• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Нормативні акти міністерств, державних комітетів, що стосуються сфери банківської діяльності, а також нормативні акти НБУ. 7 страница

5) Постанову Правління НБУ від 14 листопада 2002 р. "Про затвердження Положення про порядок видачі аудиторським фірмам сертифікатів на право проведення аудиту банку";

6) Постанову Правління НБУ від 11 квітня 2007 р. "Про затвердження Положення про Комітет з питань аудиту банків";

7) Постанову Правління НБУ від 9 вересня 2003 р. № 389 "Про затвердження Положення про порядок подання банками до Національного банку України аудиторських звітів (аудиторських висновків) за результатами щорічної перевірки фінансової звітності";

8) Кодекс "професійної етики внутрішніх аудиторів банківських установ, схвалений постановою Правління НБУ від 12 лютого 2003 р. № 50;

9) Постанову Правління НБУ від 9 липня 2007 р. № 251 "Про затвердження Положення про введення реєстру аудиторів банків НБУ".

Важливу роль в системі нормативного регулювання аудиторської діяльності відіграють стандарти - Національні стандарти аудиту, затверджені рішенням Аудиторської палати України 18 грудня 1998 р. Затверджені Аудиторською палатою України нормативи с обов'язковими для виконання підприємствами, банками і включають такі стандарти: договір на проведення аудиту, планування аудиту, документальне оформлення аудиту, аудиторські докази, аудиторська вибірка, перевірка дотримання вимог закону і нормативних актів при перевірці аудиту, порядок складання аудиторського висновку, знання бізнесу аудиту, контроль якості аудиторських послуг та ін.

Ці нормативи створено із застосуванням Міжнародних стандартів аудиту з урахуванням специфічних умов, пов'язаних з переходом України до ринкової економіки. Основне призначення цих нормативів полягає в закріпленні єдиних засадничих правил, що визначають нормативні вимоги до проведення і оформлення аудиту, до оцінювання якості аудиту, до порядку підготовки аудиторів та оцінки їх кваліфікації, і які забезпечують певні гарантії результатам аудиторської перевірки при їх дотриманні.

Правилами НБУ передбачено, що банки, починаючи з 2003 р., мають укладати угоди з аудиторськими фірмами, працівники яких сертифіковано за Міжнародними стандартами аудиту. У разі невиконання передбачених вимог, НБУ вимагатиме від банків проведення повторного аудиту за Міжнародними стандартами. Введення НБУ Міжнародних стандартів аудиту зумовлено необхідністю відповідності його банківського нагляду загальним принципам ефективного банківського нагляду, розроблених Базельським Комітетом.

Дотримання національних нормативів аудиту і Міжнародних стандартів аудиту у процесі здійснення аудиторської діяльності гарантують певний рівень якості аудиту і надійність його результатів, вони також є підставою в суді для доказу якості проведення аудиту і відповідальності аудиторів за якість аудиторської перевірки.

Безпосередньо регулювання аудиторської діяльності в банківській системі України покладено на НБУ, який здійснює сертифікацію аудиторів, аудиторську перевірку банків, приймає нормативні документи, що регулюють аудиторську діяльність у банківській сфері, забезпечує систематичний нагляд за організацією банківського аудиту та сприяє реалізації норм Закону України "Про аудиторську діяльність". Сертифікацію аудиторів у банках здійснює Комітет з питань аудиту банків.

У п. 6 ст. 69 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено складові банківського аудиту, а саме: фінансова звітність банків, що подається до НБУ, має бути щорічно перевірена аудитором. Аудиторська перевірка банку здійснюється аудитором, який має сертифікат НБУ на аудиторську перевірку банківських установ.

Аудиторський звіт має містити такі реквізити:

1) баланс банку;

2) звіт про рахунки доходів та витрат;

3) звіт про рух капіталу;

4) таблицю строків активів та пасивів;

5) інформацію стосовно достатності резервів та капіталу банків;

6) інформацію стосовно адекватності бухгалтерського обліку, процедури внутрішнього аудиту та заходів контролю банку;

7) висновок про те, чи відображує наданий банком фінансовий звіт дійсний фінансовий стан банку.

