Нові індустріальні країни: їхнє становлення і економічний розвиток 12 страница

та на Азовському морі, де широко використовували найману
працю. Йайнята "тафа" (артіль) рибалок отримувала поло-
вину виловленої риби, яку ділила між собою. Така форма
оплати праці, поширена за тих часів, була вигідна господа-
реві, бо стимулювала рибалок до збільшення вилову. Крім
того, на рибний промисел наймали робітників за почасову
оплату праці, яка становила приблизно 6—7 крб. на рік.

Крім ремісників-одинаків, на Запорожжі були майстерні,
в яких працювало по 10 і більше чоловік. Жвавим реміс-
ничим центром було передмістя Січі, де діяли майстерні,
які виготовляли та ремонтували зброю. До підприємств
ремісничого типу належали також водяні млини, їх кількість
на Запорожжі у 1774 p. становила 41.

Торгівля та фінанси Запорожжя визначалися особливо-
стями його господарства, способу життя і суспільного ладу.

Внутрішня торгівля обмежувалася продуктами харчуван-
ня й предметами побутового вжитку. Попит на ці товари за-
безпечували місцеве виробництво і кустарні ремесла. Для
Запорожжя велике значення мала зовнішня торгівля. На Січ
завозили предмети найпершої необхідності в козацькому
житті: хліб, горілку, тютюн, порох, інші бойові припаси, а та-
кож тканини і готовий одяг, смушки, дорогу зброю і кінську
збрую. Вивозили сіль, рибу, худобу, хутра. На територію За-
порожжя не допускався "царев кабак", тобто російська
державно-монопольна торгівля горілкою. Тут зберігалося ста-
родавнє, що сягало ще часів Київської Русі, право на вільний
продаж спиртних напоїв. Ними на Січі й у Вольностях міг
торгувати кожний, хто заплатив збір у військову скарбницю.

Кіш проводив політику відкритої економіки. У середині
XVIII ст. обсяг зовнішньої торгівлі Запорожжя складав
близько 1 млн крб. з пасивним торговим балансом або
перевищенням імпорту над експортом. Головним торго-
вим партнером та імпортером з території запорозьких
Вольностей була Росія. Широку торгівлю Запорожжя вело
також з Кримом і Польщею. Тримаючи в руках транзитні
шляхи і переправи на Дніпрі та на прикордонних польо-

вих річках, особливо через Буг, Тясмин і Синюху, січові власті
в своїх фіскальних інтересах контролювали експортно-
імпортні операції іноземних купців.

Скарб на Січі був сховищем не тільки грошей, а й різних
цінностей, які надходили в розпорядження кошового ота-
мана і кола (ради). Скарб був також архівом та складом
військових клейнодів і оздоб, виконував роль арсеналу, де
зберігалася вогнепальна зброя та бойові припаси. Крім того,
січовий скарб функціонував як державна скарбниця.

Посада й коло службових обов'язків скарбника січового
скарбу (шафара) походить з магдебурзького права. Під та-
кою назвою з 1536 p. у Вільні (Вільнюс) виборні урядовці
контролювали майно, доходи й витрати міста. І на Січі
шафар і його апарат приймали доходи, видавали гроші й
речі, вели облік касових сум і матеріальних цінностей, звіту-
вали кошовому та козацькій раді. Всього у владних струк-
турах Січі налічувалося більше двадцяти різних посад з
загальною чисельністю адміністративного персоналу 130
осіб. Крім курінних отаманів і полковників, діяльність яких
охоплювала всі сторони життя Запорожжя, статус безпосе-
редньої скарбової старшини мали два шафари, два підша-
фарії та кантаржей (хранитель мір і ваги) з невеликим
штатом канцеляристів. Така (другорядна) роль скарбової
старшини пояснюється устроєм Запорозької Січі, сила якої
не вимірювалась обсягом її бюджету, а грунтувалася на
фактично безплатній особистій службі та праці запорожців,
що не потребувало значного перерозподілу ресурсів.

