Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Господарський роз-к Китаю в осьовий час та його ек.думка. 6 страница

Парцеляризація села, по-перше, загострила демографічну проблему в країні. Щоб уникнути поділу землі, французький селянин намагався не мати багато дітей. По-друге, Вона стримувала процес руху робочої сили із села в місто. Дріб­ним селянським сільським господарствам відповідали дрібні майстерні в промисловості, і по-третє, що було найбільш небез­печне для розвитку ринкового господарства Франції на той час, — Парцеляризація села породила широке впровадження в селянське Господарство лихварського кредиту. Лихварі, а це були місцеві багатії— крамарі, купці, окремі заможні селяни, давали позику під заставу землі і, користуючись безвихідним становищем селян, нав'язували їм дуже високі відсотки.

Сукупність у Франції кінця XVIII ст. таких факторів, як при­в'язаність селян до.землі, низький рівень народжуваності, Парцеляризація села, заборгованість лихварям і неминуче низька ку­півельна спроможність селян негативно впливала на загальний економічний розвиток країни.

69. Особливості розвитку ринкового господарства у Німеччині(середина XVI - середина XIX ст.).

Висвітлення цих процесів у теоріях представників історичної школи та марксизму.

До завоювання Наполеоном, не існувало єдиної Німецької держави, завоювання позитивно вплинули на німецькі землі, що увійшли до складу Французької імперії. У 1806 р. в Па­рижі правителі 36 німецьких держав підписали договір про ство­рення Рейнського союзу, який перебував під французьким «про­текторатом». Демократичні та економічні реформи на цих землях прискорили формування передумов промислового перевороту: було уведено французьке цивільне право, а в 1808—1810 рр. вста­новлено свободу підприємницької діяльності. Вплив реформ по­ширився і на ті країни Німеччини, які не залежали безпосередньо від французів. Найбільше його зазнала Прусія.

Але, мабуть, головним наслідком краху старої та роздробленої Німеччини стала глибока зміна у світосприйнятті німців: на змі­ну ідеалізму XVIII ст. прийшов націоналізм. Населення окремих країн вперше усвідомило свою національну єдність.

У 1815 р. «Священну Римську імперію» учасники Віденського конгресу замінили на Німецький союз, що був формальним об'єднанням 38 самостійних німецьких держав. Між ними не бу­ло єдиного законодавства, спільних армії, фінансів, єдиної гро­шової системи. Замість обіцяної конституції, навколо якої повин­на була об'єднатися держава, пруський король проводив по­літичні репресії, чим примусив багатьох демократичних політи­ків залишити Німеччину.

Незважаючи па це, в економіці країни відбувалися поступові зміни. Першим досягненням став Пруський митний закон 1818р., який знищив внутрішні кордони між окремими провінціями, що входили до її складу, скасував усілякі заборони й обмеження у внутрішній торгівлі.

У 30-х рр. XIX ст. у Німеччині розпочинаєтьсяпромислова революція, яка пройшла три етапи. Кожному з них передувала певна політична подія.

У 1833 р. було створено Німецький митний союз, який скасував внутрішні кордони між більшістю німе­цьких держав з населенням 25 млн. жителів. До союзу не ввійшло лише декілька північних держав і Австрія. Його створення сприяло формуванню загальнонімецького внутрішнього ринку і прискоренню економічного розвитку.

Традиційно промисловий переворот охопив, перш за усе, тек­стильну промисловість. У 1846 р. в областях Мит­ного союзу нараховувалось більше 310 прядилен і 750 тис. меха­нічних веретен.

Розпочалося піднесення у важкій промисловості, а з появою і використанням парових двигунів зріс попит на вугілля. Найбіль­шим розвитком характеризувався Рейнсько-Вестфальський про­мисловий район. У ньому було зосереджено близько 200 домен і одна четверта частина всіх працюючих Німеччини. У першій половині XIX ст. зайнятість населення на промислових підприємствах виросла у 12 разів. Більш ніж удвічі виріс видобуток вугілля, у чотири рази збільшилась кількість працюючих на шахтах.

Стрімкого розвитку набувало будівництво залізниць, довжина яких 1835 р. становила 12 км, а вже наприкінці 40-х— 2,5 тис. км. Паровозобудівні заводи задовольняли в 40-х роках понад 15 % потреб залізниць.

