МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Лекції по трудовому праву України 8 страницаЗаконодавство забороняє залучення до надурочних робіт вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, жінок, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, та інвалідів без їх згоди (останніх ще й всупереч медичним рекомендаціям). Всі інші категорії працівників можуть залучатись до виконання надурочних робіт. Для проведення надурочних робіт власник або уповноважений ним орган повинен отримати дозвіл профспілкового органу. Такий дозвіл видається лише після перевірки підстав і підтвердження нагальної потреби в проведенні надурочних робіт. Відповідно до законодавства тривалість надурочних робіт не повинна перевищувати чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік для кожного працівника. Від надурочних робіт необхідно відрізняти роботу за ненормованим робочим днем. Остання встановлюється для працівників переважно керівного складу та державних службовців, характер роботи яких або їх трудові функції вимагають від них особливого режиму робочого часу, не завжди обмеженого нормальною тривалістю. Робота за ненормованим робочим днем — це викликана виробничою необхідністю погреба у виконанні працівником трудових функцій без додаткової їх оплати, яка компенсується наданням йому додаткової відпустки. Перелік професій і посад, відповідно до яких допускається робота за ненормованим робочим днем, встановлюється в додатках до колективного договору конкретного підприємства, установи, організації. Від надурочних робіт і роботи за ненормованим робочим днем відрізняються також чергування. Чергування — це перебування працівника на підприємстві, в установі, організації в неробочий час (по закінченню робочого дня, в вихідні та святкові дні), мета якого — оперативне вирішення невідкладних організаційних питань, які не входять до повноважень працівника відповідно до трудового договору. Чергування проводяться у виняткових випадках за погодженням з профспілковим комітетом і до нього залучаються працівники не частіше одного разу на місяць. Порядок їх проведення регулюється постановою Секретаріату ВЦРПС «Про чергування на підприємствах» від 2 квітня 1954 року. 3. Режим роботи і облік робочого часу Режим робочого часу — це розподілення часу роботи в межах доби чи іншого календарного періоду. До елементів режиму роботи відносяться час початку і закінчення робочого дня чи робочої зміни, початок і закінчення перерв у роботі, послідовність чергування змін. Режим роботи конкретного підприємства, установи, організації визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, розробленими на підставі типових правил власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом і затвердженими трудовим колективом. Лише для однозмінних підприємств, установ, організацій з метою кращої організації роботи пасажирського транспорту, дитячих дошкільних установ початок робочого дня встановлюється місцевою радою народних депутатів, па території якої ці підприємства, установи, організації знаходяться. Інші елементи режиму робочого часу розробляються ними самостійно. При застосуванні багатозмінного (дві і більше змін) режиму роботи працівники рівноправно чергуються в роботі відповідно до графіків змінності. Графіки змінності повинні бути розроблені відповідно до вимог законодавства щодо чергування працівників у змінах, тривалості змін, часу відпочинку між змінами і протягом зміни і затверджуються власником підприємства або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом. Навіть при однозмінній роботі початок і закінчення роботи може бути встановленим для різних працівників у різний час, то може бути обумовлено інтересами виробництва і потребами ефективності його організації. Такий порядок може стосуватись не тільки окремих працівників, а також окремих структурних підрозділів. На деяких виробництвах, характер роботи яких обумовлений нерівномірним розподілом об'ємів роботи, особливими умовами, відповідно до законодавства застосовується режим роботи з розподілом робочого часу на частини. Відповідно до ст. 60 КЗпП загальна тривалість роботи з таким режимом не повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня. Прикладом організації робіт з роздробленим робочим часом може слугувати режим роботи водіїв пасажирського транспорту, які виводяться на лінію як додаткові в часи пік, режим роботи акторів, артистів та інших працівників театрально-видовищних закладів, робочий час яких розподіляється для репетицій і виступів, працівників сільського господарства, зайнятих в тваринництві, і т.ін. Нововведенням останніх років стало запровадження так званих «гнучких» графіків роботи. Такий режим роботи передбачає самостійне регулювання працівником його робочого часу з відхиленням від встановленого на підприємстві (в організації, установі) режиму роботи в межах двох годин щодо початку і закінчення роботи. При цьому ним повинні обов'язково дотримуватись дві умови: повне відпрацювання встановленої законодавством для цієї категорії працівників сумарної тривалості робочого часу протягом облікового періоду і обов'язкове перебування такого працівника па робочому місці протягом фіксованого власником або уповноваженим ним органом часу. Рекомендації щодо застосування режиму гнучкого робочого часу на підприємствах, в установах, організаціях народного господарства затверджені постановою Держкомстату СРСР