ЭКОНОМИКА 3 страница

§ 2. Зміст сімейних правовідносин
Сімейні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права. Яке ж коло суспільних відносин регулюється нормами сімейного права? Для відповіді на це запитання необхідно дослідити ознаки сімейних правовідносин, а також дослідити їх елементи, до яких належать: суб'єкти, об'єкти та суб'єктивні сімейні права та суб'єктивні сімейні обов'язки.
Для сімейних правовідносин притаманними є наступні ознаки:
1) специфічний суб'єктний склад;
2) тривалий характер;
3) невідчужуваність прав та обов'язків;
4) можливість суб'єктів сімейних правовідносин виступати, учасниками одразу кількох сімейних правовідносин.
Суб'єкти сімейних правовідносин. Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути: по-перше, лише фізичні особи; по-друге, лише ті фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення.
Сімейний кодекс встановлює наступний перелік суб'єктів сімейних правовідносин:
1) подружжя;
2) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;
3) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;
4) рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.
При цьому всі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімейних правовідносин за винятками, встановленими законом. Наприклад, У разі перебування у них на вихованні дитини на цих суб'єктів покладається обов'язок щодо надання дитині матеріальної допомоги у випадках, передбачених ст. 269 СК. Відповідний обов'язок встановлюється і для такої дитини, на яку з досягненням повноліття покладається обов'язок утримувати цих непрацездатних родичів за підстав, передбачених ст. 271 СК.
До першої групи належать подружжя, тобто чоловік і жінка, які знаходяться у зареєстрованому у державному органі реєстрації актів цивільного стану шлюбі. Крім того, у передбачених сімейним законодавством випадках суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути особи, які спільно проживають і перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Наприклад, це стосується випадків поширення режиму спільності на майно жінки і чоловіка, що проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, передбаченого ст. 74 СК. Такі особи стають учасниками сімейних правовідносин і тоді, коли один з них отримує право на утримання відповідно до ст. 91 СК. Для усіх суб'єктів сімейних правовідносин характерною ознакою є наявність право- і дієздатності. Як і у цивільному праві, правоздатність виникає з моменту народження дитини. Однак СК передбачені окремі випадки, за яких сімейна правоздатність може виникати з досягненням особою певного віку. Так, шлюбна правоздатність (право особи на укладення шлюбу) виникає у чоловіків з 18 років, у жінок - з 17 років (ст. 23 СК). При цьому ч. 2 ст. 34 СК передбачає можливість за наявності передбачених сімейним законодавством підстав укладення шлюбу по досягненні особою 14-річного віку. Дієздатність у повному обсязі в таких випадках виникає з моменту укладення шлюбу.
Недієздатність учасників сімейних правовідносин спричиняє позбавлення їх певних прав. Так, недієздатність одного з членів подружжя є підставою для визнання недійсним шлюбу (ч. З ст. 39 СК). Недієздатна особа також не може виступати опікуном чи піклувальником (ст. 244 СК), а також усиновлювачем (ст. 211 СК).
У сімейному законодавстві певні юридичні наслідки пов'язуються з поняттям непрацездатності особи. Непрацездатною відповідно до ст. 75 СК вважається особа, яка досягла пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи.
Непрацездатний член подружжя отримує право на утримання (аліменти) відповідно до ст. 75 СК. Непрацездатність батьків зумовлює виникнення у їхніх повнолітніх дітей обов'язку щодо утримання своїх батьків (ст. 202 СК).
Сімейне законодавство також надає юридичного значення поняттю "особи, які потребують матеріальної допомоги". Так, відповідно до ст. 75 СК такими є особи, заробітна плата, пенсія, доходи від використання їх майна, інші доходи яких не забезпечують їм прожиткового мінімуму, встановленого законом. Потребування матеріальної допомоги одним із подружжя спричиняє виникнення у другого з подружжя обов'язку по його утриманню (ст. 75 СК). Потреба у матеріальній допомозі є другою поряд з непрацездатністю підставою, яка обумовлює виникнення у повнолітніх дітей обов'язку щодо утримання своїх батьків, а також обов'язку у батьків щодо утримання повнолітніх дітей. Суб'єкти сімейних правовідносин мають бути пов'язані спільним проживанням, спільним побутом, наявністю взаємних прав та обов'язків. При цьому сімейне законодавство передбачає випадки, за яких сімейні правовідносини можуть виникати між особами, що не проживають разом. Так, ст. 3 СК встановлює перелік поважних причин, за наявності яких окреме проживання може слугувати підставою для виникнення сімейних правовідносин: навчання, робота, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми та ін. Сімейні правовідносини існують і тоді, коли дитина не проживає спільно з батьками, незалежно від причин (ст. 3 СК).
