• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Чарльз Діккенс – національний англійський романіст 1 страница

План.

1. Поняття, предмет ,система і джерела банківського права.

2. Поняття, функції і структура банківської системи України.

3. Правове становище Національного банку України.

4. Правове становище комерційних банків.

5. Готівкові та безготівкові розрахунки.

Література:

1. Закон України „ Про Національний банк України” від 20.05.1999р.

2. Закон України „ Про банки і банківську діяльність” від 7.12.2000р.

3. Банківське право України /під ред. О.А. Костюченко – К, 2003р.

4. Правознавство / під ред.. В.В. Копейчикова. – К, 2005р.

1. У процесі розбудови демократичної правової держави та становлення ринкової економіки важливого значення набуває вдосконалення банківської системи та ефективне правове регулювання банківської діяльності. Банківська система управління зазнала суттєвих змін: створена дворівнева банківська система, все більшого розвитку набуває діяльність комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків із клієнтурою. З урахування цього набуває ваги роль правового забезпечення банківської діяльності, чим і зумовлена поява такої дисципліни як „ Банківське право”.

Банківське право – це система правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними й фізичними особами), що обслуговуються банками, а також порядок здійснення банківських операцій. В Україні банківське право поки що не є самостійною галуззю права, тому що відсутні характерні лише їй предмет і метод регулювання суспільних відносин.

Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, які регулюють принципи організації та діяльності банків і порядок здійснення ними банківських послуг. Метод правового регулювання банківської діяльності є дещо неоднорідним. З одного боку використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву, - інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями (Кабінет Міністрів України, НБУ). Існують також владні відносини між НБУ і комерційними банками. З другого боку, відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно0правовий метод регулювання суспільних відносин.

Банківському правувластиві обидва вказані методи, оскільки завдяки першому держава прямо й безпосередньо регулює поведінку суб’єктів цих відносин, а другому – встановлює тільки межі для самостійного врегулювання взаємовідносин суб’єктів. Зазначений метод правового регулювання як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає поведінку суб’єктів у регулюванні банківських суспільних відносин. Правові норми, що регулюють банківські відносини, містяться , насамперед, як у загальних так і в спеціальних нормативно - правових актах. До них належать: Конституція України, закони й постанови ВРУ, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови, положення й інструкції НБУ та Міністерства фінансів України, статути банків тощо.

Банківське право регулює різноманітні за своїм змістом банківські правовідносини, пов’язані з банківською діяльністю та її здійсненням. Численні й різноманітні норми та інститути банківського права взаємопов’язані та і відображаються в їх єдності та узгодженості. Одна суспільні відносини, що становлять предмет банківського права, здійснюються через відповідну систему. Система банківського права- це логічно послідовне і внутрішньо узгоджене розміщення норм та інститутів банківського права. Вона об’єднує та характеризує співвідношення та зовнішню структуру об’єднання нормативних актів , внутрішньо обумовлених єдиною метою – регулюванням банківських правовідносин. Дана система складається із загальної та особливої частин, яка включає спеціальні банківсько-правові інститути.

Загальна частина включає норми, які закріплюють загальні , принципові положення банківського права і його статутні інститути ( поняття. Принципи й джерела банківського права, правове становище НБУ та комерційних банків, сутність і функції банківської системи України). До особливої частини належать норми, що регулюють основні функціональні інститути банківського права, за допомогою яких здійснюється банківська діяльність. особлива частина банківського права об’єднує такі інститути: договір банківського рахунка, банківське кредитування, охорона банківської таємниці, валютні операції банків, правове регулювання ринку цінних паперів тощо.

Можна зробити такий висновок, що банківське право тісно пов’язане з економічними процесами в державі і застосовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають у процесі банківської діяльності та надання банківських послуг.

Джерелом національного права є, як відомо, форма вираження державної волі в нормативних актах – офіційних письмових документах компетентного органу держави, у яких встановлюються норми права.