Для перевірки і підтвердження достовірності річної фінансової звітності банки щорічно залучають професійну аудиторську організацію (аудитора), не пов'язану майновими інтересами з банком або його учасниками (зовнішній аудит). Зовнішній аудитор затверджується загальними зборами учасників банку.

Аудиторська перевірка здійснюється відповідно до законодавства України на підставі договору, укладеного з аудиторською фірмою (аудитором).

До часу укладення договору про проведення аудиту банк зобов'язаний перевірити наявність в аудитора (керівника) аудиторської фірми права здійснювати аудит в банківських установах. Після завершення аудиту банк має отримати від аудитора (аудиторської фірми) аудиторський звіт (аудиторський висновок). Аудиторський звіт (аудиторський висновок), який банк подає до НБУ (у тому числі до відповідного територіального управління НБУ), має бути складений відповідно до вимог законодавства України та стандартів. У складеному аудиторському звіті має міститися висновок про дійсний фінансовий стан банку та про підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження аудитором (аудиторською фірмою) достовірності, повноти та відповідності законодавству України такої фінансової звітності банку. Банк зобов'язаний публікувати річну фінансову звітність, підтверджену аудитором, не пізніше 1 червня наступного за звітним року в газеті "Урядовий кур'єр" чи "Голос України".

Чинне законодавство передбачає відповідальність аудиторів за якість аудиторської перевірки. Заходи впливу застосовуються до аудиторів Комітетом з питань аудиту банків (далі - Комітет) на підставі:

- виявлення фактів невідповідності висновків аудитора щодо підтвердження фінансової звітності банків у результаті здійснення аудиту і звітів про перевірки банків, що були проведені за той самий звітний період відповідними рівнями системи банківського нагляду або самостійними структурними підрозділами центрального апарату НБУ;

- розглянутих аудиторських звітів та висновків про перевірку банків, що подаються до НБУ;

- інформації від Аудиторської палати України або державних контрольних і правоохоронних органів про неналежне виконання аудиторами своїх професійних обов'язків.

За неналежне виконання професійних обов'язків до аудитора Комітетом можуть застосовуватися такі заходи впливу, як попередження, зупинення чинності сертифікату на строк до одного року або анулювання сертифікату, виключення з реєстру аудиторських фірм та аудиторів.

Важливим нормативним документом у здійсненні аудитором аудиторської діяльності є Кодекс професійної етики внутрішніх аудиторів банківських установ . Кодекс є обов'язковим для виконання документом. Зазначений Кодекс для професії аудитора має особливе значення, враховуючи, що він закріплює важливі вимоги та базові етичні принципи, яких аудитори повинні дотримуватися. Сьогодні правове регулювання банківського аудиту в Україні багато в чому залежить від застосування Міжнародних стандартів аудиту та використання їх з метою гармонізації національного законодавства з правом Європейського Союзу. З метою уніфікації аудиту в міжнародному масштабі Міжнародною федерацією бухгалтерів, зокрема Міжнародним комітетом з аудиторської практики, впроваджено Міжнародні стандарти аудиту. Відповідно до рішення Аудиторської палати України від 18 квітня 2003 р. № 122 Стандарти аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів прийняті як Національні стандарти аудиту. Використання Україною Міжнародних аудиторських стандартів у практичній діяльності сприятиме поглибленню міжнародної кооперації у сфері аудиту, поліпшенню якості національних стандартів, однозначному тлумаченню норм і стандартів аудиту.

40. Основні положення статуту комерційного банку.

Організаційна й управлінська структура комерційного банку регламентується його статутом.

У ст. 16 Закону України “Про банки і банківську діяль­ність” зазначено, що статут банку повинен містити такі відо­мості: найменування банку; його місцезнаходження; орга­нізаційно-правову форму; види діяльності, які має намір здійснювати банк; розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій, кількість акцій, що купуються акціоне­рами; структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень; порядок реорганізації та ліквідації банку; порядок внесення змін-та допов­нень до статуту банку; розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; порядок розподілу при­бутків та покриття збитків; положення про аудиторську перевірку банку; положення про органи внутрішнього аудиту банку.

41. Порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій.

Важливим засобом банківського нагляду є ліцензування банківських операцій. На здійснення банківських операцій Національний банк видає комерційним банкам ліцензії (п. 9 ст. 7, п. 2 ст. 44 Закону України “Про Національний банк України”, статті 19 і 20 За­кону України “Про банки і банківську діяльність”).

Банківська ліцензія — це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визна­чених законодавством, на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність.

Ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою залучення на ринок банківських послуг України комерційних банків та банківських установ, умови діяльності яких відповідають встановленим НБУ обов’язковим вимогам та діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про банки і бан­ківську діяльність” банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без от­римання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати од­ночасно діяльність із залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести ра­хунки.

Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно з законами України.

Банківська ліцензія видається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності доку­ментів, що підтверджують:

наявність оплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється цим Законом;

забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, примі­щенням відповідно до вимог Національного банку України;

наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені вище умови не виконані банком про­тягом одного року з дати державної реєстрації банку. В тако­му разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.

Чинними правилами НБУ встановлено різні умови і доку­менти, необхідні для отримання банківських ліцензій, письмо­вих дозволів банками.

Так, для отримання банківської ліцензії банки подають до територіального управління НБУ такі документи:

— клопотання банку про видачу банківської ліцензії за підписом голови Правління банку;

— інформацію про керівників банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління, кандидатури яких відповідають кваліфікаційним вимогам;

— відомості про забезпеченість банку належним бан­ківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, що відповідають вимогам НБУ;

— документ про право власності на приміщення (свідоцт­во про власність, цивільно-правові угоди, що підтверджують право власності) або договір оренди на приміщення, у якому буде розміщено банк на строк не менше ніж п’ять років;

— відомості про відповідність технічного стану та організації охорони приміщень банку вимогам нормативно-правових актів Національного банку.

Крім зазначених вище документів, також подаються спеціальні документи:

план (бізнес-план), опис банківських операцій з обґрунту­ванням їх економічної доцільності, економічне обґрунтування прогнозних показників розрахунків балансового звіту та звіту про фінансові результати, опис та дані про управління й організаційну структуру банку, внутрішні положення про правління (раду директорів) банку, розрахунку балансового звіту та прибутковість усієї діяльності банку тощо.

Висновок щодо можливості видачі банку ліцензії готує те­риторіальне управління НБУ після отримання повного пакета документів протягом 10 робочих днів з дня їх отримання від банку.

У разі позитивного рішення територіальне управління надсилає пакет документів із своїм висновком та клопотан­ням банку Генеральному департаменту банківського нагляду НБУ.

Банківська ліцензія може бути відкликана НБУ в таких ви­падках:

1) якщо було виявлено, що документи, надані для отри­мання ліцензії, містять недостовірну інформацію;

2) якщо банк не виконав жодної банківської операції про­тягом року з дня отримання банківської ліцензії;

3) у разі порушення банківського законодавства, що спри­чинило значну втрату активів і настання неплатоспромож­ності банку;

4) на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність з ви­могами банківського законодавства;

5) недоцільності виконання плану тимчасової адмі­ністрації щодо реорганізації банку.

42. Правове регулювання грошового обігу.

Грошовий обіг— це рух коштів у внутрішньому обороті в готівковій і без­готівковій формах, що обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки в господарстві. Гро­шова система України становить організацію грошового обігу, яка закріплена національним законодавством, і скла­дається з таких елементів: грошової одиниці та її найменуван­ня; масштабу цін; видів законних платіжних засобів; платіжного обороту та його організації; механізму регулюван­ня грошового обігу та органів, що його здійснюють. Грошова система України характеризується тим, що вирішальну роль в організації та функціонуванні її відіграють Верховна Рада України та Національний банк України.

Правові основи організації грошового обігу в Україні за­кладено в Конституції України та в Законах України “Про Національний банк України”, “Про платіжні системи та пере­каз грошей в Україні”.

