Ті – 30-ті роки ХХ ст.).

План.

1. Українська радянська республіка у період нової економічної політики. (1921-1928).

2. Україна в умовах сталінізму. (1929-1939).

Література.

1. Авторханов А. Империя Кремля. – М.,1991.

2. Білас I. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953. – У 2-х кн. – К.,1994.

3. Волкогонов Д. Ленин. Политический портрет. В 2-х кн. – М.,1994.

4. Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки.-К.,1991.

5. Iзюмов В. Західноукраїнські землі у складі II Речі Посполитої. (1918-1939).

/Посібник до спецкурсу. – Донецьк,1999.

6. Iсторія України./ Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів,1996.

7. Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К.,1993.

8. Кульчицький С. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). – К.,1999.

9. Новітня історія України (1900-2000). -/ Під ред. А. Слюсаренка. – К.,2000.

1. Украïнська радянська республіка у період новоï економічноï політики (1921 – 1928 рр.).

Радянська Украïна, яка 30 грудня 1922 року ввійшла до складу Союзу соціалістичних радянських республік ( ССРР, а з 1936 р. – СРСР), хоча називалася, але не була суверенною, і керувалася з Москви. Ïï територія з 1921 до 1939 року становила 450 тис. км², а населення 26 млн. чоловік. З 1921 року вона поділялася на 12 губерній, з 1925 – на 41 округи, а з 1939 – на 15 областей.

Соціально-економічна ситуація в УРСР на початку 20-х років була жахливою. Світова війна і революція, громадянська війна, іноземна воєнна інтервенція і більшовицька політика “воєнного комунізму” призвели до значного зменшення населення, господарчоï руïни, різкого падіння життєвого рівня і навіть голоду 1921 – 1922 років, який посилився внаслідок посухи.

Катастрофічний стан у господарстві викликав масове невдоволення народу і відкриту боротьбу проти більшовицькоï влади. В 1921 році в Украïні прокотилися робітничі страйки, селянські повстання (махновщина), заворушення в арміï і флоті. Влада жорстоко придушувала ці протести, однак керівник партіï і уряду В. Ленін примушений був відмовитися від політики “воєнного комунізму” і перейти до новоï економічноï політики, суттю якоï стала лібералізація економічних відносин і повернення до обмеженоï ринковоï системи. (Див. С. Кульчицький. Комунізм в Украïні: перше десятиріччя (1919 – 1928). – К., 1996).

Політика “воєнного комунізму” була застосована в Украïні навесні 1919 року ( в Росіï з осіні 1918 р.) і передбачала повну націоналізацію засобів виробництва (заборона приватноï власності), експропріацію продуктів у селян (продрозверстка) і загальну трудову мобілізацію (“ кто не работает, да не ест”) та державне регулювання споживання (карткова система). В березні 1921 року в умовах гостроï соціально-політичноï і економічноï кризи Х з’ïзд партіï більшовиків під тиском В. Леніна прийняв рішення про перехід до непу. Це був вимушений крок влади, своєрідний компроміс і відступ від марксистських догм, продиктований життям. Ленін – один з небагатьох лідерів більшовицькоï партіï зрозумів, що “нужно пересмотреть всю нашу точку зрения на социализм”. Вже тоді стала зрозумілою утопічність комуністичноï доктрини. Але втримати політичну владу без комуністичноï (диктаторськоï) системи більшовикам би не вдалося, тому неп став лише короткотривалим періодом для передислокаціï більшовицьких сил в умовах боротьби за владу в партіï після смерті Леніна у січні 1924 року. Після перемоги Сталіна і встановлення режиму його одноособовоï влади, неп буде згорнуто, і в СРСР буде відновлено елементи “воєнного комунізму” як бази сталінізму. Однак в 1921 році, згідно з рішеннями Х з’ïзду, почалася часткова денаціоналізація (приватизація) дрібних і середніх підприємств (велика промисловість, транспорт і інші “командні висоти” залишалися в державній власності), створювалися акціонерні товариства, концесіï, залучувався іноземний капітал. Ненависна продрозверстка була замінена продподатком, селянам дозволили продавати надлишки продуктів за ринковими цінами. Була скасована також загальна трудова повинність і карткова система. Було відновлено ринок праці, продуктів і послуг, проведено грошову реформу. Це був “ ковток свободи”, який дуже швидко приніс вражаючі результати – підвищилася продуктивність праці, товарність, життєвий рівень населення. Вже в 1925 році господарство Украïни було відбудовано і досягло довоєнного (1913р.) рівня.