Ресурси Січі формувалися з комбінації податків, нату-
ральних і особистих повинностей, оренди, регалій. Регалії
як спосіб одержання доходів характеризувалися монополь-
ним правом Коша розподіляти між куренями рибні та
звіриш лови, ліси й сіножаті при виключенні конкуренції з
боку сторонніх, тобто Кіш за прикладом європейських мо-
нархів зосереджував у своїх руках найдоходніші статті гос-
подарювання. По суті запорозькі регалії були приватно-
правовим інститутом.

Податки на Запорожжі стягували через ціни на товари
(непрямі або прямі податки), а також із доходів від про-
мислів. Козаки не сплачували податків на споживчі това-
ри на відміну від некозаків. Кіш тимчасово або постійно
звільняв від податків заслужених або збіднілих козаків.

Безперервні війни і походи вкрай розорили б Запорожжя,
якби тут частково не покривали витрати. Довгий час фіскаль-
на система Запорожжя об'єктивно могла опиратися лише на
зовнішні джерела — військову здобич, царське "жалованье".
Королі, потім царі і гетьмани, періодично посилали на Січ
гроші, провіант, різне спорядження. Наприклад, у 1696 p.
Петро І, котрий згодом так зненавидів запорожців, нагородив
кожного по карбованцю (горілка тоді коштувала 2 копійки
за кварту — майже один літр) і по відрізу сукна за спільну
перемогу над турками під Азовом. Доходи скарбу доповню-
вали торгові податки з товарів у момент їх вивезення на ри-
нок, мито за перевезення й транзитну торгівлю, тобто посе-
реднє оподаткування, а також податки з промислів і оренди.
Фінансовий стан Січі залежав від надходження високолік-
відних активів: золота і срібла, а також дорогого посуду і
зброї, цінних тканин, килимів, коней і худоби.

З часом значення джерел доходів змінювалося. Військо-
ва здобич, що мала надзвичайно важливе значення в XVI і
XVII ст., яку в часи кошового отамана І. Сірка брали в
Криму і Туреччині незліченно, втрачає свою колишню роль.
І причини тут швидше культурно-економічні, ніж воєнно-
політичні. Тривалий приплив дорогоцінних металів і кош-
товностей так й не збагатив Січ, бо імпорт на Запорожжі
завжди переважав експорт. Перехід від епізодичного на-
сильницького здобичництва до мирного господарювання був
економічно вигідним.

Відомо, що при ліквідації Запорозької Січі в 1775 p. від
неї залишилася "військова сума" в 120 тис. крб. У термі-
нах сучасного бюджетного рахівництва ця сума є залиш-
ком січового кошторису на друге півріччя 1775 p. та вільна
касова готівка, яка повинна залишатися на початок 1776 p.

Отже, у річному вирахуванні обсяг бюджету Запорозької
Січі в останній рік її існування можна прийняти в 200 тис.
крб. У валюті початку 90-х років XX ст. січовий бюджет
оцінюється в 10—12 млн американських доларів.

Запорозька Січ не мала власної банківської та грошової
систем. В обігу перебували гроші різних країн. Так, при арешті
останнього кошового отамана Запорозької Січі П. Кальни-
шевського в нього, крім російських паперових асигнацій, була
знайдена велика сума металевих монет: російські золоті
червінці і срібна монета, турецькі леви, австрійські й гол-
ландські талери, єфимки та ін. Через відсутність власної ва-
люти Січ іноді переживала грошовий "голод" — нестачу гот-
івки, що, звичайно, супроводжувалося великим попитом на
гроші як платіжний засіб і погонею за грошима як скарбом.

На Січі здійснювалися досить значні кредитні операції
й продаж цінностей з відстрочкою платежів. При ліквідації
Січі в інвентарних описах конфіскованого майна старши-
ни разом з готівкою зазначені векселі й боргові розписки
на тисячі карбованців.

На Запорожжі існував і державний кредит. Наприклад, у
1770 p. Кіш позичив "із військової суми" різним купцям
більше 1000 крб. Отже, Січ завжди залишалась економічною
структурою, яка значною мірою самозабезпечувалась продук-
цією власних промислів й господарювання на власній тери-
торії (у Вольностях запорозьких козаків). Разом з тим Січ
не була і замкненою державою. Маючи лишки одних благ і
нестачу інших, вона вела активну зовнішню торгівлю.

