• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Суть та характеристика середовища МЕВ 6 страница

Економічний союз представляє собою економічне угруповання, члени якого уніфікують економічну політику, причому цей процес охоплює грошово-кредитні, податкові та соціальні аспекти. Економічний союз вимагає від учасників досягнення згоди по досить широкому колу проблем мікро- та макроекономічного характеру.

Кожне інтеграційне угруповання представляє собою певну єдність двох принципових засад зовнішньоекономічної політики, а саме протекціонізму (коли мова йде про співробітництво з третіми країнами) та вільної торгівлі (у відносинах між членами об'єднання). Практична реалізація цих принципів веде до зміни структури зовнішньо-торгівельного обороту кожної країни - члена інтеграційного угруповання, причому сукупний результат участі в конкретному об'єднанні може суттєво відрізнятись від країни до країни.

11.3. Основні категорії МЕІ

Європейський союз (ЄС) – регіональне інтеграційне угруповання 15 країн Європи, до складу якого входять Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.

ЦЄІ - Центральноєвропейська ініціатива або центральноєвропейська зона вільної торгівлі - центральноєвропейські країни: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина і Словенія (вступила пізніше), що утворили в грудні 1992 р. зону вільної торгівлі.

НАФТА - Північноамериканська асоціація вільної торгівлі - зона вільної торгівлі, створена США, Канадою і Мексикою в грудні 1992 р. Угода набрала сили в січні 1994р.

АСЕАН - Асоціація держав Південно-Східної Азії - субрегіональна організація, створена в 1967 р., до складу якої ввійшли Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппін, Сінгапур. Пізніше до складу організації ввійшли Бруней (1984 р.) і В'єтнам (1995 р.).

МЕРКОСУР - Загальний ринок країн Південного конуса, створений у 1991 р. Аргентиною, Бразилією, Парагваєм і Уругваєм.

ЭКОВАС - Економічне співтовариство західно-африканських держав – створене в 1975 р., до складу якого входять 16 держав.

КОМЕСА - Загальний ринок Східної і Південної Африки - усього 21 країна, САДК - Співтовариство розвитку Півдня Африки - політико-економічний регіональний блок, створений у 1992 р. на базі Конференції з координації розвитку країн Півдня Африки (САДКК).

ЮДЕАК - Митна й економічна спілка центральної Африки - створена в 1967 р., у складі 6 країн.

11.4. Наслідки МЕІ

В найбільш загальному вигляді економічна інтеграція характеризується двома основними наслідками, які ще називають статичними ефектами інтеграційного процесу. Внаслідок створення інтеграційного об'єднання реалізація принципу взаємної вільної торгівлі веде до зростання товаропотоків між його учасниками. Цей результат називається ефектом розширення торгівлі. Разом з тим, протекціонізм у відносинах з третіми країнами та інтенсифікація взаємного товарообороту в межах інтеграційного угруповання призводить до певного згортання торгівельно-економічних відносин між ними та членами об'єднання. Такий результат в економічній науці називається ефектом згортання торгівлі з третіми країнами.

Крім статичних ефектів, які реалізуються в формі зміни структури зовнішньоторгівельних потоків окремої країни і, відповідно, рівня її добробуту, інтеграційний процес багато в чому трансформує загальні умови та параметри функціонування національної економічної системи. Так, трансформація є суто результатом участі країни в тому чи іншому інтеграційному об'єднанні, а її наслідки в економічній літературі називаються динамічними ефектами економічної інтеграції.

Зменшення (або повне скасування) обмежень руху товарів та факторів виробництва веде до створення більш конкурентного середовища для національних виробників та зменшує рівень їх монопольної влади на внутрішньому ринку порівняно з доінтеграційним періодом.

Разом з тим, можливість вільного виходу виробників окремої країни на внутрішній ринок інтеграційного угруповання потенційно сприяє реалізації ефекту економії на масштабах виробництва певних експортних товарів. Така економія виникає внаслідок або збільшення масштабів виробничо-комерційної діяльності національної компанії (в даному разі мова йде про внутрішню економію, яка зумовлена організацією виробничо-комерційного процесу в межах даної фірми), або зменшення вартості виробничих ресурсів (це так звана зовнішня, незалежна від фірми, економія). Але в будь-якому разі економія на масштабах виробництва зумовлена розширенням масштабів економічної діяльності завдяки участі країни в міжнародному інтеграційному об’єднанні.

