• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Список літератури. 3 страница

Реалізація права автора на ім'я стає необхідною тоді, коли твір виходить у світ. Це право дозволяє авто­ру обирати найбільш прийнятний для нього спосіб зазначення свого ім'я чи, навпаки, його не вказувати і вимагати від інших осіб додержуватися цього способу під час використання твору. Автор має право обирати псевдонім і вимагати його зазначення замість справжнього імені. Воля автора щодо цього питання може або прямо фіксуватися у договорі із користувачем, або випливати з того, яким чином він позначив себе при першому оприлюдненні твору або на примірнику, який передається для використання.

Сутність права на недоторканність твору полягає у тому, що автор має можливість визначити ту форму і зміст твору, в яких він стане відомим широкому колу осіб; забезпечувати незмінність цієї форми в процесі різноманітного використання. Захищаючи недоторканність твору, автор вправі забороняти внесення будь-яких змін чи доповнень у твір (ілюстрацій, передмов, післямов, коментарів), виключення з нього окремих частин, оприлюднення зміненого твору без від­повідного відновлення його попереднього вигляду.

Законодавство (ст. 441 ЦК, ст. 15 Закону) містить приблизний перелік майнових прав автора, який сформований відповідно до можливих способів використання твору. Серед них право на: опублікування твору (випуск у світ); відтворення творів; публічне виконання; публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ; переклад творів; переробку, зміну творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом у будь-якій формі; здавання твору в майновий найом чи у прокат; право наслідування щодо творів образотво­рчого мистецтва; подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів із будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; імпорт примірників творів; отримання винагороди за використання твору.

Згідно зі ст. 15 Закону виключне право на використання твору дозволяє використовувати твір у будь-якій формі й будь-яким способом. Отже, за наведеним критерієм можна виділити стільки майнових прав, скільки на даний момент існує способів використання твору.

Виникнення авторських прав на твір не пов'язується законом із виконанням будь-яких формальностей: не вимагається ні реєстрації твору, ні будь-якого спеціального оформлення прав, ні виконання інших офіційних процедур. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення (ст. 433 ЦК, ст. 11 Закону). Виходячи з принципу презумпції авторства, за відсутності доказів іншого ав­тором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Проте для попередження можливих по­сягань на твір автор вправі публічно сповістити про належність йому авторських прав шляхом позначення оригіналу та примірників твору всесвітньо відомим знаком охорони "соругight" - ©. Поряд із ним указується ім'я автора і рік першої публікації твору. Цей знак повідомляє будь-якого користувача про те, хто і з якого часу є автором твору. Однак відсутність такого публічного інформування про авто­рство не скасовує його належності творцю.

Чинне законодавство передбачило можливість для суб'єкта авторських прав зареєструвати у відповідних державних реєстрах своє право протягом строку його охорони, Результатом такої реєстрації є видача свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, яке засвідчує авторство та (або) належність авторських прав на оприлюднений чи не оприлюднений твір певній особі, факт і дату опублікування твору. Така реєстрація здійснюється Департаментом на підставі і в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. „Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір". Для здійснення реєстрації мають бути подані заявка на реєстрацію і додаткові документи: примірник твору (оприлюднений чи неоприлюднений) у матеріальній формі (особа самостійно вирішує, який обсяг твору потрібно подати у складі заявки для того, щоб відрізнити цей твір від інших); документ, що свідчить про факт і дату оприлюднення твору; до­кумент про сплату збору за підготовку до реєстрації; документ про сплату державного мита за видачу свідоцтва; довіреність, якщо заявка подається довіреною особою; документ, що засвідчує перехід у спадщину майнового права автора (якщо заявка подається спадкоємцем автора); інші документи, визначені даною Постановою. Під час розгляду заявки Департамент не проводить експертизу твору і не встановлює факт виникнення авторства. Заявник несе відповідальність за достатність і достовірність інформації, наведеної у заявці. Після здійснення реєстрації Департамент публікує в своєму офіційному бюлетені відомості про реєстрацію авторського права на твір. Правове значення реєстрації авторських прав полягає в тому, що видане свідоцтво засвідчує презумпцію належності авторства чи авторських прав на певний твір конкретній особі - заявнику. Разом з тим, отримання свідоцтва є правом, а не обов'язком осо­би. Воно не є правовстановлюваним документом, і з його видачею не пов'язаний факт виникнення правової охорони.

