Омбудсман у сучасній державі

Міжнародна асоціація юристів прийняла таке визначення терміну омбудсман: «Служба, передбачена Конституцією або актом законодавчої влади й очолювана незалежним публічним посадовцем високого рангу, який є відповідальним перед законодавчою владою, одержує скарги на державні органи від постраждалих осіб, службовців, працедавців або діє за власним розсудом і уповноважений проводити розслідування, рекомендувати коректуючі дії та представляти доповіді».

У більшості держав омбудсман призначається парламентом, підзвітний парламенту та/або спеціальному парламентському комітету. Крім того, відомі виконавчі (призначаються урядом або главою держави), муніципальні і громадські омбудсмани.

За характером повноважень розрізняють загальних і спеціалізованих омбудсманів. Загальний омбудсман здійснює захист прав всіх категорій населення, а спеціалізовані — захист окремих соціальних груп (дітей, військовослужбовців, жінок тощо.). Наприклад, у більшості країн Європи діють дитячі омбудсмани.

Коло повноважень і загальних, і спеціалізованих омбудсманів має національно-державні відмінності. Так, в Іспанії він, окрім захисту прав і свобод людини, здійснює нагляд за діяльністю адміністративних органів. У Франції — оцінює застосування законів із погляду справедливості, в Намібії ще й розслідує скарги про надмірне використання природних ресурсів. У цілому інститут омбудсмана — це позаюрисдікційний контроль над тим, чи не порушує адміністративна (або будь-яка інша) практика прав людини.

У більшості країн будь-який громадянин може безпосередньо звернутися до омбудсмана. У Франції та Великій Британії таке звернення є можливим тільки через парламентарія. Інакше кажучи, громадяни не мають з омбудсма-ном прямого контакту. Скарга передається спочатку депутату палати громад, який сам вирішує, чи направити її омбудсману («парламентський фільтр»). Омбудсман діє не тільки за скаргами громадян, а й за власною ініціативою.

92 і

Все частіше разом із загальним омбудсманом призначається кілька спеціалізованих: з охорони приватного життя, із захисту прав споживачів, з національних питань, у військових справах тощо. Головний із них визначає напрями діяльності інших.

В Україні відповідно до Конституції парламентський контроль над дотриманням конституційних прав і свобод людини здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини, який може призначати своїх представників.

Інститут омбудсмана не претендує на монополію у захисті прав громадян, проте покликаний гарантувати їм допомогу як неупереджений і кваліфікований орган, який діє неформально, невідкладно і безкоштовно. Цей інститут поєднує владні початки та демократичність, високий ступінь відвертості та публічності.

Межі діяльності омбудсмана визначаються: по-перше, розглядом скарг, що поступають парламентаріям; по-друге, встановленням компетенції, що не поширюється на судову діяльність; по-третє, тим, що повинна бути скарга громадянина на дії посадовців.

Право контролю не представляє омбудсману можливість скасовувати або змінювати рішення відповідного державного органу. Омбудсман лише дає цим органам рекомендації, а якщо вони не виконуються, то звертається до парламенту. Регулярний звіт перед парламентом входить до обов'язку омбудсмана. Для виконання своїх функцій омбудсман наділений правом вимагати від державних органів і посадовців надання необхідних матеріалів і документів.

Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Дайте визначення державної влади, та охарактери
зуйте її ознаки.

2. Складіть схему «Механізм держави».

3. Чим відрізняється механізм держави й апарат дер
жави?

4. Охарактеризуйте принципи, на підставі яких здійс
нюються побудова та діяльність механізму держави.

5. Охарактеризуйте методи здійснення державної
влади.

6. Назвіть авторів теорії розподілу влади та визначте її
основні положення.

7. Складіть таблицю «Система інститутів держави».

Назва інституту держави	Призначення та основні повноваження

8. Користуючись текстом Конституції України, визначте структуру державного апарату нашої країни.

Нормативні джерела

Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

Про внесення змін до Конституції України: Закон України від 8 грудня 2004 р.// Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст.44.

Гриценко О. Сутність і призначення Рахункової палати: проблемні питання // Право України. — 2004. — №10. — С.106-109.

Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. — X., 1998.— 245 с.

Кривенко Л.Т. Верховна Рада України. — К.: Ін Юре, 1997.— 47 с.

Оборотов Ю.Н. Возвышение судебной власти в системе разделения властей//Актуальні проблеми політики: Зб.на-ук. праць. — Вип. 13-14. — Одеса: Юрид.літ, 2002. — С.374-381.

Органи державної влади України: Монографія / За ред, В.Ф.Погорілка, — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Коре-цького, 2002. — 592 с

Сахаров Н. Институт президентства в современном мире. — М.: Юрид. лит., 1994, — 176 с.

Додаткова література

Авер'янов В. Уряд у механізмі поділу влади: недосконалість вітчизняної конституційної моделі // Право України. — 2005. — №4. — С.10-15.

Бойцова В.В. Служба защиты прав человека и гражданина: Мировой опыт. — М.: БЕК, 1996. — 672 с.

Борденюк В. Децентралізація державної влади і місцеве самоврядування: поняття, суть та форми (види) // Право України. — 2005. — №1. — С 21.

Бородін І. Судова влада у теорії поділу влад // Право України. — 2002. — №10. — С.11-14.

Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні // Право України. — 2002. — №5. — С.8.

Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. — К.: Ін Юре, 2002. — 668 с.

Гомеров И.Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, структура. — М.: ООО «Издательства ЮКЭА», 2002. — 832 с.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інститут контрольної влади	\|	Розділ б

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.