Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Суть та характеристика середовища МЕВ 4 страница

Причинами існування надлишкової робочої сили є:

- різний рівень розвитку країн;

- науково-технічний прогрес;

- бум народжуваності в окремих країнах;

- закриття добувних галузей;

- зміни кон’юнктури світового ринку;

- відсутня або невдала соціально-економічна політика держави.

Світовий ринок трудових ресурсів знаходиться у постійному русі, переживає тенденційні зміни.

Основними тенденціями світового ринку трудових ресурсів є:

- збільшення потреб у високоосвічених висококваліфікованих працівниках;

- насиченість “білими комірцями” і зменшення бажаючих виконувати чорну роботу;

- розвиток сфери послуг, який сприяє створенню нових робочих місць.

Неекономічні причини міграції робочої сили:

- політичні;

- релігійні;

- національні;

- расові;

- сімейні.

Економічні причини виходять з різного рівня розвитку окремих країн. Робоча сила рухається з країн, де низький рівень життя, до країн з високим рівнем життя.

Найсуттєвішими факторами є:

- безробіття;

- вивіз капіталу;

- функціонування ТНК тощо.

Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є процес “відпливу інтелекту” або “відтік розумів” (виїзд національної еліти в інші країни).

Під цим слід розуміти безповоротну або довготривалу еміграцію вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в більшості країн є:

- постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;

- результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять свого кінцевого призначення;

- бажання покращити своє матеріальне становище;

- більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;

- національна та релігійна нетерпимість;

- зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.

Нестабільна економічна ситуація в країні, а також вигідні умови найму висококваліфікованих спеціалістів за кордоном сприяють розширенню масштабів еміграції.

Для міграції трудових ресурсів характерне поняття міграційний потік. Основу міграційних потоків складають робітники, у меншій мірі службовці.

Використання іноземної робочої сили в сучасних умовах є важливим елементом функціонування міжнародної економіки.

Виділяють напрямки міжнародної міграції робочої сили:

- міграція з країн, що розвиваються, в розвинуті країни;

- міграція всередині розвинутих країн;

- міграція між країнами, що розвиваються;

- міграція з країн колишнього соціалістичного табору;

- міграція наукових робітників, кваліфікованих спеціалістів з промислово розвинутих країн в країни, що розвиваються;

- міграція між країнами перехідного періоду.

Для промислово розвинутих країн іноземна робоча сила забезпечує цілий ряд галузей, інфраструктурних служб необхідними робітниками, без яких неможливий виробничий процес.

Міграція всередині розвинутих країн в більшій мірі пов’язана з неекономічними факторами .

Виділяють також легальну (організовану) та нелегальну трудову міграцію. Легальна міграція здійснюється як правило через спеціальні фірми згідно із законодавством. Самодіяльна (нелегальна) трудова міграція формується під впливом наступних причин:

- відсутність чіткої міграційної політики;

- юридична неосвіченість мігрантів;

- суперечливий та складний характер процедури легалізації;

- попередні таємні домовленості між мігрантами та наймачами.

Основними центрами притягування робочої сили є Північна Америка та Західна Європа (традиційні центри).

Є також нетрадиційні центри притягування робочої сили і нові (виникаючі) центри притягування робочої сили:

- Близький Схід;

- Латинська Америка;

- Австралія;

- Азіатсько-Тихоокеанський регіон;

- Південна Африка.

 

7.2. Характеристика основних свiтових ринків та експортерів робочої сили

 

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворились постійні ринки робочої сили.

Перший ринок - традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів. Але в міграційних потоках, які направляються в США і Канаду, знизилась частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які направляються в США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів.

Другий ринок - країни Західної та Північної Європи. Велику роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинуті країни - Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Голландію складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Iспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусії, а також з Iндії, Пакистану, Афганістану, В’єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу.

Третій ринок - район нафтодобувних країн Близького Сходу. Основними приймаючими країнами регіону є Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50%, а в Катарі - 85%, ОАЕ - 90%. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Iрак, Сірія, Йорданія, Палестина.

Четвертий ринок - Латинська Америка. Iнтенсивними є міграційнi потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу.

Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Iзраїль, Південно-Африканська Республіка, Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Основні імпортери – Японія, Гонконг, Тайвань, а також робоча сила з В’єтнаму, Індії, Лаосу, Китаю.