У 30—40 рр. пожвавилося сільськогосподарське виробництво. Це було викликано застосуванням у юнкерських (великих феодаль­них землеволодіннях, на яких використовувалась праця кріпаків) та кулацьких господарствах (працювали наймані робітники) сільськогосподарської техніки — культиваторів, молотарок та жниварок, нових технологій ведення землеробства, застосуван­ням мінеральних добрив, вирощуванням широкого асортименту пікнічних культур.

У політичному житті німецьке суспільство розкололися па три групи. Ліберали, як правило, промисловці, фінансисти й державні чиновники, обстоювали ліберальну економіку та перехід Німець­кого союзу до конституційної федеративної монархії. Демократи — дрібні промисловці, торговці, інтелігенція, робітники й се­ляни, не вимагаючи скинути монархію, виступали за соціальні реформи та втручання держави в економіку, що гарантувало б захист їхніх інтересів. Консерватори— вищі державні службовці, юнкери (землевласники), офіцерський корпус і представники церк­ви, — прагнули зберегти все без змін.

буржуазно-демократична революція 1848 р об’єднала Німеччину навколо Прусії, де більшість на­селення якої були німці. Прийняття прусської конституції та утворення конституційної федеративної монархії не знищили в новій німецькій державі ні феодальну монархію, ні владу юнкерів через неузгодженість дій політичних сил. У цілому перемогли консерватори.

Важливим етапом економічного розвитку Німеччини стало Створення потужної кредитно-банківської системи, характерною рисою якої було грюндерство (засновництво акціонерних банків).

У організації акціонерних банків брали участь великі банкірські дома, промислові фірми. Однією з особливостей діяльності такої системи була спеціалізація цих установ по галузях економіки
на окремих територіях. Німецькі банки стали одними із найнадійніших і найсолідніших у світі, чому сприяв менталітет німців, а саме — пунктуаль­ність, обережність, педантизм, відповідальність.

У середині ХІХ ст. надзвичайно загострилася класова боротьба у Німеччині. Результатом цього загострення були європейські революції 1848-1849 рр. У 40-х роках у Нім. на політичну арену виходять Маркс і Енгельс. Так, у ХІХ ст. в Нім. як реакція на марксизм і класичну школу виникає так звана історична школа.

Засновниками були В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс. Вони намагалися визначити і проаналізувати тенденції сусп. розвитку. Представники Школи заперечували загальні закони суспільно-економічного розвитку. Основоположником Школи був професор В.Рошер (1817-1894). В праці “Короткі основи курсу ПЕ з точки зору історичного методу(1843)- стверджує, що немає загальних з-нів соціальної економії, а є тільки закони розвитку економічних факторів. Р. ставить перед собою завдання доповнити і розвинути загальновизнану теорію класичної школи.

Ідеї Історичної школи найпослідовніше проводив К.Кніс (1821-1898). Його робота “Політекономія з точки зору історичного методу” була прикладом наполегливого і послідовного вирішення цієї проблеми, чого не спостерігалось у Рошера. К. вважає, що рівень економічної мудрості суспільства і теоретичні концепцїї, які відображають стан цього суспільства, є результатом певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою його подальшого прогресу.

Б.Гільдебранд (1812-1878) Основна праця “Політична економія сучесностіі майбутнього”. Г. рішуче здійснює нападки на класичну політекономію: не визнає об’єктивності дії економічних законів, принципу індивідуалізму.

70. Історичні та соціально – економічні умови виникнення США.

США належать до країн Західної цивілізації, що мають відміт­ні риси порівняно з країнами Західної Європи щодо становлення держави. У XVII ст. на території Північної Америки (Атлантич­ного узбережжя) виникла англійська переселенська колонія. По­дальша колонізація Америки відбувалася не стихійно, а спрямо­вувалась королівським урядом, який намагався перетворити ці землі у важливе джерело доходів казни. В XVIII ст. колонії досягли значного економічного розвитку, а це не подобалось Англії. В інтересах своєї буржуазії вона нама­нися стримати цей процес і зберегти землі як ринок збуту та джерело сировинисировини. Найманих працівників, особливо кваліфікованих, не влаштовувалаполітика метрополії, адже англійський парламент заборонив їх переселення до колоній. Промислова буржуазія теж була незадоволена політикою метрополії, тому що Англія законом 1699 р. ввела заборону на експорт вовняних тканин з будь-якої колонії і навіть продажу в будь-якому

місці, крім того, де вони були виготовлені. З 1750 р. діяв закон, відповідно до якого обмежувалось виробництво виробів із заліза: заборонялося споруджувати прокатні стани, будувати залізорізні майстерні. Усі вироби з металу, включаючи цвяхи та підкови, американські колонії повинні були ввозити тільки з Англії.

