• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Суть та характеристика середовища МЕВ 5 страница

Міжнародне виробниче співробітництво здійснюється у різних напрямках. Його структура наступна:

- енергетичне співробітництво;

- співробітництво у сировинному виробництві;

- співробітництво у сфері переробного виробництва;

- агропромислове співробітництво.

Міжнародне виробниче співробітництво включає також міжнародну спеціалізацію виробництва. Міжнародна спеціалізація виробництва - це форма міжнародного поділу праці, при якій зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їхніми суб'єктами. Іншими словами, відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції - в інших країнах (чи на їхніх підприємствах).

Виділяють міжгалузеву, внутрішньогалузеву, внутрішньофірмову міжнародну спеціалізацію.

Міжгалузева міжнародна спеціалізація виробництва стосується виготовлення продукції цілих галузей національних господарств. Видами міжгалузевої спеціалізації можна назвати міжнародну спеціалізацію на добуванні паливно-енергетичних ресурсів, на сировинному виробництві, на агропромисловому виробництві, на виготовленні готової продукції і т. д.

Внутрішньогалузева міжнародна спеціалізація полягав в зосередженні підгалузей і фірм на виготовленні окремих видів продукції, що відносяться до даної галузі. Наприклад, це виготовлення верстатів, машин, обладнання та устаткування у машинобудуванні; виробництво м’ясних і молочних продуктів, олії у сільському господарстві; створення пластмас, мінеральних добрив, медичних та косметичних препаратів у хімічній промисловості. Крім того, виділяють три види внутрішньогалузевої міжнародної спеціалізації: предметну, тобто випуск готової продукції, вірніше випуск груп однорідної готової продукції певної галузі; подетально-повузлову, тобто виготовлення деталей, вузлів, агрегатів і компонентів внутрішньогалузевого та міжгалузевого застосування; технологічну або стадійну, тобто здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів. Частково ці види притаманні і внутрішньофірмовій міжнародній стабілізації, особливо це стосується транснаціональних і мультинаціональних корпорацій, де одні підприємства-філії спеціалізуються на одних видах продукції, а інші - на технологічно пов’язаних видах іншої продукції.

Розвиток міжнародного поділу праці викликав появу в МЕВ таких понять як “міжнародно-спеціалізована галузь” та “міжнародно-спеціалізована продукція”. Перша з них характеризує ті галузі, які беруть найбільш активну участь в міжнародному поділі праці. Для них характерна висока частка продукції на експорт та високий рівень внутрішньогалузевої спеціалізації.

“Міжнародно-спеціалізована продукція” - це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і при умові виготовлення в одній чи декількох країнах у значній мірі покриває потреби світового ринку в ній.

Розгляд територіального розтину будови міжнародної спеціалізації виробництва дозволяє побачити спеціалізацію окремих країн, груп країн, міжнаціональних регіонів. Чим країна менша за територією або чим менше країна розвинена, тим більше їй доводиться зосереджуватись на виробництві невеликої групи продукції, щоб таким чином вистояти на світовому ринку. Якщо країна велика за територією, то у міжнародній спеціалізації виробництва бере участь не тільки уся країна, а й окремі її регіони (в тому числі й створення вільних економічних зон). Подібне може відбуватись і при федеративному устрої країни.

Вертикальний розтин дозволяє розглянути те, як відбувається міжнародна спеціалізація виробництва на різних рівнях. На мікрорівні спеціалізація дещо співпадає з територіальним аспектом, тобто це спеціалізація на міждержавному рівні між країнами, групами країн та міжнаціональними регіонами. Метарівень зводиться до міжгалузевої та внутрігалузевої міжнародної спеціалізації, а також між внутрішньонаціональними регіонами (наприклад спеціалізація вільних економічних зон).

9.2. Міжнародна виробнича кооперація та спільне виробництво

Крім того, міжнародна промислова співпраця включає міжнародну виробничу кооперацію. Міжнародна виробнича кооперація - це похідна форма міжнародного поділу праці, яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між міжнародноспеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.

Міжнародна виробнича кооперація об’єднує ресурси виробництва в єдиному організаційно-технічному процесі. Здійснення такого процесу у міжнародному масштабі передбачає укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва.

