• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Конструктивные особенности электролизеров 4 страница

Визначимо форми здійснення міжнародної передачі технологій:

- патентна угода – це міжнародна торгова операція. Завдяки ній покупець отримує від власника патенту право на використання винаходу;

- ліцензійна угода – також міжнародна торгова операція. Тут власник винаходу дає покупцеві право його використання в певних межах;

- «ноу-хау» – передача досвіду і секретів виробництва. Їх використання забезпечує певні переваги у виробництві;

- угода на інжиніринг – це угода на інженерно - консультаційні послуги для реалізації технічного проекту. Вони охоплюють широкий комплекс заходів підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, проведення науково-дослідних робіт, здійснення консультацій, нагляду, випробування тощо.

- франчайзинг – надання великою фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою та використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію тощо.

Різновидом міжнародної передачі технології є міжнародне технічне сприяння. Суть його у наданні країнам сприяння в сферах технології, процесів, продуктів та управління.

Спрямовано воно на підвищення технологічного рівня країн, що розвиваються, а також країн з перехідного економікою з метою прискорення їх розвитку та формування основ розвинутої ринкової економіки. Сприяння здійснюється передусім у технічній сфері, а також в економічній та інших сферах.

В економічній сфері це може бути допомога у розробці програм економічного розвитку, розрахунку статистичних показників (визначенні методики здійснення таких розрахунків), визначенні грошової та бюджетної політики, техніко – економічному обґрунтуванні окремих проектів тощо.

Серед організаційних видів технічного сприяння виділяють технологічні гранти та співфінансування технічного сприяння.

Технологічні гранти – це безоплатна передача технології, фінансових засобів для її купівлі та навчання персоналу, перепідготовки його. Співфінансування технічного сприяння передбачає часткову участь утримувача технології у фінансуванні проекту.

Технічне сприяння може бути одностороннім та багатостороннім (тобто декілька країн здійснюють спільний проект щодо однієї країни – утримувача технології).

Прикладом багатостороннього технічного сприяння є програми технічної допомоги, які здійснюють Світовий банк, МВФ та інші міжнародні організації.

Світовий ринок технологій (СРТ) не має спеціальних регулюючих наддержавних органів. Але через СОТ деякі аспекти передачі технологій підлягають регулюванню через окремі угоди, програми та міжнародні організації (приміром, той же СОТ).

Наприклад, спеціальна угода СОТ регулює відносини інтелектуальної власності (відносини передачі, трансферу прав на використання об’єктів інтелектуальної власності на певних умовах).

Так, існують договори з приводу копірайту. Їх суть полягає в уступці виключного права автора на інтелектуальну власність, зокрема друковану продукцію. Аналогічні договори укладаються щодо торгової марки та знака, географічної назви і промислового дизайну.

Спеціальна угода визначає стандарти з охорони інтелектуальної власності для країн-членів СОТ. Вони повинні дотримуватися вимог Паризької конвенції із захисту прав інтелектуальної власності. Існує ще Бернська конвенція із захисту авторських прав на твори мистецтва та літератури.

Міжнародна організація з інтелектуальної власності (МОІВ, англ.. WJPO) - спеціалізоване агентство системи ООН. Воно пов’язано з питаннями передачі технологій і сприяє захисту інтелектуальної власності через розвиток багатостороннього співробітництва, включаючи захист авторських прав на фотографії, відео – та звукозапис. Слідкує за дотриманням країнами вимог конвенцій (як Паризької, так й Бернської).

У 1965 році була створена програма розвитку ООН – ПРОООН (undp).

Її завдання – сприяти передачі технологій країнам, що розвиваються, включаючи розробку природних ресурсів, розвиток підприємництва, вирішення соціальних питань.

Сьогодні здобув визнання процес техноглобалізму. Це планетарний процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого й комерційного використання трансферу (передачі) і дифузії (поширення) технологій (дістав назву техноглобалізму).