Діяльність торгової буржуазії також була обмежена політикою Метрополії. З 1650 р. всі товари, виготовлені в колоніях, спочатку необхідно було доставляти в Англію і вже звідти на англійських суднах вивозити в інші країни. Була заборонена також зовнішня торгівля.

Але найбільш вагомою причиною початку війни за незалвЯй ність між колоніями та метрополією стало загострення протиріч, пов'язаних з боротьбою за землю. їхня суть полягала в тому, що велика кількість селянства, яка переселилась з Англії в Америку, сподіваючись організувати своє господарство, наштовхнулося тут на велике дворянське землеволодіння, що широко розповсю­дилось на східному узбережжі.

Враховуючи соціально-політичну ситуацію, яка склалася | цей період, письменником і політичним діячем Бенджаміном Франкліном було запропоновано 1754 р. скликати конгрес, який сприяв би політичному та економічному об'єднанню колоній. Зу­силлями метрополії конгрес був провалений.

До середини XVIII ст. усі землі на Атлантичному узбережжі аж до гір Аппалачі були вже розділені між великими землевлас­никами і селяни, які прибували з Англії, практично не могли отримати наділ. У той же час за Аппалачами аж до Міссісіпі ле­жали величезні земельні простори, відвойовані у Франції під час Семирічної війни (1756—1763). Але за наказом Георга III від 1763 р. ці землі були оголошені власністю англійської корони, і приватним особам заборонялось на них переселятись під загро­зою жорстоких покарань.

Подібна політика Англії завдала удару, по-перше, інтересам плантаторів, адже не давала їм можливості переходу з виснаже­них земель на більш родючі, по-друге, інтересам тієї частини бур­жуазії, яка розраховувала розбагатіти на спекуляції новими ділян­ками, і, по-третє, інтересам орендаторів, які хотіли на них землях стати самостійними фермерами.

З весни 1774 р. в колоніях почав функціонувати «континенталь­ний конгрес» - з'їзд депутатів від 13 провінцій. Американці бойкотували англійські товари та озброювали бойовиків. Постійне зростання протиріч між колонією та метрополією призвело до початку Війни за незалежність (1775—1783), яка закінчилась перемогою колоністів і зіграла для США роль першої буржуазно-демократичної революції. 4 липня 1776 р. на Континентальному Конгресі представників від північноамериканських колоній була прийнята «Декларація незалежності», яка проголошувала суверенітет останніх і створення самостійної держави— Сполучених Штатів Америки. У Декларації незалежності, укладеній Т. Джефферсоном, стверджувалось, що всі люди рівні, мають однакові права на життя, свободу, щастя. Влада належить уряду, який обирається народом. Об'єднання колоній в одну державу закрі­пило створення єдиного внутрішнього ринку, що сприяло швид­кому розвитку американської економіки.

Завершальний етап першої буржуазно - демократичної револю­ції в США був закріплений підписанням 1783 р. Версальського договору про мир і визнання Англією незалежності СІЛА, рати­фікацією Конституції (1787), прийняттям Білля про права (1791). Згідно з Конституцією в країні було встановлено федерацію шта­тів з республіканською формою правління. Влада розподілялась на виконавчу (президент і кабінет міністрів), законодавчу (Кон­грес) та судову. Першим президентом США став Джордж Ва­шингтон.

71. Особливості становлення ринкового господарства в США. Роль ліберальної економічної теорії Г.Ч.Кері в розвитку капіталістичних відносин у країні.

Специфіка становлення ринкового господарства в Американських колоніях полягала в тому, що її заселяли вихідці з країн, де вже розвивалися ринкові відносини. Туди прибували англійці, ірландці, шотландці, німці, голландці, які па своїй бать­ківщині належали до середнього класу, тобто були освіченими й мали різноманітні трудові навички. Вони були сповнені діло­вим духом, бажанням створити своє господарство та отримати прибутки. Як правило, ці люди були протестантами, відрізнялись віротерпимістю, що дозволяло створювати етнічно змішані родини.

В економічному розвитку колоній рано намітилась спеціалізація.

