• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекції по трудовому праву України 7 страница

Звільнення може бути застосоване до працівника навіть у випадку одноразового прогулу. Разом з тим воно не є обов'язковим наслідком прогулу. За прогул до працівни­ка можуть бути застосовані інші види стягнень, такі як позбавлення (повне чи часткове) премії та інших вип­лат, в т. ч. матеріальної допомоги, соціальних пільг, визначених умовами колективного договору, громадські за­ходи впливу тощо.

6.5.5. Відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП підставою для звільнення працівника за ініціативою власника або упов­новаженого ним органу є також нез'явлення його на ро­боту протягом більше як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, крім випадків відпустки по вагітності і пологах, тимчасової втрати працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захво­рюванням, лікуванням хворого на туберкульоз та інших випадків, коли законодавством встановлений більш три­валий строк збереження місця роботи чи посади за пра­цівником під час захворювання.

Таке звільнення власник або уповноважений ним орган може провести якщо це викликане інтересами виробниц­тва і лише під час подальшої відсутності працівника на робочому місці, тобто після 4-х місяців збереження за працівником роботи чи посади і якщо він так і не при­ступив до роботи.

6.5.6. Ще однією з підстав звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу є поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП). Така ситуація, як правило, буває зумовлена або неправомірним звільненням праці­вника, поновлення якого на роботі проводиться за рішен­ням суду чи вищестоящої організації, або пріоритетні­стю прав поновлюваного працівника, який виконував цю роботу до призову на службу у Збройні сили і звільняєть­ся з військової служби за станом здоров'я чи сімейними обставинами, протягом трьох місяців з дня призову, не враховуючи часу проїзду до місця постійного проживан­ня.

За таких обставин новоприйнятому працівникові про­понується інша робота на даному підприємстві (в уста­нові, організації), а у випадку його відмови від такого переведення власник має право звільнити його на підставі п. 6 ст. 40 КЗпП України.

6.5.7. На підставі п. 7 ст. 40 КЗпП власник або уповнова­жений ним орган може звільнити працівника за появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння. Для звільнення працівника на цій підставі досить і одноразового факту такого порушення
трудової дисципліни.

Підтвердженням факту появи на роботі в алкогольно­му стані, стані токсичного чи наркотичного сп'яніння слугує медичний висновок за результатами освідування працівника, а також акт, складений керівництвом за участю представників громадськості.

Досить категорична і сувора оцінка такої поведінки пра­цівника у вигляді звільнення виправдана великою вірогід­ністю шкоди, яку може завдати працівник у стані сп'янін­ня виробництву, і загрозою аварійності та травматизму.

6.5.8. Підставою для розірвання трудового договору з працівником є вчинення ним за місцем роботи розкрадан­ня майна власника незалежно від кількості і вартості вик­раденого (п. 8 ст. 40 КЗпП). Звільненими можуть бути пра­цівники, провина яких встановлена вироком суду, що
набув законної сили, або підтверджена постановою ком­петентного органу про накладення адміністративного стягнення чи застосування заходів громадського впливу.

Крім загальних, вказаних вище підстав розірвання тру­дового договору за ініціативою власника або уповнова­женого ним органу, законодавство про працю передба­чає додаткові підстави, які стосуються лише деяких ка­тегорій працівників. Вони зазначені в статті 41 КЗпП України.

1. За одноразове грубе порушення трудових обоє 'язків тру­довий договір може бути розірваний з керівними праців­никами, до яких відносяться: керівник підприємства (ус­танови, організації), філіалу, представництва, підрозді­лу, його заступники, службові особи митних органів, дер­жавних податкових інспекцій, яким присвоєні персо­нальні звання, службові особи контрольно-ревізійної служби і органів контролю за цінами.

Питання щодо застосування додаткових підстав для звільнення стосовно вказаних категорій працівників ви­рішується вищестоящим органом чи посадовою особою згідно підпорядкування з врахуванням характеру скоє­ного проступку і його наслідків, в тому числі завданих матеріальних збитків.

