• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Завдання морального виховання

Моральне виховання визначається такими основними завдання­ми: формування моральної свідомості, почуттів, волі і поведін­ки. Зокрема, формування моральної свідомості пов'язане з ви­хованням у дітей правильного розуміння доброго і злого, мора­льного і аморального. Формування свідомості - це формування уявлень, понять, поглядів, думок, переконань. У народній педаго­гіці основними антитезами, які визнають завдання і напрям морального виховання, є: добро - зло; правда - брехня; милосе­рдя - жорстокість; любов - ненависть; радість — горе; життя -смерть; свобода — неволя тощо. Народна педагогіка акцентує увагу на вихованні почуття власної гідності, честі і совісті. Гідність, честь і совість - головні атрибути репрезентації людської мора­льності: «Бережи честь змолоду», «Не має ні честі, ні совісті», «Яка честь, така й совість».

Народна педагогіка освячує й такі високі духовні якості, як віра, надія, любов: «Віра гори повертає», «Хто має надію, той мо­лодіє». Українська народна педагогіка приєднує до системи ду­ховно-морального розвитку особистості також і релігійне вихо­вання, побудоване на основі віри в Бога і сповідування христи­янської моралі (молитви, заповіді Божі, святкові відправлення, художні розписи, ікони, церковний спів, ілюстрована біблія, цер­ковний календар, колядки, молитовник). Християнська мораль органічно переплетена з мораллю народною. Відомими в народі є сім дій християнського милосердя: нагодувати голодного, напоїти спраглого, одягнути голого, прийняти подорожнього,

56

57

допомогти недужому, відвідати в'язня, поховати померлого, а та­кож дев'ять плодів святого духа: любов, радість, мир, терпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість. Важливими хри­стиянськими чеснотами є мудрість, мужність, справедливість і доброта. Народ моральними вважав цнотливих, шляхетних, доб­рочесних, праведних, носіїв людської гідності, честі, людяності.

Еталоном, своєрідним кодексом справжньої людської мора­лі є риси, притаманні українському народу: патріотизм, любов до рідного краю, повага й шана праці, простота, скромність, миролю­бність, гостинність, відвага, мужність, товариська солідарність, вірність друзям, правдивість, чесність, людяність, дружба, нена­висть до ворогів, оптимізм, совість, вдячність, охайність, чепур­ність, любов до ближнього, любов до природи, пристойність, віра в краще майбутнє, відвертість, ввічливість.

Висока народна мораль включає в себе і вірність у коханні. Зрада дружбі чи коханню розцінювалась у народі як великий злочин. Народ опоетизовував чисте кохання юнака і дівчини, визнавав єдино можливим шлюб за любов'ю, згодою батьків. У хлопців народна педагогіка з раннього віку виховувала своєрідне лицарство. Пошана до матері, до бабусі, до сестри поступово пере­ростала в пошану до дівчини, до майбутньої дружини. У дівча­ток з перших років життя виховувались ніжність та жіночість. Взагалі моральне виховання у нашого народу охоплювало:

1) приклад батьків, старших членів родини, оточуючих людей; 2)громадську думку («А що люди скажуть?»);

3) поділ занять і праці за статями;

4) обрядовість, звичаєвість;

5) одяг, прикраси тощо;

6) настанови, переконання, заборони;
7)покарання.

Усе це, з погляду наукової педагогіки, - засоби, прийоми і методи морального виховання. Українська народна педагогіка виховує, плекає в молоді почуття чистої любові, але категорично засуджує вільне, легковажне ставлення до цього почуття, яке в народі називається безчестям. Збезчещена дівчина приречена на загальну зневагу. Народ завжди відстоював духовну близькість. Народна педагогіка засуджує короткочасні зв'язки тих, хто «по дві, по три кохає»:

Я до тої дівчиноньки не піду ніколи,

Бо до неї ходять хлопці, як діти до школи.

В українській етнопедагогіці вчинки людей, спілкування, по­ведінка пов'язані зі згадкою про Бога: «Без Бога - ні до порога», «Боже поможи», «Слава Богу», «З Богом, сину», «Побійся Бога».