і ВЦРПС від ЗО травня 1985 року. Для підрахування робочого часу відповідно до законодавства застосовуються поденний і підсумований облік. Застосування поденного обліку робочого часу можливе при однаковій тривалості робочого дня протягом певного календарного періоду — тижня, місяця, року. Порядок ведення такого обліку визначається власником або уповноваженим ним органом самостійно і може здійснюватись як в кожному структурному підрозділі, так і по підприємству в цілому. На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, відділеннях і на деяких роботах, де за умовами виробництва не може бути дотримана щоденна однакова тривалість робочого часу, встановлена для даної категорії працівників, застосовується підсумований облік робочого часу за певні періоди: місяць, квартал, рік. Спеціальними правилами регулюється застосування підсумованого обліку робочого часу при вахтовому методі організації робіт (порядок ведення і застосування такого методу робіт передбачений Типовим положенням про вахтовий метод організації робіт, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 3 грудня 1981 р.), при обліку робочого часу працівників метрополітену, залізничного, водного транспорту, сільського господарства та ін. — відповідними спеціальними положеннями про робочий час і час відпочинку. § 4. Поняття і види часу відпочинку Відповідно до трудового законодавства, і в першу чергу Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Час відпочинку — це частина календарного часу, протягом якого працівник звільняється від виконання його трудової функції і яка надасться йому для відновлення його фізичного І морального трудового потенціалу. Законодавство передбачає такі види часу відпочинку: — перерви протягом робочого дня чи робочої зміни; — щоденні (міжзмінні) перерви; — щотижневі перерви (вихідні дні); — щорічні святкові (неробочі) дні; — щорічні відпустки. Перерви протягом робочого дня (зміни) надаються працівникам для відпочинку і харчування і відповідно до ст. 66 КЗпП не можуть перевищувати за тривалістю двох годин. Як правило, така перерва правилами внутрішнього трудового розпорядку надається через 4 години після початку роботи і триває від ЗО хв. до 1 години. Вона використовується працівником на свій розсуд і не включається до робочого часу, тому, відповідно, — не оплачується. До оплачуваних короткочасних перерв у роботі відносяться ті, що надаються працівникові для відпочинку і особистих потреб, в тому числі ті, що надаються працівникам, зайнятим на відкритих роботах в холодний період року, для обігріву, вантажникам для відпочинку і т.ін. Правом на такі перерви в роботі наділені жінки, які мають дітей віком до 1,5 року, для годування їх. Порядок надання таких перерв у роботі жінці регулюється ст. 183 КЗпП, а також Положенням про порядок і умови застосування праці жінок, які мають дітей і працюють неповний робочий час, затвердженням постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 квітня 1980 р. На підприємствах, в установах, які не передбачають встановлення перерв у силу особливостей їх виробництва чи організації трудового процесу, працівникам надається можливість для приймання їжі і відпочинку протягом робочого дня на їх розсуд. Щоденний міжзмінний відпочинок визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності. Як правило, його тривалість повинна бути не менша подвійної тривалості часу роботи, що передував цьому відпочинку. Для працівників, зайнятих на роботах вахтовим методом їх організації, тривалість цих перерв може бути зменшена до 12 годин з подальшим наданням невикористаного часу відпочинку в підсумованому вигляді шляхом додаткових вихідних днів. Загальним вихідним днем вважається неділя. При п'ятиденному робочому тижні працівникам вихідні дні надаються, як правило, підряд. Щодо безперервно діючих підприємств, то вихідні дні їх працівникам надаються відповідно до графіків змінності. Відповідно до ст. 70 КЗпП тривалість щотижневого відпочинку повинна бути не меншою 42 годин. Робота у вихідні дні заборонена статтею 71 КЗпП. Як виняток, робота в такі дні для окремих працівників і службовців може бути організована власником або уповноваженим ним органом за їх наказом з дозволу профспілкового комітету у таких, вказаних у ст. 71 КЗпП України, випадках: для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна; виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства або його структурних підрозділів; для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою усунення або запобігання простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення та призначення. Робота у вихідний день компенсується оплатою у подвійному розмірі або наданням іншого дня відпочинку. До днів відпочинку відносяться також щорічні неробочі святкові дні, встановлені законодавством про працю: 1 січня — Новий рік; 7 січня — Різдво Христове; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1, 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України; 7 та 8 листопада — річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції; Пасха (Великдень) — один день (неділя); Трійця — один день (неділя). Поважаючи право кожного вільно сповідувати будь-яку релігію, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний надавати віруючим інших (неправославних) конфесій за поданням їх релігійних громад до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні. Відповідно до ст. 73 КЗпП у святкові неробочі дні дозволяється проведення робіт, припинення яких є неможливим з виробничо-технічних умов, або робіт, викликаних необхідністю обслуговування населення, та невідкладних ремонтних і вантажно-розвантажувальних робіт. Робота в святкові дні компенсується ЇЇ оплатою у подвійному розмірі або наданням іншого дня відпочинку (за бажанням працівника) і одноразовою оплатою. 