• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Список літератури. 2 страница

Особливістю всіх особистих немайнових прав є те, що вони належать і можуть бути здійснені тільки особою, яка створила інтелектуальний продукт. Ці права є невідчужуваними, тобто не можуть передаватися іншим особам, не допуска­ється відмова від них та їх примусове припинення. Вони є безстроковими (ст. 425 ЦК). Після смерті творця вони припи­няються, а особливе право на охорону авторства виникає у спадкоємця (ів).

Майнові права інтелектуальної власності передбачають належність їх володільцю сукупності право­вих можливостей, а саме: самостійно, власними активними діями використовувати інтелектуальний продукт; дозволяти його використання іншим особам, укладаючи відповідний договір про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності; перешкоджати неправомірному використанню об'єкта або шляхом прямої заборони з метою усунення загрози непра­вомірного використання, або шляхом застосування способів судового захисту, спрямованих на припинення порушуючих дій (ст. 424 ЦК).

Майнові права прийнято класифікувати залежно від способів використання того чи іншого інтелектуального про­дукту. Авторові твору надані майнові права на опублікування, відтворення, публічне сповіщення, переклад, розповсюдження твору тощо. Стосовно винаходів і корисних моделей передбачені майнові права на виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), на застосування такого продукту, його продаж, імпорт, а також на застосування запатентованого процесу.

На відміну від особистих, майнові права є відчужуваними, можуть передаватися за договором, бути внеском до пе­рвинного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, причому як у повному обсязі, так і в частині окремих прав. їх чинність обмежена строками, встановленими кодексом та спеціальним законодавством (ст. 425 ЦК). Майнові права правонаступника обмежуються строком дії ліцензійного договору. Законодавством передбачена можли­вість дострокового припинення майнових прав на об'єкти промислової власності у разі невиконання їх володільцем обов'язку щодо підтримання дії охоронного документа (патенту чи свідоцтва) шляхом сплати періодичних платежів. Крім того, суб'єкт промислової власності може сам ініціювати дострокове припинення майнових прав шляхом подання відповідної заяви до Державного Департаменту інтелектуальної власності.

Суб'єкту права інтелектуальної власності, як правило, надається комплекс прав немайнового та майнового характеру. Однак охорона деяких об'єктів здійснюється через надання тільки майнових прав. Це стосується тих продуктів, які не мають тісного зв'язку з особистістю творця. Захист цих прав спрямований, насамперед, на створення монополії використання на ринку однорідних товарів та послуг, що в свою чергу впливає на отримання прибутку. Саме у такій спосіб охороняються майнові інтереси власника комерційного найменування, торговельної марки, географічного зазначення, комерційної таємниці.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності (ст.423 ЦК). Тому передача майнових прав за договором, їх обмеження або нездійснення не припиняє, не впливає на обсяг немайнових прав та не означає відмову від них. Так, якщо автор винаходу передає іншій особі право бути заявником на отримання патенту, він у всякому разі зберігає право вважатися автором цього винаходу і бути зазначеним як автор у патенті.

Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження у майнових правах інтелектуальної власності, але за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав (ч. 2 ст. 424 ЦК). Винятки у майнових правах означають, що за певних обставин та у межах, встановлених законом, майнові права інтелектуальної власності не діють. Інакше такі випадки у законодавстві називаються правомірним використанням без дозволу правоволодільця. Обмеження майнових прав слід розуміти як певне звуження обсягу майнового права у випадках, визначених законом. Винятки та обмеження можуть застосовуватися лише у тих межах, які окреслює правова норма, і розширеному тлумаченню не підлягають.

Загальні положення права інтелектуальної власності мі­стять бланкетну норму (ст. 422 ЦК), яка для визначення питання про підстави та момент виникнення інтелектуальних прав відсилає до спеціальних норм ЦК, інших законів або положень конкретного договору. Узагальнюючи їх зміст, можна сформу­лювати два основних правила про виникнення інтелектуальних прав.

Перше - це правило фактичного створення об'єкта інтелектуальної власності, з яким і збігається момент виникнення виключних прав. Воно діє відносно творів науки, літератури та мистецтва.