2. За вчинення винних дій працівник, який безпосередньо обслуговує грошові чи матеріальні цінності, якщо такі дії спричинили втрату довіри до нього, теж може бути звільнений за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Такі підстави звільнення можуть бути застосовані
до працівників, з якими укладено договір (угоду) проповну матеріальну відповідальність. Як правило, це по­садові особи, трудові функції яких пов'язані зі зберіган­ням, продажем, обробкою грошових і матеріальних цінно­стей. До них в основному відносяться продавці, касири,
завідуючі складом та інші категорії працівників.

Звільнення повинне базуватись на конкретних фактах вчинення працівниками винних дій.

До винних дій, які спричинили втрату довіри, можуть бути віднесені такі: безвідповідальне виконання трудо­вих обов'язків, наслідком якого стало неправильне ве­дення звітної документації; порушення вимог зберігання матеріальних цінностей; порушення правил торгівлі — обман покупців шляхом обважування, завищення цін; зловживання спиртними напоями; вчинення працівни­ком різного роду правопорушень, таких як хабарництво, розкрадання, систематична нестача довірених йому цінно­стей чи вчинення одноразового грубого порушення по­садових обов'язків, пов'язаних з обслуговуванням гро­шових чи матеріальних цінностей.

3. Трудовий договір може бути розірвано з працівни­ком, для якого основним трудовим обов'язком є вико­нання виховних функцій, у зв'язку з вчиненням ним амо­рального поступку, не сумісного з продовженням даної роботи. Тому ця підстава для звільнення може застосову­ватись до вчителів, викладачів учбових закладів, майстрів виробничого навчання, вихователів дитячих установ — працівників, які безпосередньо спілкуються з молодим поколінням громадян суспільства і аморальна поведін­ка, ганебні вчинки яких можуть негативно вплинути на формування світогляду, моральних поглядів дітей і мо­лоді.

Як підстава для звільнення може бути факт вчинення такого проступку і на роботі, і в побуті. З метою торже­ства справедливості важливо, щоб застосування до пра­цівника такої підстави звільнення базувалось на достовір­них, підкріплених доказовим матеріалом фактах і при цьому враховувались суть аморального вчинку, давність його вчинення, ставлення самого винного працівника до скоєного ним і його подальша поведінка.

6.6. Розірвання трудового договору на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудо­вим колективом органу

Така підстава передбачена ст. 45 КЗпП України і обу­мовлена захистом трудових інтересів працівників, вироб­ничих, суспільних та державних інтересів. Вона може за­стосовуватись до керівних працівників, які порушили за­конодавство про працю чи не виконують умов колектив­ного договору.

Протягом двох тижнів працівник, стосовно якого ви­сунуто вимогу про звільнення, може оскаржити її в суд.

6.7. Припинення трудового договору в результаті переведення працівника за його згодою на іншу роботу

Припинення трудового договору з цієї підстави мож­ливе за двох умов:

— переведення працівника здійснюється на інше підприємство, тому трудовий договір з даним підприєм­ством припиняється, а на новому — укладається;

— переведення здійснюється за згодою працівника і ке­рівництва обох підприємств: того, звідки звільняється пра­цівник, і того, куди він переводиться на роботу.

Видання наказів відповідного змісту на обох підприєм­ствах є підставою для припинення трудового договору згідно п. 5 ст. 36 КЗпП і внесення відповідних записів в трудову книжку працівника.

Те ж саме стосується переведення працівника на робо­ту за виборною посадою в державних установах і орга­нах, кооперативних чи громадських організаціях, якщо робота в останніх є основною, оплачуваною і не суміщуваною з виконуваною раніше.

Розглядаючи питання зміни умов трудового договору (§ 4 цієї глави), ми вже торкнулись питання право­мірності і порядку переведення працівника на іншу ро­боту. Стосовно припинення трудового договору слід заз­начити, що у випадку, коли працівник не погоджуєть­ся на зміну умов трудового договору шляхом переве­дення його разом з підприємством на роботу в іншу місцевість, а також відмовляється від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, то п. 6 ст. 36 КЗпП визнає його волевиявлення також підста­вою для припинення трудового договору з працівни­ком.

