• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема L Предмет і завдання педагогіки

1 .Педагогіка як наука про виховання.

2.Предмет педагогіки, її основні категорії.

3.Методологія педагогіки.

4.Структура педагогіки. Зв'язок її з іншими науками. Завдання педагогіки.

5.Різноманітність течій зарубіжної педагогіки.

1.Виховання як суспільне явище характеризується такими основними властивостями, які виражають його суть: а) виникло з практичної потреби пристосування підростаючого покоління до умов суспільного життя і виробництва, заміни ними старших поколінь; б) категорія вічна, необхідна і загальна; в) на кожному етапі суспільно-історичного розвитку за своїм призначенням, змістом і формами має конкретно історичний характер; г) здійснюється за рахунок засвоєння підростаючим поколінням основних елементів соціального досвіду, у процесі і результаті залучення його старшим поколінням у суспільні відносини, систему спілкування і суспільне необхідну діяльність.

У вихованні особливе місце займають: виробничі відносини, мова народу, політика, наука, право, мистецтво, релігія, антисуспільні явища.

Педагогіка — це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвиток особистості людини.

Назва науки походить від грецьких слів "пайди" — діти і "аго" — веду, тобто "дітоводіння". (У стародавній Греції "пайдагогос" спочатку називали рабів, які супроводжували дітей до школи).

Стадії розвитку педагогіки можна розглядати в такому порядку: народна педагогіка — духовна педагогіка — світська педагогіка. З появою кожної наступної стадії проходить процес її взаємодії, взаємодсповнення, взаємозбагачення.

Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється у домінуючих серед нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. О.В.Духнович у підручнику "Народна педагогия в пользу училищ иучителей сельских" (1858 р.) вперше вводить термін "народна педагогіка".

Нещодавно в педагогічній науці з'явився термін "етнопедагогіка" (Г.Н.Волков). Якщо поняття "народна педагогіка" включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільності, то поняття "етнопедагогіка" пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій.

Педагогіка народознавства — напрям у сучасній педагогіці, шкільній практиці, який забезпечує практичне засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів. Народознавство у вузькому значенні (етнографія)— наука про культуру, побут народу, його походження і розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У широкому розумінні народознавство означає сукупність сучасних наук про народ, його національну духовність, культуру, історію, а також здобутки народного і професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.

Родинна педагогіка, як складова частина народної культури, включає відновлення у правах, використання її виховних можливостей, сімейних традицій

(трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню у дітей найглибших почуттів: любові до матері і батька, бабусі і дідуся, повагу до пам'яті померлих і т.п.

Педагогічна деонтологія — народне вчення про виховні обов'язки батьків перед своїми дітьми, учителів — перед учнями, вихователів — перед вихованцями, вироблених народом етичних норм, необхідних для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Педагогіка народного календаря репрезентує виховання дітей та молоді послідовним циклом залучення їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів українського народу.

Козацька педагогіка — це частина народної педагогіки, яка сприяла формуванню у підростаючого покоління українців синівської вірності рідній землі, незалежній Україні. Основні завдання козацької педагогіки: готувати фізично загартованих, мужніх воїнів— захисників народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, національні і загальнолюдські цінності, формувати високі лицарські якості, пошану до старших людей, милосердя, прагнення допомогти іншим, виховувати громадян, які б розвивали культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу, власної самостійної держави на світовому рівні.

Першим ступенем козацької педагогіки було сімейне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської педагогіки. Специфічна роль батька: цілеспрямоване загартування своїх дітей, формування в них лицарської честі, гідності, підготовка до подолання життєвих труднощів, до захисту рідної землі, вільного життя. Другий ступінь козацького виховання можна назвати родинно-шкільним. У козацьких, братських та інших школах найвищий ступінь мали родинні, духовні та материнські цінності, які переростали в загальнонаціональні (заповіді волелюбних батьків і дідів, традиції, звичаї та обряди тощо) і включали в себе релігійно-моральні цінності. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах і академіях, у відомих європейських університетах, тобто отримувала підвищену і вищу освіту (третій ступінь). По закінченню вищих навчальних закладів юнаки одержували (в сотнях, полках, у Запорізькій Січі) систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове загартування, національно-патріотичну підготовку, споргивно-військовий вишкіл.

Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду по вихованню і навчанню людської особистості засобами релігії.

Світська педагогіка пройшла тривалий шлях становлення. Довгий час вона була складовою частиною філософії. Праці Я.А.Коменського (1592-1670) заклали основу для розгляду педагогіки як самостійної науки.

За своєю структурою педагогіка розглядається як:

а) наука, яка має свої закономірності;

б) практика, яка вказує практичне застосування теоретичних положень;

в) мистецтво, яке вимагає творчого натхнення вчителя.

Таким чином, учительська діяльність проходить у відповідності з пе­дагогічними закономірностями, і в той же час у ній проявляється мистецтво вчителя.

"Педагогічна практика без теорії — те саме, що знахарство в медицині, — писав К.Д.Ушинський у своїй статті "Про користь педагогічної літератури", відзначаючи, що педагогічна література є для вчителя "наймогутнішим засобом". "Всякий міцний успіх суспільства в справі виховання неминуче спирається на

педагогічну літературу", — робить висновок Ушинський. Джерелами педагогіки є:

а) педагогічна спадщина минулого;

б) передовий педагогічний досвід;

в) народна педагогіка;

г) педагогічні дослідження.

2. Предметом педагогіки є: а) дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів; б) теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання; в) вивчення передового педагогічного досвіду і створення на цій основі педагогічної теорії; г) розробка педагогічної техніки.

Виховання в широкому соціальному розумінні — це весь процес формування особистості, що проходить під впливом оточуючого середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Коли говорять "виховує життя", мають на увазі виховання в широкому розумінні слова. Оскільки дійсність нерідко буває суперечливою і конфліктною, то особистість може не тільки формуватися під впливом середовища, а й деформуватись під впливом антисоціальних явищ, чи, навпаки загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі несприйнятливість до них.

Тема 1. Предмет і завдання педагогіки

Виховання в широкому педагогічному розумінні — це формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, кращому педагогічному досвіді.

Виховання у вузькому педагогічному значенні — це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).

Виховання у граничне вузькому розумінні — це спеціально організований процес, спрямований на формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком. Він проходить через взаємодію вихователя і вихованця.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом, характером. "Національне виховання, — писала Софія Русова, — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів..."

Національне виховання — це виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

"Все, що йде поза рами нації, — застерігав І.Я.Франко у праці "Поза межами можливого", — се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими "вселюдськими" фразами прикривати своє духовне відчуження від рідної нації".

На кожному етапі свого розвитку українське національне виховання

інтегровано вбирало в себе кращі здобутки світової культури, які акумулюються в народних традиціях і звичаях, що стверджують добро, любов, красу, справедливість в усіх сферах життя.

Правильно організоване національне виховання формує повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну і особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.

Навчання — це цілеспрямований процес взаємодії вчителя і учнів, у ході якого здійснюється засвоєння знань, формування вмінь і навичок.

Освіта — це процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток їх творчих сил і здібностей.

У живому педагогічному процесі всі педагогічні категорії між собою взаємопов'язані і взаємообумовлені.

3. Методологія науки (від грецького "метод" і "логос") — це вчення про
принципи, форми і методи наукового пізнання.

Методологічна основа — це науковий фундамент, з позиції якого дається пояснення основних педагогічних явищ і розкриваються їх закономірності. Розрізняють такі її рівні:

а) вищий рівень — філософська методологія, яка відображає світоглядну
інтерпретацію результатів наукової діяльності, форм і методів наукового мислення у
відображенні картини світу;

б) другий рівень — опора на загальнонаукові принципи, форми, підходи до
відображення дійсності (системний підхід, моделювання, статистична картина
світу);

в) третій рівень — конкретна наукова методологія (сукупність методів, форм,
принципів дослідження в конкретній науці);

г) четвертий рівень — дисциплінарна методологія, що стосується частини
науки (дидактика);

д) п'ятий рівень — методологія міждисциплінарних досліджень. Фундамент
української педагогіки становлять українська народна

філософія, праці українських філософів Кирила Ставровецького, Григорія Сковороди, Сильвестра Гогоцького, Памфіла Юркевича, Дмитра Чижевського, Володимира Лосевича, Олександра Потебні, філософські ідеї Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Івана Франка тощо.

