• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекції по трудовому праву України 1 страница

Тема І

Тема І. Предмет, метод і система трудового права

1. Поняття і предмет трудового права

Однією із найважливіших галузей в нині діючій пра­вовій системі України є трудове право. Сутність і зміст цієї галузі права досить красномовно відображає її назва. Суспільне життя складне, багатоманітне і має різні фор­ми прояву, однією із яких є трудова діяльність його членів. Остання виступає засобом створення матеріальних по­треб, які забезпечують життєдіяльність, а значить, існу­вання людини. Задоволення матеріальних потреб забез­печується в процесі їх виробництва, що виник разом з існуванням людини і досяг розвитку від найпростіших знарядь праці до найдосконаліших сучасних конструкцій і технологій.

Будь-яке виробництво неможливе без застосування праці людей. Матеріальні цінності і блага, що створюються в процесі виробництва,— це результат праці лю­дей, результат їх цілеспрямованого впливу шляхом пев­них дій, рухів, прийомів на окремі предмети навколиш­нього світу з метою створення інших предметів чи отри­мання результатів; з іншого боку — це результат взає­модії, взаємостосунків і взаємовідносин між людьми в процесі застосування праці з тією ж метою. Право, як сукупність норм і правил поведінки, регулює певні сфе­ри суспільних відносин, і будь-які з них набувають фор­му правових, якщо вони врегульовані нормами права. Що ж до трудових відносин, то таку функцію виконує тру­дове право.

Все вищесказане підкреслює роль і значення трудових відносин, які виникають в процесі застосування праці, і тим самим обумовлює місце, роль і значення трудового права в правовій системі.

Слід зазначити, що характер трудових відносин визна­чається формою власності на застосовувані в процесі праці засоби виробництва і характером розподілу та привлас­нення результатів праці, що, власне, і є проявом форми власності.

Природа людини така, що її діяльність, а значить і ре­зультати її праці, залежать від зацікавленості людини в ній. Зацікавленість же в значній мірі визначається її зв'яз­ком з матеріальними цінностями в процесі праці: засоба­ми виробництва, предметами праці, створеними матері­альними благами. Якщо працівник виступає їх власником, він прямо і максимально зацікавлений в позитивних ре­зультатах своєї праці. Найманий працівник зацікавлений не стільки в кінцевих результатах праці, скільки в вигід­ному продажу своєї праці, і його участь у виробничому процесі спрямована на отримання максимальної платні, а не найбільших досягнень і найкращих результатів.

Власність на засоби і предмети виробництва та резуль­тати праці зумовлює поділ учасників трудових відносин на роботодавців і найманих працівників. Узгодження їх інтересів викликає необхідність регулювання трудових відносин, що виникають між ними. Саме це відноситься до компетенції трудового права.

Як галузь права трудове право зародилось за капіталі­стичної формації, перехід до якої, зумовлений розвит­ком суспільних відносин, призвів до ліквідації кріпос­ницької залежності, відокремлення великих мас людей від засобів виробництва і тим самим, вирішивши питан­ня власності на користь певної, значно меншої частини суспільства, змусив інших для забезпечення своєї життє­діяльності пропонувати на ринку єдине, що в них було, — свою здатність до праці; спричинив появу найманої робочої сили.

Саме в такій ситуації, за умов зосередження власності на засоби виробництва в одних руках і свавільного вико­ристання найманої праці безправних робітників, під тис­ком їх вже організованих на той час виступів за поліпшення свого економічного становища, держава втрути­лась і взяла на себе функцію регулювання суспільних тру­дових відносин, метою якого було зменшити напружен­ня класової боротьби.

Таке регулювання проявлялось прийняттям законодав­чих актів, змістом яких були деякі соціальні гарантії для трудящих, і проводилось у рамках цивільного права. Перші нормативні акти з питань праці регулювали тривалість часу роботи і відпочинку, оплату і охорону праці, соці­альне забезпечення робітників.