Крім розглянутих деякі інші підстави звільнення праців­ників можуть бути передбачені умовами контракту, ук­ладеного між працівником і власником підприємства, установи, організації, за умови, що вони не протирічать законодавству. Це може бути, наприклад, розголошення державної або комерційної таємниці, невиконання сто­ронами інших, взятих на себе зобов'язань, і т. ін.

Стаття 7 КЗпП передбачає також припинення трудо­вого договору у зв'язку з виявленими порушеннями вста­новленого порядку прийняття на роботу.

Це означає, що під час прийняття працівника на робо­ту не були враховані передбачені законодавством обме­ження щодо застосування праці певних категорій праців­ників, на певних посадах чи з певними умовами праці. Трудове законодавство України сьогодні встановлює об­меження в прийомі на роботу в таких випадках:

а) прийняття на роботу осіб, які за вироком суду позбавлені права займатись певною діяльністю або займати певні посади протягом встановленого вироком строку;

б) прийняття на роботу, пов'язану з матеріальною відповідальністю, осіб, які раніше були засуджені за кра­діжки, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість ця не знята і не погашена;

в) спільної роботи на державних підприємствах (в ус­тановах, організаціях) осіб, які знаходяться в близьких родинних стосунках і їх трудова діяльність пов'язана з безпосередньою підпорядкованістю і підконтрольністю одного іншому.

Законодавство України встановлює також обмеження для депутатів, які працюють на постійній основі, щодо сумісництва їх депутатських повноважень з виробничою і службовою діяльністю (за винятком викладацької, нау­кової, творчої роботи). Те ж саме стосується працівників органів прокуратури і суддів. Не дозволяється сумісницт­во керівникам державних підприємств, установ, органі­зацій, їх заступникам, керівникам структурних підрозділів, за винятком викладацької, наукової, медич­ної та творчої діяльності. Певний порядок працевлашту­вання встановлено для молодих спеціалістів після закін­чення ними вищого учбового закладу.

Підставами припинення трудового договору за вказа­ною статтею є заборона використання праці жінок і осіб, молодших 18 років, на роботах з важкими і небезпечни­ми умовами праці.

Додаткові підстави припинення трудового договору для деяких категорій працівників викладені в діючих зако­нах, які безпосередньо стосуються їх трудової діяльності. Наприклад, Закон України «Про державну службу» містить додаткові підстави припинення трудових відно­син з державними службовцями, Закон України «Про статус суддів» передбачає підстави припинення повно­важень суддів, Закон України «Про адвокатуру» регулює порядок анулювання свідоцтва на адвокатську діяльність і т. д..

7. Порядок звільнення з роботи

Припинення трудового договору є правомірним лише за наявності передбачених законодавством підстав та за умови дотримання певного порядку звільнення праців­ника щодо кожної конкретної підстави.

Порядок звільнення — певна процедура, яка передба­чає послідовність дій сторін трудового договору, спря­мованих на його припинення, а тому залежить від того, хто виступає ініціатором розірвання трудових відносин.

Якщо ініціатива припинення трудового договору нале­жить працівникові, то він подає заяву на ім'я власника або уповноваженого ним органу про своє бажання звільнитись з роботи.

Якщо ініціатором виступає власник або уповноваже­ний ним орган, то закон передбачає деякі процедурні гарантії від неправомірного звільнення працівника.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудово­го договору за підставами, передбаченими ст. 40 (п. 1 (у зв'язку із змінами в організації виробництва, крім ви­падків ліквідації підприємства, установи, організації), п. 2 (невідповідність працівника посаді чи виконуваній ро­боті), п. З (систематичне невиконання працівником без поважних причин його трудових обов'язків), п. 4 (про­гул), п. 5 (нез'явлення на роботу більше 4-х місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності), п. 7 (поява пра­цівника на роботі в нетверезому стані, стані наркотич­ного чи токсичного сп'яніння)), п. 2 ст. 41 (винні дії пра­цівника, який безпосередньо обслуговує грошові та ма­теріальні цінності), п. З ст. 41 (вчинення аморального про­ступку працівником, який виконує виховні функції), може бути проведене лише за попередньою згодою проф­спілкового органу.