Виходячи з того, що об'єктом сімейного права є майнові та особисті немайнові відносини між його суб'єктами, то відповідно об'єктом сімейних правовідносин можуть бути:
- майнові блага (речі);
- особисті немайнові блага;
- дії, в тому числі послуги.
При цьому для кожного з суб'єктів сімейних правовідносин характерні певні, передбачені сімейним законодавством, об'єкти. Речі виступають об'єктом сімейних правовідносин у тих випадках, коли такі відносини виникають між подружжям, батьками і дітьми з приводу належного їм майна. Зокрема, відповідно до ст. 61 СК об'єктами прав спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Серед інших видів майнових благ сімейне законодавство виділяє гроші, премії, нагороди (ст. 57 СК), речі професійних занять (ст. 61 СК), речі індивідуального користування (ст. 57 СК), нерухоме майно (ст. 69 СК). До цієї групи об'єктів також відносяться аліменти.
Стосовно особистих немайнових благ як об'єктів сімейних правовідносин, то до них належать:
- право на ім'я (зокрема, визначення імені, по батькові та прізвища дитини, їх зміни);
- право на виховання дитини (ст. 151, 152 СК);
- право на спілкування батьків і дітей;
- право батьків на визначення місця проживання дитини (ст. 160 СК).
У шлюбних правовідносинах об'єктами є наступні особисті немайнові блага:
- право на материнство (ст. 49 СК);
- право на батьківство (ст. 50 СК);
- право дружини, чоловіка на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань (ст. 51 СК);
- право дружини, чоловіка на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку (ст. 52 СК);
- право на зміну прізвища (ст. 53 СК);
- право на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї (ст. 54 СК);
- право на особисту свободу (ст. 56 СК) та ін. До дій як об'єктів сімейних правовідносин, зокрема шлюбних, відносяться:
- обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю;
- виховання, розвиток та утримання дітей (ст. 2 СК);
- обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в державних органах РАЦСу та ін.
Зміст сімейних правовідносин становлять суб'єктивні сімейні права і обов'язки.
Суб'єктивні сімейні права - це міра можливої поведінки суб'єкта сімейних правовідносин.
Суб'єктивний сімейний обов'язок - це міра необхідної поведінки суб'єкта сімейних правовідносин.
Залежно від об'єкта сімейних правовідносин суб'єктивні сімейні права та обов'язки можуть мати майновий чи особистий немайновий характер. Для суб'єктивних сімейних прав та обов'язків характерною ознакою є їх невідчужуваність, тобто неможливість передачі їх іншим особам.
Підстави виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин. В сімейному праві підставами виникнення, зміни і припинення є юридичні факти, класифікація яких напрацьована теорією права.
В юридичній літературі виділяється також в окрему групу такий юридичний факт, як стан. Зокрема, в сімейному праві до стану відносять кровне споріднення (родство). Такий юридичний факт передбачений п. 4 ст. 3 СК, відповідно до якого "сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства". Такі основні юридичні факти, передбачені сімейним законодавством.
Існує в сімейному праві також класифікація, критерієм якої є наслідки, що породжують юридичні факти. Отже, за наслідками вони поділяються на:
- правоутворюючі (укладення шлюбу, визнання батьківства, встановлення факту материнства або батьківства, усиновлення дитини);
- правозмінюючі (зміна прізвища дружиною при укладенні шлюбу, відновлення шлюбу);
- правоприпиняючі (припинення шлюбу, позбавлення батьківських прав).
Отже, підставами припинення сімейних правовідносин є такі юридичні факти, як розірвання шлюбу, припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя, позбавлення батьківських прав, скасування усиновлення, припинення договору про патронат.