В основу філософської методології можна брати і певні ідеї української народної філософії: безкінечність світу, вічна змінюваність життя, людина — в центрі світобудови, природа як матір — її треба любити, земля — наша годувальниця, хліб — усьому голова, свобода — найбільша цінність для людини, кожна людина має жити по праці та ін. Народна українська філософія утверджує культ людини, дитини і природи.

Компонентами методологічних рівнів є: а) загальні закони філософії, зокрема теорії пізнання; б) закони логіки, закономірності психології; в) закони і закономірності педагогіки; г) методи дослідження; д) вчення класиків педагогіки.

4. Структура педагогіки відображає зв'язки і відносини, що склалися в ході
історичного розвитку різних галузей педагогічних знань, визначає місце кожної з
педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. До педагогічних наук
належать:

Загальна педагогіка (загальні основи, теорія виховання, теорія навчання,

школознавство).

Вікова педагогіка (дошкільна педагогіка, педагогіка школи, педагогіка дорослих — вузівська, військова).

То

Тема 1. Предмет і завдання педагогіки

Професійна педагогіка (педагогіка профтехосвіти).

Спеціальна______ педагогіка (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка,

олігофренопедагогіка, логопедія, виправно-трудова педагогіка).

Історія педагогіки.

Методики викладання окремих предметів.

Шкільна гігієна.

Останнім часом бурхливо стала розвиватися соціальна педагогіка як галузь педагогіки, яка вивчає закономірності і механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання у різних соціальних інститутах, а також соціальне орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.¹

Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки складають:

* агогіка — наука про вивчення проблем попередження відхилень у поведінці
дітей та підлітків;

* герогіка — вивчає соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку;

* андрагогіка — наука про освіту та виховання людини протягом всього її
життя;

* віктимологія — наука про різні категорії людей, які стали жертвами
несприятливих умов соціальної організації та насильства.

Міжпредметні зв'язки педагогіки — це її зв'язки з іншими науками, які дають можливість повніше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.

Педагогіка пов'язана з такими науками як філософія, соціологія, етика, естетика, психологія, анатомія і фізіологія людини, логіка, ін.

Філософські науки (соціологія, етика, естетика та інші) допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці і суспільстві, корегуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка — ефективність тих виховних впливів, які призводять до змін у внутрішньому світі і поведінці людини. Кожен розділ педагогіки опирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини складають базу для розуміння біологічної суті людини — розвитку вищої нервової діяльності, першої і другої сигнальних систем, розвиток і функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем.

Об'єкти зв'язку педагогіки з іншими науками: поняття (терміни), закономірності, концепції, предмети (об'єкти), процеси, критерії, методи.

Типи зв'язку педагогіки з іншими науками: взаємовплив, взаємодія,; взаємопроникнення, інтеграція, міжнаукові, міждисциплінарні.

Форми зв'язку педагогіки з цими науками: а) опирається на ідеї інших наук

¹ Коваль Л.Г., Звєрєва І.Ю., Хлєбнік С.Р. Соціальна педагогіка. —К, 1977. -с.З.

(людина формується у діяльності — з філософії); б) використовує методи дослідження з інших наук (анкетування — з соціології); в) використовує результати досліджень інших наук (насамперед, з психології); г) проводить дослідження спільно з іншими науками; д) дає замовлення іншим наукам на дослідження певних явищ.

Завдання педагогіки на сучасному етапі:

а) вдосконалення змісту освіти;

б) розробка принципово нових засобів навчання, навчального обладнання;

в) підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти;

г) комп'ютеризація учительської праці;

д) розробка нових і модернізація наявних форм і методів навчання;

е) виявлення шляхів посилення виховної ролі уроку;
є) вдосконалення змісту і методики виховання;

ж) вдосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації і
підготовки до праці;

з) розробка шляхів демократизації та гуманізації життя і діяльності школи.

