитної системи країни;

- густота населення;

- рівень доходів та рівень споживання;

- рівень міжнародної спеціалізації.

Соціально-культурне середовище МЕВ. Узагальнено соціально-культурне середовище можна звести до факторів, що випливають з поведінки людини, яка являє собою діалектичну єдність фізіологічної та соціальної поведінок, бо людська поведінка формується саме під впливом фізіологічних і соціальних засад. Воно включає наступні компоненти: політична орієнтація, етикет, мотивація до праці, мовні та на немовні комунікації, тощо.

Контрольні запитання

1. Суть та форми МЕВ.

2. Суб’єкти МЕВ та їх класифікація

3. Сучасні особливості МЕВ

ТЕМА 2. МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ. СВІТОВИЙ РИНОК

ТА СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

2.1. Суть та фактори розвитку міжнародного поділу праці

2.2. Світовий ринок

2.3. Світове господарство

2.1. Суть та фактори розвитку міжнародного поділу праці

Міжнародний поділ праці (МПП) – вища ступінь розвитку суспільного поділу праці, який виходить за межі національних економік країн світу. Основою МПП є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін між ними випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

Суспільний поділ праці – процес відособлення різних видів трудової діяльності, які взаємодіють між собою і взаємодоповнюють один одного. Він має дві форми: спеціалізацію та кооперацію. Якщо спеціалізація представляє собою безпосереднє розмежування діяльності на окремі операції, то кооперування об’єднує ці оперативні дії в один загальний процес. Виділяють також типи суспільного поділу праці: загальний, частковий та одиничний (великі сфери діяльності людини: промисловість, сільське господарство, міжгалузевий, підгалузевий рівень, процеси в середині фірми).

За просторовим критерієм виділяють міжрегіональний поділ в середині країни, поділ між країнами, поділ праці між групами країн.

Виходячи з визначення суспільного поділу праці, І.М.Школа, В.М.Козменко пропонують наступне визначення МПП - це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють один з одним і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

Основними умовами МПП є:

1. Умови природно-географічного походження: різниця у величині території, чисельності населення, географічне розташування, нерівномірність кліматичних умов, наявність або відсутність тих чи інших природних ресурсів, наявність моря або виходу до моря та інше.

2. Соціально-економічні умови: особливості історичного розвитку тієї чи іншої країни, переважаючі відносини власності, соціальна природа і механізм організації національних господарств, різниця в національних традиціях, інших культурних цінностях, виробничі та зовнішньоекономічні традиції, соціально-економічний розвиток сусідів, політичні інтереси.

3. Науково-технічний прогрес: розвиток науки, рівень розвитку науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, технологічна диверсифікація, рівень оновлень основних виробничих фондів, оптимальність розмірів підприємств.

Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці, бажання знизити витрати виробництва. Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва при використанні дешевшого імпорту.

Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва - землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар у тому випадку, коли вона має такі фактори виробництва, які дозволяють їй виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій країні. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.

Основні тенденції міжнародного поділу праці. Безперервно розвиваючись, процес МПП набув певних тенденцій та особливостей. До них слід віднести:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. На долю розвинутих країн припадає близько 25% населення і 80% сукупного національного продукту. Країни, що розвиваються, в світовому господарстві є, в основному, постачальниками сировини і споживачами готової продукції. Але останнім часом встановлюється нова галузева спрямованість країн, що розвиваються.

Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін продукцією обробної промисловості, виробництво трудомістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб, в першу чергу, промислово розвинутих країн. На провідні ролі в цьому вийшла перша четвірка так званих “драконів” - Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та деякі інші країни, що відносяться до нових індустріальних країн.

2. Пануюче становище в МПП зайняв внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо, подетальної та технологічної спеціалізації.

3. В результаті нерівномірності соціально-економічного розвитку в групі промислово розвинутих країн продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил, в першу чергу між трьома основними центрами - США, Японією і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП.

4. Змінилася участь в МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їх економіки та залучення до участі у МПП на іншій основі.

5. Відбувається неперервне зростання ролі транснаціональних корпорацій у міжнародному економічному обміні та МПП. Транснаціональні корпорації контролюють майже половину світового промислового виробництва та світової торгівлі.

6. Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація господарської діяльності. Має місце тенденція до об’єднання зусиль провідних країн з колективного регулювання та зменшення наслідків економічних та валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій - Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку тощо.

7. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі. Так, енергетична криза 70-х років викликала необхідність переходу на енергозберігаючі типи виробництв, що призвело до змін в структурі і, навіть, географічному розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн.

8. Зростає об’єктивна необхідність в докорінній перебудові МПП та МЕВ в цілому. Вони не можуть розвиватись стихійно тому, що це може призвести до непередбачуваних наслідків.

2.2. Світовий ринок

Міжнародний поділ праці і його міжнародне кооперування заклали основу для виникнення світового ринку.