Згодом регулювання трудових відносин, зазнавши змін і удосконалення, виділилось у самостійну правову галузь, суть якої найбільш точно відображає термін «трудове пра­во», тому що охоплює широке коло питань, пов'язаних з реалізацією людиною її здатності до праці і наслідка­ми, породженими цим фактом.

Головними серед них є питання, що стосуються трудо­вих відносин, які виникають безпосередньо в процесі за­стосування праці — у сфері виробництва матеріальних і духовних благ, в сфері обслуговування. Слід зазначити, що трудові відносини, як об'єкт регулювання трудового права, базуючись на найманій праці, є ланкою виробничих відносин, які виникають внаслідок приєднання робітника до складу трудового колективу підприємства чи організації шляхом укладення трудового договору з його власником чи уповноваженою ним особою. В результаті робітник, влаштовуючись на роботу, бере на себе обо­в'язок виконувати певні трудові функції в умовах дотри­мання вимог правил внутрішнього трудового розпоряд­ку, що діють на цьому підприємстві. Лише трудові відно­сини, які виникають на вище означених умовах, є пред­метом регулювання трудового права. Тобто змістом тру­дового права є регулювання трудових відносин, які ви­никають безпосередньо в процесі застосування праці, до того ж найманих працівників.

Трудові відносини, засновані на праці власників (влас­ників-підприємців, працівників, що зайняті індивідуальною трудовою діяльністю), не відносяться до сфери ре­гулювання трудового права. Останнє стосується і праці суддів, прокурорсько-слідчих працівників, служби в орга­нах Міністерства внутрішніх справ. Збройних силах, в воєнізованій охороні, де регулювання відносин здійснюється спеціальними законами, положеннями, за­твердженими відповідними постановами Верховної Ради чи Кабінету Міністрів, а також Дисциплінарними стату­тами.

Крім безпосередніх трудових відносин по застосуванню праці до предмета регулювання трудового права відно­сяться також відносини, які виникають навколо трудо­вих: межують з ними чи є похідними від них,— так чи інакше пов'язані з ними. До таких відносяться:

— організаційно-управлінські відносини, бо праця, як цілеспрямована дія, для досягнення поставленої мети по­требує належної організації і керування її процесом;

— соціально-партнерські відносини, які відобража­ють колективні трудові відносини і виникають між профспілковими організаціями чи іншими представ­никами працюючих і адміністрацією з приводу засто­сування норм трудового права, покращення умов праці та ін.;

— відносини, які виникають під час розгляду трудових спорів у випадку виникнення конфліктних ситуацій між роботодавцем і працівником чи трудовим колективом, які розглядаються в комісіях по трудових спорах, створе­них на підприємствах (в установах, організаціях), на при­мирних комісіях, за участю посередників чи трудовим арбітражем;

— відносини, які приходять на зміну трудовим і зали­шаються між роботодавцем і працівником в разі тимча­сової чи постійної втрати останнім працездатності або досягнення пенсійного віку, і які виникають тільки у зв'язку з трудовою діяльністю.

Таким чином, предмет трудового права складають тру­дові і супутні їм чи похідні від них суспільні відносини, існування яких обумовлене безпосереднім зв 'язком з трудовими відносинами.

З'ясування предмета трудового права є важливим хоча б тому, що від чіткості встановлення переліку суспільних відносин, які входять в його компетенцію, залежить вста­новлення сфери застосування трудового законодавства.

Оскільки формою прояву права є правова норма, вста­новлена в нормативному акті, то змістом трудового пра­ва є норми, які містяться в законах та інших норматив­них актах, що встановлюють порядок вирішення основ­них питань трудових відносин.

Отже, трудове право— це сукупність зведених в систему правових норм, які регулюють суспільні трудові і пов'язані з ними відносини з приводу реалізації громадянами їх здат­ності до праці.

2. Методи трудового права

Якщо предмет трудового права відповідає на запитан­ня, що є об'єктом регулювання, які суспільні відносини регулюються цією галуззю права, то метод трудового права пояснює, як саме право регулює суспільні трудові відно­сини.