5. Відпустки 5.1. Поняття і види відпусток. Право на відпочинок гарантоване Конституцією України, зокрема реалізується шляхом надання працівникам відпусток. Відпустка — це тимчасове звільнення власником або уповноваженим ним органом працівника, який працює за трудовим договором від виконання трудових обоє 'язків протягом певної кількості календарних днів з оплатою або без оплати їх і збереженням місця роботи за працівником на цей час. Порядок надання відпусток регулюється трудовим законодавством, зокрема КЗпП і Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року та іншими законодавчими актами. Відповідно до вказаного закону існують такі види відпусток: щорічні: основна, додаткова за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер роботи; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; творчі відпустки; соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю і родами; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років; додаткова відпустка працівникам, що мають дітей; відпустки без збереження заробітної плати. Закон передбачає, що законодавчими актами, колективним договором, угодою і трудовим договором можуть бути передбачені також інші види відпусток. 5.2. Щорічні відпустки. Такі відпустки ще називають трудовими, тому що вони надаються працівникові для відпочинку за затрачену ним працю протягом певного періоду часу. Основна щорічна відпустка відповідно до законодавства становить не менше 24 календарних днів за відпрацьований рік. Тривалість відпустки подовжується на кількість святкових неробочих днів, що припадають на період відпустки, і на час тимчасової непрацездатності працівника. Деяким категоріям працівників закон встановлює щорічну основну відпустку більшої тривалості. Наприклад: — не більше 28 календарних днів залежно від стажу роботи працівникам промислово-виробничого персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості; працівникам, зайнятим на відкритих гірничих роботах, роботах на поверхні шахт, розрізів, загонів; працівникам, зайнятим на роботах в розрізах, кар'єрах глибиною до 150 метрів; 28 календарних днів незалежно від стажу роботи працівникам, зайнятим на підземних роботах глибиною 150 метрів і нижче; в лісовому господарстві, лісовій промисловості, заповідниках і т.д. відповідно до Списку робіт, професій і посад, затвердженого Кабінетом Міністрів; ЗО календарних днів судцям, державним службовцям, воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин, інвалідам І та II груп (26 для інвалідів IIIгрупи); 31 календарний день особам віком до 18 років; 56 календарних днів керівним, науково-педагогічним працівникам освіти, науковим працівникам і т.д. Сезонним і тимчасовим працівникам з прийняттям Закону «Про відпустки» відпустка надається тривалістю пропорційно відпрацьованому часу. До основної відпустки деяким категоріям працівників додається встановлена законодавством додаткова відпустка, її тривалість становить: до 35 календарних днів за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, за особливий характер роботи, пов'язаний з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням. Точна кількість днів додаткової відпустки в таких випадках визначається умовами колективного або трудового договору відповідно до результатів атестації робочих місць і списку, затвердженого до 7 календарних днів працівникам, які відносяться до таких, що працюють за ненормованим робочим днем; державним службовцям до 15 календарних днів при стажі роботи в державних органах понад 10 років. Цей перелік не містить всіх категорій працівників, яким надається додаткова щорічна оплачувана відпустка. Вона надається, наприклад, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, суддям та іншим категоріям працівників відповідно до спеціальних законодавчих актів. Законодавство визначає певний порядок надання щорічних оплачуваних відпусток. Відпустка за перший рік роботи на даному підприємстві (якщо працівник уклав трудовий договір з його власником або уповноваженим ним органом не за переведенням) надається лише через шість місяців роботи. Якщо виникає потреба у працівника взяти раніше щорічну оплачувану відпустку, то її тривалість визначається пропорційно стажу роботи на даному підприємстві (в установі, організації). Керівним, науково-педагогічним працівникам щорічна оплачувана відпустка повної тривалості навіть в перший рік роботи під час літніх канікул надається незалежно від часу прийому їх на роботу. Таким же правом користуються працівники художньо-постановочної частини і творчі працівники театрів. Крім того, право на щорічну відпустку повної тривалості до відпрацювання в перший рік шести місяців за даним місцем роботи мають за їх бажанням такі категорії працівників: жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю і пологами; жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15років або дитину-інваліда; інваліди; особи, молодші 18 років; сумісники для використання її разом з відпусткою за основним місцем роботи; інші категорії працівників відповідно до Закону «Про відпустки» та іншого законодавства про працю. До стажу роботи, який дає право на відпустку, включаються: фактично відпрацьований працівником на даному підприємстві час протягом періоду, за який надається відпустка час, коли працівник не працював, але за ним зберігалась посада і виплачувалась заробітна плата або допомога по тимчасовій непрацездатності; інші періоди часу, передбачені законодавством, наприклад, час навчання на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти, освоєння нових професій після звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці і т.