Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






ЭКОНОМИКА 2 страница

§ 1. Перші декрети Радянської влади з питань сім'ї та шлюбу, перший сімейний кодекс РРФСР, їх значення
Революція 1917 р. у Росії ознаменувала докорінні зміни в усіх галузях суспільного життя, в тому числі в сімейно-шлюбних відносинах. Жінки були вивільнені від соціальної, економічної і духовної залежності, зрівняні з чоловіками в політичних і громадських правах. Більшовики, прийшовши до влади, в перші ж дні після Жовтневого перевороту приступили до революційних змін шлюбно-сімейного законодавства. Уже з перших днів існування Радянської держави поряд з історичними декретами, які закріплювали нові суспільні відносини, з'явилось і нове шлюбно-сімейне законодавство РРФСР і УРСР.
Напередодні Жовтневої соціалістичної революції Росія користувалася досить відсталим законодавством, згідно з яким особливо тяжким було становище жінок. Сімейне законодавство царської Росії мало ознаки патріархально-родового ладу, а також феодально-кріпосницьких пережитків. Так, ст. 107 Зводу законів Російської імперії зобов'язувала дружину коритися чоловікові, виявляти до нього "всіляке догоджання і прихильність". Ця стаття була відправною в питаннях регулювання сімейно-шлюбних відносин. Підлегле становище дружини в Російській імперії накладало відбиток на вирішення питання про місце проживання подружжя. "Дружина повинна слідувати за чоловіком", - зобов'язувала ст. 103 Зводу, а коли вона насмілювалася полишити чоловіка через неможливість подальшого сумісного проживання, то могла (на його вимогу) бути повернена з допомогою поліції під конвоєм. Здійснення одруженою жінкою цивільної дієздатності теж залежало від волі чоловіка, без дозволу якого вона, наприклад, не могла влаштуватися на роботу. Особливо тяжким було становище жінки на околицях Російської імперії, де вона була об'єктом торгівлі, рабинею в сім'ї.
Так, згідно із законами шаріату чоловік міг піддати свою дружину тілесним покаранням, позбавити свободи (обов'язок одягати і носити чадру був ознакою закріпачення жінки).
Жіноче безправ'я не могло не хвилювати прогресивних діячів Росії та України, зокрема письменників. У своїх творах вони розкривали жахливі картини російської та української дійсності.
Всім відома доля першої російської жінки-математика Софії Ковалевської, яка для того, щоб одержати вищу освіту і вчитися за кордоном, вступила в фіктивний шлюб з відомим російським вченим Ковалевським, оскільки в Росії жінки не мали доступу в університети. Софія Ковалевська стала першим російським професором, і тільки як виняток їй дозволили читати лекції студентам в Росії, коли вона стала академіком кількох зарубіжних академій наук.
Закони царської Росії закріплювали безправне становище жінки не тільки в особистих, але і в майнових відносинах. Формально дореволюційне законодавство обстоювало роздільність майна. У ст. 109, т. X, ч. 1 Зводу законів вказувалося, що перебування в шлюбі не є підставою для встановлення спільності володіння майном подружжя, що кожен може мати і заново набувати свою окрему власність, а згідно зі ст. 114 подружжю дозволялось продавати, закладати або іншими способами розпоряджатися власним майном від свого імені незалежно від волі іншого. Однак ця норма про роздільність подружнього майна ще не створювала роздільності дійсної. Відповідно до Зводу законів дружина перебувала у повній залежності від чоловіка як глави сім'ї, а тому він був фактичним господарем майна дружини. Крім того, засоби до існування здобував, як правило, чоловік, дружина ж вела господарство і доглядала дітей. Усе це призводило до майнової нерівності.
Згідно із законодавством Російської імперії для заміжніх жінок виходу з такого становища взагалі не було. Якщо й існували формальні підстави для розлучення, то практично його здійснити було майже неможливо внаслідок матеріальної залежності від чоловіка і складності шлюбно-розлучного процесу.
Дореволюційні юристи писали, що російський закон допускав розлучення жінки з таких абсолютних підстав, як: подружня зрада, неспроможність до подружнього співжиття, безвісна відсутність та постриження бездітного подружжя в чернецтво. При цьому розлучення навіть з таких специфічних підстав дозволялося у кінцевій інстанції не світським, а духовним судом у порядку архаїчного процесу.
Як бачимо, дореволюційне сімейно-шлюбне законодавство було відсталим і реакційним. Прогресивна громадськість завжди вела боротьбу за розкріпачення жінки.