 

7.3. Регулювання та наслідки міжнародної міграції трудових ресурсів

 

Існує два види важелів при регулюванні міжнародних міграційних процесів: адміністративно - правові та економічні.

Економічні важелі:

- легальне вербування іноземних робітників;

- візові ставки;

- регулювання заробітної плати мігрантів;

- запровадження різних штрафних санкцій.

Адміністративно – правові:

- встановлення міграційних квот;

- діяльність національних міграційних служб;

- встановлення правових норм міграції.

Практикується одно-, дво- і багатостороннє регулювання міжнародних міграційних процесів. Воно здійснюється на національному рівні (сукупність заходів окремої держави із здійснення власної міграційної політики), міжнародному (система заходів регулювання міграції в різних регіонах світу) та інтеграційний (в рамках інтеграційного об’єднання).

На міжнародному рівні регулюванням міграції займаються міжнародна організація праці та міжнародна організація міграції. Найбільш дієвим є двостороннє співробітництво, так як пріоритети в цьому напрямку надаються міжнаціональним відносинам.

Міжнародна міграція на країни, які приймають робочу силу, має як позитивний (підвищення конкурентноздатності національної економіки; збільшення попиту на товари та послуги; економія коштів на освіту та кваліфікаційну підготовку; іноземні робітники служать амортизатором в разі кризи безробіття; як правило іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і на них не розповсюджується діяльність соціальних програм, крім того іммігранти покращують демографію розвинутих країн) так і негативний вплив (прояви дискримінації; додаткові проблеми, пов’язані із соціальним захистом мігрантів; відтік національної валюти; втрата спеціалістів в разі репатріації (повернення до дому).

Перевагами для країн, які експортують робочу силу є:

- суттєві надходження конвертованої валюти в країну;

- зменшення тиску надлишків робочої сили;

- підвищення кваліфікації робочої сили.

Негативними наслідками для країни експортера трудових ресурсів є:

- відтік розуму;

- додаткові витрати на освіту;

- поглиблення спаду темпів економічного росту.

 

Контрольні запитання

1. Виділіть причини міжнародної міграції трудових ресурсів

2. Дайте характеристику основних свiтових ринків та експортерів робочої сили.

3. Вкажіть наслідки міграції трудових ресурсів

 

ТЕМА 8. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

 

8.1. Суть та структура світової валютної системи (СВС)

8.2. Основні етапи еволюції СВС

8.3. Види та структура валютних ринків

 

8.1. Суть та структура світової валютної системи (МВС)

 

Валютна система (ВС) - це форма організації і регулювання валютних відносин, закріплених національним законодавством і міжнародними угодами. В основі світової валютної системи (СВС) лежить розвиток міжнародних валютних відносин (МВВ).

Міжнародні валютні відносини (МВВ) - це відносини між суб'єктами світового господарства, пов'язані з використанням валюти в їхній фінансово-господарській діяльності.

Існує три рівні ВС, що діє у світовому співтоваристві:

- національний (НВС);

- регіональний (РВС);

- світовий (СВС).

Національна валютна система - складова частина даної системи країни, що закріплена національним законодавством з врахуванням норм міжнародного права.

Основні функції НВС:

- формування механізмів взаємодії національних і світових грошей (засіб їхньої конвертованості, котування, регулювання валютних курсів);

- формування і використання міжнародної ліквідності (ліквідні - це кошти, цінні папери, що можуть використовуватися для погашення боргових зобов'язань);

- формування золотого-валютного запасу країни;

- формування кредитних ресурсів.

Органами НВС є:

- банківські і кредитно-фінансові установи;

- біржа;

- спеціальні органи валютного контролю;

- приватні комерційні інститути.

Регіональна валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносини між групою країн (наприклад Європейська ВС почала діяти в 1979 р.).

Основні функції РВС (на прикладі Європейської ВС):

- формування і використання міжнародної грошової одиниці – ЕКЮ (на даний час євро);

- розробка і закріплення заходів для регулювання валютних відносин в інтеграційному об'єднанні;

- підтримка взаємозв'язків НВС і СВС;

- узгодження режиму регулювання валютних курсів.

Основні органи РВС:

- міжнародні валютні фонди;

- міжнародні кредитно-розрахункові організації (Європейський банк реконструкції і розвитку).

Світова валютна система - це форма організації МВВ, що закріплюється міждержавними угодами.