До джерел банківського права належать: Конституція України ( ст..99, ст.100), закони й постанови ВРУ- зокрема, Закони України „ Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.96р., „ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.96р., „ Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5.04.2001р.

У системі банківського законодавства особлива роль відводиться фундаментальним законам, які мають вищу юридичну силу й охоплюють найважливіші питання, що виникають у банківській сфері. Серед чинних виділяють такі важливі Закони України: „ Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000р., який визначає основи існування банків, порядок створення й основні принципи їх діяльності, встановлює правову природу взаємовідносин з клієнтами та їх захист; „ Про НБУ” від 20 травня 1999р.

Серед джерел банківського права важливий блок становлять підзаконні нормативні акти, які можна розподілити на дві групи. Перша група – це укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України - наприклад, указ Президента „ Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України” від 16.03.95р., серед постанов Кабінету Міністрів можна виділити „ Про затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери” від 22.09.99р. тощо. Постанови Кабінету Міністрів, які приймаються відповідно до ст..117 Конституції є обов’язковими до виконання на всій території України. Другу групу складають – нормативні акти міністерств, державних комітетів, що стосуються сфери банківської діяльності, а також нормативні акти НБУ.Ці акти приймаються в межах компетенції того органу, що його видає, у формі постанов, положень, наказів, інструкцій, правил тощо. Так , постановами правління НБУ затверджено від 19 лютого 2001р. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні; від 18 березня 1999р. – Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України тощо.

До цієї групи також належать нормативні акти, прийняті асоціаціями та господарюючими суб’єктами ( наприклад, рішення асоціації комерційних банків та локальні акти – статути комерційних банків, установчі договори, положення про філії, представництва).

До міжнародних звичаїв , які склалися в міжнародній практиці, слід віднести Уніфіковані правила і звичаї МТП для документарних акредитивів у редакції 1993р., Уніфіковані правила МТП по інкасо в редакції 1995р.

У ст.. 9 Конституції зазначено, що чинні міжнародні договори, ратифіковані ВРУ, є частиною національного законодавства України. До них слід віднести Женевські чекові конвенції 1930р., Оттавську конвенцію УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988р. тощо.

Важливе місце в банківській практиці посідають також правові звичаї та правила ділового обороту. Відповідно до ст..7 ЦК України , звичаєм ділового обороту визнається правило поведінки, яке не передбачено актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується в певній сфері підприємництва. Звичай ділового обороту може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай ділового обороту, що суперечить положенням актів цивільного законодавства або договору, не застосовується.

2. У загальному вигляді під банківською системою розуміють сукупність різних видів банків та банківських інститутів, за допомогою яких здійснюється мобілізація коштів і надаються клієнтам різноманітні послуги з прийому вкладів і надання кредитів. Банківська система – це не довільне явище, а складова частина кредитно-грошової системи, елемент економічного базису суспільства, яка розвивається за законами ринкової економіки. Ця система внутрішньо організована, взаємопов’язана, має загальну мету та завдання.

Банківська система є законодавчо визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи виявляється в її функціях:

· Створення грошей і регулювання грошової маси -, яка полягає в тому, що банки оперативно змінюють масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки) і вона стосується всіх напрямів банківської діяльності;

· Трансформаційна функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів господарювання і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, мають можливість змінювати ( трансформувати) величину й строки грошових капіталів, їх розміри та фінансові ризики;

· Стабілізаційна функція, тобто забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку.

Сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст..4 Закону України „ Про банки і банківську діяльність” визначено, що банківська система України складається з НБУ та інших банків, які створені і діють на території України відповідно до законодавства.

Перший рівень банківської системипредставлений НБУ, який відповідає за підтримання стабільності національної грошової одиниці та функціонування банківської системи. НБУ, як і центральні банки країн з ринковою економікою, виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, монетарного та валютного регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та операцій на всі сфери економічного життя країни.

До другого рівня банківської системиналежать комерційні банки з різними формами власності, спеціалізації та сфери діяльності.