Метод (від гр. methodos - дослідження) — означає прийом, спосіб, характер дії. Сутність методу трудового права в тому, що регулюючий вплив на учасників трудо­вих відносин здійснюється за допомогою правових норм, встановлених чи закріплених в законах, підзаконних та інших нормативних актах.

Концептуально метод трудового права базується на зо­бов'язальному, рекомендаційному дозвільному принци­пах.

Відповідно до першого принципу суб'єкти трудового права зобов'язані виконувати те, чого від них вимагає закон; другого — мають право користуватись чи ні для врегулювання трудових відносин нормами, запропоно­ваними державою, вони не обов'язкові для виконання;

третього — суб'єкти трудових відносин самостійно виз­начають для себе права і обов'язки при виконанні трудо­вих повноважень, в договірному порядку з власної ініціа­тиви приймають норми, що не суперечать законодавству України, і не мають права їх змінювати без взаємної зго­ди.

Залежно від цього розрізняють два методи правового регулювання суспільних трудових відносин. Першим є метод державного регулювання, або імперативний. Це метод владних приписів, вимог закону і вказівок вище­стоящих органів у формі наказів і заборон. У трудовому праві це норми, спрямовані на встановлення рівня мінімальних гарантій у сфері застосування праці: забез­печення здорових і безпечних умов праці, регулювання праці деяких категорій працюючих, в тому числі жінок і неповнолітніх, обов'язкові для всіх суб'єктів трудових правовідносин, і діяльність останніх не може їм супере­чити.

Другий метод — це локальний метод правового регулю­вання праці, за допомогою якого встановлюються нор­ми, що конкретизують принципові положення актів ви­щого рівня з врахуванням реальних можливостей конк­ретного підприємства (установи, організації) і діють тільки на ньому. Це норми, які охоплюють регулювання робочого часу і часу відпочинку (правила внутрішнього трудового розпорядку), оплати праці (у вигляді положень про преміювання) і т.ін. Особливістю локального методу правового регулювання трудових відносин є ініціатива і участь в цьому процесі самих працюючих, і прийняття таких норм — це результат переговорів між роботодав­цем і найманими працівниками та їх представниками — професійними спілками, причому спільне прийняття. Ос­кільки таке регулювання проводиться, як правило, в формі колективних договорів, то цей метод інколи ще називають колективно-договірним. Порядок розробки і прийняття локальних нормативних актів врегульований діючим трудовим законодавством.

Нині, в умовах переходу до ринкової економіки, різно­маніття організаційно-правових форм підприємництва, держава встановлює лише мінімальні гарантії в сфері праці, залишаючи роботодавцям, працівникам і їх пред­ставникам досить широке поле діяльності в регулюванні питань праці. Тому все активніше розвивається локальна нормотворчість, заснована на рекомендаційному прин­ципі регулювання трудових відносин.

3. Трудове право в правовій системі України

Виходячи з наявності чітко визначеного змісту і предме­та трудового права, можна стверджувати, що трудове право є самостійною галуззю єдиної правової системи України, хоча в процесі розробки і вирішення питань, що стосу­ються цієї галузі права, та застосування його норм трудо­ве право взаємодіє з іншими правовими галузями.

Так, основні права і обов'язки громадян, закріплені в Конституції України, є принципами, на яких будується трудове право і які конкретизовані в КЗпП — основному законодавчому акті трудового права. Це підтверджує зв'я­зок трудового права з конституційним правом.

Вище вже вказувалось на історичний зв'язок трудового права з цивільним, оскільки зародилось воно в надрах останнього, і сьогодні наука трудового права в своїх роз­робках спирається на цивільно-правові вчення про правосуб’єктність громадян і організацій, договори, позов­ну давність, умови цивільно-правової відповідальності.

Про тісний функціональний зв'язок різних галузей права свідчать комплексні нормативні акти. Наприклад, в За­коні України «Про підприємства в Україні» від 27 берез­ня 1991 року поряд зі статтями, що передбачають ци­вільно-правові норми, є статті, які містять норми трудо­вого, а також фінансового і адміністративного права. В цьому плані важливого значення набуває питання роз­межування сфери дії норм цивільного та трудового права стосовно регулювання відносин, пов'язаних з працею,

особливо в питаннях відповідальності сторін договору в конфліктних ситуаціях.