З перших днів існування молода Російська Республіка, а згодом і Українська приступили до реалізації одного зі своїх історичних завдань - до перебудови на принципово нових засадах сімейно-шлюбних відносин.
Одразу ж після здобуття влади 18 і 19 грудня 1917 р. ВЦВК і РНК РРФСР видали декрети "Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану" та "Про розлучення", якими було започатковано законодавство нового типу. Перш за все, декрети скасували чинність старого сімейного законодавства Росії на всій території республіки, проголосили дію нових принципів у сімейно-шлюбних відносинах, позбавивши їх впливу релігії і церкви.
Декрет "Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану" проголосив шлюб вільним союзом двох рівноправних громадян, пов'язав виникнення взаємних прав та обов'язків подружжя лише з громадянським шлюбом, тобто шлюбом, зареєстрованим в органах ЗАГСу. Так звані церковні шлюби позбавлялися будь-якого юридичного значення. Це положення, звичайно, не стосувалось тих шлюбів, які були укладені до видання зазначеного декрету згідно з чинним раніше законодавством. Декретом було встановлено і шлюбний вік: 18 років - для чоловіків і 16 - для жінок.
Декрет урівняв жінку з чоловіком як в особистих немайнових, так і в майнових відносинах, звільнивши її від гнітючої влади чоловіка, а батьківську владу над дітьми замінив обов'язком виховання дітей з урахуванням інтересів як самих дітей, так і суспільства в цілому. Декрет урівняв позашлюбних дітей із шлюбними не тільки в майнових, але й особистих правах, допускаючи можливість судового встановлення батьківства і стягнення з особи, визнаної батьком, аліментів; закріпив принцип моногамії як один з основних принципів сімейного права - він містив положення, згідно з яким ЗАГС не міг прийняти заяву про вступ у шлюб від осіб, одна з яких перебуває в іншому шлюбі.
Проголошення принципу моногамії не свідчило про те, що багатоженство одразу зникне, воно існує й понині в певних формах. Випадки подружньої зради, проституції, фактичного багатоженства мають місце ще й зараз, але проти цих явищ спрямовані не тільки закон, а й громадська думка, мораль.
Другий акт - Декрет "Про розлучення" - проголосив свободу розлучень, розкріпачивши в цьому відношенні насамперед жінку. Декрет ліквідував дореволюційний шлюбно-розлучний процес і встановив свободу розлучень на прохання про це обох осіб з подружжя або хоча б одного з них.
Свобода шлюбу нерозривно пов'язана зі свободою розлучення, оскільки як не можна примусити людей вступати в шлюб, так не можна примусити їх зберігати шлюб. Справи про розлучення розглядалися судом. Суд викликав обох з подружжя або їх повірених. Впевнившись у тому, що прохання про розлучення виходить дійсно від обох з подружжя або від одного з них, суддя приймав рішення про розірвання шлюбу і видавав свідоцтво про розлучення. Особливо детально Декрет регламентував питання про долю дітей при розлученні.
Одночасно з постановою про розірвання шлюбу суд мусив визначити, у кого з батьків залишаються неповнолітні діти, хто з подружжя і в якій мірі має нести витрати щодо утримання і виховання дітей, а також те, чи зобов'язаний чоловік і в якому розмірі давати харчування і утримання дружині.
Таким був в загальних рисах зміст двох перших декретів Радянської влади про шлюб і розлучення у РРФСР. Положення цих декретів заклали фундамент сімейного права, яке далі розвивалося з розвитком держави.
22 жовтня 1918 р. був виданий перший сімейний кодекс:
"Кодекс законів про акти громадянського стану, шлюбне, сімейне і опікунське право РРФСР". Цей Кодекс становив собою першу кодифікацію сімейного законодавства. Він був взагалі першим Кодексом законів та розвивав положення декретів від 18 і 19 грудня 1917р. про громадянський шлюб, укладений лише шляхом реєстрації в ЗАГС, одношлюбність, свободу вступу в шлюб і розлучення, про зрівняння в правах позашлюбних дітей з дітьми, народженими в шлюбі. Кодекс містив спеціальний розділ про недійсність шлюбу і порядок визнання шлюбу недійсним. Ним передбачалась роздільність майна подружжя: майно, яке було придбане під час шлюбу, було власністю того з подружжя, хто його придбав на власні кошти. У цьому Кодексі вперше в нашому законодавстві було сформульоване положення про те, що батьківські права могли бути здійснені тільки в інтересах дітей. При неправомірному здійсненні цих прав батьки могли позбавлятися батьківських прав.