Основними завданнями правового регулювання грошово­го обігу в Україні є:

а) забезпечення чіткого розмежування повноважень і від­повідальності в сфері грошового обігу між органами держави;

б) забезпечення органам держави за допомогою норм опе­ративно регулювати і контролювати грошовий обіг в країні;

в) підтримання необхідного темпу зростання грошової маси в обігу і правильного співвідношення між готівковим і безготівковим грошовим обігом з метою ефективного функціонування економіки країни.

У ст. 92 Конституції України передбачено, що засади ство­рення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України встановлюються виключно законами України.

У ст. 100 Конституції України визначено, що основні заса­ди грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням покладено на Раду Національного банку України.

У Конституції України також закріплено, що офіційною грошовою одиницею України е гривня, забезпечення стабіль­ності якої є основною функцією Національного банку України.

Важливу роль у створенні грошової системи в Україні відіграв Указ Президента України “Про грошову реформу в Україні” від 25.08.96, яким було введено в обіг національну грошову одиницю — гривню, яка забезпечила економіку національною валютою. Зазначений Указ передбачав введен­ня в обіг банкнот вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 і 100 гривень. Кон­кретний механізм реалізації грошово-кредитної політики пе­редбачений у розділах IV і V Закону України “Про Національ­ний банк України”. В ст. 25 цього Закону зазначено, що основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики е регулювання обігу грошової маси через:

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2) відсоткову політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казна­чейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісію власних боргових зобов’язань та операції з ними. Особлива роль у здійсненні грошової політики держави покладається на Національний банк України, який відповідно до ст. 33 Закону України “Про Національний банк України” здійснює такі повноваження щодо організації готівкового грошового обігу:

— виготовлення та зберігання банкнот і монет;

— створення резервних фондів банкнот і монет;

— розробка номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

— встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

— встановлення правил випуску в обіг, зберігання, переве­зення, вилучення та інкасації готівки;

— визначення вимог щодо технічного стану й організації охорони приміщень банківських установ;

— визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій.

За Національним банком закріплено монопольне право здійснення емісії національної валюти та організація її обігу. Йому належить не тільки виняткове право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація їх обігу, а й ви­лучення з обігу.

Випуск та обіг на території України інших грошових оди­ниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу за­бороняється. Офіційне співвідношення між гривнею та золо­том або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.

Банкноти і монети, випущені Національним банком, є без­умовними зобов’язаннями НБУ і забезпечуються всіма його активами.

Гривня (банкноти і монети) як національна валюта е єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається всіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами пла­тежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредити­ви та для переказів.

Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використо­вує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, вста­новлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.

Умови та порядок обміну гривні на іноземну валюту вста­новлюються Національним банком. Національний банк не може обмежувати прав суб’єктів валютного ринку на здійснен­ня операцій з іноземною валютою, гарантованих їм законом.

Національний банк, комерційні банки зобов’язані вилуча­ти фальшиві, підроблені або такі, що не мають необхідних. ознак платіжності, грошові знаки. Порядок вилучення грошових знаків, обміну зношених, пошкоджених грошових знаків встановлюється Національним банком.

Національний банк зобов’язаний офіційно через засоби ма­сової інформації повідомляти про вилучення з обігу грошових знаків України.

Відповідно до чинного законодавства (ст. 40 Закону України “Про Національний банк України”) НБУ встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юри­дичних і фізичних осіб в економічному обігу України із засто­суванням як паперових, так і електронних документів та готівки; координує організацію розрахунків; дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів; забезпечує здійснення міжбан-ківських розрахунків через свої установи, а також дає дозвіл на проведення їх через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їхні власні розрахункові системи.

Важливу роль у становленні правової основи взаємовідно­син між суб’єктами господарювання і банками з приводу функціонування банківських рахунків та порядку переказу грошей відіграє Закон України від 5 квітня 2001 року “Про платіжні системи і переказ грошей в Україні”. В цьому законі визначені загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу грошей в межах України та відповідальність суб’єктів і захист інформації при проведенні переказу грошей.