2.5. Винятки та обмеження у майнових правах автора. Виходячи з принципу поєднання інтересів творця та суспільства авторське право містить чимало норм, які встановлюють можливість вільного використання охоронюваних творів, тобто без отримання дозволу від правоволодільців та без будь-якої сплати винагороди за це (винятки у майнових правах). Його обов'язковою умовою є дотримання особистих немайнових прав автора. Перелік цих винятків но­сить вичерпний характер (ст. 444 ЦК, ст. 21-25 Закону). У за­лежності від спрямованості та мети введення тих чи інших ви­нятків їх можна поділити на декілька груп.

Винятки, встановлені у суспільних інтересах для забезпечення доступу до творів із пізнавальною, інформаційною метою: 1) використання цитат з опублікованих творів з полемічною, критичною, науковою або інформаційною метою в обсязі, зумовленому цією метою; 2) відтворення у пресі, публічне виконання і публічне сповіщення опублікованих у газетах або журналах статей і публічно сповіщених творів із поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань, коли таке використання прямо не заборонено автором; 3) відтворення та оприлюднення за допомогою засобів фотографії, кінематографії, ефірного та кабельного мовлення для висвітлення поточних подій в обсязі, виправданому інформаційною метою; 4) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках, колекціях, для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях; 5) публічне сповіщення та відтворення у періодичних виданнях публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів з інформаційною метою.

Винятки, які встановлені з метою реалізації соціальних і загальнокультурних потреб суспільства:

1) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих; 2) відтворення репрографічним способом (тобто способом фотокопіювання і подібними йому, виключая запис в електронній формі) некомерційними бібліотеками та архівами:

- одного примірника статей, уривків з письмових творів та невеликих творів за запитами фізичних осіб з метою їх осві­ти, навчання, приватного дослідження;

- для збереження або заміни загубленого, пошкоджено­го та непридатного примірника, якщо одержання такого примі­рника іншим шляхом неможливе.

Винятки, що стосуються використання творів під час офіційних процедур:

1) відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

2) публічне виконання музичних творів під час офіційних, релігійних, ритуальних церемоній.

Винятки, встановлені з метою забезпечення освітнього процесу та наукових досліджень:

1) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звуко - та відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою метою;

2) відтворення уривків з опублікованих творів для навчання;

3) відтворення навчальними закладами репрографічним способом опублікованих статей, невеликих творів або уривків з письмових творів для аудиторних занять.

Винятки у сфері особистого використання:

1) відтворення правомірно оприлюднених творів в особистих цілях для кола сім'ї, крім творів архітектури у формі будівель і споруд, комп'ютерних програм, репрографічного відтворення книг, нотних текстів, творів образотворчого мистецтва;

2) використання комп'ютерних програм способом:

- внесення змін до комп'ютерної програми (модифіка­ція) для забезпечення її функціонування на конкретних технічних засобах особи-користувача;

- використання відповідно до призначення програми;

- виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з особою, яка має авторське право;

- виготовлення однієї копії комп'ютерної програми для архівних цілей або для заміни втраченого, знищеного або не­придатного правомірно придбаного оригіналу;

- декомпілювання комп'ютерної програми, тобто перетворення її з об'єктного коду у вихідний текст з метою досягнення її здатності до взаємодії з іншими комп'ютерними програмами;

- вивчення, дослідження програми у процесі її завантаження, показу, функіонування, передачі чи запису, в пам'ять для визначення ідей і принципів її роботи.