Економічна лібералізація вимагала певних послаблень в політичній і духовній сферах, але, якщо в галузі політики більшовики не йшли на поступки, то в царині культури і національних відносин відбулися важливі зрушення. В результаті створення псевдофедералістського СРСР треба було відповідно врегулювати національні питання. Тому у квітні 1923 р. ХII з’ïзд партіï більшовиків, яка в цей час залишалася єдиною в краïні, схвалив принцип “коренізаціï” національного розвитку, тобто запровадження в радянських республіках національноï мови і освіти, збільшення національних кадрів в державному апараті, прискорення розвитку національноï культури і релігійноï толерантності. В Украïні цей принцип визначався як украïнізація. Головну роль в ній відігравали народні комісари освіти Украïни Олександр Шумський і Микола Скрипник, а також голова Раднаркому УСРР Влас Чубар. Були організовані курси украïнськоï мови для службовців, документація велася украïнською мовою, зростало число украïнців в урядових установах. Так, в 1927 році ïхня частка зросла до 54%, тоді як в 1922 році становила 35%.

Майже 70% урядових справ в 1927 році велося вже украïнською мовою. Особливо вражаючі успіхи були досягнуті у галузі освіти. Паралельно з ліквідацією неписьменності, йшов процес украïнізаціï школи, і в 1929 році понад 80% загальноосвітніх шкіл і 30% вищих учбових закладів вели навчання украïнською мовою. Швидко розвивалася і поширювалася украïнська преса. В 1927 році майже половина усіх книжок і 90% газет виходили рідною мовою. Під впливом цих змін з еміграціï повернулися деякі культурні (М. Грушевський, С. Рудницький) і політичні (М. Чечель, М. Шраг) діячі, розгорнули активну діяльність письменники, творчі митці, вчені. Виникли масові літературні організаціï: “Плуг”, “Гарт”, розквітнув талант символіста П. Тичини, футуриста М. Семенка, неокласиків М. Рильського і М. Зерова. В 1925 виникло найвпливовіше авангардне літературне об’єднання “Вапліте” (“Вільна академія пролетарськоï літератури”) на чолі з талановитим Миколою Хвильовим (Фітільовим), яке проповідувало самостійницькі ідеï, викликаючи гнів і критику комуністичного керівництва.

Найвидатнішим драматургом “Вапліте” був Микола Куліш, модерністські п’єси якого “Народний Малахій”, “Мина Мазайло” були поставлені талановитим режисером Лесем Курбасом в його уславленому театрі “Березіль”. В кінематографі вже греміло ім’я Олесандра Довженка.

Великих успіхів досягли в ці часи украïнознавство, фольклористика, літературознавство і, особливо, історія, завдяки видатним працям М.Грушевського і його школи, Д. Багалія, О. Оглоблина, А. Кримського.

Відбулися зміни і в церковному житті Украïни. Підкорена московським патріархатом ще у 1686 році украïнська церква була бюрократизована і зовсім непомітна, але загальна атмосфера украïнізаціï зачепила і ïï. В жовтні 1921 року на церковному соборі у Києві була створена Украïнська автокефальна православна церква (УАПЦ), яку очолив митрополит Василь Липківський. В 20-ті роки вона швидко зросла і мала більше тисячі парафій. Ïï демократичність, осучасненість, украïнська літургічна мова привертала все більше православних, що викликало занепокоєність партійноï влади, яка застосувала проти неï репресіï, а в 1930 році заборонила УАПЦ.

