• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Роздіп 12 9 страница

тний контроль здійснюється на різних підставах, але поза конк­ретним приводом.

За обов'язковістю правову охорону конституції можна поділити на обоє 'язкову та факультативну. Перша передбачає покладення на певних суб'єктів обов'язків щодо вжиття відповідних заходів охо­рони конституції за певних обставин. Друга базується на власній ініціативі суб'єкта стати на захист конституції.

Світова практика свідчить, що організація охорони конституції може здійснюватися в таких формах:

• використання владних прерогатив президентом як гарантом
конституції;

• використання компетентними суб'єктами права законодавчої
ініціативи;

• встановлення особливого порядку (складнішого) перегляду та
внесення пропозицій щодо змін тексту чинної конституції;

• прямого конституційного нагляду, коли компетентний держав­
ний орган виявляє неконституційність акта, але сам його не
скасовує;

• опосередкованого конституційного нагляду, коли повноважні
органи (суди загальної юрисдикції) мають право не застосову­
вати закони (якщо, на їх думку, вони не відповідають консти­
туції) і звертаються за підтвердженням їх конституційності до
конституційного суду;

• попереднього та наступного конституційного контролю, коли
компетентні державні органи не тільки виявляють невідповід­
ність актів конституції, а й відхиляють те, що не відповідає ос­
новному закону;

• офіційного нормативного та казуального конституційного тлу­
мачення;

• конституційно-правового судового вирішення спорів щодо ком­
петенції органів державної влади та управління;

• конституційної експертизи правозастосовчої практики, коли
конституційний суд розглядає справи за скаргами про порушен­
ня основних прав і свобод громадян.

Європейська система охорони конституції історично пов'язу­ється з діяльністю спеціалізованих органів, насамперед конститу­ційних судів.

Головним суб'єктом правовідносин стосовно охорони і захисту Конституції України є народ України. Це випливає зі статті 5 Конс-

титуції України, яка встановлює, що "носієм суверенітету і єди­ним джерелом влади в Україні є народ", "народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування", "право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурпо­ване державою, її органами або посадовими особами". Народом України і тільки ним затверджується на всеукраїнському референ­думі попередньо прийнятий не менше як двома третинами (конс­титуційного складу Верховної Ради України) народних депутатів законопроект про внесення змін до розділу І "Загальні засади" (у ньому викладено основні принципи конституційного ладу), роз­ділу III "Вибори. Референдум" та розділу XIII "Внесення змін до Конституції України").

І хоча Конституцію України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей — приймає Верховна Рада України, внесення змін до тих її розділів, які становлять її фунда­ментальну основу, з метою запобігання будь-яким спробам змі­нити її суть здійснює народ.

У конституційно-правовому механізмі забезпечення охорони і захисту Основного Закону України чільне місце посідає Верховна Рада України. І в цьому Україна, безумовно, не становить виняток, адже традиційно в більшості держав світу саме парламенти відігра­ють значну роль у забезпеченні дотримання і охорони конституції. Адже приймаючи конституцію, парламент розраховує на тривалий період її дії, а тому й встановлює складний механізм її зміни по­рівняно з іншими нормативно-правовими актами.

Верховна Рада України фактично здійснює попередній контроль щодо відповідності Конституції України (конституційності) за­конів, оскільки у процесі їх обговорення і прийняття вона пере­віряє проект на відповідність Конституції. Як відомо, Регламен­том Верховної Ради України передбачається три читання кожного законопроекту і на будь-якому з цих читань за наявності підстав він може бути відхилений як такий, що не відповідає Основному Закону.

Верховна Рада України фактично здійснює і наступний конт­роль, оскільки має право скасовувати закони чи вносити в них зміни.

Про особливе місце Верховної Ради України в механізмі забез­печення охорони і захисту Конституції свідчать її повноваження

щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим при порушенні нею Конституції України і законів України (при цьому Конституція передбачає наявність відповідного висновку Конституційного Суду України на запит Верховної Ради України), а також здійснення парламентського контролю в межах, визначених Конституцією України.

Верховна Рада України здійснює контроль за діяльністю Кабі­нету Міністрів України, використанням коштів Державного бюд­жету України (безпосередньо здійснює Рахункова палата від імені Верховної Ради), додержанням конституційних прав і свобод лю­дини й громадянина (безпосередньо здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини). Зрозуміло, що в межах, визначених Конституцією України, Верховна Рада України здійс­нює контроль за конституційністю діяльності інших владних струк­тур, у тому числі й Президента України.