Світовий ринок технологій (СРТ) є сукупністю міжнародних ринкових відносин його суб’єктів з приводу прибуткового використання прав власності на його об’єкти – технології продуктів, процесів та управління.

СРТ має такі інституційні елементи:

8. об’єкти, тобто продукти (товари), чи процеси – носії технологій;

9. суб’єкти – юридичні чи фізичні особи, що оперують об’єктами;

10. комерційний та некомерційний трансфер технологій.

Форми трансферу чи дифузії інновацій і технологій:

- торгівля інноваційною продукцією;

- ліцензійна торгівля;

- наукоємний сервіс;

- науково – технічне та інформаційне співробітництво;

- комплексний трансфер технологій, зокрема прямі іноземні інвестиції, спільне підприємництво, різні контакти тощо.

Серед основних економічних категорій, що опосередковують еволюцію структури СРТ і трансферу технологій, ключовими є: ринок, власність, конкуренція, ціна, прибуток.

Віссю ринкового перетворення інновацій на технології як товари є процес зміни форм власності.

Рух технологій на світовому ринку з погляду права власності ділиться на три стадії: доринкову, ринково-монопольну, ринково-олігопольну.

Доринкова стадія – набуття нових знань, технологічне застосування яких відбувалося у формі переважно приватної та колективної інтелектуальної власності.

Ринкова-монопольна стадія – процес комерційно-виробничої дифузії технологій та здійснення їх трансферу у формі переважно внутрішньокорпоративної національної власності.

Ринково-олігопольна стадія – процес комерційно-виробничої дифузії технологій у формі контактів переважно між суб`єктами корпоративної інтернаціональної власності.

ТЕМА 11. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА І МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ВІДНОСИНИ.

План лекції

1. Сутність і структура світової валютної системи.

2. Валюта та її основі види.

3. Валютний паритет та валютний курс.

4. Еволюція світової валютної системи.

5. Механізм міжнародних розрахунків

1.Міжнародні економічні відносини неможливі без грошових відносин між державами. Це зумовлено передусім інтернаціоналізацією господарських зв’язків. Валютні відносини супроводжують торгівлю, вивіз капіталу, науково-технічне співробітництво, міграцію робочої сили, туризм, культурні зв’язки, кредитування, надання економічної допомоги.

В темі розглядається сутність валютної системи, яка предста­вляє собою форму організації і регулювання валютних відносин, закріплених національним законодавством та міжнародними уго­дами.

В основі світового валютного ринку лежить розвиток між­народних валютних відносин - сукупність валютно-гро­шових і розрахунково-кредитних зв'язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.

Суб’єктами валютних відносин бувають: підприємства, банки та інші організації, юридичні особи, держави. Здійснюються валютні відносини завдяки валютній системі.

Виділяється три рівні валютної си­стеми, що діє у світовому співтоваристві: національний; світовий; міжнародний (регіональний):

- Національна валютна система— це форма організації ва­лютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються між­народні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

До органів національної валютної системи відносять: банків­ські і кредитно-фінансові установи; біржі; спеціальні органи ва­лютного контролю; приватні комерційні інститути.

- Світова валютна система— це форма організації міжнаро­дних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і за­кріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійс­нюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках сві­тового господарства.

- Міжнародна (регіональна) валютна система—це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн.

Функції валютної системи:

11. сприяння розвитку товарообмінних операцій;

12. встановлення правил та механізмів для забезпечення спів­відношень між національними грошовими відносинами;

13. здійс­нення платежів для покриття угод;

14. забезпечення стійкої одиниці вартості і стандарту відкладених платежів;

Головне завдання світової валютної системи:

- ефективне опосередкування платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міжнародної діяльності;

- створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці;

- забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

Основні складові світової валютної системи:

- світовий грошовий товар - це загальновизнаний носій міжнародних валютно–грошових відносин. Історично це було золото. Пізніше кредитні гроші: векселі, банкноти, чеки та депозити. У 70 ^х роках XX ст. з’явилися спеціальні міжнародні й регіональні платіжні одиниці;

- валютний курс - це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн;

- валютні ринки;

- міжнародна валютна ліквідність - це сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках.;

- міжнародні валютно-фінансові організації

2.Валюта (англ. currency, італ. Valuta) перекладається як ціна, вартість, тобто грошова одиниця, що використовується для вимірювання вартості товарів.