Виділяють такі основні ознаки міжнародної виробничої кооперації:

- попереднє узгодження сторонами умов спільної діяльності;

- головним методом співробітництва є координація діяльності партнерів із різних країн;

- наявність промислових фірм, що належать різним країнам, в безпосередньому виробничому кооперуванні;

- закріплення в угоді головних об’єктів кооперування: готові вироби, компоненти та відповідні технології;

- розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних домовленостей;

- безпосередній зв’язок здійснюваних партнерами взаємних чи односторонніх постачань товарів з реалізацією виробничих програм у межах кооперування, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу.

Загальне міжнародне кооперування класифікують за декількома критеріями.

а) за видами:

- економічна кооперація;

- промислове співробітництво;

- виробниче кооперування;

- науково-технічне кооперування;

- кооперування в області проектування і будівництва промислових об’єктів;

- кооперація у сфері побуту;

- кооперація в інших сферах господарської діяльності.

б) за методами використання:

- виконання спільних програм;

- договірна спеціалізація;

- створення спільних підприємств.

в) за стадіями:

- довиробниче кооперування;

- виробниче кооперування;

- комерційне кооперування.

г) за структурою зв’язків:

- внутрішньофірмові та міжфірмові коопераційні зв’язки;

- внутрішньогалузеве та міжгалузеве кооперування;

- горизонтальні та вертикальні форми кооперування;

- змішані форми кооперування.

д) за територіальним охопленням:

- кооперування між двома і більше країнами;

- кооперування у рамках регіону;

- світове кооперування.

е) за числом суб’єктів:

- двостороннє кооперування;

- багатостороннє кооперування.

є) за числом об’єктів:

- однопредметне кооперування;

- багатопредметне кооперування.

Основні способи налагодження коопераційних зв’язків у літературі зводяться до трьох методів: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація та інтегрована кооперація.

Здійснення спільних програм міжнародного виробничого кооперування полягає у підрядному кооперуванні та спільному виробництві.

Суть підрядного кооперування зводиться до того, що замовник доручає виконавцю проведення певних робіт відповідно з наперед обумовленими вимогами щодо термінів, обсягів, якості виконання та інших умов. При цьому розглядають два різновиди міжнародного виробничого кооперування: просте виготовлення продукції (або його ще називають “класичним підрядом”) та підряд з проектування й виготовлення нового продукту.

Спільне виробництво зводиться до того, що дві сторони (або більше) із різних країн об’єднуються при виконанні певних робіт чи програм. Договірна спеціалізація, як ще один із способів налагодження коопераційних зв’язків, полягає в розмежуванні видів діяльності між суб’єктами різних країн, щоб не дублювати один одного, а взаємодоповнювати. При цьому вони часто розділяють загальну програму на підпрограми, які виконують окремо, але в межах загальної програми. Договірна спеціалізація передбачає й об’єднання вже апріорно спеціалізованих суб’єктів для виконання складних програм. Договірна спеціалізація, як і всяка інша форма кооперації, згладжує конкурентне протистояння фірм з різних країн.

Останнім часом у світі, а особливо у постсоціалістичних країнах, досить бурхливо розвивається інтеграційне кооперування, що здійснюється у формі об’єднання капіталів декількох суб’єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей. Найпоширенішим видом інтеграційної кооперації стало створення спільних підприємств. У той же час, не менш важливим видом інтеграційної кооперації є розвиток мультинаціональних корпорацій, які, правда, мають набагато ширшу гаму особливостей у порівнянні зі спільними підприємствами.

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте міжнародне виробниче співробітництво, включаючи специфіку його структури

2. Виділіть суть міжнародної спеціалізації виробництва

3. Визначіть суть міжнародного кооперування

ТЕМА 10. МІЖНАРОДНЕ НАУКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

10.1. Суть міжнародного науково-технічного співробітництва

10.2. Міжнародне передавання технологій

10.3. Міжнародне технічне сприяння

10.1. Суть міжнародного науково-технічного співробітництва

Міжнародне науково-технічне співробітництво (МНТС) – це форма МЕВ, яка представляє собою систему економічних зв’язків у сфері перетину науки, техніки, виробництва, послугової діяльності та торгівлі й існує на основі спільних, наперед вироблених та узгоджених намірів, закріплених у міжнародних економічних угодах та договорах.