5. В зарубіжній педагогіці багато різноманітних течій — ознака свободи думок:

1) філософські напрямки: а) екзистенціалізм, що проповідує вирішальну роль
внутрішніх, спонтанних запитів, підкорення методів виховання і навчання
екзистенції особистості (її "існуванню"); б) неотомізм, що пропагує ідеї надрозуму і
Бога, закликає до виховання духовності; в) прагматизм (досвід, справа), що вважає
необхідним засвоєння знань тільки у процесі практичної діяльності; г)
неопозитивізм, що абсолютизує роль природничих наук, кількісних методів
наукового пізнання (акцент на експериментальну методику), протистоїть
ідеологізації навчального процесу;

2) психолого-педагогічний напрямок: експериментальна педагогіка,
психоаналіз (неофрейдизм);

3) соціальний напрямок: педагогіка "ноосфери", нового мислення, про яку
вперше заговорив В.І.Вернадський.

Основними завданнями педагогіки ноосфери є: а) гуманістичне виховання як формування загальнолюдського на основі національного; б) екологічне та економічне виховання як підготовка до екологічного та економічного виживання; в) розвиток творчих здібностей кожної людини у відповідності до її потенційних можливостей; г) виховання засобами шедеврів світової культури; інтенсивне вивчення іноземних мов з метою вільного спілкування у світовому масштабі; д) базова освіта всім; е) комп'ютеризація освіти як інформаційна технологія освіти.

Запитання і завдання

1. Вивченням виховання займається ряд наук (етика, соціологія, психологія та ін.). Який варіант відповіді, характеризує вивчення виховання в аспекті педагогічної науки?

1. Вивчення виховання як фактора суспільного розвитку.

2. Вивчення виховання як фактора психологічного розвитку людини.

3. Вивчення виховання як фактора морального прогресу суспільства.

4. Вивчення виховання як процесу розвитку і формування людини.

5. Правильної відповіді немає.

2. Що визначає виникнення педагогіки як науки?

1. Об'єктивна потреба в підготовці людини до життя і праці.

2. Піклування батьків про щастя своїх дітей.

3. Біологічний закон про збереження роду.

4. Прогрес науки і техніки.

5. Правильної відповіді немає.

3. Сьогодні розширюються границі педагогіки намагаються дати назву науці про виховання Який визначає "масштаби "науки про виховання ?

1. Педагогіка (від грецького "пайди" —діти та "аго" -

2. Андрогогіка (від грецького "андрос" — мужчина і'

3. Антропогогіка (від грецького "антропос" — людина і "аго" — веду).

4. До якої групи включені основні педагогічні категорії (поняття)?

5. Яка група правильно показує найбільш істотні зв'язки педагогіки з іншими науками ?

1. Педагогіка, фізика, математика, література, історія, біологія, географія,
хімія, українська мова, іноземна мова.

2. Педагогіка, філософія, психологія, кібернетика, економічні теорії.

3. Педагогіка, етика, філософія, соціологія, естетика, психологія, шкільна
гігієна, анатомія і фізіологія.

4. Педагогіка, теорія і методика трудового виховання, теорія і методика
розумового виховання, теорія і методика фізичного виховання.

5. Основи педагогіки, дидактика, теорія виховання, школознавство.

6. В якій групі вказані всі галузі педагогіки, що складають систему пе­
дагогічних наук?

1 .Філософія, соціологія, шкільна гігієна, педагогіка, психологія, анатомія і фізіологія людини.

2.Основи педагогіки, дидактика, теорія виховання, школознавство.

3.Педагогічна психологія, педагогічна соціологія, театральна педагогіка, виправно-трудова педагогіка, військова педагогіка.

4.Загальна педагогіка, вікова педагогіка, спеціальна педагогіка, методика викладання окремих предметів, історія педагогіки, порівняльна;

5. Педагогіка профтехосвіти, педагогіка шкіл продовженого дня, педагогіка шкіл-інтернатів, педагогіка вищої школи.