Слід також зазначити, що економія на масштабах виробництва може також супроводжуватися розвитком спеціалізації на виробництві певних товарів, внаслідок чого торгівля характеризуватиметься зростанням рівня внутрішньогалузевого обміну (і, відповідно, зменшенням міжгалузевих товаропотоків).

Наслідком економічної інтеграції може також бути зміна структури споживання.

Економічна інтеграція сприяє зростанню інвестицій в економіку країн - членів об'єднання з внутрішніх та зовнішніх джерел. Така активізація інвестиційного процесу зумовлюється структурними змінами у виробництві та споживанні, внутрішньою та зовнішньою економією на масштабах виробництва, а також зростанням доходу та реального попиту. Очевидно, що зростанню інвестицій сприяє і зменшення ризику та елементів невизначеності. До того ж, як свідчить практика, ділові кола третіх країн зацікавлені у вкладанні коштів у розвиток виробничих потужностей на території держав - учасників економічного блоку, щоб обійти торгівельні бар'єри та інші обмеження, які застосовуються проти аутсайдерів.

Серед наслідків створення інтеграційного об'єднання слід назвати також зростання мобільності факторів виробництва в межах зони інтеграції. Внаслідок цього капітал та праця можуть переміщуватися з галузей, де вони знаходяться в надлишку, до тих секторів економіки, які відчувають дефіцит цих виробничих ресурсів. А це, згідно з мікроекономічною теорією, веде до зростання економічної ефективності виробництва та, відповідно, збільшення віддачі на кожний виробничий ресурс, що застосовується в межах даного інтеграційного блоку.

Контрольні запитання

1. В чому полягає суть міжнародної економічної інтеграції?

2. Чим відрізняється преференційна зона від зони вільної торгівлі?

3. Порівняйте митний союз та економічний союз.

4. Охарактеризуйте основні наслідки МЕІ.

ТЕМА 12. ВІЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ (ВЕЗ)

12.1. Вільні економічні зони (ВЕЗ): сутність та цілі створення

12.2. Основні види ВЕЗ і досвід їх функціонування

12.1. Вільні економічні зони (ВЕЗ): сутність та цілі створення

Вільна економічна зона (ВЕЗ) - частина території країни з особливим економічним, правовим і адміністративним режимом, що забезпечує розширення зовнішньоекономічних зв'язків, приплив іноземних і вітчизняних інвестицій і нових технологій, створення сучасних виробництв, що працюють переважно на експорт. Звичайно це регіон, частина національної території зі спеціальним пільговим зовнішньо-торгівельними, митним, інвестиційним, валютно-фінансовим і податковим режимами, що заохочують господарську (виробничо-комерційну, підприємницьку) діяльність іноземних учасників, приплив зовнішніх інвестицій і передових закордонних технологій.

При створенні ВЕЗ реалізується точковий та функціональний підходи в стратегії прискорення господарського росту. Точковий - визначається певний вид діяльності, незалежно від місця знаходження фірми на території країни. Функціональний – окрема територія, регіон з пільговим режимом господарювання. При створенні ВЕЗ вирішують чотири взаємозалежні цілі: економічну, соціальну, виробничу і науково-технічну.

Економічна ціль переслідує активізацію, розширення зовнішньоторгівельної й у цілому зовнішньоекономічної діяльності; залучення іноземного та вітчизняного капіталу; підвищення конкурентноздатності національного виробництва, його економічної ефективності; збільшення експорту і раціоналізацію імпорту; ріст валютних надходжень до бюджету та на цілі подальшого розвитку ВЕЗ.

У рамках соціальної цілі вирішуються задачі: створення нових робочих місць, ріст зайнятості населення; підвищення кваліфікаційного рівня робітників з урахуванням використання світового досвіду; формування сучасних менеджерських кадрів; ріст добробуту і рівня життя населення; прискорення розвитку соціальної і побутової інфраструктури.

