Історія появи СНР як статистичної бази вивчення діяльності економіки країни.

Тема 2. Вимірювання результатів діяльності національної економіки. Система національних рахунків (СНР).

1. Історія появи СНР як статистичної бази вивчення діяльності економіки країни.

2. Основні методологічні прийоми та класифікації СНР.

3. Основні узагальнюючі макропоказники та взаємозв’язки між ними.

4. Методи обчислення ВВП. Номінальний та реальний ВВП.

5. Використання СНР в макроаналізі та прогнозуванні.

Практика макроекономічних розрахунків у будь-якій країні спирається на велику кількість показників, які обчислюються за певними правилами. Але оскільки кожна країна певним чином інтегрована в світову економіку, то для забезпечення міжнародних порівнянь необхідно застосовувати єдині підходи до системи та методології обчислення макроекономічних показників. Ця вимога реалізується за допомогою спеціального міжнародного стандарту – Системи національних рахунків (СНР), який розробляється ООН і рекомендується всім країнам для практичного використання.

У своєму розвитку міжнародний стандарт макроекономічного рахівництва пройшов кілька етапів. Першим таким стандартом був документ, прийнятий ООН в 1953 р. під назвою «Система національних рахунків і допоміжних таблиць». Другий стандарт було схвалено Статистичною комісією ООН у 1968 р. Останній стандарт схвалено цією комісією у 1993 р. На його основі Державний комітет статистики України розробляє національні рахунки й обчислює макроекономічні показники.

Система національних рахунків – це сукупність категорій, які відображують загальні умови та сукупні результати функціонування кожної національної економіки. СНР спирається на низку методологічних принципів. До основних можна віднести такі:

1. Продуктивною є будь-яка діяльність, що приносить дохід її суб’єктам. Цей принцип визначає межі виробничої сфери, тобто сукупність видів економічної діяльності, які створюють національний дохід. Економічна практика соціалізму, яка спиралася на марксистську теорію, застосовувала інший критерій. Продуктивною вважалася лише праця у сфері матеріального виробництва. Згідно з СНР національний дохід створюється не лише в галузях матеріального, а й галузях нематеріального виробництва, до яких належать освіта, культура, охорона здоров’я, державне управління тощо. Зазначений принцип СНР слугує методологічною базою при обчисленні макроекономічних показників.

2. В основі економічної рівноваги лежить тотожність між виробленим продуктом і доходом, одержаним від його реалізації. Згідно з цим принципом вартість продукту, з одного боку, є сумою вартості факторів виробництва, витрачених на його виготовлення, з іншого – це сума доходів, отримуваних власниками виробничих факторів.

Отже, одна й та сама величина вартості відображує витрати на виробництво продукту і доходи від його реалізації. Тому витрати дорівнюють доходам. Проте тотожність між витратами і доходами досягається не в окремі проміжки часу, а лише як тенденція. Незважаючи на тимчасові відхилення від рівноваги, ринковий механізм постійно працює на врівноваження витрат з доходами.

Принцип тотожності між продуктом і доходом лежить в основі узгодження між окремими стадіями процесу відтворення національного продукту, між виробництвом продукту та його використанням.

3. У процесі відтворення економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою безперервний потік перетворень витрат у доходи, а доходів у витрати. Цей принцип лежить в основі економічної динаміки і свідчить про те, що доходи є функцією витрат, а витрати залежать від розподілу доходів.

СНР спирається на певну систему категорій, за допомогою яких здійснюється облік економічної діяльності в країні. Основні з них – інституційна одиниця, сектор, економічна операція, рахунок.

Інституційні одиниці – це економічні одиниці, які можуть володіти активами і брати на себе певні зобов’язання. Вони можуть займатися всією сукупністю операцій і приймати рішення щодо всіх аспектів економічного життя. Економіка країни являє собою сукупність лише тих інституційних одиниць, які є резидентами даної країни. Інституційна одиниця вважається резидентом країни, якщо її економічні інтереси зосереджені на економічній території даної країни протягом тривалого часу (не менше ніж один рік). Якщо економічні інтереси інституційної одиниці зосереджені на економічній території інших країн, то вона є нерезидентом даної країни. Отже, місцезнаходження інституційної одиниці як резидента країни не збігається з географічною територією цієї країни. Тому слід розрізняти поняття «економічна територія» і «географічна територія».

Економічна територія певної країни – це територія, яка адміністративно управляється урядом цієї країни і в межах якої люди, товари і гроші вільно переміщуються. Вона не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, консульства, військові бази, торговельні представництва тощо), розташовані на географічній території даної країни, але включає зазначені анклави даної країни, розміщені на географічній території інших країн. Тому резидентами країни є передусім юридичні та фізичні особи, зайняті економічною діяльністю на географічній території даної країни, включаючи спільні та змішані підприємства, філіали зарубіжних фірм тощо. Крім того, до складу резидентів країни входять територіальні анклави цієї країни, розташовані на географічній території інших країн.