Чотири північні колонії Нової Англії (Род-Айленд, Нью-Гемпшир, Массачусетс, Коннектикут) з найбільшим містом і портом Бостон, були мало придатними для землеробства. Тут розвива­лась лісопильна, суднобудівна, залізоробна, металургійна та лег­ка промисловості. Провідного галуззю останньої стала вовняна.

Чотири колонії центру Нової Англії (Нью-Йорк, Делавар, Нью-Джерсі, Пенсільванія), були основним сільськогосподарсь­ким районом, де здебільшого вирощували пшеницю.

П'ять колоній півдня (Меріленд, Вірджинія, Північна та Південна Кароліна і Джорджія) створили зовсім іншу соціально - економічнузону. Її особливість була в тому, що основною робочою силою була примусова праця рабів — негрів. Тому Південні колонії відрізнялися також культурою, релігією, ментальністю. А їхній

спекотний та вологий клімат дозволяв вирощувати на плантаціях тютюн, рис.

Високими темпами, які не були характерні жодній державі, зростало населення країни: у 1800 р. — 5,3 млн., у 1850 р. — 23,2 млн. людей. Це відбувалося за рахунок як при­родного припливу, так і притоку іммігрантів та ввозу рабів. До 1860 року в США іммігрувало близько п'яти мільйонів осіб. Таким чином, США отримували з країн Західної Європи технічні досягнення, підготовлених кваліфікованих працівників та дешеву робочу силу. Усе це сприяло швидкому економічному піднесенню США й розвитку внутрішнього рин­ку країни.

Мни спою специфіку в США й процес урбанізації. Якщо в Європі її міста заселялись за рахунок обезземелених селян, то в США за рахунок іммігрантів, як правило, представників промислово виробничої сфери. Жителі міст 1860 р. становили майже 20 % населення США. Процес урбанізації в країні відбувався більш повільними темпами, ніж в Європі.

У США XVIII—XIX ст. було зроблено багато важливих відкриттів, чому сприяла державна система заохочення. Так, 1790 р. і виданий Закон про патенти, який давав винахідникам значну монополію на використання своїх винаходів. Уже 1793 р. учителем Уітні було створено першу бавовноочисну машину її застосування підвищувало продуктивність праці в 100 разів. Цей же талановитий учитель впровадив у виробництво мушкетів принцип взаємозамінності окремих частин, що стало Початком стандартизації виробничого процесу в промисловості. Винайдення 1841 р. швейної машини дало поштовх розвитку легкої промисловості. Америка на першому етапі промислової революції стала батьківщиною електромагнітного телеграфу (1842), бесемерівського процесу виплавленння сталі (1847), парової турбіни (1849).

Своєрідність становлення та розвитку США, і зокрема — капіталізму, наклало відбиток на їхню економічну думку (він панування па Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовласниць­ким), Політичні та соціально-економічні умови викликали необхідність довести прогресивність капіталістичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголосити побудову капіталізму загальносуспільною метою.

Засновникомтакої вкрай необхідної ліберальної економічної теорії США є Генрі Чарльз Кері (1793—1879). Він написав цілу м ясу робіт. Серед них: «Нариси про норму заробітної плати» (1835), «Принципи політичної економії» (1837—1840) у 3-х томах, «Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури і комерції» (ІХ50), «Принципи соціальної науки» (1865) та ін.

Економічна теорія Г. Ч. Кері побудована на поєднанні критично розглянутих економічних теорій попередників, особливо класиків, Га власних економічних поглядів. Так, він не сприймав Д. Рікардо та Т. Р. Мальтуса, системи яких вважав песимістичними і такими, що розпалюють соціальну ворожнечу. Не погоджувався Г. Ч. Кері і з деякими думками А. Сміта, зокрема заперечував теорію вільної торгівлі, запропонувавши натомість доктрину протекціонізму.

Центральне місце в теоретичних побудовах Г. Ч. Кері, як і у Ф. Бастіа(Франція), займає теорія «гармонії інтересів». На його думку, вінсформулював універсальний закон, згідно з яким у капіталістич­ному суспільстві існує «найповніша гармонія всіх істинних і справж­ніх інтересів», а тому немає підстав для соціальних суперечностей. Вихідноюумовою в теоретичній побудові Г. Ч. Кері була ідея про справедливий розподіл, який нібито притаманний капіталізмові. Він, як вважав Г. Ч. Кері, враховує внесок кожного в суспільне виробни­цтво. З розвитком буржуазного суспільства завдяки зростанню про­дуктивності праці та примноженню капіталів частка робітників у на­ціональному продукті зростає і абсолютно, і відносно, а частка ка­піталістів, абсолютно збільшуючись, відносно зменшується. «З усіх законів, установлених наукою, —писав Г. Ч. Кері, —це найбільш прекрасний закон, тому що дія цього закону полягає у гармонії іс­тинних інтересів різних класівлюдського суспільства».