Виробнича і науково-технічна цілі включають: притік іноземної та вітчизняної техніки і технологій; прискорення впровадження результатів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; концентрацію науково-технічних кадрів, у тому числі закордонних, а також матеріально-фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках; більш повне використання наявних потужностей, зокрема, конверсійних; розвиток виробничо-транспортної інфраструктури.

В умовах обмеженості, а тим більше дефіциту ресурсів, у ряді країн ВЕЗ виступають як реальний і достатньо ефективний інструмент включення національних економік у світове господарство. Вони орієнтовані на активну зовнішньоекономічну діяльність, велику сприйнятливість до сучасної техніки і технологій, створення цільових виробництв, що відповідають інфраструктурі, застосування особливих методів і форм фінансової, інноваційної, виробничо-збутової, зовнішньоторгівельної діяльності. Будучи частиною території країни, ВЕЗ виступають водночас як практичний важіль адаптації всієї національної економіки до світового господарства. У той же час необхідно підкреслити, що ВЕЗ відділені від іншої території країни адміністративно (спеціальним, пропускним) і економічно митними, податково-фінансовим режимами.

Основні типи ВЕЗ розмежовуються за визначеними ознаками:

- за рівнем і колом вирішуваних задач: складські, транзитні зони, вільні порти; промислові й експортні; науково-технологічні зони, технополіси і технопарки, інноваційні центри; комплексні, багатопрофільні ВЕЗ;

- за розмірами території: точкові (фірма, склад, термінал); територіально-масштабні (промислово-експортні зони, технопарки); особливо значні (регіони);

- за напрямками і сферами господарської спеціалізації: підприємства галузеві (переважно галузевого профілю), секторального (видобуток, опрацювання, послуги), функціонального (банківська, комерційна діяльність);

- за сторонами, що беруть участь, і особливостями розташування: міжнародні, прикордонні.

12.2. Основні види ВЕЗ і досвід їх функціонування

Конкретні види зон різноманітні залежно від специфічних задач і функцій, особливостей умов діяльності, їх характеру й обсягів. Спеціалісти нараховують не менше 30 різновидів ВЕЗ.

Зони вільної торгівлі. Найбільш прості ВЕЗ, що передбачають створення сприятливих умов для купівлі-продажу, транспортування, збереження, переробки зовнішньоторгівельних вантажів, - торгово-складські зони.

У безмитних торгово-складських зонах (БТСЗ) імпортні іноземні товари можуть складуватися, купуватися і продаватися, частково перероблятися без сплати мита і податкових зборів. Більш широкими функціями характеризуються зони зовнішньої торгівлі, що одержали поширення в США в 30-ті роки, вільні митні і вільні безмитні зони (Угорщина, Югославія і Болгарія), де поряд із комерційними і складськими операціями допускається поліпшення і модернізація товарів, надання страхових і банківських послуг без сплати мита і податку на додану вартість, організація торгів і виставок. Нарешті, вільні порти - торгово-складські зони, де, крім названих операцій, здійснюються навантаження-розвантаження суден, розміщення товарів на території і біржових складах, а також обслуговування і ремонт суден.

Спеціальні експортно-промислові зони. В розвинутих і нових індустріальних країнах вільні торгово-складські зони (ВТСЗ) поступово перетворилися у вільні промислові (ВПЗ) і експортно-виробничі зони (ЕВЗ). У США, зокрема, у зонах зовнішньої торгівлі почали створюватися спеціальні підзони винятково для виробничої діяльності (складальних операцій, первинної переробки сировини). Звичайно, підприємства в таких зонах працюють на імпортних комплектуючих і напівфабрикатах, місцевій сировині й імпортному устаткуванні, що легше доставити в зону, привертаючи вітчизняні й іноземні капітали. Практично виник якісно інший вид ВЕЗ, що характеризується новими цілями і механізмами.