Отже, грошова система створюється державою в особі за­значених вище органів і має нормативно-правовий характер. Національний банк провадить суворе розмежування сфер готівкового і безготівкового грошового обігу на території України, надаючи особливого значення нормативному регу­люванню готівкового грошового обігу.

Основними нормативними документами, прийнятими НБУ, в цій сфері є: Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України; Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні; Правила організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього пи­тання між територіальними управліннями Національного банку України та комерційними банками в національній валюті; Інструкція з організації емісійно-касової роботи в ус­тановах банків України; Інструкція про безготівкові розрахун­ки в Україні в національній валюті.

43. Принципи здійснення розрахунків.

Грошові відносини бюджетних установ у процесі виконання кошторису доходів і видатків, здійснюються як у готівковій, так і в безготівковій формі

Сфери готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано, хоча між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв’язок.

Готівкова форма розрахунків застосовується для розрахунків із фізичними особами з виплат, що охоплюють оплату праці, виплату стипендій, соціальні виплати, виплати за підзвітними сумами, за спеціальними видами платежів, з відшкодування завданих збитків, а також розрахунки установ між собою і з підприємцями за матеріальні цінності й надані послуги та виконані роботи в межах наявних коштів як за рахунок коштів, одержаних із кас банків, так і за рахунок готівкової виручки. Щодо розрахунків готівкою установ із підприємствами згідно з Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні встановлено граничну суму — 3000 грн. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки протягом дня, необмежена.

Безготівкова форма розрахунків передбачає перерахування коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням установ і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою до каси банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки банк виконує на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Безготівкові розрахунки здійснюються відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої Постановою правління НБУ від 29.03.2001 № 135 за такими формами розрахункових документів: меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, розрахункові чеки, акредитиви, векселі, інкасові доручення.

Грошовий обіг на тери­торії України здійснюється в готівковому або безготівковому порядку.

Готівкові розрахунки — це платежі готівкою підприємств, підприємців та фізичних осіб за реалізовану продукцію і за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією про­дукції та іншого майна.

Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, за яких платежі здійснюються без участі готівки перерахуванням коштів з рахунка платника на рахунок отримувача грошей або зарахуванням взаємних вимог. Комерційні банки зацікавлені в залученні грошей для розрахунково-касового обслуговування.

Підприємства, організації у процесі виконання укладених договорів здійснюють розрахунки за своїми зобов’язаннями.

Розрахунки між суб’єктами господарської діяльності, як правило, здійснюються у безготівковому порядку через банк. За умов ринкової економіки розрахунки відіграють важливу роль у регулюванні різних сфер господарського життя. Завдя­ки розрахункам здійснюються платежі за грошовими зобов’язаннями, за їх допомогою контролюються як витрачан­ня коштів, так і їх цільове використання, а також відповідний розподіл та додержання режиму економії різними власниками.

Відносини, в яких одна сторона здійснює платежі на ко­ристь іншої через кредитні установи, називаються розрахунко­вими. Специфіка цих відносин полягає у тому, що вони мають самостійний майновий характер із двома моментами — участь банківських установ та застосування спеціального законодав­ства про банківські операції.

Розрахункові правовідносини — це такі, що виникають між організаціями в процесі здійснення розрахунків у без­готівковому порядку через кредитні установи. Підставою їх правового регулювання є Закон України “Про платіжні систе­ми та переказ грошей в Україні”. Основний зміст розрахунко­вих правовідносин розкривається в принципах, на яких грун­тується організація безготівкових розрахунків, зокрема:

1) усі підприємства та організації зобов’язані зберігати свої кошти — як власні, так і позикові — на рахунках в уста­новах банку, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту;

2) розрахунки між підприємствами й організаціями здійснюються, як правило, безготівковим способом через

банки;

3) безготівкові розрахунки проводяться за діючими форма­ми розрахунків;

4) суб’єкти господарювання мають право вільного вибору умов про попередню оплату товарів (робіт, послуг), за винят­ком випадків, закріплених у законодавстві;

5) платежі проводяться за рахунок коштів платника або за рахунок банківського кредиту;

6) списання коштів з рахунків клієнтів здійснюється тільки за їх розпорядженням, або за їх згодою (акцепта);

7) при проведенні розрахункових операцій банки контро­люють додержання підприємствами, організаціями розрахун­кової та договірної дисципліни. До господарюючих суб’єктів, які порушують правила розрахунків, банки застосовують відповідні санкції.