У ринковій економіці комерційним банкам належить велика роль, вони акумулюють значну частину кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, залучення депозитів, розрахункове обслуговування, займаються випуском і розміщення цінних паперів.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що діють у різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, їх часто називають „універмагами фінансових послуг”.

Банківська система України є одним з найбільш динамічно розвинених секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин відбувався досить швидко і де реально відбувається процес демонополізації, діє конкуренція, гроші та кредит набувають ринкового змісту. Сучасна банківська система країни-це сфера різноманітних послуг своїм клієнтам : від традиційних до депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до найновіших форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, які використовуються банківськими установами (лізинг, факторинг, траст тощо).

3. НБУ є юридичною особою, має статутний фонд (10 млн. грн.), який перебуває у загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням Державного Герба України. Займається господарською діяльністю України. Діяльність здійснює самостійно, незалежно від органів державної влади, має право законодавчої ініціативи і в своїй діяльності підзвітний Президентові України і ВРУ.

Як головний банк держави, НБУ виступає координатором кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни, зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів. Йому належить монопольне право випуску грошей в обіг, а також випуску національних грошових знаків за рішенням ВРУ. НБУ створює Державну скарбницю України та організовує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків , дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.

Згідно Закону України „ Про Національний банк України” НБУ здійснює регулювання та банківський нагляд за діяльністю інших банків, через державну реєстрацію і ліцензування банків визначає правила, що регламентують їх діяльність, встановлює принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках.

Як орган валютного регулювання і валютного контролю видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення операцій із валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

Керівними органами НБУ є Рада НБУ, яка розробляє основні засади грошово-кредитної політики і вносить на їх ВРУ для інформування, здійснює контроль за виконанням основних засад грошово-кредитної політики; а також Правління НБУ, яке приймає рішення щодо економічних засобів і монетарних методів, необхідних для реалізації основних засад грошово-кредитної політики.

4. Згідно Закону України „Про банки і банківську діяльність”,банк– це юридична, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських розрахунків фізичних і юридичних осіб.

Банки в Україні за видами здійснення операцій можуть функціонувати як універсальні так і спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банки самостійно визначають напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами.

В Україні банки можуть створюватися у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативного банку.

За формою власності в Україні банки є державними, приватними і змішаними. За територіальною ознакою банки поділяють на міжнародні, загальнонаціональні, міжрегіональні та регіональні. За належністю статутного капіталу та способом його формування – на пайові та акціонерні. Відповідно до чинного законодавства кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральні кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого кооперативного банку має бути не менше 50 осіб.

Учасниками (засновниками) банку можуть бути як юридичні особи так і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України чи уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада та правління (рада директорів) банку. Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Банк діє на підставі статуту. За погодженням НБУ банки можуть відкривати на території України так і за її межами свої філії та представництва.

5. Діяльність комерційних банків зі здійснення платежів і розрахунків у народному господарстві визначає їх вирішальну роль в організації грошового обігу. Грошовий обіг на території України здійснюється в готівковому та безготівковому порядку.

Готівкові розрахунки –це платежі готівкою підприємств, підприємців та фізичних осіб за реалізовану продукцію і за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції та іншого майна.

Безготівкові розрахунки – це грошові розрахунки, за яких платежі здійснюються без участі готівки перерахуванням коштів з рахунка платника на рахунок отримувача грошей або зарахуванням взаємних вимог. Комерційні банки зацікавлені в залученні грошей для розрахунково-касового обслуговування.

Розрахунки між суб’єктами господарської діяльності, як правило, здійснюються у безготівковому порядку через банк. Безготівкові розрахунки здійснюються на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти: платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Платіжні документи мають бути належним чином оформлені і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунка або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Відносини, в яких одна сторона здійснює платежі на користь іншої через кредитні установи, називаються розрахунковими. Специфіка цих відносин полягає в тому, що вони мають самостійний майновий характер із двома моментами – участь банківських установ та застосування спеціального банківського законодавства про банківські операції.