У рамках СЕПЗ можна виділити зони спільного підприємництва (Болгарія, Угорщина, Югославія), підприємницькі зони (Англія), зони вільного підприємництва (США), спеціальні економічні зони (КНР), а також спеціальні підприємства, що обслуговують зовнішні ринки і користуються особливими пільгами (наприклад, у прикордонних районах Мексики). ВЕЗ цього виду відображають новий рівень взаємодії національної і світової економіки, що припускає якісні, структурні зсуви в національному і світовому господарстві, прискорення процесу інтернаціоналізації господарського життя.

Відповідно до рекомендацій ООН з промислового розвитку (UNIDO), за умовами інвестування в ВЕЗ виробництва галузей обробної промисловості розділені на три групи. Найбільш пільгова перша група - складальні виробництва: радіоелектронні, точної механіки, комп'ютерної техніки, тобто ті, що потребують нових технологій, висококваліфікованої робочої сили. Менше преференційна друга група - текстильне, швейне виробництво, що потребує багато робочої сили і достатньо швидко окуповується. Найменш пільгова третя група - виробництва деяких добувних галузей, що переробляють місцеву сировину, залучаючи у значних кількостях місцеву робочу силу, дозволяючи збільшити зайнятість населення.

На виробництва першої і другої груп припадає основна частина підприємств ВЕЗ. Більшість із них знаходяться в ВЕЗ Південно-Східної Азії і Латинської Америки (Гонконг, Малайзія, Корея, Сінгапур, Тайвань, Гаїті, Мексика, Сальвадор).

Науково-технічні зони. Останнім часом усе більшого поширення одержують ВЕЗ з науково-технологічною, дослідницькою орієнтацією, покликані прискорити й здешевити розробку і впровадження технічних нововведень, диверсифікувати виробництво, створити нові робочі місця, підготувати кваліфікованих спеціалістів - науково-технологічні зони (НТЗ). Це: технополіси (у Японії), технопарки (у США), техновпроваджувальні зони, наукові парки, технологічні і ділові центри. У більшості випадків у них сполучається дослідницька і виробничо-технологічна діяльність у виді зосередження науковомістких підприємств навколо значних університетів або наукових центрів. Поза залежністю від конкретних назв розрізняють три типи НТЗ:

- дослідницький парк - ВЕЗ, де нова науково-технічна розробка здійснюється до стадії технічного прототипу на основі об'єднання ряду промислових фірм й заснувань із пріоритетним статутом. Скажімо, як у Бостоні при більш ніж 700 промислових підприємствах-учасниках понад 2/3 зайнятої території припадає на науково-дослідні і дослідно-конструкторські організації в області комп'ютерної техніки. Подібний парк ще раніш був створений у знаменитому Кембриджі (Англія). Зо закордонними даними, до початку 90-х років у Європі, США і Японії діяло майже 350 дослідницьких парків;

- власне науковий парк (ВНП) - достатньо значні територіальні утворення, де розташовуються різні за розмірами науковомісткі підприємства, що здійснюють виробництво на основі розробок місцевого дослідницького центру (інституту, університету). Це відома “Силіконова долина” у США зі Стенфордським університетом тощо;

- інноваційний центр - територіально невеличка НТЗ, у якій розташована мала або середня фірма, що безпосередньо займається розробкою і впровадженням нових технологій.

Заслуговують спеціального виділення сервісні ВЕЗ, що концентрують банківське і страхове обслуговування на пільгових умовах До цього виду зон також можуть бути віднесені ВЕЗ з надання послуг відпочинку і туризму, що сприяють міжнародному особистому і діловому спілкуванню громадян. До особливого виду відносять офшорні зони, що передбачають спеціальну юрисдикцію реєстрації і функціонування іноземних компаній на пільгових податкових умовах, але в них іноземним компаніям заборонена діяльність. Їх зараз біля 60, найбільше відомі Кіпр, Панама, Сінгапур, острови Фіджі, Багами, Бермуди і Мальта.

Нарешті, типовими стають комплексні ВЕЗ багатофункціонального характеру, що сполучать різноманітні напрямки діяльності. Вони характеризуються масштабами діяльності, великими обсягами залучення капіталу. Такими стали бразильський “Манаус” і “Вогненна земля” в Аргентині. До них відносяться і спеціальні економічні зони в Китаї.