Види сімейних правовідносин. В юридичній літературі сімейні правовідносини поділяються залежно від характеру на відносні, що мають абсолютний характер захисту; абсолютні з відносним характером та відносні правовідносини.
Відносні, які мають абсолютний характер захисту - це, наприклад, право батьків на виховання дітей. Відносність полягає в тому, що в таких правовідносинах конкретно визначені сторони, які наділені певною сукупністю взаємних прав та обов'язків. Зокрема, це стосується рівних прав батьків на виховання дітей (ст. 141 СК), спільне визначення питань щодо виховання дітей (ст. 157 СК), діти, в свою чергу, мають право на вислухання їх батьками, право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані на їх утримання (ст. 179 СК), право отримати виховання від батьків або інших визначених законом осіб. Абсолютний характер захисту означає обов'язок всіх інших осіб утримуватися від порушення прав батьків та дітей.
До абсолютних з ознаками відносних належить право спільної сумісної власності на майно подружжя. Абсолютний характер тут поширюється на інших осіб, які зобов'язані утримуватися від порушень їхнього права власності, і відносний - стосовно кожного з членів подружжя.
До відносних належать особисті немайнові права подружжя, аліментні зобов'язання, тобто це - відносини, в яких є чітко визначені сторони, наділені взаємними правами та обов'язками.
За змістом прав та обов'язків суб'єктів сімейних правовідносин Є. Ворожейкін розподілив їх на:
- шлюбні;
- правовідносини між батьками і дітьми (батьківські правовідносини);
- правовідносини з приводу виховання і матеріального утримання;
- правовідносини з виховання;
- правовідносини з матеріального утримання. Необхідно відзначити відсутність у цій класифікації такого виду сімейних правовідносин, як відносини з усиновлення, що їх він відніс до групи відносин з виховання і утримання. Але особливості відносин усиновлення дозволяють виділити їх в окрему групу правовідносин.
Захист сімейних прав та інтересів. Сімейним законодавством України встановлюється принцип рівності прав жінки і чоловіка у сімейних правовідносинах, шлюбі та сім'ї (ч. 6 ст. 7 СК).
Суб'єктам сімейних правовідносин надане право регулювання сімейних (родинних) відносин за договором, якщо це не суперечить вимогам СК, інших законів та моральним засадам суспільства.
Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків здійснюється самим учасником сімейних правовідносин особисто, тобто вони не можуть бути передані іншим особам. Але учасники сімейних правовідносин не завжди в змозі особисто здійснювати ці права та виконувати обов'язки. Це може бути обумовлено такими обставинами:
1) обмеження особи у дієздатності (внаслідок зловживання алкогольними напоями чи наркотичними засобами, в результаті чого особа ставить себе і свою сім'ю в скрутне матеріальне становище). У такому разі здійснення прав цієї особи може бути покладено на її батьків, опікуна, або особа здійснює їх за допомогою батьків чи піклувальника (ч. 2 ст. 14 СК);
2) недієздатність особи. У разі визнання учасника сімейних відносин недієздатним сімейні права від його імені здійснює опікун (ч. З ст. 14 СК);
3) психічний розлад, тяжка хвороба та інші поважні причини, якщо ці обставини зумовлюють неможливість особи виконувати сімейні обов'язки. У такому разі особу не може бути притягнено до відповідальності за ухилення від виконання сімейних обов'язків.
Існують певні особливості здійснення батьківських прав та обов'язків неповнолітніми батьками. Так, вони можуть самостійно здійснювати свої права та обов'язки щодо дитини, причому їх вік не впливає на обсяг цих прав. Крім того, ст. 16 СК бабусю та дідуся дитини з боку неповнолітнього батька (дружини) наділяє обов'язком надавати неповнолітньому батьку (дружині) допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків.
Сімейне законодавство передбачає також можливість надання допомоги у здійсненні особою сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків органом опіки і піклування (ст. 17 СК).
Захист сімейних прав та інтересів здійснюється у судовому порядку. При цьому правом на безпосереднє звернення до суду відповідно до ст. 18 СК наділені учасники сімейних правовідносин, які досягли 14 років.
Відповідно до ст. 18 СК до способів захисту сімейних прав та інтересів належать:
1) встановлення правовідношення;
2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку;
3) припинення правовідношення, а також його анулювання;
4) припинення дій, які порушують сімейні права;
5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;
6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.