Наприкінці 40-х років XIX ст. Г. Ч. Кері підтримував політику фритредерства, яку проводив уряд США. Та вже у 50-х роках пін стає поборником політики протекціонізму. Основний аргумені ученого—- це можливість зберегти для виробника внутрішнії) ринок за рахунок автономізації економіки. А основою міжнарод­них відносин він вважає досягнення стану всесвітньої гармонії націй завдяки всебічному індивідуальному розвитку.

Що ж до міжнародного поділу праці, то, на думку Г. Ч. Кері, не­втручання держави в міжнародні відносини під гаслом міжнарод­ного поділу праці може призвести національну економіку (ідеться, перш за все, про США) до промислової залежності, перетворення країни на постачальника сировини для розквіту якоїсь іншої нації, Звідси видно, що основною метою теорії Г. Ч, Кері був захист американської економіки.

Таким чином, економічна позиція Г. Ч. Кері слугувала теоре­тичним та ідеологічним підґрунтям становлення і розвитку капі­талістичних відносин на всій території США. Разом з тим, крайня протилежність шляхів економічного розвитку Півночі та Півдня, гострий соціально-економічний конфлікт між ними на той час міг вирішитися лише через громадянську війну. Остання, що закінчилась перемогою Півночі, мала характер буржуазно-демократичної революції. її рушійними силами були робітники, фермери та революційна буржуазія, виступила полі­тичним керівником народу, хоча саме робітники і фермери зігра­ли в революції вирішальну роль.

 

72. Теорії відносних (А.Сміт) та абсолютних (Д.Рікардо) переваг в зовнішніх економічних відносинах країн Європейської цивілізації та їх сучасне значення.

За А. Смітом, при визначенні міжнародної спеціалізації країни, тобто що робити і що продавати за кордоном, варто вибирати ті товари, випуск яких даній країні обходиться дешевше за інших. Низькі ціни, а отже, і низькі витрати виробництва, забезпечуються природними чи набутими абсолютними перевагами в їхньому виготовленні. А якщо таких переваг немає, то їх треба створити для можливості одержувати вигоди від зовнішньої торгівлі.

Відповідно до теорії А. Сміта основою торгівлі між країнами с більш висока ефективність у виробництві товарів, що одна країна може мати щодо іншої, тобто абсолютні переваги у виробництві певного товару.

Слід відмітити, що на сучасному етапі абсолютні переваги країн у витратах чи виробництві споживчих властивостей того чи іншого товару можуть бути тільки тимчасовим явищем за раху­нок більш продуктивних технологій або дуже дешевої сировини, праці, енергії.

Послідовник А. Сміта — Д. Рікардо теж був прихильником віль­ної торгівлі й надавав великого значення розвитку торгових зв'язків з іншими країнами. У своїй теорії він показав вплив зов­нішньої торгівлі на споживання, виробництво та норму прибутку. Д. Рікардо бачив корисність зовнішньої торгівлі в тому, що вона збільшує масу й розмаїтість товарів, на які може витрачатися до­ход. Іншими словами, зовнішня торгівля розширює споживання і робить його різноманітнішим.

З іншого боку, як вважав Д. Рікардо, зовнішня торгівля збіль­шує і виробництво. Завдяки достатку та дешевизні імпортних то­варів вона створює схильність до заощадження й нагромадження капіталу за рахунок скорочення споживчих витрат. Крім того, зов­нішня торгівля може збільшувати і прибуток, знижуючи зарпла­ти, якщо ввозяться більш дешеві споживчі товари.

Д. Рікардо вважав, що за системи вільної торгівлі кожна краї­на зможе витрачати свою працю та капітал на такі галузі промис­ловості, що нададуть їй найбільші вигоди. І треба додержуватися цього принципу, адже він приводить до найефективнішого та найбільш ощадливого поділу праці між націями. Рікардо ствер­джував, що саме цей принцип визначає, що вино повинно вироб­лятися у Франції і Португалії, хліб — в Америці та Польщі, а різ­ні металеві вироби й інші товари — в Англії.