Нормами трудового законодавства регулюються трудові відносини, встановлені за допомогою трудового догово­ру, коли працівник, виконуючи свою трудову функцію, виступає членом трудового колективу, виконує свої тру­дові обов'язки, підкоряючись внутрішньому трудовому розпорядкові, прийнятому на даному підприємстві, в установі чи організації.

Але коли громадянин реалізує своє право на працю в рамках цивільно-правових угод (договір підряду, дору­чення і т. ін.), предметом яких виступає уже остаточний результат праці, а не сам трудовий процес, то такі відно­сини регулюються нормами цивільного права.

Адміністративні правові відносини та трудові відносини зближує нерівноправність статусу їх суб'єктів. У таких відно­синах одна сторона наділена владно-організаційними по­вноваженнями щодо іншої. Отже, методи регулювання тру­дових та адміністративно-правових відносин тотожні. Що ж до розмежування сфери застосування норм адміністра­тивного та трудового права, то слід зазначити, що адмі­ністративним правом регулюються відносини, які вини­кають внаслідок застосування владних повноважень орга­ну влади (державної організації) до відповідального пра­цівника, які між собою хоч і не перебувають у трудових відносинах, але в силу виконання своїх трудових (функці­ональних) обов'язків перші зобов'язані здійснювати кон­троль за виконанням своїх обов'язків другими.

Трудове право пов'язане з фінансовим правом у тій ча­стині, що стосується регулювання відносин з приводу утворення і витрачання Пенсійного фонду та Фонду со­ціального страхування.

Все вищевикладене підтверджує тісний зв'язок трудо­вого права з іншими галузями правової системи України. Така взаємодія всіх галузей права забезпечує всебічне правове регулювання суспільних відносин, за умови чітко­го розмежування сфери їх правового впливу.

4. Система трудового права

Слово «система» походить від грецького 8у5Іет — букв. ціле, складене з частин. Воно має кілька тлумачень, перше з яких — порядок, зумовлений планомірним, правиль­ним розміщенням частин у певному зв'язку.

Система будь-якої галузі права — це її структура, внут­рішня будова галузі, певним чином організована су­купність норм, що регулюють відносини, які становлять предмет цієї галузі.

Виходячи із цього загального тлумачення, можна ска­зати, що система трудового права— це структурне групу­вання і об'єднання взаємопов'язаних правових норм з пи­тань регулювання суспільних трудових відносин.

Групування норм трудового права, зведення їх в певну систему зумовлене методологічним підходом до вивчен­ня законодавства про працю, усвідомлення основних принципів і розуміння норм трудового права. Правові норми із сфери застосування праці систематизовані за науково-об'єктивними критеріями.

Схематично систему трудового права можна зобразити _ так:

Як видно зі схеми, основними елементами системи тру­дового права України є загальна і особлива частини.

Загальну частину складають норми, які стосуються всіх суспільних відносин, що регулюються трудовим правом. Вони закріплюють основні поняття і принципові поло­ження трудового права, з'ясовують основоположні мо­менти в сфері трудових правовідносин. Наприклад, в будь-яких трудових відносинах, що виникають з конкретного питання: укладення трудового договору, порушення дис­ципліни праці, матеріальна відповідальність сторін тру­дового договору — завжди виникає потреба встановлен­ня суб'єктів цих трудових правовідносин, з'ясування їх повноважень, рівня відповідальності і т. ін. Саме тому нор­ми щодо суб'єктів трудового права є загальними і ста­новлять зміст загальної частини трудового права. До за­гальних, як видно зі схеми, відносяться норми, які виз­начають джерела трудового права, класифікують суб'єктів трудових правовідносин, встановлюють їх правовий ста­тус, визначають порядок підготовки і укладення колек­тивних договорів, а також порядок контролю за їх вико­нанням та міру відповідальності; сюди входять норми з правового забезпечення реалізації права на працю, які визначають поняття безробітного, працевлаштування і його правові форми.