При цьому СК надає суду право застосовувати не лише ті способи захисту, які передбачені законом, а й ті, які передбачені договором між сторонами.
До першої групи способів захисту належать: позови про визнання батьківства (ст. 128 СК), визнання материнства (ст. 132 СК), заява про усиновлення.
До другої - стягнення аліментів на підставі виконавчого напису нотаріуса у разі невиконання одним з батьків обов'язків за договором про сплату аліментів.
До третьої - розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, неукладеним, позбавлення батьківських прав, скасування усиновлення.
До четвертої - усунення перешкод у спілкуванні з дитиною одним з батьків, обумовлених ухиленням другого з батьків, з яким проживає дитина, від виконання рішення органу опіки і піклування, якщо батьки проживають окремо.
До п'ятої - відновлення батьківських прав.
До шостої групи - відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ухиленням особи від виконання рішення суду щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї ( п. 2 ст. 158, п. 5 ст. 159 СК); ухиленням одного з батьків, з ким проживає дитина, від виконання договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків (ст. 157 СК).
Сімейний кодекс передбачає можливість лише одному з подружжя бути позивачем у справах про розірвання шлюбу, а у разі, якщо він визнаний недієздатним - позов пред'являється опікуном (ст. 110 СК).
Новий Сімейний кодекс визнав орган опіки і піклування органом, уповноваженим здійснювати попередній захист сімейних прав. При цьому учасники сімейних правовідносин не позбавлені права звернутися до суду, якщо цей спір віднесений до компетенції органів опіки і піклування. Рішення органу опіки і піклування є обов'язковим до виконання учасниками спору, якщо протягом 10 днів з моменту його винесення зацікавлена особа не подала позов до суду.

§ 3. Акти цивільного (громадянського) стану
У новому Сімейному кодексі України відсутні норми, які б регламентували діяльність органів реєстрації громадянського стану в Україні. У ньому лише зазначаються функції щодо реєстрації шлюбу (ст. ст. 21, 33) та щодо засвідчення походження дитини, виконання яких покладено на органи державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ч. 2 підп. 1) п. 2 розділу VII "Прикінцеві положення" нового СК України до прийняття спеціального закону в Україні зберігає чинність розділ V Кодексу про шлюб та сім'ю (КпШС) України, який називається "Акти громадянського стану" в частині, що не суперечить СК України.
Відповідно до ст. 158 КпШС України до актів цивільного стану відносяться: народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміна прізвища, імені, по батькові. Реєстрація зазначених актів здійснюється органами реєстрації актів цивільного стану на підставі КпШС України, Закону України від 24 грудня 1993 р. "Про органи реєстрації актів громадянського стану" (з наступними змінами та доповненнями), а також Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. № 52/5.
Документом, що посвідчує вчинення реєстрації запису актів цивільного стану, є відповідне свідоцтво.
За змістом ст. 159 КпШС України та ст. 2 Закону України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" систему органів РАЦСу становлять: відділи реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції; виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад.
До компетенції обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції відноситься проведення реєстрації народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові; прийняття і розгляд заяв громадян про внесення змін, доповнень, поновлення, анулювання записів актів цивільного стану; зберігання актових книг.
До компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад відноситься реєстрація народження, смерті, одруження та встановлення батьківства.
Крім вищезазначених органів, до системи органів РАЦСу входять консульські установи і дипломатичні представництва України, які здійснюють реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають за кордоном.
Для державної реєстрації актів цивільного стану подаються документи, які підтверджують факти, що підлягають реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану, а також пред'являються паспорти або паспортні документи, які посвідчують особи заявників. Якщо надалі до запису акта вносяться зміни, доповнення, виправлення або здійснюються інші відмітки (про розірвання шлюбу, усиновлення тощо), то на лицьовому боці запису акта зазначається, на підставі якого документа вони зроблені: запису акта, рішення суду тощо. Записи щодо внесених у запис акта цивільного стану змін, доповнень та виправлень засвідчуються печаткою та підписом посадової особи відділу реєстрації актів цивільного стану.