Основні функції СВС:

- формування міжнародних ліквідних ресурсів (золото і платіжні засоби);

- забезпечення дії механізму регулювання валютних курсів;

- забезпечення функціонування валютних ринків і ринків золота;

- розвиток міжнародного кредитування і міжнародних розрахунків.

Основні органи СВС:

- міжнародні валютні організації (наприклад, МВФ);

- міжнародні банківські заснування (наприклад, МБРР).

Валюта - це грошові знаки іноземних держав і міжнародні (регіональні) грошові розрахункові одиниці.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно й у необмеженій кількості обмінюється на інші іноземні валюти. В даний час національна валюта 132 країн світу є ВКВ.

Частково конвертована валюта (ЧКВ) - національна валюта країн, де застосовуються валютні обмеження для визначених тримачів валюти та з окремих видів обмінних операцій. Застосування ЧКВ є характерним для більшості держав, що розвиваються.

Замкнута (неконвертована) валюта - національна валюта, що функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти.

Резервна валюта - це найбільше стабільна ВКВ, у якій здійснюються міжнародні розрахунки і кредити, а також національні кредитно-грошові засоби провідних країн світової торгівлі.

Види резервної валюти:

- долар США;

- євро;

- японська єна;

- англійський фунт стерлінгів;

- швейцарський франк.

Види конвертованості, тобто оборотності на інші грошові знаки:

- внутрішня - оборотність валюти для всіх резидентів і нерезидентів;

- зовнішня - оборотність валют тільки для іноземних юридичних і фізичних осіб (нерезидентів).

Національна валюта - це грошова одиниця даної країни.

Іноземна валюта - це грошові знаки, а також кредитні і платіжні засоби, виражені в іноземній грошовій одиниці, що використовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародна валюта - це грошова розрахункова одиниця, платіжні засоби, що колективно створені і використовуються країнами в рамках світового співтовариства або його окремих регіонів.

Основні види міжнародної валюти:

- СДР - спеціальні права запозичення, що застосовуються в МВФ. Це безготівкові грошові одиниці, що знаходяться на розрахункових рахунках держав-членів МВФ;

- євро - грошова регіональна одиниця, що застосовується в Європейському співтоваристві.

Валютний паритет - законодавчо встановлене співвідношення між двома валютами, що є основою валютного курсу.

В даний час валютний паритет встановлюється на основі СДР. Базисом його встановлення є і дорогоцінні метали (зокрема, золото).

Валютний курс - це ціна грошової одиниці даної країни, виражена в одиницях валюти іншої країни.

Є дві протилежні системи валютних курсів:

- система гнучких, або плаваючих валютних курсів - коли курси, за якими обмінюють національні валюти, визначаються попитом та пропозицією;

- система жорстко фіксованих валютних курсів - за якої державне втручання у функціонування валютних ринків або деякі інші механізми нейтралізують зміни валютних курсів, зумовлені коливанням попиту та пропозиції

Валютний курс встановлюється шляхом котування. Види котувань:

- пряме - прирівнювання національних валют до грошової одиниці іншої країни. В даний час більшість країн світового співтовариства використовують пряме котування, причому, національна валюта порівнюється з доларом США. Це обумовлено тим, що долар США забезпечує здійснення більше 2/3 міжнародних торгових операцій;

- непряме - вираження національної грошової одиниці у валюті іншої країни. Наприклад, 1 фунт стерлінгів = 1,5 долара. Це обумовлено тим, що до 1910 р. міжнародні торгові операції в основному забезпечував фунт стерлінгів, і до нього дорівнювалися валюти країн світу. Таке котування збережене у Великобританії. Прикладом непрямого котування є прирівнювання долара США до інших валют на їхній території.

Валютні обмеження представляють собою систему економічних, правових і організаційних заходів, що регулюють операції з національною й іноземною валютою, золотом, тощо.

Суб'єкти, що здійснюють валютні обмеження:

- окремі країни;

- міжнародні організації;

- дві або декілька держав на основі висновків відповідних взаємних угод.

Основні причини введення валютних обмежень:

- нестача валюти;

- зовнішня заборгованість країни;

- розлад платіжних балансів, тобто відсутність джерел або скорочення обсягу засобів для покриття платежів.

Основні заходи валютного регулювання:

- цільове регулювання платежів за кордон;

- цільове регулювання валютних переказів за кордон;

- цільове регулювання прибутку, що одержують і спрямовують за кордон іноземні інвестори;

- часткова або повна заборона вільної купівлі-продажу іноземної валюти.