Валюта—національна грошова одиниця, що лежить в основі грошової системи; тип грошової системи в даній країні; іноземна валюта (грошові знаки інозе5мних держав і платіжні документи, виражені в них).

Класифікація видів валют:

1.) за емітентами валютних коштів валюта поділяється на:

- Національна валюта — грошова одиниця певної країни та той чи інший її тип (грошова, срібна, паперова);

- Іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках.

- Міжнародна (регіональна) валюта — грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: ЕКЮ (з 1 січня 1999 року замінена на євро).

- за ступеню конвертування валют (конвертованість валюти - це здатність резидентів вільно, без будь-яких обмежень, обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами. На валютному ринку використовують два курси: курс продавця – це курс, за яким продається іноземна валюта за національну; курс покупця – це курс, за яким купується іноземна валюта за національну. Різниця між курсом продавця і покупця називається маржею. За рахунок маржі банк покриває видатки по валютних операціях і формує прибуток.) :

- Вільно конвертовані валюти — обмін без обмежень на будь-які іноземні валюти використовуються для здійснення пла­тежів за міжнародними угодами, активно купуються і продають­ся на головних валютних ринках.

- Частково конвертовані валюти — у країнах, де зберігають­ся валютні обмеження — це валюти, які обмінюються тільки на деякі інші валюти і мають валютні обмеження не за всіма валют­ними операціями або тільки для нерезидентів. Поділяється на зо­внішньо конвертовану і внутрішньо конвертована.

- Неконвертовані валюти— замкнуті валюти, у країнах, де для резидентів та нерезидентів уведена заборона обміну валют.

3.) за матеріально-речової форми:

· Готівкова (банкноти);

- Безготівкова (форекс)

4) за відношенням до курсів інших валют:

- Сильна (тверда) — стабільний валютний курс, рух якого відбувається відповідно фундаментальним макроекономічним за­кономірностям, тобто валюта із стабільним валютним курсом.

- Слабка (м'яка)

5) по відношенню до валютних запасів країни

- Резервна валюта. Функцією міжнародної резервної валюти є створення державних валютних резервів для забезпечення стабільності національної валюти шляхом інтервенції на внутрішньому та міжнаціональному ринках. Резервними є валюти країн з могутнім фінансовим потенціалом. Ці країни мають розвинену і розгалужену по всьому світі банківську систему. Така валюта вільно обмінюється на будь-які товари у всіх куточках світу.

- Інші валюти

Сьогодні конвертованими вважаються понад 60-ти валют, а резервними – декілька: долар США, євро, японська ієна, англ. фунт стерлінгів, швейцарський франк… Водночас роль світових грошей повною мірою виконує сьогодні одна валюта – долар США.

6) за видами валютних операцій:

8) Валюта ціни контракту

9) Валюта платежу

10) Валюта кредиту

11) Валюта клірингу

12) Валюта векселя

3. Валюта як і будь-який товар має ціну. Оскільки ціну валюти не можна виразити в ній самій, то її виражають в інших валютах, і це є обмінний, або валютний курс (див. вище):

- Мінова вартість національних грошей однієї країни, вира­жена в грошових одиницях інших країн ;

- Коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визнача­ється співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку.

Валютний курс може встановлюватися законодавчо або в процесі взаємного котирування валют. Котирування валют — це визначення валютного курсу на основі певних ринкових механізмів.

Функції валютного курсу:

- Інтернаціоналізація грошових відносин;

- Забезпечення взаємного обміну валютами при торгівлі това­рами, послугами, при русі капіталів і кредитів;

- Використовується для порівняння цін світових та націона­льних ринків, а також вартісних показників різних країн, вираже­них в національних чи іноземних валютах;

- Використовується для періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті компаній та банків;

- Перерозподіл національного продукту між країнами.