Реєстрація переміни прізвища, імені, по батькові, як і реєстрація шлюбу, а також реєстрація встановлення батьківства за довіреністю або через представника не допускається.
Реєстрація переміни прізвища, імені, по батькові здійснюється відповідно до Положення про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 р. № 233, за заявою громадян України, поданою державним органом РАЦСу за місцем їх проживання.

§ 1. Поняття шлюбу
Відповідно до ст. 21 СК України шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Таке визначення не розкриває повною мірою зміст цього поняття, але дає його лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами.
В юридичній літературі зустрічаються визначення, які вміщують основні ознаки шлюбу, наприклад: такий, що укладається в установленому порядку з дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, і що породжує у них взаємні права та обов'язки. Деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору. Але, на нашу думку, шлюб не містить всіх необхідних ознак договору і має свої специфічні ознаки, непритаманні договору.
Ознаками шлюбу є:
1) добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (ст. 24 СК);
2) досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (ст. 22 СК);
3) реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним кодексом;
4) спрямованість на утворення особистого сімейного союзу .чоловіка і жінки.
Інша справа - шлюбний договір, яким особи, що вступають в шлюб, чи подружжя в період шлюбу врегульовують відповідні майнові відносини на час шлюбу. У даному разі шлюбному договору притаманні майже усі ознаки цивільно-правового договору.
Новий Сімейний кодекс, як і Кодекс про шлюб та сім'ю України, не визнає шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, а також церковний шлюб. Однак у ст. 21 СК зазначається, що релігійний обряд шлюбу є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя у тому разі, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.
Стосовно шлюбу, не зареєстрованого в органах РАЦСу, то новий СК визнає можливість поширення на майно, набуте особами, що не перебувають у зареєстрованому шлюбі, за час спільного проживання, режиму права спільної сумісної власності у разі, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК).
Умови вступу в шлюб - це ті умови, дотримання яких необхідне для правозгідності шлюбу. Правозгідним відповідно до ст. 37 СК є шлюб, який укладено з дотриманням вимог закону. До випадків неправозгідності шлюбу відносяться: визнання шлюбу недійсним у судовому порядку, а також недійсність шлюбу з підстав, передбачених пунктами 1-3 ст. 39 СК, та подальше анулювання актового запису про шлюб органом РАЦСу.
Відповідно до нового Сімейного кодексу умовами вступу в шлюб є:
1) взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу, тобто шлюб має бути добровільним;
2) досягнення особами, що бажають вступити в шлюб, на день реєстрації шлюбу шлюбного віку.
Для жінки шлюбний вік становить 17 років, для чоловіка - 18 років. При цьому СК встановлює можливість вступу в шлюб особи, що досягла 14 років, для чого їй (йому) необхідно отримати рішення суду про надання права на шлюб, якщо судом буде встановлено, що це відповідає її інтересам.
Перешкодами для укладення шлюбу є:
1) перебування в іншому шлюбі. Українське сімейне законодавство не допускає багатошлюбності, тобто для укладення шлюбу необхідно або припинити шлюб, або не перебувати у шлюбі;
2) наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв'язків прямої лінії споріднення. Відповідно до ст. 26 СК не можуть перебувати у шлюбі між собою рідні брати, сестри - як повнорідні, так і неповнорідні, двоюрідні брати та сестри, а також рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;
3) наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення. Не можуть перебувати у шлюбі між собою особи, пов'язані відносинами усиновлення. При цьому п. 5 ст. 26 СК допускає можливість укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною лише у разі скасування усиновлення. Стосовно укладення шлюбу між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, також між дітьми, які були усиновлені ним, - то право на укладення такого шлюбу може бути надане лише за рішенням суду;
4) недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб. У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, такий шлюб визнається недійсним (п. З ст. 39 СК). Це обумовлено тим, що, по-перше, недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх дій та відповідно не може надати усвідомленої згоди на шлюб; по-друге, в більшості випадків захворювання, що є підставами для визнання особи недієздатною, передаються спадково, тобто становлять загрозу для майбутніх нащадків.

§ 2. Порядок укладення шлюбу
Порядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів.
1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб.