Світовий ринок став закономірним результатом розвитку внутрішніх і національних ринків товарів, які вийшли за межі державних кордонів. Для нього характерні такі риси:

- він є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;

- він виявляється у міждержавному переміщенні товарів, які знаходяться під впливом не тільки внутрішнього, але й зовнішнього попиту і пропозиції;

- він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику, у яких галузях та регіонах вони можуть бути використані найефективніше;

- він виконує сануючу роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити міжнародний стандарт якості при конкурентних цінах;

- на ньому існує особлива система цін - світові ціни;

- на ньому рух товарів обумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв’язками між підприємствами та регіонами країни), а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

Товар, який знаходиться на світовому ринку у фазі обміну, виконує інформаційну функцію, повідомляючи усереднені параметри сукупного попиту та сукупної пропозиції. Завдяки цьому кожний учасник може оцінити та адаптувати параметри свого виробництва до світових.

Світовий ринок є сферою міжнародного обміну і тому має зворотній вплив на виробництво, показує йому що, скільки та для кого треба продукувати. У цьому сенсі світовий ринок є первісним відносно виробника і є центральною категорією міжнародної економіки.

2.3. Світове господарство

Світове господарство є невід’ємною частиною МЕВ. Виділяють наступні визначення поняття “світове господарство”.

Світове (всесвітнє) господарство представляє собою сукупність національних господарств, взаємозв’язаних процесом міжнародного поділу праці, міжнародними економічними відносинами.

Світове господарство - сукупність національних економік країн світу, поєднаних між собою мобільними факторами виробництва.

Сучасне світове господарство - це глобальний економічний організм, сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, підпорядкований об’єктивним законам ринкової економіки.

Світове господарство - це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв’язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.

Наведені вище визначення дещо відрізняються за змістом, що відображає різні підходи до визначення структурних елементів світового господарства. У перших трьох визначеннях головними елементами визначені національні економіки (господарства). Згідно з четвертим визначенням, міжнародна економічна система розглядається як результат взаємодії усієї сукупності світогосподарських зв’язків та продуктивних сил з включенням механізму регулювання управління. Тобто, мається на увазі система якісно вищого рівня, ніж проста сукупність національних економік рiзних держав. Кожне з наведених визначень більшою чи меншою мірою відображає суть світового господарства. Найбільш повним за суттю можна вважати наступне визначення: світове господарство - це сукупність національних господарств, взаємопов’язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління.

Основою формування світового господарства є інтернаціоналізації виробництва і усього господарського життя .

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не слід ототожнювати з світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не слід його ототожнювати і з світовим ринком. Відмінність його від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється, перш за все, через міжнародний рух факторів виробництва та через міжнародний рух товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство містить усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є :

- розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, перш за все у формах ввезення - вивезення капіталу, робочої сили і технології;

- ріст на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, перш за все у рамках ТНК;

- економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;

- виникнення економіки відкритого типу у рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.

Регулювання світового господарства здійснюється заходами національної та міждержавної економічної політики. У рамках світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою і орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Кінець ХХ і початок ХХІ століття є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не протиріччя, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Проходить нівелювання, зближення економічних рівнів розвитку різних країн.

Інтернаціоналізація виробництва під дією науково-технічної революції створює таку ситуацію, коли країнам вже не вигідно мати виключно все “своє виробництво”. Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв’язків, їх розвитку дає змогу робити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення і об’єднання окремих країн у єдиний світовий господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.

Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Вона передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу у світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших її критеріїв є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює притік капіталовкладень, технологій, товарів. При цьому внутрішній ринок країни є доступний для таких надходжень. Але в той же час відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв’язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо з метою недопущення односторонніх переваг економічно розвиненіших країн.

Контрольні запитання

1. Фактори розвитку міжнародного поділу праці

2. Світовий ринок . Риси, притаманні світовому ринку

3. Світове господарство в системі МЕВ

ТЕМА 3. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ

3.1. Характеристика міжнародної торгівлі як однієї з форм МЕВ

3.2. Регулювання міжнародної торгівлі

3.3. Роль ГАТТ/СОТ в регулюванні міжнародної торгівлі

3.1. Характеристика міжнародної торгівлі як однієї з форм МЕВ

Міжнародна торгівля (МТ) - це система відносин обмінного характеру, що виникають та існують між суб’єктами МЕВ і базуються на міжнародному поділі праці (МПП). Це форма МЕВ, що відображає товарно-грошові відносини стосовно товарів, що є продуктами матеріального виробництва. Структуру міжнародної торгівлі, як правило, розглядають у двох ракурсах: як торгівлю окремими групами товарів та як систему методів організації реалізації товарів на світовому ринку.

За товарною структурою МТ товари поділяються на наступні групи:

- продовольство (вкл. напої та тютюн);

- сировина;

- мінеральне пальне;

- продукція переробної промисловості.