Здійснюючи свої повноваження, Верховна Рада України так само повинна діяти в межах Конституції України, особливо щодо прийняття законів. Проте доводиться констатувати, що Верховна Рада України не завжди є прикладом дотримання Конституції Ук­раїни. Про це свідчить, наприклад, невиконання (часто-густо) на­родними депутатами України частини третьої стаття 84 Конституції України, якою встановлюється, що "голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом осо­бисто". Це стало підставою для конституційного подання Прези­дента України щодо офіційного тлумачення зазначеного положен­ня, стосовно якого 7 липня 1998 р. було прийнято Рішення Конс­титуційного Суду України. Конституційний Суд вирішив, що "положення частини третьої статті 84 Конституції України щодо здійснення народним депутатом України голосування на засідан­нях Верховної Ради України означає його безпосереднє волевияв­лення незалежно від способу голосування, тобто народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів Ук­раїни на засіданнях Верховної Ради України".

Отже, проблема дотримання Конституції України актуальна й для Верховної Ради України.

У забезпеченні дотримання і охорони Конституції України значну роль відіграє Президент України. Стаття 102 Конституції України чітко регламентує, що Президент України є гарантом додержання Конституції України.

Здійснюючи свої повноваження згідно зі статтею 106 Конс­титуції України, Президент України забезпечує належне виконан­ня конституційних обов'язків усіма державними органами. Дося­гає він цього як шляхом безпосереднього звернення до органів та посадових осіб, дії яких не відповідають нормам Конституції Ук­раїни, так і за допомогою компетентних у цій сфері державних органів. Зокрема, згідно з частиною першою статті 151 Консти­туції України за зверненням Президента України Конституційний Суд України дає висновки про відповідність Основному Закону чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних до­говорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання зго­ди на їх обов'язковість.

Способами забезпечення Президентом України дотримання Конституції України є відкладальне вето (стаття 94 та пункт 30 ча­стини першої статті 106) і призначення всеукраїнського референ­думу щодо змін Конституції України (відповідно до статті 156 та пункту 6 частини першої статті 106).

Президент України наділений контрольними повноваженнями щодо охорони Конституції України. Так, він має право скасовува­ти акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим (пункт 16 частини першої статті 106 Конституції України). Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Конс­титуції України "від 8грудня 2004р. зазначений проект викладено в іншій редакції, зокрема Президент України "зупиняє дію актів Кабі­нету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності" (пункт 15 частини першої статті 106), "скасо­вує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим " (пункт 16 частини першої статті 106). Президент України з мотивів невідпо­відності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та закона України може зупи­нити дію цих нормативно-правових актів з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (час­тина друга статті 137 Конституції України).

Президент України формує органи чи бере участь у створенні (формуванні) органів, діяльність яких пов'язана зі здійсненням конституційного контролю. Так, він за згодою Верховної Ради України призначає Прем'єр-міністра України, припиняє його пов­новаження і приймає рішення про його відставку (пункт 9 частини

першої статті 106). Ця норма відповідно до Закону України "Про внесення змін до Конституції України " від 8грудня 2004р. має таку редакцію: Президент України "вносить за пропозицією коаліції депу­татських функцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України (див. цю статтю в зазначеному Законі), подання про призначення Верховною Радою України Прем 'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п 'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції".

Президент України призначає за згодою Верховної Ради Украї­ни на посаду Генерального прокурора України (пункт 11 частини першої статті 106) і третину складу Конституційного Суду України (пункт 22 частини першої статті 106); утворює суди у визначеному законом порядку (пункт 23 частини першої статті 106); формує Раду національної безпеки і оборони, яка координує й контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони (стаття 107).

Важливе значення в забезпеченні дотримання і охорони Конс­титуції України, реалізації конституційного контролю мають акти Президента України. Відповідно до частини третьої статті 106 Конс­титуції України "Президент України на основі та на виконання Конституції видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України". Як зазначалося, Президент Ук­раїни має право вето щодо прийняття Верховною Радою України законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Вер­ховної Ради України (пункт 30 частини першої статті 106), але та­кого права він не має щодо законів про внесення змін до Консти­туції України.

Роль Президента як глави Української держави, гаранта Конс­титуції не означає відсутності контролю за його діяльністю. Фор­мами такого контролю є інститути громадської думки: засоби ма­сової інформації, опитування громадян, референдуми щодо за­конопроектів, які виносить Президент. До важливих інструментів такого контролю належить Конституційний Суд України, який на підставі частини першої статті 150 Конституції України вирішує питання відповідності Конституції України актів Президента Ук­раїни.

І загалом, саме Конституційний Суд України відіграє осново­положну роль у забезпеченні дотримання, охорони і захисту Ос­новного Закону.