Структура МНТС включає:

- створення координаційних міжнародних програм спільних наукових і технічних досліджень, кооперацію при здійсненні науково-технічних досліджень;

- міжнародне ліцензування, обмін науково-технічними документами, патентами, ліцензіями тощо;

- міжнародний інжиніринг;

- співробітництво в підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів, міжнародні стосунки між навчальними закладами;

- проведення міжнародних наукових і науково-технічних конференцій, симпозіумів;

- вирішення окремих важливих наукових і технічних проблем шляхом спільного планування між зацікавленими країнами;

- розробка науково-технічних прогнозів;

- створення й функціонування міжнародних науково-дослідних інститутів, організацій тощо;

- проведення взаємних міждержавних консультацій з питань науково-технічної політики.

Пріоритетними напрямками розвитку МНТС є:

- електронізація, автоматизація, роботизація виробничих процесів;

- надійне мирне використання атомної енергії;

- створення нових видів конструкційних матеріалів;

- розширення практичного використання біотоехнології та генної інженерії;

- космічні дослідження.

10.2. Міжнародне передавання технологій

Технології – наукові методи досягнення практичних цілей. В поняття технології звичайно включають три групи технологій – технологія продукції,

технологія проектів, технологія управління.

Міжнародний рух технологій може здійснюватися в “чистому” виді (торгівлі патентами, ліцензіями, “ноу-хау”) або у виді торгівлі технологічно місткими товарами. У другому випадку міжнародне переміщення технологій, як фактор виробництва, статистично невід’ємний від торгівлі іншими товарами.

Міжнародна передача технології міждержавне переміщення науково-технічних досягнень на комерційній або безоплатній основі.

В основі розвитку технології лежить технічний прогрес. Існує багато визначень і методів аналізу технічного прогресу. Найбільш популярну розробив англійський економіст Джон Хікс.

Відповідно до його моделі технічний прогрес ділиться на нейтральний, працезберігаючий і капіталозберігаючий.

Нейтральний технічний прогрес - прогрес, що грунтується на технології, яка забезпечує одночасне підвищення продуктивності праці і капіталу.

Працезберігаючий – прогрес, що грунтується на технології, яка забезпечує підвищення продуктивності капіталу в більшій степені, ніж праці.

Капіталозберігаючий - прогрес, що грунтується на технології, яка забезпечує підвищення продуктивності праці у більшій степені, ніж капіталу.

У міжнародному технологічному обміні приймають участь чотири сфери людської діяльності:

- наука (теоретичні закономірності пізнання природи);

- техніка (досвід перетворення природи);

- виробництво (створення матеріальних благ);

- управління (дії з рішень виробничих та інших завдань).

Міжнародна передача технології забезпечується правовим захистом. В більшості країн нова технологія захищається одним або декількома правовими інструментами – патентами, ліцензіями, товарним знаком, копірайтом.

Патент - свідоцтво, яке видається компетентним державним органом винахіднику і засвідчує його монопольне право на використання цього винаходу. Патент дає володарю право власності на винахід. Практично всі товари, які випускаються на ринок є запатентованими. Патентоспроможність винаходу означає, що він пропонує технічне рішення завдання через створення нових машин або технологічних процесів, володіє новизною, перевищує рівень звичайного інженерного рішення технічної задачі і може бути застосованим практично.

Ліцензія – дозвіл, який видається власником технології (ліцензіар), захищеної або незахищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом визначеного часу і за визначену плату.

Товарний знак – символ організації, який використовується для індивідуалізації виробника і який не може використовуватись іншими організаціями без офіційного дозволу власника.

Копірайт (право відтворення) – ексклюзивне право автора літературного, аудіо-, відеотвору, виробу на показ і відтворення своєї роботи.

Міжнародна передача технології може здійснюватися в наступних формах:

- патентні угоди – міжнародна торгова угода, згідно якої власник патенту поступається своїми правами на використання винаходу покупцю патенту;

- ліцензійні угоди – міжнародна торгова угода, згідно якої власник винаходу або технічних знань надає другій стороні дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на технологію;

- “ноу-хау” – надання технічного досвіду і секретів виробництва, які включають відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує визначені переваги. Предметом купівлі-продажу в даному випадку, за звичай, є незапатентовані винаходи, які мають комерційну цінність;

- інжиніринг – надання технологічних знань, необхідних для придбання, найму та використання придбаних або орендованих машин і устаткування. Вони включають широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, консультацій, нагляду, проектування, гарантійного і післягарантійного обслуговування;

- франчайзинг - це надання великою “батьківською” фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою та вико­ристовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію.

Крім того, на комерційних умовах технологія передається між країнами в рамках угод про промислове співробітництво, науково-технічну і виробничу кооперацію, інвестиційне співробітництво. До числа заходів з міжнародної передачі технології на некомерційній основі відносяться виставки, наукові конференції , обмін публікаціями.