Ситуація в Західній Украïні, землі якоï опинилися після першої світовоï війни у складі Польщі, Чехословаччини і Румуніï, була складною і драматичною. Більшість західноукраïнських земель з 1921 року входила до Польщі (Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся), де польський уряд намагався проводити колоніальну політику, яка викликала гостру контфронтацію.

Украïнське населення протестувало проти виділення земель для польських колоністів-осадників (ветеранів польськоï арміï), полонізаціï і дискримінаціï, проти важких соціальних умов життя і національного гніту. Виникала необхідність організованого опору. Ще в 1920 році була створена Украïнська військова організація (УВО) на чолі з полковником Євгеном Коновальцем, яка ставила за мету підготовку загального антипольського повстання, але історичні обставини примусили керівників відкласти ці наміри. В 1926 році президент Польщі маршал Юзеф Пілсудський здійснив військовий переворот і встановив особисту диктатуру. Його політика отримала назву “санаціï” (оздоровлення) і мала яскраво визначений антикомуністичний характер. Вона включала в себе і певну лібералізацію у відношенні до украïнців, яких Пілсудський бажав привернути на свій бік. Він пішов на поступки і це сприяло оживленню украïнського національного руху. Однак в роки “Великоï кризи” 1929 – 1933 рокшв ситуація знов загострилася. Західна Украïна, як аграрна колонія Польщі, постраждала від кризи найбільше, тому соціальне і національне напруження досягло в ці роки апогею. Масові страйки, селянські повстання, терористичні акти, які застосували украïнські націоналісти примусили польський уряд вдатися до систематичних каральних заходів, отримавших назву “пацифікаціï” (умиротворення). Це була короткозора і згубна політика, яка обернулася страшним лихом і для украïнського, і для польського народів. Усвідомлення безперспективності політики взаємного винищення привело до нетривалого періоду “нормалізаціï” (1935 – 1939 рр.) - компромісу, ініціаторами якого були новий польський президент (з 1935 р.) Рідз-Смігли, митрополит греко-католицькоï церкви А. Шептицький і керівник найбільшоï політичноï партіï Західноï Украïни – Украïнського народно-демократичного об’єднання – Василь Мудрий. Але вже в кінці 30-х років мілітаристські і націоналістичні сили Польщі перейшли у наступ проти украïнства, бо в умовах передвоєнноï кризи розглядали украïнців як нелояльну і ненадійну частину населення. В свою чергу і екстремістські кола західних украïнців посилили свою активність.

Як і в деяких краïнах Європи, в Західній Україні в 20-ті роки домінуючою ідеологією стає націоналізм – своєрідна реакція на гноблення з боку пануючоï націï. В цей час він набуває характеру інтегрального націоналізму – різновиду фашизму, якому властива фанатична віра у вибраність, зверхність власноï націï, ïï месіанську роль. Теоретиком інтегрального украïнського націоналізму став Дмитро Донцов, який в 1925 році опублікував прогамну книжку “Націоналізм”. Суть його концепціï полягала у тому, що абсолютною цінністю є нація, яка об’єднує усіх і керує індівідуумом, а найвищою цінністю націï – незалежна держава. Під впливом його тоталітарних ідей в 1929 році у Відні (Австрія) ветеранами Украïнськоï військовоï організаціï була створена Організація Украïнських Націоналістів (ОУН), яку очолив керівник УВО Євген Коновалець. Конкретною метою націоналістів була підготовка всенародного повстання, вигнання окупантів (польських та російських) і побудування незалежноï соборноï Украïни. Спровокувати соціально-політичну кризу планувалося актами саботажу і терору. Політичні вбивства (атентати) стали характерними для діяльності ОУН. Найбільш гучним стало вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Б.Перацького, одного з організаторів “пацифікаціï” в Західній Украïні. Всього за 30-ті роки ОУН здійснила 62 значних теракта. Керівниками і організаторами цих акцій були С.Бандера, М.Лебідь, Я.Карпинецький, Я,Стецько, які опинилися за гратами. В 1938 році у Роттердамі чекістами було вбито Є.Коновальця і слабнуча ОУН розкололася в 1940 р. на ворогуючі частини: радикальну (ОУН-Б), очолену С.Бандерою (1909-1959) і помірковану (ОУН-М), на чолі з А.Мельником.