Розрахункові відносини – це відносини, що виникають між організаціями в процесі здійснення розрахунків між організаціями в процесі здійснення розрахунків у безготівковому порядку через кредитні установи. Підставою їх правового регулювання є Закон України „ Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”.

Про платіжні системи та переказ коштів в Україні

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 29, ст.137 )

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 906-IV ( 906-15 ) від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.319
N 2056-IV ( 2056-15 ) від 06.10.2004, ВВР, 2005, N 1, ст.23
N 2599-IV ( 2599-15 ) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.349
N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.440
N 2584-VI ( 2584-17 ) від 05.10.2010, ВВР, 2011, N 9, ст.57
N 2677-VI ( 2677-17 ) від 04.11.2010, ВВР, 2011, N 19-20, ст.142
N 3610-VI ( 3610-17 ) від 07.07.2011 }

{ У назві і тексті Закону слово "гроші" в усіх відмінках
замінено словом "кошти" у відповідному відмінку згідно
із Законом N 2056-IV ( 2056-15 ) від 06.10.2004 }

{ У тексті Закону слова "Державної комісії з регулювання
ринків фінансових послуг України" замінити словами
"національної комісії, що здійснює державне регулювання
у сфері ринків фінансових послуг" згідно із Законом
N 3610-VI ( 3610-17 ) від 07.07.2011 }

Цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних
систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу
коштів в межах України, а також встановлює відповідальність
суб'єктів переказу.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів та понять

У цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в
такому значенні:

1.1) банк-кореспондент - банк, що на підставі договору та в
порядку, встановленому Національним банком України, відкриває в
іншому банку кореспондентський рахунок;

1.2) банківський автомат самообслуговування (банківський
автомат) - програмно-технічний комплекс, що надає можливість
держателю спеціального платіжного засобу здійснити
самообслуговування за операціями одержання коштів у готівковій
формі, внесення їх для зарахування на відповідні рахунки,
одержання інформації щодо стану рахунків, а також виконати інші
операції згідно з функціональними можливостями цього комплексу;

1.3) дата валютування - зазначена платником у розрахунковому
документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з
якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у
власність отримувача. До настання дати валютування сума переказу
обліковується в обслуговуючих отримувача банку або в установі -
членів платіжної системи.

Порядок застосування дати валютування для банків
встановлюється Національним банком України.

Порядок застосування дати валютування в небанківській
платіжній системі визначається правилами платіжної системи
відповідно до вимог цього Закону;

1.4) держатель спеціального платіжного засобу - фізична
особа, яка на законних підставах використовує спеціальний
платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного
рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням
зазначеного спеціального платіжного засобу;

1.5) документ за операцією із застосуванням спеціальних
платіжних засобів - документ, що підтверджує виконання операції із
використанням спеціального платіжного засобу, на підставі якого
формуються відповідні документи на переказ чи зараховуються кошти
на рахунки;

1.6) документ на переказ - електронний або паперовий
документ, що використовується банками, їх клієнтами, кліринговими,
еквайринговими установами або іншими установами - членами
платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів;

1.7) документ на переказ готівки - документ на переказ, що
використовується для ініціювання переказу коштів, поданих разом з
цим документом у готівковій формі; ( Пункт 1.7 статті 1 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 2056-IV ( 2056-15 ) від
06.10.2004 )

1.8) еквайрингова установа (еквайр) - юридична особа, яка
здійснює еквайринг;

1.9) еквайринг - діяльність щодо технологічного,
інформаційного обслуговування торговців та виконання розрахунків з
ними за операції, які здійснені із застосуванням спеціальних
платіжних засобів;

( Пункт 1.10 статті 1 виключено на підставі Закону N 2056-IV
( 2056-15 ) від 06.10.2004 )

( Пункт 1.11 статті 1 виключено на підставі Закону N 2056-IV
( 2056-15 ) від 06.10.2004 )