Друге - правило про дотримання формальностей як умови виникнення виключних прав, які передбачають подання заявки до реєстраційного органу, проведення експертизи, видачу охоронного документа, реєстрацію відомостей про це у спеціальному реєстрі. Дані умови застосовуються до тих об'єктів, які повинні мати ознаки, що відрізняють їх від об'єктів іншого виду, відповідати критеріям охороноздатності та не бути тотожними з тими, що раніше отримали правову охорону. Це стосується всіх об'єктів промислової власності, а також торговельних марок, географічних зазначень. Правова охорона виникає тільки після перевірки відповідності даним умовам, що засвідчується охоронним документом. Формальності щодо надання охорони раціоналізаторській пропозиції, комерційній таємниці дещо відрізняються. Необхідне визнання об'єктів охороноздатними здійснюється самостійно суб'єктом підприємницької діяльності, який зацікавлений у їх охороні.

1.6. Використання інтелектуальної власності. Право на використання об'єкта інтелектуальної власності за за­гальним правилом має особа, що володіє відповідним майновим правом щодо нього (ст. 424 ЦК). Винятком є встановлені законом випадки, коли дозволяється і вважається правомірним використання продукту в певних межах , будь-якою особою без володіння спеціальним правом.

Однією з правових форм реалізації інтелектуальних майнових прав є надання третій особі правомочності щодо ви­користання інтелектуального продукту, яка передбачає виплату правовласнику винагороди. Ці відносини опосередковуються договорами особливого типу - договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Ці договори укладаються між особою, яка має виключні майнові права інтелектуальної власності, й набувачем майнових прав на інтелектуальний продукт з приводу використання об'єкта інтелектуальної власності. Предметом договору є чинні на момент укладання договору майнові права на об'єкт інтелектуальної власності.

Умови договору про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності можуть бути різноманітними в залежності від специфіки певного об'єкта і сфери його викори­стання (видання літературного твору, публічне виконання музичного твору, публічна демонстрація твору образотворчого мистецтва, виготовлення та продаж запатентованого механізму, отримання продукту запатентованим способом, використання торговельної марки на упаковках товарів, у рекламі та ін.). Проте істотною умовою договору є спосіб розпоряджання майновими правами, який впливає на обсяг правонаступництва користувача і тягне характерні для такого розпоряджання правові наслідки. Одним зі способів розпоряджання є передача майнового права ( уступка, відчуження) - ст. 427 ЦК. Для неї характерна ос­таточна і безповоротна передача майнових прав іншій особі -користувачу. Інший спосіб розпоряджання майновими правами - це видача дозволу (ліцензії) на вико­ристання об'єкта інтелектуальної власності (ст. 426 ЦК). Він передбачає, що володілець виключних майнових прав не відчужує їх назавжди, а лише надає дозвіл використовувати об'єкт інтелектуальної власності у певних межах та протягом певного строку. Тому для даного виду договору характерне обов'язкове встановлення меж використання об'єкта. Вони можуть визначатися по-різному: через перелік способів дозволеного використання, за­значенням обсягу використання, території використання, його строку.

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може бути здійснено шляхом передачі цих прав в управління іншим особам. Останні у такому випадку стають представниками правовласників і діють як фахівці у сфері використання інтелектуальних продуктів. Правовою основою представництва у сфері реалізації авторських та суміжних прав є норми розділу 4 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Такими представниками можуть виступати як окремі фізичні особи, що діють на підставі договору доручення, так і організації, які спеціально створюються для надання послуг правовласникам та управління майновими правами інтелектуальної власності. Останні здійснюють професійну діяльність у цій сфері, володіють відповідними базами даних об'єктів своїх довірителів, забезпечують ефективний обіг об'єктів через постійний контакт з користувачами і укладення з ними ліцензійних угод, здійснюють збір винагороди за укладеними угодами для наступної передачі її правовласникам, збирають необхідну для розподілу винагороди інформацію про користувачів, обсяг використання і отриманий прибуток, контролюють дотримання ліцензійних договорів, у разі необхідності сприяють ефективному відновленню порушених прав шляхом звернення до суду. Організаціям колективного управління заборонено здійснення будь-якої комерційної діяльності і ви­користання доручених їм для управління об'єктів на свою користь. Подібні організації можуть створюватись самими суб'єктами авторських або суміжних прав із наступною передачею їй повноважень по управлінню майновими правами. Вони підлягають обліку у Державному Департаменті інтелектуальної власності (далі - Департамент), де і можна отримати інформацію про вже створені організації. Так, відповідно до Закону України „Про професійних творчих працівників та творчі спілки"¹ творчі спілки можуть здійснювати управління майновими правами членів спілки, які є суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав. Управління правами авторів мають право здійснювати також державні організації, установчі документи яких передбачають такі функції.