Згідно зі статтями 147 та 150 Конституції України Конститу­ційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання про відповідність Конституції Ук­раїни законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим і дає офіційне тлумачення Конституції України і законів України. Згідно зі стат­тею 151 Конституції України Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних між­народних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обо­в'язковість, а за зверненням Верховної Ради України дає висновки щодо додержання конституційної процедури розслідування і роз­гляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Відповідно до статті 159 Конституції України Конс­титуційний Суд України дає висновки щодо відповідності законо­проекту про внесення змін до Конституції України вимогам ста­тей 157 і 158 Конституції України, а згідно з пунктом 28 статті 85 Конституції України — висновки щодо порушення Верховною Ра­дою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України в разі дострокового припинення її повноважень Верхов­ною Радою України.

Право Конституційного Суду України офіційно тлумачити Конс­титуцію України і закони України спрямоване також на дотриман­ня, охорону і захист конституційних положень. Тлумачення Конс­титуції України, яке здійснює Конституційний Суд України, є офіційним для всіх представницьких, виконавчих і судових орга­нів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, ор­ганізацій, посадових осіб, громадян та їх об'єднань.

Численні порушення Конституції України і законів України потребують активізації роботи Конституційного Суду, інших дер­жавних інституцій щодо забезпечення конституційної законності, а також прав і свобод громадян.

Конституційний Суд України сприяє формуванню демократич­ної практики застосування Конституції України, підвищенню її престижу і авторитету в національній правовій системі. Діяльність Конституційного Суду України має вирішальне значення для фор­мування в Україні демократичної, правової держави. Організацію,

завдання, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України розглянемо в розділі 17.

Загалом органи верховного конституційного контролю мають певну специфіку і такі ознаки:

• це виключно державні органи;

• належать тільки до системи органів державної влади;

• утворюються і функціонують як спеціалізовані органи консти­
туційного контролю і ця функція є основною, винятковою у їх
діяльності або однією з основних;

• безпосередньо в конституції закріплюються їх повноваження,
основи організації і діяльності щодо здійснення конституцій­
ного контролю;

• здійснюють контроль відповідності конституції, законам актів
вищих органів державної влади;

• наділені виключним правом вирішувати спори, які мають конс­
титуційне значення;

• у федеративній державі (США, Росія, Німеччина та ін.) тільки
вони здійснюють контроль за співвідношенням конституції і
законів федерації та конституції і законів її суб'єктів.

В окремих країнах світу до суб'єктів захисту і охорони консти­туції належать органи виконавчої влади.

Конституція України, закріплюючи право Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади спря­мовувати і координувати роботу міністерств, інших органів вико­навчої влади (стаття 116), не закріплює право відміни їх актів у ви­падках їх невідповідності Конституції України та законам України. Разом з тим на підставі статті 118 Конституції України "рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або голо­вою місцевої державної адміністрації вищого рівня".

Отже, є підстави вважати органи виконавчої влади України пев­ною мірою суб'єктами захисту і охорони Конституції України.

Світова практика засвідчує, що в механізмі охорони конституції важливе значення мають не тільки органи конституційної юстиції, а й суди загальної юрисдикції (йдеться про держави, де функ­ціонують суди конституційної юрисдикції).

Важливе місце в механізмі захисту конституційних положень по­сідають і суди загальної юрисдикції України.

Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про зас­тосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. зазначається: якщо суд, розглядаючи справу, має сумніви щодо конституційності закону, який необхідно засто­совувати, то він на прохання учасників процесу чи з власної іні­ціативи призупиняє справу і звертається з мотивованим рішенням (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до статті 150 Конституції України може порушувати перед Консти­туційним Судом України питання про відповідність Конституції України законів та інших нормативно-правових актів. Стаття 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлю , що Верховний Суд України є суб'єктом права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом Ук­раїни у випадках, передбачених пунктом 1 статті 13 зазначеного Закону, а саме щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

У державно-правовому механізмі забезпечення захисту та охо­рони норм Конституції України важливе значення мають органи прокуратури. Це випливає з їх завдань і функцій, передбачених статтею 121 Конституції України, яка проголошує, що "Прокура­тура України становить єдину систему, на яку покладаються (про це йшлося у розділі 15):

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у
випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять опе-
ративно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рі­
шень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших за­
ходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої
свободи громадян".