Консультації. Ви, здається, не підготували свою відповідь, а одразу звернулися за консультацією. Це неправильно! Прочитайте весь інформаційний матеріал, рекомендовану літературу, вдумайтесь у поставлене запитання. Сформулюйте відповідь і порівняйте своє розуміння з тим, яке подається нижче:

1. Правильна відповідь 4. 2. Правильна відповідь 1. 3. Правильна відповідь 3. 4. Правильна відповідь 3. 5. Варіанти 1 і 2 вказують випадкові і несистемні зв'язки педагогіки з іншими науками. Варіант 4 ілюструє розділи педагогіки, що досліджують різні сторони виховання. Варіант 5 дає уявлення про будову навчального курсу педагогіки. Правильна відповідь 3. 6. Група 1 — органічні зв'язки педагогіки з іншими науками. Група 2 — структура курсу педагогіки. Група З — об'єднання курсу педагогіки з іншими науками (інтеграція). Група 5 — диференціація педагогіки стосовно до різних типів навчальних закладів. Правильна відповідь 4.

Рекомендована література: 11; 14; 17; 26; 27; 37; 45; 46.

Тема 2. Розвиток і формування особистості

1.Поняття розвитку і формування особистості. Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості.

2.Роль спадковості й середовища в розвитку і формуванні особистості.

3.Рушійні сили і закономірності розвитку особистості.

4.Роль діяльності, активності і спілкування в розвитку і формуванні особистості.

5.Вікові етапи розвитку особистості школяра. ⁴

6. Аналіз зарубіжних теорій розвитку і формування особистості.

Рекомендована література: 52; 9; 40; 46, т.З; 33.

1. Розвиток людини — це процес становлення і формування її особистості під
впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких
цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль.

Напрямки розвитку: анатомо-фізіологічний, психічний, соціальний. До анатомо-фізіологічних змін відноситься ріст і розвиток кісткової і м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни стосуються, передусім, розумового розвитку, формування всіх психічних рис особистості. Набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві, відносяться до соціального розвитку особистості.

Фактори розвитку: спадковість, середовище, виховання.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільне значущого та індивідуального — неповторного.

Формування особистості — це становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку. Поняття розвитку особистості і формування особистості дуже близькі і нерідко їх вживають як синоніми. Можна виділити три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, само-формування.

Функції виховання в розвитку і формуванні особистості людини:

а) організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість;

б) підбирає зміст для розвитку і формування особистості; в) усуває впливи, які
можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості; г) ізолює
особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов.

Виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно

\j

постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Його завдання полягає в тому, щоб створити "зону ближнього розвитку" (Л.С.Вигодський), яка б у подальшому перейшла у зону актуального розвитку. Значить, виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси, які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення.

2. Спадковість — це відновлення у нащадків біологічної подібності. У
спадковість передаються: тип нервової системи, деякі безумовні рефлекси
(оборонний, орієнтовний), конституція тіла, зовнішні ознаки та власне людські
задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, ходіння у вертикальному
положенні, до окремих видів діяльності та ін).

Середовище — все те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім'ї, ближнього оточення і кінчаючи середовищем соціальним, в

якому вона народжується І яке створює умови для її розвитку І виховання.

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація — процес двобічний. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству і соціальним групам, до яких він належить, а з другого — активно входить у систему соціальних зв'язків і набуває соціального досвіду.

Мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій — екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому. При цьому людина в процесі соціалізації прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення.¹

Соціалізація проходить під впливом багатьох обставин, які можна звести до трьох груп: макрофактори (суспільство, держава, планета, світ і навіть космос), мезофактори (етнокультурні умови і тип поселення, в яких живе і розвивається людина), мікрофактори (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні організації, товариства ровесників, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони в різній мірі безпосередньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічної революції самі, змінюється і питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.

Патологія суспільного життя: пияцтво, наркоманія, паління, хабарництво, злодійство, рекет, проституція. Ці негативні явища суспільного життя впливають на виховання підростаючого покоління і вимагають від педагогів спеціальної виховної роботи з їх профілактики.

Живильним середовищем для зростання злочинності неповнолітніх є наркоманія і пияцтво. Число неповнолітніх, що вживають наркотичні речовини, нині складає приблизно 17-20 тис. осіб. Кожний шостий підліток, що скоїв злочин, був у стані алкогольного сп'яніння. Як свідчать, соціологічні "дослідження, у 17% учнів 5-их класів, 25% учнів 8-их класів і 56% учнів 11-их класів загальноосвітніх шкіл спостерігається схильність до вживання алкоголю.