Отже, Західна Украïна в міжвоєнний час була вузлом соціальних, політичних і національних конфліктів, вулканом, який мав вибухнути. Але друга світова війна, яка почалася у 1939 році, корінним чином змінила історичну долю західних украïнців.

2. Украïна в умовах сталінізму (1929-1939 рр.)

Цей період є найтрагічніший в усій історіï Украïни. В СРСР в кінці 20-тих років сформувалася тоталітарна система, уособлена вождем партіï більшовиків і радянськоï держави Йосипом Сталіним (Джугашвілі). Сталінізм – це поєднання особистоï диктатури з монолітною організацією слухняних органів влади, яка встановлює абсолютний, всеохоплюючий контроль над індивідуумом і суспільством. Це тиранічне, деспотичне і криваве панування, яке було закамуфльоване комуністичними ідеями свободи, рівності і братства. (Див. В.Даниленко, Г.Касьянов, С.Кульчицький. Сталінізм на Украïні: 20 – 30-ті роки . – К., 1991).

Усвідомлюючи, що економічна лібералізація неодмінно веде до послаблення політичноï влади, Сталін, в кінці 20-тих років покінчивши з внутрішнього опозицією (“троцькістами”, “бухаринцями”), повернувся до командно-бюрократичних методів “воєнного комунізму”. Була сформована досконала карально-репресивна система, першою жертвою якоï стала украïнська інтелігенція. В 1929 році відбувся перший сфабрикований процес проти вигаданого “ Союзу визволення Украïни”, в результате якого почалося винищення украïнства. Згодом такі процеси стануть типовими, а “ГУЛАГ” – інтернаціональним.

Брутально пославши “неп – під три чорти ”, Сталін і слухняна йому партія більшовиків, почали перетворення, які вони називали “великим переломом”. (Див. С.Кульчицький. Украïна між двома війнами. – (1921 – 1939 рр.). – К.,1999.). Була, як і в 1918 році, заборонена приватна власність, одержавлена торгівля, фактично запроваджена трудова повинність, застосовано у величезних масштабах дармову працю в’язнів численних концтаборів, у селян відібрано землю і продукти в результаті примусовоï колективізаціï, а самі селяни опинилися у закріпаченому стані. Все це здійснювалося під гаслами боротьби за виконання “ленінського плану побудови соціалізму в одній, окремо взятій краïні”, який передбачав проведення прискореноï індустріалізаціï, колективізаціï і “культурноï революціï”.