Кодекс 1918 р. вперше після революції врегулював питання опіки. Що ж стосується усиновлення, то в Кодексі прямо вказувалося, що воно не породжує ніяких обов'язків і прав ні для усиновителя, ні для усиновленого.

§ 2. Перші декрети про шлюб та сім'ю в Україні
Декрет Раднаркому України "Про громадянський шлюб і про ведення книг запису актів громадянського стану" від 20 лютого 1919 р. скасував церковний шлюб, який до революції був панівною формою шлюбу, і проголосив, що в УРСР визнаватимуться в майбутньому обов'язковими шлюби, зареєстровані в органах ЗАГСу.
Церковні ж шлюби були проголошені Декретом "особистою справою тих, хто вступає в шлюб" і могли укладатися лише після державної реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу.
Введення громадянського шлюбу і скасування церковної форми шлюбу проводились у цілковитій відповідності з принципом відокремлення церкви від держави, встановленим в Україні 22 січня 1919 р.
Декретом від 20 лютого 1919р. були визначені основні умови вступу в шлюб. Перш за все, це - принцип свободи і добровільності шлюбу, перелік підстав до вступу в шлюб, зняття релігійних обмежень для вступу в шлюб (зокрема, згідно з дореволюційним законодавством особам православного віросповідання заборонялося вступати в шлюб з нехристиянами), рівність подружжя при виборі прізвища, а також процедури державної реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу.
Надавши вирішального значення обов'язковій державній реєстрації шлюбу, Декрет від 20 лютого 1919 р. нічого не зазначав про фактичний шлюб. Водночас він прирівнював церковні шлюби, укладені до видання Декрету, до зареєстрованих цивільних шлюбів. Хоча українське сімейне законодавство розвивалося за зразком законодавства РРФСР, однак між названими декретами України та Росії були суттєві відмінності. Декрет УРСР нічого не зазначав про правове становище позашлюбних дітей, а Декрет РРФСР проголосив урівняння позашлюбних дітей із шлюбними в усіх правах.
Зокрема у Декреті РРФСР зазначалось, що батько і мати записувалися як такі при реєстрації народження дитини згідно з їх заявою, а якщо батько позашлюбної дитини ухилявся від подання такої заяви, то матері дитини або опікуну дозволялося встановити батьківство в судовому порядку. Це правило скасувало принципову різницю в становищі дітей, народжених поза шлюбом, та шлюбних дітей. Значення цього положення Декрету було настільки суттєвим, що судова і адміністративна практика УРСР стали одразу ж орієнтуватися на нього.
20 лютого 1919 р. був прийнятий Декрет УРСР "Про розлучення", який проголосив свободу розлучення і анулював церковну процедуру розлучення. Згідно з цим Декретом шлюб розривався на прохання одного або обох із подружжя.
Заяви про шлюб повинні були подавати в місцеві органи ЗАГСу, але оскільки останні були організовані не всюди, то ці заяви могли подаватися в народні суди.
Означений Декрет містив також норми, які регламентували такі правові наслідки розлучення: а) при розірванні шлюбу за взаємною згодою подружжя зобов'язані були вказати в поданій заяві, які прізвища будуть носити розведене подружжя і їхні діти, а при односторонній заяві розведені подружжя поверталися до своїх дошлюбних прізвищ; прізвище дитині визначав суд, куди подружжя могли звертатися щодо цього; б) всі інші питання, пов'язані з розірванням шлюбу, вирішувались угодою між подружжям у формі нотаріального або домашнього договору, а у разі спору між ними - народним судом.
Перші декрети УРСР про шлюб і його розірвання проголосили дійсно демократичні принципи, які потім розвинулися в чітку і послідовну систему інститутів сімейного права, були першим кроком на шляху створення сімейного права України.

§ 3. Перший сімейний кодекс України 1919 року
В основу першого сімейного кодексу України - Кодексу законів про акти громадянського стану, про сім'ю та опіку - були покладені принципи перших декретів України "Про шлюб" та "Про розлучення".
Кодекс вирішував і ряд питань, що раніше не були регламентовані декретами. Цей Кодекс практично був переробленим російським Кодексом 1918 р.
Кодекс регламентував усі сторони сімейно-шлюбного життя і складався з трьох книг: "Про акти громадянського стану", "Про шлюб і сім'ю", "Про опіку".
У першій книзі Кодексу встановлювався порядок ведення записів різних актів громадянського стану (народження, смерті, зміни прізвища та ін.), а також порядок встановлення громадянського стану осіб у випадку втрати книги запису чи неможливості з інших причин отримати з неї запис.
