Зв’язки СГ з іншими науками

Загалом всі науки прийнято поділяти на три групи: 1) суспільні, у тому числі й науки про пізнання, 2) природничі, 3) технічні.

Відомий російський фізико-географ С.В. Калєснік у системі географічних наук виокремив дві великі чітко розмежовані групи (група – тут сукупність наук, що вивчають однорідні закони і закономірності) – 1) природничо-географічні науки і 2) суспільно-географічні науки, що вивчають взаємодію різних законів. До третьої групи він відніс синтетичні науки, наприклад, країнознавство, краєзнавство, медичну географію, військову географію, а до четвертої – картографію з усіма її підрозділами. Якщо слідувати цим принципом С.В. Калєсніка, то інтенсивно формується п’ята група географічних наук – група інженерно-географічних наук.

Оригінальну класифікацію наук подають грузинський вчений О.Ф. Асланікашвілі та російський економіко-географ Ю.Г. Саушкін (на основі застосування принципу рівнів наукового пізнання). На їхню думку, науки, що вивчають певну сторону об’єктивної дійсності, слід поділити на три групи: 1) аналітичні, куди входять фундаментальні науки і суміжні; 2) синтетичні, що вивчають синтез взаємопов’язаних матеріальних тіл, явищ, які, в свою чергу, поділяються на ті, що вивчають: а) фізико-хімічні процеси, б) процеси всієї живої природи, 3) процеси всієї природи на рівні біосфери, г) процеси всієї дійсності на рівні ноосфери (до останньої ці автори відносили географію, антропологію, психологію, медицину, технічні та сільськогосподарські науки, археологію, етнографію тощо); 3) філософські науки. На їх думку, географія є цілісною наукою, що вивчає процеси просторових відношень на ноосферному рівні розвитку ландшафтної оболонки Землі.

Прийнято вважати, СГ лежить на межі двох великих наукових сфер – природничих і суспільних наук, повністю включаючись у суспільні науки. До того ж, вся географія належить до “наук про Землю”, куди входить і СГ. СГ виросла історично з економічної географії. У ній традиційно поставало питання: “Куди входить ЕГ – у систему економічних чи географічних наук?”. Відповідь залежала від того, в якому НД чи НЗ (інституті) працював учений, яку отримав освіту – економічну чи географічну. Економісти вважали ЕГ (Воблий, Тимошенко, Садовський, Ден – у Росії) економічною наукою. Географи відносили ЕГ до системи географічних наук. До цього часу єдиної думки щодо місця СГ в системі наук не існує. Все ж більшість учених відносить СГ до географічних наук.

Сучасна СГ пов’язана з такими науками.

1. Фізичною географією (ці зв’язки найтісніші). Ці дві науки виросли з однієї науки – географічного країнознавства, де були поділені. У своїх взаємозв’язках із фізичною географією суспільна географія користується не законами фізичної географії, а фактичними даними, отриманими фізичною географію на основі пізнання цих законів, тим, як ці закони використовуються суспільством відповідно до своїх інтересів (Б.М. Сємевський, 1974 р.). Це – оцінка навколишнього середовища з його умовами і ресурсами, що є матеріальною основою процесу життєдіяльності людини, про оцінку аспектів природокористування.

ФГ надає СГ дані про ПРП території, особливості територіальної організації природного середовища, природно-географічний поділ території. Таким чином, зв’язки однонаправлені – від ФГ до СГ. Урахування фізико-географічних даних про стан природного середовища як “дому” людини зумовлює в наш час екологізацію СГ.

2. Економічною наукою. Зв’язок, на думку О.І. Шаблія, є генетичним (один з напрямів СГ виріс з політекономії) та організаційним (деяка частина економічних вузів мала чи має кафедри СГ). Головний тут є інформаційний зв’язок, спрямований більше у бік СГ. СГ використовує економічні закони (закон вартості) для обґрунтування територіальної організації виробничої сфери, застосовує терміни економічної науки (ціна, собівартість, ефективність капіталовкладень, вартість праці), а також методи економічної науки (балансовий, розрахунків). Такий процес називають економізацією СГ.

Зворотний зв’язок від СГ до економічної науки полягає у формуванні регіональної економіки, яка досліджує економічні процеси (у М.Д. Пістуна – економічні закономірності і соціальний прогрес) всій системі регіонів країни – у районах, зонах, ТВК). РЕ використовує теоретичний апарат СГ: вчення про економічне районування і територіальне комплексоутворення, але предметом її дослідження є процеси відтворення продукту і праці на регіональному рівні.