Ще в 1925 році правляча партія взяла курс на індустріалізацію. Були застосовані тотальні методи мобілізаціï трудових і фінансових ресурсів: мільони “зеків” працювали на будівництві каналів, рудників і заводів-гігантів, з 1927 року запроваджуються примусові “займи індустріалізаціï”, поширюється соціалістичне змагання, зароджується “трудові почини”: “ударництво”, “ізотівський”, “стахановський рух”, “багатостаноцництво” та інші. З 1928 року починається боротьба за виконання “п’ятирічних планів”. Перша п’ятирічка (1928-1932) мала на меті “побудову економічного фундаменту соціалізму” і для цього потрібно було за 5 років у 4 рази збільшити промислове виробництво. Це були нереальні завдання, але, маніпулюючи статистикою і пропагандою, влада оголосила про дострокове (за 4 роки і 3 місяці) успішне виконання плану. До речі, жодна з п’ятирічок (усього 12), не була виконана, хоча це постійно замовчувалось. Однак, не можна ігнорувати дійсно колосальних темпів будівництва і зростання промисловоï продукціï, а також масового ентузіазму народу, який щиро вірив у комуністичні ідеали. Правда, найбільші досягнення були у будівництві військово-промислового комплексу, що забезпечувало мілітарізацію краïни і служило посиленню політичноï влади Сталіна, а не задоволенню невідкладних потреб населення: універсальний дефіцит продуктів і товарів примусив владу у 1928 році запровадити карткову систему (до 1935 року). Шалені темпи будівельних робіт неминуче вели до зниження якості, масового браку, аварій і екологічних нещасть. “Штурмовщина” приводила до зростання травматизму і загибелі великоï кількості робітників. Умови праці і побуту були просто жахливими. І все ж, у період перших п’ятирічок (I – 1928 – 1932, II – 1933 – 1937, III – почалася в 1938 році і припинена в 1941 в зв’язку з війною) трудові досягнення народів СРСР були вражаючими, хоча і оплачені непомірно високою ціною. Було збудовано близько 10 тисяч великих промислових підприємств, з них більше 1000 в Украïні (“Дніпрогрес”, “Азовсталь”, “ХТЗ”, “Запоріжсталь”, “НКМЗ”, сотні шахт і тисячі кілометрів залізниць). У 1940 році виробництво промисловоï продукціï в Украïні у сім разів перевищувало рівень 1913 року. СРСР став могутньою індустріально-аграрною державою, яка за промисловими показниками поступалася у світі лише Сполученим Штатам Америки.

Державна індустріалізація, яка супроводжувалася швидким зростанням міського населення (урбанізацією), вимагала державних заходів по забезпеченню його продуктами харчування. Але одноособове селянське господарство жило за об’єктивних ринкових умов , тоді як промисловість – на основі державного (планового) ціноутворення. Ця суперечність особливо гостро виявилася під час хлібозаготівель 1927 – 1928 років, коли селяни відмовилися продавати державі зерно за низькими цінами (10 – 15% від ринкових). Ця криза стала приводом для початку суцільноï колективізаціï. Кооперування сільського господарства є річ корисна і загальнопоширена, але примусова колективізація сталінськоï моделі стала найбільшим в історіï злочином проти людяності.

В 1929 році селян стали силою примушувати вступати до колгоспів, а відмову розглядали як антидержавну дію і суворо карали. Було висунено гасло “ліквідаціï куркульства як класу”, і до куркулів приписували всіх, хто відмовлявся вступати до колгоспів. Внаслідок масових репресій (ув’язнення, депортація) постраждало понад мільона найбільш працездатних украïнських селян, сільське господарство Украïни було фактично зруйновано. Безпорядність, невмілість і сліпий фанатизм місцевих партійних і радянських чиновників, а також 25-тисячників (робітників, яких направили до села), суперечливі і погрозливі директиви з центру, привели до соціальноï катастрофи. Навіть Сталін зрозумів це, і спробував перекласти вину на місцевих робітників “ запаморочених від успіхів”. Тим часом, украïнське село гинуло. Протестуючи, селяни різали власну худобу, щоб не віддавати ïï до колгоспу: за 1928 – 1932 роки поголів’я худоби в Украïні скоротилося на 50%, площа посівів – на 20%, врожайність – майже на 40% . почалися селянські заворушення і, навіть, повстання, які жорстоко придушувалися військами і чекістами. 7 серпня 1932 року було видано сумнозвісний закон “про три колоски”, який карав смертю або концтабором селян, які взяли з колгоспного поля хоча б жменю зерна. У цьому ж році була встановлена кримінальна відповідальність для дітей з 12-ти років, як і для дорослих, а також запроваджена паспортна система з пропискою. Сільське населення було фактично закріпачено, бо без дозволу Рад не могли змінювати місце проживання. Сформувався, за висловом О.Солженіцина “Архіпелаг Гулаг”, який став неосяжним джерелом рабськоï сили для поліційноï держави. Але найстрашніша трагедія Украïни була попереду.