Друга книга Кодексу - "Про шлюб і сім'ю" визначала основні принципи шлюбу, умови вступу в шлюб, підстави визнання шлюбу недійсним. Також у Кодексі був спрощений порядок розлучення, зокрема "при наявності взаємної заяви запис про розлучення в ЗАГСі проводиться зразу ж, а у випадку односторонньої заяви запис про це проводився лише, коли зацікавлений з подружжя подасть посвідчення про проведену ним трикратну публікацію про розлучення в місцевих "Известиях".
У Кодексі України детально було розроблене положення про рівність майнових і особистих прав подружжя, встановлювався обмежений строком обов'язок подружжя утримувати одне одного після розлучення. За батьками визнавали рівні права і обов'язки щодо дітей. Запроваджувався інститут позбавлення батьків їх прав. В основу регулювання майнових відносин батьків і дітей був покладений принцип роздільності майна.
З огляду на громадянську війну сімейний кодекс УРСР 1919 р. не був введений в дію і тому не став законодавчим актом. Проте він мав певну історичну цінність як перша спроба здійснення кодифікації сімейного законодавства в Україні.

§ 4. Сімейний кодекс України 1926 року
У двадцятих роках в УРСР розпочався процес подальшого удосконалення сімейного законодавства. Так, у 1923 р. виникла потреба переглянути регулювання деяких питань сімейно-шлюбних відносин, у зв'язку з чим Народний комісаріат юстиції УРСР прийняв тоді рішення про підготовку до видання нового сімейного кодексу.
30 травня 1926 р. був прийнятий Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР.
Назва Кодексу повністю відбивала його систему, яка була досить своєрідною і складалася з 5 основних розділів:
1. Про сім'ю; 2. Про опіку та піклування; 3. Про шлюб; 4. Про зміну громадянами своїх прізвищ та імен; 5. Про визнання особи безвісно відсутньою або померлою.
Основні норми цього Кодексу ґрунтувалися на тих же принципах сімейного права, що були закладені в перших декретах.
Водночас Кодекс 1926 р. посилював гарантії як майнових, так і особистих прав членів сім'ї, перш за все - жінок і дітей.
Кодекс 1926 р. повністю урівняв позашлюбних дітей із шлюбними, досить детально регламентуючи порядок встановлення батьківства щодо позашлюбних дітей.
Безспірним (до оскарження суду) доказом батьківства був запис у книгах ЗАГСу або наступне визнання батьківства, а у разі відсутності цього матері дитини надавалося право зареєструвати свою вагітність, а потім батьківство у ЗАГСі.
У разі подання матір'ю такої заяви ЗАГС повідомляв гаданого батька дитини про надходження заяви і зобов'язував його в місячний термін повідомити про своє ставлення до заяви. Якщо відповіді протягом місяця не надходило, особа, названа батьком, записувалася таким у книгах ЗАГСу. Водночас, особа, записана батьком, була вправі протягом року порушити справу в суді про неправильність запису. Якщо ж у судовому порядку встановлювалося, що в період зачаття дитини мати мала зв'язки з кількома особами, батьком дитини суд визнавав одного з них, покладаючи на всіх інших солідарну відповідальність по аліментному зобов'язанню.
Вирішуючи питання про аліментні зобов'язання батьків і дітей. Кодекс не вважав їх абсолютними, даючи суду у виняткових випадках право звільняти батьків від аліментування дітей, рівно ж як і дітей від аліментування батьків.
Кодекс УРСР 1926 р., а також кодекси РРФСР, БРСР та деякі інші поряд з зареєстрованим шлюбом визнавали також і так званий фактичний шлюб, тобто не оформлений в органах ЗАГСу. Щоправда, визнання таких фактичних шлюбів могло бути здійснене тільки через суд, де необхідно було довести наявність фактичного шлюбу. Тому, якщо між фактичним подружжям виникали якісь суперечки (щодо майна або аліментів), то суд, перш ніж розв'язати ці суперечки, повинен був у кожному конкретному випадку встановити, тобто визнати, наявність шлюбних зв'язків.
Причому фактичним шлюбом визнавались лише серйозні та тривалі подружні зв'язки, а не випадкові і скороминущі.
Доказами наявності такого шлюбу для суду були: факт спільного проживання, наявність при цьому спільного господарства, спільне виховання дітей, взаємна підтримка тощо. Крім того, фактичний шлюб міг бути визнаний, коли він відповідав необхідним умовам (вік, стан здоров'я, відсутність близьких родичів, моногамія тощо).