Гарантом моральності була громадська думка («що люди ска­жуть»). Загальноетичною нормою була повага до старших і жі­нок. Існував в українського народу своєрідний «патріотизм села».

Основні принципи морального кодексу народу

1. Любов до рідного краю, працелюбність, людяність, самопо­
вага- основа моральності: «За рідний край - хоч помирай».

2. Любов до Батьківщини, готовність її захищати, боротися
проти соціального гноблення і несправедливості, єднання у боро­
тьбі. Палка любов до Вітчизни, мужність у боротьбі за щастя
свого народу, повага до інших народів - одна з головних запові­
дей народної моралі: «Кожному мила своя країна», «Грудка рі­
дної землі дорожча від пуда золота», «Негідником той назива­
ється, хто домівки рідної цурається».

3. Любов до праці як основний критерій оцінки моральної
гідності людини: «Без труда нема плода», «Роботящі руки гори
вернуть», «Труд людину кормить». У ставленні до ледарів на­
родна педагогіка безкомпромісна. Ледар - негідник, моральна
потвора, тягар для суспільства: «Ледар живе, аби землі важче»,
«Ледаще на сміття годяще».

4. Справедливість, гуманне ставлення, миролюбність, гостин­
ність, солідарність, вірність друзям, колективізм: «Два слова: мир
і спокій коштують тисячі злитків золота», «Де єдність, там і
життя», «Друг - твоє дзеркало», «Правду не сховаєш», «Дерево
сильне корінням, а людина — друзями», «Яку дружбу заведеш,
таке й життя поведеш», «Друга шукай, а знайдеш - тримай»,
«Не той друг, що лащиться, а той, що печалиться».

5. Свобода, щастя і вільний розвиток.

6. Добро, доброта, щирість, творення добра людям: «Добра
людина й мухи не скривдить», «З добрим дружись, а лихих сте­
режись», «Коли природа породила людину, вона породить і доб­
роту», «Якщо ти зробив добро - мовчи, якщо тобі зробили добро
- розкажи».

7. Правдивість і чесність - основа народного ідеалу моралі:
«Хліб-сільїж, а правду ріж», «Чесному всюди честь, хочіпід лавою».

8. Гуманізм як одна з важливих складових народної моралі. Гуманізм - це не всепрощення, це високі вимоги до дитини. Це застереження від лицемірства, привчання до моральної стійкос­ті, чесності з самим собою, принциповості й твердості у власній оцінці, непримиримості як до чужих, так і до власних недоліків і

слабостей.

9. Ввічливість і скромність: «Скромність - вінець мужнос­ті» , «Найкращий одяг - скромність», «Три речі викликають любов: віра, щедрість і скромність», «Одне ввічливе слово зломить душу швидше, ніж десять ударів», «Кому скажеш «добрий день», той не забуде сказати «доброї ночі».

10. Дружба і товаришування. У народній уяві вони мали щонайрізноманітніші відтінки. Діалектику становлення това­риських стосунків народ образно виражає так: «Побачив раз -знайомий, побачив два - товариш, побачив три - друг», «Стаду потрібен пастух, а людині - товариш», «Вовк ягняті не товариш», «Не хвали товариша - він може бути поганим, не гудь товариша - він може бути хорошим».

Вищою формою товаришування народ вважав дружбу. Що визначає дружбу? Спільність інтересів, переконань, прагнень, вза­ємні симпатії, готовність допомогти один одному, розділити не­вдачу, горе, радощі, поступитися заради друга своїм благополуч­чям: «Друг - дзеркало друга», «Шукай друга по собі», «Якщо твій друг поганий, то ти і сам поганий», «Якщо хочеш дізнатися про людину, подивись на її друзів».

Про фальшиву дружбу народ говорить: «У кишені пусто, друзів не густо», «Друзів у радості багато, а в біді - мало». Вихо­дячи з життєвого досвіду, народ дійшов висновку: «Зростає ба­гатство - зростає і кількість друзів», «Коли права рука пуста, ліва з нею дружити не стане».