Ліцензійна торгівля – основна форма міжнародної передачі технологій. Вони продаються на основі ліцензійної угоди, а саме:

- патентна ліцензія – документ, який підтверджує передачу права використання патенту без відповідного “ноу-хау”;

- безпатентна ліцензія – документ, який підтверджує право використання “ноу-хау” без патентів на винахід;

- виключна ліцензія – передбачає монопольне право ліцензіата використовувати технологію і відмову ліцензіара від самостійного використання запатентованої технології і “ноу-хау”, і їх продажу на визначеній території;

- невиключна ліцензія – залишає право ліцензіару надавати ліцензії на дану технологію іншим ліцензіатам на даній території;

- повна ліцензія – надає право ліцензіату виключного використання патенту протягом дії угоди і відмова ліцензіара самостійно використовувати предмет ліцензії протягом цього терміну.

Ліцензійні платежі – винагорода ліцензіару за використання ліцензії:

- роялті – періодичні відрахування від доходу покупця протягом дії угоди;

- паушальний платіж – фіксований одноразовий платіж;

- участь у прибутку – відрахування частини прибутку на користь ліцензіара;

- участь у власності – передача частини акцій.

Разом з тим, на шляху міжнародної передачі технологій мають місце суттєві перешкоди. Кожна країна прагне утримати технології в національних рамках, забороняючи або обмежуючи їх вивіз, адже забезпеченість ними є опорою в конкурентній боротьбі; свою роль відіграють національна безпека, політичні та ідеологічні мотиви. Також можуть бути несумісні національні технічні стандарти з іноземною технологією. Тому має місце державне регулювання (контроль) за міжнародними передачами технологій. Воно має наступні напрями:

- прагнення утримати технологічне лідерство, яке виходить з того, що країна, яка лідирує в тій чи іншій технологічномісткої сфері, має відносну перевагу над іншими країнами у виробництві технологічно ємної продукції;

- прагнення національної безпеки – державний контроль, спрямований на попередження попадання технологій виробництва зброї і технологій військового призначення в країни, уряд яких проводить ворожу політику або існують можливості переходу до неї;

- умови міжнародних угод – вводиться державний контроль за продажем технології, яка потенційно може бути використана для створення хімічної, бактеріологічної зброї. Відповідно до міжнародних угод, підлягають особливому контролю вивезення технології і науково-технічної інформації, які можуть бути застосовані для матеріалів, устаткування, які мають широке призначення, але можуть бути використані для зброї масового знищення.

Країни-одержувачі іноземної технології частіше всього регулюють її ввіз тільки з точки зору законності, забороняючи ввіз визначених видів технології, які шкідливі для суспільства.

10.3. Міжнародне технічне сприяння

Різновидом міжнародної передачі технології є міжнародне технічне сприяння або технічна допомога, яка одержала свій розвиток з середини 70-х років минулого століття.

Міжнародні програми технічного сприяння здійснюються як по лінії міжнародних організацій, так і на двосторонній основі. Вони спрямовані перш за все для здійснення технічного сприяння країнам з перехідною економікою.

Технічне сприяння (ТС) - сприяння на платній та безоплатній основі у сфері технології процесів, продукції та управління. У сфері економіки технічне сприяння надається в галузі розробки програм економічного розвитку, статистики, грошової і бюджетної політики, розвитку регіонів, техніко-економічне обґрунтування окремих проектів.

Організаційні види технічної допомоги: технологічні гранди та співфінансування ТС.

Технологічні гранди - безоплатна передача розвиненими країнами технології, технологічномістких товарів або фінансових засобів на купівлю технології, навчання та перепідготовку персоналу. Гранди передбачають надання донорам в рамках проекту ТС технології і обладнання, відрядження спеціалістів та здійснення навчання кадрів без будь-якої фінансової участі одержувача.

Співфінансування ТС - передбачає більш серйозну участь і відповідальність одержувача, який повинен не тільки організаційно забезпечити її одержання, але й несе певну частину фінансування. Фінансова участь одержувача розглядається як свідоцтво зацікавленості в ефективності використання урядом технічної допомоги.

Залежно від кількості країн, що беруть участь у проекті, виділяється двостороннє та багатостороннє технічне сприяння.