До числа обмежень відносять випадки, коли закон дозволяє використовувати охоронюваний твір без дозволу автора, але з обов'язковою виплатою йому винагороди. Таким чином, відбувається певне звуження майнового права автора, оскільки він не може заборонити використання твору, але має право вимагати за нього відповідної плати, яка встановлюється і сплачується у розмірах та в порядку, встановленому законодавством. Так, особа може вільно, без згоди автора, відтворювати у домашніх умовах виключно в особистих цілях твори, зафіксовані у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, а також аудіовізуальні твори та їх примірники (ч.2 ст. 25 Закону). Порядок виплати винагороди визначається ст. 42 Закону і відповідними нормативно-правовими актами¹. Ця винагорода включається в ціну обладнання та матеріальних носіїв, за допомогою яких можливо здійснити відтворення виключно в домашніх умовах. її відрахування у вигляді певних відсотків від вартості зазначених товарів провадиться виробниками та імпортерами відповідного обладнання і матеріальних носіїв організаціям колективного управління, уповноваженим Міністерст­вом освіти і науки на збирання і розподіл зазначених коштів між правоволодільцями. Імпортери перераховують ці суми під час увезення обладнання і (або) матеріальних носіїв на митну територію України, а виробники - щомісяця сплачують відсо­ток від відпускної ціни реалізованої продукції.

Див.: „Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 черв. 2003 р. № 992 // Офіц. вісн. України - 2003-№ 27 - Ст. 1329; „Про затвердження Порядку здійснення відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із за­стосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах": Наказ Міністерства освіти і науки України, Держпідприємництва, Державна податкова адміністрація України від 24.11.2003 // Офіц. вісн. України. - 2003.- №51.- Т. 2.- Ст. 2717.

2.6. Строк охорони авторських прав. Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом (ст. 425 ЦК). При цьому про безстроковість цих прав можна говорити лише умовно, оскільки їх невідчуджуваність виключає можливість їх спадкування (ч.І ст. 29 Закону), а тому після смерті творця вони припиняються. Проте особисті немайнові права автора охороняються безстроково (ч. 10 ст.28 Закону). Спадкоємці вправі охороняти авторство і недоторканність тво­ру, протидіяти його перекрученню, спотворенню, іншій зміні чи будь-якому посяганню, що може завдати шкоди честі та репутації автора (ст. 439 ЦК, ст. 29 Закону). Недоторканність твору також може охороняти особа, яку автор спеціально уповноважив на ці дії на випадок своєї смерті, а за відсутності такої - будь-яка заінтересована особа. Останньою може бути близький родич правовласника, творча спілка, організація колективного управління майновими правами, особа, що використовує інтелектуальний продукт на підставі договорів, роботодавець відносно службових об'єктів тощо.

Законодавством (ст. 446 ЦКУ, ст.28 Закону) встановлено правила щодо чинності майнових авторських прав. За зага­льним правилом вони діють протягом усього життя автора та 70 років після його смерті. Якщо твір було створено у співав­торстві, цей строк обчислюється після смерті останнього співавтора. Відраховується 70 років з 1 січня року, наступного за роком смерті автора. Відповідно до спеціальних правил майнові права на твір чинні: 70 років з моменту обнародування твору, якщо його опубліковано анонімно або під псевдонімом, у зв'язку з чим особа автора невідома; якщо протягом 70 років з моменту обнародування псевдонім розкривається або анонімність ліквідується, права чинні 70 років з моменту смерті автора; 70 років з моменту правомірного опублікування діють права на твір, який вперше опубліковано протягом 30 років після смерті автора; 70 років після реабілітації діють авторські права на твори посмертно реабілітованих авторів; 25 років з моменту обнародування охороняються права осіб, які вперше обнародували твір після спливу строків його охорони.

Строки чинності майнових інтелектуальних прав можуть бути встановлені договором (ст. 425 ЦК). Так, майнові права на використання твору, набуті за ліцензійним договором, обмежені строком його дії.

Після спливу строку охорони авторського права твір переходить у суспільне надбання (ст. 447 ЦК, ст. ЗО Закону). Отже, він може вільно, без виплати винагороди використовуватися будь-якою особою, але за умови дотримання особистих немайнових прав автора.

2.7. Поняття суміжних прав. Інститут авторського права містить у своїй структурі певну сукупність правових норм, які регулюють відносини з використання особливих об'єктів інтелектуальної власності - виконань творів, фонограм, відеограм та програм мовлення (суміжні права).