Міжнародні розрахунки передбачають наявність і регулювання міжнародної валютної ліквідності.

Міжнародна валютна ліквідність - це спроможність країни або групи країн забезпечити своєчасну оплату своїх міжнародних зобов'язань.

Джерела міжнародної валютної ліквідності:

- офіційні золоті і валютні резерви країни;

- рахунки в СДР і євро;

- право на одержання термінового кредиту в МВФ.

Це означає, що кожен член МВФ має право на одержання (автоматичне) термінового кредиту в іноземній валюті в межах 25% його квоти.

Валютний ринок - це сукупність постійних економічних організаційних відносин з операцій купівлі-продажу іноземних валют, а також платіжних документів в іноземній валюті.

Ринок золота - це центр торгівлі золотому, де концентруються в значних розмірах попит і пропозиція і здійснюється купівля-продаж цього металу.

Регулювання валютного ринку і ринку золота залежить від:

- характеру економічної системи країни, де вони розташовуються;

- ступеня конвертованості валюти;

- рівня цін на золото;

- рівня валютних обмежень, що застосовуються державами і міжнародними організаціями.

Регулюють валютні відносини як національні, так і міжнародні органи.

Національний рівень:

- національні банки;

- міністерство економіки;

- міністерство фінансів;

- органи валютного контролю.

Міжнародний рівень:

- міжнародні валютні фінансові організації (МВФ);

- регіональні валютно-фінансові організації (Європейський валютний інститут).

Ці органи розробляють режим безпечного, безкризового розвитку валютних відносин у масштабах світового господарства.

8.2. Основні етапи еволюції СВС

 

Перший етап - золотомонетного стандарту.

Другий етап - золотодевізного стандарту.

Третій етап - паперово-валютного стандарту.

Термін дії етапу золотомонетного стандарту з початку XIX ст. до 1914 р. Основні ознаки золотомонетного стандарту:

- функціонування золота як світових грошей;

- фіксація золотого вмісту національної валюти;

- безпосередня конвертованість національних валют у золото;

- наявність фіксованих валютних курсів.

Головна особливість золотомонетного стандарту полягала в тому, що золото у виді монет оберталося на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Позитивні сторони золотомонетного стандарту:

- повна конвертованість національних валют;

- стабільність купівельної спроможності грошей;

- стабільність валютних курсів;

- стабільність світових цін.

Негативні сторони золотомонетного стандарту:

- залежність від рівня видобутку золота;

- недостатня гнучкість валютної системи;

- стихійне регулювання валютних систем;

- державне невтручання в сферу валютних відносин.

Суть золотодевізного стандарту: поряд із золотом функції світових грошей стали виконувати й окремі валюти провідних країн світу.

Термін дії етапу золотодевізного стандарту: 1922-1976 р.

Система золотодевізного стандарту була затверджена на Міжнародній Генуезькій конференції в 1922 р.

У розвитку золотодевізного стандарту виділяється три періоди.

Перший період золотодевізного стандарту - 1922-1933 р. Характеристика цього періоду:

- поряд із грошима використовувалося золото;

- національна валюта у виді паперових грошей вільно конвертувалася в золото.

У рамках цього періоду виділяють перший період золотозлиткового стандарту - 1922-1929 р. Його особливості:

- цей стандарт встановлюється тільки для окремих економічно розвинутих країн Західної Європи (Великобританії, Бельгії, Франції, Нідерландів);

- національна валюта прирівнюється до визначеної кількості золота;

- обмін валюти здійснюється не на монети, а на золоті злитки;

- обмін валюти на золоті злитки дорівнює великим сумам національних коштів і здійснюється національними банками.

Основні принципи Генуезької валютної системи:

- в якості платіжного засобу більш як 30 держав світу стали використовувати золото і девізи - іноземну валюту;

- за жодною валютою не закріплювалася роль резервної валюти;

- збережено золоті паритети валют, і валюта обмінювалася на золото;

- встановлювався режим валютних курсів, що вільно коливаються;

Другий період золотодевізного стандарту - 1933-1944 р. Основна особливість - перехід до використання паперових грошей у рамках світового господарства. Характеристика цього періоду:

- всі країни на своїй території стали використовувати паперові гроші;

- ліквідовано обертання золота у виді монет всередині країни;

- скасована оборотність паперових грошей у золото усередині країни;

- стали застосовуватися державні заходи для регулювання МВС.