Фактори, що впливають на валютний курс:

- Темп інфляції;

- Стан платіжного балансу;

- Різниця процентних ставок в різних країнах;

- Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції;

- Ступінь використання визначеної валюти на євроринку та міжнародних розрахунках;

- Прискорення чи затримка міжнародних платежів;

- Ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках;

- Валютна політика;

- Продуктивність праці;

- Довгострокові темпи зростання національної валюти;

- Місце і роль країни у світовій торгівлі;

- Вивіз капіталу.

Валютні курси бувають фіксованими (твердими) та плаваючими (гнучкими). Перші засновані на монетному паритеті (тобто ваговому вмісті золота у національній грошовій одиниці). Другі не пов’язані з монетним паритетом. Вони визначаються зіставленням паритетів купівельної сили валют. Тобто оцінюються в національних грошах вартості однойменного “кошика” товарів і послуг.

Паритет купівельної спроможності — співвідношення купівельних спроможностей двох чи більше валют відносно певного набору (кошика) товарів і послуг.

В основу валютного курсу при системі золотомонетного стандарту було покладено: Золотий паритет - співвідношення двох грошових одиниць за кількістю чистого золота, що було в них покладено. Цей вміст, або вага чистого золота в грошовій одиниці країни, встановлювався державою і законодавче фіксувався.

Першим з валютних ринків був ринок золота. На ньому метал продавався за офіційною ціною, яка була закріплена міжнародним договором. Наприклад, золото 583 проби містило 58,3% чистого золота, решта – інші домішки: срібло, мідь, тощо. Проби 1000 практично не буває!

Після краху золотомонетного стандарту виникає валютний паритет. Валютний паритет визначається купівельною спроможні­стю валют.

Валютний кошик — метод співвідношення середньозваженого курсу однієї валюти по відношенню до визначеного набору інших валют (визначається склад валют, їх доля в кошику, розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти у наборі).

Розрізняють:

- стандартний кошик з зафіксованим складом валют на ви­значений період;

- регульований кошик зі змінним складом;

- симетричний (з однаковими долями валют);

- асиметричний (з різними долями валют).

4. Тривалий час співвідношення валют між країнами визначалося взаємним паритетом дорогоцінних металів, станом платіжного балансу країн тощо.

До середини XIX століття функціонували локальні валютні системи з центрами в Амстердамі, Антверпені, Генуї, Венеції, Лондоні.

Перша міжнародна валютна система отримала назву “золотий стандарт”. Юридично оформлена ця глобальна валютна система була на Міжнародній конференції в Парижі у 1867 році і проіснувала до початку 20-х. рр. XX століття. Важливою ознакою Паризької системи “золотого стандарту” було визначення золота єдиною формою світових (міжнародних) грошей. Такі країни, як Велика Британія, Німеччина, Італія, Франція, Нідерланди, Данія, Швеція, Норвегія, Росія, Японія, США офіційно закріпили золотий зміст в одиниці національної валюти, а також зобов’язали центральні банки купувати і продавати національну валюту за золото. У зазначених країнах паперові банкноти вільно обмінювалися на золото до початку І світової війни. В умовах золотого стандарту англійський фунт стерлінгів вміщував 113, 0016 г. чистого золота. Американський долар був рівний 23,22 г. оскільки обидві валюти були прив’язані до золота, то один фунт дорівнював $ 4,87.

Така система функціонувала досить успішно. Але І світова війна зруйнувала “золотий вік” у розвитку міжнародної валютної системи.

Друга міжнародна валютна система, або система золотовалютного стандарту, виникла у 1922 році на Генуезькій міжнародній економічній конференції. І тому на відміну від першої МВС, яку називають Паризькою (1867), другу величають Генуезькою (1922). Суть її полягала у накопиченні державами для своїх зовнішньоекономічних розрахунків іноземних валют економічно найсильніших країн світу (передусім, США, Великої Британії, Франції).