Особливу частину складають норми, які регулюють де­які складові трудових правовідносин з врахуванням особ­ливостей праці, необхідності її регулювання для певних категорій працівників. Це, наприклад, норми, які вста­новлюють загальний порядок прийняття і звільнення з роботи, тривалість часу роботи і відпочинку, порядок і форми оплати праці, вимоги з охорони і безпеки праці, в тому числі охорони праці жінок, неповнолітніх та інших категорій працівників і т. ін.

Більш докладно норми трудового права, що входять в його систему, будуть розглянуті в наступних главах підручника.

Що ж стосується системи, то її розуміння допомагає у вивченні трудового права, сприяє його подальшому удосконаленню, допомагає зорієнтуватись у різноманітті норм, які регулюють трудові правовідносини, і правиль­но їх застосовувати.

Оскільки трудове право регулює суспільні трудові відно­сини, які як і будь-який бік людського життя не стоять на місці, то і система трудового права, змістом якої є класифікація його норм, що відображають такі зміни, не є чимось раз і назавжди встановленим.

Її розвиток відбувається за рахунок розробки нових пра­вових норм та закріплення їх в законодавчих актах і відмо­ви від тих, що не відповідають вимогам життя і суспіль­ства, а це спричиняє не тільки кількісні зміни в системі трудового права, а й призводить до її якісного розвитку.

Систему трудового права слід відрізняти від системи трудового законодавства, про що піде мова в главі 2.

Тема 2. Принципи трудового права

Принципи галузі права — це основні ідеї і керівні по­ложення, які виражають її сутність і вказують на ос­новні напрямки політики держави в області правового регулювання суспільних відносин, відображають харак­тер розвитку останніх і спрямовують дію всієї системи права.

Принципи трудового права характеризуються економі­ко-політичною обумовленістю (оскільки визначаються політикою держави, базованою на соціально-економіч­них відносинах в суспільстві), предметною визначеністю і цілеспрямованістю, системністю, а також стабільністю.

Трудове право за своєю природою і по своїй суті є пра­вом захисту інтересів працюючої людини. Саме ця його сутність відображена в принципах трудового права, втіле­них в правові норми, які закріплені в законах та інших нормативних актах.

Основні принципи трудового права України закріплені в Конституції України і знайшли своє подальше відоб­раження в законодавчих актах з трудового права.

Принцип свободи праці. Свобода праці — об'єктивна ка­тегорія, яка разом з правом на працю визначає правові підстави життєдіяльності працездатних громадян. Цей принцип закріплено в статті 43 Конституції України. Він означає можливість для кожного громадянина вільно роз­поряджатися своєю здатністю до праці, вибирати про­фесію чи спеціальність відповідно до своїх здібностей і бажань, реалізовувати свої бажання щодо зайняття пра­цею як найманий працівник, підприємець чи особа, яка займається індивідуальною трудовою діяльністю.

Характерною соціально-правовою рисою принципу сво­боди праці є встановлення певних відносин між грома­дянином і державою, суть яких в обов'язку держави за­безпечити можливість реалізації права громадянина на працю шляхом створення для цього необхідних умов.

Реалізація цього принципу забезпечується шляхом вільного вибору працівника і втілюється в життя через укладення трудового договору з роботодавцем, в чому проявляється принцип договірного характеру праці, добро­вільного визначення взаємних прав і обов'язків.

Близько до нього примикає принцип визначеності тру­дової функції, який за смислом є уточнюючим щодо прин­ципу договірного характеру праці. Визначення в трудово­му договорі професії, спеціальності, посади і кваліфі­кації входить в основний зміст договору між працівни­ком і роботодавцем, і останній не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої тру­довим договором. Дія даного принципу проявляється і в зворотному напрямку — він встановлює повноваження працівника і міру його відповідальності за повноту і якість виконуваної роботи.

Основна ідея даного принципу — раціональність в організації суспільної праці.