Третій період золотодевізного стандарту - 1944-1975 р. Організаційно був оформлений на Міжнародній фінансовій конференції в м. Бреттон-Вудсі (США, 1944 г), звідси назва періоду - "Бреттон-вудська валютна система".

Основні принципи Бреттон-вудської валютної системи:

- введено новий золотодевізний стандарт, що базується на золоті і двох резервних валютах (долар США і фунт стерлінгів).

- Бреттон-вудська валютна система припускала чотири форми використання золота: збережені золоті паритети країн і введена їхня фіксація в МВФ; золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб; долар США прирівнювався до золота; долар США розмінювався на золото іноземним центральним банком і урядовими організаціями (казначейство США);

- передбачалася взаємна конвертованість валют;

- конвертованість валют стала здійснюватися на основі їхнього співвідношення до долара США;

- вперше у світі були створені міжнародні валютно-фінансові організації: МВФ, МБРР.

Характеристика Бреттон-вудської валютної системи:

- заборонено обмінювати, купувати і продавати золото приватним особам;

- офіційна (державна) купівля-продаж золота здійснювалася за схемою золото → долар → національна валюта;

- коливання курсу національних валют стосовно долара США встановлювалося в межах ± 1-2 %.

У 1971 р. була скасована конвертація долара США в золото. Встановився режим фіксованих валютних курсів і була встановлена офіційна ціна золота.

У 1976 р. в м. Кінгстоні (Ямайка) відбулася Міжнародна конференція, що визначила нові принципи регулювання МВС, і на їхній основі була введена Ямайська валютна система.

Етап паперово-валютного стандарту або Ямайська валютна система (початок 1976 р. – до сьогоднішнього часу).

Основні принципи:

- замість золотодевізного стандарту введений стандарт СДР;

- замість принципу обміну валюти на золото за схемою золото → долар → національна валюта введено принцип оборотності валюти за схемою СДР → національна валюта.

- завершена демонетизація золота. Це означає втрату золотом грошових функцій; перетворення золота в звичайний товар, що вільно продається і купується, а його ціна визначається попитом і пропозицією; скасування фіксації золотих паритетів; золото перестало служити мірою вартості товару.

- країни-члени МВФ вільні вибирати режими валютних курсів;

- міждержавне валютне регулювання став здійснювати МВФ.

Негативні риси Ямайської валютної системи:

- СДР є основною світовою валютною системою номінально, а не реально: СДР використовується тільки як рахункова одиниця; втратила зв'язок із золотом; до курсу СДР прив'язані тільки вісім валют країн світового співтовариства, тоді як до долара США - валюти приблизно 40 країн світу;

- золото об'єктивно впливає на курси валют і є основним резервним активом;

- в даний час у світовій валютній системі СДР витиснуті доларом США. Він є головною резервною валютою. Етап паперово-валютного стандарту ще має назву "паперово-доларовий стандарт".

Найважливішою особливістю Ямайської валютної системи є те, що в її складі стали діяти регіональні валютні системи, у тому числі з 1979 р. - Європейська валютна система (ЄВС).

Європейська валютна система - це міжнародна валютна система країн ЄС, створена для стабілізації валютних курсів, координування валютної політики цих держав.

 

8.3. Види та структура валютних ринків

 

Валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземної валюти за національну валюту за курсом, що складається на основі попиту і пропозиції. Валютні ринки виникнули в XIX ст.

Основні принципи формування валютних ринків:

- розвиток постійних міжнародних економічних відносин;

- створення світової валютної системи;

- поширення міжнародних розрахунків;

- розвиток фінансових відносин між банками різноманітних країн;

- розвиток інформаційного забезпечення валютних ринків.

Головні особливості функціонування валютного ринку:

- посилення фінансових взаємозв'язків між ринками на основі використання сучасної техніки;

- неперервне здійснення операцій на валютних ринках протягом доби у всіх частинах світу;

- застосування єдиної техніки проведення валютних операцій;

- розвиток валютних операцій, пов'язаних із страхуванням;

- зростання числа спекулятивних валютних операцій;

- нестабільність курсів валют.

Основні напрямки функціонування валютних ринків:

- сучасне здійснення міжнародних розрахунків;

- страхування валютних і кредитних ринків;

- забезпечення взаємозв'язку валютних і кредитних ринків;

- диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, тобто обмін їхніх ресурсів на різні валюти (долари, СДР, євро);

- одержання спекулятивного прибутку учасниками валютних ринків у виді різниці курсів валют (марж);

- сприяння проведенню валютної політики в окремих країнах і групах країн.