Девізи – це платіжні засоби в іноземній валюти, що призначені для міжнародних розрахунків. Золотодевізний стандарт – офіційно встановлений фінансовий паритет валют до долару США. Останній був конвертований в золото по офіційному курсу. Країни, що приєдналися до золотовалютного стандарту зберігали свої авуари у Нью-Йорку і Лондоні.

Але Генуезька МВС проіснувала недовго. Велика депресія 1929-33 р.р. суттєво розхитала систему фіксованих курсів.

Третя МВС з’явилася в місті Бреттон-Вудс (США) у липні 1944 р. Це так звана Бреттон-Вудська МВС. Вона нібито свідчила про посилення економічних позицій США у світі після ІІ світової війни. На той час у США було зосереджено більше половини промислового виробництва капіталістичного світу, третина світового капіталістичного експорту і майже ³/₄ золотих резервів.

Суть Бреттон-Вудської МВС полягала у тому, що валюти окремих країн повинні були пристосовуватися до валютних систем провідних держав – США і Великої Британії. Основними інструментами міжнародних розрахунків стали золото і так звані резервні валюти (американський долар і британський фунт стерлінгів). Оскільки Велика Британія мала незначний запас золота, фунт стерлінгів почав виконувати роль резервної валюти частково, а саме в колоніях і домініонах Великої Британії.

Офіційно нова МВС мала назву “золотовалютний стандарт”. Неофіційно її називали “золотодоларовим стандартом” (обмін на золото здійснювався тільки через долар і лише Центральними банками). На Бреттон-Вудській конференції були створені дві валютно-фінансові і кредитні організації – Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

МВФ почав діяти з березня 1947 року. Членами його зараз є понад 170 країн світу. Україна вступила до нього в 1992 р. Капітал МВФ створюється з внесків країн-членів організації згідно зі затвердженими квотами. Відповідно до квот розподіляються й голоси у керованих органах фонду. Найбільшу кількість їх мають США – 19,7%. Десять найбільших країн мають 52% голосів. Квота України становить 0,69% у загальному капіталі МВФ. Бреттон-Вудська МВС ввела фіксований валютний курс і ціну на золото 35 доларів за одну тройську унцію (це 1/12 англійського монетного фунта (373,2 г), тобто 31,1035.

Жорстка прив’язка всіх валют до долара сприяла твердій фіксації курсу валют.

З березня 1947 р. до серпня 1971 року США регулювали (точніше, вирівнювали) ціну на золото шляхом купівлі його та продажу на світовому ринку. На практиці ж відбувалося вимивання золота з міжнародних розрахунків, його перелив у приватний сектор. Фіксована ціна на золото свідомо була заниженою, оскільки основними виробниками золота у світі були СРСР і Південно-Африканська республіка.

У 60-ті роки XX століття позиції США у світовій економіці послабилися: загострилися суперечності між США і Японією, ФРН, Францією. У 70-ті роки виникає системна криза (з серпня 1971 р. США припиняють обмін доларів на золото) і Бреттон-Вудська МВС розпадається.

Четверта МВС народилася у січні 1976 р. і отримала назву Ямайської, оскільки відповідна угода була підписана у місті Кінгстоні (Ямайка, Кінгстонська міжнародна валютна система). Ця система заснована не на одній, а на кількох валютах, тому її називають ще “багатовалютним стандартом”. Золото перестало бути еталоном вартості в МВС. Офіційна його ціна була відмінена. Відбулася повна демонетаризація золота. Об’єктивно ж золото продовжує впливати на курси валют і є важливим резервним активом. Одночасно кожній з валют країн-учасниць Кінгстонської системи надано право виконувати роль резервної валюти.

Замість золотодевізного стандарту був введений стандарт СДР (спеціальні права запозичення). Вартість однієї одиниці СДР визначається на основі валютного кошику. До його складу у той час (тобто до введення євро) входили такі валюти у наступному співвідношенні: американський долар – 39%; японська ієна – 18%; німецька марка – 21%; англійський фунт стерлінгів – 11%; французький франт – 11%.