1.12) емісія спеціальних платіжних засобів (далі - емісія) -
проведення операцій з випуску спеціальних платіжних засобів певної
платіжної системи;

1.13) емітент спеціальних платіжних засобів (далі -
емітент) - юридична особа, що є членом платіжної системи та
здійснює емісію спеціальних платіжних засобів;

1.14) спеціальний платіжний засіб (платіжна картка тощо) -
платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за
допомогою якого держателем цього інструмента ініціюється переказ
коштів з відповідного рахунка платника або банку, а також
здійснюються інші операції, передбачені відповідним договором. За
допомогою спеціальних платіжних засобів формуються документи за
операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів або
надаються інші послуги держателям спеціальних платіжних засобів;

1.15) ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює
переказ коштів шляхом формування та подання відповідного документа
на переказ або використання спеціального платіжного засобу;

1.16) кліринг - механізм, що включає збирання, сортування,
реконсиляцію та проведення взаємозаліку зустрічних вимог учасників
платіжної системи, а також обчислення за кожним із них сумарного
сальдо за визначений період часу між загальними обсягами вимог та
зобов'язань;

1.17) клірингова вимога - документ на переказ, сформований
кліринговою установою за результатами клірингу, на підставі якого,
шляхом списання/зарахування коштів на рахунки членів платіжної
системи, відкритих у розрахунковому банку цієї платіжної системи,
проводяться взаєморозрахунки між ними;

1.18) клірингова установа - юридична особа, що за
результатами проведеного нею клірингу формує клірингові вимоги та
надає інформаційні послуги; ( Пункт 1.18 статті 1 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 2056-IV ( 2056-15 ) від 06.10.2004 )

1.19) міжбанківський розрахунковий документ - документ на
переказ, сформований банком на підставі розрахункових документів
банку, клієнтів та документів на переказ готівки або виконавчого
документа; ( Пункт 1.19 статті 1 в редакції Закону N 2056-IV
( 2056-15 ) від 06.10.2004 )

1.19-1) меморіальний ордер - розрахунковий документ, який
складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо
списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських
операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів
Національного банку України; ( Статтю 1 доповнено пунктом 1.19-1
згідно із Законом N 2056-IV ( 2056-15 ) від 06.10.2004 )

1.19-2) моніторинг - діяльність емітента/еквайра щодо
контролю за операціями, які здійснюються із застосуванням
спеціальних платіжних засобів, з метою виявлення та запобігання
помилковим та неналежним переказам. За дорученням емітента/еквайра
моніторинг за умови дотримання вимог щодо збереження
конфіденційності інформації може проводити юридична особа, яка
надає емітенту/еквайру послуги з обробки даних (послуги
процесингу); ( Статтю 1 доповнено пунктом 1.19-2 згідно із Законом
N 2056-IV ( 2056-15 ) від 06.10.2004 )

1.20) неплатоспроможність - нездатність учасника платіжної
системи в строк, встановлений договором або визначений
законодавством України, в повному обсязі виконати свої
зобов'язання щодо переказу коштів;

1.21) операційний день - частина робочого дня банку або іншої
установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються від
клієнтів документи на переказ і документи на відкликання та можна,
за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу
та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком
або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та
закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах;

1.22) операційний час - частина операційного дня банку або
іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої
приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що
мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом
цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється
банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно
та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах;

1.23) отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума
переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.

Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав
зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій
формі; ( Абзац другий пункту 1.23 статті 1 в редакції Закону
N 2056-IV ( 2056-15 ) від 06.10.2004 )

1.24) переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми
коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі
йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією
і тією ж особою.

Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого
з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання
з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок
неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій
формі.

Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого
з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її
списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на
рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в
готівковій чи майновій формі; ( Пункт 1.24 статті 1 доповнено
абзацом третім згідно із Законом N 2056-IV ( 2056-15 ) від
06.10.2004 )

1.25) платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить
вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до
обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником
переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок
отримувача;

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 692