Новий СК передбачає можливість подання відповідної заяви як особисто, так і через представників. Заява у разі подання її представниками осіб, що бажають зареєструвати шлюб, засвідчується нотаріально, а також до органів РАЦСу подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви. Причиною подання заяви через представників може бути: неможливість жінки і(або) чоловіка подати заяву особисто через поважні причини.
Сімейний кодекс не дає переліку таких причин, але можна припустити, що ними можуть бути хвороба або відрядження.
Заява про реєстрацію шлюбу є чинною протягом 3 місяців від дати її подання.
2 Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.
На органи РАЦСу покладено обов'язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.
До цього етапу реєстрації шлюбу також можна віднести етап взаємного ознайомлення осіб, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, зі станом здоров'я одне одного, що передбачено ст. 30 СК. Сімейне законодавство встановлює таємницю результатів медичного обстеження, крім осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.
3. Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наявності всіх необхідних документів.
При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані подати паспорти чи інші паспортні документи, а також документи про припинення попередніх шлюбів (якщо вони були). Такими документами відповідно до п. 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні є свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу робиться відмітка із зазначенням документа, що підтверджує припинення попереднього шлюбу.
У разі подання заяви про реєстрацію шлюбу особами, що не досягай шлюбного віку, вони зобов'язані подати свідоцтво про народження, а також довідку з місця проживання (п. 4.2 Правил реєстрації актів громадянського стану).
4. Заручини.
З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими (ст. 31 СК). При цьому Сімейний кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто як такого стану, який не породжує у осіб обов'язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов'язків.
Сімейним кодексом встановлено правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу. Так, відповідно до ст. 31 СК якщо особою були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однієї із сторін, вона зобов'язана відшкодувати другій стороні ці затрати у повному обсязі.
Підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат є :
- протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого);
- приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилася від шлюбу, істотне значення.
Причому зазначені обставини є підставами звільнення від відшкодування понесених затрат лише у тому разі, коли ці обставини спричинили відмову від шлюбу однієї із сторін, тобто має бути причинний зв'язок між зазначеними обставинами та відмовою від шлюбу. Важливим є питання повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля, у разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу. Новий СК встановлює наступний порядок визначення долі подарунків. Відповідно до п. 4 ст. 31 СК у Разі відмови особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, від шлюбу розірвання договору дарування здійснюється у судовому порядку. У випадку задоволення судом вимог щодо розірвання договору дарування суд застосовує односторонню реституцію, тобто повернення обдарованою особою дарувальнику речі в натурі, а якщо річ не збереглася в натурі - відшкодування її вартості.
5. Реєстрація шлюбу.
Для розгляду порядку реєстрації шлюбу важливе юридичне значення має дослідження питань часу та місця реєстрації шлюбу. Час реєстрації шлюбу. Відповідно до ст. 32 СК реєстрація шлюбу здійснюється після спливу одного місяця від дня подання заяви про реєстрацію шлюбу. До спливу цього строку реєстрація шлюбу може бути здійснена за наявності поважних причин та з дозволу керівника державного органу РАЦСу. При цьому в ст. 32 СК відсутній перелік таких поважних причин. Можна припустити, що такими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо.
За наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви:
- вагітність нареченої;
- народження нею дитини;
- безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої (п. 2 ст. 32 СК).
Відкладення реєстрації шлюбу можливе як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. При цьому у разі відкладення реєстрації шлюбу за заявою заручених осіб термін відкладення обмежується тримісячним строком від дня подання такої заяви (ст. 28 СК). Відкладення реєстрації шлюбу у другому випадку здійснюється у разі наявності відомостей про перешкоди до реєстрації шлюбу, причому строк відкладення не може перевищувати 3 місяці. Порядок відкладення реєстрації шлюбу за рішенням керівника органу РАЦСу регламентується п. 4.8 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні. Відповідно до цих Правил реєстрація шлюбу відкладається у разі одержання органом РАЦСу письмової інформації про наявність передбачених законом перешкод до укладення шлюбу. При цьому перевірка наявності таких перешкод може бути покладена як на заявника, який повідомив про наявність таких перешкод орган РАЦСу, - він у місячний термін повинен подати відповідні докази, або на орган РАЦСу. Про відкладення реєстрації шлюбу орган РАЦСу зобов'язаний повідомити заручених осіб. У разі підтвердження наявності перешкод до укладення шлюбу орган РАЦСу відмовляє в реєстрації шлюбу і видає письмове роз'яснення зарученим. Якщо обставини не підтвердяться, реєстрація шлюбу здійснюється на загальних підставах.