Д. Рікардо показав, що можливостей вигідного товарного об­міну між країнами значно більше, ніж це припускав А. Сміт. Роз­виваючи його ідеї, Д. Рікардо довів, що будь-яка країна, а не тільки з абсолютними перевагами, може брати участь у зовніш­ній торгівлі із вигодою для себе.

Навіть якщо держава не мас абсолютних переваг, у неї завжди є порівняльні переваги, тобто щось, що вона робить краще й де­шевше за інших.

 

73. Господарський розвиток Німецьких земель та його відображення в національній системі політичної економії.

 

мабуть, головним наслідком краху старої та роздробленої Німеччини стала глибока зміна у світосприйнятті німців: на змі­ну ідеалізму XVIII ст. прийшов націоналізм. Населення окремих країн вперше усвідомило свою національну єдність.

У 1815 р. «Священну Римську імперію» учасники Віденського конгресу замінили на Німецький союз, що був формальним об'єднанням 38 самостійних німецьких держав. Між ними не бу­ло єдиного законодавства, спільних армії, фінансів, єдиної гро­шової системи. Замість обіцяної конституції, навколо якої повин­на була об'єднатися держава, Пруський король проводив по­літичні репресії, чим примусив багатьох демократичних політи­ків залишити Німеччину.

Незважаючи па це, в економіці країни відбувалися поступові зміни. Першим досягненням став Пруський митний закон 1818р., який знищив внутрішні кордони між окремими провінціями, що входили до її складу, скасував усілякі заборони й обмеження у внутрішній торгівлі.

У 30-х рр. XIX ст. у Німеччині розпочинаєтьсяпромислова революція, яка пройшла три етапи. Кожному з них передувала певна політична подія.

У 1833 р. було створено Німецький митний союз, який скасував внутрішні кордони між більшістю німе­цьких держав з населенням 25 млн. жителів. До союзу не ввійшло лише декілька північних держав і Австрія. Його створення сприяло формуванню загальнонімецького внутрішнього ринку і прискоренню економічного розвитку.

Традиційно промисловий переворот охопив, перш за усе, тек­стильну промисловість. У 1846 р. в областях Мит­ного союзу нараховувалось більше 310 прядилен і 750 тис. меха­нічних веретен.

Розпочалося піднесення у важкій промисловості, а з появою і використанням парових двигунів зріс попит на вугілля. Найбіль­шим розвитком характеризувався Рейнсько-Вестфальський про­мисловий район. У ньому було зосереджено близько 200 домен і одна четверта частина всіх працюючих Німеччини. У першій половині XIX ст. зайнятість населення на промислових підприємствах виросла у 12 разів. Більш ніж удвічі виріс видобуток вугілля, у чотири рази збільшилась кількість працюючих на шахтах.

Стрімкого розвитку набувало будівництво залізниць, довжина яких 1835 р. становила 12 км, а вже наприкінці 40-х— 2,5 тис. км. Паровозобудівні заводи задовольняли в 40-х роках понад 15 % потреб залізниць.

У 30—40 рр. пожвавилося сільськогосподарське виробництво. Це було викликано застосуванням у юнкерських (великих феодаль­них землеволодіннях, на яких використовувалась праця кріпаків) та кулацьких господарствах (працювали наймані робітники) сільськогосподарської техніки — культиваторів, молотарок та жниварок, нових технологій ведення землеробства, застосуван­ням мінеральних добрив, вирощуванням широкого асортименту пікнічних культур.

У політичному житті німецьке суспільство розкололися па три групи. Ліберали, як правило, промисловці, фінансисти й державні чиновники, обстоювали ліберальну економіку та перехід Німець­кого союзу до конституційної федеративної монархії. Демократи — дрібні промисловці, торговці, інтелігенція, робітники й се­ляни, не вимагаючи скинути монархію, виступали за соціальні реформи та втручання держави в економіку, що гарантувало б захист їхніх інтересів. Консерватори— вищі державні службовці, юнкери (землевласники), офіцерський корпус і представники церк­ви, — прагнули зберегти все без змін.

буржуазно-демократична революція 1848 р об’єднала Німеччину навколо Прусії, де більшість на­селення якої були німці. Прийняття прусської конституції та утворення конституційної федеративної монархії не знищили в новій німецькій державі ні феодальну монархію, ні владу юнкерів через неузгодженість дій політичних сил. У цілому перемогли консерватори.