У Перехідних положеннях Конституції України, дія яких, як відомо, в основному закінчилася 28 червня 2001 p., встановлюєть­ся (пункт 9): "прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства — до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо конт-

ролю за додержанню законів, та до сформування системи досудо-вого слідства і введення в дію законів, що регулюють її функ­ціонування". А поки що в Законі України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. зі змінами, внесеними в нього Законом Украї­ни від 12 липня 2001 p., встановлюється (див. статтю 4 "Завдання прокурорського нагляду за додержанням законів"), що діяльність органів прокуратури спрямована на всебічне утвердження верхо­венства закону, зміцнення правопорядку і має завданням захист від неправомірних посягань:

• закріплених Конституцією України незалежності республіки,
суспільного та державного ладу, політичної та економічної сис­
тем, прав національних груп і територіального утворень;

• гарантованих Конституцією України, іншими законами Украї­
ни та міжнародними правовими актами соціально-економіч­
них, політичних, особистих прав і свобод людини й громадя­
нина;

• основ демократичного устрою державної влади, правового ста­
тусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.
Ефективному захисту і охороні Конституції України повинно

сприяти також урегулювання порядку внесення змін до неї. Такий порядок, зафіксований у розділі XIII "Внесення змін до Конс­титуції України", покликаний забезпечити стабільність конститу­ційного устрою і водночас динаміку його розвитку з урахуванням удосконалення суспільних відносин.

До суб'єктів констшуційної ініціативи, яким на підставі стат­ті 154 Конституції України надано право порушувати питання про внесення змін до Основного Закону України, належать Президент України або не менше третини народних депутатів конституцій­ного складу Верховної Ради України. Але подавати до Верховної Ради України законопроект про внесення змін до розділу І "За­гальні засади", розділу ПІ "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" можуть Президент Украї­ни або не менше двох третин народних депутатів конституційного складу Верховної Ради України.

У першому випадку законопроект про внесення змін до Консти­туції України вважається прийнятим, якщо його схвалено більшіс­тю конституційного складу Верховної Ради, а на наступній черго­вій сесії Верховної Ради за нього проголосує не менше двох третин конституційного складу Верховної Ради України.

У другому випадку законопроект про внесення змін до Консти­туції України має бути прийнятий не менше як двома третинами народних депутатів конституційного складу Верховної Ради Украї­ни і затверджений всеукраїнським референдумом, що призначаєть­ся Президентом України. Такий особливий порядок внесення та прийняття змін до розділів І, III, XIII Конституції України під­креслює їх особливе значення й необхідність забезпечення закріп­лених у них норм.

Водночас статтею 157 Конституції України заявлено, що "Конс­титуція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на пору­шення територіальної цілісності України". Конституція України не може бути змінена також в умовах воєнного чи надзвичайного

стану.

На захист Конституції України спрямовані також її норми про те, що Верховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі її положення і що законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту, який вноситься, вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

У висновку Конституційного Суду України мають бути вирі­шені такі питання:

• чи не скасовуються або чи не обмежуються законопроектом, що
вноситься на розгляд Верховної Ради України, права та свободи
людини й громадянина;

• чи не спрямований законопроект на ліквідацію незалежності

України;

• чи не спрямований законопроект на порушення територіальної

цілісності держави;

• за яких умов передбачається внесення змін до Конституції Ук­
раїни;

• чи не розглядатиметься законопроект Верховної Ради України
повторно в річний термін з дня прийняття рішення щодо ана­
логічного законопроекту;

• чи відповідає законопроект вимозі про те, що Верховна Рада
України не може протягом строку своїх повноважень двічі змі­
нювати одні й ті самі положення Конституції України.

Зауважимо також, що Конституція України закріплює можли­вості активних дій щодо її охорони. Так, стаття 55 встановлює, що кожному (очевидно, кожній особі й кожному громадянинові) га­рантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяль­ності органів державної лади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Отже, очевидно, що не тільки держав­ні структури, а й громадяни наділяються правами щодо охорони Конституції. І це є важливою передумовою побудови громадян­ського суспільства і правової держави.

Насамкінець зазначимо, що захист Конституції України, як і взагалі реалізація конституційних приписів значною мірою визна­чається рівнем освіти і культури юристів. Формування правової держави в Україні передбачає підвищення якості правового регу­лювання соціальних процесів, зміцнення правових засад держав­ного і громадського життя, конституційного ладу, посилення за­конності, поліпшення правового виховання громадян. А здійснення цієї державної стратегії неможливе без піднесення на новий якіс­ний рівень правової освіти й культури, професійної свідомості юристів.

Для охорони і захисту Конституції України важливе значення має також пошук владними структурами сучасних механізмів вирі­шення державно-правових конфліктів.

Питання для самоконтролю

1. Поняття охорони конституції.

2. Види охорони конституції.

3. Форми охорони конституції.

4. Суб'єкти охорони Конституції України.

5. Порядок та умови внесення змін до Конституції України.

Розділ 17

Конституційний Суд

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 315