Двостороннє ТС здійснюється відповідно до угод між урядами країни-донора і країни-одержувача. У бюджетах більшості розвинутих країн передбачаються спеціальні засоби для надання технічного сприяння країнам, що розвиваються. Зазвичай, це не суттєві суми, яких вистачає на консультації у вузьких напрямках, в розвитку яких можуть бути зацікавлені країни-донори. В економічній фінансовій сфері типовими формами технічної допомоги є підготовка та перепідготовка кадрів, електронних систем обліку і управління тощо.

Багатостороннє ТС включає здійснення спільних проектів декількома країнами по відношенню до однієї країни. Країни-постачальники ТС на основі багатостороннього договору надають окремі компоненти технології або технологічного устаткування. До розряду багатостороннього відноситься і ТС по лінії міжнародних організацій, яке фінансується за рахунок внесків країн-членів програми здійснення технічного сприяння другим членам, які його потребують. Міжнародні організації можуть посилати своїх штатних працівників, які володіють експертними знаннями у визначених галузях, або просять уряди країн-членів підшукати спеціалістів, які направляються в ту чи іншу країну за рахунок міжнародної організації.

Контрольні запитання

1. Виділіть суть та структуру міжнародного науково-технічного співробітництва.

2. Значення міжнародного передавання технологій у світі.

3. Виділіть суть міжнародного технічного сприяння.

ТЕМА 11. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ

11.1. Суть міжнародної економічної інтеграції (МЕІ)

11.2. Основні етапи розвитку МЕІ

11.3. Основні категорії МЕІ

11.4. Наслідки МЕІ

11.1. Суть міжнародної економічної інтеграції

В різних джерелах наводяться наступні визначення міжнародної економічної інтеграції (МЕІ):

- це об'єктивний, усвідомлений і керований процес зближення, взаємопристосування та зрощування національних господарських систем, що володіють потенціалом саморегулювання й саморозвитку. В його основі лежить економічний інтерес суб'єктів, що самостійно функціонують та міжнародний поділ праці;

- це процес зближення, переплетення, адаптації національних господарств світового співтовариства;

- взаємопристосування національних економік, включення їх в єдиний відтворювальний процес в інтернаціональних масштабах;

- процес економічної взаємодії країн, який приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод й узгоджено регульований міждержавними органами.

Економічну інтеграцію не можна розуміти тільки як стихійний ринковий або тільки як свідомо регульований процес. Це діалектична єдність, що представляє обидві сторони - об'єктивну і суб'єктивну - того самого явища.

Ряд авторів (Ю.Шишков, В.Зуєв, Ю.Борко й ін.) поділяють наступну ідею - реальна міжнародна, міждержавна економічна інтеграція можлива тільки на основі ринкових механізмів. Високий рівень техніко-економічного розвитку країн - ще не гарантія того, що автоматично виникають тривалі зв¢язки та достатня ступінь охоплення і широта господарських зв'язків.

Вихідним пунктом інтеграції є прямі міжнародні економічні (виробничі, науково-технічні, технологічні) зв'язки на рівні первинних суб'єктів економічного життя, що розвиваючись і всередину і вшир, забезпечують поступове зрощування національних господарств на базисному рівні. За цим неминуче випливає взаємопристосування державних економічних, правових, фіскальних, соціальних і інших систем, аж до визначеного зрощування управлінських структур.

Основна ціль інтеграції - нарощування обсягів і розширення набору запропонованих товарів і послуг на основі й в результаті забезпечення ефективності господарської діяльності в міжнародних масштабах.

11.2. Основні етапи розвитку МЕІ

В сучасній теорії МЕІ не існує єдиного підходу щодо послідовності етапів розвитку інтеграційних процесів. Виходячи з першого підходу МЕІ проходить наступні етапи:

- зона вільної торгівлі;

- митний союз;

- спільний ринок;

- економічний союз;

- економічний і валютний союз.

Інші автори виділяють наступні етапи МЕІ:

- преференційна угода;

- зона вільної торгівлі;

- митний союз;

- спільний ринок;

- економічний союз.

Крім того можливим є також шостий рівень інтеграції – політичний союз, який передбачає делегування національними урядами більшої частини своїх функцій у відносинах з третіми країнами наддержавним органам.

Окремо також виділяється останній етап - як повна інтеграція. Характеристика етапів МЕІ:

Преференційна торгівельна угода та зона вільної торгівлі. Преференційна торгівельна угода передбачає встановлення нижчих торгівельних бар'єрів у відносинах з членами об'єднання, ніж у співробітництві з третіми країнами. Всі учасники угоди самостійно визначають засади та механізм національної зовнішньоторгівельної політики, що містить у собі, як складовий елемент, преференційне ставлення до партнерів по угоді. Так, наприклад, члени преференційної торгівельної угоди можуть обкладати митом товари, що імпортуються в межах об'єднання, за ставкою, яка складає 50 % звичайного митного тарифу.