Місцем реєстрації шлюбу є державний орган РАЦСу, який здійснює реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий СК встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених.
Так, відповідно до п. 2 ст. 33 СК реєстрація шлюбу може відбутися:
- за місцем їхнього проживання;
- за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;
- в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин.
Новий Сімейний кодекс встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише у разі персональної присутності наречених.
При здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища:
- обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища;
- приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ не допускається за винятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений);
- змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є у нареченого (нареченої), на прізвище другого з них.
З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов'язує момент виникнення прав та обов'язків подружжя. При цьому СК встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України, внаслідок реєстрації шлюбу.
Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою. Реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, провадиться відділом реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням таких установ на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України, з дозволу відповідного управління юстиції.
Подання заяви про реєстрацію шлюбу у такому разі здійснюється:
а) особою, яка бажає зареєструвати шлюб із засудженим. Вона зобов'язана заповнити ту частину заяви, яка стосується її, і подати заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем свого постійного проживання або за місцезнаходженням виправно-трудової установи. Відділ реєстрації актів цивільного стану звіряє зазначені в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який посвідчує особу заявника, засвідчує її підпис та правильність зазначених у заяві відомостей і повертає її заявнику, який направляє цю заяву адміністрації виправно-трудової установи для передачі її засудженому.
Адміністрація виправно-трудової установи при надходженні заяви про одруження із засудженим передає її засудженому для заповнення тієї частини, яка стосується його. Правильність зазначених у заяві відомостей та підпис засудженого перевіряються та засвідчуються підписом начальника і гербовою печаткою виправно-трудової установи, в якій він відбуває покарання, після чого заява надсилається до органу РАЦСу, який проводитиме реєстрацію шлюбу;
б) засудженим, якому бланк заяви про реєстрацію шлюбу надається адміністрацією виправно-трудової установи. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, адміністрація виправно-трудової установи звіряє вказані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує його підпис і правильність указаних у заяві відомостей та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає одружитись. Одночасно цій особі повідомляються найменування та адреса відділу РАЦСу, в якому може бути проведена реєстрація шлюбу.
При згоді на шлюб із засудженим особа, яка отримала таку заяву, заповнює її в тій частині, що стосується її, та передає до РАЦСу за місцем свого проживання для засвідчення підпису та відомостей, указаних у заяві, після чого направляє заяву до відділу РАЦСу, про який їй повідомлено виправно-трудовою установою.
Відділ РАЦСу за місцезнаходженням виправно-трудової установи, який отримав спільну заяву про одруження, призначає дату та час реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє осіб, які бажають одружитися, а також адміністрацію виправно-трудової установи, в якій утримується засуджена особа, яка бажає вступити в шлюб.
Реєстрація шлюбу із засудженим провадиться у присутності осіб, які одружуються, у приміщенні, визначеному адміністрацією виправно-трудової установи.
У паспорті або паспортному документі засудженого відділ РАЦСу проставляє штамп про одруження із зазначенням прізвища, імені, по батькові та року народження другого з подружжя, найменування органу РАЦСу та дати реєстрації одруження. Штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням цих самих відомостей проставляється також у паспорті або паспортному документі другого з подружжя.
Якщо засуджений при одруженні змінив прізвище або приєднав до свого прізвища прізвище другого з подружжя, то на першій сторінці його паспорта або паспортного документа проставляється штамп або відмітка про те, що у зв'язку зі зміною прізвища при укладенні шлюбу паспорт або паспортний документ підлягає обміну (тільки після звільнення з виправно-трудової установи).
Реєстрація шлюбу з особами, щодо яких до суду як запобіжний захід обрано тримання під вартою, здійснюється відділом РАЦСу в слідчих ізоляторах (тюрмах) тільки з письмового дозволу органу, у провадженні якого перебуває справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для виправно-трудових установ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЭКОНОМИКА 2 страница	\|	ЭКОНОМИКА 4 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.