Взаємодія суспільної географії і регіональної економіки є наразі однією із найбільш дискусійних. За М.Д. Пістуном, регіональна економіка вивчає регіональні відмінності в національному доході, продуктивності праці, основних фондах, цінах і тарифах. Розміщення продуктивних сил розглядається як основа регіональної економіки, яка вивчає лише економічні закономірності, економічну суть явищ і процесів, пов’язаних із розміщенням продуктивних сил. Таким чином. Регіональна економіка є новим напрямом розвитку економічної науки, покликаним до життя потребами територіального планування народного господарства. Конструктивно суспільна географія повинна максимально взаємодіяти із регіональною економікою, але вона є складовою частиною географічної науки, маж свій об’єкт і предмет дослідження. Неправильно розглядати формування регіональної економіки як “напад” на суспільну, насамперед, на економічну географію

3. Соціологією (і соціологізація СГ). СГ застосовує (особливо соціальна географія) поняття соціології (клас, соціальний прошарок, соціальна група) і методи її дослідження (статистичної вибірки, опитування, анкетування). Сферою взаємного інтересу СГ і соціології може стати регіональна соціологія – наукова дисципліна, яка повинна вивчати соціальні відносини і процеси в окремих регіонах. Це була б вища форма соціологізації СГ і географізації соціології.

4. Демографією – наукою про процеси відтворення населення, його динаміку, статево-вікову структуру, мобільність – все те, що стосується демографічної ситуації.

5. Етнологією – наукою про етнічні спільності – народи, нації, етнічні та етнографічні групи. Формується етногеографія – наукова дисципліна про геопросторову організацію етносів, їх територіальну взаємодію, чинники мобільності. Посилення вивчення СГ людини як елемента демографічної, соціальної, політичної, духовної сфер називається її гуманізацією.

6. Політичними науками, політологією(особливо за останні роки). Формується політична географія, особливо електоральна географія, політична географія країн і регіонів. Важливе питання у цій сфері – зміст політичної карти. На межі політичної географії і політології відроджується геополітика – наука про поточні політичні процеси в окремих державах.

7. Історією, що проявляється у двох аспектах: 1) в історії національних господарств та Світового господарства; 2) формуються і розвиваються історична географія та історія соціально-економічної географії.

8. Статистикою – наукою про дослідження кількісних методів і прийомів т.зв. масових явищ і процесів у суспільстві та природі.

Паралельно можна назвати й інші науки, з якими безпосередньо контактує СГ:

9. Математичні науки (і назвати математизацію СГ). В СГ інтенсивно використовують теорію множин, теорію графів, теорію імовірності, математичну логіку.

10. Українознавством як міждисциплінарною сферою досліджень, яка вивчає українство як феномен людської цивілізації та культури. Зв’язки тут – дослідження різними галузями знань спільного об’єкта – української нації, її розселення у глобальному масштабі, її етнічної території. Ці зв’язки до певної міри інформаційні та організаційні.

11. Філософією і логікою. Найбільш фундаментальне трактування всіх названих понять, а також встановлених наукою законів і закономірностей, дає філософія. Діалектична логіка дає змогу свідомо оперувати парними категоріями змісту і форми, якості і кількості, цілого і частини, необхідності й випадковості, явища та суті. Кожна наука має свої філософські основи. Зараз відроджується погранична з філософією наука – геософія – вивчає “філософію географічного простору”.

Логіка дає СГ методичні засоби для побудови її понятійно-термінологічного апарату, системи умовиводів, користування аксіоматико-дедуктивного числення і загалом розбудови теоретичної СГ – майбутнього структурного підрозділу її як системи наукових дисциплін.

12. Сільськогосподарськими та технічними науками, від яких отримує відомості про технологічні основи виробництва, норми і правила проектування складних об’єктів тощо.

Література:

1. Голиков А. П., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до економічної і соціальної географії. Підручник. – К.: Либідь, 1997. – 320 с. (стор. 7-13, 14-15).

2. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії. Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2001. – 560 с. (стор. 177-196).

3. Шаблій О. І. Основи загальної суспільної географії. Підручник. –Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – 444 с. (стор. 7-35).

4. Шаблій О.І. Основи суспільної географії: підручник для студ. вищих навчальних закладів / О.І. Шаблій. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2012. – 296 с. (стор. 8-25).

5. Шаблій О.І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. – 744 с. (стор. 7-45).

6. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1996. – 231 с. (стор. 24-49).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сучасна структура СГ.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.026 сек.