Контрольні запитання

1. Окресліть суть поняття вільна економічна зона та цілі її створення

2. Виділіть специфіку функціонування зони вільної торгівлі.

3. Охарактеризуйте специфіку діяльності спеціальних експортно-промислових зон.

4. Виділіть специфіку науково-технічної зони.

ТЕМА 13. ТЕОРІЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

13.1. Основні характеристики платіжного балансу

13.2. Принципи класифікації платіжного балансу

13.1. Основні характеристики платіжного балансу

Будь-яка систематична звітність неминуче ґрунтується на добре відомих бухгалтерських тотожностях.

Платіжний баланс - ключове поняття міжнародної економіки, оскільки він систематизує і тому дозволяє аналізувати взаємовідносини країни із зовнішнім світом. Практично лише на основі вивчення платіжного балансу уряд в стані зрозуміти поставлені перед ним макроекономічні проблеми, не тільки з точки зору своїх чисто національних інтересів, але й з точки зору багаточисельних зв'язків країни з міжнародною економікою в цілому.

Платіжний баланс - статистичний звіт, у якому в систематизованому порядку наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнам світу за певний період часу; співвідношення між платежами, здійсненими економічними суб'єктами даної країни в інших країнах, та надходженнями, які одержані ними з інших країн за певний період часу (місяць, квартал, рік).

Платіжний баланс:

- у більшості країн оприлюднюється;

- у країнах з розвинутою ринковою економікою розробляється за схемою, яка рекомендована Міжнародним валютним фондом;

- чітко відображає економічне становище країни;

- широко використовується для прогнозування та макроекономічного регулювання.

Стан платіжного балансу країни визначають:

- економічний потенціал;

- особливості структури економіки;

- участь у міжнародному поділі праці;

- зв'язки зі світовим ринком позичкових капіталів;

- стан державного регулювання економіки.

Наслідки дефіциту платіжного балансу:

- посилення валютного контролю;

- зниження курсу національної валюти;

- зростання обсягу позик за кордоном;

- проблема економічної залежності.

Наслідки надлишку платіжного балансу:

- тиск з боку інших країн з вимогами лібералізації торгівлі (відкриття ринків) та стимулювання споживання;

- перетворення країни в нетто-експортера капіталу.

Сальдо у міжнародних розрахунках - різниця між обсягом експорту та імпорту.

Види експортно-імпортного сальдо:

- сальдо торговельного балансу;

- сальдо балансу послуг;

- сальдо балансу послуг та некомерційних операцій;

- сальдо балансу поточних операцій;

- сальдо платіжного балансу.

У платіжному балансі країни записано всі операції між резидентами країни (включаючи споживачів, фірми та державні заклади) і резидентами усіх інших зарубіжних країн. До цих операцій належать товарний експорт та імпорт, імпорт та експорт послуг, видатки туристів, проценти та дивіденди, отримані за кордоном або туди виплачені, купівля і продаж фінансових активів або нерухомого майна за кордоном тощо. Платіжний баланс країни відображає баланс між усіма надходженнями, отриманими країною від інших країн, та всіма платежами цієї країни всім іншим країнам.

На максимально можливому рівні узагальнення платіжний баланс складається:

- із потоків реальних ресурсів – експорту та імпорту товарів і послуг;

- відповідних їм потоків фінансових ресурсів, що є оплатою за придбання або оплатою за продаж відповідних фінансових ресурсів.

Система подвійного запису. Оскільки платіжний баланс є бухгалтерською балансовою тотожністю, то кожна відображена в ньому операція повинна бути здійснена двома записами, що мають однакове вартісне вираження. Один з цих записів позначається як кредит зі знаком плюс, інший - як дебет зі знаком мінус. По кредиту реєструються статтями руху реальних ресурсів - експорт товарів і послуг, а за статтями потоків фінансових ресурсів - операції, що ведуть до скорочення міжнародних активів даної країни або до збільшення її зовнішніх зобов’язань, пасивів. Для активів, незалежно від того, чи вони є реальними або фінансовими, позитивне число в кредиті означає зменшення їх запасів, тоді як від’ємне число в дебеті - їх приріст. По дебету реєструються статтями руху реальних ресурсів - імпорт товарів і послуг, а за статтями потоків фінансових засобів - операції, що ведуть до збільшення міжнародних активів резидентів або до скорочення зовнішніх зобов’язань країни.