Виховний вплив на розвиток особистості мають і засоби масової інформації: телебачення, радіо, преса. Цей вплив може мати як позитивний, так і негативний характер, а тому вимагає відповідного корегування з боку вихователя.

3. Рушійними силами розвитку особистості є такі внутрішні і зовнішні
суперечності: а) асиміляція і дисиміляція; б) збудження і гальмування; в)
емоційна сфера (задоволення і незадоволення, радість і горе); г) спадкові дані і
потреби виховання; д) рівень розвитку особистості і її ідеал; е) потреби особистості і
моральний обов'язок; є) домагання особистості, і її можливості.

До закономірностей розвитку особистості належать: а) розвиток особистості має наслідувальний характер; б) особистість людини розвивається під впливом середовища; в) людська особистість розвивається внаслідок впливу на всі сторони її психіки; г) людина розвивається в діяльності; д) зміна особистості вимагає зміни ставлення до неї.

4. Діяльність — важлива форма прояву активного ставлення людини до
оточуючої дійсності.

На анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості впливають такі види діяльності: ігрова, навчальна, трудова, спортивна, художня і

¹ Коваль Л.Г., Звєрєва І.Ю., Хлєбнік С.Р. Соціальна педагогіка. —К, 1977. -с.5.

громадська.

Спілкування— один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. Залежно від характеристик партнерів спілкування може бути різних видів: особистість — особистість, особистість — група, особистість

— колектив, група — група, група — колектив. За змістом воно може бути —

ділове (формальне) і особисте (неформальне).

Важливою умовою розвитку і формування особистості є прояв нею активності в цьому процесі. Активність може проявлятись у таких напрямках: у рухах, у пізнанні оточуючої дійсності, в спілкуванні, у впливі на оточення, у впливі на саму себе. Останній вид активності називають самовихованням.

Самовиховання — систематична і свідома діяльність людини, спрямована на вироблення і вдосконалення своїх позитивних якостей і подолання негативних.

Об'єкт виховання — індивід або група людей, на розум, емоції і волю яких здійснюється цілеспрямований виховний вплив.

Суб'єкт виховання — індивід або група людей, які здійснюють цілес­прямований виховний вплив на особу або колектив з метою формування в них певних якостей.

5. Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками. На практиці користуються емпіричною класифікацією, яка склалася в ході розвитку школи і дошкільних закладів.

В педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший шкільний вік — від 6-7 до 11-12 років, середній шкільний вік (підлітковий) — від 12 до 15 років, старший шкільний вік (юнацький) —від 15 до 18 років.

Границі вікових періодів відносно рухливі, тому що природний фонд дітей і виховний вплив на них різні.

Кожній віковій групі характерні певні анатомо-фізіологічні. психічні та *
соціальні властивості, які називаються віковими особливостями. L Молодший

шкільний вік. Важливими показниками готовності дитини до навчання є звичка до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його вказівки. Пізнавальна діяльність молодшого школяра в основному проходить у процесі навчання. Пам'ять у молодших школярів наочно-образна. Мислення розвивається у них від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік. Проходить бурхливий ріст і розвиток всього організму. Статеве дозрівання не є визначальним для особистості підлітка, але вносить нові переживання і думки в їх життя. Сприймання перебуває в стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність і зростає якість пам'яті. Для підлітка характерна розкиданість інтересів. Значне місце в його житті відіграють різні форми спілкування, велике прагнення до дружного спілкування. Особливість підліткового періоду вимагає певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Під кінець підліткового періоду перед учнями реально вимальовується завдання вибору професії.

Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення. Пізнавальна діяльність сприяє формуванню світогляду. Пам'ять старшокласника характеризується зрілістю. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мова збагачується науковими термінами, стає виразною і точною. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. У них стають стійкими професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою

особистості.

У кожній віковій групі є значні індивідуальні відмінності, які визначаються природними задатками, різними життєвими умовами і вихованням дитини. Ці особливості називаються індивідуальними.

Акселерація — випередження середньофізичних і психофізіологічних констант дитини чи підлітка з оптимальними.¹

Реградація — значне відставання розвитку дитини від цих констант.