Особи, що діють як представники у сфері використання об'єктів промислової власності, повинні мати статус патентних повірених. Згідно з законодавством умовою набуття права займатися діяльністю патентного повіреного є п'ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони інтелектуальної власності, складання кваліфікаційного іспиту, проходження атестації. Патентні повірені, що одержали свідо­цтво на право займатися діяльністю патентного повіреного, вносяться до спеціального реєстру Департаменту. Патентний повірений має право представляти свого довірителя у відносинах з Держпатентом, судовими органами, кредитними установами, іншими фізичними та юридичними особами. У межах своїх повноважень він вправі підписувати заяви, клопотання, описи, формули винаходів, подавати та одержувати матеріали, що стосуються охоронних документів; виконувати платіжні операції; відкликати заявки на видачу охоронних документів; подавати доповнення, заперечення, скарги; вживати заходів для підтримання чинності охоронних документів; проводити науково-дослідні роботи, частиною яких є патентні дослідження. Саме патентні повірені можуть представляти інтереси іноземців та осіб без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у Департаменті. Патентний повірений зобов'язаний зберігати у таємниці ві­домості, одержані ним під час здійснення своїх професійних обов'язків, зокрема суть порушених особою, яку він представляє, питань, зміст консультацій, порад, роз'яснень тощо.

1.7. Відповідальність за порушення прав інте­лектуальної власності. Згідно з чинним законодавством на­слідком порушення інтелектуальних прав або посягання на них можуть бути різні види юридичної відповідальності в залежності від тяжкості порушення та його суспільної небезпеки. Так, незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на нього тягне адміністративну відповідальність (ст. 51-2 КАП України). Кримінальна відповідальність встановлена за умисне порушення автор­ського права і суміжних прав у вигляді незаконного відтворен­ня, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, виконань, фонограм, відео­грам і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо - та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації та інше порушення, яке завдало значної або вели­кої, або особливо великої матеріальної шкоди (ст. 176 КК України), а також за порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію шляхом незаконного їх використання, привласнення авторства на них, або іншим способом, якщо це завдало матеріальної шкоди в значному, великому чи особливо великому розмірі (ст. 177 КК України).

Разом з тим для правовласника найбільше значення має все ж таки цивільно-правовий захист інтелектуальних прав. Саме він дозволяє усунути шкідливі наслідки правопорушення, компенсувати майнові втрати та моральну шкоду. При порушенні інтелектуальних прав, їх оспорювання чи невизнання суб'єкт цих прав може скористатися наданим йому правом звернутися до суду і обрати будь-який із загальних способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК (ст. 432 ЦК). Розглянемо їх більш детально.

Визнання права. Значення даного способу захисту пов'язується з тим, що з моменту підтвердження суб'єктивного права у особи з'являється можливість здійснення у подальшому належних йому правомочностей без використання сили державного примусу. Дуже часто визнання права здійснюється з метою наступного застосування інших заходів, напри­клад стягнення збитків. Таким чином, воно є передумовою повного відновлення порушених прав. Визнання права відбувається за рішенням суду, але може супроводжуватися примусовим покладанням на відповідача обов'язку здійснити у визначений судом спосіб оголошення про належність прав певній особі.

Припинення дії, яка порушує право. Застосовуючи цей спосіб захисту порушених прав, суд може постановити рішення про заборону будь-яких дій щодо об'єктів інтелектуальної власності, які порушують виключні права їх володільців. Так, суд може прийняти рішення про зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених в оборот з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності (ст.432 ЦК). Якщо для суб'єкта інтелектуальних прав важливо запобігти порушенню та завданню майнової шкоди, то реалізація саме цього способу захисту може бути достатньою. Коли ж правопорушення досягло стадії спричинення шкоди, то зазначений спосіб доцільно використовувати поряд з мірами цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків чи стягнення інших видів компенсацій, що забезпечить повне відновлення порушеного права.