Народ жорстоко засуджує невірних друзів: «Нещирий друг -невилікована хвороба», «Дружбою з другом гордись, дружби з ворогом стережись», «Друзів, з якими можна ділитися таємни­цями, багато, але зберегти її може тільки один». Існує в народі і переконання: «Дружба на годину - рабство навіки», «Якщо друг полишив, знову його не клич».

Старий друг - це одна з ознак перевірки роками щирої дру­жби: «Кращий друг - старий, а кращий одяг - новий», «Все добре нове, а друг - старий», «Придбавши нового друга, не забувай ста­рого - старого друга і стару дорогу легко втрачають». Вірного,

60

старого друга народ радить глибоко шанувати: «Старого друга шануй більше за брата», «Якщо друг дійсно хороший, то не по­трібні ніякі окуляри». Тут народ спирається на діалектику жит­тя: старе ніколи не старіє, старіє лише нове. Берегти дружбу -одна з народних заповідей: «Науку вивчають з азів, дружбу бе­режуть від початку», «Завести дружбу легко, а зберегти важко», «Краще дружбу хоронити, ніж багатство все копити».

Не шукай друга без недоліків - такий мудрий народний за­повіт: «Не шукай бездоганної їжі - залишишся голодним, не шукай бездоганного друга - залишишся один». Справжній друг той, хто сміливо говорить правду в очі, і готовий вислухати те саме на свою адресу: «Камінь, кинутий другом, голови не пора­нить», «Краще вислухати докір друзів, ніж втратити їх».

Народ радить дотримуватись такту в дружбі: «Якщо в тебе є друг, навідуйся до нього, щоб стежка до його дому не заросла тра­вою», «Дружні стосунки подібні меду». У дружбі треба знати міру: «Якщо твій друг стане медом, не злижи його повністю». Дружба — це людська потреба і соціальна цінність: «Життя без друга, що їжа без солі», «І мудрій людині потрібен друг, і сильній людині потрібна підтримка», «Найчужіша країна та, де нема друзів».

У народному розумінні дружба — це символ згуртованості, сили і доблесті: «Де дружба, там і сила», «Дерево сильне коріннями, а людина - друзями», «Сила птаха - у крилах, сила людини - у

дружбі».

Моральні заповіти народної педагогіки мають застережливе спрямування. їх мета - запобігти необачним вчинкам. Вони застерігають від таких серйозних моральних вад, як підступність, нещирість і хитрість («Лиха людина - як хвороба: усе запакос­тить», «Не копай іншому яму, бо сам у неї вплигнеш», «Хитро­щами довго не проживеш»), крутійство і шахрайство, скупість і зажерливість («Тонув - сокиру обіцяв, витягли - топорища шко­да», «Лінивий двічі ходить, скупий двічі платить»), нечесність («Поганому виду нема стиду», «Що собі не мило, то й людям не зич», «Краще не обіцяти, як слова не здержати»).

Народна мораль допомагає викорінювати людські вади, засу­джує підступних, нещирих, хитрих, скупих, зажерливих, безсовіс­них, нахаб, брехунів, гультяїв, сварливих, невдах, байдужих, слаб­кодухих, п'яниць, зарозумілих, хвальків, базік, чванькуватих, марнотратників, нечемних, упертих, безпринципних: «Скупому душа дешевше гроша», «Базіка - моральний каліка», «Готовий

61

осліпнути на обидва ока, тільки б сусід осліп на одне», «Боягуз завжди говорить про мужність», «Лукава людина словами лю­бить, а ділами губить», «Дивиться лисицею, а думає вовком», «Ча­рка горілки — лиха ківш», «Заторохтіла солоха, наче діжка з горохом», «Заздрячи чужому щастю, виплакав одне око, оплаку­ючи свою біду — виплакав друге», «Глибока річка тече без шуму», ♦ Поганий оратор багатослівний», «Мовчання - убрання розум­ного, маска дурного», «Хто обіцяв і зробив - людина, не обіцяв, але зробив - орел, хто обіцяв і не зробив - осел».