Важливим етапом економічного розвитку Німеччини стало Створення потужної кредитно-банківської системи, характерною рисою якої було грюндерство (засновництво акціонерних банків).

У організації акціонерних банків брали участь великі банкірські дома, промислові фірми. Однією з особливостей діяльності такої системи була спеціалізація цих установ по галузях економіки
на окремих територіях. Німецькі банки стали одними із найнадійніших і найсолідніших у світі, чому сприяв менталітет німців, а саме — пунктуаль­ність, обережність, педантизм, відповідальність.

Німеччина XIX ст. — це країна, що складалася з політичне й економічно відособлених держав, об'єднаних у конфедерацію за національною ознакою. Їхня економічна відособленість базувалась на феодальних відносинах, нерозвиненій індустрії, політичному протиборстві та державній регламентації всіх сфер економічної діяльності.

Чи не найнаочнішою ознакою відсталості Німеччини (і важливим чинником такої відсталості) було існування митних кордонів між окремими державами конфедерації.

Ці митні перешкоди не стосувались відносин з державами за межами зовнішніх кордонів Німеччини.

Необхідна була негайна митна реформа. Її було проведено 1818 р., коли Пруссія створила власне торгове об'єднання, ліквідувавши внутрішні митні кордони і скасу­вавши всі митні податки, які перешкоджали вільному ввезенню си­ровини, та встановивши невисоке мито на ввезення мануфактурних

товарів.

Ця реформа мала певні позитивні наслідки, але не поліпшила стану німецької економіки в цілому. Ставало все очевиднішим, що часткове реформування торгово-економічних відносин не вирішує проблем суспільства. Необхідною була політика, яка б створила умови для вільного економічного розвитку всіх німецьких держав.

Фрідріх Ліст (1789—1846) народився у Вюртемберзі, де здобув початкову освіту. Його першу наукову працю було присвя­чено проблемі викладання в університеті курсу місцевого самовря­дування.

Ліст визнає ліберальні ідеї в тій їхній частині, що стосується роз­витку капіталістичної промисловості, і закликає до реформ, перешко­дою для яких, на його думку, є внутрішня митна політика Німеччини.

Після обрання депутатом Палати Вюртемберзьких штатів у 1820 р. досить різко критикує реакційний уряд країни за бездіяльність.

Пропагування ним ліберальних, реформістських ідей економіч­ного об'єднання Німеччини поставило його в опозицію до уряду і стало причиною звільнення з посади та політичних переслідувань. Його було заарешто­вано. Після відбуття покарання Ліста висилають із країни, і 1825 р. він виїздить до Америки.

Основною працею Фрідріха Ліста є написана ним у Парижі кни­жка «Національна система політичної економії, міжнародної торгів­лі, торгова політика й німецький митний союз» (1841), що ввібрала всі ідеї, викладені ним у безлічі памфлетів та статей.

Економічний націоналізм. На думку Ліста, класична політична економія обгрунтувала космополітичну теорію, що розглядає інди­відуальний інтерес кожної особи як основу розвитку суспільства, а саме суспільство — як загальносвітову спільноту людей.

За основнийметод дослідження він бере «повчання історії», тобто історичні порівняння, історичний метод, які використовує для визначення тієї стадії розвитку нації, яка найбільшою мірою сприятиме її згуртуванню, силі і стійкості.

Ліст у своєму дослідженні звертав увагу на факти більше, ніж на теоретичний аналіз, його метод зовсім позбавлений ознак абстракції: він виключає аналіз вартості, підміняючи її ідеєю продуктивних сил.

На його думку, народи у своєму розвиткові проходять такі періо­ди: первинне варварство, скотарський, аграрний, аграрно-мануфак­турний, аграрно-мануфактурно-комерційний.


Читайте також:

  1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  2. А АА1В1В – осьовий переріз
  3. А. В. Дудник 1 страница
  4. А. В. Дудник 10 страница
  5. А. В. Дудник 11 страница
  6. А. В. Дудник 12 страница
  7. А. В. Дудник 2 страница
  8. А. В. Дудник 3 страница
  9. А. В. Дудник 4 страница
  10. А. В. Дудник 5 страница
  11. А. В. Дудник 6 страница
  12. А. В. Дудник 7 страница




Переглядів: 378

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Господарський роз-к Китаю в осьовий час та його ек.думка. 5 страница | Господарський роз-к Китаю в осьовий час та його ек.думка. 7 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.078 сек.