Відновлення становища, яке існувало до пору­шення. Це досягається різними заходами: публікаціями в засобах масової інформації даних про порушення інтелектуальних прав та судовими рішеннями щодо них; вилученням контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм, програм мовлення з наступним їх знищенням; вилученням з товару чи його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походжен­ня, а при неможливості цього - знищенням товару; усуненням з товару, його упаковки незаконно використаного знака для товарів та послуг або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення такого знака, або позначення тощо. Для відновлення майнового стану володільця інтелектуальних прав слід застосовувати також відшкодування збитків або стягнення разової компенсації або незаконно отриманого доходу.

Застосування таких способів захисту, як примусове ви­конання обов'язку в натурі, зміна чи припинення правовід-ношення, пов'язане з відновленням прав, що випливають з укладеного договору між правовласником та користувачем інтелектуального продукту. Вибір належного способу залежить від характеру порушення та умов конкретного договору.

Вимоги про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади можуть бути заявлені з метою захисту права на оформлення інтелектуальних прав та одержання охоронного документа. Подібний захист можливий через оскарження рішення чи неприйнятгя рішення стосовно заявки Державним департаментом інтелектуальної власності.

Серед способів захисту цивільних прав прийнято виділяти міри цивільно-правової відповідальності. Від інших мір захисту цивільно-правової відповідальність відрізняє те, що її підставою є правопорушення (винна дія, що тягне за собою шкоду), а застосування мір захисту обмежується самим фактом порушення права. Цивільно-правова відповідальність завжди є додатковим майновим обтяженням порушника і застосовується у вигляді покладання додаткового цивільно-правового обов'язку або позбавлення права.

Серед способів захисту прав інтелектуальної власності характер мір цивільно-правової відповідальності мають від­шкодування збитків, стягнення разової компенсації замість стягнення збитків, стягнення незаконно отриманого у результаті порушення доходу, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Підставою їх застосування є склад правопорушення, який містить сукупність необхідних і достатніх ознак правопорушення: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність), її шкідливий результат, тобто шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина правопорушника. Навпаки, для застосування мір захисту з метою відновлення порушеного виключного права достатньо встановити сам факт порушення права. Воно може бути спричинене невинною поведінкою, або не завдати майнової шкоди, але це не виключає необхідності і можливості застосування мір захисту, які можуть відновити інтелектуальне право. У такому разі особа в судовому порядку може бути зобов'язана припинити неправомірне використання інтелектуального продукту або визнати виключне право та не перешкоджати його здійсненню, змінити обсяг чи територію використання, сплатити винагороду за використання, що обумовлена угодою з автором тощо.

При застосуванні мір цивільно-правової відповідальності необхідно розмежовувати договірну і деліктну відповідальність. Перша буде мати місце у разі невиконання умов договору між суб'єктом прав та користувачем щодо умов використання, порядку та строку виплати винагороди. Друга, тобто деліктна, настає у випадках порушення абсолютних прав інтелектуальної власності - майнових чи немайнових, передбачених ЦК та спеціальним законом.

Порушення майнових інтелектуальних прав має місце у випадку вчинення без дозволу правовласника будь-яких дій по відношенню до його інтелектуальної власності, які згідно із законом потребують дозволу та виплати винагороди за використання. Порушенням також слід вважати вільне використання особою об'єкта без дозволу правовласника, коли таке допускається законом, але без виплати за це встановленої законодавством винагороди.

Порушення немайнового інтелектуального права в залежності від виду інтелектуального продукту може полягати у привласненні авторства (плагіат), невизнанні, запереченні дійсного авторства, використанні об'єкта без зазначення імені автора, с порушенням обраного автором способу його зазначення, порушенні анонімності опублікування, перекрученні, спотворенні та іншій істотній зміні твору.

Саме за такі порушення абсолютних майнових чи немайнових прав, передбачених законом, можуть бути застосова­ні такі міри відповідальності, як стягнення збитків, стягнення замість збитків незаконно отриманого доходу або разової гро­шової компенсації з урахуванням вини порушника та інших обставин, що мають істотне значення.