Щоб покарати украïнців, які найупертіше опиралися колективізаціï, Сталін в 1932 році наказав підвищити план зернозаготівлі, що і так був завищений для Украïни майже на 50 %. Це було для украïнців, яких Сталін ненавидів і неодноразово образливо висловлювався проти них, вироком смерті від штучного голоду. Голодомор 1932 – 1933 років не має аналогів у світовій історіï. Люті тортури голоду найстрашніші, бо люди вмирають повільно і насамоті. Першими вмирають чоловіки, потім діти, старі і в останню чергу – жінки, психіка яких часто не виносила жахливих випробувань і вони божеволіли. Від голоду вимирали цілі села, мали місце численні випадки канібалізму. Ніякоï допомоги голодуючим, за наказом Сталіна, надано не було. Більше того, селян, які намагалися врятуватися у містах не пропускали кордони військ, які оточували міста. Інформація про голод блокувалася, і за межами Украïни про нього навіть не чули. На Захід доходили відомості про голодомор, але уряди західних краïн в умовах Великоï кризи не хотіли псувати стосунки з СРСР і ігнорували цю інформацію. (Див. Роберт Конквест. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К., 1993; Колективізація і голод на Украïні (1929- 1933): зб. документів і матеріалів. – К., 1992 – 1993; С.Кульчицький. Ціна “великого перелому”. – К.,1991).

Сталінська статистика фальсифікувала демографічні наслідки цієï катастрофи, тому і сьогодні дослідники не можуть точно оцінити число жертв голодомору. Але це страхітливі цифри - від 3 до 8 мільонів людей.

Геноцид украïнського народу продовжувався і надалі. В 1933 році, коли секретарем ЦК КП(б)У було призначено Павла Постишева, почалася нова хвиля репресій. Тепер вони були спрямовані проти членів партіï і украïнськоï інтелігенціï. В результаті “чистки” компартія Украïни скоротилася з 1933 до 1938 року на третину. В 1937 році було ліквідовано весь склад ЦК КП(б)У, загинули в умовах “єжовщини” і самі провідники “чисток” П. Постишев і Ст. Косіор. Було знищено і увесь склад уряду УРСР. Його голова – Панас Любченко у 1937 покінчив життя самогубством.

Непоповних вправ зазнала украïнська культура. Історичні досягнення украïнізаціï були зведені нанівець. Ще в 1930 році була знищена Украïнська автокефальна православна церква. В 1931 році розгромлена історична школа М.Грушевського, а сам він несподівано помер на курорті в Кісловодську 25 листопада 1934 року. Є припущення, що його було за наказом з Москви отруєно. Не витримали цькування і наклали на себе руки в 1933 році ідеологи і організатори украïнізаціï М.Хвильовий і М.Скрипник, помер на засланні О.Шумський, репресовано видатного історика-марксиста М.Яворського. Фактично було знищено украïнське мовознавтсво і письменництво. З 240 відомих украïнських письменників 89 було ліквідовано, 64 заслано до сибірських таборів, 83 емігрували. Інших примусили замовкнути, або служити режимові, як от: П.Тичину, М. Рильського та М. Бажана. Гордість украïнського мистецтва – театр “Березіль” був закритий, а його режисер і натхненник Лесь Курбас, як і блискучий драматург Микола Куліш зникли в таборах. Були заборонені фільми геніального О.Довженка, припинена творчість народних співців-кобзарів, більшість яких розстріляли. І це тільки фрагменти страшноï трагедіï “розстріляного відродження”. Такі були трагічні наслідки “культурноï революціï” сталінського типу.

Отже, оптимістичні і багатообіцяючі 20-ті роки, коли економічна лібералізація привела до визначних досягнень украïнського національно-культурного відродження і будівництва націï перекотилися в страхітливі і руйнівні 30-ті, під час яких були загублені майже усі надбання і украïнська культура набрала рис підпорядкованості і маргінальності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 8. Україна між двома світовими війнами	\|	Окупація України німецько-фашистськими військами.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.