Для отримання такої власник або уповноважений ним орган звертається до виборного профспілкового органу з проханням про надання згоди на звільнення працівника з вказівкою підстави розірвання трудового договору. При цьому прохання повинне надходити тільки від службової особи, яка має право прийому і звільнення з роботи.

Профспілковий комітет, з'ясувавши обґрунтованість і доцільність розірвання трудового договору, в десятиден­ний строк в письмовій формі повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення — зго­ду чи незгоду зі звільненням працівника.

Рішення е дійсним, якщо воно прийняте більшістю присутніх на засіданні членів профспілкового комітету, за умови правомочності засідання.

Власник або уповноважений ним орган може скорис­татись згодою профспілкового комітету па звільнення пра­цівника протягом місяця з дня її отримання. При ньому необхідно враховувати, то закон не дозволяє звільнен­ня працівника за ініціативою власника або уповноваже­ного ним органу під час тимчасової непрацездатності працівника {крім її. 5 ст. 40 — нез'явлення на роботу про­тягом більше як чотири місяці підряд внаслідок тимча­сової непрацездатності), а також під час перебування його у відпустці, за винятком випадку повної ліквідації підприємства.

Без зголи профспілкового органу за ініціативою влас­ника або уповноваженого ним органу може бути звільне­ний працівник у таких випадках: ліквідація підприємства (установи, організації); незадовільні результати проход­ження випробного строку; поновлення на роботі праців­ника, який раніше виконував цю роботу; звільнення з суміщуваної посади у зв'язку з прийняттям на цю посаду працівника не за сумісництвом; вчинення працівником розкрадання майна власника за місцем роботи (встанов­леного вироком суду, що набрав законної сиди); звільнен­ій! керівних працівників, які обираються, затверджують­ся або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян; звільнення керівника підприємства, його заступників, головного бухгалтера підприємства, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних подат­кових інспекцій, яким присвоєні персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; звільнення працівника, який не є членом профспілки на підприємстві, і звільнення з підприємства, де немає профспілкової організації.

Стаття 43-1 КЗпП вказує, що законодавством можуть бути передбачені також інші випадки розірвання трудо­вого договору за ініціативою власника або уповноваже­ного ним органу без погодження з профспілковим комі­тетом. Підтвердженням ньому може слугувати Закон Ук­раїни «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», в статті 32 якого зазначено, що порядок і гарантії захисту працівників щодо звільнення, передбачені статтею 43 КЗпП, не застосовуються до осіб, які є організаторами страйку, визнаного судом незакон­ним, а також до осіб, які перешкоджають припиненню незаконного страйку.

Відповідно до діючого трудового законодавства у пев­них випадках для звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу потрібна под­війна санкція. Так, ст. 252 КЗпП зазначає, що звільнення осіб, обраних до складу профспілкових органів і не звільнених від основної роботи, допускається, крім до­держання загального порядку звільнення, дише з попе­редньої згоди профспілкового органу, членами якого вони є, а голів і членів профспілкових органів на підприємстві, крім того, — тільки за згодою відповідного об'єднання профспілок.

Звільнення профспілкових організаторів і профгрупоргів за ініціативою власника або уповноваженого ним органу допускається лише за згодою органу відповідного проф­спілкового об'єднання.

Члени ради (правління) підприємства, обрані до її (його) складу від трудового колективу, не можуть бути звільнені за ініціативою власника або уповноваженого

ним органу без згоди загальних зборів (конференції) тру­дового колективу, які їх обрали. Те ж саме стосується членів ради трудового колективу — вони не можуть бути звільнені за ініціативою власника або уповноваженою ним органу (навіть за наявності згоди профспілкового органу) без згоди ради трудового колективу.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про статус депутата місцевої Ради народних депутатів» депутат місце­вої ради народних депутатів не може бути звільнений з роботи за ініціативою власника або уповноваженого ним органу без попереднього погодження з відповідною ра­дою народних депутатів (крім випадків повної ліквідації підприємства).