Резидентом вважається домашнє господарство або юридичні особи (корпорації, окремі зарубіжні фірми, некомерційні організації, органи державного управління), що знаходяться в країні більше року і мають в ній центр своєї економічної зацікавленості. Права володіння власністю (землею, спорудами тощо) достатньо для того, аби вважати, що дана особа має центр економічної зацікавленості в даній країні. Якщо фізична особа знаходиться за межами економічної території країни більше року, вона перестає вважатися резидентом. Туристи, сезонні робітники, прикордонні робітники, місцевий персонал іноземних посольств, команди кораблів і екіпажі літаків продовжують рахуватися резидентами тієї країни, котра їх відрядила.

Ринкова ціна. Для реєстрації операцій в платіжному балансі використовуються ринкові ціни - сума грошей, котру покупець може добровільно заплатити за товар, куплений у продавця, готового, у свою чергу, добровільно продати йому цей товар, тобто та ціна, за котрою укладаються реальні угоди між незалежним покупцем і незалежним продавцем.

Час реєстрації. Оскільки кожна операція в платіжному балансі повинна бути представлена двома записами, ці обидва записи в ідеалі повинні бути зроблені одночасно, в момент, коли економічні цінності створюються, перетворюються, обмінюються, передаються або ліквідовуються.

Розрахункова одиниця. При підготовці платіжного балансу країни потрібно використовувати ту розрахункову одиницю, яка застосовується у внутрішніх розрахунках і обліку. Для перерахунку даних в долари рекомендується використовувати курс національної валюти до долара, що фактично діє на ринку на дату складання платіжного балансу. Для перерахунку кожного компоненту платіжного балансу повинен використовуватися один валютний курс.

13.2. Принципи класифікації платіжного балансу

Оскільки платіжний баланс - це статистичні зведення операцій країни із зовнішнім світом, тому кожна операція повинна відноситися до того чи іншого розділу згідно певних принципів класифікації.

Стандартний платіжний баланс складається з двох розділів: 1) рахунку поточних операцій, що показують міжнародний рух реальних матеріальних цінностей (перш за все товарів і послуг) і 2) рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій, що показують джерела фінансування руху реальних матеріальних цінностей.

Чисті помилки та упущення - стаття платіжного балансу, що відображає пропуски платежів, котрі з певних причин не були записані в статті платіжного балансу, і помилки, що потрапили в записи окремих платежів.

Чисті помилки та упущення можуть виникати в таких випадках. Якщо тільки дебет або тільки кредит за конкретною угодою був записаний в платіжному балансі, або з певних причин записаний кредит не дорівнює дебету. Побудова платіжного балансу грунтується на системі подвійного запису, визначає економічну територію країни, проводить розмежування між резидентами і нерезидентами, ґрунтується на ринкових цінах.

Платіжний баланс інтегрує рахунки багатьох секторів і тому ґрунтується на митній статистиці, статистиці грошового сектора в тій мірі, в якій вона враховує міжнародні операції, статистиці зовнішнього боргу, статистичних оглядах, що проводяться перш за все в секторі послуг, і статистиці операцій з іноземною валютою.

Контрольні запитання

1. Поясніть, чому платіжний баланс є ключовим поняттям міжнародної економіки.

2. До яких наслідків призводить дефіцит та надлишок платіжного балансу?

3. Назвіть види експортно-імпортного сальдо.

ТЕМА 14. КЛАСИФІКАЦІЯ КРАЇН

14.1. Загальні підходи до класифікації країн

14.2. Загальна характеристика економіки країн, що розвиваються

14.3. “Нові індустріальні країни” у системі світового господарства

14.4. Країни з перехідною ринковою економікою

14.1. Загальні підходи до класифікації країн

У світі існує біля 200 країн, різноманітних за рівнем економічного, соціального та політичного розвитку. Для зручності аналізу досягнень та перспектив подальшого розвитку країн, вивчення та обміну досвідом економічного реформування зручно використовувати їх певну класифікацію.