Спеціальна глава Кодексу була присвячена інституту усиновлення, який вперше вводився в українське законодавство. Як показала практика наступних років, інститут усиновлення відігравав важливу роль, особливо в роки Великої Вітчизняної війни, а також у повоєнний період, коли потрібно було виховувати дітей, батьки яких загинули на фронті.
Кодекс містив норми, які регулювали опіку і піклування, а саме: регламентували порядок встановлення та зняття опіки і піклування, призначення та звільнення опікунів, а також права та обов'язки опікунів і піклувальників.
Третій розділ Кодексу УРСР 1926 р. присвячувався питанням шлюбу. Регламентувалися умови вступу до шлюбу, випадки визнання шлюбу недійсним, підстави припинення шлюбу.
Вперше в законодавстві України (не враховуючи Кодексу УРСР 1919р.) закріплювався принцип рівності прав і обов'язків подружжя, а також незалежність подружжя. Водночас Кодекс вводив поряд з поняттям "особисте майно" таке поняття, як "спільне майно подружжя".
Важливі положення містив Кодекс 1926 р. про аліментування подружжя на випадок непрацездатності як під час існування шлюбу, так і після його розірвання.
Що ж стосується двох останніх розділів Кодексу - "Про зміну громадянами своїх прізвищ, імен" та - "Про визнання особи безвісно відсутньою або померлою", то вони мали в основному інструктивний характер.
Такими були основні положення Кодексу УРСР 1926 р., який із змінами і доповненнями діяв понад 40 років.

§ 5. Зміни Кодексу УРСР 1926 року у зв'язку з виданням Закону від 27 червня 1936 року та Указу від 8 липня 1944 року
У наступні роки після набрання чинності Кодексом УРСР 1926 р. сімейне право розвивалось у напрямку уніфікації норм шляхом видання загальносоюзних актів, обов'язкових для всіх республік СРСР. Такими актами були постанова Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів від 27 червня 1936 р. "Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомоги багатодітним, розширення сітки пологових будинків, дитячих ясел і Дитсадків, посилення кримінального покарання за несплату аліментів і про деякі зміни в законодавстві про розлучення".
Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. "Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства і заснування ордена "Материнська слава" і "Медаль материнства".
Закон від 27 червня 1936 р. вперше ввів допомогу по багатодітності, затвердив план розширення мережі дитячих виховних закладів, встановив кримінальну відповідальність за відмову в прийомі на роботу вагітних жінок, за несплату аліментів на дітей, ввів підвищені декретні відпустки по вагітності і пологах.
Цей Закон впорядкував порядок стягнення аліментів на дітей, встановивши розмір аліментів відповідно до заробітної плати відповідача у відсотковому відношенні залежно від кількості аліментованих дітей.
Особливе значення мали ті статті Закону, де йшлося про розірвання шлюбу, яка допускалося раніше. Натомість Закон встановив деякі стримуючі правила:
а) особисту явку обох сторін до ЗАГСу;
б) відмітку в паспортах про розірвання шлюбу;
в) підвищену плату за розлучення: 1-50 крб., II - 150 крб., III і подальші - 300 крб.
Разом з тим ці положення були тільки перехідним етапом до встановлення судового порядку розірвання шлюбу.
Велика Вітчизняна війна внесла свої корективи в цивільне життя, у зв'язку з чим були внесені зміни до шлюбно-сімейного законодавства, зокрема щодо положень про шлюб і розлучення, щодо позашлюбних дітей.
Так, Указ від 8 липня 1944 р. становив собою складний законодавчий акт, що містив дві групи заходів - соціальні і правові. Соціальні заходи передбачали посилення матеріальної допомоги держави багатодітним сім'ям (при народженні другої і кожної наступної дитини), встановлювались почесне звання "Мати-героїня" (10 дітей), орден "Материнської слави" (7-9 дітей), "Медаль материнства" (5-6 дітей).
Указ вирішив найбільш спірне питання - про форму шлюбу:
"Тільки зареєстрований шлюб породжує права і обов'язки подружжя". Також вирішено в Указі питання про розірвання шлюбу - тільки в судовому порядку.