Стаття 32 Закону України «Про статус народного депу­тата України» гарантує неможливість звільнення депута­та Верховної Ради України за ініціативою адміністрації в порядку дисциплінарного стягнення протягом п'яти років з моменту закінчення строку його повноважень без згоди Верховної Ради України.

Звільнення працівників, молодших вісімнадцяти років, допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою відповідного комітету у спра­вах неповнолітніх. А при змінах в організації виробницт­ва і прані, невідповідності працівника виконуваній ро­боті або при поновленні на роботі працівника, який ра­ніше виконував цю роботу (гш. 1, 2, 6 ст. 40) звільнення цієї категорії працівників проводиться лише у винятко­вих випадках і пс допускається без працевлаштування.

При звільненні за ініціативою власника або уповнова­женого ним органу з них же підстав останній зобов'яза­ний запропонувати переведення на іншу роботу і іншим категоріям працівників. Розірвання трудового договору з ними в таких випадках можливе лише за умови їх незго­ди з переведенням на іншу роботу.

Припинення трудового договору і звільнення праців­ника після виконання вищезазначених умов оформляється виданням наказу (розпорядження) керівника підприємства, установи, організації. В ньому зазначаються підста­ви припинення трудового договору, формулювання яких повинно відповідати формулюванням законодавства про працю з посиланням на відповідний пункт і статтю зако­ну, а також дата звільнення працівника. Записи про при­чини звільнення відповідно до наказу робляться в тру­довій книжці працівника, яка повинна бути видана йому в день звільнення разом з розрахунком — виплатою всіх належних працівнику сум грошових коштів — нарахова­ної і невиплаченої заробітної плати, компенсації за не­використану відпустку і т.д.

У передбачених законом випадках (пп. З, 6 ст. 36 і пп. 1, 2, 6 ст. 40 КЗпП) працівникам, які звільняються за ініціа­тивою власника або уповноваженого ним органу, випла­чується вихідна допомога, розмір якої залежить від підста­ви звільнення. Працівникам, які звільняються у зв'язку з відмовою від переведення на іншу роботу або у зв'язку із зміною істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КЗпП), а також у зв'язку із змінами в організації праці і виробництва, не­відповідністю працівника виконуваній роботі чи посаді, поновленні на роботі працівника, який раніше викону­вав цю роботу (пп. 1. 2, 6 ст. 40 КЗпП), вихідна допомога виплачується у розмірі середнього місячного заробітку. Працівникам, які звільняються у зв'язку з призовом чи вступом на військову чи альтернативну службу, вихідна допомога виплачується в розмірі двомісячної заробітної плати. Працівникам, які звільняються на підставі ст.ст. 38, 39 КЗпП за власним бажанням у зв'язку з порушен­ням власником або уповноваженим ним органом зако­нодавства про охорону праці, умов колективного дого­вору з цих питань, вихідна допомога виплачується у розмірі, передбаченому умовами колективного догово­ру, але не менше тримісячного заробітку.

Розглядаючи порядок звільнення працівників, необхі­дно зазначити, що закон забороняє звільнення за Ініціати­вою власника вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (за наявності медичного висновку — до шести років), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли дозволяється звільнення з обов'язковим працевлаш­туванням.

Протягом двох років після закінчення виборних повно­важень забороняється звільнення за ініціативою власни­ка працівників, які обирались до складу профспілкових органів, крім випадків повної ліквідації підприємства або вчинення працівником винних дій. за які законодавством передбачена можливість звільнення.

Закон не дозволяє звільнення працівників приватизо­ваного підприємства за ініціативою нового власника протягом шести місяців з дня переходу до нього права влас­ності, так само, як не дозволяється звільнення праців­ників з підприємства, що приватизується, крім випадків вчинення працівником дисциплінарного проступку і по­новлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Тема 9. Робочий час і час відпочинку

1. Поняття робочого часу і його види

Однією із основних умов праці, що складають предмет і зміст трудового договору, є робочий час,

Робочий час — це той час, протягом якого найманий працівник відповідно до умов трудового договору і пра­вил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації повинен виконувати свої трудові функції.