д. Щорічна оплачувана відпустка наступних років роботи може бути надана працівникові в будь-який час без дотримання вимог про відпрацювання певного періоду відповідного робочого року. На підприємстві, в установі, організації щорічні відпустки працівникам надаються відповідно до графіка черговості відпусток, затвердженого власником або уповноваженим ним органом і погодженого з профспілковим комітетом. Працівник повинен бути ознайомлений з рішенням про надання йому відпустки не пізніше ніж за два тижні до її початку, крім того, йому повинна бути виплачена оплата за час відпустки за три дні до її початку, в іншому випадку працівник має право на перенесення строку відпустки на інший період. За бажанням працівника тривалість щорічної відпустки може бути поділена на частини, з яких хоча б одна буде тривати не менше 14 календарних днів. На цій підставі додаткова щорічна оплачувана відпустка може надаватись разом або окремо від основної. За бажанням працівника частина щорічної відпустки може бути замінена її грошовою компенсацією, при цьому тривалість наданої йому відпустки повинна бути не меншою 24 календарних днів. Повна заміна відпустки грошовою компенсацією не дозволяється, крім випадків звільнення працівника. Відкликання працівника із відпустки власником або уповноваженим ним органом допускається лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасного випадку, простою, загибелі або псування майна підприємства та в інших, передбачених законодавством випадках. 5.3. Додаткові оплачувані відпустки у зв'язку з навчанням надаються працівникам, які навчаються у середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формою навчання, на вечірніх відділеннях професійно-технічних закладів освіти, без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою і заочною формою навчання для складання екзаменів, відвідування настановних сесій, виконання лабораторних робіт, підготовки і захисту дипломного проекту та складання державних екзаменів, вступних екзаменів в аспірантуру. Творчі відпуски надаються працівникам підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності для закінчення дисертації, написання підручника, монографії, якщо вони успішно поєднують основну і творчу роботу. Порядок надання творчої відпустки регламентується Умовами тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45. Соціальні відпустки передбачені законодавством на гарантування і для забезпечення жінкам можливості поєднання їх природної, соціальної ролі, пов'язаної з материнством, і виробничої діяльності. Саме з цією метою жінкам на підставі медичного висновку надається додаткова оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю і пологами загальною тривалістю 126 (70 до пологів і 56 після) календарних днів (140 за наявності ускладнень чи патології при пологах). Право на оплачувану відпустку тривалістю 56 календарних днів мають жінки після усиновлення новонародженої дитини (70 календарних днів — двох і більше дітей). Після закінчення цієї відпустки жінці за її бажанням гарантована оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Підприємствам, установам, організаціям надане право за рахунок власних коштів надавати жінкам частково оплачувану відпустку цього виду і відпустку без збереження заробітної плати більшої тривалості. Така відпустка може бути надана, відповідно до законодавства, замість матері іншому родичеві дитини, який здійснює догляд за нею. Крім того, жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, щорічно мають право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю п'ять календарних днів без урахування вихідних. Таке ж право надане будь-кому з батьків, що самостійно, за відсутності другого з батьків виховує, дитину, особі, яка усиновила дитину або здійснює опіку над нею. 5.4. Відпустки без збереження заробітної плати — останні з видів відпусток, передбачених Законом «Про відпустки». Ст. 25 Закону визначає випадки, коли такі відпустки надаються працівникові в обов'язковому порядку. До них відносяться: надання щорічної відпустки строком до 14 календарних днів матері або батькові, що виховують дитину без іншого з батьків; батькам, які виховують двох і більше дітей або дитину-інваліда; чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці; надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати у випадку смерті його рідних тривалістю залежно від ступеня спорідненості з померлим від 3 до 7 днів; завершення санаторно-курортного лікування відповідно до медичного висновку; здавання вступних екзаменів у вищі учбові заклади та інші випадки, передбачені вказаною статтею закону. Відпустка без збереження заробітної плати працівникові на його прохання може бути надана за угодою сторін в зв'язку з сімейними обставинами та з інших поважних причин. Тривалість