Види валютних ринків:

- світовий;

- регіональний;

- національний.

Світовий валютний ринок - це система стійких економічних і організаційних відносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземній валюті, що здійснюються у світових фінансових центрах.

Найважливішою особливістю світового валютного ринку є проведення операцій тільки з валютою, що широко використовується у світовому платіжному обороті (резервні валюти).

Регіональний валютний ринок - це відносини між суб'єктами світового господарства з приводу купівлі-продажу іноземних валют, що діють у регіональних масштабах.

Національний валютний ринок - це відносини, що здійснюються між суб'єктами господарської діяльності з приводу купівлі-продажу окремих конвертованих валют у рамках даної країни.

Головні організаційні структури міжнародного валютного ринку - валютні біржі. На них і поза ними здійснюються операції з валютою.

Валютні операції - це вид діяльності підприємств, банків, фінансово-кредитних установ, інших юридичних і фізичних осіб із приводу купівлі-продажу, розрахунків і надання в позику іноземної валюти.

Види валютних операцій:

- валютні операції з негайним постачанням грошей - спот. Сутність спот полягає в купівлі-продажу валюти на умовах її переказу банками на другий робочий день з дня укладення угоди за курсом, зареєстрованим в момент укладення. Спот - найбільше поширені валютні операції (90% валютних операцій на валютних ринках світу);

- термінові угоди з іноземною валютою - форвардні і ф'ючерсні. Термінові валютні операції - це валютні операції, при яких сторони домовляються про перекази передбаченої суми іноземної валюти через визначений термін після укладення угоди за курсом, зареєстрованим в момент її укладення;

- поєднання наявних і термінових валютних операцій - своп. Своп - це валютні операції, при яких поєднується купівля-продаж двох валют на умовах негайного постачання спот і одночасно угода з купівлі-продажу валют у визначені терміни (форвардні і ф'ючерсні операції);

З світовими валютними ринками тісно пов'язані світові ринки золота.

Ринки золота - це спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється регулярна купівля-продаж золота за ринковою ціною. Основним джерелом пропозиції золота на ринку є його новий видобуток (80%).

 

Контрольні запитання

 

1. Світова валютна система, її структура.

2. Валют, види валют, конвертованість валюти

3. Охарактеризуйте етапи еволюції світової валютної системи

4. Види та структура валютних ринків.

ТЕМА 9. МІЖНАРОДНЕ ВИРОБНИЧЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

 

9.1. Міжнародна виробнича спеціалізація

9.2. Міжнародна виробнича кооперація та спільне виробництво

 

9.1. Міжнародна виробнича спеціалізація

 

Міжнародне виробниче співробітництво крім виробництва засобів виробництва і предметів споживання на мікрорівні включає також відносини з приводу виробництва на макрорівні (домовленості між країнами про спільне виробництво, про налагодження кооперативних зв'язків, здійснення спільних програм). Міжнародне виробниче співробітництво - це форма міжнародних економічних відносин, які виникають у сфері матеріального виробництва на основі міжнародного поділу праці з приводу виготовлення речових виробів, тобто таких, які можна побачити, виміряти й використати для виробничого чи індивідуального споживання. Варто зазначити, що в даному визначенні спеціально виділяється виробництво саме матеріальних виробів, оскільки за ширшим розумінням виробляють не тільки матеріальні речі, а й послуги, інформацію, які є предметами інших форм МЕВ. Міжнародне виробниче співробітництво, як і інші форми міжнародних економічних відносин, базується на міжнародному поділі праці, але саме при розгляді виробничого співробітництва особливо помітно проявляються взаємопов'язані процеси міжнародної спеціалізації та кооперації.


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  3. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
  4. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
  5. А. В. Дудник 1 страница
  6. А. В. Дудник 10 страница
  7. А. В. Дудник 11 страница
  8. А. В. Дудник 12 страница
  9. А. В. Дудник 2 страница
  10. А. В. Дудник 3 страница
  11. А. В. Дудник 4 страница
  12. А. В. Дудник 5 страница




Переглядів: 478

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Суть та характеристика середовища МЕВ 3 страница | Суть та характеристика середовища МЕВ 5 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.06 сек.