Указ анульовував будь-який правовий зв'язок позашлюбної дитини з батьком, зберігши його тільки по лінії матері, а також вперше провівши межу між дітьми шлюбними і позашлюбними, скасувавши правило, яке існувало раніше, що одинока мати може звертатися до суду щодо встановлення батьківства і стягнення аліментів на позашлюбну дитину. Указ встановив, що при реєстрації народження позашлюбної дитини в ЗАГСІ вона записується на прізвище матері з присвоєнням їй імені та по батькові за вказівкою матері. Прийнявши таке рішення щодо правового становища позашлюбних дітей, Указ разом з тим вирішив питання про виховання і державне аліментування цих дітей замість приватного аліментування, яке існувало раніше.
Г. Матвєєв вважав, що зрівнювання в правах позашлюбних дітей зі шлюбними дуже часто розхитує шлюби, які вже існували, і не сприяє зміцненню сім'ї, а це означає, що, на його думку, анулювання будь-якого правового зв'язку позашлюбної дитини з її батьком було правильним.
Ми вважаємо, що це положення Указу про анулювання правового зв'язку між позашлюбною дитиною і її батьком було кроком назад в розвитку шлюбно-сімейного законодавства, бо фактично позашлюбні діти були поставлені в напівбезправне і принизливе становище порівняно з шлюбними дітьми, крім цього, все ж таки батьки повинні здійснювати виховання і утримання своїх дітей незалежно від того, чи перебувають вони в шлюбі, чи ні.
Водночас положення про посилення державної матеріальної допомоги сім'ям мало прогресивне значення, адже війна спричинила величезні людські втрати, призвела до гострої диспропорції чоловічого і жіночого населення, а тому держава надавала матерям, які самі мусили виховувати дітей, моральну і матеріальну підтримку.
Прийняття Указу від 8 липня 1944 р. зумовило значну кодифікаційну роботу в Україні. Зокрема, 15 вересня 1945 р. Президія Верховної Ради України прийняла Указ, який вніс численні зміни до Кодексу України 1926 р. Було виключено вказівку на право подружжя брати при вступі в шлюб з'єднане прізвище, також встановлювалося правило, за яким для збереження після розлучення шлюбного прізвища згоди другого з подружжя не потребувалось і до дошлюбного прізвища розведений з подружжя повертався тільки в тому разі, коли мав таке бажання.
Важливе значення також мав Указ Президії Верховної Ради України від 7 квітня 1951 р., який розширив коло (від 3 до 10) взаємно аліментованих осіб з числа родичів.

§ 6. Основи законодавства СРСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, Кодекс про шлюб і сім'ю України
Шлюбно-сімейне законодавство не стояло на місці, а розвивалось далі.
27 червня 1968 р. були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім'ю (далі - Основи), які по-новому вирішили цілий ряд питань сімейного права. Основні завдання цієї галузі права були викладені в ст. 1 Основ:
подальше зміцнення сім'ї, побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки і чоловіка, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби і поваги всіх членів сім'ї, виховання дітей сім'єю, всебічна охорона інтересів матері і дітей і забезпечення щасливого дитинства кожній дитині, виховання почуття відповідальності перед сім'єю та ін. Основи складалися з п'яти розділів: 1. Загальні положення; 2. Шлюб; 3. Сім'я; 4. Акти громадянського стану; 5. Застосування радянського законодавства про шлюб і сім'ю до іноземців і осіб без громадянства, застосування законів про шлюб і сім'ю іноземних держав, міжнародних договорів і угод.
На базі Основ був прийнятий Кодекс про шлюб та сім'ю України, затверджений Законом УРСР від 20 червня 1969 р., який набрав чинності 1 січня 1970 р.
Завданням Кодексу про шлюб та сім'ю України було: подальше зміцнення сім'ї; побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки і чоловіка, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї; виховання дітей сім'єю з обов'язковим піклуванням батьків про їх здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток, навчання і підготовку до праці; всебічна охорона інтересів матері і дітей; виховання почуття відповідальності перед сім'єю.
Цей Кодекс встановив порядок і умови одруження, врегулював особисті та майнові відносини, які виникають в сім'ї між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї, відносини, які виникають у зв'язку з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на виховання, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану.
Кодекс знову повернувся до урівняння позашлюбних дітей із шлюбними, допустив встановлення батьківства в добровільному судовому порядку.
Кодекс про шлюб та сім'ю України мав такі розділи: 1. Загальні положення; 2. Шлюб; 3. Сім'я; 4. Опіка і піклування; 5. Акти громадянського стану; 6. Застосування законодавства України про шлюб та сім'ю до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб та сім'ю іноземних держав та міжнародних договорів.

§ 7. Сімейний кодекс України 2002 року
Результатом творчої роботи вчених-юристів стало прийняття Верховною Радою України 10 січня 2002 р. нового Сімейного кодексу України, який набирає чинності з 1 січня 2003 р.