Маркосян А.А. розглядає кілька гіпотез щодо виникнення явища акселерації:

Геліогенна теорія: вплив сонячного випромінювання на дітей, які останнім часом стали більше перебувати на сонці, завдяки чому стимулюється їхній розвиток. Акселерація охоплює і північні райони, хоч там діти менше перебувають на сонці. Це стосується міських і сільських дітей.

Теорія гетерозії: вплив на розвиток дитини міжнаціональних шлюбів, що призводить до значних змін, і як наслідок — акселерація.

Теорія урбанізації: розвиток міст і переселення до них сільського населення, що призводить до прискорення сексуального розвитку, інтелектуалізації, а це в свою чергу прискорює ріст і визрівання організму.

Нітрітивна теорія: акселерація розглядається як результат поліпшення і вітамінізація харчування.

Теорія опромінювання: поширення рентгенівських пристроїв, атомна енергетика, проведення випробувань ядерної зброї на полігонах створюють фони випромінювання, але в таких дозах, які стимулюють поділ клітин.

Ретрація, тобто відставання в розвитку дитини, може бути наслідком: пияцтва чи алкоголізму батьків, народження дітей в більш пізньому віці,

Тема 2. Розвиток і формування особистості

спадкової хвороби одного з батьків. Такі діти є відсталими не тільки фізіологічне, айв інтелектуальному відношенні.

6. Серед зарубіжних теорій розвитку особистості виділяють: а) соціо-логізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її соціальне оточення; б) біологізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її спадковий "багаж"; в) конвергенції, яка зводить два фактори — біологічний і соціальний з перевагою біологічного у розвитку особистості; г) теорія біхевіоризму. яка розглядає поведінку людини як механічні реакції організму на стимули оточення, ігноруючи свідомість; д) теорія психоаналізу (фрейдизму), яка вважає рушійною силою поведінки людини несвідомі біологічні потяги та інстинкти.

Народна педагогіка про розвиток особистості:

а) вплив середовища: "З ким поведешся, від того й наберешся", "З розумним

¹ Засновнику кібернетики Норберту Вінеру в 14 років було присвоєно'звання професора.

Саша Дворак з Макіївки в 12 років став студентом Київського університету. Музичні здібності Моцарта стали проявлятися в три роки, в чотири він добре грав на клавесині, в п'ять — сам творив музику, у вісім — створив першу сонату і симфонію, в одинадцять — оперу. У шість років юний маестро користувався світовою славою, а в 14— був обраний членом Філармонічної академії в Болонії. Діти вже на першому році життя обганяють своїх ровесників минулого століття на 5 см і 1-2 кг. Підлітки — на 15-20 см і 9-10 кг, дорослі —на 8-10 см; статево дозрівають на 2-3 роки раніше. Якщо на початку століття люди росли до 22-25 років, то тепер чоловіки ростуть до 18-19 років, а жінки—до 16-17 років.

будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким", "Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся", "Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття";

б) роль спадковості: "Яке коріння, таке й насіння", "Яке зіллячко, таке й
сім'ячко", "Від лося — лосенята, від свині — поросятка", "Яка гребля, такий млин,
який батько, такий і син";

в) роль виховання: "Як бавитимеш дитину, так воно й виросте",
"Бурчання наскучить, приклад научить".

Вікові особливості: "Звички трирічного зберігаються до 80 років"; -"Від п'ятирічного до дорослої людини — один крок, а від новонародженого до п'ятирічного — велика відстань".

Відображення вікових періодів до п'яти років: народженятко, сідунчик, ходунчик, брехунець, бігунець, товкунець.

Запитання і завдання

1. Що ми називаємо індивідуальним розвитком?

1.Кількісні та якісні зміни організму, що проходять у процесі життя людини як соціальної істоти.

2.Становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті розвитку і виховання.

3.Кількісні зміни організму.

4.Цілеспрямований процес формування у дітей необхідних поглядів і якостей.

5.Правильної відповіді немає.

2. Що ми називаємо формуванням особистості ?

1 .Цілеспрямований процес формування у дітей необхідних поглядів і якостей.

2.Становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті розвитку і виховання.

3.Кількісні та якісні зміни організму, які відбуваються з організмом людини в процесі всього її життя як соціальної істоти.

4.Кількісні зміни організму.

5.Правильної відповіді немає.