Принцип єдності і диференціації умов праці. Трудове за­конодавство проголошує рівноправність всіх соціальних груп і окремих громадян стосовно реалізації їх права на працю, про що вже говорилось вище. Вона виражається в

наданні кожному члену суспільства рівних юридичних можливостей щодо застосування здатності до праці, а після реалізації ним свого права на працю — у встанов­ленні загальних, єдиних для всіх працюючих, норм, які забезпечували б високий рівень умов праці незалежно від сфери застосування праці і характеру виконуваних робіт.

Поряд з цим трудове законодавство враховує наявність об'єктивної специфіки окремих галузей виробництва, професійних, вікових і статевих особливостей праців­ників, територіальне розміщення підприємств, яка дик­тує диференційований підхід до правового регулювання праці.

Спрямування цього принципу — забезпечення соціаль­ної рівності для всіх працюючих.

Принцип стабільності трудових правовідносин прояв­ляється в тих законодавчих нормах, які закріплюють чітку регламентацію підстав для звільнення працівника з ро­боти за ініціативою роботодавця, заохочення до довго­тривалих трудових відносин на одному й тому ж підприєм­стві. Базування трудових відносин на принципі стабільності взаємовигідне для обох сторін: для роботодавця він забезпечує стабільний, кваліфікований і досвідчений ко­лектив, зусилля якого будуть спрямовані на підвищення якості і продуктивності праці, а для працівника — це гарантія зайнятості і впевненість в забезпеченні джерела свого існування.

• Принцип матеріальної зацікавленості у результатах праці випливає з того, що трудова діяльність — це спосіб за­доволення матеріальних і духовних потреб, в тому числі за допомогою коштів. Тому кожна праця має бути на­лежним чином оплачена, залежно від особистого вкладу працівника і кінцевих результатів праці. Закон захищає право кожного працівника на своєчасне одержання ви­нагороди за працю.

Принцип забезпечення охорони праці і здоров'я працівників у трудовому праві України є відображенням основної конституційної тези про те, що людина, її життя і здоро­в'я визнаються її найвищою соціальною цінністю. В цьо­му плані на роботодавця покладається обов'язок забез­печити санітарно-гігієнічні умови праці шляхом впро­вадження досконалих технічних засобів, які виключали б можливість виникнення виробничого травматизму і професійних захворювань.

Принцип свободи об'єднання і активної участі трудящих у встановленні умов праці та захисті своїх інтересів. Мова йде про громадські організації та представницькі органи працівників: профспілки, ради трудових колективів, ко­оперативні об'єднання, молодіжні, спортивні організації, творчі та наукові товариства. Трудове право, як ніяке інше, характеризується наданням широких повноважень праців­никам на участь в управлінні виробництвом, у встанов­ленні умов праці, соціальних гарантій. Цей принцип є підтвердженням розвитку і утвердження виробничої де­мократії, проявом соціального партнерства і спрямова­ний на захист інтересів працюючих.

Принципи трудового права сприяють однаковому ро­зумінню норм і положень трудового законодавства, до­помагають правильному тлумаченню та застосуванню нор­мативних актів. Однак сучасний стан соціально-економі­чного розвитку в Україні висуває на перший план вимо­гу гарантованості трудових прав працівників, що перед­бачає високий рівень організаційно-правових засобів їх забезпечення.

2. Законодавство з питань трудового права

Як уже зазначалось, праця, трудовий процес (сутність і зміст зв'язку між роботодавцем і найманим працівни­ком) і супровідні йому трудові та похідні від них відно­сини регулюються правовими нормами. Ці правові нор­ми відображені в законодавчих нормативних актах з тру­дового права. Останні й складають законодавство про працю, або трудове законодавство.

Отже, трудове законодавство— це сукупність зведених у систему нормативних актів з трудового права, виданих ком­петентними державними та іншими правомочними орга­нами.

Такі офіційні акти нормотворчості, якими встановлю­ються, закріплюються або скасовуються правові норми з питань праці, ще називають джерелами права. Сьогодні жодна з економічних систем не може обійтись без регу­лювання цих питань в законодавчому порядку. Від ефек­тивності правового регулювання суспільних відносин, а трудові відносини є їх складовою частиною, залежить рівень розвитку суспільства.