Назва "суміжні права" вказує на їх тісний зв'язок з авторським правом. Це пов'язане з тим, що виконання творів, фонограми, відеограми та програми мовлення створюються в результаті використання авторських творів, є однією з форм їх існування, тому і використання їх відбувається одночасно з використанням об'єктів авторського права. Це зумовило регулювання даних відносин на основі єдиних принципів. Тому традиційно суміжні права розглядаються як складова єдиного інституту права інтелектуальної власності - авторського права і суміжних прав. Головний принцип охорони суміжних прав по­лягає у тому, що виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права; виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців; організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм), ч.2 ст. 36 Закону.

У суб'єктивному розумінні суміжні права являють собою сукупність особистих немайнових та майнових прав виключного характеру, наданих законом виконавцям, виробникам фонограм і відеограм та організаціям мовлення.

2.8. Об'єкти та суб'єкти суміжних прав. До об'єктів суміжних прав закон відносить: виконання, фонограми, відеограми та програми (передачі) організацій мовлення (ст. 449 ЦК, ст. 35 Закону). До перших належать виконання будь-яких творів - літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших. Фонограмою є звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограмою визнається відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Програма мовлення - це сукупність теле - або радіопередач, що безпосередньо або в запису транслюються на відстань за допомогою електромагнітних хвиль, які розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів.

Суб'єктами суміжних прав є викона­вець, виробник фонограм, виробник відеограм, організація мовлення. Виконавцем визнається актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.

Виробником фонограми чи відеограми визнається фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звуко - чи відеозапис виконання або будь-яких звуків чи рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього). Організацією м о в л с н н я вважається тслерадіоорганізація ефірного чи кабельного мовлення, яка здійснює публічне сповіщення радіо-чи телевізійних програм, як власного виробництва, так і виробництва інших організацій. За законом України "Про телебачення і радіомовлення" телерадіоорганізацією може бути тільки юридична особа, зареєстрована у встановленому чинним законодавством порядку, яка має право виробляти та розповсюджувати телерадіопередачі та програми. Суб'єктами суміжних прав визнаються також особи - правонаступники, які набули виключні права на підставі договору або в порядку спадкування.

2.9. Особисті немайнові та майнові суміжні права і підстави їх виникнення. Зазначені права виникають за принципом відсутності формальностей з моменту виконання твору, виробництва фонограми, відеограми або обнародування програми (передачі) мовлення. Творець даного продукту вправі сповістити всіх можливих користувачів про належність йому суміжних прав шляхом позначення примірників знаком охорони суміжних прав - латинська літера „р" у колі (від "рhonogram" -звукозапис, фонограма), поряд з яким вказується ім'я чи назва правоволодільця та рік першої публікації. Законом встановлено принцип презумпції належності суміжних прав тим особам, які зазначені на правомірно розповсюджених примірниках.

Немайнові суміжні права. Виробнику фонограми чи відеограми, організації мовлення належить немайнове право на ім 'я, а саме на зазначення свого імені або назви на носії, примірниках та на його згадування під час вико­ристання об'єкта. Право на ім'я виконавця має більш широкий зміст і включає також можливість вимагати згадування його імені у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням, якщо це можливо за даних умов використання. Крім того, право виконавця аналогічно праву автора поширюється на можливість використання псевдоніма. Виконавець також має право на захищеність свого виконання від дій, які можуть завдати шкоди його честі та репутації, і на забезпечення належної якості запису виконання. З метою захисту творчої індивідуальності виконавця йому надане право на визнання його творцем, що забезпечує захист від привласнення виконання іншою особою (ст. 423 ЦК, ст. 38 Закону).

Майнові права розрізняються за способами використання, які можуть бути різними стосовно того чи іншого об'єкта суміжних прав. Вони вичерпно передбачені у ЦК (ст. 452-455) та у Законі (ст. 39-41) окремо для кожного суб'єкта.

Виконавцеві належать такі майнові права, а саме права на: фіксацію виконання під час його здійснення; доведення виконання до відома публіки; пряме чи опосередковане відтворення запису виконання; розповсюдження записів виконання.

Виробникам фонограм і виробникам відеограм надані такі майнові права, а саме право на: пряме або опосередковане відтворення відеограми, фонограми; розповсюдження фонограм і відеограм шляхом продажу, чи іншого відчуження, оренди оригіналу чи примірника фонограми, відеограми; будь-яку видозміну фонограм та відеограм; імпорт фонограм, відеограм в Україну з метою їх поширення серед публіки.