Форми і розмір договірної відповідальності визнача­ються на підставі загальних положень ЦК і умов конкретного договору. Проте, якщо порушення договору стосуватиметься сфери дії ліцензії і полягатиме в тому, що ліцензіат вийде за межі дозволених способів використання, це слід вважати по­рушенням прав абсолютного характеру і застосовувати міри деліктної відповідальності.

(Офіційний вісник України, 1997, № 45, Ст. 427).

Тема 2. АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНІ ПРАВА

План.

1. Поняття авторського права.

2. Твір як об'єкт правової охорони, його види, ознаки.

3. Суб'єкти авторського права. Співавторство та його види.

4. Особисті немайнові та майнові права.

5. Винятки та обмеження у майнових правах автора.

6. Строк охорони авторських прав.

7. Поняття суміжних прав.

8. Об'єкти та суб'єкти суміжних прав.

9. Особисті немайнові та майнові суміжні права та під­стави їх виникнення.

10. Строк охорони суміжних прав.

11. Особливості захисту авторських та суміжних прав.

2.1. Поняття авторського права. В об'єктивному розумінні авторське право являє собою самостійний інститут, який входить до структури права інтелектуальної власності й регулює суспільні відносини, що виникають з приводу створення і використання творів науки, літератури та мистецтва.

Авторське право у суб'єктивному розумінні - це особисті немайнові та майнові права, які виника­ють у автора в зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом.

Специфіка авторсько-правових відносин обумовила власні принципи авторського права, до яких відносять такі принципи, а саме: всебічної охорони прав та інтересів автора; поєднання інтересів суспільства і особистих інтересів автора; виключно договірного узгодження з автором способів і порядку використання творів; відсутності формальностей щодо виникнення авторсько-правової охорони і встановлення її з моменту створення твору.

2.2. Твір як об’єкт правової охорони, його види, ознаки. До об’єктів авторського права відносять твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Законодавство закріплює дуже широкий перелік творів: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп'ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються гео­графії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; різноманітні похідні твори - сценічні обро­бки творів, аранжування чи оркестровки музичного твору, переклади - за умови, що вони створені без порушення авторського права осіб, чиї твори були використані для творчої переробки; різноманітні збірники (творів, обробок фольклору, зви­чайних даних, енциклопедії, словники, антології, газети, журнали та інші періодичні видання), тобто складені твори , якщо вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням певного матеріалу; тексти пере­кладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів (ст. 433 ЦК, ст.8 Закон України „Про авторське право і суміжні права"^[2] (далі - Закон)). Крім того, авторсько-правову охорону на рівні самостійних об'єктів мають оригінальна назва твору, а також будь-яка його частина, яка може використовуватися окремо (ст. 9 Закону).

Проте навіть цей розширений перелік закон не вважає вичерпним і зазначає, що правову охорону можуть здобути та­кож інші твори, причому всі вони охороняються незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, ступеня завершеності, а також незалежно від їх оприлюднення. Таким чином, будь-які нові форми існування творчих результатів, які виникатимуть у майбутньому в зв'язку із розвитком науки, культури і техніки, можуть отримати авторсько-правову охорону. Однак для цього вони мають відповідати загальним умовам, що висуває авторське право до своїх об'єктів. До цих умов відносять такі ознаки авторського твору - творчий характер процесу його створення і, відповідно, самого результату діяльності людини та об'єктивну форму виразу твору. Творчий процес характеризується як такий, що породжує щось якісно нове, яке відрізняється неповторністю, оригінальністю та уні­кальністю. Об'єктивна форма виразу твору розуміється як форма, яка дозволяє твору існувати самостійно від автора, робить його доступним для сприйняття інших людей, а також відтворюваним незалежно від участі у цьому процесі самого автора. Авторське право не охороняє відокремлений зміст твору як такий, бо схожі думки, ідеї, інформацію можуть мати різні люди, але самостійна творчість особи, яка обумовлена її індивідуальними здібностями, завжди призводить до створення оригіналь­ної форми їх викладення. Тому завданням авторського права є охорона індивідуальної, творчо створеної художньої форми вираження ідей, думок, образів і понять як результату творчої діяльності людини. Правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, тео­рії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, по­яснені, проілюстровані у творі ( ч. З ст. 8 Закону).