Завданням Сімейного кодексу України є: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження, почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Цей кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Сімейний кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між іншими членами сім'ї.
Разом з тим Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником, а також між іншими родичами за походженням.
Сімейний кодекс України складається з таких розділів: 1. Загальні положення; 2. Шлюб. Права та обов'язки подружжя; 3. Права та обов'язки матері, батька і дитини; 4. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування; 5. Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів; 6. Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів в Україні; 7. Прикінцеві положення.

§ 1. Сім'я, родинність, свояцтво: поняття та юридичне значення
Поняття сім'ї вживається в соціологічному та правовому значеннях. Такий поділ обумовлений тим, що регулювання сімейних відносин здійснюється не лише юридичною наукою, а й соціологією, етикою, психологією та ін.
Сім'я в соціологічному значенні - це заснована на шлюбі чи кровному спорідненні невелика група людей, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Хоча сім'я має специфічні біологічні функції відтворення людського роду, вона водночас є формою соціальної спільності людей, характер якої визначається економічним базисом суспільства і змінюється з історичним розвитком людства.
Стосовно визначення сім'ї в юридичному значенні, то у новому Сімейному кодексі воно відсутнє, у ст. 3 лише зазначається, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. У ст. 3 СК дається також визначення складу сім'ї, до якої належать особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. У наступних нормах цієї статті розкривається суб'єктний склад сім'ї та визначаються підстави її виникнення.
Зазначене визначення не є досить вдалим, адже не розкриває його змісту, ознак, а лише визначає місце сім'ї в суспільстві.
В юридичній літературі у визначеннях під сім'єю розуміють:
- союз осіб, пов'язаних шлюбом чи родинністю;
- союз осіб, заснований на вільному і рівноправному шлюбові, близькій родинності, усиновленні чи іншій формі виховання дитини і який характеризується спільністю життя та інтересів цих осіб, наділених відповідними правами і обов'язками;
- об'єднання осіб, що природно формується в реальному житті, ґрунтується на шлюбі, родстві, усиновленні чи інших формах відносин між цими особами і характеризується спільністю духовного, матеріального життя та інтересів, що забезпечують продовження роду і виховання дітей;
- цілісне соціальне утворення, що характеризується внутрішньою єдністю і сцепленням частин в єдине ціле;
- первинний і багатогранний осередок нашого суспільства;
- активна соціальна група, побудована на шлюбі чи на родинних відносинах.
Отже, в більшості випадків сім'я розглядається як певний союз (утворення) осіб, що пов'язані відносинами шлюбу, родства чи усиновлення.
Сім'я в силу своїх складових частин, наділення моральними та духовними ознаками є складним соціальним явищем. Багатогранність сім'ї виявляється в різному суб'єктному складі кожної сім'ї, в наявності в її членів персоніфікованих з огляду на їх становище в сім'ї прав та обов'язків. Складність цього явища також виявляється в тому, що суб'єктом сімейних правовідносин виступає не сама сім'я як колективне утворення, а кожен член сім'ї окремо.
З вищезазначеного можна зробити висновок, що сім'я в соціологічному значенні є поняттям ширшим порівняно з юридичним її значенням. Це обумовлено тим, що правові норми регламентують лише окремі, визначені в сімейному законодавстві, питання діяльності сім'ї, її створення і припинення як вже об'єктивно існуючого явища. Тобто правові норми встановлюють юридичні факти, які є підставами для виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин. Правові норми регламентують не всі аспекти життя та відносин, що складаються в сім'ї, а лише ті, на які держава може впливати шляхом встановлення обов'язкових правил поведінки. Родинність (кровне споріднення) і свояцтво. Родинні зв'язки є однією з підстав виникнення сімейних правовідносин. Тому дослідження змісту цього поняття має важливе значення.
Як уже зазначалося, сімейні правовідносини виникають на підставі кровного споріднення (родинних зв'язків), шлюбу чи усиновлення тоді, коли ці види правовідносин підпадають під сферу дії сімейного права. Тому родинність є підставою виникнення сімейних правовідносин лише тоді, коли з нею безпосередньо пов'язане сімейним законодавством настання певних правових наслідків. У новому Сімейному кодексі України відсутнє визначення кровного споріднення (родинності). В юридичній науці родинність розглядається як родинні зв'язки між людьми, що ґрунтуються на походженні однієї особи від іншої чи кількох осіб від спільного пращура; кровний зв'язок осіб, що походять один від одного чи від спільного пращура.