Майнові права організацій мовлення складаються з права на: фіксацію програм на матері­альному носії; відтворення програми (передачі); публічне сповіщення програм (передач) мовлення шляхом трансляції та ретрансляції; представлення програми (передачі) мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату.

Одночасно з будь-яким майновим правом суб'єкт суміжних прав може реалізувати право на винагороду за використання його продукту. Розмір і порядок її виплати узгоджується сторонами за їх власним вибором у договорі про роз­порядження майновими правами. Розмір винагороди залежить від способу використання об'єкта, його обсягу, території роз­повсюдження примірників чи території сповіщення, строку ви­користання, але в будь-якому разі не може бути меншим, ніж мінімальні ставки за відповідне використання, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав".

Правомірне використання об'єктів суміжних прав без згоди правовласників та без виплати їм винагороди (інакше винятки у правах) допускається у випадках, встановлених законом (ст. 42 Закону), які визначаються аналогічно ви­няткам у майнових правах авторів творів, передбаченим у ст. 21-25 Закону. Аналіз зазначених статей дозволяє віднести до них такі способи вільного використання:

- використання коротких уривків з фонограм, відеограм, програм мовлення з полемічною, критичною, науковою або інформаційною метою в обсязі, виправданому цією метою;

- доведення фонограм, відеограм до відома публіки з метою освітлення поточних подій у обсязі, що виправдовується інформаційною метою;

- відтворення фонограм, відеограм, програм мовлення для використання в адміністративному та судовому прова­дженні в обсязі, що виправдовується цією метою;

- публічне виконання фонограм, демонстрування відео­грам під час офіційних, релігійних церемоній та похорон.

До обмежень майнових суміжних прав, тобто звуження їх до можливості отримувати винагороду за певне використання, але без права забороняти таке, відносять: відтворення фонограм, відеограм, зафіксованих у них виконань, а також про­грам мовлення з навчальною або науково-дослідницькою метою в обсязі, який виправдовує дану мету, за умови виплати справедливої винагороди суб'єктам суміжних прав з урахуванням кількості відтворених примірників без права експортувати їх за межі України; відтворення в домашніх умовах в особистих цілях фонограм, відеограм, зафіксованих у них виконань та їх примірників¹; публічне виконання, демонстрація та сповіщення опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників, зафіксованих у них виконань, яке дозволяється.

Виплата винагороди за таке використання здійснюється у формі відрахувань від вартості обладнання і матеріальних носіїв, що призначені для відтворення у домашніх умовах (див.: "Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах" Постанова Кабінету Міністрів України від 27 черв. 2003 р. № 992). Ці кошти сплачуються на рахунки організацій колективного управління для подальшого їх розподілу у встановлених законом пропорціях: авторам - 50 % отриманих коштів, виконавцям -25 %, а виробникам фонограм чи відеограм - 25 % без згоди суб'єктів суміжних прав, але з виплатою їм винагороди в залежності від тривалості кожного використання, розміру доходів, одержаних від діяльності, пов'язаної з використанням цих об'єктів, або розміру витрат на здійснення їх використання¹.

Важливими принципами застосування винятків та обмежень майнових прав є обов'язкове дотримання особистих немайнових прав суб'єктів суміжних прав, а також недопущення завдання шкоди нормальній експлуатації виконань, фо­нограм, відеограм і програм мовлення.

Розмір винагороди за подібне використання комерційних фо­нограм та відеограм встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січ. 2003 р. № 71- "Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати". До числа суб'єктів, які зобов'язані сплачувати зазначені платежі, належать зокрема: театри, концертні та циркові об'єднання, філармонії, цирки, будинки культу­ри, кіноконцертні зали, дискотеки, танцювальні і концертні майданчики, парки, стадіони, спортивні зали, кінотеатри і відеосалони, кафе, ресторани, готелі, особи, які здійснюють публічне сповіщення та ретрансляцію фонограм, відеограм, виконань у передачах ефірного, супутникового, кабельного телебачення та радіомовлення або через мережу Інтернет тощо.