2.3. Суб'єкти авторського права. Співавторство та його види. Суб'єктами авторського права визнають­ся автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права (ст. 7 Зако­ну). Первинним суб'єктом авторського права є а в т о р твору (ст. 435 ЦК), а саме фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. Правова можливість стати автором твору залежить тільки від творчих здібностей людини і не обмежена будь-яким віком. Закон не вимагає підтвердження факту створення твору і офіційного визнання авторства певної особи. Навпаки, закріплено принцип презумпції авторства (ст.11 Закону; ч.І ст.435 ЦК), який означає, що за відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору.

До первинних суб'єктів також відносять авторів, які творчо переробили існуючий твір - переклали, адаптували, аранжували або піддали його іншій творчій переробці за узгодженням з автором твору. Первинними суб'єктами є упорядники збірників та творці інших складених творів, чиї права поширюються на новий складений твір у цілому та не охоплюють твори, дані чи інформацію, що увійшли до них. Тому автори складових компонентів збірника мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не передбачено авторським договором з упорядником збірника. Зокрема, вони можуть надавати дозвіл на підбір та розташування їх творів іншим упорядникам.

Авторами одного твору одночасно можуть бути декілька осіб, якщо твір було створено їх спільною творчою працею. Такі особи визнаються співавторами і реалізують свої права на використання твору спільно, тобто за взаємною згодою. Наявність співавторства визначається двома умовами: сумісна творча праця і творчий внесок кожного з співавторів; результатом співавторства завжди має бути єдиний цілісний твір, який не можливо поділити на частини без втрати ним первісного значення.

Співавторство може бути двох видів - подільне та неподільне. Неподільне співавторство утворюється спільними поєднаними діями кількох авторів або об'єднанням частин, які спеціально створювалися різними особами і не мають самостійного значення. Прикладом такого співавторства є інтерв'ю, права на яке належать особі, яка дала інтерв'ю, та особі, яка його взяла. Зазначена особливість неподільного співавторства обумовила встановлене законом обмеження щодо безпідставної відмови будь-кого зі співавторів у наданні дозволу іншим на використання чи зміну твору.

Подільне співавторство передбачає наявність частин, створених різними авторами. Кожна з них має самостійне зна­чення та може використовуватися відокремлено від твору в цілому. Тому і рішення про використання окремої частини твору її автору дозволено приймати самостійно. Саме таким співавторством створюються підручники, тематичні розділи яких на­писані різними вченими. Однак законодавство (ст. 438 ЦК, ст. 13 Закону) визначило лише загальні засади регулювання відносин співавторства. Так, встановлено, що використання твору і видача дозволу на це іншим особам можливі тільки за згодою всіх співавторів. Проте конкретні права і обов'язки що­до використання спільного твору співавторам бажано врегульовувати у договорі.

Для авторсько-правових відносин характерним є участь у них похідних суб'єктів авторських прав, які набули їх на підставі авторського договору або в порядку спадкування, або в результаті правонаступництва за юридичною особою - правовласником після її припинення. У такому разі склад авторських правомочностей цих осіб залежить від обсягу і підстав їх правонаступництва.

2.4. Особисті немайнові та майнові права. До особистих немайнових прав автора належать права на: визнання людини творцем, тобто право авторства; ім'я; недоторканність твору і збереження його цілісності (ст. 423, 438, 439ЦК;ст. 14 Закону).

Право авторства - це право вимагати визнан­ня свого авторства, яке юридично фіксує факт створення твору певною особою. Право авторства дає можливість протидіяти оспорюванню дійсного авторства, вимагати його визнання у судовому порядку, захищатися від плагіату.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. VІ. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
3. А. В. Дудник 1 страница
4. А. В. Дудник 10 страница
5. А. В. Дудник 11 страница
6. А. В. Дудник 12 страница
7. А. В. Дудник 2 страница
8. А. В. Дудник 3 страница
9. А. В. Дудник 4 страница
10. А. В. Дудник 5 страница
11. А. В. Дудник 6 страница
12. А. В. Дудник 7 страница

Переглядів: 811