Методи, засоби і прийоми морального виховання

Методи, засоби і прийоми морального виховання, пропоновані народною педагогікою, надзвичайно різноманітні: переконання, етичні бесіди, роз'яснення, позитивний приклад, ігри та іграшки, народні традиції, свята, перебування на лоні природи, вправлян­ня у моральній поведінці, колектив, громада, народна обрядовість і звичаєвість, фольклор, народні пісні, колядки, народні перекази, думи, легенди.

Одним із поширених у народній педагогіці засобів мораль­ного виховання є засудження негативних вчинків засобом слова «гріх»: «Не бери гріх на душу», «Не гріши», «Побійся гріха».

Своєрідним підручником життя, програмою морального ви­ховання є народні казки.

Народна педагогіка не припускає нудних і надмірних мора­лізувань, натомість великого значення вона надає емоційності, орієнтації на свідоме засвоєння моральних норм і правил, фор­муванню моральної поведінки через моральні звички, вчинки, дії; переконанню, осудливим зауваженням, застереженням, роз­криттю негативних наслідків поганого вчинку, схваленням, по­хвалі, гумору, здоровому жарту.

Народна педагогіка висуває вимогу виховувати дитину від її народження («Як не навчиш дитину в пелюшках, то не навчиш і в подушках»). Правильне моральне виховання зумовлене його початком («Добрий початок - половина задуманого», «Гни дере­во, поки молоде, учи дитя, поки мале», «Учи сина, як годуєш, бо тоді вже не навчиш, як тебе годуватиме».

У практиці народного виховання загальновизнаним є при­вчання дітей з першого року слухати дорослих, виконувати їхні

вимоги. Але дітей не позбавляють виявлення власної розумної ініціативи. У 2-3 роки вони виконують найпростіші доручення за вказівкою. У цьому віці дітей вчили берегти іграшки, речі, бережно ставитися до рослин і тварин. Народна педагогіка не схильна ділити рослини і тварин на корисні й шкідливі. Для дітей усе живе має бути добрим, бо пізнання світу починається з добра. Бережне ставлення до рослинного і тваринного світу, лю­бов до природи - такий народний закон. Той, хто нищить приро­ду, виростає в черству й жорстоку людину, а то й мерзотника.

Однією з основних ознак морального здоров'я народу є пік­лування про слабших, дітей, калік, хворих, старих. У центрі уваги народної педагогіки чемність і ввічливість. Могутнім регулято­ром моральної поведінки є слово вихователя. Визначаючи мора­льні рамки, народна педагогіка часто вдається до внутрішнього світу дитини, апелюючи до її честі, совісті, сорому («Бережи честь змолоду», «Стид хоч і не дим, а очі виїсть», «Совість гризе без зубів»).

Народна педагогіка надає великого значення тріаді в мораль­ному вихованні - формуванню моральної свідомості, мораль­них почуттів та моральної поведінки.

Зважаючи на складність людської психіки, народна педаго­гіка шукала оптимальних шляхів морального виховання дітей («У чужу душу не влізеш», «Щоб пізнати людину, треба з нею пуд солі з'їсти», «Чужа душа - темний ліс»).

За народними твердженнями, засвоєння моральної істини має відбуватися через почуття, переживання і розум людини і втілю­ватися у її благородних вчинках.

На сьогодні актуальним є питання громадянського вихован­ня. Серед розмаїття його завдань одним із важливих є утвер­дження гуманістичної моралі. Моральність сучасної особистос­ті охоплює такі гуманістичні риси, як доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повага, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, любов і пошана до своїх батьків, роду; моральна свідомість, яка дає змогу побачити й усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються моральні і протиправні вчинки. Високо­моральна свідомість стимулює соціально-ціннісну поведінку гро­мадянина України.

Читайте також:

1. IV. Самовиховання.
2. V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
3. V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
4. V. Завдання.
5. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
6. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
7. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
8. Vi. домашнє завдання
9. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
10. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
11. Vi. домашнє завдання
12. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Переглядів: 2355