Залежно від головних цілей та функцій всі інституційні одиниці, які є резидентами країни, об’єднуються у п’ять секторів:

- нефінансові корпорації;

- фінансові корпорації;

- органи загального державного управління;

- домашні господарства;

- некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

Сектор «Нефінансові корпорації» – інституційні одиниці, які займаються виробництвом товарів і нефінансових послуг на ринкових засадах, тобто з метою їх продажу за цінами, що покривають витрати на виробництва і дають прибуток. До цього сектору входять приватні, державні та спільні підприємства, а також асоціації підприємств, торгові палати тощо.

Сектор «Фінансові корпорації» – інституційні одиниці, які на комерційній основі займаються фінансовим посередництвом або допоміжною фінансовою діяльністю. До них належать комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні компанії тощо.

Сектор «Загального державного управління» – інституційні одиниці, які крім виконання своїх політичних функцій і здійснення регуляторної діяльності в економіці надають і неринкові послуги для індивідуального чи колективного споживання та перерозподіляють доходи і багатство. До цього сектору належать органи державного управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, державні цільові та позабюджетні фонди.

Сектор «Домашні господарства» – інституційні одиниці, що об’єднують фізичних осіб, основною функцією яких є споживання, а також некорпоративна виробнича діяльність (дрібні ферми, невеликі магазини, майстерні тощо).

Сектор «Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства» – інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення їхніх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг. Основними ресурсами цих установ є добровільні внески домашніх господарств.

Для врахування результатів економічних відносин резидентів з нерезидентами в системі національних рахунків виділяється окремий сектор – «Решта світу».

Інституційні одиниці перебувають між собою у певних відносинах, пов’язаних із виконанням різноманітних економічних дій. В СНР ці економічні дії називаються операціями. За своїм визначенням операції являють собою або обмін економічних цінностей, або добровільне передавання (трансферт) певної кількості економічних цінностей без відповідного еквівалента від однієї інституційної одиниці до іншої.

Усі операції в СНР поділяються на чотири групи:

- операції з товарами та послугами;

- розподільчі операції;

- операції з фінансовими інструментами;

- інші операції.

Операції з товарами та послугами характеризують походження (внутрішня продукція чи імпорт) і використання (проміжне споживання, кінцеве споживання, капіталоутворення або експорт) товарів і послуг. У СНР товари і послуги завжди є результатом виробничої діяльності або всередині країни, або за кордоном у поточному чи минулому періодах. При цьому термін «продукти» використовується як синонім терміна «товари і послуги».

Розподільчі операції складаються, по-перше, з операцій, за допомогою яких додана вартість, створена в процесі виробництва, розподіляється між робочою силою, капіталом та урядом; по-друге, з операцій, пов’язаних з перерозподілом доходів і багатства (трансферти, податки з доходів, майна тощо). При цьому СНР розмежовує поточні та капітальні трансферти. Перші перерозподіляють дохід, а останні є інструментами для перерозподілу нагромадження або багатства.

Операції з фінансовими інструментами (або фінансові операції) характеризують чисте придбання фінансових інструментів (наприклад, позики, кредити, приріст банківських депозитів тощо).

Інші операції охоплюють решту економічних потоків, які не були враховані в попередніх операціях і які змінюють кількість або вартість активів і зобов’язань. По-перше, вони включають споживання основного капіталу і придбання за мінусом реалізації невироблених нефінансових активів. По-друге, вони охоплюють такі економічні потоки невироблених активів, як відкриття або вичерпання родовищ корисних копалин, передавання інших природних активів для здійснення економічної діяльності. По-третє, вони характеризують економічні наслідки від таких явищ, як стихійні лиха і політичні збурення. І нарешті, вони включають збільшення або зменшення активів, спричинюване змінами в цінах.

У СНР облік операцій здійснюється за допомогою рахунків. Рахунок – це балансова таблиця, яка складається з двох розділів. Перший – ресурси, або зміна у зобов’язаннях; другий – використання, або зміна в активах.

Всі рахунки можна класифікувати на окремі групи. В СНР-93 розрізняють такі групи національних рахунків:

- для економіки в цілому (консолідовані рахунки);

- для секторів економіки;

- для галузей економіки;

- для окремих економічних операцій.

Центральне місце в СНР посідають консолідовані рахунки і рахунки секторів економіки. Вони поділяються на поточні рахунки і рахунки нагромадження. Поточні рахунки складаються з рахунків виробництва, утворення доходу, первинного розподілу доходу, вторинного розподілу доходу, використання наявного доходу та скоригованого доходу. Як приклад поточного рахунку у таблиці 2.1 наведено рахунок виробництва України.

Рахунок виробництва відображує ресурси, які є результатом виробництва в поточному періоді, та їх використання. Складовими розділу «Ресурси» є випуск в основних цінах і чисті продуктові податки, які не входять до складу основних цін. Розділ «Використання» рахунка виробництва показує, що результати виробництва поділяються на проміжне споживання та ВВП. Якщо від ВВП відняти споживання основного капіталу, то отримаємо чистий внутрішній продукт.

Таблиця 1

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методологія макроекономічного аналізу.	\|	Основні методологічні прийоми та класифікації СНР.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.