Європейська валютна система (тепер Європейський валютний Союз) створена в березні 1979 року. У своєму розвитку вона пройшла деякі етапи. З червня 1990 року були скасовані обмеження щодо руху капіталів. Із 1 січня 1994 р. встановлено жорсткий обмінний курс європейських валют; було створено європейську систему центральних банків (“Єврофед”). З 1 січня 1999 р. почався процес введення безготівкового євро, який завершився 1 січня 2002 р. з впровадженням готівкової європейської валюти. Було також засновано Єдиний центральний банк, незалежний від урядів.

5.Міжнародні розрахунки — це система організації та регулю­вання платежів у сфері міжнародних економічних відносин.

Зовнішньоекономічна угода (контракт) — - це матеріально оформлена угода суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов'язків у зовнішньоеконо­мічній діяльності.

Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:

безпосередній (повний розрахунок) — повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця;

розрахунок у кредит (з розстроченням)— надання експор­тером імпортеру кредиту в комерційній формі (для імпортера).

Таблиця 11.1

ТИПИ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

Види міжнародних розрахунків

1. За специфікою суб'єктів:

- між конкретними контрагентами;

- між банками;

- між банком і контрагентом;

- між державою і банком;

- між державами

2. За взаємодією суб'єктів:

- пряма;

-через посередників

3. Від об'єкту:

- торговельні операції;

- інвестиційні операції;

- некомерційні операції

4. За умовами розрахунків:

- готівкові;

- з наданням кредиту

Платіжний баланс — це балансовий розрахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв'язків країни у формі співвідношення надходжень і платежів.

Платіжний баланс (за визначенням МВФ)—статистичний звіт за певний період, який відображає:

- операції з товарами, послугами і доходами, здійснені будь-якою країною з іншими країнами;

- зміни у власності та інші зміни в економіці країни, які стосуються монетарного золота, спеціальних прав запозичення (СПЗ), активів, пасивів відносно решти країн світу;

- незатребувані перекази та зустрічні рахунки, які потрібні у бухгалтерському обліку для збалансування інших рахунків за попередніми угодами та змінами, що не компенсуються взаємно.

В платіжному балансі використовується принцип подвійного запису, кожна операція має дві сторони — дебет і кредит.

Кредит — це відплив за кордон вартостей, за які мають надійти платежі у певну країну (збільшення пасивів, зменшення активів (приносять іноземну валюту).

Дебет — це приплив вартостей із-за кордону до даної країни, за які її резиденти мають платити за кордон (збільшення активів, зменшення зобов'язань) (пов'язані з витратами іноземної валюти).

Торговий баланс — співвідношення вартості експорту та імпорту

ТЕМА 12 МІЖНАРОДНІ КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ

План лекції

1.Міжнародний кредит та його роль в міжнародних економічних відносинах.

2.Форми та види міжнародного кредиту.

3.Міжнародні валютно-фінансові організації.

1.Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб¢єкти різних країн. Суб¢єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.

Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Кредитні відносини складаються на принципах:

- повернення;

- терміновості;

- платності;

- гарантованості.

Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу пов¢язаний з наданням суб¢єктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.

На основі міжнародного кредиту сформувалися місткі міжнародні ринки позичкових ресурсів. Крім великих національних, міжнародних за своїм характером (наприклад, нью-йоркський, лондонський та ін.), виникли й досягли на сучасному етапі колосальних розмірів світовий ринок капіталів, ринок євровалют та єврокапіталів. Ключову роль на цьому ринку як суб¢єкти міжнародних кредитних відносин відіграють міжнародні банківські консорціуми.

Операції на світовому ринку капіталів за своїм характером поділяють на комерційні – ті, що пов¢язані із зовнішньою торгівлею, та фінансові (вивіз капіталу, погашення заборгованості та ін.)

Функції міжнародного кредиту:

- забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню;

- збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах;

- прискорення реалізації товарів у світовому масштабі.

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність позичальників внаслідок сплати величезних відсотків за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 570