3. Що ми називаємо спадковістю ?

1 .Всі ті якості характеру, які передаються дитині від батьків.

2.Біологічні задатки, що служать основою для розвитку індивідуальних здібностей людини.

3.Здібності до різних видів діяльності, що передаються батьками дітям.

4.Спадковість — це той соціальний досвід, який передається з покоління до покоління.

5.Правильної відповіді немає.

4. У чому специфіка середовища як фактора формування особистості?
Підготуйте текст бесіди для батьків на тему "Роль середовища у вихованні дитини".

5. Серед наведених функцій одна не належить до виховання, вкажіть її.
І.Роль виховання у створені таких соціальних умов, які б позитивно, впливали

на розвиток особистості.

2.Одна з функцій виховання — організація життя і діяльності дитини. X

З.Роль виховання у відборі з оточуючого середовища матеріалу, який

стимулює розвиток особистості.

4.Виховання усуває умови, що негативно впливають на особистість.

5.Виховання може ізолювати особистість від негативних умов, які не

піддаються усуненню.

6. Якого виду діяльності немає серед поданих: ігрова, навчальна, трудова,
спортивна, художня ?

7. Від чого, головним чином, залежить прояв учнем всіх своїх
здібностей?

І .Від методики навчання і виховання.

2.Від природних задатків.

З.Від кількості одержаних знань.

4.Від спадкових якостей особистості. 5. Правильної відповіді немає.

8. У якій залежності перебуває суспільний, природний, історичний і он­
тогенетичний розвиток людини.

1.Зумовлений спадковістю.

2.Все детерміновано соціальним фактором.

З.Поза всякою залежністю.

4.Все взаємообумовлене.

5.Правильної відповіді немає.

9. У чому ви бачите сенс знання вчителем вікових особливостей дітей? 1.
1.Вікова періодизація — це точна схема психічного розвитку дитини, у
відповідності з якою розробляються і застосовуються універсальні засоби
виховання.

2.На основі вікової періодизації вчитель здійснює вивчення індивідуальних особливостей дітей і враховує в процесі виховання ріст сил і можливостей учня.

3.Знання вікової періодизації дає можливість учителю побачити ріст і розвиток біологічного фонду людини.

4.Для вчителя знання вікових особливостей дітей не має реального сенсу, оскільки всі його методи виховання ґрунтуються на знанні індивідуальних особливостей учнів.

5.Правильної відповіді немає.

10. Чому в п'ятих класах інколи знижується успішність і дисциплінованість
учнів?

1 .Дітям набридло вчитися.

2.Класні керівники приділяють менше уваги вихованню учнів, ніж учителі молодших класів.

З.Учні внутрішньо не підготовлені до перебудови, пов'язаної із зміною умов навчання, новими вимогами.

4.Початкова школа не дає належного розвитку.

5.Правильної відповіді немає.

11. Проаналізуйте визначення понять: "педагогіка", "виховання",
"освіта " дані в різних навчальних посібниках з педагогіки. Виберіть ті, які па
Вашу думку, найбільш повно відображають суть цих понять. Обґрунтуйте свою
точку зору.

12. Знайдіть збірники приспів "їв та приказок і проаналізуйте їх з точки зору
наявних у них виховних настанов. Порівняйте близькі за змістом прислів'я різних
народів.

13. Перегляньте педагогічні газети -і (журнали (а згодом робіть це постійно)
і знайдіть публікації які відображають питання виховання і навчання. Зробіть
огляд одного з номерів журналів 'Рідна школа" або з методики викладання
навчального предмета за фахом.

Консультації. І . Правильна відповідь 1 . 2. Правильна відповідь 2. 3. Правильної відповіді немає. 5. Відповідь 1 не належить до виховання, оскільки вихованням не можна змінити соціальні умови. 6. Громадської діяльності. 7. Правильна відповідь 1. 8. Правильна відповідь 4. 9. Правильна відповідь 2. 10. Правильна відповідь 3.

Рекомендована література: 8; 22; 37; 49; 59.

Читайте також:

1. V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
2. V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
3. V. Завдання.
4. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
5. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
6. Vi. домашнє завдання
7. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
8. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
9. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
10. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
11. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
12. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Переглядів: 3618