такої відпустки не може перевищувати 15 календарних днів на рік Ініціатором надання відпустки без збереження заробітної плати може виступати також власник або уповноважений ним орган у випадку простою працівника не з його вини. Порядок надання такої відпустки в цьому випадку визначається умовами колективного договору. Надання працівникові відпустки будь-якого виду оформляється наказом власника або уповноваженого ним органу. Тема 10. Правове регулювання оплати праці. Гарантійні виплати і компенсаційні виплати 1. Загальні питання оплати праці Однією із найважливіших умов трудового договору є оплата праці найманого працівника. Вона є реалізацією принципу винагороди за його працю і спрямована на відновлення трудової функції працівника. За своєю суттю оплата праці — це вартість робочої сили, яка в кінцевому рахунку залежної, від результатів роботи працівника; це вартісне вираження, грошова оцінка затраченої ним кількості праці відповідної якості. Це економічний аспект поняття «оплата прані». Юридичний аспект полягає у тому, то врегульовані правовими нормами розміри оплати праці, порядок ЇЇ виплати породжують права і зобов'язання учасників трудових правовідносин стосовно падання робочої сили. виконання трудових функції з одного боку і належної її оплати — з іншою. Оплата праці базується па кількох основних принципах. Перший і головній і них полягає в тому, що вона повинна відповідати кількості і якості затраченої праці, а значить, бути справедливою і тим самим забезпечувати зацікавленість працівника в найбільш інтенсивному і продуктивному використанні робочого часу. Праця більш високої кваліфікації оплачується вите порівняно з некваліфікованою при однакових затратах робочого часу що сприяє зацікавленості працівників у підвищенні їх кваліфікації, освітнього рівня і професійної майстерності. Крім того, праця в важких і шкідливих умовах оплачується в більш високих розмірах, ніж праця в звичайних, нормальних умовах, і цим забезпечується матеріальна компенсація додаткових затрат працівника. В трудовому законодавстві нарівні з поняттям „оплата праці” використовується поняття „заробітна плата", хоча перше є більш широким поняттям, оскільки крім заробленої плати - винагороди за виконання обумовленої трудовим договором трудової функції включає інші доплати, вили доходів, отримуваних в результаті праці як особисто працівника, так і всього колективу в цілому. Оплата праці включає: — основну заробітну плату — плату за виконання роботи в межах встановлених норм праці, будь-то конкретні трудові обов'язки чи нормовані завдання: норми виробітку, норми часу, норми обслуговування. Основна заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок (для робітників) та посадових окладів (для службовців); - додаткову заробітну плату — премії і винагороди за виконання виробничих завдань і функцій понад встановлені норми, за трудові успіхи і винахідливість та особливі умови праці; - піші заохочувальні і компенсаційні виплати у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, не передбачені актами чинного законодавства або які проводяться понад норми, встановлені зазначеними актами. Конкретний перелік видів виплат, які відносяться до основної. додаткової заробітної плати та Інших заохочувальних компенсаційних виплат, міститься в Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженій наказом Міністерства статистики України від 11.12.1995 р. № 323. Регулювання оплати прані включає централізоване (державне), локальне і індивідуально-договірне регулювання. Згідно зі статтею 8 Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом: - встановлення розміру мінімальної заробітної плати ;а інших державних норм і гарантій, зокрема оплата праці в святкові дні, надурочних робіт, простоїв не з вини працівника, нарахування компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати і ін.; — встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній та комунальній власності; — встановлення умов і розмірів оплати праці працівників підприємств, установ, організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету; — регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів; — оподаткування доходів працівників. Мінімальна заробітна плата — це законодавче встановлений розмір винагороди за просту, некваліфіковану роботу, нижче якого не може бути встановлена місячна оплата праці працівника, який повністю відпрацював встановлену на цей період норму робочого часу і виконав свої трудові обов'язки (норми праці). Це державна соціальна гарантія працівникові на отримання винагороди за його працю, яка повинна бути не нижче величини вартості межі малозабезпеченості (ст. 9 Закону «Про оплату праці»). Однак поки що мінімальна заробітна плата не досягає величини вартості межі малозабезпеченості, що обумовлено труднощами в економіці країни. Розмір мінімальної заробітної плати не включає доплат, надбавок, заохочувальних та компенсаційних виплат, оскільки розглядається як зароблений працівником, і встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, Генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Локальне і індивідуально-договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (Генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. Відповідно до ст. 15 Закону «Про оплату праці» форми, системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво органом. Читайте також:
|
||||||||
|