2.10. Строк охорони суміжних прав. Цей строк визначає період у часі, коли охоронювані законом об'єкти можуть використовуватись тільки з дозволу правовласника. Охорона майнових прав на виконання фонограми, відеограми діє протягом 50 років з моменту, відповідно, або першого запису виконання, або першого опублікування фонограми чи відеограми (за відсутності опублікування - з моменту вироблення), або з моменту першого здійснення (публічного сповіщення) передачі (програми) мовлення. Цей строк починається з 1 січня року, наступного за роком вчинення названих дій. Особисті немайнові права на об'єкти суміжних прав охороняються безстроково. Після спливу строку охорони об'єкти можуть викори­стовуватися вільно, але з обов'язковим дотриманням особистих немайнових прав.

2.11. Особливості захисту авторських і суміжних прав. До мір цивільно-правової відповідальності за порушен­ня авторських та суміжних прав відносять: стягнення збитків, стягнення незаконно отриманого порушником доходу та одно­разова компенсація. Кожна з цих санкцій застосовується на користь правовласника і є альтернативою одна до одної (ст.52 За­кону), їх вибір здійснює сам позивач, обираючи оптимальний і зручний для себе спосіб захисту порушених прав. Найчастіше в результаті порушень інтелектуальних прав збитки правовласника полягають в упущеній вигоді. Проте, якщо на практиці виникають труднощі у визначенні і доведенні їх розміру, можливо замість збитків застосувати стягнення або незаконного доходу порушника, або разової компенсації у встановлених законом межах.

Порушення авторських та суміжних прав призводить або до зниження доходів правовласника, або унеможливлює отримання майнової вигоди від використання об'єкта. Тому отриманий у результаті незаконний дохід певною мірою є відображенням упущеної вигоди. Обгрунтувати наявність і розмір незаконного доходу іноді легше, ніж розрахувати упущену вигоду, оскільки він є реальною, а не передбачуваною величиною і може мати документальне підтвердження. У такому разі визначенню підлягає валовий дохід юридичних осіб згідно з положеннями Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" або дохід фізичних осіб на підставі положень Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб". Стягненню підлягає та частина доходу, яка знаходиться в причинному зв'язку з протиправним порушенням інтелектуальних прав.

Стягнення разової компенсації у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат обирається позивачем на свій розсуд, а її сума заявляється в залежності від тяжкості наслідків порушення. Остаточно суми для стягнення визначає суд з урахуванням обсягу порушення та (або) намірів відповідача. При цьому можуть бути враховані способи неправомірного використання, обсяг контрафактної продукції, її вартість на ринку, територія її поширення, негативний вплив на подальшу діяльність правовласника та її доходність тощо.

Тема 3. ПАТЕНТНЕ ПРАВО.

План.

1. Поняття, об'єкти та критерії патентоспроможності винаходу, корисної моделі та промислового зразка.

2. Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки.

3. Особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок.

4. Обмеження прав патентовласника.

5. Припинення дії патенту і визнання його недійсним.

3.1. Поняття, об'єкти та критерії патентоспро­можності винаходу, корисної моделі та промислового зразка. Патентне право - це сукупність норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини, які виникають у зв'язку зі створенням, оформленням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків.

Охоронний документ, який засвідчує набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок, називається патентом¹, а його видача обумовлена, зокрема, можливістю паралельного винахідництва, у зв'язку з чим існує потреба кваліфікації творчого досягнення і закріплення права на нього за конкретною особою, яка перша розкрила ці знання суспільству.

Коли є потреба захистити технічну суть об'єкта, то це можна зробити за допомогою винаходу чи корисної моделі, а коли зовнішній вигляд - промислового зразка. Тому винахід та корисна модель - це результат інтелектуальної діяльності людини у будь-якій сфері технології, а промисловий зразок - у галузі художнього конструювання.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. VІ. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
3. А. В. Дудник 1 страница
4. А. В. Дудник 10 страница
5. А. В. Дудник 11 страница
6. А. В. Дудник 12 страница
7. А. В. Дудник 2 страница
8. А. В. Дудник 3 страница
9. А. В. Дудник 4 страница
10. А. В. Дудник 5 страница
11. А. В. Дудник 6 страница
12. А. В. Дудник 7 страница

Переглядів: 627