При відсутності приватної власності на землю на Запо-
рожжі не заборонялась і не обмежувалась рухома приват-
на власність (гроші, речі, худоба, човни). Обидві форми влас-
ності — колективно-військова та індивідуально-приватна
не протистояли одна одній, а співіснували.

Господарський і взагалі державний устрій Запорозької
Січі, що складався в процесі самостійного розвитку україн-
ського суспільства, був, без сумніву, і продуктом міжнарод-
ного впливу. Запорозька господарська система несе в собі

колорит епохи, передає характер життєдіяльного україн-
ського народу — працелюба, промисловця, воіна-колоніза-
тора степової окраїни. Засновуючись на національному
грунті, вона відповідала народним звичаям, способу того-
часного життя.

XVI—XVIII cm. були періодом генезису тдустріаль
ного суспільства, панування мануфактурного вироб
ництва і формування ринку найманої праці, станов-
лення фермерського господарства та світового ринку.
Український народ вступив у цю добу, не маючи мож
ливостей розвивати власне господарство і вільно роз
поряджатися природними багатствами рідної землі.
Українська козацька держава, утворена в ході Визволь-
ної війни середини XVII cm., поступово втратила свою
незалежність. Господарський розвиток українських зе
мель визначався економічними системами Речі Поспо
литої та Московської держави, до яких вони належали.

Тоді як у США та Західній Європі розвивалися вільні
фермерські господарства, грошова рента, оренда землі,
використовувалася наймана праця, в Україні протя
гом XVI—XVIII cm. утвердилася панщинно кріпосни
цька система. Зміцніло землеволодіння магнатів і
шляхти, які були власниками фільварків. Селяни ста
ли кріпаками, опинившись в особистій, земельній, су
дово адміністративній залежності від панів землевлас
ників. Правда, у той період в Україні існувало коза
цьке землеволодіння з вільною працею на власній землі,
тривав процес покозачення селянства і звільнення його
від феодальної юрисдикції. Частина селян, оселившись
на слободах південної України, Черкащини, Лівобереж
жя, визволялися від панщини і позаекономічного при
мусу. Козацька селянські війни кінця XVI — першої
половини XVII cm. були боротьбою за збереження осо
бистоі свободи, за вільну хліборобську працю.

У результаті Визвольної війни українського наро
ду середини XVII cm., що відбувалася одночасно з Анг
лійською буржуазною революцією, на більшій території
України основними формами землеволодіння стали
державна, козацька, селянська власність, було скасо-
вано кріпосне право. Однак збереження напівфеодаль
них землеволодінь, монастирів православної церкви,
дрібної шляхти стало прецедентом для відродження
кріпосницьких відносин, їх реставрації сприяв той
факт, що Українська козацька держава не зуміла збе
регти єдину територіальну цілісність українських
земель і була знищена внаслідок колоніальної політи
ки російського царизму. В Гетьманщині виникли при
ватні та рангові землеволодіння козацької старши-
ни. Після поразки під Полтавою 1709 p. і зруйнування
Запорозької Січі 1775р. з'явилися маєтності росій
ських, німецьких, сербських, грузинських та інших іно-
земних феодалів. Наприкінці XVIII cm. селяни і козаки
були закріпачені. Панщинно кріпосницька система
відновилась і на західних та правобережних україн
ських землях, що залишилися у складі Речі Посполитої.

У промисловості України мануфактурний період
почався в XVI cm. одночасно з країнами Західної Євро-
пи. Великі централізовані мануфактури з'явилися в
другій половині XVIII cm. В умовах панщинно кріпос
ницької системи розвивалися селянські, купецькі ма
нуфактури, засновані на вільнонайманій праці, а та
кож казенні та посесійні мануфактури, де застосову
валася праця кріпосних селян.

В Україні зміцнювалися економічні зв'язки окре
мих районів, йшов процес утворення національного
ринку, що формувався як складовий елемент європей-
ської й світової господарської системи. На ці процеси
негативно впливали Московська держава і Річ Поспо
лита, які спрямовували свої зусилля на ліквідацію са-
мостійної України, перетворення й на колонію.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нові індустріальні країни: їхнє становлення і економічний розвиток 11 страница	\|	Запитання і завдання для самоперевірки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.