До осіб, що походять один від одного, належать пращури та їхні нащадки як чоловічої, так і жіночої статі (наприклад, прадід, дід, мати, дочка, онук, правнук та ін.).
Крім того, існує також поняття походження осіб від спільного пращура, до яких належать рідні і двоюрідні брати та сестри, дядьки (тітки), племінники (племінниці).
Родинна лінія може бути прямою чи боковою та поділяється на висхідну та низхідну.
При прямій лінії родинність ґрунтується на походженні однієї особи від другої. За бокової лінії родинність ґрунтується на походженні осіб від спільного пращура.
Розрізняють також повнорідну родинність - наприклад, походження рідних братів, сестер від спільних батька, матері; і неповнорідну родинність - походження рідних братів (сестер) від різних батька чи матері.
Неповнорідна родинність також буває єдинокровною, тобто коли неповнорідні брати та сестри походять від одного батька; єдиноутробною - походження неповнорідних братів та сестер від спільної матері.
У разі, коли в сім'ю входять діти, в яких немає ні спільної матері, ні спільного батька, ці діти називаються зведеними стосовно один одного (зведені брати, сестри). Такі випадки мають місце, коли, перебуваючи у другому шлюбі, жінка має від першого шлюбу дочку (сина), і її другий чоловік має сина (дочку) від першого шлюбу. У такій ситуації у кожного з дітей є рідний батько (чи мати) і мачуха (вітчим). Такі зв'язки між зведеними братами і/та сестрами називають свояцтвом. Але такими зв'язками свояцтво не вичерпується. Свояцтво - це відносини між родичем одного з подружжя і другим з подружжя, а також між родичами кожного з подружжя. Свояцтво поділяється на дві категорії: до першої належать відносини, що складаються між чоловіком (зятем) і тещею, дружиною і свекрухою, між вітчимом і пасинком (мачухою і падчеркою) та ін.; до другої - відносини, що складаються між братом жінки і братом чоловіка, матір'ю дружини і матір'ю чоловіка та ін. Тобто свояцтво не ґрунтується ані на походженні, ані на кровному спорідненні.
Підставою для виникнення відносин свояцтва є укладення шлюбу. Підставою для їх припинення - розірвання шлюбу. Виняток з цього правила - продовження відносин свояцтва після смерті одного з подружжя або розірвання шлюбу, в якому залишилась дитина (діти). Такий висновок випливає з норм ст. 141 СК, відповідно до якого "розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини", а також ст. 268, відповідно до якої мачуха та вітчим зобов'язані утримувати малолітніх неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо вони в змозі надавати матеріальну допомогу. Відповідно лише ці два випадки породжують юридичні наслідки в сімейному законодавстві. В усіх інших випадках свояцтво не підпадає під дію сімейно-правових норм.
Для родства (кровного споріднення) характерним є також поняття ступеня родства, яке визначає близькість кровного споріднення. Тобто ступінь кровного споріднення - це кількість народжень, що пов'язують між собою двох осіб, які перебувають у родинних зв'язках. При цьому народження нащадка не враховується. Наприклад, мати і дочка знаходяться у першому ступені родства, бабуся і онук - у другому. Рідні брати і сестри - у другому, бо для виникнення між ними родинних зв'язків необхідно два народження - брата і сестри. Близькими родичами є родичі по прямій лінії кровного споріднення, а також рідні брати і сестри по боковій лінії родства.
Юридичного значення кровне споріднення набуває лише у випадках, прямо передбачених законом. Так, встановлення родинних зв'язків між дитиною і батьками здійснюється шляхом вчинення про це запису в свідоцтво про народження дитини.
Наявність родинних зв'язків прямої лінії споріднення є підставою для неможливості перебування цих осіб у шлюбі між собою відповідно до ст. 26 СК.
Трудовим законодавством також встановлена норма про наділення власника правом запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками, якщо у зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному (ст. 25-1 Кодексу законів про працю України).


Читайте також:

  1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  2. А. В. Дудник 1 страница
  3. А. В. Дудник 10 страница
  4. А. В. Дудник 11 страница
  5. А. В. Дудник 12 страница
  6. А. В. Дудник 2 страница
  7. А. В. Дудник 3 страница
  8. А. В. Дудник 4 страница
  9. А. В. Дудник 5 страница
  10. А. В. Дудник 6 страница
  11. А. В. Дудник 7 страница
  12. А. В. Дудник 8 страница




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ЭКОНОМИКА 1 страница | ЭКОНОМИКА 3 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.