У структурі МТ за методами реалізації товарів виділяють:

- традиційну торгівлю - товар - відповідні гроші, виходячи з попиту і пропозиції;

- торгівлю в рамках кооперації;

- зустрічну торгівлю - сукупність міжнародних торговельних угод при укладанні яких закупівля продукції супроводжується зворотнім постачанням товарів;

- міжнародну біржову торгівлю. Кліринг - система безготівкового розрахунку за товари , послуги, яка базується на зарахуванні взаємних вимог і зобов’язань. Вона здійснюється у вигляді системи міжнародних організацій з купівлі-продажу золота, валюти, цінних паперів;

- міжнародні аукціони;

- міжнародні ярмарки - великий періодично діючий ринок, що проводиться в одних і тих же місцях у визначений час;

- міжнародні виставки;

- міжнародні тендери (торги) - покупець оголошує конкурс для продавців з різних країн на товар, який повинен відповідати певним вимогам;

- консигнація - форма продажу товарів за кордоном, при якій володар товарів передає їх комісіонеру для продажі з його складу.

3.2. Регулювання міжнародної торгівлі

Державне регулювання міжнародної торгівлі здійснюється на різних рівнях:

- одностороннє;

- двостороннє;

- багатостороннє.

Одностороннє регулювання полягає у застосуванні методів впливу урядами країн в односторонньому порядку без погодження або консультацій з торговими партнерами. Такі заходи використовуються здебільшого при загостренні політичних відносин.

При двосторонньому регулюванні заходи торгової політики попередньо узгоджуються країнами - торговими партнерами. Кожна із сторін попереджує свого торгового партнера про прийняття будь-яких заходів, які, як правило, не вносять суттєвих змін у торгові відносини, а лише сприяють їм.

Багатостороннє регулювання передбачає погодження і регулювання торгової політики багатосторонніми угодами.

Розрізняють економічні та неекономічні наступні методи зовнішньоторгової політики.

В свою чергу економічні методи поділяються на тарифні та нетарифні.

Головним інструментом торгової політики держав є тарифні методи. Базуються вони на митних тарифах. Митні тарифи представляють собою систематизований, відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності або гармонізованої системи опису та кодування товарів, перелік товарів із зазначенням мит, якими вони обкладаються при перетині митного кордону держави.

Митні тарифи складаються на основі товарних класифікаторів. Митний тариф кожної країни складають конкретні ставки мита.

Мито - це обов’язковий грошовий збір, здійснюваний державою через мережу митних закладів з товарів при перетині ними кордону країни. Мито виконує декілька функцій:

- захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції (протекціоністське мито);

- є джерелом надходження коштів до бюджету держави (фіскальне мито);

- є засобом покращення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки.

За способом нарахування мита бувають:

- адвалерні - це мита, які нараховуються на митну вартість товару (наприклад, 20% від вартості);

- специфічні - це мита, які нараховуються на натуральні одиниці, тобто вагу, обсяг або якої-небудь характеристики товару (наприклад, 20 дол за 1 тонну);

- комбіновані - коли товар одночасно оподатковується адвалерним і специфічним митами (наприклад, 20% вартості, але не менше 10 дол. за 1 тонну).

За об’єктом обкладання мита бувають:

- імпортні - які накладаються на імпортні товари при їх завезенні у країну;

- експортні - які накладаються на експортні товари при їх вивезенні за межі митної території держави;

- транзитні - накладають на товари, що перевозяться транзитом через територію країни.

За характером мита бувають:

- сезонні - для регулювання торгівлі продукцією сезонного характеру;

- антидемпінгові - застосовуються у випадку ввезення на територію країни товару за демпінговими цінами;

- компенсаційні - накладаються на імпорт тих товарів, при виробництві яких прямо або непрямо використовувались субсидії, якщо їх імпорт наносить шкоду національним товаровиробникам аналогічних товарів.

За походженням:

- автономні - вводяться на основі односторонніх рішень органів державної влади країни;

- конвенційні - встановлюються на базі двосторонніх або багатосторонніх угод;

- преференційні - це пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, що походять з країн, що розвиваються.

За типами ставок:

- постійні - які не змінюються в залежності від обставин;

- змінні - які можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках, наприклад, за зміни рівня світових цін.

За способом нарахування:

- номінальні - тарифні ставки, вказані у митному тарифі;

- ефективні - мита на кінцеві товари, встановлені з врахуванням рівня мит на імпортні вузли та деталі цих товарів.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
4. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
5. А. В. Дудник 1 страница
6. А. В. Дудник 10 страница
7. А. В. Дудник 11 страница
8. А. В. Дудник 12 страница
9. А. В. Дудник 2 страница
10. А. В. Дудник 3 страница
11. А. В. Дудник 4 страница
12. А. В. Дудник 5 страница

Переглядів: 701