Регулюючи трудові відносини між працівником і влас­ником, трудове право здійснює нормування робочого часу, необхідність якого пов'язана з оплатою, охороною і дисципліною праці. Тому робочий час— обумовлена соціально-економічними і політичними умовами норма часу, яку повинен затратити кожний працівник, приймаючи участь у трудовому процесі, з тим, щоб принести реальну, відчутну, значиму для власника і суспільства в цілому віддачу і яка повинна відповідати потребам відновлення його трудового потенціалу. Саме тому робочий час і час відпочинку скла­дають єдиний інститут трудового права, який включає норми тривалості робочого дня. робочої зміни, робочо­го тижня, види І тривалість часу відпочинку — вихідні, святкові дні, відпустки, перерви в роботі.

Останні можуть відноситись як до часу відпочинку, так і безпосередньо до робочого часу. Законодавством перед­бачені випадки, коли працівник за рахунок частини часу, визначеного для виконання його трудової функції, може бути вільний від такого обов'язку. Це право надане мате­рям для годування дітей віком до 1,5 року; перерви в роботі, що відносяться до робочого часу, мають для обі­гріву робітники, які працюють на холоді, вантажники для відпочинку. До робочого часу зараховуються простої не з вини робочого. Всі ні види перерв зараховуються і оплачуються як робочий час.

Правове регулювання робочого часу здійснюється нор­мативними актами, виданими на державному та місцево­му рівнях. В сучасних умовах все більша самостійність в регулюванні питань робочого часу і відпочинку надається державою безпосередньо підприємствам, установам і організаціям. У централізованому порядку встановлені мак­симальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, основні положення щодо порядку і способу розподілення робочого часу в межах доби, тижня чи іншого календарною періоду; визначені питання, які остаточно вирішуються в локальних нормативних актах та за угодою сторін. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП підприємствам і організаціям надане право при укладенні колективного до­говору встановлювати меншу тривалість робочого часу, за рахунок своїх коштів надавати працівникам щорічну оп­лачувану відпустку більшої тривалості, встановлювати інші пільги щодо тривалості і режиму роботи.

Існуюча па сьогодні основна міра тривалості робочого часу на підприємствах, в установах, організаціях — це робочий тиждень: тривалість робочого часу в годинах про­тягом 7-денного календарного тижня.

Законодавством встановлена нормальна тривалість ро­бочого часу і скорочена.

Стаття 50 КЗпП визначає. Ідо нормальна тривалість ро­бочого часу для працюючих не повинна перевищувати 40 голий на тиждень. Виходячи з нього, встановлюються два види робочого тижня: 5-дснпий з двома вихідними дня­ми і тривалістю робочого дня 8 годин (40:5) і 6-дснпий — з одним вихідним днем і тривалістю робочого дня, розрахованою так, що напередодні вихідного дня робо­чий день не повинен бути довший 5-ти годин.

Рішення про тривалість робочого тижня (5-ти чи 6-ден-ний) приймає власник або уповноважений ним орган спільно з профспілковим органом, враховуючи думку пра­цівників трудового колективу, а також узгодивши це пи­тання з місцевими органами влади.

Стаття 51 КЗпП передбачає скорочений робочий час для певних категорій працівників.

Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років тривалість робочого часу становить 36 годин на тиждень; для не­повнолітніх віком від 15 до 16 років, учням віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул, встановлена тривалість робочого часу складає не більше 24 годин на тиждень. Якщо неповнолітні вказаного вище віку працю­ють протягом навчального року у вільний від занять час. то тривалість їх робочого часу становить відповідно 18 і 12 годин на тиждень, тобто не повинна перевищувати половини встановленої законодавством норми робочого часу для відповідних вікових категорій працюючих.

Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами прані, тривалість робочого часу встановлена за­конодавством на рівні 36 годин на тиждень. Перелік цих робіт визначається Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, затвердженим по­становою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25.10.74 р. Інструкція щодо застосування вказаного списку затвер­джена постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 21.11.75 р. Право на скорочений робочий день мають пра­цівники, які працюють в шкідливих умовах не менше половини робочого дня, незалежно від галузі народного господарства.

Скорочений робочий тиждень тривалістю 36 годин вста­новлений законодавством для педагогічних, медичних працівників, інвалідів І та II груп.

Для всіх категорій працівників відповідно до законо­давства (ст. 53 КЗпП) робочий день напередодні неробо­чих святкових днів скорочується на одну годину, крім тих. для яких скорочений робочий час встановлено на інших підставах. Відповідно до ст. 54 КЗпП робочий час скорочується на одну годину при роботі в нічну зміну (з 22 години вечора до 6 години ранку). Така норма не по­ширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу.

Деякими пільгами щодо встановлення скороченого ро­бочого часу відповідно до законодавства користуються працівники, які навчаються в загальноосвітніх шкодах, професійних навчально-виховних закладах, на останніх курсах вищих навчальних закладів, в аспірантурі без відри­ву від виробництва.

Скорочення робочого часу у всіх вище перерахованих випадках чітко регламентовано законодавством. Крім та­кого виду скорочена тривалість робочого часу може бути визначена угодою між працівником і власником або упов­новаженим ним органом на умовах неповного робочого дня, неповного робочого тижня або поєднання першого й другого.

На відміну від скороченого робочого часу, встановле­ною законодавством і оплачуваного в повному розмірі, робота на умовах неповного робочого часу, встановле­ного угодою сторін на прохання працівника, оплачуєть­ся пропорційно відпрацьованому часові або залежно від виробітку.

У певних випадках закон зобов'язує власника або упов­новажений ним орган укласти трудовий договір або по­годитись на зміну його умов за бажанням працівника щодо неповного робочого часу. До таких випадків ст. 56 КЗІІП відносить надання роботи на умовах неповного робочого дня чи тижня вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, дітей-інвалідів, особам, що здійснюють догляд хворих членів сім'ї відповідно до медичного висновку, інвалідам війни, інвалідам інших категорій.

Встановлення неповного робочого часу, як правило, передбачає тривалість робочого дня не менше 4-х го­дин, а робочого тижня — не менше 20—24 годин. Осо­би, які працюють на умовах неповного робочого часу, користуються тими ж трудовими правами, що і всі інші працівники, і на них повністю поширюється трудове законодавство, їм на загальних підставах надається відпу­стка, зараховується трудовий стаж, виплачується допомога в разі тимчасової непрацездатності, виплачуються премії.

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищу­вати чотирьох годин па день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісницт­вом протягом місяця не повинна перевищувати полови­ни місячної норми робочого часу.

2. Надурочні роботи і ненормований робочий день

Відповідно до законодавства про працю надурочними вважаються роботи, які проводяться понад встановлену норму тривалості робочого часу. Дозволяється їх прове­дення лише у визначених законом випадках, перелік яких, наведений у статті 62 КЗпП, є вичерпним. Він включає наступне: а) проведення надурочних робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського чи стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; б) проведення необхід­них для суспільства робіт по водо-, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'яз­ку — для усунення виняткових або несподіваних об­ставин, що порушують їх правильне функціонування; в) проведення надурочних робіт за необхідності закін­чити роботу, яка внаслідок не передбачуваних обставин або випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена протягом нормальної трива­лості робочого часу, коли припинення такої роботи може призвести до псування чи загибелі державного або гро­мадського майна; г) у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів та іншого устаткування, коли несправність його може призвести до зупинки роботи значної кількості працівників; л) необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення чи усунення простою поїздів або скупчення вантажів в пунктах призначення і відправлення; є) продовження роботи в разі неявки працівника, який заступає на зміну, якщо робота не допускає перерви, до прийняття власником або уповноваженим ним органом заходів щодо негайної заміни працівника, який відпрацював свою зміну, іншим працівником.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 438