У відносинах, що виникають між установами банків і влас­никами рахунків під час розрахунків, беруть участь, як прави­ло, три суб’єкти (продавець, покупець-платник і банк). Сторо­ни (банк і суб’єкти господарської діяльності) зобов’язані до­держуватись закону і договірних умов.

Порядок проведення розрахунків регулюється законодавст­вом. Це означає, що сторони в розрахункових відносинах по­винні чітко виконувати встановлені приписи. Однак відповідно до вимог законодавства необхідним юридичним фактом для виникнення розрахункових правовідносин є договір на розрахунково-касове обслуговування.

44. Правове регулювання розрахункових відносин.

Правовою основою відносин між суб'єктами господарювання з приводу відкриття і функціонування банківського рахунка служить Закон України «Про платіжні системи й переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 р., а також Інструкція про порядок відкриття та вико­ристання рахунків у національній та іноземній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 18.12.1998р. № 527, Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердже­на постановою Правління НБУ від 29.03.2001 р. № 135.

Умови функціонування банківського рахунка закріплюються в договорі, що укладається між банком і учасником розрахунково-касових операцій.

Згідно з договором банківського рахунка банк зобов'язується: від­кривати підприємству-клієнту поточний або інший рахунки, зара­ховувати на них суми, що надходять від клієнта; перераховувати суми, належні клієнту; із доручення клієнта, а в передбачених законодав­ством випадках — без такого доручення списувати відповідні суми з рахунка клієнта для зарахування їх на рахунки одержувачів; при­ймати від клієнта і видавати йому або за .його дорученням готівку. Клієнт зобов'язується дотримуватися встановлених у договорі й ін­струкціях НБУ правил.

Для відкриття рахунка необхідно подати такі документи: заяву встановленого зразка; належним чином засвідчені копії свідоц

тва про державну реєстрацію установчих документів; документи про взяття особи на облік у податкових органах і Пенсійному фонді, в органах соціального страхування; довідку про статистичні коди; наказ (протокол зборів засновників) про призначення директора і головного бухгалтера; картку зі зразками підписів і печатки тощо.

Договір банківського рахунка - консенсуальний, двосторонньо зобов'язуючий, безстроковий, відплатний.

Поточні рахунки відкриваються в національній та іноземній валютах.

( Готівкові розрахунки — це спосіб здійснення розрахунків, при яко-

\ му платіж провадиться паперовими грошимаабо металевою монетою, який регламентується Законом України «Про застосування реєстра­торів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчу­вання і послуг» від 06.07.1995 р. (у редакції від 01.06.2000 р.) і Поло­женням про ведення касових операцій у національній валюті в Украї­ні, затвердженим постановою Правління НБУ від 19.02.2001 р. № 72.

Суб'єкти підприємництва при розрахунках готівкою в сфері тор­гівлі, громадського харчування і послуг зобов'язані використовува­ти належним чином зареєстровані реєстратори розрахункових опе­рацій (далі - РРО),- пристрої або програмно-технічні комплекси з реалізованими фіскальними функціями, а також розрахункові кни­жки з номерними розрахунковими квитанціями й книги обліку роз­рахункових операцій.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А також для вегетативного розмноження.
3. А. В. Дудник 1 страница
4. А. В. Дудник 10 страница
5. А. В. Дудник 11 страница
6. А. В. Дудник 12 страница
7. А. В. Дудник 2 страница
8. А. В. Дудник 3 страница
9. А. В. Дудник 4 страница
10. А. В. Дудник 5 страница
11. А. В. Дудник 6 страница
12. А. В. Дудник 7 страница

Переглядів: 457