Наступним рівнем (формою) інтеграційного об'єднання є зона вільної торгівлі, яка характеризується відсутністю різного роду обмежень торгівельного обміну між учасниками зони. Але при цьому кожна країна зберігає такі обмеження та бар'єри по відношенню до не членів об'єднання. Слід відзначити, що принципи зони вільної торгівлі можуть застосовуватися як до всіх, так і до обмеженого кола товарів. Перевагою такого угруповання порівняно з іншими формами інтеграційних об'єднань є те, що його члени мають погоджувати свої інтереси у відносно вузьких межах. Недоліком вважається складність забезпечення реалізації такої багатосторонньої домовленості. Ця складність зумовлюється так званою проблемою транзиту. Її суть полягає в тому, що країни - члени угоди застосовують різні тарифи в торгівлі з третіми державами, тому країна-аутсайдер може вийти на внутрішній ринок об'єднання через територію того члена угруповання, ставки мита якого відносно не членів угоди мінімальні.

Митний союз (МС) - це міждержавне об'єднання, яке передбачає не тільки ліквідацію всіх обмежень торгівлі між членами союзу, а й створення спільної системи захисту від імпорту з третіх країн у формі єдиного “зовнішнього” тарифу. Такий тариф означає ліквідацію основи для появи проблеми транзиту як такої.

Митний союз це – згода двох або більше країн про скасування митних зборів у торгівлі, форма колективного протекціонізму. Відповідно до ст. XIV ГАТТ митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній відміні митних зборів всередині МС і створення єдиного зовнішнього митного тарифу.

Необхідно відзначити також, що функціонування МС далеко не пропонує уніфікацію митно-тарифної політики для всього спектру товарів, що виробляються і споживаються. У сферу інтеграційної діяльності на цьому етапі поступово залучаються найрізноманітніші галузі і сфери економіки. Це можна пояснити, так як головну роль відіграє рух на мікрорівні, що забезпечує виробничу інтеграцію. Інтеграція виникає і у валютно-фінансовій сфері, але валютно-фінансове співробітництво, особливо на перших етапах, не є авангардним. Воно швидше відіграє роль обслуговуючого фактора. Як правило, в рамках МС створювані фінансові інститути, банки, страхові компанії відіграють другорядну роль.

Четвертим рівнем економічної інтеграції є спільний ринок, у межах якого, крім вільної торгівлі товарами та послугами, створюються умови вільного переміщення факторів виробництва (мається на увазі міграція капіталу та робочої сили).

В наш час цей етап інтеграційного розвитку реалізований в ЄС, на основі досвіду якого можуть бути зроблені практичні висновки і оцінки. Не виключено, що в перспективі, по мірі руху вперед інших подібних інтеграційних структур, виникнуть нові ситуації, притаманні цим угрупованням, які будуть мати визначені відмінності від практики ЄС.

Переростання МС в спільний ринок обумовлюється як економічними факторами, так і політичними. Не дивлячись на зникнення в певній мірі тарифних перепон по обміну, існують і нетарифні: відмінності в технічних нормах, законодавчий захист національних марок товарів тощо.

Для створення єдиного ринку необхідно реалізувати декілька обов’язкових великих завдань, які неможливо здійснити в рамках МС. Проте, саме МС, знімаючи митні збори між країнами-членами і розроблюючи єдину торгівельну політику відносно третіх країн, створює передумови переходу до спільного ринку. Для створення спільного ринку цього недостатньо. Третє завдання – розробка спільної політики розвитку окремих галузей і секторів економіки. Їх вибір повинен здійснюватись, виходячи з того, наскільки це важливо для наступного закріплення інтеграції, яким буде соціальний резонанс після прийняття відповідних заходів, як це відобразиться на потребах конкретного споживача.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
4. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
5. А. В. Дудник 1 страница
6. А. В. Дудник 10 страница
7. А. В. Дудник 11 страница
8. А. В. Дудник 12 страница
9. А. В. Дудник 2 страница
10. А. В. Дудник 3 страница
11. А. В. Дудник 4 страница
12. А. В. Дудник 5 страница

Переглядів: 773