Класифікація за станом соціально-економічного розвитку, прийнята ООН:

- промислово розвинуті, або індустріальні країни (ПРК) - це 24 високорозвинуті країни, питома вага яких у світовому ВНП складає 54,6%. Найбільш потужну групу серед цих країн складають країни так званої Великої Сімки (Групи 7) США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Канада. Ці держави виробляють 47% світового ВНП і зосереджують у своїх руках 51% міжнародної торгівлі. Сюди ж входять усі 15 країн - членів Європейського союзу, а також країни - члени ЄАВТ;

- країни з перехідною ринковою економікою - 28 країн Центральної та Східної Європи та колишнього СРСР, де відбувається перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки. Серед цієї групи країн є також більш потужна підгрупа, що має суттєві досягнення у процесі реформування власних економік. Це так звана “група просунутих країн”, до якої належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія;

- країни, що розвиваються - це 132 держави Азії, Африки, Латинської Америки.

У цілому країни, що розвиваються, у сучасних умовах переживають процес їх подальшої економічної диференціації. Сьогодні серед них можна виділити принаймні три рівні економічного розвитку. Найбільш розвинені з країн, що розвиваються, об’єднують у групу “нових індустріальних країн”. Сюди включають найчастіше Аргентину, Бразилію, Мексику, Республіку Корею, Сінгапур, Сянган, Тайвань, Туреччину. Інколи тут згадують Індію і Китай. Друга, проміжна, група складається з країн, що мають дещо гірші показники стосовно до загального обсягу виробництва та його значення на душу населення. Ці країни, зокрема держави Близького Сходу, характеризуються великою диференціацією галузевих структур, соціальних верств населення та їх положенням у суспільстві.

До групи “найменш розвинених країн” належать приблизно 50 країн, що розвиваються. Переважно вони мають вузьку, часто монокультурну структуру господарства, високий ступінь залежності від зовнішніх джерел фінансування заходів у соціально-економічній сфері. А для деяких з найбідніших країн цієї групи зовнішні фінансові надходження визначають міру виживання цих країн у надзвичайно складних економічних і природно-кліматичних умовах.

Класифікація за рівнем доходу, прийнята Світовим банком. Згідно з критерієм за рівнем доходу кожна економіка класифікується як економіка з низьким доходом, середнім доходом, який у свою чергу, може бути нижчим середнього та вищим середнього, та економіка з високим доходом.

Станом на 1994 рік статистика Світового банку охоплює 209 країн, що розподіляються на такі групи:

- країни з низьким доходом - 64 держави, у яких ВНП на душу населення складає 725 доларів або менше;

- країни з середнім доходом, які діляться на:

а) країни з нижчим середнього доходом - 66 держав з ВНП на душу населення у межах від 726 до 2895 доларів;

б) країни з вищим середнього доходом - 35 держав, в яких ВНП на душу населення складає проміжок 2896-8995 доларів;

- країни з високим доходом - 44 держави, в яких ВНП на душу населення складає 8995 доларів і вище.

Більшість країн з високим рівнем доходу - це індустріальні, промислово розвинуті країни.

14.2. Загальна характеристика економіки країн, що розвиваються

Група країн, що розвиваються, включає 4/5 усіх країн світу, у яких мешкає більше 80% населення планети, приблизно 3,2 млрд. чоловік. Це дуже різні країни, в яких відбуваються складні соціально-економічні процеси. При цьому визначальною тенденцією розвитку країн, що розвиваються, або країн “третього” світу, починаючи з 60-х рр. ХХ сторіччя, стає їхня зростаюча диференціація при одночасному зростанні їх ролі та значення у світі.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
4. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
5. А. В. Дудник 1 страница
6. А. В. Дудник 10 страница
7. А. В. Дудник 11 страница
8. А. В. Дудник 12 страница
9. А. В. Дудник 2 страница
10. А. В. Дудник 3 страница
11. А. В. Дудник 4 страница
12. А. В. Дудник 5 страница

Переглядів: 601