Законодавство України про працю спрямоване на вста­новлення високого рівня умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Трудове законодавство будь-якої держави виникає не на пустому місці. Воно базується на принципах, які визначаються характером державної влади, економіч­ними і політичними процесами в країні і які закріплені в її основному законі. Для України таким є її Кон­ституція.

Крім того, створення трудового законодавства прохо­дить під впливом нормотворчої діяльності інших держав, оскільки кожна з них знаходиться не в ізольованому про­сторі, а існує і функціонує в міжнародній правовій сис­темі.

Питанням місця і ролі Конституції України в створенні трудового законодавства та міжнародного впливу на роз­робку його норм присвячені наступні параграфи цієї гла­ви.

Нормативні акти з питань регулювання суспільних тру­дових відносин видаються вищими органами державної законодавчої і виконавчої влади — Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів;

органами державного управління — міністерствами і відомствами; органами місцевого самоврядування; без­посередньо підприємствами, установами, організаціями.! цим пояснюється ієрархічний принцип, на якому базуєть­ся система трудового законодавства.

Місце і роль нормативного акта в системі законодав­ства, його беззаперечна обов'язковість чи підпорядко­ваність іншим нормативним актам, його юридична сила визначаються правовим статусом нормотворчого органу, який його видав. Виходячи з цього, закономірним вигля­дає пріоритет актів законодавчої влади перед норматив­ними актами виконавчої влади, актів вищестоящих органів порівняно з нормативними актами нижчестоящих органів. Звідси випливають і вимоги стосовно відпо­відності змісту нормативних актів нижчого рівня нор­мам, встановленим в законодавчих та підзаконних актах вищого рівня, і сфера їх дії, і їх повноваження щодо при­зупинення чи скасування неправомірних актів.

Юридичну силу нормативного акта, який входить в си­стему трудового законодавства, виражає його назва.

Закон — це законодавчий правовий акт, що видаєть­ся вищим органом державної законодавчої влади або приймається референдумом і тому має вищу юридич­ну силу. Стосовно трудового законодавства таким є Конституція — основоположне джерело трудового права і закони України. Звід багатьох з них — Кодекс законів про працю (КЗпП) — єдиний систематизований зако­нодавчий акт, яким комплексно регулюються трудові відносини.

Закони поділяються на комплексні (включають норми не лише трудового, а й інших галузей права, наприклад Закони України «Про підприємства в Україні», «Про власність») і функціональні (містять норми окремого інсти­туту трудового права, наприклад Закон України «Про зай­нятість населення»).

Меншою юридичною силою характеризуються підзаконні нормативні акти, які видаються і приймаються централь­ними та місцевими органами. Серед них найбільшу юри­дичну силу мають укази і розпорядження Президента Ук­раїни з питань регулювання праці; далі йдуть постанови і розпорядження Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств і відомств. Всі вони видаються на виконання і в рамках закону і покликані усунути прогалини в право­вому регулюванні трудових відносин. Обов'язковою вимо­гою до підзаконних нормативних актів є їх відповідність змісту законодавчих актів та узгодженість з ними.

Нормативні акти міністерств і відомств складають значну частину в системі трудового законодавства, причому фор­мується вона з нормативних актів, виданих, з одного боку, галузевими міністерствами і відомствами, а з іншого — Міністерством праці або Державним комітетом з на­гляду за охороною праці (лише з питань охорони праці). Тому, з метою впорядкування видання міністерствами, відомствами, іншими органами державної виконавчої влади нормативних актів, забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій Указом Президента від 3 жовтня 1992 року введено з 1 січня 1993 року державну реєстрацію відом­чих нормативних актів Міністерством юстиції.

Нормативні акти місцевої влади не посідають помітного місця серед джерел трудового права.

Що ж до рішень Верховної Ради Автономної Республі­ки Крим, то сфера їх дії поширюється на всю територію республіки, але обов'язковою вимогою до них є те, що вони не повинні суперечити трудовому законодавству України.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 879